"Фемінітиви у діловому спілкуванні"

Комунальний заклад Львівської обласної ради

 «Самбірський фаховий медичний коледж»

Циклова комісія загальноосвітніх дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Фемінітиви у діловому спілкуванні

 

Методична розробка практичного заняття з дисципліни ”Українська мова

за професійним спрямуванням”

для студентів ІІІ курсу спеціальностей

223 Медсестринство, 226 Фармація, промислова фармація

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самбір

2022

 

 

 

 

Підготовлено викладачем дисципліни «Українська мова»

КЗ ЛОР «Самбірський фаховий медичний коледж»

Марією РОГАЧ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рецензенти :

Л.Б. Мельник , кандидат філологічних наук, доцент Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка

Л.П. Швед, викладач української мови та літератури Самбірського фахового коледжу культури і мистецтва

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розглянуто і схвалено на засіданні циклової комісії

______________________________________________

протокол №____від_______________року

Голова ц/к ______________________ Оксана ГРИЦІВ

І. Науково-методичне обҐрунтування теми

 

Створення нових освітніх концепцій і стандартів, зокрема у спеціальній освіті, потребує нетрадиційних методів та форм організації навчання, у тому числі практичних занять з різних дисциплін, в результаті  проведення яких, у студентів  виникає більш цілісне  сприйняття світу.

Мета практичного заняття – створити умови мотивованого практичного застосування знань, вмінь навичок, дати студентам змогу відчути результати своєї праці й отримати від цього радість і задоволення. На практичних заняттях доцільно використовувати презентації створені  спільно викладачами і студентами для реалізації  міждисциплінарної  інтеграції, та як  найбільш простий  метод подання навчального матеріалу.

Результатом інноваційного навчання у системі спеціальної освіти має виступати така соціальна зрілість, досягнення такого рівня розвитку та освіченості, які сприятимуть соціальній реабілітації  людей з особливими потребами та інтеграції їх в суспільство і відповідатиме їх потенційним можливостям.

 

ІІ. Навчальна мета:

Мати поняття:  - систематизувати й узагальнити основні відомості про фемінитиви;

 - поглибити знання про вживання фемінітивів у новому зразку Українського правопису;

 - навчити студентів правильно їх використовувати;

 

Знати: вживання фемінітивів;

    особливості використання їх у кожному стилі;

 

Вміти: влучно використовувати фемінітиви;

             за наявними ознаками визначати приналежність фемінітивів до певного стилю;

             редагувати текст з помилками

 

ІІ. Виховна мета:

 

- виховувати любов до рідного краю, інтерес до його мови та історії, прагнення вивчати нове.

 

 

ІІІ. МІЖДИСЦИПЛІНАРНА ІНТЕГРАЦІЯ

 

Дисципліна	Знати	Вміти
І. Попередні дисципліни:      Історія	Особливості появи фемінітивів у дописемні часи;	Користуватися літературною спадщиною українських письменників;
ІІ. Наступні дисципліни: 1) Журналістика           2) Діловодство           3) Юриспруденція	Особливості використання фемінітивів;	Визначати приналежність тексту до певного стилю;
Іп ІІІ. Внутрішньо-дисдиплінарна інтеграція: Лексикографія Орфографія Синтаксис	Лексичні, граматичні особливості кожного стилю у якому вживаються фемінітиви.

 

 

ІV. ОБЛАДНАННЯ ТА ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ НАВЧАННЯ:

 

 

1. Слайди (демонстрація навчального матеріалу з використанням мультимедійного обладнання).

 

 

 

 

Вид заняття: практичне заняття з використанням мультимедійної  презентації.

 

 

Місце проведення: лекційна зала.

 

 

Тривалість:80 хв.

V. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЗАНЯТТЯ

 

№ п/п	Основні етапи і навчально-цільові питання	Рівень засвоєння	Форми і методи контролю	Засоби навчання	Час
І.	Підготовчий етап:     Організаційна частина заняття. Опитування студентів      Науково-методичне обґрунтування теми      Повідомлення теми заняття і мотивація навчальної діяльності.				31хв 1 хв 25 хв   3 хв.       2 хв.
ІІ.	Основний етап: 4. Вивчення нового матеріалу Тема: “Фемінітиви у діловому спілкуванні”.   План                 Що таке фемінитиви та предмет їхнього дослідження.             Новий Український правопис. Творення фемінітивів.             Поради щодо вживання фемінітивів	α-І         α-ІІ-             α-ІІІ	Фронтально усно         Фронтально усно           Фронтально усно	Слайди (демонстрація з викоританням мультимедійного обладнання)   Слайди (демонстрація з викоританням мультимедійного обладнання)     Слайди (демонстрація з викоританням мультимедійного обладнання); роздатковий матеріал	50хв 50хв
ІІІ.	Заключний етап: 5. Закріплення матеріалу.     6. Підведення підсумків.     7. Домашнє завдання.		Усний		5хв 3хв     1хв     1хв

