ФІЗИЧНИЙ ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНИЙ ВЕЧІР «Дрогобицький звіздар»

Про матеріал

Мета: ознайомити учнів з одним з видатних українців у світовій науці – Юрієм Дрогобичем (Котермаком) – ученим, філософом, астрономом, медиком, ректором Болонського університету, автором першої друкованої книги, виданої українцем за кордоном; розвивати інтерес учнів до науки; виховувати національну свідомість і патріотизм, гордіть за світове визнання вчених України.

Перегляд файлу

                 ЛЬВІВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ ХУДОЖНЄ УЧИЛИЩЕ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                          ФІЗИЧНИЙ ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНИЙ ВЕЧІР

                                                   НА ТЕМУ:

                                     «Дрогобицький звіздар»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                Підготувала викладач фізики

                                                                                                                Козачок О. Б.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           Львів-2012           

Мета: ознайомити учнів з одним з видатних українців у світовій науці – Юрієм Дрогобичем (Котермаком) – ученим, філософом, астрономом, медиком, ректором Болонського університету, автором першої друкованої книги, виданої українцем за кордоном; розвивати інтерес учнів до науки; виховувати національну свідомість і патріотизм, гордіть за світове визнання вчених України.

 

 

 

 

 

                                                      Методичні поради

 

    Вечір проводиться у святково прибраній залі. На сцені: збоку на столику портрет Юрія Дрогобича, прикрашений вишиваним рушником, біля нього – квіти. На задньому плані сцени – обриси міста Дрогобича та зоряне небо над ним (можна виготовити з цупкого картону).

    На передній стіні залу напис: «Хоч і далекі від очей простори неба, та не такі вони віддалені від розуму людського... Юрій Дрогобич».

    Розпочинають вечір ведучі, дівчатка з вокального ансамблю сідають довільно біля східок на сцену. Виконавши перші дві пісні, виходять.

    Ведучі, виконавці пісень – у національному одязі.

    З метою полегшення подання та сприймання інформації можна використати мультимедійний проектор для демонстрації  під час повідомлень учнів відповідних матеріалів (див. книгу [2] ). А також можна продемонструвати фрагменти відео- фільму «Світ Юрія Дрогобича».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                   1            

Ведучий 1. Українська земля з давніх-давен багата людськими талантами… Друга половина далекого XV століття... Наші предки здригаються від частих татарських набігів. Пошматована, покраяна кордонами  лежала земля українська. Галицько-Волинське князівство захопила Польща, на Закарпатті хазяйнували угорці, в Криму отаборилася татарська орда. Найбільша ж частина України увійшла до Великого князівства Литовського. І в таких умовах у Дорогобичі, в одному з найбагатших на той час міст Прикарпаття, народжується і зростає чоловік, завдяки якому тогочасний світ дізнається, що є така земля, якій судилося зватися Україною.

 

Ведучий 2. Бакалавр, магістр Краківського університету, професор філософії, а згодом і медицини, а ще ректор Болонського і професор Краківського університету. Перший серед українців автор друкованої книжки, виданої майже за сто років до видання першої в Україні друкованої книги Іваном Федоровим.

     Він по праву посів унікальне місце в українській філософії та й у світовій культурі загалом. Він був своєрідною єднальною ланкою між Україною та Європою: одночасно належав і до Європейського Відродження, і до українського  Передвідродження, ставши практично його провісником. А ще він захоплювався астрономією та в її встановленні теж залишив помітний слід. І все це – Юрій Котермак, який в історію, культуру, філософію, медицину, астрономію увійшов як Юрій Дрогобич, оскільки був вихідцем із цієї землі та прагнув якнайбільше зробити для неї. То ж хто він такий – Юрій Дрогобич? Як вдалося йому досягти світової слави? Про це ми дізнаємося сьогодні.

 

Ведучий 1. Близько 1450 року в сім’ї дрогобицького ремісника Михайла Котермака народився синок, якого, як і більшість хлопчиків із околиці, на честь храмового свята назвали Юрієм. Коли він був зовсім малим, померла мати. Тому хлопець ріс з батьком та старшою сестрою.

 

                                                  Пісня про матір (слова Б. Олійника, музика І. Поклада).

 

Посіяла людям

літа свої, літечка житом,

Прибрала планету,

послала стежкам споришу,

Навчила дітей,

як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко –

і тихо пішла за межу.

