"Формування самооцінки, самоставлення в юнацькому віці"

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Психологічна характеристика юнацького віку, структура особистості

1.2 Поняття про я-концепцію та її психологічну структуру

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1 Формування психіки та характеру в юнацькому віці

2.2 Формування самооцінки, самоставлення в юнацькому віці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Особистість розвивається формуючись. У психології і педагогіці під формуванням розуміють сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, ціллю якого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, просоціальних установок, виховання моральних якостей. Розвиваючись, особистість приймає певну форму - певний спосіб організації, структуру, котрий може як сприяти гармонійному розвитку, так і гальмувати його.

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові є першорядними.

Відповідаючи самому собі на питання «хто я?», «який я?», «до чого я прагну?», молода людина формує: самосвідомість; власний світогляд; прагне самоствердити свою самостійність та оригінальність.

Юнацький вік являє собою наче «третій світ», що існує між дитинством і дорослістю, тому, що біологічно-фізіологічне і статеве дозрівання завершено, але в соціальному відношенні - це ще не самостійна доросла особистість. Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї. Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я».

У ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості. Рефлексія - це процес самосвідомості, на основі якого відбувається самопізнання особистістю самої себе як активного суб'єкта своєї життєдіяльності. Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.

Якщо підліток пізнаючи себе через призму інших орієнтується на те, “який я серед інших, наскільки я схожий на них”, то старшокласник більшою мірою орієнтується на те, який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наближений до свого ідеалу.

Особливо значущим процесом у розвитку юнацької самосвідомості є формування особистісної ідентичності, становлення адекватного, усвідомленого уявлення про свою значимість.

Мета курсової роботи - проаналізувати процес формування самооцінки в юнацькому віці.

Завдання курсової роботи:

- зробити психологічну характеристику юнацького віку та визначити структуру особистості;

- розглянути поняття про я-концепцію та її психологічну структуру;

- визначити мотиви діяльності і професійного самовизначення в період юності;

- проаналізувати процес формування психіки та характеру в юнацькому віці;

- проаналізувати процес формування самооцінки, самоставлення в юнацькому віці;

- зробити висновки.

РОЗДІЛ I. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

1.1 Психологічна характеристика юнацького віку, структура особистості

На сьогодні не існує єдиної загальноприйнятої класифікації вікових періодів розвитку людини.

Наприклад Д.Б. Ельконін вік від 15 до 17 років виділяє у такий період - як старший шкільний вік (рання юність). Провідна діяльність даного віку - навчально-професійна; сфера психіки, яка переважно розвивається - пізнавальна; психічні новоутворення даного віку - професійні інтереси, світогляд, самосвідомість. [16, 89]

В класифікації Д. Бромлея виділяється 5 циклів розвитку:

- цикл "юність" в свою чергу поділяється на стадії: 1 - старше шкільне дитинство (від 11 до 15), 2 - пізня юність (від 15до 21 року);

- цикл "дорослість" складається з 3 стадій: 1 - рання "дорослість" (від 21 до 25), 2 - середня дорослість (від 25 до 40), 3 - пізня дорослість (від 40 до 55 ). Досліджуваний вік припадає на 2 стадію циклу "юність", та 1 стадію циклу "дорослість". [12, 79]

За класифікацією Е. Еріксона: [18, 93]

- від 12 до 19 років (підлітковий та юнацький вік);

- від 20 до 25 років (рання зрілість) Класифікація Квінна віковий етап;

- від 12 до 18 років підлітковий, юнацький вік;

- від 18 до 40 років отримав назву молодість;

Г. Крайг виділяє наступні вікові періоди: [23, 94]

- від 12 до 19 років підлітковий і юнацький вік;

- від 19 до 40 років рання дорослість;

Рання юність (15-17 років) тільки початок цього складного етапу розвитку, що завершується приблизно до 20 -21 років, пізня юність -18-25 років [24, 67].

Юнацький вік - етап формування самосвідомості і власного світогляду, прийняття відповідальних рішень, людської близькості, коли цінності дружби, любові є першорядними.

Відповідаючи самому собі на питання «хто я?», «який я?», «до чого я прагну?», молода людина формує: 1) самосвідомість; 2) власний світогляд; 3) прагне самоствердити свою самостійність та оригінальність.

Юнацький вік являє собою наче «третій світ», що існує між дитинством і дорослістю, тому, що біологічно-фізіологічне і статеве дозрівання завершено, але в соціальному відношенні - це ще не самостійна доросла особистість. Юність - це період прийняття відповідальних рішень, що визначають усе подальше життя людини: вибору професії і свого місця в житті, сенсу життя, вироблення світогляду і життєвої позиції, супутника життя, створення своєї сім'ї.

