"ФОЛЬКЛОРНІ ЕЛЕМЕНТИ У ТВОРЧОСТІ Г.Ф.КВІТКИ – ОСНОВ’ЯНЕНКА"

ФОЛЬКЛОРНІ ЕЛЕМЕНТИ У ТВОРЧОСТІ Г.Ф.КВІТКИ – ОСНОВ’ЯНЕНКА ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ЗАКЛАДІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Визначну роль у становленні нової української літератури відіграв Григорій Квітка-Основ'яненко –  перший вітчизняний прозаїк. Наслідуючи кращі традиції української літератури, насамперед творчості Сковороди й Котляревського, прозаїк виявив гуманне ставлення до народу, співчував його тяжкому становищу, засуджував панів і сільську владу.

 Маючи відомості про те, що письменник був обізнаний із фольклорним матеріалом, у нашій роботі акцентуємо увагу на тому, як ці знання відобразились у конкретних творах. Зокрема, спробуємо з’ясувати, чи вдавався Г. Квітка-Основ’яненко до переосмислення народних уявлень. Матеріалом для дослідження нами обрані оповідання «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень» і повість «Конотопська відьма».

        Сучасний розвиток української культури вимагає уважного ставлення до класичної літературної  спадщини, фольклору  – духовних основ буття нації в умовах сьогодення. Осмислення літературних  явищ  і народних традицій минулого з огляду на сучасні проблеми – важлива умова повноцінного розвитку суспільства, його національно-патріотичного становлення, переосмислення життєвих цінностей.

     У зв’язку з цим не можна обійти увагою художню творчість видатного письменника Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, зачинателя нової української прози, творця української повісті. У своїх ідейно-естетичних пошуках митець плідно використав багатющі здобутки народної культури, розкривши неповторні особливості власне українського фольклору з усіма його національними рисами. Його твори розкривають багатьма гранями особливості української душі: емоції, почуття, переживання і, зокрема,  участь в етнографічно-побутових сценах. Здобутки письменника у використанні й засвоєнні фольклорних, демонологічних елементів безсумнівні. Закладена Г.Ф.Квіткою-Основ’яненком традиція літературного використання елементів усної народної творчості плідно вплинула на подальший розвиток української духовності. 

     Література ніби малює своєрідний портрет народу, а сьогодні, у час утвердження української нації й державності, проблема національного самопізнання є однією з найбільш важливих. Тож творчість Г.Ф. Квітки-Основ’яненка, розглянута в аспекті засвоєння народних обрядів, змалювання звичаїв і побуту українського народу, народної демонології сприятиме національному самопізнанню, а відтак і національному самоствердженню.

Мета роботи полягає в розкритті ролі й функцій елементів української демонології в прозі видатного українського письменника                 Г.Ф.Квітки-Основ’яненка, зокрема в оповіданнях «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень» і в  повісті «Конотопська відьма». 

     Відповідно до мети поставлено такі завдання:

• розкрити специфіку образів, властивих українській демонології, і простежити шляхи їх засвоєння літературою;
• з’ясувати особливості переосмислення народної демонології в 

     оповіданнях «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень» і в повісті 

«Конотопська відьма» Г.Ф. Квітки-Основ’яненка;

• висвітлити, наскільки майстерно письменник узгодив елементи української демонології  з вирішенням суто літературних завдань.

   Об’єктом дослідження є оповідання «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень» і повість  «Конотопська відьма»                        Г.Ф. Квітки-Основ’яненка.

Предметом дослідження  є елементи української демонології в зазначених творах. 

            Мета і предмет дослідження обумовили вибір методів дослідження, зокрема філологічного, культурно-історичного та біографічного. Теоретико-методологічною основою роботи є праці О.Бодянського, Є.Гребінки, О.Гончара, І.Франка, П.Куліша та ін.

   Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в роботі:

• осмислено науковий підхід в аспекті засвоєння Г.Ф. Квіткою-Основ’яненком  елементів української демонології;
• розкрито естетичну роль української демонології в оповіданнях «От тобі й скарб», «Мертвецький великдень» і в повісті  «Конотопська відьма» Г.Ф. Квітки-Основ’яненка.

 Результати дослідження можуть бути використані при підготовці до уроків  української  літератури, профільних спецкурсів, факультативів, тематичних заходів із національно-патріотичного виховання.

Дослідники звернули увагу на твори Квітки одразу після їхньої появи. Так, О. Бодянський вважав, що письменник довів здатність українців створити свою прозу власною мовою [1, с.287]. У кількох оповіданнях з народного життя, зокрема  «Мертвецькому великодні», Квітка уміло використав гумор. Загальний висновок О. Бодянського є позитивним і зводиться до того, що «пан Грицько володіє великим талантом»  [1, с.303].