 

 Куди ж це ви, мамо?! –

сполохано кинулись діти.

– Куди ж ви, бабусю? –

онуки біжать до воріт.

Та я недалечко...

де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти...

А ви вже без мене ростіть.   

 

                                                                                                                                   2                                                                                               

– Та як же без вас ми?..

Та що ви намислили, мамо?

– А хто нас, бабусю,

У сон поведе у казках?

– А я вам лишаю

всі райдуги із журавлями

І срібло на травах,

і золото на колосках.

 

Не треба нам райдуг,

не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви

чекали на нас край воріт.

Та ми переробим

усю вашу вічну роботу, –

Лишайтесь, матусю.

Навіки лишайтесь. Не йдіть.

 

Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,

Махнула рукою –

злетіли увись рушники.

«Лишайтесь щасливі», –

і стала замисленим полем

На цілу планету,

на всі покоління й віки.

 

Ведучий 3. Основи освіти Юрко освоїв у дяка церкви святого Юри: він досить швидко почав  читати Псалтир і Часослов,  навіть навчився писати, що було під силу далеко не всім його ровесникам. При тій самій церкві старенький монах Євтимій давав читати  допитливому юнакові «Житія угодників Києво-Печерських», а також навчав його основ латинської мови, яка вживалася тоді не лише в усіх школах Європи, а й у магістратах галицьких міст і земських судах.

 

Ведучий 4.  В Дрогобичі, що був на той час центром солеваріння, часто бували багаті італійські купці. Ще зовсім юний Котермак, знаючи латину, досить швидко  почав розуміти  італійську мову, чим дуже здивував заможніх італійців, він навіть в них починає працювати рахівником... Від них він уперше дізнається про матеріально і культурно багаті: Венецію, Геную, Флоренцію, Болонью. Тоді  ж у нього народжується думка мандрувати світом і все побачити самому.

 

Ведучий 3. У неповних шістнадцять Юрко стає круглим сиротою...  

 

                                           Пісня «Сирота» (слова В. Крищенка, музика П. Мережука).

 

                      Хлопчині лише вісім літ,

                      А вже ні батька, ані мами.

                      І мовчазний байдужий світ

                      Лякає хлопчика рогами.                                                                                 3  

                      Хто руку дасть? Притулить хто?

                      Покличе до тарілки їжі?

                      І у подертому пальто

                      Стоїть малий на роздоріжжі.

                      Приспів:

                      Сирота! Сирота!.. Хто зігріє тебе

                      В цьому злому холодному світі?

                      Сирота!.. Сирота!.. Ніби душу шкребе

                      Цей листочок на зламаннім вітті.                                                                   

                      Сирота!.. Сирота!.. Хто знав долю лиху,

                      Той скептично всміхнутись не зможе.

                      Сирота!.. Сирота!.. На життєвім шляху

                      Хай тобі Бог Святий допоможе! 

 

                      Хлопчині лише вісім літ

                      І холодно так на морозі.

                      Ой, скільки лиха, скільки бід

                      Його чатують на дорозі...

                      Та не вклонюсь прогнозам злим,

                      Хай посміхнеться щастя русе.

                      Я сам, признаюсь, був таким,

                      Тому й за нього помолюся.

                      Приспів.

 

                      Хай тобі Бог Святий допоможе!

 

Диктор за сценою.   І ось Юрко стоїть біля свіжої могили і думає про те, що вже ніколи не почує батькового голосу, ніколи не відчує стриманої батьківської ласки...

     І що робити далі? Юрко вирішив порадитись зі стареньким отцем Євтимієм.

                         На сцені стіл, за яким сидить монах і читає книгу.

Юрко. Слава Ісусу Христу!

Отець Євтимій. Слава навіки! Що тебе, сину привело до мене?

Юрко. Та от, отче, прийшов за порадою.

Отець Євтимій. За якою? Розповідай.

Юрко. Італійський урядник запропонував мені місце писарчука у львівській конторі. Погоджуватися мені чи ні? Адже так не хочеться покидати отчого дому...

Отець Євтимій. Їдь, Юрку. Це велике діло.

Юрко. Але ж, отче, я хотів вчитися.

Отець Євтимій. У Львові наберешся вправи в латинській мові. Знатимеш добре латину – пізнаєш високі науки.

Юрко. Але ж писарська робота марудна, забиратиме багато часу.