Найважливіший психологічний процес юнацького віку - становлення самосвідомості і стійкого образу своєї особистості, свого «Я». Становлення самосвідомості відбувається за декількома напрямками: 1) відкриття власного внутрішнього світу; 2) виникає усвідомлення неповоротності часу, розуміння скінченості свого існування; 3) формується цілісне уявлення про самого себе, ставлення до себе, причому спочатку усвідомлюються й оцінюються людиною особливості свого тіла, зовнішності, привабливість, а потім уже морально-психологічні, інтелектуальні, вольові якості. На основі аналізу досягнутих результатів у різних видах діяльності, врахування думок інших людей про себе і самоспостереження, самоаналізу своїх якостей і здібностей у юнаків формується самоповага, як узагальнене ставлення до себе [22, 89].

Існують різні вікові теорії психологічного розвитку в періоді юності. Уявлення про розвиток особистості складалися в науці під впливом великої кількості різноманітних теорій. Головним в юнацькому віці є формування ідентичності, створення власного "Я". Тільки максимально усвідомлюючи себе, своє особисте "Я", людина здатна проявити свою індивідуальність, в такому випадку людина відчуває себе вільною і щасливою бо знайшла відповідь на проблему людського існування [16, 128].

На кожній фазі життєвого шляху, як підкреслював Л.С. Виготський, складаються певні соціальні ситуації розвитку особистості. Соціальна ситуація розвитку визначає форми і шляхи, йдучи по яких, інвалід оволодіває новими особливостями особистості, черпаючи їх із соціальної дійсності, як з основного джерела розвитку, той шлях на якому соціальне стає індивідуальним [12, 146].

Соціальна ситуація розвитку може бути змінена людиною відповідно до того, як вона прагне замінити своє місце в оточуючому світі, усвідомлюючи, що наявне місце не відповідає її можливостям. Якщо даний процес не відбувається, то виникає відкрите протиріччя між образом життя особистості і її можливостями [24, 76].

Існує ціла низка поглядів зарубіжних вчених щодо умов розвитку особистості:

За З. Фрейдом основою індивідуального та особистісного розвитку є вроджені потяги, або інстинкти, єдиним джерелом психічної енергії є біологічні потяги [16, 117].

За К. Юнгом розвиток це "індивідуалізація", як диференціація від спільноти. Кінцева ціль індивідуалізації - досягнення найвищого рівня "самості", цілісності та повної єдності всіх психічних структур [19, 48].

А. Адлер вважав, що у людини від народження є соціальне почуття, яке зумовлює поєднання з суспільством, подолати почуття особистої неповноцінності, та добитись успіху за рахунок різного роду компенсацій [9, 79].

На думку К. Хорні, основне джерело енергії для розвитку особистості - почуття тривожності, некомфортності, а саме прагнення до безпеки [18, 164].

Потреба в безпеці та захисті значно впливає на вибір професії [17, 154]. Період вибору професії для молодої людини - це період коли молоді люди намагаються розібратися та визначитись в своїх потребах, інтересах, здібностях, цінностях та можливостях. Зазвичай до 25 років молоді люди підбирають роботу, яка їм підходить. Найбільш важливими мотивами вибору ними професії є: практичні роздуми, батьківські установки, бажання реалізувати свої здібності, інтерес до професії, її престижність та орієнтація на систему цінностей особистості, яка є дуже динамічною з віком. Якщо вибрана професія співпадає з "Я-концепцією" особистості, то данна особистість добивається самоактуалізації. Професіональна "Я-концепція" - це уявлення особистості про себе, як про професіонала [3, 57].

Над проблемою "Я-концепції" особистості працювали Б.Г. Ананьєв, І.С. Кон, Д.О. Леонтьєв, О.Б. Орлов. [10, 49] Теоретично з цим поняттям пов'язанні такі психологічні терміни, як самооцінка, самосвідомість, самореалізація. Хабермасу Ю. Виділяє Я-ідентичність що утворюється з сукупності особистісної та соціальної ідентичності [29, 74].