Схвально поціновував творчий доробок письменника Є. Гребінка. Його увагу привернула повість «Конотопська відьма», у якій щедро  розсипаний український гумор» [3, с.472], вдало змальовані образи, особливо писар Пістряк, точно передані народні уявлення про відьом. Уся українська демонологія, на думку Гребінки, відображена у фантастичному оповіданні «От тобі й скарб» [3, с.472]. 

П. Куліш вважав, що в особі Квітки українська словесність «володіє великим скарбом». Критик убачав заслугу Основ’яненка в тому, що він писав твори мовою «неписьменного, темного, найпростішого хлібороба» [6, с.286].

Мова була «такою щирою народною, наче й не чув зроду іншої»              [6, с.7].  Це дозволило йому зобразити дійсність більш яскраво, «красний Божий мир вийшов іще наче кращий» [6, с.286]. Але в аналізі оповідань Куліш акцентує увагу на соціальному аспекті. За його словами, в оповіданнях «Мертвецький великдень» та «От тобі й скарб» письменник відобразив тип селянина-п’яниці, якому протистоять «люди трудящі», які живуть згідно з Божими законами. Твори до того ж відзначаються дидактизмом. Квітка радить, як потрібно жити, показує, до чого призводить занедбання в собі духовності. Критик обурений пасивністю, ледарством. У творах відбита й добра обізнаність Квітки з народними традиціями:  «… всі звичаї народного биту знав так добре, як ні одному пану з новомодного дому знати не можна», – писав Куліш [6, с.70].  Найголовнішими здобутками Квітки-Основ’яненка Куліш вважав те, що він «нас увів у мужицьку хату», «звеличив внутрішній образ українського народу» [6, с.70].  

На його думку, не всім творам Основ’яненка властива «штучна сентиментальність». У деяких він виявляє себе «вірним живописцем народного життя» [6, с.9]. У використанні народних оповідей Квітка йде за принципом своїх попередників, зокрема Івана Котляревського та Миколи Гоголя.

Повістярем у сентиментальному й сатиричному тоні, «творцем людової повісті»  вважав Квітку І.Я. Франко. Критик зазначав, що у творчій діяльності письменникові не заважав його консерватизм у соціальних і політичних питаннях: «З теплотою змальовує просту людину, і не тільки викликає своїми творами співчуття до її підневільного становища, а й наголошує на кращих, привабливіших проявах людського життя. Виходячи з цих почуттів, він гостро критикує всілякі забобони, викриває зловживання, що спотворюють життя народу» [7, с.181]. Зокрема, у повісті «Конотопська відьма», на думку Франка, викриті розумова зледачілість і «страхітлива» забобонність відсталого козацького панства. У цьому творі поєднуються церковні матерії й гумористичний зміст. Особливість гумору Квітки критик вбачав у щирості. [7, с.182].

 «Під пером Основ’яненка фольклорний сюжет розгортається в широке оповідання, майстерно написане в реалістично-побутовій гумористичній манері» – писав Олесь Гончар. Критик зазначив, що події, картини виписані життєво правдиво, детально,  але й «без зайвини»                    [2, с.134]; сюжет усного переказу ускладнюється, викладається з характерною для Квітки настановою на повчання. За словами  Гончара,  Основ’яненко використовував матеріал народної демонології, чимало мотивів з народних повір’їв, пісень, казок. Так, на основі фольклорних переказів про зачаровані скарби та про запродаж душі нечистому написане в романтично-етнографічному дусі велике гумористичне оповідання «От тобі й скарб». У «Конотопській відьмі» дослідник відзначає зображення дійсності в сатиричному дусі, причому сатира часом набирає гостро соціального змісту. Гончар вважає, що автор вдало використав народні  повір’я, майстерно переплітаючи в сюжеті реальні факти й події з казковими, фантастичними.

Народна демонологія в прозі Г. Квітки-Основ’яненка зберігає фольклорно-етнографічну достовірність.

Наприклад, в оповіданні «Мертвецький великдень» ми можемо побачити опис зустрічі людини з представниками потойбічного світу .

Головним героєм твору постає селянин Нечипір: «Злодіяка такий, що ні з чим не розминеться: і цигана обдурить, і старця обікраде, а пити – не переп’є його і Данилка, …той здорово п’є, а Нечипір ще гірш його».                   

У піст з ним трапилась пригода. Заговівши вареником, забув прополоскати рот, щоб не зосталося сиру «щоб часом, не хотячи, не оскоромитись» [5, с.119] і заснув. Прокинувся він, коли почув дзвони до церкви, і пішов на службу.

Дивовижною була зустріч з великою кількістю дітей, які просились увійти до церкви: «Манюсінькі, та усе в білих сорочечках, та бігають круг церкви, та просяться у двері, та щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать» [5, с.120]. Мова йде про небажаних дітей, яких, згідно з народними уявленнями, залишали помирати під плотами, у лісі або й самі позбавляли їх життя (топили, душили) і цим  прирекли на вічні блукання.

Та ще дивовижнішою виявилась зустріч із знайомими людьми, які померли в різний час.

Увагу письменника привернули  народні повір’я про покарання й винагороду людини в потойбіччі. Наприклад, той, хто любив нюхати тютюн, отримав там повний ніс хробаків, які постійно його лоскочуть. Хто пиячив – «так усі  кишки разом і пропали, так що хоч відерко улий, то не зостанеться ні краплі» [5,с.126]; в охочого до бійки відпадали кулаки  і «руки так скандзюбить у три погибелі» [5, с.126]. Не минала кара й жінок: «Яка була цокотуха та щебетуха, так тільки що піткнеться на наш світ, та й дума б то по старовині, щоб  і тут пащекувати, та приньметься за зводи та за переводи, а тут її зараз у рот і сіла жаба, та і квака, та так учепиться за язик та за піднебіння, що ніякою силою і не відірвеш.  А котра, не тільки молодиця, та й дівчина, кола була моргуха, та очицями поводила на парубків та кожному  нищечком признавалася,  що тільки його одного любить, а зо усякими женихалася; а коли жінка, та від мужика другим сорочки мила та стьожки у комір давала, та й друге що-небудь, так таким вже зараз очі й повилазять, а замість їх у ямках гробаки аж кишать, брови повилазять та й друге-прочеє, так що сором і  у люди показатись» [5, с.126].  Нечипора зацікавило, що станеться з дружиною, яка буде «вчити»  чоловіка, оскільки він опинився в такому становищі. Відповідь задовольнила героя: «Жаба увіп’ється у язик, а руки поскорочує та позводить так, що й коваль не порозправляє» [5, с.126]. Винагороду отримають ті, хто за життя допомагали іншим: «Усе старцям подавали, бідних зодягали, з неімущими посліднім куском хліба розділялись»                     [5, с.127]. До такої групи потрапили Нечипорові тесть і теща.

Зображаючи народні уявлення, Г. Квітка подає відомості про причини приходу  мерців до живих через слова одного з персонажів – Рядька  Похиленка, колишнього приятеля  Нечипора. З’явитися мрець може через тугу за сім’єю, з метою помсти жінці за недбале ставлення до дітей. Парубоцтво лякає невірних наречених, що присяглися у вічному коханні. Мрець-гуляка не може вибачити  корчмареві за розбавлення горілки водою.

   Г. Квітка за допомогою образу оповідача вказує на фіктивність історії. Розвінчує подію, причиною якої стала не надприродна сила, а селянська темність, забобонність. Незважаючи на те, що фантастичний фольклорний сюжет набуває характеру реального факту, трактується автором як ілюзія, сон п’яного Нечипора.  Г. Квітка в оповіданні вдається і до засудження такої людської  вади, як пияцтво: «От до чого ся горілочка доводить, що йому такеє привіденіє було, що крий Боже і усякого християнина».

Оповідання «От тобі й скарб» теж написане Г. Квіткою-Основ’яненком на основі фольклорного матеріалу. У творі використані мотиви про пошук зачарованих скарбів та укладання угоди з чортом.

Хома Масляк – наївний шукач скарбів. Усе своє майно він перевів заради легкого збагачення: люди, які прагнули йому «допомогти», виявились шахраями та постійно його ошукували.

          За народними переказами, розбагатіти можна, зустрівши «дідуся горбатенького та на одну ногу кривого і на одно око сліпого та слинявого» [5, с.202]  і вдарити його по вусі. Тоді він розсиплеться на срібні гроші. Або при зустрічі з «рижою, коростявою та сапатою» [5, с.202] кобилою попхнути її. За словами чумаків, п’яниця, який так зробив, побачив, що «вона так і розсипалася у золоті копієчки» [5, с.202].

Скарб знаходиться і в довгих та глибоких печерах, позавалюваних бочками із золотими грошима, діжами зі срібними рублями, казанами з мідними п’ятаками. Дістатись до них можна за допомогою накладання спеціального замовляння.

Найпевнішим способом є зустріч із чортом. За людську душу він віддасть будь-який скарб. Саме з ним «пощастило» побачитись Хомі.

Познайомившись ближче з Юдуном, Хома був запрошений у гості. Дороговказом слугував вогник. Потрапивши до пекла, оскільки це домівка чорта, Масляк одразу зустрічає перших мешканців. Ними виявилися маленькі чортенята, що зовні «чорні, мов циганчата» [5, с.205], одягнені, як пані, і говорять по-французьки.

Перебувають у пеклі  різні грішники. Це душогуби, «змінники, харцизяки» [5, с.215];  люди, які в земному житті не дотримувались посту; жінки-зрадниці, чоловіки, що обманювали дівчат і чужих жінок, присягаючись у коханні. Потрапили сюди і чиновники, писарі, які несправедливо виносили рішення:  «справки   вигадували  та  їх  писали  і  тими  справками  мішали  усе діло» [5, с.218].

Цікавим є те, що серед грішників опинились і  письменники. Але лише ті, «котрі не знали у письмі ніякого товку; попаде книжку б то і добреньку, та як вона не по-нашому написана, так він її і перепише, а не вміючи не тільки чужого язику, та гаразд і свого, та так наварняка, що з доброї книжки зробить, хоч її покинь овсі» [5, с.219].

Винні відбувають покарання, виконуючи різноманітну роботу:  стають кухарями,  рубають дрова, напувають коней, латають чоботи. Наприклад, на дровітні працюють хлопці, які, п’ючи й гуляючи, перевели спадок батьків. Шинкар змушений наливати повну міру смоли;  замість  собак  там  «гультіпаки,  що   нічого не  вміли і  нічого не робили»                    [5, с.219].

Дістається й дівчатам,  жінкам, бабам,  які розпускали плітки: «цокотухи та ляскухи, що, покинувши і мужиків, і господарство, і діточок, зійдуться та усіх осуджають, та підбріхують других, та сварки та смутки заводять, та тих – у сад замість трещоток, щоб терчали та горобців відганяли» [5, с.220].

Зрадницям, «кивухам та моргунам» теж нелегко: їх підвішують «на височенний  дрючок і піднімають, щоб згори розглядали і розслухали, відкіль вітер повіва» [5, с.220].

Досить багато фольклорного матеріалу потрапило до  гумористичної повісті “Конотопська відьма”. Зокрема,  у цьому творі Г. Квітка докладно використовує поширені серед народу уявлення про відьом, чаклунок.

Слід зазначити, що поява повісті викликана дійсними фактами, які мали місце в часи письменника, – жахливим звичаєм випробувати «підозрілих» жінок водою на приналежність до відьомства. Цей спосіб опирався на переконання, що вода як елемент, освячений актом хрещення Христового, не приймає в себе нічого нечистого. Правдивий опис варварського потоплення безвинних жінок знаходимо в повісті  Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Автор показав зловживання козацької старшини, засудив її методи управління. Так звані відьми змушені були пройти випробування водою. У результаті деякі з них загинули.

Г. Квітка використав народне уявлення про перетворення відьми на неживий предмет. При покаранні, «під різками», Явдоха перекинулась на товсту вербову колоду.

Письменник використовує фольклорний матеріал, зображуючи житло відьми. На полицях стоять глечики з молоком різних тварин, у хаті знаходиться багато різноманітних трав: «м’ята, любисток, терлич, папороть, собаче мило, дурман, усякі реп’яхи, куряча сліпота»  [4, с. 267]. Традиційним є присутність супутника відьми – «муруговатого та усатого» кота.

Письменник показує абсурдність вірувань людей у нечисту силу. За допомогою сатири він викриває зловживання влади, які траплялися в сучасному йому суспільстві. Твір завершується характерним для Г. Квітки моралізаторським епілогом: усе, що людина отримала від відьми, не триває довго.

           Гумор і сатира у творах  Г.Ф. Квітки-Основ’яненка органічно  поєднуються з фольклорними мотивами, фантастикою народних повір’їв, переказів, легенд про «нечисту силу», а також із реалістичними  картинами життя українського народу. Письменник широко використав майже всі основні елементи української демонології.

Квітка був добре обізнаний із народним побутом, звичаями, повір’ями, обрядами. Він безпосередньо знайомився з життям селян, збираючи власний фактичний матеріал. Але, звертаючись до фольклору, автор критикував народні вірування.

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бодянський О. Малороссийские повести, рассказанные Грицьком Основьяненком.// Ученые записки Моск-го ун-та.  1834. №5.
2. Гончар О.І.  Г. Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість – К.: Наук. думка. 1969. 365 с.
3. Гребінка Є.П. Малороссийские повести, рассказанные Грицьком Основьяненком. // Гребінка Є.П. Твори у 3-х т. – К. 1981. Т.З. 703 с.
4. Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Пан Халявський. Конотопська відьма. –К.: Дніпро. 1966. 303 с.
5. Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Повісті та оповідання. Драматичні твори. – К.: Наук. думка, 1982. – 541 с.
6. Куліш П.О.  Г. Квітка і його повісті. Слово на вихід Квітчиих повістей. // Куліш П.О. Твори 2-х т. Т. 2. К. 1989. 586 с.
7. Франко І.Я. Літературно-критичні праці. – К.: Наук. думка. 1984.                    78с.