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

VІ. ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ПІДГОТОВКИ:

 

Основна:

Архангельська А. До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. Мовознавство. 2013. № 6. С. 27-40.

Архангельська А. Систематизований покажчик слововживань неологізмів-фемінативів в українському мовленні кінця XX — початку XXI століть. Неологічні назви осіб у сучасних слов’янськихмовах: монографія. Рівне: Оломоуць, 2011. С. 188-243.

Блог О. Пономарева: як я ставлюся до фемінітивів на кшталт членкиня [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/blog-olexandr-ponomariv43838045 7. Брус М. П. Загальні жіночі особові номінації в українській мові XVI– XVII століть: словотвір і семантика: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Укр. мова». Івано-Франківськ, 2001. 20 с. 8.

Брус М. П. Фемінітиви в українській мові: генеза, еволюція, функціонування: монографія. Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2019. 440 с.

Довідник з культури мови: Посібник / За ред. С. Я. Єрмоленко. Київ: Вища школа, 2005. С. 50-51. 8. Лишка Я. Фемінітиви в українській мові: запозичені неологізми, чи традиційні словотвірні форми? Amnesty International Ukraine. 2019. URL:

Додаткова

Брус М. Фемінітиви української мови в переплетенні давніх і сучасних тенденцій. Вісник Львівського національного університету імені Івана Франка: Серія «Філологія». 2009. Вип. 46. Ч. 1. С. 61–69.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. Київ: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. 440 с. 32 Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови. Київ: Пульсари, 2004. 380 с.

Дацишин Х. Засоби масової інформації і динаміка мовної норми: новітні фемінітиви як відображення суспільних викликів сьогодення. SJS. 2020;. Випуск 4. С. 183–191.

Загнітко А. О. Корелятивність іменників – назв осіб чоловічого і жіночого роду. Українське мовознавство. Київ: Вища школа. 1987. № 14. С. 67–74.

Кочукова Н. І. Сучасні тенденції використання назв осіб жіночої статі в професійному та науковому мовленні. Південний архів. Філологічні науки: збірник наук. праць. Випуск LXVII. Херсон: ХДУ, 2017. С. 37–41.

Малахова О. Фемінітиви – не данина моді, вони властиві українській мові як системі [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://womo.ua/olena-malahova

Малюга Н. М. Продукування фемінативів як спосіб подолання гендерної асиметрії в мові. Філологічні студії: науковий вісник Криворізького нац. ун-ту: зб. наук. праць. Кривий Ріг, 2015. Вип. 12. С. 162–168.

Наказ Мінекономіки від 18.08.2020 № 1574 «Про затвердження Зміни № 9 до національного класифікатора ДК 003:2010»

Пономарів О. Д. Іменники жіночого роду у назвах за професіями. Філософсько-антропологічні студії: Спецвипуск. К., 2001. С. 185.

Семенюк С. П. Формування словотвірної системи іменників з модифікаційним значенням жіночої статі в новій українській мові: автореф. дис. канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Укр. мова». Запоріжжя, 2000. 19 с.

Словники

Словник української мови в 11 томах. Київ: наукова думка, 1970–1980.

Українськи й правопис. Київ: Наукова думка. 2019. 390 с.

Матеріали основного етапу

 

Повноцінне навчання, подальша продуктивна праця майбутнього медика не може відбуватися без уміння правильно вживати і записувати фемінітиви, а також пояснювати правопис за допомогою правил..

 

Метою сьогоднішнього заняття є:

 

Знати:      вживання фемінітивів;

•     особливості використання їх у кожному стилі

Вміти: влучно використовувати фемінітиви;

             за наявними ознаками визначати приналежність фемінітивів до певного стилю;

             редагувати текст з помилками

 

План

    1. Що таке фемінітиви та предмет їхнього дослідження.