Психосоціальна концепція розвитку особистості показує тісний зв'язок психіки людини і характеру суспільства, в якому вона живе. Е. Еріксон увів поняття «групова ідентичність», яка формується з перших днів життя; дитина орієнтована на включення у певну соціальну групу, починає розуміти світ, як ця група. Але поступово в дитини формується «егоідентичність», почуття сталості та безперервності свого «Я», незважаючи на те, що відбувається багато змін. Формування егоідентичності - тривалий процес; він містить ряд стадій розвитку особистості. У юнацькому віці (5-та стадія) формується центральна форма егоідентичності. Бурхливе фізіологічне зростання, статеве дозрівання, занепокоєність тим, як він виглядає перед іншими, необхідність знайти фахове покликання, здібності, уміння - ось питання, що постають перед підлітком, юнаком. На цій стадії наново постають всі критичні питання минулого. Якщо на ранніх стадіях у дитини сформувалися автономія, ініціатива, довіра до світу, впевненість у своїй повноцінності, значущості, то юнак успішно створює цілісну форму егоідентичності, знаходить своє «Я», визнання себе з боку оточуючих. У протилежному випадку відбувається дифузія ідентичності, і молодь не може знайти своє «Я», не усвідомлює своїх цілей і бажань, відбувається повернення, регресія до інфантильних, дитячих, утриманських реакцій, з'являється неясне, але стійке відчуття тривоги, самітності, спустошеності, виникає постійне чекання чогось такого, що може змінити життя, але сама людина активно нічого не робить, з'являється страх перед особистим спілкуванням і нездатність емоційно впливати на осіб протилежної статі, ворожість, презирство до оточуючих, почуття «невизнання себе» з боку інших людей. Якщо людина знайшла себе, то ідентифікація полегшується [18, 56].

Особистість розвивається формуючись. У психології і педагогіці під формуванням розуміють сукупність прийомів і способів соціального впливу на індивіда, ціллю якого є створення у нього системи певних соціальних цінностей, світогляду, просоціальних установок, виховання моральних якостей. Розвиваючись, особистість приймає певну форму - певний спосіб організації, структуру, котрий може як сприяти гармонійному розвитку, так і гальмувати його [4, 45].

Основу особистості складає її структура, тобто відносно стійкий зв'язок і взаємодія усіх сторін особистості як цілісного утворення.

У сучасній психології є кілька точок зору на структуру особистості.

Розглянемо деякі з них:

1. Структура особистості за С.Л. Рубінштейном включає три підструктури:

- спрямованість - проявляється у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності і поведінки, у світогляді;

- знання, уміння, навички - набуваються у процесі життя і пізнавальної діяльності;

- індивідуально-типологічні особливості - проявляються у темпераменті, характері, здібностях.

2. Структура особистості за К.К.Платоновим включає чотири підструктури:

- підструктура спрямованості - об'єднує відношення і моральні риси особистості;

- підструктура форм відображення - індивідуальні особливості окремих психічних процесів, які формуються в процесі соціального життя;

- підструктура соціального досвіду - включає знання, навички, уміння і звички, набуті в особистому досвіді, шляхом навчання;

- підструктура біологічно обумовлена - типологічні властивості особистості, статеві і вікові особливості, її патологічні зміни, які значною мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку.

Отже, завершуючи розгляд основних теоретичних положень про сутність особистості, наведемо ряд визначень цього поняття, що належать відомим психологам.

«Особистість - це суб'єкт і об'єкт суспільних відносин» (А.Г.Ковальов).

«Особистість - суб'єкт діяльності» (О.Н.Леонтьєв).

«Особистість - дієздатний член суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому» (К.К.Платонов).

«Особистість - сукупність внутрішніх умов, через які заломлюються зовнішні впливи» (С.Л.Рубінштейн).

1.2 Поняття про я-концепцію та її психологічну структуру

Я-концепція - стрижневе утворення онтогенетичного розвитку людини, центральна ланка самосвідомості, відносно усталена динамічна і певною мірою усвідомлена система уявлень особи про саму себе, цілісний образ власного Я, котрий синтезує її самосприйняття такою, я вона є, хоче бути в ідеалі і має обов'язково стати. [6, 15] Я- концепція - продукт самосвідомості людини, сукупність усіх уявлень індивіда про себе, важливий чинник детермінації поведінки. В науковій літературі, незважаючи на підвищену увагу дослідників, передусім філософів, психологів, соціологів і педагогів до пізнання природи цього складного внутрішнього утворення, знову постала проблема вдосконалення психологічної теорії Я-концепції на тлі низки самобутніх наукових підходів (концептуальних схем) до обґрунтування змісту, структури цієї універсально-унікальної реальності психічного світу людини. Я-концепція виникає в людини у процесі розгортання соціальної взаємодії як винятковий результат її культурного розвитку, відносно стійке і водночас піддатливе внутрішнім коливанням і змінам психічне утворення. Вона справляє значимий вплив на перебіг життя людини від дитинства до глибокої старості, зумовлюючи той чи інший вибір життєвого шляху та її власної долі загалом. Відтак первинна залежність Я-концепції від зовнішніх умов та обставин суспільного життя не підлягає сумніву, хоча зрозуміло, що з віком вона відіграє все більш самостійну роль у житті людини [6, 16]. Це означає, що навколишній світ, уявлення про інших сприймається кожним через самісний формат Я-концепції, котра формується за етапами соціалізації та організованого виховання і одночасно має відповідне соматичне, передусім індивідуально - природне спричинення. Її головні функції - утвердити у самосвідомості людини своєрідне відчуття визначеності в соціальному просторі, ідентифікуватися з конкретним довкіллям, досягнути благодатного самоототожнення. Залежно від того, на якому рівні - організму, соціального індивіда чи особистості - виявляється активність людини, у структурі Я-концепції В.В. Столін виділяє:

1. Фізичний Я- образ (схема тіла), викликаний потребою у фізичному благополуччі організму.

2. Соціальні ідентичності: статева, вікова, етнічна, громадянська, соціально - рольова, які пов'язані з потребою індивіда у приналежності до спільності і бажанням перебувати у ній.

3. Диференційований (розмежований, розрізнений) образ Я, який характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми і характеризує знання про себе порівняно з іншими людьми та надає індивіду відчуття власної унікальності, забезпечує потребу у самовизначенні і самореалізації. [5; 6]

Крім того, Я- концепцію описують із боку змісту і характеру уявлень про себе, складності і диференційованості цих уявлень, їх суб'єктивної важливості для особистості, а також внутрішньої цілісності і послідовності, узгодженості, стійкості у часі (Я - минуле, Я- теперішнє, Я- майбутнє) (М. Розенберг, Є.Т. Соколова). Виокремлюється також динамічне Я (як, за моїми уявленням я змінююся, розвиваюся, яким хочу стати), „уявне Я", „Я - маска", „фантастичне Я" і т. д. Відмінність між „ідеальним Я" і „реальним Я", на думку К.Роджерса, - це важливе джерело розвитку, хоча сутнісні суперечності між ними можуть стати джерелом внутрішньо - особистісних конфліктів і негативних переживань. [6, 17]

Важлива функція Я-концепції - забезпечення внутрішньої узгодженості людини себе із собою, відносної сталості її поведінки, незважаючи на безперервний тиск проблемного світу. Розвиток особистості в усіх її окультурених формах (спілкування, поведінка, діяльність, вчинок) перебуває під визначальним ситуативним впливом Я-концепції. Водночас і вона, структуруючись, інтегруючись та ускладнюючись з віком, формується під дією життя кожної людини, найперше у системі дитячо-батьківських взаємостосунків. Із словами „Я сам" чи „Я сама" Я-концепція набуває активної ролі, впливаючи на інтерпретацію ними соціального і власного пізнавального досвіду, на цілі і завдання, які вони ставлять перед собою, на відповідну систему очікувань, прогнозів майбутнього, оцінку своїх досягнень, а відтак на повно функціональне самостановлення та самоутвердження. [6,17]

Я-концепція - це динамічна система уявлень людини про саму себе, що містить: а) усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших властивостей; б) самооцінку; в) суб'єктивне сприйняття особистістю чинників, які впливають на неї. Розуміння Я- концепції як сукупності установок „на себе" чітко зафіксовано Р.Бернсом. [4;14] У відповідності з цим розумінням, три елемента установки (когнітивний, емоційний і поведінковий) стосовно Я- концепції конкретизується наступним чином:

1) Образ Я-уявлення індивіда про себе самого (когнітивна складова).

2) Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може мати різну інтенсивність, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш чи менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям чи засудженням. 3) Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом „Я" и самооцінкою. В опрацьованій нами літературі найчастіше зустрічалась саме така трьохкомпонентна структура Я- концепції. При цьому самооцінка як афективна складова установки на себе існує в силу того, що її когнітивна складова не сприймається людиною байдуже, а пробуджує в неї оцінки і емоції, інтенсивність яких залежить від контексту і від самого когнітивного змісту. [14, 7]

Інтегральне значення Я-концепції полягає в забезпеченні гармонії психічного світу людини, збалансованого становлення її особистості - індивідуальності. Це підтверджують окремі теоретичні підходи, постулюючи, що людина йде дорогою досягнення максимальної внутрішньої злагоди і досягнення. [6, 30]

Здійснивши короткий опис наукових підходів до обґрунтування змісту та структури Я-концепції розглянемо детальніше її емоційно-оціночну складову - самооцінку.

