Формування і обговорення наукових гіпотез. Види гіпотез.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

ФАКУЛЬТЕТ МАТЕМАТИКИ, ІНФОРМАТИКИ ТА ФІЗИКИ

Заочне відділення

РЕФЕРАТ З ДИСЦИПЛІНИ «Методологія наукових досліджень» НА ТЕМУ:

Формування і обговорення наукових гіпотез. Види гіпотез.

Виконала:

студентка 1 курсу групи 1ммзСО

 Мігульова Ольга Віталіївна

Перевірив:

К.ф.наук Мусієнко Ю.А.

ЗМІСТ

1.Гіпотеза як спосіб мислення………………………3

  1.1.Гіпотеза у вузькому і широкому сенсі……….4-5

  1.2.Еволюція гіпотези від античності до

новітнього часу…………………………………6-7

2.Передумови формування гіпотези………………....8

   2.1Вимоги до гіпотези………………………………..9-10

   2.2 Індукція,аналогія та дедукція як складники

   гіпотези…………………………………………………11-14

3.Види гіпотез……………………………………………15-21

4.Наукова гіпотеза………………………………………22-23

Висновки……………………………………………………..25

Список використаних джерел……………………………...26

1.Гіпотеза як спосіб мислення

  Як і в сучасній науці,так і повсякденному житті  людство стикається з невідомими явищами та процесами. Доводиться висувати, а потім обґрунтовувати різні припущення для пояснення явищ та їх зв'язку з іншими явищами. Висуваються гіпотези, що  можуть перейти за умови їх підтвердження, в наукові теорії або в окремі істинні судження, або, навпаки, будуть спростовані і виявляться помилковими .

   Світ, у якому ми живемо, сповнений численними невідомими законами, зокрема й такими, що не узгоджуються не лише із здоровим глуздом, а й з багатьма сучасними науковими уявленнями. Тому проблема гіпотези як форми розвитку знань актуальна на сьогоднішній день. Гіпотеза є формою розвитку і природничих, і суспільних, і технічних наук; з точки зору логічної структури вона не зводиться до якоїсь однієї форми мислення: поняття, судження чи умовиводу, а включає до свого складу всі ці форми.

 Гіпотезою називається спосіб мислення, який полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення. Наукове дослідження від творчого задуму до кінцевого оформлення наукової праці здійснюється індивідуально. Проте можна визначити і деякі

3

загальні методологічні підходи до його проведення, що прийнято називати вивченням у науковому сенсі.

  Отже,гіпотеза ,як фома теоретичного мислення ,відіграє величезну роль у розвитку наукового знання.

    Гіпотеза (від грец. основа, припущення) - це науково обгрунтоване припущення про існування явищ, про внутрішню структуру або функції явищ, про причини виникнення і розвиток явищ, вірогідність яких на сучасному етапі виробництва і науки не може бути перевірена й доведена. Гіпотеза являє собою форму імовірнісного знання, оскільки вона є таким висловлюванням, істинність і помилковість якого ще не встановлені.    

1.1.Гіпотеза у вузькому і широкому сенсі  

Поняття гіпотези використовується в науці у вузькому і широкому сенсі слова:

• у вузькому сенсі гіпотеза - це позначення деякого припущення про можливу закономірності або явища;

• в широкому сенсі гіпотеза за своєю логічною структурі збігається з теорією, але відрізняється від неї тим, що в теорії вихідні положення розглядаються як істинні, а в гіпотезі вони мають імовірнісний статус.

4

   Буває, однак, і так, що одне і те ж теоретичне положення може виступати і як гіпотеза, і як елемент теорії залежно від ступеня його підтвердження в експерименті або в суспільно-історичній практиці та відповідного визнання його статусу науковим співтовариством. Спростування практикою, навпаки, відкидає гіпотезу як помилкове припущення. Не слід, однак, думати, що це може відбутися в одному-єдиному експерименті: істиннісне оцінка гіпотези досягається в тривалому і складному процесі пізнання, де діє діалектика абсолютної і відносної істини, співвідношення істини та омани, істини та її історичної обмеженості. Наукова гіпотеза, якщо вона чогось варта, долає рамки існуючої теорії і вчиняє як би прорив до нового бачення світу, зміни звичного стереотипу сприйняття. Чим неймовірніше гіпотеза, тим більше у неї шансів виявитися істинною.

"Гіпотеза" - поняття багатозначне, воно має принаймні такі три значення:

• особливий рід припущень про безпосередньо не-спостережувані форми зв'язку явищ або про причини що породжують ці явища;
• особливий рід умовиводу, у формі якого відбувається висунення певного припущення;
• складний засіб, який включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення.

5

 1.2 Еволюція гіпотези від античності до новітнього часу      Значення гіпотези в пізнанні навколишнього світу величезне. Без гіпотез взагалі неможливий розвиток наукових знань. Виникнення гіпотетичного методу припадає на ранній етап розвитку античногоматематичного знання. У Стародавній Греції математики використовували метод дедуктивного мисленого експерименту для математичних доказів. Даний метод полягав у висуненні гіпотези з подальшим виведенням з неї наслідків за допомогою аналітичної дедукції. Мета методу полягала у перевірці первинних наукових припущень і припущень.

  Свій власний аналітико-синтетичний метод розробляє Платон. На першому етапі висунута гіпотеза піддається попереднього аналізу, на другому необхідно провести логічний ланцюг висновків у зворотному порядку. Якщо це представляється можливим, вихідне припущення вважається підтвердженим.У той час як в античному наукознании гіпотетичний метод застосовується більше в прихованій формі, в рамках інших методів, в кінці 17-го ст. гіпотеза починає використовуватися як самостійний метод наукового дослідження. 

  У науковому пізнанні гіпотетико-дедуктивний метод широко застосовують з XVII—XVIII ст. Першим його використав Г. Галілей у механіці при встановленні закону сталості

6

прискорення тіл при падінні. І. Ньютон створив теорію

класичної механіки у вигляді гіпотетико-дедуктивної системи, засновниками якої є три основні закони руху. Успішне застосування гіпотетико-дедуктивного методу у механіці, а також вплив ідей І. Ньютона в науковому середовищі зумовили поширення цього методу в різних сферах природознавства. 

   Найбільше ж розвиток і зміцнення свого статусу в рамках наукового пізнання метод гіпотез отримав в роботах Ф. Енгельса.

   Роль гіпотези в науці високо цінували всі видатні вчені. Так, М. В. Ломоносов вбачав у гіпотезі головний шлях, на якому видатні люди відкривали самі важливі істини. Д. І. Менделєєв говорив, що гіпотези полегшують наукову працю так, як плуг землероба полегшує вирощування корисних рослин. На основі наукових гіпотез ведуться дослідження закономірностей природи і суспільства.

  Наукові теорії, як  правило, з'являються на світ у вигляді гіпотез. Гіпотези можуть використовуватися не тільки відносно спільних закономірностей, а й для пояснення одиничних фактів. Наприклад, гіпотеза широко застосовується в діагностиці захворювань. «Діагноз хворого, - говорив С. П. Боткін, - є більшменш вірогідна гіпотеза, яку необхідно постійно перевіряти: можуть з'явитись нові факти, які змінять

7

діагноз або збільшать його імовірність». Вже при першому знайомстві з хворим лікар висуває ту чи іншу "робочу" гіпотезу про його хворобу. На основі цієї попередньої гіпотези ведеться лабораторне і клінічне обстеження хворого. Якщо фактичні дані підтверджують висунуту гіпотезу, то вона перетворюється на остаточний діагноз, який слід розглядати як специфічну форму пізнання.Над вивченням проблеми гіпотез працювали вчені такі як Франческо Реді, Антоні ван Левенгук, Ладзаро Спаланцані, Луї Пастер, Дж. Тиндаль,Герман Ріхтер та ін..

2.Передумови формування гіпотези

Гіпотези в своєму розвитку проходять три стадії:

1. Накопичення матеріалу, висунення гіпотези;
2. Формування основної гіпотези та її обґрунтування;
3. Перевірка отриманих результатів на практиці.

У яких випадках застосовується гіпотеза?Гіпотеза застосовується в таких випадках:

1)Коли відомих фактів недостатньо для пояснення причинної залежності явища, але є необхідність в тому, щоб його пояснити;

2)Коли факти складні і гіпотеза може принести користь, як узагальнення знань у даний час, як перший крок до їх роз'яснення;

8

3)Коли причини, що спричинили чи спричиняють факти, недоступні для досліду, тим часом як їх дія чи наслідки можуть бути предметом вивчення.

   Всяка гіпотеза, розвиваючись, одночасно підлягає перевірці, необхідність якої випливає із самої сутності гіпотези як тільки наукового припущення, як тільки імовірного знання. Перевірка гіпотези полягає в тому, що її теоретичні наслідки і висновки зіставляються з результатами дослідів. При цьому дослід не відразу може підтверджувати гіпотезу. Від виникнення гіпотези до перетворення її в доказ нерідко проходить значний час. Ступінь імовірності гіпотези тим вищий, чим різноманітніші й численніші дослідження, які підтверджуються досвідом. За достатніх умов імовірності гіпотеза теоретично і практично межує з вірогідністю. 

2.1 Вимоги до гіпотези:

 - припущення не повинно бути логічно суперечливим, а також суперечити фундаментальним положенням науки;

 - припущення має бути таким, що принципово перевіряється;

- припущення не повинно суперечити раніше встановленим фактам, для пояснення яких воно адресоване;

 - припущення повинно бути застосовне до якомога ширшого кола явищ.

9

  Таким чином, гіпотеза є необхідною формою розвитку наукових знань, без якої неможливий перехід до нового знання. Гіпотеза відіграє істотну роль у  розвитку науки, служить початковим етапом формування майже кожної наукової теорії. Всі значні відкриття в науці виникли не в готовому вигляді, а пройшли тривалий і складний шлях розвитку, починаючи з первинних гіпотетичних положень, що виступають у якості керівної ідеї дослідження і розвиваються на цій фактичній основі до наукової теорії.

  Термін "гіпотеза" уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу. Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення ще не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого,

10

достовірного висновку про характер і причину досліджуваногявища, роблять на початку здогадне пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять. Гіпотеза - це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Ф. Енгельс, даючи оцінку ролі гіпотези в пізнанні, зазначав: «Формою розвитку природознавства, оскільки воно мислить, є гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможливим старий спосіб пояснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає  потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, поки матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, то це означало б припинити доти мисляче дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону». Побудова гіпотез - необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією. Логічна структура гіпотези складна.

11

   Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона - система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези.

  2.2 Індукція,аналогія та дедукція як складники гіпотези

  Гіпотеза може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо.

  Гіпотеза - процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези:

-  висування гіпотези; 

- доведення гіпотези.

  Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій: 

- вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів),

-  формування гіпотези,

12

-  виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпотези),

-  перевірка цих наслідків на практиці, 

- висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.

   Висування гіпотези. Гіпотеза будується не на голому місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припущення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про те, що таке досліджуване явище, тобто формулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень). Його висловлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів. Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших - вони є висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу. Наприклад, гіпотеза про існування життя на Марсі висунута за аналогією. На підставі схожості Марса і Землі в одних ознаках,

13

а саме в тому, що Марс і Земля є планетами сонячної системи, що обидві вони обертаються навколо сонця, мають атмосферу, воду, зміну пір року, дня й ночі і т. д., зроблено припущення про схожість цих планет і в інших ознаках, а саме, що на Марсі, як і на Землі, існує життя. Гіпотеза Лаверє про існування планети Нептун була висунута шляхом дедукції.

   Висування припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези.

    Припущення - головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення - та серцевина гіпотези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і практична діяльність. Припущення в гіпотезі - це, з одного боку, підсумок попереднього  пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів; з другого боку - це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза.

  Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною.

14

  Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.      Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення і обґрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-категоричного силогізму. Із гаданої причини Л виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні; "Якщо є Л, то є В". Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й гадана причина Л також не існує, тобто до імовірного висновку про хибність висунутої гіпотези. 

3.Види гіпотез

  Гіпотеза може претендувати на пояснення всієї множини досліджуваних явищ, частини цієї множини або окремого

15

явища. З огляду на цю особливість гіпотез їх відповідно поділяють на загальні, часткові й одиничні.

   Загальна гіпотеза - припущення про певні закономірності,  які стосуються всієї множини явищ відповідної предметної сфери. Загальна гіпотеза - це припущення, котре пояснює причину явища або групи явищ у цілому.

   Науку цікавлять загальні закономірності, а наукові положення виражаються, як правило, у формі загальних суджень.

  Часткова гіпотеза - припущення про певні закономірності, які стосуються тільки деяких елементів множини явищ відповідної предметної сфери. Часткова гіпотеза - припущення, яке пояснює якийсь окремий бік чи  окрему властивість явища чи події.

  Після з'ясування специфіки підмножини явищ, кожного з яких стосується передбачувана закономірність, часткова гіпотеза перетворюється на загальну. Схема цього перетворення така: "Деякі S є Р" - "Всі S, які мають ознаку к, є Р".

  Одинична гіпотеза (гіпотеза для одиничного випадку: ad hoc - "для цього") - припущення, що стосується характеристики одного-єдиного предмета чи явища.

16

Прикладом тут можуть бути гіпотеза Дж. -К. Максвелла про рух і структуру кілець Сатурна, гіпотеза про наявність планети - сусідки планети Уран тощо.

  Так, гіпотеза про походження гір - це загальна гіпотеза, а гіпотеза про походження якоїсь однієї гори - часткова гіпотеза. У судовому дослідженні припущення про злочин у цілому є загальною гіпотезою, а припущення, що пояснює окремий бік злочину, наприклад, припущення про мотив злочину, про шлях проникнення злочинця до приміщення, про спосіб скоєння злочину тощо є частковою гіпотезою. Поділ гіпотез на загальні й часткові має сенс, коли ми співвідносимо одну гіпотезу з другою. Цей поділ не є абсолютним, гіпотеза може бути частковою стосовно однієї і загальною стосовно інших гіпотез.

     Окрім загальних і часткових гіпотез, існують гіпотези наукові й робочі.

    Наукова гіпотеза - це гіпотеза, що пояснює закономірність розвитку явищ природи І суспільства. Таким" є, наприклад, гіпотеза про походження сонячної системи, гіпотеза про походження життя, гіпотеза про походження людини, вулканів, нафти тощо.

  Робоча гіпотеза - це тимчасове припущення або здогад, яким користуються, будуючи гіпотези. Робоча гіпотеза є

17

припущенням - пробою, тимчасовим варіантом, що допомагає побудувати ту чи іншу гіпотезу. Робоча гіпотеза дає змогу перевірити, чи можна це явище якось пояснити. Висунувши робочу гіпотезу і переконавшись що вона не може пояснити явище, котре нас цікавить, чи пояснює його неправильно, її відкидають, замінюють іншою робочою гіпотезою. Робоча гіпотеза створюється як тимчасовий здогад, тобто таке припущення, котре пояснює явище умовно. За допомогою таких робочих гіпотез тимчасово групують факти, а потім уже її формулюють. Робоча гіпотеза може стати в ході подальшого дослідження науковою гіпотезою.

  Розрізняють ще описові й пояснюючі гіпотези.

  Описова гіпотеза - припущення про притаманні предмету властивості або форми зв'язку між спостережуваними предметами і явищами.

  Ця гіпотеза намагається дати відповідь на питання: "Що становить собою даний предмет?", або "Які властивості має даний предмет?", або "В якому зв'язку перебувають дані предмети?".

   Пояснююча гіпотеза - припущення про причини виникнення досліджуваних явищ.

18

Вона відповідає на питання "Які причини виникнення даних явищ?".

  Розвиток сучасної науки свідчить про необхідність так званої математичної гіпотези. Це пояснюють тим, що для об'єктів, які вивчає сучасна наука, не завжди можна підібрати відповідні наочні образи, з якими маємо справу в повсякденному досвіді.

    Математична гіпотеза тісно пов'язана з феноменом, який називають мисленим експериментом.

   Прагнучи відрізнити наукові гіпотези від усіх інших припущень і здогадів, турбуючись про максимальну ефективність гіпотез, учені намагаються визначити і сформулювати основні вимоги до цієї форми пізнання. Ось деякі з них:

• принципова перевірюваність припущення, яке оголошується гіпотезою;
• максимальна її загальність;
• наявність передбачувальної сили;
• принципова (логічна) простота;
• наступність, зв'язок висловлюваного припущення з попереднім знанням.

   Статистична гіпотеза є ствердженням відносно невідомого параметра, яке формулюється у термінах математичної статистики. При перевірці статистичних гіпотез

19

використовуються лише два поняття: Н1 (гіпотеза про відмінність) і Н0 (гіпотеза про тотожність). 10 Таким чином, експериментальна гіпотеза використовується для організації експерименту, а статистична - для організації процедури порівняння параметрів, що вимірюються в експерименті.

Нульова гіпотеза - це тип гіпотези, що використовується в статистиці, який передбачає відсутність статистичної значущості у наборі даних спостережень

Альтернативні гіпотези - Вони є альтернативою дослідженню та нульовим гіпотезам. Вони пропонують інші пояснення, ніж ті, що вони надають. Вони можуть бути сформульовані лише тоді, коли дійсно є додаткові можливості для дослідження та нульові гіпотези.

Види гіпотез за предметом гіпотези

Гіпотези можуть стосуватися:

• фактів — у судовому слідстві, в дослідженні історика, тощо;
• безпосередньо не спостережуваної внутрішньої основи явищ (пояснювальні гіпотези в природничих науках);
• властивостей абстрактних об'єктів — у математиці та логіці
• Наукова гіпотеза повинна задовольняти критерію верифікованості (тобто спроможності бути підтвердженою або відхиленою в експерименті). Наукова гіпотеза формулюється

20

• як рішення проблеми, що припускається. Існують теоретичні гіпотези та емпіричні припущення. Проблеми підрозділяються на реальні - такі, що не мають рішення ( наприклад , проблема створення “вічного двигуна ”) псевдопроблеми . Теоретичні гіпотези висуваються для подолання внутрішніх протирічь в теорії або для усунення неузгодженості (розбіжності) між теорією та експериментальними даними. Теоретична гіпотеза створює загальний контекст для формулювання гіпотези конкретного емпіричного дослідження, з визначенням відповідних понять, процедур і плану дослідження. Теоретична гіпотеза, може висловлюватись або в формі запитального речення, або в декларативній формі. Можна навести принаймні три вагомих причини, чому доцільно вводити читача в контекст будь-якого дослідження за допомогою формулювання спочатку теоретичної гіпотези.

Теоретична постановка проблеми, по-перше, допомагає усвідомити цілі дослідження і виокремити його місце у проблематиці сучасних досліджень. По-друге, у світлі теоретичної гіпотези можна чіткіше сформулювати наступну експериментальну гіпотезу конкретного дослідження. По-третє, наявність теоретичної гіпотези накладає на дослідника певне зобов’язання зробити по закінченні викладення результатів дослідження відповідні висновки та можливі теоретичні узагальнення.

21

  Емпіричні гіпотези – це припущення, що робляться для вирішення проблеми методом емпіричного дослідження. Вони

не обов'язково повинні базуватись на теорії. Емпірична гіпотеза – це переформулювання вихідного дослідницького запиту з уточненням:

•  а) передбачених взаємозв’язків між змінними, якими дослідник збирається маніпулювати;
•  б) типу досліджуваних, що братимуть участь в експерименті; в) процедури дослідження і матеріалів, які будуть використовуватись;
•  г) способів вимірювання залежної змінної.
• Взаємоузгоджену з науковими фактами гіпотезу називають теорією або законом. Гіпотеза не може бути надуманою, нелогічною чи суперечити науковим фактам та наукової теоріям, в межах яких вона розвивається. Крім того, гіпотеза має узгоджуватися з відомими на час її висунення знаннями. 

4.Наукова гіпотеза

 Виділяють робочу і наукову гіпотези. Формуючи робочу гіпотезу, здобувач робить тимчасове припущення, що в подальшому допоможе побудувати ту чи іншу наукову гіпотезу. Для вирішення поставленого в дисертаційному дослідженні завдання можуть виокремлюватися

22

кілька гіпотез, які обґрунтовують одне і те ж явище. В подальшому обирається одна гіпотеза. Робоча гіпотеза дозволяє перевірити, чи можливе пояснення певного явища, зв’язку тощо. Якщо, висунувши робочу гіпотезу, встановлено неможливість її обґрунтування, таку гіпотезу відкидають і замінюють її іншою робочою гіпотезою. Тому такий вид гіпотези часто зазнає змін в процесі дисертаційного дослідження. Вона уточнюється, доповнюється, повністю перетворюється, відкидається тощо. 

• Оцінивши імовірність явищ і фактів, робоча гіпотеза може в ході подальшого дослідження перетворитися в наукову гіпотезу. Остання часто трансформується в складну систему знань. Наукова гіпотеза пояснює закономірності розвитку явищ природи і суспільства. 

23

 Висновки

 Теорію неможливо безпосередньо перевірити експериментально. Теоретичні ствердження є універсальними. На їх підставі формулюються конкретні висновки (припущення), які і є гіпотезами. “Добрі” гіпотези повинні відповідати декільком критеріям:

 1. Вони повинні бути логічно пов'язаними з існуючими знаннями;

 2. Вони повинні бути змістовними, тобто містити формулювання специфічного зв'язку між двома основними поняттями.

 3. Гіпотези повинні бути такими, що дозволяють операціоналізацію (тобто можливість трансформації у вигляді змінних, які можна вимірювати.)

 Головна особливість будь-якої експериментальної гіпотези полягає в тому, що вона повинна бути операціоналізована (тобто сформульована у термінах конкретної експериментальної процедури). За змістом гіпотези підрозділяють на:

 а) гіпотези про наявність явища;

 б) гіпотези про зв'язок між явищами;

24

в) гіпотези про зумовленість одного явища іншим.

Приклади: Гіпотеза типу А – Наскільки обмежена кількість символів, що людина утримує у короткочасній пам'яті? Гіпотеза типу Б – Чи можна вважати інтровертів більш обережними за екстравертів? Гіпотеза типу В – Чи зумовлений інтелект дітей інтелектом батьків?

Отож, підсумовуючи можна зазначити, що будь-яка гіпотеза зароджується, виникає, проходить етап становлення і розвитку (уточнюється, виправляється, доповнюється) і, зрештою, або обґрунтовується і стає справді науковим, достовірним знанням, або спростовується і поступається місцем іншій гіпотезі.

25

Список використаних джерел

1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підруч. для вузів. / М. Т. Білуха // – К.: Вища шк.. –1997. – 271 с.
2. Маригодов В. К., Слободянюк А.Л. Основы научных исследований. / В. К. Маригодов // – С.: Севастоп. ГТУ. – 1999. – 240 с.
3. Радомисельський М.І. Науково-дослідна робота: планування, організація, технологія: навч.посіб для студ. екон. спец. / М. І. Радомисельський // – В.: ВДТУ. – 1999. – 60 с.
4. Шейко В.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підруч. для вузів. / В. М. Шейко // –К.: Знання. – 2004. –360 с.

26