ФБ-сторінка "Дмитро Вишневецький"

Завдання: Опрацюйте додатковий матеріал і заповніть сторінку Фейсбук

Дмитро Байда Вишневецький

Дмитро Вишневецький (1516—1563) — нащадок великого литовського князя Ольгерда, один із перших відомих в історії ватажків українського козацтва. Народився в місті Вишнівець на Волині. На початку 50-х рр. XVI ст. він уже був черкаським і канівським старостою та організував відсіч турецьким нападникам. У цей час під керівництвом Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця було збудовано замок-«городок», який вважається попередником Запорозької Січі. Поява козацької фортеці в татарських володіннях стала неприємною несподіванкою для кримського хана. Закріпившись на Малій Хортиці, біля найважливішої переправи через Дніпро, князь узяв під захист козаків-уходників на Великому Лузі й почав здійснювати сміливі рейди проти татарських і турецьких фортець у пониззі Дніпра й Південного Бугу. 29 червня 1556 р. Вишневецький із загоном у 600 кіннотників і командою на 18 чайках узяв приступом Очаків, а восени того ж року — фортецю Аслам-Кермен. Захоплені у ворога гармати князь установив у Хортицькому замку.

На початку 1557 р. Хортицький замок витримав 24-денну облогу кримського хана. Проте восени цього ж року об’єднані турецько-татарські сили примусили князя залишити Малу Хортицю.

На початку 1563 р. під час походу до Молдавії Вишневецький потрапив у полон і був відправлений до Стамбула. Героїзм та мученицька смерть князя уславлені в народній думі «Про козака Байду».

Із загибеллю Вишневецького козацька організація не розпалася: у 80-х рр. XVI ст. з’являється термін «січові козаки». Поступово вони стали відчувати себе самостійною військово-політичною силою і вести незалежну від Польщі політику: укладати договори з Москвою, Кримом, Молдавією, здійснювати військові походи без дозволу польського уряду.

Документ. Пісня про Байду

…Цар турецький к ньому присилає,

Байду к собі підмовляє:

«Ой ти, Байдо та славнесенький,

Будь мені лицар та вірнесенький,

Візьми в мене царівночку,

Будеш паном на всю Україночку!»

«Твоя, царю, віра проклятая,

Твоя царівна поганая!»

Ой крикнув цар на свої гайдуки:

«Візьміть Байду добре в руки,

Візьміть Байду і зв’яжіте,

На гак ребром зачепіте!»

Ой висить Байда та й не день, не два,

Не одну нічку та й не годиночку;

Ой висить Байда та й гадає,

Та на свого цюрю споглядає,

Та на свого цюрю молодого

І на свого коня вороного:

«Ой цюрю ж мій молодесенький,

Подай мені лучок та тугесенький,

Подай мені тугий лучок

І стрілочок цілий пучок!

Ой бачу я три голубочки —

Хочу я убити для його дочки.

Де я мірю — там я вцілю.

Де я важу — там я вражу!»

Ой як стрілив — царя вцілив,

А царицю в потилицю,

Його доньку в головоньку.

«Ото ж тобі, царю,

За Байдину кару!

Було тобі знати,

Як Байду карати:

Було Байді голову істяти,

Його тіло поховати,

Вороним конем їздити,

Хлопця собі зголубити».

(Українські народні пісні та думи. — К.: Знання, 1992. — С. 36–37)