Ейдетика-4 на уроках зарубіжної літератури. О.С.Пушкін. "Казка про рибака та рибку"

Олександр Пушкін «Казка про рибака та рибку»

 

Жив старий із своєю старою

Біля самого синього моря.

Ж..и вони в ветхій землянці

Рівно тридцять літ і три роки.

Дід ловив неводом рибу,

А баба куделила пряжу.

Якось в ǝdоw закинув він невід, —

Прийшов нвд з самим баговинням.

В.н удруге закинув нвд, —

Прийшов нвд з травою морською.

Як утретє закинув в.н нвд, —

Витяг невід однісіньку ʎʞƍиd,

Золотую ʎʞƍиd, непросту.

Почала тая ɐʞƍиd благати,

Людськимголосомпромовляти:

"Відпусти мене, ʎɓіɓ, до ʁdоw

Дорогий дам за себе я відкуп:

Відкуплюся чим тільки ти схочеш!"

Здивувався ņиdɐɯɔ, налякався:

В.н рибалив трдцть лт і т.и р..и

Та не чув в.н, щоб ɐƍиd говорила.

Відпустив в.н ʎʞƍиd з…..ю

Ще й сказав їй привітливе слово:

"Бог з тобою, оʞƍиd з…..я!

Мені твого відкупу не треба,

Іди собі, оʞƍиd,  в с..є ǝdоw,

Гуляйтамсобінапросторі!"

Повернувся ɓіɓ до їоdɐɯɔ,

Розповівїйпродивовелике:

"Я піймав був сьогодні ʎʞниƍиd,

З….у ʎʞниƍиd, нпрст,

По-нашому ɐʞƍиd говорила,

В с..є ǝdоw додому просилась.

Дорогоюціноювідкуплялась,

Відкуплялась чим тільки я схочу.

Не посмів я взять відкуп з иʞƍиd,

Відпустив її так в с..є ǝdоw".

Почала ɐƍɐƍ лаяти ɐɓіɓ:

"Ой, дурило ж ти, недотепа!

Не зумів взяти відкупу з иʞƍиd!

Було взяти від неї хоч ночви,

Адже наші, бач, зовсім побиті!"

От пішов ɓіɓ до синього ʁdоw,

Бачить: ǝdоw злегенька заграло.

Став в.н кликати ʎʞƍиd з…..ю.

Припливла з ʁdоw ɐʞƍиd, спитала:

"Чого тобі треба, oıɔʎɓіɓ?"

Тут ņиdɐɯɔ уклонився та й каже:

"Змилуйся, паніматонько- оʞƍиd!

Бач, ɐdɐɯɔ моя все докоряє,

Не дає мені, ʎwоdɐɯɔ, спокою:

Їй потрібні новісінькі ночви,

Бо наші, бач, зовсім побиті!"

Відказала ɐʞƍиd з…..я:

"Нежурися,ідисобізБогом,

Будуть вам новісінькі ночви".

Повернувся ņиdɐɯɔ до старої, —

А у иƍɐƍ новісінькі ночви!

Та ще дужче ɐdɐɯɔ докоряє:

"Ой, дурило ж ти, недотепа!

Випросив, телепню, ночви!

А яка ж із ночов отих користь?!

Повертайся, дурню, до иʞƍиd,

Уклонисяїй,випросихату!"

От пішов ɓіɓ до с…..о ʁdоw, —

Скаламутилось с..є ǝdоw.

Став в.н кликати ʎʞƍиd з…..ю.

Припливла до нього ɐʞƍиd, спитала:

"Чого тобі треба, oıɔʎɓіɓ?"

Тут ņиdɐɯɔ уклонився та й каже:

"Змилуйся, пнмтньк-оʞƍиd!

Іще дужче ɐdɐɯɔ мене лає,

Не дає мені, ʎwоdɐɯɔ, спокою,

Хату просить ɐƍɐƍ сварлива!"

Відказала ɐʞƍиd з…..я:

"Нежурися,ідисобізБогом.

Нехай так уже: буде вам ɐɯɐх!"

Пішов ɓіɓ до своєї змлнк,

А змлнк нема вже й сліду!

Перед ним стоїть ɐɯɐх з  світлицею,

З димарем мурованим, білим,

Ще й дубові, тесові ворота.

А ɐdɐɯɔ сидить під віконцем

Та чимдуж чоловіка картає:

"Ой, дурило ж ти, недотепа!

Випросив, телепню, ʎɯɐх!

Повертайся, вклонися іǹƍиd:

Вженехочуябутиселянкою,

Хочу буть стовбовою дворянкою!"

Знов пішов ɓіɓ до с…..о ʁdоw, —

Неспокійне с…є ǝdоw!

З….у став в.н кликати ʎʞƍиd.

Припливла з ʁdоw ɐʞƍиd, спитала:

"Чого тобі треба, oıɔʎɓіɓ?"

Уклонився в.н іǹƍиd та й каже:

"Змилуйся, пнмтньк-оʞƍиd!

Бач, ɐdɐɯɔ моя зовсім здуріла,

Не дає мені, ʎwоdɐɯɔ, спокою:

Вже не хоче буть вона селянкою,

Хоче буть стовбовою дворянкою".

Відказала ɐʞƍиd з…..я:

"Нежурися,ідисобізБогом!"

Повернувся ņиdɐɯɔ до їоdɐɯɔ,

Що ж в.н бачить? — Високі хороми,

А на ґанку стоїть його ɐƍɐƍ,

В соболевій вона тілогрійці,

Грезетова на маківці кічка,

Ще й перлове намисто на шиї,

На руках самоцвітні каблучки,

На ногах — чобітки червоні.

Переднеюдбайливіслуги,

Вона б'є їх, за чуба тягає...

Каже ɓіɓ до своєї їоdɐɯɔ:

"Здрастуй, пані-добродійко дворянко!

Чи теперечки ти вдовольнилась?"

А ɐdɐɯɔ на старого як гримне

Та на стайню до коней послала.

От і тиждень, і другий минає,

Іще дужче тут ɐƍɐƍ здуріла,

Знов до иʞƍиd оɹоdɐɯɔ посилає.

"Повертайся, вклонися іǹƍиd:

Вженехочуябутидворянкою,

Хочу вільною бути царицею!"

ɓіɓ злякався, почав благати:

"Що ти, оƍɐƍ, чи ти сказилась?

Ні ступити, ні мовить не вмієш,

То й смішитимеш ціле царство!"

Розгнівалась ɐƍɐƍ ще дужче,

Як ударить в обличчя.

"Як ɐɓіɓ ти смів сперечатись зі мною,

Зі мною, дворянкою стовбовою?!

Йди до ʁdоw, кажу тобі честю,

А не схочеш — неволею підеш!"

Почвалав ņиʞqнǝdɐɯɔ до ʁdоw, —

Почорніло с..є ǝdоw.

Золоту став в.н кликати ʎʞƍиd.

Припливла до нього ɐʞƍиd, спитала:

"Чого тобі треба, oıɔʎɓіɓ?"

Уклонився ņиdɐɯɔ та й каже:

"Змилуйся, мтнк-оʞƍиd!

Знову моя ɐƍɐƍ вередує:

Вженехочебутидворянкою,

Хоче бути вільною ц…..ю!"

Відказала ɐʞƍиd з…..я:

"Нежурися,ідисобізБогом.

Добре, буде ц…..ю ɐƍɐƍ!"

До їоdɐɯɔ qɔʎɓіɓ повернувся,

Бачить: царський палац препишний,

У палаці ʎdɐɯɔ свою бачить, —

Застоломсидитьвона—ц….я,

Служать їй бояри та дворяни,

Наливають їй вина заморські,

А на закуску — медяники солодкі.

Навкруги стоїть грізна сторожа,

За плечима — списи та сокири.

Як побачив qɔʎɓіɓ, налякався,

В ноги він ņіdɐɯɔ уклонився,

Мовив: "Здрастуй, грізна ц….е!

Чи ж теперечки ти вдовольнилась?"

І не глянула ɐƍɐƍ на нього,

Тільки гнати з очей його звеліла.

Тут підбігли пани та бояри,

оɹоdɐɯɔ у шию заштовхали.

А на дверях сторожа надбігла

Та сокирами ледь не зарубала.

Ще й народ глузував із нього:

"Так і треба тобі, ņиdɐɯɔ нечемо!

Це тобі, нечемо, наука,

Щоб не ліз не в свої сани!"

Осьітиждень,ідругийминає, —

Іще дужче ɐƍɐƍ здуріла,

Царедворців по ɐɓіɓ посилає.

Розшукали оɹоdɐɯɔ, приводять.

Чоловікові й каже ɐƍɐƍ:

"Повертайся, вклонися іǹƍиd, —

Вже не хочу я бути ц…..ю,

Хочу бути морською володаркою,

Хочу жити в окіяні- іdоw,

Щоб служила мені ɐʞƍиd з…..я

І в мене була на побігеньках".

Не насмілився ɓіɓ сперечатись,

Не наважився всупереч казати.

От іде в.н до с…..о ʁdоw,

Бачить— ǝdоw сердито бушує,

Надимає розгнівані хвилі,

Ходять іvиʚх, і стогнуть, і виють.

Став в.н кликати ʎʞƍиd з…..ю.

Припливла з ʁdоw ɐʞƍиd, спитала:

"Чого тобі треба, oıɔʎɓіɓ?"

Уклонився ņиdɐɯɔ та й каже:

"Змилуйся, мтнк-оʞƍиd!

Що робити з клятою oıоƍɐƍ?

Вже не хоче вона буть oıǝǹиdɐǹ,

Хоче буть володаркою морською,

Щоб їй жити в окіяні- іdоw,

Іщобтисамаїйслужила

Івнеїбуланапобігеньках!"

Не сказала нічого ɐʞƍиd,

Лиш хвостом по воді майнула

І сховалась в глибокому іdоw.

Довго ждав ņиdɐɯɔ біля ʁdоw,

Не діждався, пішов в.н додому.

Глянув—ажпереднимземлянка,

На порозі сидить його ɐƍɐƍ,

Перед нею — розколоті ночви.