Отець Євтимій. Ти зможеш і працювати, і вчитися. Зможеш стати магістром, доктором. Немає в нас тепер таких людей, а вони ой як потрібні.

Юрко. То кажете, отче, їхати до Львова?

Отець Євтимій. Їдь. Та куди б не закинула тебе доля, не забувай про край рідний. І чужинцям про край своїх отців розповідай. Хай знають, що і ми маємо чим пишатися, що наш край колись був славний. І ще може бути, як візьмемося за науку.

Юрко. Благословіть, отче.

Отець Євтимій. Хай  Бог тебе благословить.                                                                 4

Диктор за сценою.  Він вийшов із Дрогобича на шлях і пішов. Озирався чи не озирався, мав за плечима бесаги чи не мав, вчувались йому співи у дрогобицькій церкві чи забув? Тоді, коли він так вийшов, то бачив, мабуть, ту ж дорогу перед собою, що й тепер лежить утоптана століттями.

       Ішов мудрості шукати? А може, й слави..

 

                                 Пісня «Моя стежина» (слова А. Малишка, музика П. Майбороди).

 

                       Чому сказати, й сам не знаю,

                       Живе у серці стільки літ

                       Ота стежина у нашім краї

                       Одним одна біля воріт.

                       Ота стежина в нашім краї

                       Одним одна, одним одна

                       Біля воріт.

                       Приспів:

                       Де ти, моя стежино,

                       Де ти, моя стежино,

                       Ота стежина в нашім краї

                       Одним одна, одним одна

                       Біля воріт?

 

                       Дощами мита, перемита,

                       Снігами внесена у даль.

                       Між круглих соняхів із літа –

                       Мій ревний біль і ревний жаль.

                       Між круглих соняхів із літа –

                       Мій ревний біль, мій ревний біль

                       І ревний жаль.

                       Приспів:

                       Де ти, моя стежино,

                       Де ти, моя стежино,

                       Між круглих соняхів із літа –

                       Мій ревний біль, мій ревний біль

                       І ревний жаль?

 

                       Моя надієчко, я знаю,

                       Мій крик життя на цілий світ,

                       Ота стежина в ріднім краї

                       Одним одна біля воріт.

                       Ота стежина в ріднім краї

                       Одним одна, одним одна

                       Біля воріт.

                       Приспів:

                       Де ти, моя стежино,

                       Де ти, моя стежино,

                       Ота стежина в ріднім краї

                       Одним одна, одним одна

                       Біля воріт?                                                                                                      5              

Ведучий 5. Писарська робота у Львові була нудною і забирала багато часу. І все ж Юрій мав змогу учитися в кафедральній школі.  Там він дізнється, що справжню освіту можна отримати в університеті.

      Найближчим до України був університет у Кракові. Тому Юрко подався туди.

 

Ведучий 6.  Щоб потрапити до списків студентів університету, Юрій мав сплатити 8 грошів, що для нього було непосильно. Тому магістрові, який проводив запис, він розповів, що залишився сиротою. І той, оскільки сам походив з убогих міщан, погодився обмежитися найменшим внеском і взяв від Котермака лише один гріш. Склавши присягу на вірність університетським статутам, Юрій Котермак став студентом філософського факультету.

 

Ведучий 7. Йому постійно дошкуляли матеріальні нестатки. Але він досить скоро став своїм  у багатомовній юрбі студентів, де звучали різні мови: польська, німецька, угорська, словацька, білоруська. Але розмовляти там дозволялося лише латиною. І тільки ввечері у колі своїх земляків Юрій мав змогу спілкуватися рідною мовою.

      На бакалаврському екзамені Юрко відповів на всі запитання, провів диспут, після чого йому було присвоєно звання бакалавра вільних мистецтв. Сталося це 1470 року.

Юрій вирішує далі продовжити навчання тепер уже для здобуття магістерського титулу. Крім обов’язкових лекцій з метафізики, етики, політики, економіки, він відвідує лекції з арифметики, музики, теорії планет, евклідової геометрії. Але найбільше цікавиться астрономічними спостереженнями, вчиться складати астрологічні прогнози.