    2. Новий Український правопис. Творення фемінітивів.

    3. Поради щодо вживання фемінітивів

 

 

Що таке фемінітиви?

 

Фемініти́ви (фемінативи; nomina feminativa, nomina feminina; від лат. fēmina — жінка, fēminīnus — жіночий) — група морфологічних одиниць, маркованих граматичним жіночим родом, альтернативних або парних аналогічним одиницям чоловічого роду, що утворює здебільшого стилістично забарвлений прошарок словникового складу, сфера вжитку якого часто перебуває за межами літературного мовлення.

Поміж іменниками — назвами професій, звань, посад є чимало слів, уживаних у формі чоловічого роду для позначення і чоловіків, і жінок: академік, інженер, кандидат, педагог, президент, ректор. Це пояснюється тим, що колись такі професії мали тільки чоловіки. У міру набуття їх жінками з’явилися жіночі відповідники — фемінітиви: бандуристка, доповідачка, лікарка, організаторка й подібні. Активно впроваджуються у вжиток фемінітиви — слова жіночого роду, аналогічні поняттям чоловічого роду: льотчик – льотчиця, письменник – письменниця, професор – професорка. Якщо поетеса чи льотчиця й до сьогодні нікого не дивували, то слова фотографеса, виборчиня, борчиня, критикеса поки що здаються дещо незвичними. Однак фахівці вважають їх цілком закономірними для української мови.

З розвитком сучасної теорії ґендеру і феміністської лінґвістики, однією з ключових тез якої є відставання мовних засобів від реалій зростання суспільного значення жінок у сучасному житті, увагу дослідників усе частіше привертає активізована словотвірна підсистема фемінітивів (фемінативів), утворюваних суфіксальним способом від чоловічих особових назв за професійним, посадовим, соціальним станом.

У першому українському друкованому словнику — «Лексисі» Лаврентія Зизанія (1596) було 7 жіночих найменувань (горбата, дочка, медведиця, молодиця, невістка, скорчена, сляка «скривлена») У «Російсько-українському словнику» А. Кримського (1924—1933): делегатка, інструкторка, інспекторка, друкарка, мулярка, медичка, лікарка, історичка (студентка), надихачка, випроб(ов)увачка, викладачка, професорка, демократка; виборниця, законодавиця, чинниця (‘діячка’), з'ясовниця, віддячниця, заступниця, заводовласниця, коштодавиця, виконавиця. Примітно, що фемінітиви медичка, лікарка, історичка, викладачка, професорка подано без стилістичних позначок (розм. чи зневажл.), які в радянські часи було впроваджено в усі українські словники. «Російсько-український словник ділової мови» М. Дорошенка: виховниця, володілиця, доглядниця, друкарниця, видавниця, висловниця, свідчиця, статистиця, державиця, владниця та ін. Політична дискусія про фемінітиви та жіночі прізвища велася під час правописної конференції 1927-28 рр. Учасники висловилися за відмінювання та варіативність, але активісти жіночих партійних організацій виступили категорично за те, що жіночі прізвища «не повинні одмінятися од чоловічих». Отже, використання фемінітивів у жодному разі не ображає та не принижує жінку. Навпаки – це показує , що жiнка в Українi є активною дiячкою в усiх суспiльних процесах і може стояти на рівні з чоловіком.

 

Новий Український правопис

 

У новій версії Українського правопису, чинна редакція якого підготовлена Українською національною комісією з питань правопису. 22 травня 2019 року Кабінет Міністрів України схвалив нову редакцію правопису, а 30 травня 2019 року цей документ набув чинності.

Склад Української національної комісії, що підготував проєкт правопису, був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року. Нова редакція повернула до життя деякі особливості правопису 1928 року (так званого Харківського правопису), які були частиною української орфографічної традиції.

У ньому зафіксовані найпродуктивніші моделі творення фемінітивів (§ 32, п.4). Структура української мови має багато суфіксів, які утворюють фемінітиви. Всього їх понад 13, але на сьогодні продуктивними суфіксами, що визначають фемінітиви, є суфікси: -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес-.

Найуживанішим є суфікс -к-, бо він поєднуваний з різними типами основ: а́вторка, диза́йнерка, дире́кторка, реда́кторка, співа́чка, студе́нтка, фігури́стка. Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста́льниця, набі́рниця, пора́дниця та -ень: учени́ця. Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на - ець: кравчи́ня, плавчи́ня, продавчи́ня, на приголосний: майстри́ня, філологи́ня; бойки́ня, лемки́ня. Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе́са, патроне́са, поете́са.

