Ернест Міллер Хемінгуей. Життєвий і творчий шлях. Особливості поетики і стилю.

Ернест Міллер Хемінгуей. Життєвий і творчий шлях. Особливості поетики і стилю.

… Коли щось закінчується в житті, будь то погане або хороше, залишається порожнеча. Але порожнеча, що залишилася після поганого, заповнюється сама собою. Порожнечу ж після хорошого можна заповнити тільки відшукавши щось краще …

…Найкраща можливість дізнатися чи можеш ти довіряти людині — довіритися їй.

Е.Хемінгуей

«Втрачене покоління в літературі». (Е.Хемінгуей, Ф.С.Фітцджеральд, У.Фолкнер) Саме визначення «втрачене покоління» було випадково кинуте Г.Стайн в розмові з її шофером. Вона сказала: «Всі ви втрачене покоління, вся молодь, що побувала на війні. У вас ні до чого немає поваги. Всі ви зіп’єтесь». Цю розмову випадково почув Е.Хемінгуей і використав на власний розсуд. Слова «Всі ви втрачене покоління» він поставив епіграфом до свого першого роману «І сходить сонце» («Фіеста», 1926). З часом дане визначення отримало статус літературного напрямку.

В чому ж полягають витоки «втраченості» цілого покоління? Перша світова війна стала випробуванням для всього людства. Можна уявити, чим стала вона для хлопчиків, сповнених оптимізму, надій і патріотичних ілюзій. Крім того, що вони потрапили в «м’ясорубку», як назвали цю війну, їхня біографія почалась одразу з кульмінації, з максимального напруження душевних та фізичних сил, з тяжкого  випробування, до якого вони виявилися абсолютно не готовими. Це був надлом.

Однак Г.Стайн помилилася. Не за роками багатий досвід страждань, смерті не тільки зробив цю генерацію стійкою (жоден з письменників «втраченого покоління» не спився), а й навчив їх безпомилково розрізняти і шанувати життєві цінності: спілкування з природою, любов до жінки, чоловічу дружбу і творчість.

Письменники «втраченого покоління» ніколи не об’єднувалися в літературне угрупування і не мали єдиної теоретичної бази, однак схожість долі і вражень сформувала їх схожі життєві позиції: розчарування в соціальних ідеалах, пошуки вічних цінностей, індивідуалізм.

Теми війни, фронтових буднів  та повоєнної дійсності в творчості «втрачених» тісно пов’язані. У «воєнних» творах – витоки втраченості покоління: фронтові епізоди всі автори зображують жорстко без прикрас. У «повоєнних» творах, «мирі без війни» - наслідки, веселощі «джазового» століття, що скоріше нагадують танці на краю прірви. Це світ скалічених  війною доль, зламаних людських відносин.

Всі герої «воєнних» творів відчувають, що їх обдурили, а потім зрадили. Вони втратили віру в суспільство, що принесло їх в жертву, й демонстративно рвуть з ним стосунки.

В чому сенс їхнього життя? В самому житті, такому яким воно є, в житті кожної окремо взятої людини, й передовсім – в коханні. Саме кохання займає важливе місце в системі їхніх цінностей. Кохання, як досконалий, гармоній союз з жінкою – це і творчість, і братерство, і природнє начало.

Всі герої «втрачених» будують свій, альтернативний світ, в якому немає місця розрахунку, політичним амбіціям, війнам, смерті, всьому хаосу, що панує довкола.

Проза «втрачених» - лірична проза, де реальні факти пропущені крізь призму сприйняття героя, дуже близького автору. Стидь «втрачених» легко впізнати. Типова для них проза – зовні неупереджений звіт з глибинним ліричним підтекстом. Твори Е.Хемінгуея особливо відрізняють лаконізм, простота лексики, стриманість емоцій.

 Власний стиль Е.Хемінгуея був своєрідним (містким, свіжим і мужнім), відповідав гіркому світосприйняттю людей повоєнної доби. Героїв Хемінгуея часто називають «героями кодексу».

Новаторські художні засоби зображення в Хемінгуея:

• ідея «точки зору» — створював образ такого героя, який би сприймався дуже реалістично і за життєвими переконаннями був максимально наближений до автора;
• створення власного «кодексу героя» (такими героями письменник уважав професіональних тореро, боксерів, мисливців, що дотримувалися правил: «Будь дужим, навіть жорстоким, умій відповісти ударом на удар. Не чекай від когось співчуття, не нарікай на долю, мовчи, бо найнебезпечніше — показати себе невпевненим і смішним: тоді тебе зневажатимуть і перестануть боятися. Не піддавайся почуттям: краще холодність, ніж душевна розхристаність, краще самотність, ніж беззахисність. Тільки так ти, можливо, уцілієш фізично в страшному, кривавому, беззаконному світі… — якщо щомиті будеш готовий до двобою з ним… Але будь і мужнім, чесним, справедливим. Не нападай — обороняйся. Не користуйся недосконалістю, підлістю навколишнього світу. Урешті-решт, відповідай супротивникові тим самим, але не чини проти нього підступів. Залишайся навіть шляхетним щодо нього, не заради нього — заради себе. Тільки так ти збережеш шанс уціліти морально, не дозволиш іншим розтлити, зруйнувати твою особистість, твою людську гідність — те єдине, що в тебе ще залишилося, без чого неможливо, та й немає сенсу жити»;
• звернення до образів-символів;
• зближення жанрів роману й новели.

Хемінгуей також майстерно використовував здобутки попередників та сучасників, зокрема психологізм прози («потік свідомості», принцип асоціативності людської пам’яті, систему повторів і лейтмотивів).

Правила поведінки героїв Хемінгуея:

• над усе цінити особисту незалежність і свободу;
• йти назустріч небезпеці і не боятися смерті;
• захищати слабких;
• вступати в боротьбу з свої переконання;
• бути вірним і відданим у дружбі й коханні;
• ніколи не скаржитися на несправедливість долі і не чекати на жалість;
• знати свій фах і володіти навичками справжнього майстра

З історії створення повісті Е.Хемінгуея «Старий і море»

   Повість "Старий і море" була написана Хемінгуеєм на прекрасно знайомому матеріалі. З 1948 р. письменник жив у містечку Фінка-Віхіі, недалеко від Гавани, столиці Куби, і був постійним гостем у найближчих селищах, де спілкувався з кубинськими рибалками. Хемінгуей пізніше згадував, що відобразив у повісті «риси характеру одного знайомого старого рибалки з Касабланки». Можна сказати, що Сантьяго – збірний образ рибалки з північного узбережжя острова Куби, в районі Кохімар. 

Прототип повісті

Рибалка Григоріо Фуентес, який жив у селищі Кохімара.

Одного разу, коли рибалка і письменник пливли на шхуні, вони зустріли старого і хлопчика, які боролися з великим марліном. Ця зустріч і стала поштовхом до створення повісті «Старий та море».

В 2002 р. у віці 104 років прототип старого Сантьяго Гнригоріо Фуентес помер в своєму будинку в маленькому рибацькому селищі Кохимар на схід від Гавани.

Останні роки життя Григоріо були наповнені зустрічами з численними туристами, що приїжджали до Кохимара, де Фуентес став справжньою знаменитістю.

«Старий та море» - повість-притча – філософське осмислення життя, роздуми про місце людини в світі.