 

Ведучий 8. 1472 рік. Юрій Котермак, випередивши в знаннях багатьох своїх ровесників, першим складає магістерський іспит (до речі, з 208 тих студентів, що вступили з ним разом до університету, до 1471 р. лише 66 стали бакалаврами, а до 1473 року лише  9 – магістрами). Після успішного закінчення диспуту Юрієві вручили закриту книгу на знак того, що, ставши магістром, він не повинен покладати надії лише на свою память, а й користуватися книгами; на середній палець наділи золотий перстень – символ чесності і чистоти думок. Після цього було оголошено про присвоєння бакалаврові Юрієві Дрогобичу титулу «magister atrium», який дав право викладати в університетах.

 

Ведучий 5. Здобута у Кракові освіта й навіть магістерська туніка не змогли задовольнити наукових прагнень молодого магістра. Його вабила далека Італія. Тому Юрій, попрощавшись із рідним краєм та рідною мовою, пішки мандрує на Батьківщину Вергілія і Овдія, про яку мріяв ще з дитинства.

  До Болоньї, куди врешті-решт дістався Юрій, сходились юнаки, що прагнули здобути освіту в одному з найзнаменитіших унівевситетів Європи. Болонські медики, астрономи, філософи славилися далеко поза межами Італії. То була доба Відродження.

 

Ведучий 6.  Писар, який вписував імена вступників до книги, ніколи не чув про таке місто, як Дрогобич. Юрій пояснив, що знаходиться недалеко від Львова, столиці Галицької Русі. Отож, і  записали його «Джордж да Леополі» – Юрій зі Львова – так його найчастіше називали в Італії.

 

                                                                                                                                                6

Ведучий 7. Щоб вижити на чужині, йому доводилося займатися репетиторством, переписуванням книг, складанням гороскопів, що забирало доогоцінний час, який він хотів присвятити науці.

 

Диктор за сценою.  6 лютого 1478 р. він писав у листі до краківського знайомого Миколи Чепіля.

 

                 На сцені стоїть стіл, за яким сидить людина і пише пером.

Юрій Дрогобич (пише і промовляє). Шановному магістрові Миколі Чепілю з Познані, що перебуває тепер у Римі, своєму милостивому покровителю й приятелеві     (далі пише мовчки, потім знову промовляє).  Знаю про ваші успіхи і радію з них.

    А мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й нещастях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці й величезних зусиль. Чи маю хоча б день спокійний, коли б я міг з’їсти хліб свій насущний без смутку й великих турбот? Ні. Отож прошу, порадьте мені якийсь спосіб, котрий дав би змогу мати на батьківщині мирне й спокійне життя (відклав перо, задумався, потім встає та сумно говорить).

     Як несправедливо влаштований цей світ! Одні мають змогу безтурботно жити, нічого не роблячи, інші ладні взятись за будь-яку неприємну працю, щоб тільки мати потім змогу віддатись улюбленій справі. Що ж таке життя... (сідає, знову пише і промовляє)

      Я прибув до Болоньї, маючи зовсім мало грошей. Багато міг би я осягнути в науці, якби не мусів турбуватися про найнеобхідніше... Прошу вас, будьте мені батьком і матір’ю. Нехай хоч  порада ваша підбадьорить мене в боротьбі з суворістю долі й дасть надію дочекатись такого щасливого дня, коли зможу сказати: тепер споживаю свій хліб насущний без сліз, забувши про голод і спрагу. Від самої колиски все, чого я досягав, давалося мені тяжкою працею і турботами. Тепер, у розквіті молодості, я переношу все легше, але жахає мене майбутнє, і я хотів би своєчасно про нього подбати. Що з того, що людина знає всі науки, коли вона бідна і знедолена... (скадає листа, запечатує та виходить)

 

Ведучий 8. Хоч навчання в Болоньї було цікавим, Юрій дуже сумував за рідним краєм. Не сподівався навіть отримати листа звідтіля, бо й не було від кого...

 

                                           Пісня «Ностальгія» (слова Н. Папроцької, музика І. Ясюка).

               
Я дивлюся як вечірня зоря засина

І ховається в хмар білосніжну перину,

Знаю я, що прокинеться згодом вона

В тім далекім краю, де моя Батьківщина.

І до болю в очах я вдивляюся в даль,

У байдужу холодну блакить океану.

Україно моя – невгамовна печаль,

Мого серця відкрита пульсуюча рана.

Приспів:

Куди оком не кинь, все чужі береги,

Благодатна земля, що сягає довкола,

Не жаліє для мене тепла і снаги,

Але рідною стати не зможе ніколи.                                                                       7

Я єдину тебе ніжно матір'ю зву,

Бо кривити душею не хочу й не вмію.

