Формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках української мови та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Заворотнюк Валентина Євгенівна

Вчитель української мови та літероатури

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

м. Житомира

 

2018

          У даній роботі розкрито, чому сьогодні важливим й актуальним є осмислення процесу формування ціннісних орієнтацій учнів засобами навчального предмета. Автор розмірковує над тим, що уроки мови й особливо літератури давно набули статусу загальнолюдської цінності, а сьогодні вони бачаться як засіб особистого зростання, морального впливу на людину, створюють необхідні умови для формування ціннісних орієнтирів особистості дитини.

Окрема увага приділяється  комплексному досягненню освітньої, розвиваючої та виховної мети, що використовується як засіб формування ціннісних орієнтацій та певного уявлення про добро й зло, згуртовує дитячий колектив, дарує радість, натхнення.

В «Основних орієнтирах виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1243 від 31.10.2011 р. №1243, перелічені цінності, що характеризують ставлення особистості до суспільства й держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Система цінностей і якостей особистості формується й розвивається через її власне ставлення.

Початок ХХІ століття в Україні позначився значними реформами в освіті. Школа ХХІ століття зумовлює необхідність докорінного переосмислення освітніх завдань, актуалізації змісту навчання, технологій становлення індивідуальності учня як компетентної, конкурентно-спроможної особистості, яка вміє творчо розвʹязувати проблеми, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.

Призначений для вчителів української мови та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП____________________________________________________________________5

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ __________________________________________________________________________8

1.1.Сутність поняття «ціннісні орієнтації» та їх роль у змісті освіти __________________8

1.2.Проблема формування ціннісних орієнтацій учнів у методиці викладання української мови й літератури _______________________________________________________________11

Розділ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ ________________________________________________________________________16

2.1. Система роботи з формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках української мови й літератури ______________________________________________________________16

2.2. Методичні рекомендації з проблем формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках української мови й літератури ______________________________________________22

ВИСНОВКИ_____________________________________________________________26

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ____________________________________28

ДОДАТКИ______________________________________________________________31

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 Соціальні зміни, якими позначене наше сьогодення, відображаються не тільки на економічному розвитку держави, але й на суспільному становищі її громадян. Одним із найважливіших завдань школи в умовах національного відродження України постає виховання гармонійної, духовно багатої та національно свідомої особистості.Тому піднесення духовності особистості стає необхідною умовою формування людини нової доби, людини ХХІ століття, від якої залежить майбутня доля держави. Йдеться про ціннісні орієнтації, що виступають як провідні в навчально-виховному процесі сучасної школи.

 Оновлення освітньої системи, її демократизація вимагають підвищення уваги до пошуку нових шляхів удосконалення виховання учнівської молоді. У Законі «Про освіту», у національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)»,Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності та в Національній доктрині розвитку освіти України ХХІ століття визначено основні тенденції формування загальнолюдських цінностей учнів при вирішенні гострих проблем сучасності [19,21,25,10].

 Так, наприклад, у Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» наголошується, що без подолання девальвації загальнолюдських цінностей, нігілізму та відірваності освіти від національних джерел немислиме виховання справжнього громадянина[10].

 Актуальність дослідження зумовлена тим, що на сучасному етапі розвитку державотворення нашої країни суттєвою ознакою розвитку освіти в Україні є запровадження ціннісного підходу в усі ланки навчально-виховного процесу. Сучасний світ потребує особистості, яка самостійно визначає вибір у житті, має правильну етичну позицію та моральні орієнтири своєї життєдіяльності. Проте на цьому шляху виникають значні труднощі. Адже знецінення моральності сьогодні настільки відчутне, що виникає необхідністьговорити про дефіцит культури та потреб у створенні умов, які б сприяли розвитку морально-етичного потенціалу учнівської молоді в майбутньому.

 Процес формування ціннісних орієнтацій учнів підліткового віку відзначається особливою складністю й суперечливістю. Саме для цієї групи характерні більш широко виражені ціннісні уявлення про світ та своє місце в ньому. На жаль, у більшості випадків значна частина учнів цього віку вирізняється неадекватністю, некоординованими формами поведінки. Тому виникає  необхідність вивчення феномену формування ціннісних орієнтацій у межах відповідного вікового періоду [37].

 Ця проблема є ключовою для всіх наук, що вивчають людину. Вона по-різному пояснюється філософами, соціологами, психологами  й педагогами.

 Такі філософи, як В. Василенко, О. Дробницький, Д. Столович, категорію «ціннісні орієнтації» розглядають на рівні суттєвих потреб людини, як важливу ознаку особистості, що зумовлює її поведінку [7,13.31].

 Соціологи (Т. Бутківська, А.Здравомислов та ін.) трактують ціннісні орієнтації як найважливіші регулятори суспільної поведінки[6,17].

 У психологічній літературі (Б.Ананьєв, Г.Костюк та ін.) ціннісні орієнтації розглядаються як елементи внутрішньої структури особистості, що визначають мету її життя[2,22].

 Педагоги (П. Ігнатенко, Л. Крицька, О. Сухомлинська та ін.) вбачають у ціннісних орієнтаціях механізм впливу на особистість дитини, її поведінку, а виховання на основі цінностей вважають основним шляхом реалізації її духовно-морального потенціалу[18,23,33].

 Хоча й багато авторів вивчали проблему формування ціннісних орієнтацій, але, на жаль, це питання не одержало належного висвітлення в методичній літературі. Більшість у своїх дослідженнях спиралася тільки на теорію.

 Мета дослідження полягає у створенні й теоретичному обґрунтуванні сутності ціннісних орієнтацій учнів, формування їх засобами навчального предмета, які необхідні для самореалізації особистості, підвищення рівня компетентності школярів.

 Завдання:

1.Вивчити теоретичну базу формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках української мови й літератури.

2. Сформулювати методичні рекомендації щодо формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках української мови й літератури.

3. Описати власну систему роботи.

Обʹєктом дослідження є навчально-виховний процес вивчення української мови та літератури в ЗОШ.

Предмет дослідження. Формування ціннісних орієнтацій учнів.

Апробація результатів здійснювалась у процесі організації навчально-виховного процесу в ЗОШ №1 м. Житомира, дана тема висвітлювалась на методичних обʹєднаннях учителів української мови та літератури, класних керівників.

Учителі української мови й літератури можуть використати зібраний і систематизований матеріал на уроках у 5 - 11 класах

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ

1.1.Сутність поняття «ціннісні орієнтації» та їх роль у змісті освіти

 Складниками національної системи виховання українських школярів є рідна мова, родовід сімʹї, рідна історія, український фольклор, національне мистецтво, народна обрядовість тощо. «Тому цілком очевидно, - пише   Антоніна Сергієнко, кандидат педагогічних наук, - що в основу сучасного навчально-виховного процесу покладено культурно-історичний досвід української спільноти, українських виховних традицій, національного надбання». Авторка зазначає, що особистість поєднується з історичним буттям людського роду саме через національне буття, бо національне входить у свідомість і підсвідомість людини поза її бажанням, виступає для неї соціокультурною даністю[29, с.15 ].

 Учені (В. Андрущенко, І. Бех, М. Конох та ін.) пишуть, що виховання – це необхідна форма вдосконалення особистості, яка ґрунтується на основі засвоєння нею матеріальних і духовних пластів культури, це потужний чинник формування національної еліти та цінностей державотворення [3,4,20]. Ці орієнтації утверджуються та посилюються у процесі виховання засобами переконання, стимулювання, спонукання.

 Ще в ХХ столітті вчені вдавалися до значення поняття «цінність», а потім й «ціннісні орієнтації».

 У ціннісних орієнтаціях утверджується життєвий досвід людей. У широкому розумінні ціннісні орієнтації можна розглядати як вибір людиною певних матеріальних і духовних цінностей як обʹєктів, що визначають її цілеспрямовану життєдіяльність, спосіб життя [14, с.120].

 Філософський енциклопедичний словник зазначає: «Цінність – це те, що змушує людське почуття визнати вищим над усе і до чого варто прагнути, ставитися з повагою, визнанням і поклонінням (П. Менцер)» [ 35].

 Якщо взяти дослідження сучасної психології, то поняття «ціннісні орієнтації» та «цінності» не ототожнюються. Ціннісні орієнтації – це елементи внутрішньої структури особистості, які формуються й закріплюються життєвим досвідом індивіда у процесах соціальної адаптації та соціалізації. А цінності – певна основа для сенсу та мети життя [29, с.15].

 За словами А. Сергієнко, ціннісні орієнтації надають інтересам та прагненням особистості певної спрямованості, систематизують інтереси й потреби, визначаючи одні з них як більш важливі для індивіда, інші – як менш значущі[29, с.15].

Переконання учня формуються саме на підставі ціннісних орієнтацій. Від їх змісту залежить, як дитина сприймає ту чи іншу ситуацію, які завдання ставить перед собою і як їх вирішує. У статті «Формування ціннісних орієнтацій особистості на уроках української мови  і літератури» авторка пише про три найважливіші функції ціннісних орієнтацій, а  саме:

1) гармонізують та інтегрують духовний світ індивіда, визначаючи його соціальну значущість;

2) забезпечують цілісність, унікальність і неповторність особистості;

3) регулюють поведінку і діяльність людини в суспільстві, координуючи її дії та вчинки[29, с.16].

Ознакою зрілості особистості є розвинені ціннісні орієнтації, які формуються протягом усього її життя під впливом різних чинників. Саме через освіту вони здійснюються найефективніше. Соціалізація її становлення як особистості та громадянина цілеспрямовано відбувається під час навчально-виховного процесу.

Таким чином, система ціннісних орієнтацій особистості є багатофункціональною. Вона  виконує одночасно функції регуляції поведінки і визначення її мети, яка звʹязує в єдине ціле особистість і соціальне середовище. Ф. Василюк вважає, що «цінність внутрішньо висвітлює все життя людини, наповнюючи її простотою і справжньою волею»[8]. Як він підкреслює в цьому звʹязку, цінності здобувають якості реально діючих мотивів і джерел свідомості буття, що ведуть до росту й удосконалення особистості в процесі власного послідовного розвитку. Ціннісні орієнтації і самі носять характер, що розвивається, та виступають динамічною системою.

Цінності можна визначити і як духовні загальнолюдські принципи, які є складовою особистості людини, а ціннісні орієнтації – як певні переконання особистості щодо важливості, правильності, необхідності прагнення до них. Дуже цікавою є діагностика Д Леонтьєва для визначення ціннісних орієнтацій молоді [ 24 ]. Цю методику було використано для вивчення учнів 6-х, 8-х, 11-х класів, що дало можливість прослідкувати динаміку змін системи ціннісних орієнтацій з віком та під впливом навчально-виховного процесу у середній та старшій школі.

Так, на першому місці у всіх вікових категоріях було поставлено здоровʹя.

Учні 6-х, 8-х класів другим за значенням вважають навчання, потім творчість, розвиток.

Учні 11 класу – на друге місце поставили розвиток, на третє – навчання, вибір професії (до речі, деякі учні визначили третім особисте життя, або приємне проведення часу, високе матеріальне забезпечення).

Такі показники можна пояснити віковими та психологічними особливостями й поглядами сучасної молоді в Україні, коли на перший план виступають матеріальні ціннісні орієнтації, а не духовні та пізнавальні. Серед юнацтва існує стереотип, що без грошей нічого не можна самому досягти. Але в останні роки, як бачимо, ситуація на ринку праці змінюється, і високу заробітну плату мають грамотні досвідчені фахівці.

Як видно з визначень, досліджень, категорія «ціннісні орієнтири особистості» містить у собі три компоненти:

1) пізнавальний – усвідомлення обʹєктивних рис, властивостей, якостей явищ дійсності в їхній значимості для себе;

2) емоційний – переживання цінності предмета, явища, якості, факту;

3) мотиваційний – готовність надходити відповідно до прийнятого цінністю в ситуації вибору.

Виділення кожного з цих структурних компонентів поняття обумовлено тими психічними процесами, що забезпечують виконання даним особистісним утворенням його ціннісно-орієнтаційної функції[37].

Отже, визначаючи пріоритетність виховання в освіті, процес навчання розглядається не тільки як засіб набуття знань, а і як виховання ціннісних орієнтацій школярів у процесі наукового пізнання світу. Система цінностей і якостей особистості формується і розвивається через її власне ставлення до суспільства й держави, до людей, до природи, до мистецтва, до праці, до себе.

 

 

 

1.2.Проблема формування ціннісних орієнтацій учнів у методиці викладання української мови й літератури

 Освітня галузь «Мова і література» складається з мовного й літературного компонентів. До мовного компонента належать українська мова, мови національних меншин (мова навчання і мова вивчення), і національні мови, а до літературного – українська література, світова література і література національних меншин. Кожен із компонентів містить кілька наскрізних змістових ліній [11, с.6].

Наскрізними змістовими лініями мовного компонента нового Держстандарту є мовленнєва, мовна, соціокультурна і діяльнісна [11,с.6]. Учитель української мови, плануючи власну діяльність, має переосмислити способи та методи передачі  інформації для наповнення учнів знаннями, «трансляцію», озвучення матеріалу підручника чи інших джерел на уроці потрібно замінити проектуванням власної організаційної, управлінської, консультаційної, заохочувальної діяльності. А при плануванні роботи учнів важливим є детальне продумування, передусім, факторів впливу на емоційну та мотиваційну сферу.

З метою розкриття в школярів власних потенційних можливостей, нахилів і здібностей кожен педагог, формулюючи виховну мету уроку, повинен враховувати критерії виховних досягнень учнів відповідно до їх вікових особливостей, зазначених в Основних орієнтирах виховання, моделювати різні форми проведення уроків [26].

Виховну мету уроку можна сформулювати так:

• сприяти формуванню ціннісного ставлення до …;
• викликати в дітей інтерес до …;
• виховувати почуття доброти;
• формувати толерантність, уміння поважати інших;
• пробуджувати співчуття до …;
• заохочувати співробітництво дітей;
• виховувати пошану й увагу до своїх рідних, старших людей;
• формувати почуття відповідальності, вимогливості до себе, охайності, дбайливості, дисциплінованості, старанності, наполегливості;
• виховувати шанобливе ставлення до народних традицій;
• формувати розуміння краси в природі, предметах побуту, праці, людських взаєминах;
• розвивати здатність до уяви тощо.

Крім знань, випускнику школи необхідно набути таких компетентностей, які дозволяють йому успішно адаптуватися в соціумі, знайти свою справу, стати справжнім професіоналом, гарним сімʹянином. Цього не можна навчити тільки під час проведення виховної роботи.

Виховання учнів у сучасній школі здійснюється в контексті громадянської та загальнолюдської культури, охоплює весь навчально-виховний процес і реалізується в організації:

• навчально-виховної діяльності;
• позаурочної та позакласної діяльності;
• позашкільної освіти;
• роботи органів учнівського самоврядування;
• взаємодії з батьками, громадськими організаціями, державними установами.

Варто зазначити, що метою освітньої галузі «Мови і літератури» за новим Державним стандартом базової і повної загальної середньої освіти є розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької  культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій [11,с. 6]

Програма з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів наголошує, зокрема, на необхідності формування на уроках рідної мови духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому[34,с. 4].

«Особливо велика роль у вихованні та становленні сучасної інноваційної особистості належить учителю української мови й літератури, бо саме він є найбільш причетним до духовної спадщини українського народу, утверджує принципи загальнолюдської моралі, культивує кращі риси української ментальності», - пише Антоніна Сергієнко [29,с.15].

Вивчення рідної мови й літератури в школі має неоціненні можливості виховного плану, джерелом яких є безпосередній зв'язок літературного матеріалу з історією рідного народу, іншими видами мистецтва, насамперед музикою, кіно, театром, архітектурою, піснею, особистістю письменника, його творами. Учитель формує загальнолюдські, національні цінності у процесі становлення особистості, спонукає учнів захоплюватися красою й багатством рідної землі, гордитися її славетним минулим, пишатися знатними земляками саме засобами рідної мови й літератури.

Звичайно, велику роль в організації навчальної учнівської діяльності відіграє підручник. Відрадно, що вибрати книгу, за якою хоче працювати педагог, в останні роки  йому дозволено.  Варто зазначити, що підручники, які були запропоновані для 5-8-х класів, по-сучасному, інноваційно спрямовують роботу на засвоєння мовної змістової лінії й одночасно акцентують увагу на найсуттєвішому: багатстві рідної мови, її значенні в житті народу та кожної людини; чому слід пишатися українською мовою й боротися за збереження її самобутності.

Учні 5-6-х класів працюють за підручником «Українська мова»  (автори О.В.Заболотний, В.В.Заболотний). Вони містять  такі завдання, які допомагають учням поповнити словниковий запас власне українськими словами (лелека, ирій, джерельна вода та ін.), зрозуміти зміст українських народних прислівʹїв  («Не копай іншому ями, бо сам в неї упадеш»), оволодіти українським мовленнєвим етикетом. Діти дізнаються про давні народні свята, зокрема Святого Димитрія (8 листопада). До речі, цією датою завершувався хліборобський рік і в цей день поминають предків [16 ,с.20]. Пʹятикласники зі сторінок підручника дізналися про те, що в місті Коломиї є музей писанки, що собор Святої Софії є архітектурною окрасою і славою Київської Русі, що чистоту почуттів і глибину безмежної любові до своїх дітей символізує рушник. Тому вчитель повинен продумувати кожне слово, готуючись до уроку, щоб скористатися цим безцінним матеріалом. І від нього залежить, які має власні ціннісні орієнтири, щоб донести до маленького українця зміст Кобзаревих слів: «Не цурайтесь того слова, що мати співала…» [19], чи зможе прищепити ціннісне ставлення до рідної мови, землі, українського народу, щоб школярі з гордістю промовляли: «Я українець! Я українка!».

Хотілося б звернути увагу на програму і посібник факультативного курсу «Мова як генетичний код народу» (автор – В.І. Цимбалюк), які запрошують до скарбниць рідної мови, до таїни українського слова. Материнська мова є своєрідним генетичним кодом народу, завдяки якому розкриваються особливості його ментальності, культури, історії, буття людини в цілому. Ціннісні, культурні, соціальні орієнтири щодо походження та розвитку рідної мови формуються у школярів через творчі роботи, практичні заняття, дослідницьку та пошукову роботу, дискусії з обговорення проблеми [36].

Хочеться, щоб усі прислухалися до слів доктора філологічних наук, професора М.І. Степаненка, який переконливо запевняє, що будь-який рух уперед немислимий без рідної мови: « Рідна мова – найкоштовніший скарб, найцінніший набуток і наймогутніший оберіг. Вона возвеличує людину, рятує її від духовної глухоти – найстрашнішої хвороби, що не піддається лікуванню, що сплоджує перевертнів і яничарів… мова для людини – що крила для птаха: він їх не почуває, але без них ніколи не здійметься до небес»[30,с.10].

Вагомим засобом формування ціннісних орієнтацій підростаючого покоління є українське мистецтво. Осягаючи й осмислюючи його твори, учень потрапляє у світ «національного духу», він страждає, міркує разом з героями. Усе це скеровує світоглядну активність особистості. Вона стає духовно багатшою настільки, наскільки художній образ є носієм моральних, естетичних і національних цінностей.

За словами О. Вертія, в українській літературі можна виділити «такі національні типи героя: народнопісенний (Наталка Полтавка з однойменної драми І.П. Котляревського, Мелашка з «Кайдашевої сімʹї» І.С. Нечуя-Левицького, герої оповідань та новел Григора Тютюнника), тип бунтаря-протестанта (Микола Джеря з однойменної повісті  І.С. Нечуя-Левицького), епічно-героїчний (Гонта, Залізняк з поеми Т.Шевченка «Гайдамаки»), лірико-медитативний (поезія В.Стуса) та ін.»[9,с.29].

Зміст шкільної освіти спрямований на формування у школярів необхідних ціннісних орієнтацій. Це можна стверджувати, коли відкриваєш і підручники з української літератури. Твори, запропоновані дітям для читання й аналізу, утверджують загальнолюдські та національні цінності, морально-етичні орієнтири. Автори підручників пропонують творчі, проблемні, дискусійні, дослідницькі, пошукові завдання для успішного використання учителем сучасних технологій, інтерактивних методів, індивідуального та групового навчання. Так, у підручнику з української літератури для 6 класу (автор  О.М.Авраменко) рубрики  «Зауважте!», «До речі», цікаві тестові завдання, запитання до тексту заохочують до діалогу, спонукають до обговорення, пошуків шляхів обґрунтування, доведення чи заперечення твердження, а отже, формують ціннісні орієнтації. Ось деякі із запитань:

• Як ви розумієте слова «Станем, браття, всі за волю від Сяну до Дону»?
• Які риси української душі яскраво виявилися в народних піснях?

- Як ви вважаєте, чому не розповідь і не пісня гудця, а саме євшан-зілля зворушило ханського сина?

- З якою метою Т. Шевченко ввів у вірш «Думка» образ журавлів?

- Якими рисами своєї вдачі ви схожі на Толю, а якими – на Федька? З якими вадами свого характеру вам треба боротися? [1]

Виховну мету в урочній діяльності слід насамперед спрямовувати на формування гуманних почуттів дітей, позитивного ставлення до людей, які їх оточують, та навколишньої дійсності. Як зазначав В.О. Сухомлинський: «Людину треба вчити, що вона живе не в пустелі, а серед людей. Кожен твій крок врешті-решт позначається на твоєму ближньому, тому що ідеш ти кудись і з якоюсь метою; кожне твоє слово в душі іншого відгукнеться, але як воно відгукнеться – залежить від тебе. Вже те, що ти дивишся на навколишній світ і бачиш його, таїть в собі добро і зло; усе залежить від того, що і як ти бачиш»[32 ].

Висновок з 1 розділу.Аналіз основних документів про освіту та наукової літератури засвідчив, що існує необхідність у розробці методичних рекомендацій вчителям щодо формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках  української мови й літератури, активні наукові пошуки засвідчують актуальність проблеми, науковці доводять, що організація навчально-пізнавальної діяльності через активні методи навчання, керівництво навчальною діяльністю учнів та спонукання до виконання різних видів завдань сприятиме формуванню ціннісних орієнтацій школярів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Й ЛІТЕРАТУРИ

2.1 Система роботи з формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках української мови та літератури

 «Філологом треба народитися. Стати ним не можна, якщо немає дару відчувати слово. У противному разі ви будете просто людиною, яка здобула філологічну освіту. Бути вчителем-філологом – це значить поставити свою працю в центрі власного всесвіту, інакше ви просто будете тим, хто відповідно до програми ознайомлює учнів з певним літературно-критичним або мовознавчим матеріалом. Бути вчителем-філологом – це значить бути носієм моральних чеснот, інакше діти відчують фальш, порожнечу за вашими словами, і місію вихователя доброчинних якостей буде зведено нанівець

Учитель-філолог – це високоінтелектуальна людина, яка постійно тримає руку на пульсі новин, інакше навіть той, хто міг би бути названий філологом, залишиться тим, хто подавав надії. Крім того, це психолог і філософ, бо якщо таких характеристик бракує, то твір літератури не буде прочитаний і витлумачений так, як цього вимагають закони мистецтва: це естет, бо не може наближатися до краси той, хто сам не сповідує її в усьому, навіть у манері вдягатися» [27, с.21]

З цими словами кандидата філологічних наук, доцента Волинського національного університету імені Лесі Українки Г. Яструбецької без вагань погодиться той, хто вибрав цей фах і не пожалкував, і не змінив його. Ці якості вчителя повинні бути не «бутафорськими», фальшивими, а дійсно виходити з глибини його душі. Створений таким учителем настрій уроку породжує в дитині впевненість у собі, віру в добро і справедливість, формує почуття надії й любові до людей, .

Добре уроки мови розпочинати з розминки, головна функція якої – створення сприятливого клімату для творчого розвитку особистості на уроці. Вдалими будуть технології колективного, групового навчання: незакінчені речення, гра «Вірю – не вірю». Практика використання групової роботи на уроках мови показує, що діти вчаться критично оцінювати навколишню дійсність, робити висновки, рецензувати відповіді однокласників.

Найширші можливості для формування ціннісних орієнтацій надають уроки розвитку мовлення. Готуючись до твору-опису предмета з учнями 5 класу дуже доречно використати старовинну скриньку з різними сімейними реліквіями, серед яких може бути весільний вінок бабусі, намисто тощо. Після розповідей дітей про принесені речі можна зачитати описи предметів у науковому і художньому стилях, скласти орієнтовний план. Важливим на такому уроці  є живе спілкування.  Потім учні вибирають із своїх скриньок той предмет, який хочуть описати, і приступають до роботи.

Дуже цікавою є реальна чи віртуальна екскурсія у міський краєзнавчий музей з учнями 6 класу, коли вони готуються до твору-опису природи за картиною. Адже твори мистецтва стають не тільки предметом описів чи матеріалом для роздумів, але й впливають на почуттєво-емоційну сферу.

У 9-11 класах під час вивчення вступних тем, ознайомлення їх із історичними умовами, розвитком культури й освіти у той чи інший період, доречно дати випереджувальне завдання: підготувати презентації з коментарем, зробити рекламу найцікавішим творам мистецтва, створити проекти, розіграти інтервʹю з відомими людьми.

Олександр Заболотний рекомендує під час роботи над темою «Мова – невідʹємнийі таємничий компонент людського буття» у 10 класі зʹясувати, чому суспільство стає біднішим, утративши хоча б одну з багатьох мов, чого воно в кінцевому підсумку позбавляє себе. У процесі заняття діти роблять міні-висновки:

1. Мова – це не просто набір звуків.
2. Мова – це генетичний код нації.
3. Мова – це мислення. Мова – це темперамент, почуття, емоції.
4. Мова – це таємниця, загадка.
5. Мова – це багата скарбниця і найдорожчий скарб.
6. Мова – це узагальнення людського досвіду [15, с.20].

Формуванню ціннісних орієнтацій школярів на уроках рідної мови сприяє і правильний підбір текстів і завдань до них.

Тексти патріотичного змісту допомагають формувати такі важливі якості, як-от: громадянська відповідальність і мужність, суспільна ініціативність й активність, бажання працювати для розбудови Батьківщини, піднесення її міжнародного статусу. Дуже гарним є текст О. Лукія «Поєдинок». Під час роботи з цим текстом доречними будуть такі завдання:

• визначити тему й основну думку;
• зʹясовуютьроль образу памʹятника у вираженні основної думки;

- міркують, що допомагало українському солдату вистояти й перемогти у Другій світовій війні;

• розповідають, як вони вшановують подвиг фронтовиків;

- виписують із тексту безсполучникові речення, визначають смислові відношення, креслять схеми.

Формування правової вихованості полягає у повазі до Конституції, державних символів, законів України. Текст «Герб України» розповідає про існування й затвердження державних символів. Поряд із цією інформацією діти вправляються з теми «Словосполучення»

Формуючи естетичні погляди молоді, її уподобання, учитель розвиває у вихованців уміння сприймати культурно-мистецький спадок народу, відчувати й відтворювати прекрасне щодень.

Тексти на зразок «Пісня – душа народу» А. Мокренка ґрунтуються на народній естетиці, найкращих здобутках людства. Діти пригадають, які народні пісні вони знають. Разом з цим перекажуть текст, виконають синтаксичний розбір речень з однорідними членами.

Поняття вихованості -  це обовʹязковий елемент формування ціннісних орієнтацій і містить не лише правила культури поведінки. Воно включає зовнішню і внутрішню красу людини. Текст О. Корніяки  «Що прикрашає людину» стане в нагоді для прищеплення усталених норм вихованості. Після прочитання варто запропонувати старшокласникам скласти діалог на тему «Співбесіда з роботодавцем».

Усвідомлення людиною себе часткою природи, відчуття відповідальності за неї як за національне багатство, нетерпиме ставлення до тих, хто завдає шкоди довкіллю , виховують текстиекологічного спрямування. Прикладом такого тексту може бути такий:

Ми залежимо від Землі більше, ніж вона від нас, і, зрештою, спільно переживаємо природні катаклізми, смертельно небезпечні для таких маленьких істот, як люди, хоча найменші – комахи, черви, бактерії – не такі загрожені.

Людство потерпає через повені, пожежі, землетруси, урагани так само, як через наслідки воєн: голодомор, безпритульність. Тільки любов до життя дає людині змогу, втративши рідних, відбудувати дім. Треба бути повсякчас готовим до стихійного лиха, вміти рятуватися від нього.

Людина нині здатна спотворити лице Землі, цю тонесеньку плівку, що зветься ноосферою. Та людина не спроможна проникнути до самого серця планети. Ми не здатні осягнути її свідомість, бо хіба частка пізнає ціле? Не технічний прогрес і добробут зроблять її щасливою, а гармонія з усім живим.

Його можна доповнити власними роздумами про досягнення гармонії людини з природою, використавши складні речення з різними видами звʹязку. [38].

Доброзичливе, щире,  відкрите, наукове, емоційне спілкування – ось що таке уроки мови та літератури, на яких може не бути ні вчителя, ні учня, а тільки читачі, які йдуть незвіданими літературними стежками, дивуються, сперечаються, діляться враженнями, пізнають нове, вчаться аналізувати життєві події [14,с.18].

Уроки літератури можна назвати уроками життя, це плодотворний ґрунт для формування вмінь вести бесіду, вирішувати проблемні завдання. У кожному творі є художня деталь, яка збудить уяву читачів, змусить задуматися, провести аналогію з сучасним життям. А ще варто часто звертатися до цитат із Біблії, беручи їх за епіграф до уроку, підтверджуючи ними думки.

Вивчаючи у 5-му класі українські народні казки, можна, наприклад, провести конкурс на кращого оповідача казки. Учитель допомагає учням у виборі твору, підказує, як краще передати його зміст, який музичний супровід можна використати. Діти отримують відповідні бали, а переможців Королева Країни Казок (запрошується старшокласниця) нагороджує дипломами.

Ці уроки не можуть бути побудовані лише на переказі творів. Закінчити роботу варто бесідою з метою виявлення вмінь школяра робити висновки, співставляти зображене у казці з дійсністю, складати власні казкові твори. Підсумовуюча бесіда може бути такою:

• Чому ви обрали саме цю казку?
• Чи зустрічали ви щось подібне у житті?
• Від чого застерегла вас ця казка? Чого навчила?
• Кому б ви рекомендували її прочитати?
• Про що хотіли б створити власну казку?

Цікавими є уроки-зустрічі з письменником, художником, музикантом, героями творів. Зустрічі можуть бути реальними й уявними. Вони є корисними тому, що готуються всі учні, без винятку. Це своєрідні міні-спектаклі, які прилучають дітей до мистецтва, формують їхні естетичні смаки, переконання, збагачують емоційно-інтелектуальний світ.

Так, вивчаючи твір В. Нестайка «Тореадори з Васюківки», доречно «запросити» на урок головних героїв і розіграти між ними і між класом діалог, а ще написати листа Яві чи Павлуші, дати їм цінні поради. Діти із задоволенням виконують такі творчі завдання.

Цікавим є інтервʹю, взяте дітьми у батьків перед вивченням «Катерини» Т.Г. Шевченка: «Як би вчинили ви, уявляючи себе  на місці матері й батька героїні поеми?»

Дискусія – одна із форм роботи на уроці в старших класах. Діти розмірковують, вчаться аргументовано доводити свою думку, шукати істину. Обговорюючи з десятикласниками зміст новели В. Винниченка «Момент», варто  поставити на початку уроку проблемне питання: «Чи може щастя бути миттєвим?», а в кінці – провести дискусію. Такі завдання  впливають на школярів, адже їм доводиться задумуватися над багатьма питаннями, які хвилюють людину.

У творах художньої літератури діти передовсім шукають позитивного героя.І це нормальна реакція нормальної дитини. Тому вчителеві потрібно докласти максимум зусиль, щоб, аналізуючи причини вчинків Чіпки з роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», Сави з твору Ольги Кобилянської «Земля», не викликати в душах дітей агресивності чи зневіри в людські ідеали. Характеризуючи ці образи, варто використати елементи засідання суду. Учні мають бути і обвинувачами, і захисниками. Школярі повинні дійти висновку, що не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбовʹю до людей. Адже заповідь Божа «Не вбий» для нашого народу було, є і буде святою.

Кожен художній твір відчиняє двері у світ чарівної краси мистецтва, ставить безліч питань, на деякі з них даючи відповідь, а на деякі читачі відповідають самі. «Що таке особистість? Чи легко нею бути?» доречно шукати відповіді на ці запитання, працюючи над текстом оповідання «Білий кінь Шептало» В. Дрозда.  Однозначної відповіді учні не дадуть, але думок буде багато і всі вони цікаві.

Після вивчення творчості Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного цікавим є урок-дослідження з 10-класниками «Боже, Боже, за що ти мене покарав». Протягом заняття варто звернутися до проблемного питання: «Що ми втрачаємо, зневажаючи жінку та її честь», досліджуючи моральне падіння головних героїнь.

Отже, оцінюючи літературний твір, будь-яку історичну ситуацію, вивчаючи  мовні категорії, учень має дати критичну оцінку події, яка описана у підручнику, а учитель як основний субʹєкт  і носій суспільно важливих цінностей має спрямувати  його на усвідомлення таких норм поведінки, які повинні бути закладені як основа формування громадянина. Оскільки спілкування є сферою, де відбувається обмін індивідуальними ціннісними відмінностями, педагогу слід переосмислювати важливість і значення спілкування в усіх його міжособистісних, соціальних, соціокультурних проявах.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Методичні рекомендації з проблем формування ціннісних орієнтацій учнів на уроках української мови й літератури

Вершиною педагогічної майстерності є створення умов, за яких природні здібності дитини знайдуть шлях до зовнішнього вияву. Влучним є афоризм Г.С. Сковороди: «Не вчи камінь котитися, просто прийми перешкоду – і він сам покотиться…»[15, с.17]. Мудрі слова, і сказані саме для нас, учителів. У них криється основа великого мистецтва формування й розвитку особистості.

Школа покликана пробудити внутрішню енергію підлітка, спрямувати її на розвиток пізнавальної активності, що, в свою чергу, слугуватиме процесові здобуття знань та формування ціннісних орієнтацій.

А для цього педагог має навчитися трьох речей: не дивитися на дитину, а бачити її, не слухати, а чути її; не знати все про неї, а розуміти її [15, с.18]. Дитина з обʹєкта виховання та навчання має стати рівноправним учасником педагогічного процесу, вдосконалюючись, розвиваючи інтелект та творчі здібності.

«Ми свідомі того, -  пише О. Заболотний, - що література і мова вивчаються у школі не для того, аби через багато років людина могла відтворити всі правила, розповісти біографію кожного письменника, знати тему та ідею того чи іншого твору. Інколи дивує намагання деяких укладачів програм з літератури втиснути в неї все, щоб раптом чогось не пропустити. Чи досягаємо ми тим самим основної мети – формування читацьких інтересів, вироблення вмінь цілісно і всеохопно сприймати художній твір, формування загалом сталої внутрішньої потреби читати»[15, с.18].

Яким же має бути сучасний урок, щоб і програму виконати, і допомогти дітям отримати знання, сформувати в них ціннісні орієнтації?

Урок – це невідʹємна частина навчального процесу, яка залишається однією з основних форм організації навчання. Сучасний урок має бути витвором мистецтва й майстерності педагога, викликати в дітей щирий інтерес, справжню захопленість, формувати творчу свідомість. Він є унікальним щодо впливу на становлення багатьох якостей особистості учня та формування  ціннісного ставлення до соціального й природного довкілля. Це зумовлює необхідність звернути увагу на виховний потенціал уроку як джерела формування ціннісних орієнтаційучнів.

Одним із важливих моментів для вчителя залишається підготовка й проведення уроку. Здавалося б, що про урок уже все сказано, але світ, який розвивається і змінюється навколо нас, вимагає постійного професійного розвитку, пошуку нових рішень. Перш за все,  будь-який урок має певну структуру побудови й реалізації, яку визначає сам учитель.  Він включає ті етапи уроку, які б допомогли ефективно й раціонально досягти поставленої мети.

Засобами навчального предмета формується система цінностей особистості, що виявляється через її власне ставлення до себе й людей, суспільства й держави, природи, праці та мистецтва. Як же сприяти формуванню відносин, ціннісного ставлення учнів до соціального та природного довкілля та самих себе? Насамперед велике значення має специфічний зміст кожного навчального предмета. Виходячи з цього, формується виховна мета уроку.

Уроки мови й літератури особливі, вони передбачають напружену роботу не тільки думки й памʹяті, а й душі та серця. Через зміст художніх творів, аналіз вчинків і почуттів персонажів, через сприйняття авторської позиції вчитель має навчати дітей мислити, творити, схилятися перед мудрістю, бути добрими й чесними, виховувати любов і повагу до батьків, пошану до людей [5, с.3].

Серед першоглядних завдань на реалізацію мети є формування творчої особистості, плекання вміння сприймати прекрасне, творити власну особистість його засобами, сприяння виробленню естетичних смаків, поглядів і уподобань учнів, формування критичного мислення, підвищення загального рівня культури учнів як повноправних членів соціуму та активних учасників соціальних процесів, виховання в учнів поваги до національної культури та інших етнокультурних традицій, формування планетарного мислення, вільної орієнтації в розмаїтті культурних явищ [10].

Метою сучасної мовної освіти є розвиток мовної особистості, яка володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення. Відповідно до цієї мети вчитель щоуроку має дбати про формування належного рівня мовленнєвої компетенції учнів, адже це є однією з найважливіших умов їхньої соціалізації[11].

Низька мовна свідомість більшості громадян держави, нерозвинене індивідуальне мовлення свідчить про те, що нині особливо актуальною в Україні є проблема культури мови. У мовному вихованні та освіті незмірно зростає роль педагога, адже саме він має бути носієм високої духовності. Ще у 20-ті рр. минулого століття П. Сапухин зазначав: « … нашому братові [учителеві] передусім саме й треба утворювати те мовне культурне середовище, яке б складало собоюприродну сферу для опанування молоддю мови в літературно-усталених її нормах»[28].

Функціонування сучасної української літературної мови в соціумі є визначальним у формуванні ціннісних орієнтацій сучасної молоді. А соціокультурна змістова лінія мовної освіти є найважливішою у формуванні національно свідомої мовної особистості школяра. У ній передбачено підвищення рівня загальної культури учнів, що сприяє:

-становленню сучасного світоглядного уявлення про світобудову, природу, суспільство, людину, сенс життя;

-ознайомлення в концентрованій формі з основними культурними набутками рідного народу й людства;

-розвиткові духовної сфери особистості, зокрема формуванню патріотизму, моральних переконань, розуміння прекрасного тощо[11].

Ця змістова лінія подана у формі текстів («Душа болить за рідну Україну», «Спішу у храм святого слова» та ін.) у підручниках та навчальних посібниках. Саме такі завдання допомагають впливати на  формування ціннісних орієнтацій у школярів на уроках мови.

Олександр Заболотний пише, що уроки літератури повинні закласти й розвити основи для формування всіх моральних якостей, що стануть поглиблюватися в школяра у його спілкуванні з навколишнім світом. Ми боїмося, що якийсь твірне ввійде до програми й учні знатимуть імені його автора. Тому вони мають бути зорієнтовані на використання ефективних педагогічних технологій, за допомогою яких не просто поповнювалися б знання та вміння, а й розвивалися б такі якості учня, як пізнавальна активність, самостійність, уміння здобувати знання, творчо виконувати завдання[15,с.18].

За словами А.Дістервега, поганий учитель передає істину, добрий – вчить знаходити її [12]. І саме від нас, дорослих, вважав В. Сухомлинський, залежить, чи відчує дитину романтику, красу пізнання[32].

Активізація навчально-пізнавальної діяльності на уроках літератури полягає в забезпеченні мотивації навчання. Адже вона підвищує інтерес учня до знань. Якщо вчитель має активну позицію, глибокі знання змісту й методів шкільного курсу, то він зуміє захопити учнів процесом пізнання. Мислячу, творчу, інтелектуально розвинену особистість не можна сформувати без вміння відчитувати приховані думки твору, бачити життя героїв, їхній внутрішній світ, робити висновки, уявляти можливе продовження твору, знаходити ключові слова, важливі деталі, потрібні для розуміння й усвідомлення прочитаного.

Отже, виходячи із теми дослідження, уроки української мови та літератури повинні:

- ознайомлювати з фундаментальними цінностями культури;

- формувати гуманістичний світогляд особистості;

- розширювати її культурно-пізнавальні інтереси;

- виховувати в учнів любов, повагу до традицій свого народу та толерантне ставлення до традицій інших народів;

- формувати духовний світ учнів, світоглядні уявлення, загальнолюдські ціннісні орієнтири;

- розвивати вміння спілкуватися в різних ситуаціях, формулювати власну думку, висловлювати почуття щодо життєвих явищ, морально-етичних, естетичних, суспільних та інших проблем;

- навчити розуміти інших людей, знаходити спільну мову з ними.

Висновок з ІІ розділу. Отже, підсумовуючи вище викладений матеріал можна зробити наступні висновки, що формування ціннісних орієнтацій відбувається за допомогою творчо-розвивальних технологій та інформаційно-пошукових ситуацій. У змісті шкільного предмета це можливо за умови створення відповідних завдань, тестів, які вимагатимуть оцінного аспекту кожним учнем. Система ціннісних орієнтацій виступає «згорнутою» програмою життєдіяльності і слугує підставою для реалізації певної моделі особистості. Оскільки спілкування є сферою переходу соціального в особистісне і навпаки, де відбувається обмін індивідуальними ціннісними відмінностями, педагогу слід переосмислювати важливість і значення спілкування в усіх його проявах.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 У нових умовах розвитку суспільства головною метою школи стали пошуки шляхів формування та розвитку особистості на основі збереження загальнолюдських цінностей та природних можливостей дитини. Тому не тільки знання основ науки повинні бути предметом зусиль учителя, а, насамперед, розкриття і розвиток природних здібностей дитини.

 Формування ціннісних орієнтацій школярів є важливим чинником їхнього духовного розвитку. У звʹязку з цим провідного значення у формуванні духовно-моральних цінностей набуває світогляд особистості, на основі якого формується система ціннісних орієнтацій, які тісно повʹязані з цінностями суспільства. Сьогодні важливим й актуальним є осмислення процесу формування ціннісних орієнтацій учнів засобами навчального предмета.

 Визначаючи пріоритетність виховання в освіті, урок розглядається не тільки як засіб набуття знань, а й як виховання ціннісних орієнтирів школярів у процесі наукового пізнання світу. Уроки мови й особливо літератури давно набули статусу загальнолюдської цінності, а сьогодні вони бачаться як засіб особистого зростання, морального впливу на людину, створюють необхідні умови для формування ціннісних орієнтирів особистості дитини.

 Відповідно до програми, навчання на уроках рідної мови й літератури передбачає комплексне досягнення освітньої, розвиваючої та виховної мети, використовується як засіб формування ціннісних орієнтацій та певного уявлення про добро й зло, згуртовує дитячий колектив, дарує радість, натхнення.

 В «Основних орієнтирах виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджених наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1243 від 31.10.2011 р. №1243, перелічені цінності, що характеризують ставлення особистості до суспільства й держави, інших людей, природи, мистецтва, самої себе. Система цінностей і якостей особистості формується й розвивається через її власне ставлення.

 Початок ХХІ століття в Україні позначився значними реформами в освіті. Школа ХХІ століття зумовлює необхідність докорінного переосмислення освітніх завдань, актуалізації змісту навчання, технологій становлення індивідуальності учня як компетентної, конкурентно-спроможної особистості, яка вміє творчо розвʹязувати проблеми, прагне змінити на краще своє життя й життя своєї країни.

 Звичайно, головними фігурами в школі є учень і вчитель, які повинні творчо співпрацювати, вчитися, самовдосконалюватися. Школа має захистити й підтримати дитину, виробити в неї життєздатність, озброїти технологіями розробки життєвих проектів.

 Основним завданням учителя є створення умов для формування творчої компетентної особистості, здатної реалізувати свій потенціал у суспільстві. Тому актуальним є перехід до особистісно-орієнтованого навчання й виховання, упровадження нових ефективних педагогічних технологій, інтерактивних методів навчання.

 Проаналізувавши значну кількість літературних джерел та наукових праць щодо висвітлення теми роботи, стало зрозуміло, що потрібно розвивати наступні напрямки удосконалення формування ціннісних орієнтацій учнів, а саме:

- більше уваги приділяти особливостям психологічних практик, які впливають на розвиток емоційно-вольової сфери особистості, на здатність учнів до самоаналізу, критичного мислення;

- у формуванні соціокультурної компетентності потрібно враховувати принцип наступності й перспективності, міжпредметних звʹязків;

- урізноманітнити систему вправ ї завдань для учнів на уроках української мови та літератури.

Розвʹязання цих актуальних напрямків можливо лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій, спрямованих на всебічний розвиток дитини.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авраменко О.М. Українська література. 6 клас. Підручник для загальноосвітніх закладів. – К.: Грамота, 2014. – 264 с.

2. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания /Б.Г.Ананьев. – СПб – бу, 2008, 138 с.

3. Андрущенко В.П. Ціннісний дискурс в освіті /В.П. Андрущенко //Вища освіта України. 2008. - №1. – с.5 – 18.

4. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості / І.Д. Бех //Педагогіка і психологія. – 1997. - №1. – с.124 – 129.

5. Бірецька Нінель. Мовленнєва робота на уроках рідної мови./НінельБірецька// Дивослово. - №10, 2010, с.2 – 5.

6. Бутківська Т.В. Проблема цінностей у соціалізації особистості /Т.В. Бутківська //Цінності освіти і виховання: Науковий методичний збірник / за заг. ред. Сухомлинської О.В., АПН України. – К. – 1997. – с.27 – 31.

7. Василенко В.А. Цінність і оцінка /В.А. Василенко. – К.:: Наукова думка, 1964. – 160с.

8. .Василюк  Ф.Е. Психология переживания. – М.: Изд-во МГУ, 1984. – 200с., с.4

9. Вергій О. Методика вивчення української літератури на сучасному етапі: основні ознаки і поняття / Дивослово. - №4, 2012. – с.28 – 36.

10. Державна національна програма «Освіта (Україна ХХІ ст.)». – К.: Райдуга, 1994.

11. Державний стандарт базової та повної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. №1392 / сайт МОНУ.[Електронний  ресурс]. – Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua /laws /show /

12.  Дістервег А. Керівництво до освіти німецьких вчителів. – 1835 .

13. Дробницкий О.Г. Некоторые аспекты проблемы ценностей /О.Г.Дробницкий // Проблемы ценности в философии. – Л.:1966. – с. 25 – 40.

14. Дробницький О.Г.Цінність // Велика Радянська Енциклопедія: [Електронний  ресурс].-Режим доступу: http://bse.sci-lib.com. – Наукове видавництво «Велика Російська енциклопедія», 2003, с.120.

15.Заболотний В. В. Навчаймо дитину знаходити істину/В.В. Заболотний //Дивослово. - №9, 2006, с.17 – 23.

16.Заболотний О.В. Українська мова. 5 клас. Підручник для загальноосвітніх закладів / О.В. Заболотний, В. В.Заболотний. – К.: Генеза, 2013. – 256 с.

19. Закон України «Про освіту» // Законодавчі акти України з питань освіти: За станом на 1 квітня 2004 року/ Верховна Рада України; Комітет з питань науки і освіти / І.Р. Юхновський (ред.-упоряд.). офіційне видання. –К.: Парламентське видавництво, 2004. – с. 21 – 52.

17. Здравомыслов А.Г. Потребности. Интересы. Ценности. /А.Г.Здравомыслов. – М.: Политиздат, 1986. -  223с.

18. Ігнатенко П.Р. Аксіологія виховання: від термінології до постановки проблем /П.Р.Ігнатенко // Педагогіка і психологія. – 1997. - №1. – с.118 – 123.

19. Клочек Г.Д. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація: Посібник для вчителя. – К.: Освіта, 1998. – 238 с.

20. Конох М.С. Формування нової філософії освіти в Україні: Соціально-філософський аналіз /М.С.Конох. – К.6 Вища школа, 2001. – с.210 – 223.

21. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності// Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 2000. - №22. С.7 – 21.

22. Костюк Г.С. Психологічна наука служить практиці. – К.: Знання, 1967. – 62с.

23. Крицька Л.В. Громадянські ціннісні орієнтації учнівської молоді/Л.В.Крицька //Педагогіка і психологія. – 1997, №1, с.155 – 160.

24. Леонтьев Д.А. Методика изучения ценностных ориентацмй. –М., 1992. – 17с

25. Національна доктрина розвитку освіти. Указ Президента України від 17 квітня 2002 року №347/2002// Урядовий курʹєр. 2002. – 18 квітня.

26. Основні орієнтири виховання учнів 1 – 11 класів загальноосвітніх навчальних закладів, затверджені наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1243 від 31.10.2011 р. [Електронний  ресурс] //Міністерства освіти і наукиУкраїни. – Режим доступу:http://www.mon.gov.ua/.

27. Рудницька Ольга. Покликана бути вчителем/ОльгаРудницька// Дивослово. - №12, 2009, с.21.

28. Сапухин П. Про мову українських вчителя//Шлях освіти. – Харків, 1926. - №10

29. Сергієнко Антоніна. Формування ціннісних орієнтацій особистості на уроках української мови і літератури/ А. Сергієнко// Українська література в загальноосвітній школі. – 2013. - №12. – с.14 -  17.

30. Степаненко Микола. Рідне українське слово. – Полтава: АСМІ, 2005. – 392с.

31. Столович Л.Н. Природа этической ценности/Л.Н.Столович. – М.: Политиздат, 1986.  – 223с.

32. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. У 5-ти томах. – К.: 1976, т.2.

33. Сухомлинська О.В. Сучасні цінності у вихованні: проблеми, перспективи// Шлях освіти, К.: 1996, с.24 – 25.

34. Українська мова. 5-12 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. Навчальне практичне видання. – К.: Ірпінь. – 2005. – с.176.

35. Філософський словник[Електронний  ресурс]. – Режим доступу:http://ua-referat/com/ За ред. І.Т.Фролова. – 5-е вид. М.:Політвидав, 1986. – 590с.

36. Цимбалюк В.І. Мова як генетичний код народу//Навчальний посібник для факультативних занять. – Тернопіль: Мандрівець, 2009. – 173.

37.Ціннісні орієнтації та їх роль у житті людини [Електронний  ресурс]. – Режим доступу:http://ukrkniqa.orq.ua/ ukrkniqa-text/774/66/

38.Юзюк Вікторія. Громадянське виховання на уроках рідної мови у 9 класі /ВікторіяЮзюк//Дивослово. - №6, 2007, с.5-7.

 

 

ДОДАТКИ

Анкета учасника конкурсу

«Мій рідний край – Житомирщина – земля благословенна»

ІІІ місце

1	Прізвище, ім'я, по батькові (повністю)	Жовновська Анна Станіславівна
2	Дата народження	04.06. 1999 рік
3	Повна домашня адреса	10006  м. Житомир, пров. 7-й Західний, 9-А
4	Домашній телефон	24-05-59
5	Мобільний телефон	097-056-200-5
6	Прізвище, ім'я, по батькові батьків	Жовновський Станіслав Валентинович Жовновська Анастасія Олександрівна
7	Назва навчального закладу, у якому навчається, клас	Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №1 м. Житомира, 10 клас
8	Прізвище, ім'я,  по батькові викладача-консультанта  роботи	Заворотнюк Валентина Євгенівна
9	Назва роботи	Село на нашій Україні…
10	Номінація творчого конкурсу	Твір, есе, розповідь

 

 

 

Підпис учасника конкурсу                                    Жовновська А.С

 

 

 

Село на нашій Україні…

Давним-давно бабуся розповідала мені казки про королів і принцес, про вовків і ведмедів,  але найбільше подобалось , як ця мудра жінка повчала: хто не знає свого минулого, той не вартий майбутнього. От і зринають у пам'яті спогади, омережані багатовіковою історією, трепетним добром і щирістю поділитися тим, що передавалося з покоління в покоління.

 Я народилася і виросла в Житомирі. Хоча вважаю себе повноправною мешканкою села Вишполя, що на Черняхівщині. Звідти родом моя мама. Там проживають бабуня і дядько, мамин брат, з сім'єю. Отож усі канікули, вихідні дні я проводжу там. Маю багато друзів у цьому селі. Воно мені рідне, близьке і, буває, зовсім не хочу повертатися додому. Тому бажаю поділитися зі  всіма, що мені відомо про Вишпіль.

 Писати історію села надто важко, тому що немає достатньо тих матеріалів, які б засвідчували його виникнення. Історія села Вишпіль звичайна, як і історії багатьох українських сіл. Писати її почала моя бабця, працюючи піонервожатою у місцевій восьмирічній школі. Було зібрано чимало про події, про людей з початку ХХ століття. На жаль, цей архів втрачено.               Але, користуючись деякими архівними даними, розповідями бабусі, старожилів села, яких, на жаль, практично не залишилося, попробую дещо написати.

 Отже, назва села має три пояснення. За першою версією, Вишпіль походить від слова «шпилька». Земля, на якій проживали селяни і яка належала польському панові Салісу, була видовжена і з одного боку закінчувалася вузькою смужкою, схожою на шпильку.

 За іншими даними, відповідно до старовинних назв міст – «поль» значило «город», «місто». Отож Вишполь – високе місто, так як під Києвом місто Вишгород – високий город. А за словами моєї прабабусі Ганни Шевчук, нині покійної, «шпілем» у селі називали місце, де вирощують овочі, тобто присадибна ділянка. Говорили: «Йду у шпіль  накопати  картоплі». Звідси й назва – «Вишпіль».

 До 1905 року в селі була лише одна грамотна людина -  Мамрай Прокіп, який самотужки навчився читати й писати в солдатах. У цьому ж році у Вишполі було відкрито церковно-приходську школу. До Жовтневого перевороту значна частина земельних угідь належала польському поміщику Душневському.

 1918 року встановлено Радянську владу. Мій прапрадід Корній Шевчук був столяром, якого знали всі навколишні села. Кажуть, гарно робив вікна, двері, вози. Мав декілька десятин землі, корову, коней. Коли прийшли більшовики, він віддав худобу у спільне господарство потай від дружини. Вона як дізналася, відразу пішла і все своє добро забрала назад. За це діда мали вислати на Соловки, але, зважаючи на його вік і, напевно, на вмілі руки, цього не зробили.

 Таких випадків  було чимало. Люди важко робили на землі, щоб хоч щось мати у господарстві, тому віддавати невідомо куди не збиралися. За словами старожилів, у селі була невеличка церква, яку зруйнували більшовики. Люди підняли великий бунт, але це нічого не дало. До речі, з тих пір у Вишполі церкви більше і немає.

 У 1928 році була створена Вишпільська сільрада. Першим головою назначили  Шевчука Олександра.  Першими комуністами в селі Вишполі були Кушнір і Носаль, а серед перших комсомольців згадують нашого родича Шевчука Миколу Устиновича.

 Після закінчення громадянської війни у поміщицькому маєтку була створена колонія червоних інвалідів. Потім утворилася комуна імені Щорса. Цей цегляний будинок і нині знаходиться у центрі села.  В одній частині живуть люди, а інша має досить-таки плачевний вигляд.

  У страшний 1933 рік сформувався колгосп. Очолювали його Дятел Федір Степанович, а потім – Бурнейко Віктор Йосипович.