ЗАУВАЖТЕ! Правопис не пропонує ніяких жіночих назв посад чи професій. Він тільки подає суфікси, за допомогою яких ті назви можна утворити.

Суфіксальний спосіб творення назв жіночих професій не має перешкод, поширений в живому спілкуванні, за винятком окремих слів, в яких відповідний суфікс змінює лексичне значення, наприклад: секретар — секретарка, друкар — друкарка. Слово секретар означає людину за її офіційною посадою (найчастіше виборною) типу секретар сільради, секретар правління й іменником секретарка не замінюється, хоч на цій посаді працює й жінка. А іменник секретарка означає дівчину або жінку, що працює технічним секретарем. Така ж лексична невідповідність спостерігається і в іменниках друкар — друкарка. Іменник друкар означає особу (і чоловіка, і жінку), що працює в друкарні, а словом друкарка називається жінка, яка друкує на друкарській машинці.

Суфікси -ш-, -их-, утворюючи фемінітиви, вносять до лексичного значення слова додатковий компонент: генеральша – це не жінка на генеральській посаді, а дружина генерала, директорша – це дружина директора. А слова повариха, ткачиха (дружини повара, ткача) часто набувають і зневажливого відтінку (порівняйте з нейтральними куховарка, ткаля).

Деякі суфікси можуть утворювати варіанти фемінітивів з однаковим лексичним значенням: акторка і актриса, водійка і водійчиня, мовознавиця і мовознавчиня. Якщо це загальне правило, то чи правильно буде вживати: - капітанка (для жінок у військовому званні "капітан"); - командирка (для жінки, що обіймає посаду командира); - програмчиня (для жінки, що за фахом є програміст)? Але фемінітивом від слова програміст буде все ж програмістка, а не програмчиня.

Стосовно вчительки і лікарки – це ті професії, які здебільшого опановували жінки у ті часи, коли всі інші професії були для них недоступними, тому досі ми вже звиклися з цими фемінітивами. У той же час медсестра – добре, медбрат – вже "якось-такось".

Чи правильним є вживанням: "прем'єр міністр України (Марія Петренко)" замість "прем'єрка (Марія Петренко)"?

У  чинному законодавстві України немає фемінітивів. Тобто, ви не знайдете в офіційних документах формулювань на кшталт "заступник/заступниця міністра культури", скрізь лише "заступник міністра культури", адже саме такою є офіційна назва посади, хоча її може обіймати особа будь-якої статі. В офіційно-діловому мовленні граматичний рід виконавців дій, назв осіб за професією, посадою, званням частіше, ніж в інших стилях, не відповідає статі.

У книзі «Культура слова: Мовностилістичні поради» О. Пономарів радить не переносити риси офіційно-ділового стилю на інші стилі мовлення: У засобах масової інформації часто можна почути й прочитати: перед мікрофоном журналіст Леся Чорна; гостей привітала вчитель української мови; ваша кореспондент взялась перевірити ці факти; Софія Русова — письменник, історик, педагог, викладач, громадський діяч. Такі конструкції суперечать морфолого-стилістичним нормам української мови. Вони є наслідком невмотивованого перенесення рис офіційно-ділового стилю (де підкреслюється не стать людини, а її службове чи суспільне становище) на художнє, публіцистичне та розмовне мовлення. Отже, їх можна і треба вживати: перед мікрофоном журналістка Леся Чорна; ваша кореспондентка взялася перевірити ці факти; Софія Русова — історик, педагог, письменниця, викладачка, громадська діячка.

При виборі однієї з форм роду, в офіційно-діловому стилі, слід орієнтуватися на такі правила:

1.Офіційними, основними назвами посад, професій і звань є іменники чоловічого роду: директор, дипломат, ректор, міністр, нотаріус, прокурор. Ці слова вживаються для позначення чоловіків та жінок і підкреслюють не стать людини, а її службове і соціальне становище. Наприклад: Нараду провела декан (чол. р. ) факультету О.М.Пащенко; Декан (чол. р.) факультету О.К.Гринчишин ознайомив викладачів з новими правилами вступу до університету.

2. Значна частина слів може утворювати паралельні форми чоловічого і жіночого роду: журналіст – журналістка, студент – студентка, аспірант – аспірантка, лікар – лікарка, лаборант – лаборантка, поет – поетеса, дипломник – дипломниця. Наведені слова жіночого роду є цілком літературними відповідниками, але їм надається перевага в художньому, публіцистичному, розмовному стилях. Деякі форми слів (ж. р. ) із суфіксами – к(а), -ш(а), -их(а) не відповідають нормам літературної мови: керівничка, фізичка, сторожиха, бригадирша, професорша, дикторша. Ці іменники використовуються у розмовно-просторічному мовленні. Обмежене вживання цих слів зумовлене також тим, що ці форми означають посаду жінки і найменування дружини за чоловіком. Все це створює двозначність, що не допускається в діловому стилі.

3. Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, віце-прем’єр, старший викладач, статист-дослідник, змінний майстер.

4. Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду і в тих випадках, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив…; Змінний черговий інженер завершив роботу… Проте, якщо у документі зазначено прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду, наприклад: Головний бухгалтер Кравченко Галина Іванівна дозволила видачу грошей; Директор Іванова В.П. оголосила подяку… Але висловлювання типу «наша директор сказала», «наш головний бухгалтер дозволила» не відповідають нормам літературної мови.

5. Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих випадках, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами. Наприклад: Успіхи українських гімнасток є закономірними.

6. Форми жіночого роду можуть використовуватись у випадках, коли назви посад, професій стосуються переважно жінок, або чоловічі відповідники мають інші позначення: домогосподарка, кастелянка (каштелянка), манікюрниця, доярка, балерина, закріпилася пара медсестра - медбрат.

7. Помилковим є вживання в офіційно-ділових паперах найменування осіб за такими ознаками, як місце проживання, місце роботи або статус: заводчани, сільчани, городяни, кримчани, освітяни, циркачі. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складних найменувань: працівники заводу, жителі міста, працівники навчальних закладів, артисти цирку, мешканці Криму.

Поради щодо вживання фемінітивів

 

Фемінітиви в українській мові переважають у розмовному, публіцистичному та художньому стилях, натомість не притаманні офіційно-діловому та науковому Тому їх використовувати НЕ рекомендовано в науковому та офіційно-діловому стилях мови, адже слід дотримуватися ЧИННОЇ норми.

Правильне написання іменників на означення статусу, професії, посади, звання у чоловічому роді.

 

НЕПРАВИЛЬНО	ПРАВИЛЬНО
викладачка хімії	викладач хімії
касирка (касирша) заводу	касир заводу
лаборантка (лаборантша) відділу	лаборант відділу
бригадирка (бригадирша) цеху	бригадир цеху
працівниця фірми	працівниик фірми
учителька школи	учитель школи

 

Більшість українців не бачать необхідності у фемінітивах. За результатами анкетування серед студентів ВНЗ України, а також державних службовців, з'ясувалося наступне: тільки 18% жінок і 12% чоловіків з опитаних вважають, що жінка повинна мати спеціальне фемінізоване найменування. Тобто, ми бачимо, що громадяни України, у більшості, не бачать у фемінітивах необхідності і сенсу. Проте, роль жінки у сучасному суспільстві значно збільшилась. Тож, фемінітиви мають місце бути та з часом вони стануть нашою буденністю.

Аргументи на користь фемінітивів

1.   Уникання фемінітивів збіднює мову.

Ще 50 років тому українські мовознавці говорили про те, що фемінітиви притаманні українській мові і їх треба вживати активніше. У 1999 році Олександр Пономарів, мовознавець, автор понад 250 наукових, науково-популярних і науково-публіцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, зазначив, що вживання чоловічого роду на позначення жінки суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови. Суфікси, за допомогою яких творяться фемінітиви (-к, -иця, -иня в українській мові та -k, -ini/-yni в польській), є історично закоріненими та продуктивними, тобто, від них утворюється значна кількість нових слів. «Продавчиня» звучить набагато краще, ніж «продавщиця». «Фотографиня» — незвично, але відповідає законам українського словотвору, і до цього слова можна звикнути», — зазначає Олександр Пономарів.

2. Чоловіча форма слова не тотожна жіночій

Наприклад: не є тотожними поняття громадянин та громадянка. Адже якщо підставити їх у силогізм (міркування, що складається з трьох простих атрибутивних висловлювань: двох засновків і одного висновку.): а) Усі громадяни заслуговують на рівні права, Микола громадянин. Отже, він заслуговує на рівні права. б) Усі громадяни заслуговують на рівні права. Мар’яна громадянка. Отже, вона не заслуговує на рівні права? Стає очевидним, що тотожність не справджується. Згідно із законами логіки, громадянин не тотожний громадянці.

3.   Витіснення фемінітивів з офіційної мови у побутову нівелює активну суспільну роль жінки.

Чоловічі і жіночі назви однієї професії досі відображають різні поняття. Наприклад: акушерка — експертка з пологів, акушер — лікар, який має більший статус; секретарка — особа, яка веде діловодство, секретар — чоловік з великою відповідальністю (держсекретар, вчений секретар); майстер — чоловік, який щось вправно робить, майстриня — народна умілиця, яка вміє вишивати чи в’язати; Відповідно до того, як ринок праці ґендерує суспільство, систематично знецінюючи діяльність жінок, так і мова залучається в ці механізми знецінення та упідлеглювання. Тож задля демократизації суспільного життя, маємо розвивати символічний капітал у жіночих назвах професій. Для цього потрібно, щоб більше жінок на високих посадах (наприклад, на посаді головної лікарки чи директорки) вживали у в офіційних документах на позначення своєї посади фемінітиви.

4. Ми самі задаємо напрям розвитку мови.

Також слід зауважити, що фемінітиви не є чимось унікальним для української мови. Вони поширені й в інших слов'янських мовах. Також, вони поширені, щонайменше, в іспанській мові. Якщо ми поглянемо на словацьку, чеську та польську мови, то побачимо, що, особливо у словацькій і чеській, утворення фемінітивів є настільки розповсюдженими, що стали нормою. У чеському університеті прийнято звертатися до жінки: «Пані професорко». Якщо ви звернетеся: «Пані професоре» — не лише порушите норми чеської мови, але й можете образити професорку.

 

Висновок

Наведені приклади вияскравлюють чинники, які насправді визначають напрям мовної політики щодо вживання чи уникання фемінітивів у публічному просторі. Очевидно, найважливішими серед них є ставлення до жінок, яке панує в конкретному суспільстві, прийняті у мовній спільності взаємини між статями, а також стан жіночого руху. Водночас аргументи, які в нас часто наводять: «звучить — не звучить», «неможливо утворити жіночу назву через збіг приголосних», «виражає применшувальні смисли» — затемнюють сам факт, що Україна уже майже тридцять років живе без належного ґендерного регулювання і мови, і суспільного життя загалом. Крім того, привертає увагу той факт, що норма уникати фемінітивів в українській мові була «списана» з російської. Однак, як наголошує Юрій Шевельов, до того, як потрапити під важелі російського впливу, українська мова примикала до центральноєвропейського мовного союзу. І в цьому можна пересвідчилися на прикладі утворення та вживання фемінітивів в українській, словацькій, чеській, польській і хорватській мовах. Отже, доцільне і безпечне мовне планування мало б сьогодні повернути українську мову назад у центральноєвропейське русло, зокрема, завдяки частішому вживанню фемінітивів.

 

Закріплення вивченого матеріалу

1.Що таке фемінітиви?

2.Які фемінітиви характерні українській мові?

3.Як вони утворюються?

4.Чи на кожну професію потрібен фемінітив?

5.Які правила вживання фемінітивів?

6. Чи є необхідність використовувати фемінітиви?

Домашнє завдання:

1. Дайте відповідь. Чи однакову справу роблять швець і швачка, друкар і друкарка, машиніст і машиністка, стюард і стюардеса?

2. Виконайте завдання. З поданих пар слів випишіть лише ті, що є родовими парами. Які слова в цих парах використовуються тільки в розмовно-просторічному мовленні.

Рахівник – рахівниця, аспірант – аспірантка, жнивар – жниварка, штукатур – штукатурка, німець – німкеня, технік – технічка, сторож – сторожка, сторож – сторожиха, митник - митниця, китаєць – китайка, дяк – дячиха, бібліотекар – бібліотекарка, бібліотекар – бібліотекарка, швейцар – швейцарка, голландець – голанка, пілот – пілотка, вівчар – вівчарка, компаньйон – компаньйонка, акомпаніатор – акомпаніаторка, балетмейстер – балерина, кореспондент – кореспондентка.