У далекій чужині тобою живу,

Переймаюсь тобою, тобою хворію.

Ця хвороба – тяжка незбагнена любов,

Що нуждою і потом, і цвітом калини,

З молоком материнським ввійшла в мою кров,

В цілім світі від неї немає вакцини.

Приспів.

 

Не лякає мене ні буран, ні гроза

І всім бідам на зло я в обличчя сміюся.

Тільки знов, коли сонце вечірнє згаса,

У зажурі на обрій далекий дивлюся.

Приспів.

 

Не жаліє для мене тепла і снаги,

            Але рідною стати не зможе ніколи...   

 

Ведучий 1.  Прослухавши всі необхідні курси, Юрій здобув ступінь доктора вільних мистецтв, а разом з ним право на викладацьку діяльність.

    Ставши викладачем астрономії, Юрій розпочав вивчення медицини, яку треба було студіювати ще чотири роки. Отож, виступаючи на заняттях з астрономії як доктор вільних мистецтв і професор, на лекціях з медицини він сидів на студентській лаві. Астрономія і медицина тоді були тісно пов’язані між собою. Кожен лікар мусив розумітися на астрономії, щоб із розташуванням небесних світил зробити висновок, коли можна зробити операцію, пустити кров, коли краще діють ліки.

 

Ведучий 2. 24 березня 1482 року в Болонському університеті сталася надзвичайна подія, що відбувалася один раз на рік – вибори нового керівника. За статусом, ректором обирали студента, який закінчив принаймі два курси медицини, мав не менше 25 років, а головне перевищував інших наукою і чеснотами. Студентська братія одноголосно вирішила, що на той час немає кандидатури кращої, ніж Юрій Дрогобич, студент медицини, який за кілька років життя у Болоньї встиг завоювати собі неабиякий авторитет.

     Одночасно з виконанням ректорських обовязків Юрій продовжував читати лекції

з астрономії і все робив, щоб не полишати медичних студій. Згодом склав іспит на

звання доктора медицини.

 

Ведучий 3. Це вперше в історії посланець далекої на той час сплюндрованої і поневоленої країни був ректором університету, до того ж не будь-якого, а болонської «матері наук». І записи в університетських метриках завжди нагадуватимуть про батьківщину Юрія, про той далекий край, звідки прибув юнак, що став у Болоньї доктором філософії та медицини, ясновельможним  ректором університету медиків і артистів.

 

Ведучий 4. Юрій Дрогобич був ровесником книгодрукування – одного з найважливіших здобутків людської думки. Одне з провідних  місць у європейському

                                                                                                                                                8

друкарстві зайняла Італія. Саме в Римі вийшла перша друкована книга українського автора доктора Юрія Котермака з Дрогобича. Сталося це майже за століття до того, як у Львові вийшла перша друкована книжка «Апостол» у друкарні, започаткованій Іваном Федоровим.

 

Ведучий 1.  Книга мала назву «Прогностична оцінка поточного 1483 року». Вона містила цінні для тогочасного читача відомості з астрономії, географії, медицини. Тут, зокрема, передбачено з точністю до хвилини, час двох затемнень Місяця, зроблено спробу визначити географічну довготу багатьох європейських міст, у тому числі Москви, Вільнюса, Львова, Дрогобича.  Це – одна з перших згадок про ці міста у друкованій літературі.

Цей твір був відрукований щонайменше в п’ятистах примірниках і розповсюджений майже по всій Європі, що свідчило про важливість праць нашого земляка.

    Крім згадуваної друкованої роботи, збереглися ще й інші, але вже рукописні праці Дрогобича, а саме : «Трактат з оцінками сонячного затемнення 29 липня 1478 року», а також «Трактат про наслідки затемнення 1490 року».

 

Ведучий 2. Здобувши лаври професора і навіть ректора у Болоньї, визнання серед відомих європейських учених, Юрій Дрогобич десь у 1485р.  все ж таки остаточно вирішив повернутися на батьківщину.

   Радість зустрічі з рідним краєм була затьмарена сумними новинами: протягом останніх років жорстокі татарські набіги спустошили Переяславщину, Київщину, Брацлавщину, Поділля, Галичину, Волинь. Серце обливалося кровю, коли слухав про спалені міста і села, пограбовані храми, про жостокі вбивства мирних людей і жахливу долю, взятих у ясир.