РОЗДІЛ II. ФОРМУВАННЯ САМООЦІНКИ В ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

2.1 Формування психіки та характеру в юнацькому віці

Юність - надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості.

Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості.

Самосвідомість - це, перш за все, механізм, за допомогою якого людина пізнає себе і ставиться до самої себе. Ми поділяємо погляд П.Чамати [7, 234], згідно з якою виділяються три основні компоненти самосвідомості:

1) когнітивний (пізнавальний) - система уявлень і знань індивіда про себе (самопізнання, самоаналіз, уявлення про себе, самооцінка тощо);

2) емоційно-оцінний - емоційна оцінка своїх уявлень і знань індивіда про себе, емоційне ставлення до себе (почуття скромності, гордості, власної гідності тощо);

3) поведінковий (регулятивний) - усі ті прояви психічної активності, у яких виступає свідоме регулювання власних дій, вчинків, свого ставлення до оточуючих і до самого себе (самовладання, самодисципліна, самоконтроль тощо).

М.Боришевський зазначає: “Щоб збагнути винятково важливу роль самосвідомості… слід підкреслити, що предметом чи, точніше, об'єктом самосвідомості… є все єство людини, будь-які її сторони: це і усвідомлення й оцінка свого тіла в цілому, його особливостей порівняно з тілесними характеристиками оточуючих людей, усвідомлення й оцінка… власних моральних якостей…, своїх ставлень, свого місця серед них - і так до нескінченності”. Самосвідомість характеризується також своїм головним продуктом - уявленням про себе, образом Я, який може набувати різної модальності. Образ Я є результат самопізнання, форма узагальненого уявлення людини про себе.

Образ Я включає уявлення про себе як про жінку чи чоловіка; певний зміст інтересів, нахилів, ціннісних орієнтацій. Основу, ядро образу Я складає самооцінка, яка є однією з умов успішної діяльності особистості.

Рання юність є періодом пошуку власного Я, основою формування якого виступає структурована індивідуальна система ціннісних орієнтацій. Завдяки їй у молодої людини розвивається адекватна ідентичність, яка забезпечує готовність до життєво важливих виборів, до особистісного та соціального самовизначення, формування життєвих перспектив. Юнацький вік є сензитивним для впливу на процес формування ціннісних орієнтацій як стійкого елемента життєвої перспективи.

У ранньому юнацькому віці поглиблюються та розширюються рефлексивні характеристики самосвідомості. Рефлексія - це процес самосвідомості, на основі якого відбувається самопізнання особистістю самої себе як активного суб'єкта своєї життєдіяльності. Найважливішим надбанням цього віку є відкриття свого внутрішнього світу. Завдяки рефлексії молода людина набуває здатності заглиблюватись в себе, в свої переживання, усвідомлювати свої емоції не тільки як похідні від певних зовнішніх подій, а як стани власного Я.

Якщо підліток пізнаючи себе через призму інших орієнтується на те, “який я серед інших, наскільки я схожий на них”, то старшокласник більшою мірою орієнтується на те, який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наближений до свого ідеалу.

Особливо значущим процесом у розвитку юнацької самосвідомості є формування особистісної ідентичності, становлення адекватного, усвідомленого уявлення про свою значимість.

Е.Еріксон, розглядаючи розвиток самості в цьому віці, розкриває взаємозв'язок біологічного дозрівання із соціальними ролями та очікуваннями індивіда. На думку вченого, психосоціальна ідентифікація відбудеться в тому випадку, коли молода людина зможе об'єднати все, що вона знає про себе, в єдине ціле, осмислити, пов'язати з минулим та спроектувати в майбутнє. В тому випадку, коли індивід виявився неспроможним вирішити завдання ідентифікації, він не може визначити своє Я, що спричиняє кризові явища в розвитку ідентичності.

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності про ходить зі значними труднощами. Часто ідентичність досягається ними тільки після тривалого періоду вагань, пробних ціннісних виборів. Індивів входить в смугу так званого психосоціального мораторію, який продовжує в часі перехідний період від дитинства до зрілості. У такій ситуації молода людина втрачає цілеспрямованість та пасивно очікує того часу, коли їй буде надана можливість “знайти себе”. Вона не може виробити власну систему цінностей, цілей та ідеалів, завершити психосоціальне самовизначення. Індивід перебуває у стані невизначеності, розгубленості, що спричинює кризові явища у розвитку ідентичності, неадекватну ідентичність.