 У липні 1941 року село було окуповане німцями. Частина чоловічого населення до цього була мобілізована, а частина пішла в партизани. За це нацисти спалили хати, жінок і дітей тих, хто пішов у ліс. Щоб не потрапити у Німеччину, молодь змушена була тікати в «біженці»

 У листопаді 1941 року у Вишполі організували підпільну групу із семи чоловік, яка діяла під керівництвом Житомирського обкому КПУ. А взагалі зі зброєю в руках воювали 79 вишпільців.

 У центрі села, біля будинку моїх рідних, і на сільському кладовищі поставлено обеліски, які нагадують про ті страшні роки. Учні місцевої школи доглядають за могилами похованих тут воїнів. На жаль, жодного учасника бойових дій немає вже серед живих.

 У післявоєнні роки організували господарство – колгосп імені Фрунзе, куди входило три села – Вишпіль, Зороків, Іванків. Це було чимале господарство з розвиненим м'ясо-молочним тваринництвом. У рослинництві вирощували жито, озиму пшеницю, ячмінь, овес, кукурудзу і картоплю. Важко було підніматися з руїн, але село відбудувалося.

 У 80-ті роки ХХ століття колгосп імені Фрунзе був переведений у радгосп по вирощуванню насіння овочевих культур і названий радгоспом «Черняхівський». Насінням забезпечували весь Радянський Союз. Мама згадувала, що у селі побували представники майже всіх республік.

 На жаль, це все відійшло в минуле. Зараз люди виживають завдяки тяжкій праці на своєму господарстві. Добре, близько до м. Житомира і налагоджений рух міжміського транспорту. Частина вишпільців торгують рештками сільськогосподарської продукції на Житньому ринку обласного центру, інші працюють на підприємствах міста. За свій кошт мешканці газифікували свої оселі. Завдяки цьому пусток у селі немає. Хати купують дачники. Особливо літом тут гамірно. А ще недалеко знаходиться база відпочинку «Чудодієво», де працюють місцеві чоловіки в охороні. Кажуть, там дуже гарно і дорого. Але, дякуючи господарю цього закладу, у селі  асфальтована дорога.

 Незважаючи на всі негаразди, тут дуже гарно будь-якої пори року. Опис красот нашого села я б хотіла почати з лісу, який ніби взяв в облогу Вишпіль: з одного боку – це сосни, з іншого – берези, а ще далі – віковічні дуби. Скільки тут ягід, грибів, лікарських трав! А ще приваблюють увагу житомирян ставки, повноводі, зариблені. Правда, за те, щоб половити рибу, потрібно заплатити (не в казну села, а невідомо кому!). Все рівно, кожного ранку, кожної пори року можна зустріти рибалок, як місцевих, так і приїжджих. А найбільше диво – лебеді, які чомусь часто залишаються зимувати на одному із ставків. Біля кожного будинку гніздяться лелеки. Прокидається село від співу півнів і лелечої вранішньої пісні. Одного лелеку вишпільці по черзі годували аж до весни. Він ходив у гості. А де потім дівся, ніхто не знає.

 На захід від села розташований фруктовий сад. Він старий. Ніхто не пам’ятає коли і ким посаджений. Довго ним опікувалася школа, а зараз, коли дітей зовсім мало, він, здається, нічий. Саме сюди бігає дітвора за свіжими яблуками різних сортів.

 Село, яке стало мені рідним, невелике і дуже затишне. Хати тут різні: одні побілені, як у далеку давнину, а інші – по-сучасному оздоблені, але всі чистенькі, гарно прибрані, особливо – навесні. Біля кожної хати город, сад. А ще – квіти. У кожної господині їх стільки, що розбігаються очі.

 Село моє – прекрасне завжди: у будні, коли зайняте сільськими турботами, де все росте, зеленіє, мекає, бекає, пасеться, кричить. Воно прекрасне і у свята. Пройдіть у такий день вулицями – і почуєте з одного двора «Ой, чиє ж то жито, чиї ж то покоси?», а з іншого – «Несе Галя воду», звідкись долинає пісня про козачку чи про красеня-парубка, -  що й говорить, справжні аматори живуть тут! Як же не гордитися такими людьми, які і біду, і радість сприймають гуртом!

  Ще й до сьогодні зберігся цей звичай – «толока», особливо коли пора сінокосу. А ще колядування, щедрування (не дай Боже, щоб діти не зайшли поколядувати чи пощедрувати  – образа на цілий рік!), биття вербою у Вербну неділю і збирання чебрецю перед Трійцею, освячення пасок у Великдень і поклоніння померлим у щорічний день пам'яті. Наречена запрошує на весілля обов’язково в українському вбранні, яке часто передається від матері доньці,  і обов’язково каже: «Просили батько, просили мати і я Вас прошу на весілля». І до батьків більшість вишпільців звертається на Ви. А ще кожен має своє, вуличне прізвище. І ніхто не ображається.

 Красиве наше село насамперед своїми мудрими і роботящими людьми. Живуть вони тут з діда-прадіда, дорожать не лише своєю честю, а й честю всієї громади села. А від доброго коріння добре й насіння. Дарма, що цього насіння по всьому світу. Щороку приїжджають діти і внуки з усього колишнього Радянського Союзу.

Я люблю це село. Не уявляю себе окремо від нього. Нелегко говорити про те, що ти більш за все ціниш і до чого звикла з дитинства. Почнеш розповідати, і весь час, здається, що забула найголовніше. Але про все на світі можна забути, до всього можна звикнути. Та аж ніяк не зітреш з пам'яті місця, де пройшло дитинство, де чекають тебе найдорожчі у світі люди.

 

 

 

 

 

 

 

 

Заявка

на участь у І  етапі Всеукраїнського літературного конкурсу

«Розкрилля душі», присвяченого 85-річчю від дня народження Ліни Костенко

ІІ місце

Тема роботи: «Осанна осені, о сум! Осанна.» Магічна пора року в осягненні Ліни Костенко

Номінація: Літературна творчість

Прізвище: Лихотворик

Ім’я:    Катерина

По батькові: Сергіївна

Число, місяць, рік народження: 13.04.2000 р.

Клас (курс): 9-Б

Найменування загальноосвітнього /позашкільного/ навчального закладу: загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №1м. Житомира

Поштова адреса учасника: м. Житомир, вул. Якіра, 37, кв. 1

Контактний телефон:  067-184-95-40  е-mail Kate 380972509913@mail.ru.

Науковий керівник: Заворотнюк Валентина Євгенівна

/прізвище, ім’я, по батькові/

/місце роботи, посада/: загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №1

м. Житомира, учитель української мови та літератури

Контактний телефон: 097-857-05-14

е-mail:  valentina_zavorotnyuk@ukr.net

 

Керівник загальноосвітнього                Мельник М.В.

/позашкільного/ навчального закладу                                          

 

 

 

Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №1 м. Житомира

 

 

 

 

«Осанна осені, о сум! Осанна.»

Магічна пора року в осягненні Ліни Костенко

 

Номінація: Літературна творчість

 

Робота на участь

у І  етапі Всеукраїнського

 літературного конкурсу

«Розкрилля душі»,

присвяченого

85-річчю від дня народження

Ліни Костенко,

учениці 9-Б класу

Лихотворик Катерини Сергіївни

Учитель:

Заворотнюк Валентина Євгенівна

 

 

 

 

 

 

 

Джерела написання твору:

 

 

                

 

 

 

Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ.

 Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться скинути своє розкішне вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.

 Повільно кружляє в повітрі жовтогарячий листок. Тонкі осички сумовито риплять на галявині, ще не зазнавши довгого передзимового сну. Навкруги трухлявого пня скупчилися стрункі опеньки. Їх дуже багато, і кожен із грибів так і проситься в кошик. Горобина обвисла червоними розкішними гронами. Листя липи з гострими почорнілими зубчиками здається вкритим тендітним оксамитом.

  Високо в небі роблять своє останнє прощальне коло запізнілі журавлі. Вони ще раз нагадують нам, що прийшла осіння пора. Журавлі відлітають у вирій і сумно курличуть.

 У такі дні на якусь мить душу покриває світлий  смуток. Ми поринаємо в роздуми про сенс людського існування. Усе це є ознаками того, що настала золота осінь, найкрасивіша пора року, яку оспівували художники, композитори, поети.              Вона  належить до найпопулярніших образів не тільки в українській, а й у світовій поезії. До образу осені зверталися представники різних історичних епох та літературних течій, намагаючись дати своє бачення та інтерпретацію цього надзвичайно місткого образу. З кожним століттям розуміння осені у творах поетів поглиблювалося,  набувало філософського звучання. Осінні мотиви, на мою думку, гарно звучать у поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Богдана Лепкого. Їх прямим духовним нащадком є поетеса сучасності – Ліна Костенко. Талантів такого масштабу, такого дарування народжується мало – один-два на століття. Тож пізнання творчості кожного великого поета потребує серйозної інтелектуальної напруги. Але не треба заощаджувати її, пізнаючи творчість Ліни Костенко. Бо вона віддячить духовним визріванням, моральним самовдосконаленням, яке відбуватиметься під магічним, чаруючим впливом її поетичного слова.

 Найбільш гармонії та душевної злагоди досягнуто  у тих віршах письменниці, де домінує мотив єднання людини з природою. Природа для неї  така ж одухотворена, як і людська душа. Дуже примітно, що у твори про природу Ліна Костенко не закладає другий сенс, підтекст, що так характерно для віршів про любов, та, особливо, для історичних творів.  Цикли природи та людського буття тут пов’язані в єдине ціле. Вірші-осяяння, вірші-попередження, вірші-реквієми і вірші, де тріумфує неприборкана стихія людських почуттів, створюють цілісну симфонічну «поему» філософського осягнення Часу.

 Сама авторка особливо виділяє одну пору року – осінь. Якщо Тичину називають поетом весни, то Ліна Костенко – жриця осені. І не просто падолисту,  а пори втрат, пори глибокого суму й серйозних висновків. У неї осінь – магічна пора трансформацій, простір згасання, що таїть нове народження. Це свій, окремий психологічний театр у поезії Ліни Костенко. Осінь перед нами постає в різних образах: то рання, сповнена, мов жінка, гарячої жагучості («Осінь жагуча»), то пізня, яка ось-ось має перейти в зиму («Осінь убога»), то осяяна сонцем і оповита туманами. Їй поетеса присвятила у «Вибраному» окремий розділ «Осінні карнавали». Авторка не може спокійно говорити про цю пору року, а завжди із запалом, захватом, із затриманим подихом.

 Для вираження повної гами почуттів, що поетка має до осені, вона використовує різні, дуже цікаві художні прийоми. Ось наприклад:

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна.

Невже це осінь, осінь, о! – та сама.

 Алітерація в цьому уривку створює цікавий звуковий ряд, який навіює на читача певні асоціації. Цей вірш легко запам’ятовується, тому що слух людини сприймає таку специфічну вимову. Далі зустрічаємо традиційні ознаки осені: запізніле цвітіння айстр; клини птахів, що летять високо в небі; згадується й коник, якого вже нема, бо він виспівав усі свої мелодії і тепер не звучить.

  Ще один твір, у якому використано прийом олюднення – «Шипшина важко віддає плоди». Уже в самій назві твору кущ набуває людських рис: може віддавати плоди, до того ж важко. Шипшина розмовляє з людиною, як з рівною:

О, підожди, людино, будь ласкава.

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

 У цьому творі знову зустрічаємо ідеалізацію осені, адже достигла шипшина є однією з прикрас цієї  пори року:

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь, щоб була красива.

 Неупередженому й уважному читачеві є що відкривати у вірші «Виходжу в сад, він чорний і худий»:

Виходжу в сад, він чорний і худий,

Йому вже ані яблучко не сниться.

Шовковий шум танечної ходи

Йому на згадку залишає осінь.

 У певних строфах немає римування. Але саме цим прийомом створюється враження тихого шепоту безлистого саду, коли окремі звуки пропадають взагалі.

 Осінь – це не тільки пора збирання плодів чи пора «відлітання радості, птиць». Осінь змушує задумуватися над минулим і майбутнім. У творах Ліни Костенко сформувався образ осені таким чином: осінь природи – «осінь» людини.  Він проектується на людське життя. Через образи природи авторка передає сутність людського життя:

Вдень ще літо, а надвечір – осінь.

В склепі ночі похорон тепла…

 Для Ліни Костенко – осінь не тільки пора духовної зрілості, це ще й осінь життя, це не час, а стан душі, настрій:

Так думки печаль пролоскотала,

Що, як сад під зливою, живу.

Образ саду майстерно відтворює переповнений емоціями настрій ліричної героїні, у котрої на душі смуток і тривога:

Скільки цвіту з мене обтрусили…

Скільки яблук з мене продали!

 Вірш «Марнували літечко, марнували» починається переживанням і осмисленням часу. Помітна мить гострого відчуття «осені» життя, свідомого наближення старості:

Марнували літечко, марнували,

А тепер осінні карнавали.

Душа задивиться в туман

І марить обрисами літа.

Через образ туману відбувається знищення межі між реальним і потойбічним світами. Літо – молодість, а осінь – початок старості. Людина марнує молоді літа, і тільки тоді, коли настає старість і вічність, починає зазирати у вічі, тільки тоді душа починає «марить обрисами літа». Хочеться знову стати молодим, але це неможливо: «Чи, може, це приснилось нам купання в річці Геракліта?» За словами античного філософа Геракліта, не можна двічі увійти в одну й ту ж саму річку. Так і життя двічі не прожити.

 Панічний страх перед неминучістю смерті гостро відчувається у вірші «Пробачте, осінь, я вас не впущу». «Мороз на скронях» ототожнюється із сивиною у волоссі. Земне існування вже добігає кінця, а тому потрібно поспішати збирати плоди, які дозрівали протягом усього життя, «бо вже пливе Левіафан, і треба поспішати». В образі чудовиська Левіафана простежується сутність часу. Мінорно-тужливе передчуття осені сповнює ліричну героїню симпатією до страждальної природи. Тихим осіннім смутком окреслено образ людської природи. Лірична героїня пов'язує власні переживання  із змінами в природі.

 Мотив туги прощання з літом звучить у поезіях «Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль», «Ті журавлі, і їх прощальні сурми…», «Розвиднилось траві – упали такі роси!», «Стриптизи осені». Пронизлива печаль від споглядання й переживання драматичного дійства, що відбувається в природі восени, ототожнюється з переосмисленням людського життя. Спілкування з природою дозволяє осягнути прекрасне в драматичному і драматичне в прекрасному, а також усвідомити себе частинкою цілого, перепустити через свою душу страждання інших.

 Поетичний образ осені формується через слово, колір, звук. Особливо часто зустрічається в поезіях Ліни Костенко жовтий або золотий (гнітючий) колір, у якому закладено трагічний початок. Адже жовтий колір є символом душевного болю, смутку, страждання, супутником смерті.

 Душевні страждання майстерно передано в поезії «Красива осінь вишиває клени»:

Красива осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: - Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

Лірична героїня тонко відчуває людську безсилість перед часом, бо так, як дерева не хочуть прощатися з літом, так і людина не поспішає накладати сивину на волосся, а всіма зусиллями намагається хоча б на мить затримати початок осені свого життя. У кінці вірша з'являється образ чорного ворона, що уособлює в собі смуток, неминучий кінець: «А що їм, чорним? Чорним все одно». Поетеса часто протиставляє яскравим барвам осені цей образ: «Люмінесцентні барви осені. По ниві ходить чорний крук».

 Про завершення людського життя йдеться в поезії «Ой осінь, осінь, барви чудотворні!» Смуток за померлими людьми поетеса висловлює в таких рядках:

Ой осінь, осінь, барви чудотворні!

Як журавлі кричать твої: - Курли!

Як минають люди неповторні!

Хоч би ще трошки побули!

Люди відходять,  як «листя облітає з крон».  І вже «тільки світить бакени Харон». Як відомо з міфології, Харон – перевізник померлих душ зі світу живих до світу мертвих. Таємниця осіннього прощання породжує особистісну драму ліричної героїні:

Ставить осінь на землю свою золоту жирандоль.
І, ковтаючи сльози, одягши на плечі сукману,

Перемотує літо на чорні котушки тополь,

Шиє голим полям нескінченну сорочку з туману.

Тихо строчать дощі…

Цим одухотвореним  пейзажем передано найвищу драматичність осені. «І навіщо мені ця печаль?» - риторично запитує у себе лірична героїня і відразу ж зізнається: «Я прощаюся з літом. І воно мені каже: «Прощай!». У поезії гостро відчувається сум за минулою молодістю і велике небажання з нею розлучатися.

 Незбагненна туга прощання стає основним мотивом поезії «Листопад»:

Сади стоять, обдмухані вітрами,

листки летять, киваючи гіллю…

Лірична героїня співчуває осінньому лісу. Він «біднесенький», «зовсім задубів» і «крила опустив», бо вже «синіє день» і «упала перша паморозь на віти». Але вона благає ліс ще хоч на мить побути живим:

Біднесенький мій ліс, хіба уже пора?

А може, ти ще в осені побудеш?

Завернеш птиць сріблястого пера,

одягнеш листя і звірят побудиш».

 Подібний мотив звучить і в поезії «Розвиднилось траві…»:

Розвиднилось траві – упали такі роси!

Ще, може, буде трішки не зими.

В лісах блукають згорблені колоси –

Дерева, неприкаяні, як ми!

Ліна Костенко зрівнює людський світ із природним:

Їм, деревам, сумно, як і нам.

Ніде немає літа.

  У той же час письменниця постає на захист природи проти людського втручання. Чорнобильська тема дуже важлива для авторки, яка провела велику частину свого життя в тих краях і не з чуток знає про трагедію, яку пережив той край. І золоте там листя не від зміни пори року, а від радіації. Найбільш відчутно це звучить у поезії «Ще назва є, а річки вже нема…»

Ще назва є, а річки вже немає,

Усохли верби, вижовкли рови,

І дика качка тоскно обминає

Рудиментарні залишки багви.

 Ліна Костенко відстоює думку, що людині потрібно знову поєднатися з природою.  Цей священний зв'язок, який є природним для людини, був розірваний. У минулому столітті із-за досягнень технічного прогресу поняття «людина-природа» просто зникло, а у цьому – ніхто й не пригадає, як це жити разом з природою.  Поезії Ліни Костенко змушують стривожитися людські думки, звернути увагу на стан природи.

 Природа в авторки зображена не просто як буденний світ. Тут не акцентується увага на звичайних явищах та подіях. Природа виступає певним дивосвітом для кожної людини. Саме вона дає змогу розвиватися людині, пізнавати себе, відновлювати сили. У цьому – унікальне призначення та важливість її.