 

Ведучий 3. Краю многостраждальний, земле, залита кров’ю і слізьми, коли ж скінчаться твої муки, куди веде тебе страдницький твій шлях?

   Щоб зламати окови ненависної неволі, треба було боротися з духовним рабством, ширити в народі освіту. Тому Юрій Дрогобич вирішив: він знову поїде до Кракова, щоб допомогти землякам одержувати освіту в найближчій до України вищій школі.

 

Ведучий 4. Знову доводилось прощатися з п’янким повітрям України, з блакиттю її неба і сріблом швидкоплинних рік, з неповторною красою її левад і гаїв, з щирими й працьовитими людьми. За роки мандрів Юрій бачив багато країн по-своєму прекрасних, скірзь зустрічав гарних людей, але він зрозумів, що почуття любові до батьківщини духовно збагачує людину, робить її життя змістовнішим, спонукає самовіддано служити рідному народові. В імя любові до батьківщини він знову полишав її, хоч розлука з рідним краєм цього разу для нього була ще болючіша.

 

             Читець.

              Ти, друже далекий, не знаєш

              про тугу безмежну мою,

              не чуєш, як серце ридає, –

              за чим, я тобі розкажу!

              Ридає воно за літами,

              прожитими тут в чужині.

              Ридає, що, рідний не з вами

              Злетіли так швидко в журбі...                                                                                9                                                               

              Живу, а душа вся німіє,

              бо тут – навіть сонце не те!

              І небо не те – хоч синіє,

              Холодне якесь, не моє...

              Як десь я побачу калину,

              що квітне в чужому саду,

              згадаю свою Україну

              й непрошену витру сльозу...

              У нас не літають лелеки,

              в піснях не дзвенять соловї,

              не чути, як тужить трембіта

              десь в горах, в ранковій імлі.

              Так хочеться слово почути

              Вкраїнське, своє – не чуже.

              І в пісні всю тугу збагнути,

              Що душу на клаптики рве.

              Тобі, мабуть важко збагнути,

              Що значить чужа сторона?

              На вулицях мови не чути,

              Що рідною змалку була...

 Як страшно в чужині вмирати,

 здається, й земля тут тяжка...

 Вкраїно моя, рідна мати,

 Чого ти далека така?

 Мій друже, шануй Батьківщину,

 вона, як життя, є одна!

 Люби свою рідну Вкраїну –

 багата чи бідна вона...

              Притулок, багатство, родину –

              де-небудь здобудеш собі,

              Ніде не знайдеш України –

              я знаю, повір ти мені.                                                    (Наталка Мохорук)

 

                                                  Соловїна пісня (слова М. Бакая, музика П. Дворського).  

 

              Одна Батьківщина, і двох не буває.

              Місця, де родилися, завжди святі.

              Хто рідну оселю свою забуває,

              Той долі не знайде в житті.

 

              Чи можна забути ту пісню, що мати,

              Співала малому, коли засипав?

              Чи можна забути ту стежку до хати,

              Що босим колись протоптав?

 

              У рідному краї і серце співає,

              лелеки здалека нам весни несуть.

              У рідному краї і небо безкрає,

              Потоки, потоки, мов струни, течуть.                                                                  10

              Тут кожна травинка і кожна билинка

              вигойдують мрії на теплих вітрах,

              під вікнами мальви, в саду материнка,

              оспівані щедро в  піснях.

 

              Тут мамина пісня лунає і нині –

              її підхопили поля і гаї.

              Її вечорами по всій Україні

              співають в садах соловї.

 

              І я припадаю до неї устами,

              І серцем вбираю, мов спраглий води.

              Без рідної мови, без пісні, без мами

              Збідніє, збідніє земля назавжди.

 

              Одна Батьківщина, і двох не буває.

              Місця, де родився, завжди святі.

              Хто рідну оселю свою забуває,

              Той долі не знайде в житті.

 

Ведучий 5. Цікавим є той факт, що у 1491 р. До Краківського університету вступає на навчання молодий Микола Копернік, який за своїми знаннями згодом перевершить усіх своїх ровесників і зробить своєрідну революцію в астрономії. А перші кроки у цій цікавій і захоплюючій науці 18-річному юнакові допомагав робити Юрій Котермак, лекції якого з астрономії той відвідував у перші роки свого навчання в університеті.