Формування ідентичності в ранньому юнацькому віці завершується більш структурованою системою ціннісних орієнтацій, яка визначає життєві пріоритети та послідовність постановки та реалізації цілей. З'являються досить визначені міркування щодо того, ким бути і як будувати своє подальше життя. Завдяки відчуттю індивідуальної само тотожності, єдності та наступності власного Я молода людина готова вибирати життєві цілі, формувати життєві плани, будувати життєві перспективи, робити зважений, обміркований життєвий вибір.

У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості.

Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний.

В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Е.Фрома, якщо триває довго і не зникає з переходом у новий вік, може призвести до психічних розладів такою ж мірою, як фізичний голод до смерті. Переживання самотності в ранньому юнацькому віці в нормі не є стабільним і зникає при встановленні хороших особистісних стосунків з оточуючими людьми.

Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності - самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості. Юнаки та дівчата із заниженою самоповагою мають низький рівень соціальних домагань особистості, ухиляються від усякої діяльності, у якій наявний момент змагання. Такі молоді люди часто відмовляються від досягнення поставлених цілей, оскільки втратили віру у власні сили. Це, у свою чергу, підкріплює занижену самооцінку.

Характерною рисою розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є вироблення її світогляду, тобто системи поглядів на світ, суспільне життя, його минуле і майбутнє, на мораль, науку, мистецтво, на людину і сенс її життя. Світогляд, становлячись, регулює взаємини юнаків та дівчат, впливає на формування їх ціннісних орієнтацій, на поведінку, ставлення до людей і проектування свого майбутнього.

У ранньому юнацькому віці моральна свідомість особистості піднімається на вищий щабель, ступінь свідомих моральних переконань. Молода людина обирає доцільні форми поведінки в різних ситуаціях, виходячи з власних моральних настанов і переконань.

Становлення моральних якостей старшокласників тісно пов'язане з формуванням їх моральних ідеалів. Моральні ідеали виступають як взірець, з яким учні звіряються у процесі свідомого самовиховання та самоудосконалення своєї особисті. Ідеали старшокласників стають більш узагальненими та усвідомлюються ними вже не у вигляді конкретної особи, як у підлітковому віці, а як певна система вимог до моральних якостей особистості.

Зміни в свідомості, самосвідомості й світогляді особистості, що відбуваються в цьому віці, позначаються на розвитку її інтересів (пізнавальних, естетичних, суспільно-політичних, етичних). Інтереси стають зрілішими, серйознішими, тривалішими, стійкішими, поглиблюється їх зміст.

Виразнішого характеру набувають професійні інтереси старшокласників. Вони виявляються в поглибленому вивченні навчальних предметів, пов'язаних з обраною галуззю діяльності, поєднуються з усвідомленням своєї придатності до даного виду діяльності.

Значне місце займають спортивні інтереси. Поступаються їм інтереси до різних видів мистецтва, які мають пасивний і споглядацький характер.

Юнацький вік має вирішальне значення в ґендерному розвитку індивіда, в становленні особистості майбутнього сім'янина.

Формування характеру -- це процес становлення стійких психологічних новоутворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання. Жива істота, писав І. Павлов, з дня народження зазнає найрізноманітніших впливів навколишнього середовища, на які вона неминуче повинна відповідати певною діяльністю, що часто закріплюється на все життя і виявляється у певних рисах характеру. Отже, характер, вважав І. Павлов, "є сплав з рис типу та змін, зумовлених середовищем".

2.2 Формування самооцінки в юнацькому віці

 

В психологічних дослідженнях самооцінка інтерпретується як емоційно-оціночна складова Я-концепції [6, 107], особистісне утворення, що приймає безпосередню участь в регуляції поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, що формується при активній участі самої особистості відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. [8, 12] Визначальна роль відводиться самооцінці в рамках дослідження проблем самосвідомості: вона характеризується як стрижень цього процесу, показник індивідуального рівня його розвитку, інтегруюче начало, його особистісний аспект, органічно включений в процес самоусвідомлення. У вітчизняній психології методологічною основою трактування особистості і самооцінки як її компонента є принципи розвитку, детермінованості, єдності свідомості і діяльності. Особистість розглядається в системі її реальних відносин, в конкретних соціальних ситуаціях, як суб'єкт практичної та теоретичної діяльності. Самооцінці як особистісному утворенню відводиться центральне місце в загальному контексті формування особистості - її здібностей, можливостей, направленості, активності, суспільної значимості. Специфіка трактування особистості в зарубіжній психології, як правило прямо проектується на розуміння сутності самооцінки: вона або визнається, як і особистість, конфліктною, або розглядається як протиставлення справжнього і демонстративного уявлення про себе. [8, 13] В зарубіжних дослідженнях спостерігається контрастне протиставлення основних факторів формування самооцінки - підкреслення преважної ролі в її розвитку або спілкування з оточуючими, або власної діяльності дитини. В дослідженнях інтеракціоністського напрямку основна роль у формування самооцінці відводиться „іншому" як її першоджерелу розвитку. В рамках гуманістичної психології більше акцентується роль внутрішніх факторів розвитку самооцінки - емоцій, потреб суб'єкту. Звернення до емоційно - мотиваційної сфери при розгляді умов, що визначають становлення самооцінки, характерно і для психологів неофрейдистського напрямку. В контексті емоційно - мотиваційної сфери здійснювались і дослідження соціально - психологічних умов формування рівня домагань і самооцінки в школі К.Левіна. [5; 8] За К.Роджерсом самооцінка формується на основі оцінки індивіда іншими людьми. Для формування позитивної Я- концепції та адекватної самооцінки, дитина має почувати себе прийнятою, це є головною умовою подальшої самоактуалізації. [13, 16] Наявність різних підходів до розуміння сутності самооцінки свідчить про її складність і багатогранність як психологічного феномену. В самооцінці органічно поєднуються два взаємопов'язані аспекти: процесуальний і структурний. Двоєдина природа самооцінки знайшла відображення в тих визначеннях, які даються їй в психологічній літературі: в них або актуалізуються її операційні характеристики, фіксуються способи, за допомогою яких людина оцінює себе, або виділяються її показники як особистісного утворення. [8, 13]

Самооцінка, з одного боку, розуміється як найважливіше утворення особистості, яке бере безпосередню участь в регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості і відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Ядром самооцінки є цінності. [13, 11]

Особливу роль в формуванню самооцінки дослідники відводять сім'ї. Факти свідчать про те, що недостача любові з боку близьких, породжує у дитини дефіцит самоставлення аж до неприйняття себе. До факторів, які впливають на формування самооцінки, належать такі як стиль виховання в сім'ї, зацікавленість дорослих у справах дитини; в школі - педагогічна оцінка, замученість дітей в оцінну діяльність. Батьківська неприязнь або умовне прийняття сприяють розвитку реально ослабленого і безпорадного „Я", яке переховується під маскою грандіозного „Я", що демонструється. У цьому випадку реальне „Я" постійно відчуває потребу бути прийнятим, а позитивна самооцінка забезпечується шляхом спеціальних маневрів: уникання спокус, приховування правди, передбачення обвинувачень із спробою самовиправдання, раціоналізації, заміщення, перекладання відповідальності за свої вчинки на інших, зменшення почуття провини через знаходження недоліків в інших людях. [13, 15]

Монополія батьків на спілкування з дитиною, самосвідомість якої тільки починає формуватись, призводить до того, що їхні установки є вирішальним чинником формулювання змістових засад її Я-концепції. Самооцінка відображає ступінь розвитку в індивіда почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить до сфери його Я. Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Крім того, самооцінка виявляється в усвідомлених судженнях індивіда, в яких він прагне визначити свою непересічну значущість. Самооцінка - цінність і значущість, котрі індивід приписує собі в цілому та окремим сторонам свої особистості, поведінки, діяльності, комунікації; відіграє роль важливого особистісного утворення і одного з центральних компонентів Я-концепції, вміщує у своїй побудові особистісні значення і смисли, систему ставлень і вартостей. Водночас це складна психоформа внутрішнього світу людини, котра визначає характер її самоставлення, ступінь самоповаги, рівень домагань, ціннісне прийняття чи неприйняття себе; виконує регулятивну, захисну і навіть терапевтичну функції; може бути різного рівня усвідомлення, адекватності. [6, 107]

Для адекватної самооцінки істотними є три моменти. По-перше, важливу роль у її формуванні відіграє зіставлення образу реального Я з образом ідеального Я, тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути. По-друге, важливий чинник формування самооцінки, пов'язаний з інтеріоризацією соціальних реакцій індивіда. Це означає, що особа схильна оцінювати себе так, як оцінюють її інші люди. По-третє, індивід оцінює успішність своїх дій-виявів через формат своєї ідентичності. [6, 26] Результати експериментальних досліджень свідчать, що люди все ж здатні адекватно оцінювати свої якості та можливості. Аналізовані самооцінки - своєрідні схеми самоставлення, що узагальнюють минулий досвід людини, організують та структурують нову інформацію стосовно певного аспекту Я. Експериментально доведено, що самооцінка приховано чи явно присутня у будь-якому самоописі. Всіляка спроба себе охарактеризувати містить оціночний елемент, який функціонує за загальноприйнятими нормами, уявленням про рівень домагань. Самооцінка, як пише Р.Бернс, величина не постійна, вона змінюється залежно від обставин. Джерелом оціночних значень є різних уявлень індивіда про себе є його соціокультурне середовище, у якому ці уявлення нормативно фіксуються в мовленнєвих значеннях. [4;6]

