«Скажу вам одне слово про те, яка в мене душа, хохлацька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяких переваг не дав би ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і кожній притаманні такі риси, яких не має інша…» (М. Гоголь)
« Я розумію, як ділять газ, як ділять нафту, як ділять гроші. А як ділити спадщину культурну – я того не розумію. Гоголь безумовно належить і до спадщини української, і до спадщини російської. Чи можемо ми називати його великим національним нашим талантом? Безумовно, можемо. І не тільки тому, що він народився тут, і не тільки тому, що він написав свої перші твори - українські повісті про свою Полтавщину, - а й тому що він завжди зберігав певне національне бачення. Він Петербург бачив очима південця. Це не викорінюється якимось поверховими культурними впливами. Він безумовно наш, він безумовно і російський »Мирослав Попович, філософ
« Мені здається, що суперечки про те, кому належить Гоголь - Росії чи Україні - у значній мірі політичні. Учасники цих суперечок думають не стільки про Гоголя, скільки про те, щоби зайвий раз продемонструвати свої політичні позиції і особисті національні почуття »Анатолій Стріляний, журналіст
« Я вважаю Гоголя і російським, і українським письменником, і не бачу у цьому ніякого конфлікту. Народився в Україні, вихідний імпульс український, а потім російська і європейська шліфовка. Не можна ділити Гоголя. Це було б зовсім неправильно. Думаю, сам Гоголь хотів відносити себе до російської культури скоріше, особливо наприкінці життя. Але те, що він був українець – безумовно »Владислав Троїцький, режисер, організатор фестивалю “Гогольfest”