Формування патріотичного виховання на уроках

  Формування патріотичного виховання на уроках

       Патріотичне виховання підростаючого покоління завжди було одним з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство і юність – найблагодатніша пора для виховання почуття любові до Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і неухильне формування у учнів любові до своєї Батьківщини. Патріотизм – одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особистості. У школярів повинно вироблятися почуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану до його великих звершень і гідних сторінок минулого.

      Проблема патріотичного виховання була  завжди  актуальною, починаючи ще з часів Давньої Греції, коли важливою ідеєю формування особистості і була саме ідея громадянського виховання як відповідь на суспільну потребу узгодити інтереси суспільства і особистості. Підростаючі покоління за часів Київської Русі виховувалися на героїчних традиціях народної мудрості, на прикладах справ дідів і прадідів, на високих зразках вітчизняного лицарства, патріотичних діяннях князів. Перші зразки літературної спадщини – “Слово про закон і благодать” Іларіона, “Сказанняпро Бориса і Гліба” Нестора, “Повчання” В.Мономаха – пройняті духом патріотизму, любові до Батьківщини. Вивчення історії, традицій та звичаїв українського народу, поширення легенд та дум сприяло патріотичному вихованню в Козацьку добу.

    В період 16-17 ст. культура і духовність українського народу розвивалась під впливом героїчної боротьби за національне визволення. Задоволення потреби в освічених громадянах-патріотах, сприяло створенню Острозької школи, Києво-братській колегії, які виховали справжніх борців за волю, педагогів – патріотів свого часу.

      Українська народна педагогіка сягає корінням у сиву давнину – ще до часів заснування Київської держави. Відомий сучасний вчений М.Стельмахович зазначав, що «народна педагогіка – це написаний багатотомний усний підручник про навчання і виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам’яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється». Народна педагогічна мудрість віддзеркалилася в усній народній творчості-піснях, билинах, притчах, казках, міфах, легендах, прислів’ях, приказках тощо. Патріотичний пафос творів українського фольклору – це любов до Батьківщини, бажання стати на її захист («Де рідний край, там і рай, а де чужина – там домовина», «Людина без Вітчизни, що соловей без пісні», «Рідна земля і в жмені мила», «За рідний край – життя віддай» та інші). У казках, легендах, міфах, билинах завжди оспівувалися подвиги народних героїв во славу рідної землі, народу (билини про Іллю Муромця, Олексія Поповича, Дуная Івановича). Ці твори виховують у дітей любов до Батьківщини, відданість їй, гордість за її силу, могутність і славу; любов до свого народу, повагу до його звичаїв, силу волі й духу, милосердя, працьовитість, чесність тощо.

Головними рисами народної педагогіки є:

• всезагальний характер ідей народної педагогіки, її універсальність для всіх представників певної нації;
• висока духовність і моральність;
• гуманізм, ставлення до життя людини як до найвищої цінності;
• демократизм;
• ідеал духовної свободи, незалежності та самостійності.

Історичний досвід свідчить, що сама родина не може виховати особистість. Це можна зробити лише у тісному зв’язку зі школою. П.Кононенко, Т.Усатенко зазначають, що «родина виховує члена держави, нації, школа – розвиває його». Сучасні вчені педагоги також займаються визначенням понять ”патріотизм”, “патріотичне виховання”. Дослідження проблеми патріотичного виховання школярів ґрунтується на фундаментальних працях у галузі національної системи виховання, концептуальних положеннях національної освіти та виховання (А.Алексюк, І.Бех, О.Вишневський,  Т.Усатенко).

   В умовах розвитку України  перед школою стоїть складне і відповідальне завдання - виховати високоморальне, національно свідоме підростаюче покоління, патріотів своєї Батьківщини, спадкоємців і продовжувачів прогресивних національних традицій.

   Основою духовного життя людини, її прагнення до волі та процвітання України є патріотизм. Він становить складову частину національного світогляду і поведінки людини у її ставленні до рідного народу, до інших націй і народів.