 

Диктор за сценою.

       Під час навчання в університеті панувала пустка й тиша, а після полудня він оживав... Хоч старші сеньйори пильнували, щоб ніхто нікому не перешкоджав учитися, та ввечері тут вирувало життя...

       Тільки один студент, син торунського міщанина, юнак надто поважний для свого віку, не розважався. Він тихцем залишив свою кімнату і безшумно прокрався до прибібліотечної зали, де, у заглиблені у спокій, стояли лави та столи. Так він робив щоразу, коли якась думка, особливо про Всесвіт, не давала заснути. Сідав на холодну долівку, а на стіл ставив недогарок свічки, щоб він найменше відблискував.

 

  Входить Коперник зі свічкою в руці, сідає на долівку біля лави, розкладає карти, таблиці та розглядає їх

Диктор за сценою.

   Дивлячись на лінії, що бігли на картах і перетиналися в різних точках, відтворював подумки виклад професора з Дрогобича, його математичні та астрономічні висновки.

 

Міколай Копернік. Хіба це можливо, щоб Земля була нерухомим центром, а Сонце оббігало довкола неї протягом 24 годин? (усміхається й схиляє з недовірою голову над картою).

  Це ж очевидний нонсенс! Ще Астріарх з острова Самоса багато століть тому стверджував, що Сонце – центр нашої системи...  Та потім Клавдій   Птолемей   пере-

                                                                                                                                              11

конав всіх у протилежному. Але й так видно, хто з них правий! Чи пан Юрій, котрий добре знає положення небесних тіл і відстані між ними, склавши таблиці для їх знаходження, не може зробити ще одного кроку і повернутися до правдивої теорії Арістарха? Ш-ш-ш!.. Йому бракує доказів, які... Так! Бракує доказів, які... я знайду!

     Але... крім професора Юрія, я нікому більше не довірюся... Бо будуть мене вважати глупцем, а, певно єретиком. Не скоритися канонам? Хто ж сьогодні на таке зважиться? Осудять такого відразу (знову в задумі схиляється над картами).

 

Диктор за сценою.

Старий професор Юрій частенько пізно ввечері навідувався до бібліотеки, а цього разу, маючи якесь дивне передчуття, відхилив двері прибібліотечної зали й помітив у ній слабке світло...

Юрій Дрогобич (тихцем промовляє до себе). Це ж той дивний студент, Міколай з Торуня. Він далеко піде, бо мислить не так, як інші...

(голосно) Міколайку! Міколайку! Вже годинник на ратуші вибив дванадцяту, а ти все сидиш, заглибившись у книги.

Міколай Копернік (встає). Професоре я перечитував вашу лекцію і мандрував думками серед зір!

Юрій Дрогобич. Не відав я, що зможу зробити з тебе, котрий ночами не спить, а тільки вдивляється в небо...

Міколай Копернік. Професоре, я давно хотів поділитися з вами своїми думками... Мої думки вказують на те, що Арістотель і Птолемей помиляються! Закони неба інші, зовсім інші...

Юрій Дрогобич. Тихіше! Я теж маю сумніви, але чи може хтось змінити встановлений порядок? Мабуть, Сонця ніхто не затримає, Землі ніхто не зрушить, зір не попереставляє...Хоча...

Міколай Копернік. А може... я стримаю Сонце і зрушу Землю?

Юрій Дрогобич. Що ж, юначе, хоча й далекі від очей простори неба, та не такі вони віддалені від розуму людського...

   А зараз ходімо, буде у тебе ще час подумати над законами Всесвіту.

(виходять)

 

Диктор за сценою.

Молодий студент попрощався з професором і попрямував до кімнати, а там вже міцно спали його однокашники, яких мало обходило, чи Сонце стоїть на місці, чи, може, рухається навколо Землі...  

 

Ведучий 6.  У постійній роботі Юрій не помічав погіршення здоров’я. До нього все частіше приходили сумніви: чи не завинив він перед батьківщиною, працюючи весь час на чужині? Чи зрозуміють земляки, що так склалися  життєві обставини, чи знають вони, що Юрій де б не був, завжди думав про них, завжди прагнув бути корисним рідному краєві? І хоча сили покидали тіло, він намагався працювати і лише в праці знаходив розраду.

 

Читець.

