«Еволюція європейської соціал-демократії від марксизму до парламентської діяльності»

Виконала: Учениця 9-ВМельник Ксенія. Вчитель: Возний І. В. Міністерство науки і освіти в УкраїніХарківська Спеціалізована школа|-|||ступенів №155 Харківської Міської Ради. Харківської областіПрактична робота з всесвітньої історії на тему: «еволюція європейської соціал-демократії від марксизму до парламентської діяльності»Харків 2020

Вступ;Марксизм;Основа марксистського вчення;Перший Інтернаціонал;Другий Інтернаціонал;Соціал-Демократія;Висновок;Джерела. Зміст:

В умовах індустріальної цивілізації провідні позиції в суспільстві посіли велика буржуазія та клас найманих робітників, що протистояв їй, — пролетаріат. Завершення промислового перевороту в другій половині XIX ст. на якийсь час призвело до помітного погіршення умов життя робітників, що викликало загострення їх боротьби за свої права. Усе це свідчило про необхідність перегляду й пристосування до сучасних потреб основних засад марксизму. І тому,наприкінці XIX ст. серед партій Інтернаціоналу сформувалося декілька течій, які, вважаючи себе марксистами, по-різному бачили завдання соціалістичного руху в тогочасному західному суспільстві. В своїй презентації я спробую розповісти про ці течії. Вступ:

Марксизм — узагальнена назва теоретичних поглядів німецьких мислителів Карла Маркса та Фрідріха Енгельса на історію, політику та суспільство загалом. Марксизм заявляє про себе як про систему революційних поглядів робітничого класу, що відображає об’єктивні закони розвитку людського суспільства та досвід класової боротьби народних мас проти експлуататорів і постійно розвивається на основі узагальнення цього досвіду. Марксизм став панівною ідеологією робітничого руху в другій половині XIX - на початку XX ст. Першим марксизм визначив Енґельс, як «поєднання діалектичного методу з комуністичним світоглядом» («Анти-Дюрінг», 1878). Марксизм вважає себе закономірним результатом всього попереднього розвитку людської думки та критичного узагальнення з позицій революційного пролетаріату та практики класової боротьби. Марксизм по-новому підійшов до вирішення безлічі суспільних проблем і дав свої відповіді на найважливіші питання. Марксизм:

Від 1844 р. Карл Маркс розробляв теорію соціалістичної революції. У 1847 р. разом із Ф. Енгельсом (1820-1895) створив першу комуністичну організацію - «Союз комуністів». Маркс і Енгельс вбачали своє завдання насамперед у тому, щоб організувати робітників для боротьби за свої права. Вони наголошували, що ідеї ніколи не виводили суспільство за межі старого порядку, тому потрібно використовувати більш дієві засоби боротьби. Маркс і Енгельс стали авторами теорії революційного переходу до комунізму , що отримала назву «марксизм». Основні його положення проголошували: у капіталістичному суспільстві є два антагоністичних класи (пролетаріат і буржуазія), боротьба між якими є основою суспільного прогресу. Побудова соціалізму неминуча без соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату; для перемоги в цій боротьбі робітничому класу потрібно створити власну політичну партію і взяти владу в свої руки.основа марксистського вчення:

Маркс і Енгельс вважали, що комунізм - це суспільний порядок, який є «асоціацією виробників», «суспільством», що засноване на засадах колективізму, великій промисловості, суспільній власності, безкласовій структурі та розподілу із суспільних запасів. Їхнім основним гаслом було «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!». Фрідріх Енгельс (1820 -1895)Карл Маркс (1818-1883)

Марксистський рух був зовсім не однорідним: він містив як праві й ліві течії, так і центристські, поділяючись на прихильників революції та прихильників реформ. Ліві марксисти продовжували відстоювати ідеї «Маніфесту Комуністичної партії» та виступали за їх поглиблення в напрямку радикалізації, ігноруючи нові реалії західного суспільства. Праві марксисти визнавали лише ідеї, до яких К. Маркс і Ф. Енгельс прийшли наприкінці свого життя, і мали намір переглянути чимало положень марксизму відповідно до нової ситуації в суспільстві. Центристи, у свою чергу, прагнули дотримуватися засад марксизму без будь-яких відхилень і змін. Так, Едуард Бернштейн (1850—1932) доводив, що з розвитком капіталізму його соціально-економічна система набуває здатності пристосовуватися до нових умов. Це, на його думку, проявляється в ослабленні періодичних криз, пом’якшенні соціальних суперечностей та ускладненні соціальної структури суспільства, покращенні економічного й політичного становища пролетаріату тощо. Із цього він робив висновок, що краху капіталізму не відбудеться. Із критикою поглядів Е. Бернштейна виступив Карл Каутський (1854—1938), який, власне, і назвав його ревізіоністом. Він стверджував, що лише «соціалістичне суспільство дасть своїм членам добробут і забезпеченість... а також є основою для вищої свободи».