   Патріотизм учнівської молоді має ґрунтуватися на історико - культурних традиціях народу, знанні героїчного минулого дружинників Київської Русі, Українського козацтва, Січових стрільців, борців з німецьким фашизмом.

   Найсуттєвішим у військово-патріотичному вихованні є пробудження духовності на національних, загальнокультурних, фахових засадах, сприяє формування в учнів патріотичних почуттів, умінь і навичок моральної поведінки, оволодіння загальнолюдськими й національними морально-духовними цінностями. Цікаво проведена бесіда, добре підібраний ілюстрований матеріал, виразне слово вчителя - впливають на душу і серце школяра, викликають бажання стати кращим.

      Сучасне розуміння патріотизму характеризується різноманітністю і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, ставлення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше. Майже повністю розкритий зміст даного поняття в монографії І.Е. Кравцова: «Патріотизм - це любов до своєї Вітчизни; до рідних місць ("землі батьків"), до рідної мови, до культури і традицій, до продуктів праці свого народу, до прогресивного суспільного і державного устрою. Патріотизм - це відданість своїй Батьківщині, готовність захищати її незалежності» .

      І.Ф. Харламов розглядає патріотизм як взаємопов'язану сукупність етичних відчуттів і рис поведінки, що включає любов до Батьківщини, активну працю на благо Батьківщини, проходження і збільшення трудових традицій народу, дбайливе ставлення до історичних пам'ятників і звичаїв рідної країни, любов до рідних місць, прагнення до зміцнення честі і гідності Батьківщини, готовність і вміння захищати її, військову хоробрість, мужність і самовідданість, братерство і дружбу народів, нетерпимість до расової і національної неприязні, пошану звичаїв і культури інших країн і народів, прагнення до співпраці з ними .

      Т.З. Мапкорська, відносячи патріотизм до етичних якостей, включає в нього любов до Вітчизни, готовність до її захисту, нерозривний зв'язок з інтернаціоналізмом, нетерпимість до будь-яких проявів націоналізму, любов до народної культури, знання національних традицій, національну гідність, гордість і честь, що знаходить своє втілення в громадянськості . 

   Патріотизм як піднесене почуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне служіння Вітчизні .

      Виховання у дітей шкільного віку патріотизму дає можливість зацікавити їх життям своєї Батьківщини, міста, школи, родини, відчути власну відповідальність за все, що відбувається навколо, сформувати об'єктивну оцінку подій, активно цікавитися історією та завдяки цьому любити, шанувати, берегти свою Вітчизну, рідний край,  свою Україну.

   Уже в молодших класах учні усвідомлюють такі поняття, як «Батьківщина», «подвиг», «патріот», вчаться шанувати землю батьків, вивчають свій родовід.

    Важко переоцінити значення предметів гуманітарного циклу щодо морально-політичній та психологічній підготовці майбутніх захисників Батьківщини.

   Уроки історії України озброюють учнів знаннями законів суспільного розвитку, допомагають засвоїти основні відомості про війну та армію. Школярі вивчають героїчні бойові та трудові традиції українського народу і його ЗС.

    На уроках літератури формуються моральні ідеали молоді на прикладах позитивних героїв художніх творів, встановлюється живий зв'язок далекого минулого із сучасністю, виховується почуття гордості за свою Батьківщину, свій народ.

      В.О.Сухомлинський вважав, що першоосновою виховання громадянина є рідна мова, бо вона така ж давня, як і свідомість. Саме мова вбирає в себе таємничим і зосередженим способом всю душу, минуле, весь духовний уклад і творчі помисли народу. Мова – духовне багатство народу. Мовна культура людини – це дзеркало її духовної культури. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила і виразність рідного слова, - підкреслював він .

   І сьогодні кожен педагог має усвідомити, що відступництво від свого народу, духовне яничарство розпочинається з відмови від рідної мови. Тому національне відродження та формування громадянської самосвідомості нерозривно пов’язані з оволодіннями кожним учнем державною українською мовою. Адже в сьогоднішніх реаліях глобалізації українська мова – це те чи не єдине, що вирізняє нас у світі. Без мови немає народу, без народу немає держави. Світ без українців однозначно стане біднішим.

   На уроках математики, фізики, хімії, біології учні одержують основи знань, без яких неможливо оволодіти сучасною військовою технікою і зброєю, засобами захисту від зброї масового ураження. В процесі вивчення цих предметів учні знайомляться з впливом НТР на розвиток військової, техніки, розв'язують завдання, у змісті яких відображено військову тематику.

   Сухомлинський був переконаний, що  справжній громадянин-патріот не може бути байдужим до рідної природи, багатства нашої землі. Адже батьківська земля належатиме нашим нащадкам і тільки від нас залежить її збереження та примноження. Він переконував школярів, що свідома любов до природи України передбачає особисту причетність і турботу за збереження та примноження природних багатств рідного краю, нетерпимість і безкомпромісну боротьбу проти губителів природи, усвідомлення особливостей та основних екологічних проблем навколишнього середовища.

   Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби мають уроки фізкультури. На заняттях із фізичної культури формуються якості, необхідні солдату: висока працездатність, витривалість, чітка координація і точність рухів.

   Під час занять із допризовної підготовки учні знайомляться із специфікою військової праці, готуються до виконання обов'язків солдата, дізнаються про особливості служби в ЗСУ, виховують в собі якості, необхідні майбутньому воїну. Програма допризовної підготовки дозволяє під час вивчення кожної теми використовувати матеріали із життя воїнів у мирний час і широко використовувати на уроках приклади героїчного минулого українського народу, його ЗС .

   Виховувати особистість з активною громадянською позицією – завдання не з легких. В. Сухомлинський пропонував розпочинати виховувати громадянина з дитинства, адже це найважливіший період людського життя. Великий педагог підкреслював: «У дитинстві починається тривалий процес пізнання – пізнання і розумом, і серцем – тих моральних цінностей, що лежать в основі моралі: безмежної любові до Батьківщини, готовності віддати життя за її щастя, велич, могутність, непримиренність до ворогів Вітчизни» .

   Відомо, що дитину характеризує сенситивність, саме тому виховання громадянських якостей В. Сухомлинський пов'язував з формуванням почуттів, з емоційними переживаннями, бо, на його думку, дитина пізнає світ не лише розумом, а й серцем: «Справжня людина виражає себе в переконаннях і почуттях, волі і прагненнях, у ставленні до людей і до самої себе, у здатності любити і ненавидіти, бачити…ідеал і боротися за нього». Основним завданням він вважав вчити маленьку дитину бачити наслідки кожного свого вчинку, уявно ставити себе на місце іншого, вводити її у складний світ людського, «розвивати очі совісті». Через всю педагогічну спадщину В.Сухомлинського червоною лінією проходить головна мета – виховання справжньої людини, громадянина своєї країни, захисника Батьківщини. «Суть духовного життя маленького громадянина повинна бути в захопленні, одухотворенні красою людини й красою ідеї, у прагненні стати справжнім патріотом, справжнім борцем».

   Значне місце в змісті громадянського виховання займає формування культури поведінки особистості, що виявляється в сукупності сформованих соціально значущих якостей особистості, що ґрунтується на нормах моралі, закону, вчинків людини.

   Сьогодні не маємо права не звернути увагу і на культуру спілкування, яка є одним з вирішальних чинників у налагодженні соціальних контактів.

   Надзвичайно важливо, щоб діти відчули цінність культурності, духовності та сприймали це як повноцінність життя. Тоді їхнє бажання морального удосконалення буде закономірним.

   Василь Сухомлинський переконував, що виховувати громадянина самими бесідами та повчаннями неможливо, якими б хорошими вони не були. Потрібні практичні справи, треба, щоб діти не просто знали, що таке «добре» і що таке «погано», а й діяли в ім'я торжества добра, правди, справедливості. Діти повинні, твердив Василь Олександрович, почувати себе не тільки дітьми, а й юними громадянами своєї держави, зобов'язаними віддавати суспільству свою трудову енергію. Без цього нема й не може бути морального становлення особистості, без цього засвоювані дітьми знання будуть залишатися мертвим, байдужим до світоглядних ідей вантажем.

    Василь Сухомлинський був переконаний у тому, що виховання громадянських якостей розпочинається з сім'ї. Він зазначав: «Дитина – дзеркало морального життя батьків... Найцінніша моральна риса хороших батьків, що передається дітям без особливих зусиль, – душевна доброта матері і батька, вміння робити людям добро» .

   Засоби громадянського виховання запропоновані В. Сухомлинським досить ефективні. Але треба зазначити, що вчитель сам має буде справжнім громадянином, особистістю з високою національною самосвідомістю, чуйною, доброю людиною, яка з повагою і любов'ю ставиться до навколишнього.

   Громадянське виховання повинно стати серцевинною навчально-виховного процесу, ефективність якого залежить від реального визнання педагогами особистості учня як головної мети виховання, найбільшої цінності суспільства.

   Результативність громадянського виховання значною мірою залежить не лише від спрямованості змісту, різноманітності форм і методів, а й від педагогічних умов його здійснення.

Пріоритетними умовами виховання громадянина-патріота є:

створення гуманістичного виховного середовища, спрямованого на визнання Дитини найвищою цінністю, гарантію її прав і свобод;

формування морально-духовного Я зростаючої особистості (реалістичний образ „Я”, самопізнання, основою якого є рефлексія –осмислення свого внутрішнього світу (І.Д.Бех), самооцінка, самоповага, самозахист, саморегуляція, самореалізація);

формування моральних регуляторів таких видів гідності: „людська гідність”, „особистісна гідність”, „національна гідність”, які передбачатимуть ціннісне ставлення до себе, до інших, до держави, нації;

• активна участь зростаючої особистості в різноманітних формах діяльності, спрямованої на національне відродження України та її становлення як демократичної правової держави, яка одночасно стимулює розвиток впевненості у власних силах, готовність виступати суб’єктом і стратегом власного життя, формує досвід приймати рішення та брати на себе відповідальність;
• підвищення педагогічної культури вчителів, вихователів та батьків;
• актуалізації почуття належності зростаючої особистості до своєї національної культури, ідентифікації себе з українським народом, нацією;
• оволодіння учнями технологіями проектування і поліпшення власного життя.

   Патріотизм на даний час є нагальною потребою і держави, якій необхідно, щоб усі діти стали національно свідомими громадянами – патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому світі, і особистості, яка своєю діяльнісною любов’ю до Батьківщини прагне досягти взаємності з метою створення умов для вільного саморозвитку і збереження індивідуальності; і суспільства, яке зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її патріотичної самосвідомості здійснювався на моральній основі .

   Патріотичне виховання як формування системи цінностей, норм у цьому напрямі є вихованням патріотів, здатних усвідомити потреби розвитку суспільства, згармонізувати діяльність держави та громадянського суспільства, подолати організаційне тертя у інноваційній діяльності заради розвитку.

   Стратегічною ознакою, яка генералізує патріотичне виховання, є цілісність суспільства. Саме вона визначає конкурентні переваги або їх відсутність в українському суспільстві, відображує соціальну якість, рівень людського розвитку у світі, зручність та безпеку життя, що визначають орієнтири людського життя на краще. Патріотизм є системоутворюючим поняттям національної свідомості і самосвідомості народу, яка відображається у любові до України, надії та віри на краще майбутнє суспільства, знанні історії та надбань народу, гордості та відданості своєї Батьківщині, в готовності та практичній діяльності заради України .

   Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання  школярів в загальноосвітній школі. До їх числа  належать:

•  обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в ньому;

•   обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів;

•  діалектична єдність і органічний зв'язок між учбовим матеріалом і змістом позакласних і позашкільних заходів;

•  інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи;

•  спирання на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;

•  спирання на позитивне в особі вихованця і створення сприятливої психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії:

• координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання.

   Завдання і зміст патріотичного виховання витікають із структури поняття "патріотизм", а воно має далеко не однакове тлумачення в педагогічній літературі. Деякі вчені вважають необхідним розглядати патріотизм як сукупність відчуттів, принципів і якостей особистості.

   Виховання патріотизму в середній школі має величезне значення, оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.

   Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї національної спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою ставитися до почуттів інших, бути не байдужим до трагедій Вітчизни і народу.

   Патріотизм - це почуття гордості своєю Батьківщиною, її історією, звершеннями. Це прагнення зробити свою країну кращою, багатшою, міцнішою – в цьому національна гордість і гідність народу, згуртованого патріотичними почуттями як суспільним цементом. Патріотизм як піднесене почуття, незамінна цінність і джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй основі патріотизм припускає безкорисливе служіння Вітчизні.

   Здійснення патріотичного виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності і принципи виховного процесу і специфіку патріотичного виховання  школярів в загальноосвітній школі:

• обумовленість патріотичного виховання розвитком суспільства і подіями, що відбуваються в нім;
• обумовленість змісту, форм і методів, засобів і прийомів патріотичного виховання віковими і індивідуальними особливостями учнів;
• діалектична єдність і органічний зв'язок між учбовим матеріалом і змістом позакласних і позашкільних заходів;
• інтеграція патріотичного виховання з іншими напрямами виховної роботи;
• опора на нові концепції організації і здійснення учбово-виховного процесу і на нове розуміння основних педагогічних понять;
• опора на позитивне в осіб вихованця і створення сприятливої психологічної атмосфери в процесі педагогічної взаємодії;
• координація взаємодії школи, сім'ї і громадськості в системі патріотичного виховання.

   Патріотичне виховання повинно гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою ставитися до почуттів інших, бути чутливим до трагедій Вітчизни і народу.

   На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян.

   Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Це стане запорукою небайдужості як сьогоднішнього, так і прийдешніх поколінь громадян. Найкращою мотивацією до безкорисної суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення її сьогодення та майбутнього. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні. Патріотичне виховання є складовою частиною загального виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків.

Використана  література

1. Бех І.Д. Патріотичне виховання дітей та молоді / І.Д.Бех, К.І.Чорна // Позашкілля. – №10 (58). – 2011. – С. 9 – 16.
2. Бурим О.М. Взаимодействие школы и семьи в процессе социального воспитания личности в частных учебных заведениях. / О.М. Бурим – М., 2005.-С. 40.
3. Гнатюк В.М. “Управління системою національного виховання учнів загальноосвітньої школи”, Методичний посібник, “Оріяни”, Київ, 1998.
4. Історичне краєзнавство / Під ред. М.Н. Матюшина. — М.,1980
5. Коркішко О.Г. Патріотичне виховання молодших школярів./
6. О.Г.Коркішко // Методичний посібник. / За заг. ред. В.І.Сипченка. – С.,2001.- С. 99.
7. Модель підготовки компетентного випускника гімназії. С.М.Павлютенков, В.І. Галич, ТМ.Чабан - X.: Вид. група «Основа», 2009.-С.23-24.
8. Старікова К.Л. Народні обряди і обрядова поезія, Львів: Відділення пед. Суспільства 1994.-150.с.
9. Сухомлинський В.О. Народження громадянина / В.О. Сухо-млинський // Вибрані твори. В 5-ти т. – Т.3. – К. : Рад.шк., 1977.
10. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5-ти т. Т.4 Статті. К., «Рад.школа», 1977.