На просторах земних

В мене теж є родина,

Де родився і зріс,

Де радів, як маля...                                                                                                 12

Де б не був,

Де б не жив –

Я лиш твій, Україно,

Охрестили так Бог

Й предковічна земля.

 

Хай хтось легко міня

Батьківщину на вина,

На ситніший шматок,

На модніший костюм,

Розрива мені душу

Ця болюча провина,

Очі їсть, наче дим,

Цей невидимий глум.

 

Впасти в менторний тон

Не бажаю я знову,

А тривогу свою

Постелю на траву.

Відчувать рідний край,

Рідний дім, рідну мову,

З цим по світі ходжу,

Цим на світі живу.

 

Хай святиться імя твоє,

Краю мій милий,

Там, де гори і доли

В переплетенні рік.

Хай Господь посилає нам

Мудрості й сили

І хранить Україну –

Нині, прісно й повік!

                                    (Вадим Крищенко)

 

Ведучий 7. 4 лютого 1494 року перестало битися серце вченого, випало перо з його працьовитих рук. Він саме був у розквіті творчих здібностей, коли лиха доля забрала в нього життя, і довелось йому спочити вічним сном не на любій батьківщині, а під холодним небом чужини.           

            Пісня «З далекого краю лелеки летіли» (слова Д. Павличка, музика О. Білаша).

 

                З далекого краю

                Лелеки летіли,

                І в одного лелеченьки

                Крилонька зомліли. (Двічі)

 

                Ізсушила крила

                Чужина проклята.

                Візьміть мене, лелеченьки

                На свої крилята. (Двічі)                                                                                      13

                Ніч накрила очі

                Мені молодому,

                Візьміть мене, лелеченьки,

                Мертвого додому. (Двічі)

 

Ведучий 8.   Понад півтисячоліття віддаляє нас від епохи Юрія Дрогобича. Багато визначних подій відбулося з того часу, чимало визначних постатей залишили добрий слід у нашій історії, науці, культурі. Але сьогодні ми через віки звертаємося до цієї, історичної для нашої країни, для нашої землі постаті. Зрозуміло, що далеко не всі наукові праці цього вченого дійшли до нас зі старовини, далеко не всі подробиці життя цієї яскравої особистості достовірно висвтлені. Але те, що він був першим і серед українських професорів, і серед українських медиків, і серед українських авторів друкованих праць, заслуговує, щоб цю людину знали і пам’ятали.

    Він любив Україну... Вона завжди була в його серці...

 

                                                               Пісня «Україна» (слова і музика Т. Петриненка).

 

                    Дороги інщої не треба,

                    Поки зорить Чумацький шлях.

                    Я йду від тебе і до тебе

                    По золотих твоїх стежках.

                    Мені не можна не любити,

                    Тобі не можна не цвісти.

                    Лиш доти варто в світі жити,

                    Поки живеш і квітнеш ти.

                    Приспів:

                    Україно, Україно,

                    Пісня далечі доріг

                    Вірне серце твого сина

                    Я кладу тобі до ніг.

 

                    Бо ми кохаєм до нестями,

                    І ще не скоро наш кінець,

                    Ще, може нашими серцями

                    Розпалим тисячі сердець.

                    Ще свічка наша не згоріла,

                    Ще наша молодість при нас.

                    А те, чи варте наше діло –

                    То скажуть люди, скаже час.

                    Приспів.

 

           Підсумкове слово вчителя.

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                              14

                                                     Література.

  1. Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці // Збірний нарисів.  Упо-

рядник Романчук О. К. – Л.: Меморіал, 1972. – 544 с.

  1. Ісаєвич Я. Д. Юрй Дрогобич. – К.: Молодь, 1972. – 122 с.
  2. Кульчицька О. М. Калейдоскоп цікавих шкільних свят. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 176 с.
  3. Українські фізики та астрономи. // Автор-укладач Віра Шаромова. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – 304 с.
  4. Чистух В. Дрогобицький Звіздар. Пам’яті Юрія Дрогобича // Фізика. – 2008. –

      № 15 . – С. – 8–12.

  1. Шаромова В. Р. Фізика та астронорономія в школі: українознавчий аспект //  По-

закласні заходи. Частина перша. – Тернопіль: Підручники і посібники,  2008. –

223 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                                                         15

doc
Пов’язані теми
Фізика, Позакласні заходи
Додано
12 квітня 2018
Переглядів
689
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку