Формування поваги до вчителя в учнівському колективі

Формування поваги до вчителя в учнівському колективі

Формування поваги до вчителя в учнівському колективі формується завдяки професійному педагогічному спілкуванню, тобто  комунікативної взаємодії педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого, психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

Професійне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, допомагає засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками; забезпечує формування власної гідності дитини.

Непрофесійне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань у школярів, бо у них зменшується бажання думати і діяти самостійно.

Почуття пригніченості предметом у школі – насправді ж учителем – у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з’являється відчуженість.

Аналізувати педагогічне спілкування слід з різних боків, тому що це явище багатогранне. Повноцінне педагогічне спілкування є не лише багатогранним а й поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії.

Орієнтація на поліфункціональність спілкування дає змогу вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному “школяреві” гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі.

Суб’єкт-суб’єктивний характер педагогічного спілкування – принцип його ефективної організації, що полягає у рівності психологічних позицій, взаємній гуманістичній установці, активності педагога та учнів, взаємопроникненні їх у світ почуттів та переживань, готовності прийняти співрозмовника, взаємодіяти з ним.

Учитель нерідко вдається саме до авторитарних вказівок, настанов, пояснень. За цих умов спілкування може бути зведене до одноголосся педагога. Діалог передбачає багатоголосне, поліфонію думок, висловлювань, дій усіх його учасників.

Педагогічне спілкування завжди цілеспрямоване. При цьому класний керівник ніби знаходиться одночасно в декількох «площинах»: він безпосередньо взаємодіє з партнером, спостерігає за собою і своїми діями з позицій їх «професійної відповідності» (рефлексивний контекст спілкування), тримає на контролі свідомості ціль, яку прийняв найпершою, і одночасно оцінює доцільність її збереження або заміни на нову (раціональний контекст спілкування).

Специфіка педагогічного спілкування зумовлюється також і тим, що воно одночасно містить у собі навчальні й виховну функції, оскільки освітній процес, як ми вже відзначали, має виховний і розвивальний характер.

На проблему виділення функцій педагогічного спілкування й визначення головної, провідної існують різні точки зору. Так, існує думка, що педагогічне спілкування виконує такі функції: взаємопізнання вихователя і вихованця; обмін думками, почуттями та інформацією; організація і здійснення різноманітних та багатогранних навчально-виховних заходів; самовираження, самовизначення і самоутвердження учасників цього процесу.

Змістом праці вчителя є сприяння психічному розвитку учня, а головним “інструментом” виступають його психологічна взаємодія з дитиною, педагогічне спілкування. Про інструментальну функцію педагогічного спілкування говорить О. Леонтьєв, який вважає, що спілкування становить необхідну й спеціальну умову присвоєння дитиною досягнень історичного розвитку людства. Мова вчителя – основний засіб, що дає змогу прилучити учнів до культурної спадщини, навчити їх як способам мислення, так і його змісту..

Спілкування вчителя з учнями інструментальне, тому що має на меті координацію спільних дій у навчальному процесі. Разом з інструментальною виділяють також і трансляційну функцію педагогічного спілкування. Навчальна функція педагогічного спілкування є провідною, хоча й не самодостатньою. Остання може бути співвіднесена в загальному плані із трансляційною.

Говорячи про соціальну роль педагогічного спілкування і його функції, дослідники зосереджують увагу на таких основних моментах:

1. Взаємодія вчителя й учня полягає, насамперед, в обміні інформацією пізнавального й афективно-оцінного характеру. І передача цієї інформації здійснюється як вербальним шляхом, так і за допомогою різних засобів невербальної комунікації.

Таким способом здійснюється інформаційна функція педагогічного спілкування.

2. Спілкування як діалог розгортається в умовах когнітивно-складного відображення людьми один одного. Психологічно грамотне сприйняття класного керівника учнем допомагає встановити на цій основі взаєморозуміння й ефективну взаємодію.

Мова йде в цьому випадку про соціально-перцептивну функцію спілкування, про ті психологічні механізми (ідентифікації, емпатії, рефлексії), за допомогою яких сприймається й пізнається особистість учня.

Вступаючи у взаємини з учнями, педагог пропонує себе як партнера по спілкуванню. Це передбачає певну його активність.

Існує три основних мотиви самоподання: прагнення до розвитку відносин, самоствердження особистості й необхідність професійного плану.

Функція самоподання, або функція самопрезентації в педагогічному спілкуванні допомагає самовираженню і педагога, і учня.

В актах педагогічного спілкування здійснюється презентація внутрішнього світу педагога. У випадку, коли класний керівник з багатим внутрішнім світом здатний грамотно показати його учням, можна говорити про конгруентне самовираження.

Конгруентність – це повна відповідність того, що людина пропонує за допомогою тону голосу, руху тіла й голови, змісту її слів, внутрішнім переконанням. Те, що людина говорить, перебуває в повній гармонії з усіма органами чуттів, що виражають її стан..

3. У спілкуванні завжди відбувається взаємодія інтелектів людей, їхніх емоційних сфер та їхньої волі, а це означає, що й у педагогічному спілкуванні фактично постійно розгортається взаємодія характерів і, зрозуміло, взаємодія особистостей педагога й учнів, взаємодія учнів, а також професійна взаємодія педагогів.

Усе це знаходить своє відображення в інтерактивній функції педагогічного спілкування. Інтерактивна функція педагогічного спілкування полягає, насамперед, в організації взаємодії між педагогом й учнем, тобто в обміні не тільки знаннями й ідеями, а й діями.

4. Афективна функція спілкування полягає в емоційній стимуляції, розрядці, полегшенні, психологічному комфорті й контролі афекту, його нейтралізації, корекції або створенні соціально значущого афективного ставлення. Позитивно емоційне, комфортне спілкування створює умови для творчої спільної діяльності, «поведінки, що допомагає», появи особливої соціальної установки на іншу людину, що викликає почуття поваги, подяки, симпатії..

У стані комфортного спілкування дві особистості – педагог й учень – починають утворювати певний загальний емоційно-психологічний простір, у якому розвивається процес прилучення учня до людської культури, різнобічного пізнання навколишньої його соціальної дійсності й самого себе, своїх можливостей і здібностей, тобто розгортається процес соціалізації особистості учня.

Перелічені функції – інформаційну, соціально-перцептивну, презентативну або самопрезентації, інтерактивну й афективну – можна назвати основними функціями педагогічного спілкування.

Отже, педагогiчне спiлкування − це складне психолого-педагогiчне утворення, багатогранне, полiфункцiональне. Воно забезпечує обмiн iнформацiєю та спiвпереживання, пiзнання особистостi й самоствердження, продуктивну органiзацiю взаємодії. Обмiн iнформацією та особистими поглядами реалiзує комунiкативний бiк спiлкування, пiзнання особистостi та самоствердження − перцептивний, а органiзацiя взаємодії – iнтерактивний.