Водночас К. Каутський, виступаючи за соціалістичну революцію, говорив про її віддалену перспективу й надавав перевагу боротьбі за соціальні реформи. Разом із цим соціал-демократи, на його думку, не повинні йти для цього на співробітництво з буржуазними урядами. Соціалістична революція, вважав К. Каутський, не може відбутися швидко, вона «готується роками й десятиліттями політичної та економічної боротьби». При цьому він не відкидав можливості, що повалення капіталістичного ладу відбудеться без революції, якщо панівні верстви добровільно підуть на поступки трудящим. У свою чергу, ліві марксисти продовжували говорити про світову соціалістичну революцію, диктатуру пролетаріату, про те, що капіталістичне суспільство незабаром загине. Едуард Бернштейн та Карл Каутський

Противником марксистської доктрини був П. Прудон - французький філософ, теоретик анархізму. Він та його послідовники першопричину соціального зла вбачали в державі; вважали, що дійсна свобода несумісна з будь-якою політичною владою. Визволення робітничого класу вбачалось у реформуванні законодавства, розвиткові кооперативних асоціацій і створенні «третьої форми суспільства» - синтезу спільності та власності. Ідеал Прудона - суспільство дрібних виробників, що мають рівну за розмірами власність. Розробив програму «мютюелізму»учення про мирну перебудову суспільства за допомогою особливої системи кредиту, за якої відбувався б обмін послугами між її учасниками. П'єр Прудон (1809—1865)

Російський революціонер М. Бакунін висунув теорію «соціальної ліквідації». «Під соціальною ліквідацією я розумію політичне та юридичне нищення держави, яка санкціонує привласнення меншістю результатів праці більшості», - писав М. Бакунін. Інструментом реалізації соціальної ліквідації мала стати таємна організація «Альянс соціалістичної демократії». Бакунін вважав, що держава - це зло. Був противником будь-якої держави. Вважав, що народ завжди готовий до революції. Таким чином, на основі вже існуючих теорій «поліпшення» суспільства з’явилися соціалістичні теорії, що пропагували різні форми та методи «держави рівних». Михайло Бакунін(1814—1876)

Перші зустрічі між робітниками Великої Британії, Франції та німецьких держав виникли ще 1862 р. на Всесвітній промисловій виставці в Лондоні. Ці контакти дали змогу в липні 1863 р. організувати в Лондоні збори солідарності з польськими повстанцями, у роботі яких взяли участь не тільки британські представники, а й делегати робітничих та демократичних організацій Франції, Італії та німецьких держав. Саме на цій зустрічі було досягнуто згоди про створення міжнародного об’єднання пролетарів. Було сформовано комітет для підготовки програмних документів об’єднання. Перший Інтернаціонал був порівняно маловпливовою організацією, багатьма опонентами він вважався основним чинником посилення робітничих рухів у багатьох країнах. На основі ідейної платформи «Робітникам Франції від робітників Великої Британії підготовчий комітет налагодив зв’язки з представниками інших національних організацій і підготував проведення установчих зборів Міжнародного товариства робітників. Перший Інтернаціонал:

На першій конференції були присутні майже 2000 представників з 13 європейських країн та США, 28 вересня 1864 р. в Лондонській Залі Святого Мартіна. Керуючим органом стала Генеральна Рада, до президії якої входив Карл Маркс. Його висунула та підтримала лондонська робітнича організація. Він взяв участь в роботі над «Установчим маніфестом Міжнародного товариства працівників». Іншим представником від Німеччини був Йохан Екаріус. Разом з Марксом та Екаріусом, до Генеральної ради входили Карл Гейнріх Фендер, Фрідріх Леснер, Георг Лохер та Карл Кауб. Було прийнято рішення про створення Міжнародного товариства робітників, яке згодом стали називати Першим Інтернаціоналом. Досить скоро І Інтернаціонал перетворився на керівний міжнародний робітничий центр. Його програмні й тактичні засади стали основою подальшої боротьби найманих робітників за свої економічні права. Коли його організаційні структури перестали задовольняти наростаючий робітничий та соціалістичний рух, І Інтернаціонал припинив своє існування. Це сталося в 1876 р. 1870-ті роки - початок XX ст. характеризувалися «мирним» розвитком робітничого руху. Цей період відзначався бурхливим економічним розвитком і, як наслідок, чисельним зростанням найманих робітників, кількість яких наприкінці XIX ст. становила 40 млн, або понад 30 % населення Європи. Проте умови праці продовжувалися бути важкими.

В умовах подальшої інтернаціоналізації виробництва посилюється міжнародна солідаризація робітничого руху. Профспілки різних країн прагнули створити галузеві інтернаціональні об’єднання. На своїх конгресах вони протестували проти заборони міжнародних робітничих організацій, солідаризувались із робітничими та соціалістичними партіями Німеччини, Австрії, Росії, закликали трудящих боротися за прийняття законів про охорону праці та 8-годинний робочий день. Саме поява робітничих та соціалістичних партій стала головною передумовою утворення II Інтернаціоналу як міжнародного об’єднання соціалістичних та робітничих партій.

Другий Інтернаціонал - міжнародне об'єднання соціалістичних робітничих партій, створене в 1889 році. Продовжив традиції Першого інтернаціоналу, однак у ньому з 1893 року не брали участі анархісти. 14 липня 1889 р., відзначаючи сторіччя взяття Бастилії, у Парижі правлячі кола Франції вирішили відкрити Всесвітню промислову виставку, символом технічного прогресу якої мало стати відкриття Ейфелевої вежі. У середовищі французьких працівників,які були революційно налаштовані, виникла протилежна ідея: відкрити Міжнародний соціалістичний конгрес - «світовий парламент праці». Гарно вбраний зал засідань - зал Петрелль на дев’яту годину ранку був уже переповнений. На червоному полотні задніх лаштунків сцени золотими літерами написано слова К. Маркса і Ф. Енгельса: «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» У роботі конгресу взяли участь 407 делегатів із 20 країн. Другий інтернаціонал:

II Інтернаціонал поставив за мету своєї діяльності боротьбу за соціальні права трудящих, поліпшення умов життя. Також на конгресі було прийнято рішення про щорічне проведення масових робітничих маніфестацій солідарності 1 травня. Конгреси II Інтернаціоналу збиралися кожні два-три роки і розробили конкретну програму боротьби за поліпшення становища трудящих. Утворення II Інтернаціоналу свідчило про перетворення робітничого й соціалістичного руху на впливову політичну силу кінця XIX - початку XX ст. Напередодні Першої світової війни II Інтернаціонал був значною політичною силою. Партії, які перебували під його впливом, об’єднували 10 млн осіб, а кооперативи - 7 млн. Проте подальше загострення соціальних протиріч визначило ідейну боротьбу в міжнародному соціалістичному русі з питань стратегії, теорії, особливо в оцінці нових явищ і процесів в економіці й державній політиці. Роза Люксембург та президія II Інтернаціоналу

У 1899 p. німецький соціал-демократ Е. Бернштейн (1850-1932) опублікував книжку «Передумови соціалізму та завдання соціал-демократії», у якій розкритикував деякі принципові положення марксистської доктрини. На відміну від К. Маркса він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом, який не досяг рівня політичної та моральної зрілості, щоб управляти суспільними процесами. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн вважав «ознакою варварства»,а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого класу він вважав боротьбу за економічні й політичні права. Бернштейн віддавав перевагу господарству, в основі розвитку якого є споживча й виробнича кооперація, за якої жоден клас не мав би привілеїв. Щоб досягти такого суспільного стану, потрібен певний рівень свідомості громадян - уміння жити за законами, контролюючи свої пристрасті. Соціал-демократія:

Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає протиріч. Соціал-демократія виступала за права людини, свободу слова, друку, самостійність профспілкового руху, існування правової держави. Із часом гасла доповнилися вимогами поліпшення якості життя, економічної демократії, самоврядного соціалізму. Основним методом своєї політики вважали проведення реформ. Соціал-демократи виступали за участь у парламентській діяльності. На Базельському конгресі І Інтернаціоналу 1869 р. М. Бакунін та його прихильники виступили проти участі робітників у парламентській та виборчій діяльності, але дістали відсіч. Едуард Бернштейн(1850-1932)

Отже , не дивлячись на погіршення становища робітників через промисловий переворот, вони досягли своєї мети , а саме зберегли стабільність та уникнули соціального вибуху або революції. Висновок:

https://history.vn.ua/pidruchniki/gisem-2017-world-history-ua-9-class/18.phphttps://mozok.click/971-evolyucya-yevropeyskoyi-socal-demokratyi-vd-marksizmu-do-legalnoyi-parlamentskoyi-dyalnost-praktichne-zanyattya.htmlhttps://history.vn.ua/pidruchniki/reent-2017-world-history-9-class/15.htmlhttps://uk.wikipedia.org/wiki/Перший_Інтернаціоналhttps://uk.wikipedia.org/wiki/Марксизм. Джерела:

Дякую за увагу!!!