Критичним віком для розвитку самосвідомості і самооцінки, зокрема, є підлітковий вік, в якому найбільш інтенсивно проходить процес самопізнання. Самооцінка підлітків істотно залежить від оцінок їх референтними однолітками, в той час як юнаки орієнтуються більше на самооцінку, ніж на оцінку їх оточуючими. Самооцінка переважає все більше як регулятор поведінки, хоча значущість оцінок оточуючих зберігається.

ВИСНОВКИ

Самооцінка, з одного боку, розуміється як найважливіше утворення особистості, яке бере безпосередню участь в регуляції людиною своєї поведінки і діяльності, як автономна характеристика особистості, її центральний компонент, який формується при активній участі самої особистості і відображає якісну своєрідність її внутрішнього світу. Ядром самооцінки є цінності.

З іншого боку, самооцінка характеризується як стрижень процесу самосвідомості, показник рівня її розвитку. Самооцінка в трьохкомпонентній схемі Я-концепції частіше за все прямо ототожнюється з емоційно - ціннісним відношенням суб'єкта до себе, рідше - з образом Я або концепцією Я в цілому. Однак, треба зазначити, що на практиці відділення оцінки від знання суб'єкта про себе викликає значну складність, а іноді й взагалі неможливе.

Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

У процесі життя у людини утворюються динамічні типи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні типи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Отже, характер особистості є складним синтезом типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання.

Люди народжуються з різними особливостями функціонування головного мозку, що зумовлюється типом нервової системи, але ці фізіологічні відмінності людей є лише передумовою для формування в процесі життя різних морально-психологічних якостей, зокрема і відмінностей у характері. Те, що в одній сім'ї за схожих умов виростають діти з різними рисами характеру, не може бути доказом природженості рис характеру. Адже однакових умов у вихованні дітей не буває. Багатогранність спілкування, обставин, в які потрапляють діти, їхніх переживань створює надзвичайно різноманітні умови життя та виховання дітей. Саме це, відбиваючись у мозку дитини, викликає найрізноманітніші індивідуальні способи реагування, які поступово стають у кожної дитини своїми, властивими лише їй звичними рисами характеру. Саме те, що морально-етичні норми життя і вимоги до дітей у процесі їх виховання (вказівки, санкції) здебільшого бувають типовими, найбільше зумовлює прояви типових рис характеру, спільних для багатьох людей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Вікова та педагогічна психологія: навч. Посіб. /О.В.Скрипченко., Л.В.Волинська, З.В.Огороднійчук та ін. - К.: Просвіта, 2006. - 416 с.

2. Возрастная и педагогическая психология /Под. ред. А. В. Петровского. -М., 1979.

3. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М. В. Гамезо и др. -М., 1984.

4. Гоноболін Ф.Н. Психологія //За ред. Н.Ф.Добрині-на. -- М.: Вища школа, 1975. -- С. 136--141.

5. Дудин СИ. О связи темперамента с общими способностями // Психологический журнал. -- 1999. -- Т. 5. -- № 2. -- С. 38-51.

6. Ильина А.Й. Общительность и темперамент школьников. -- Пермь, 1961. -- С. 105.

7. Карпова А. К. Функциональные взаимоотношения между свойствами темперамента как условия эффективной деятельности монотонного содержания // Автореф. дис-., канд. психолог, наук. -- М., 1975. -- С. 20.

8. Ковалев А.Г., Мясищев В.Н. Психические особенности человека. Характер. -- Л.: Издательство Ленинградского университета, 1957. -- С. 155--160.

9. Кон И. С. Психология юношеского возраста. - М., 1979.

10. Крутецкий В. А. Психология обучения и воспитания школьников. - М., 2004.

11. Кулагина И. Ю. Возрастная психология. - М., 2003.

12. Мир детства. Юность. - М., 2001.

13. Немов Р. С. Психология. Т.1. - М., 2002.

14. Крутецкий В.А., Лукин Н.С. Очерки психологии старшого школьника. -- М., 1963. -- С. 120.

15. Крутецкий В.А. Психология. -- М.: Просвещение, 1986.--С. 186--196.

16. Кузин B.C. Психология. -- М.: Высшая школа, 1974. -- С. 241-248.

17. Левитов НД. Детская и педагогическая психология. -- М.: Просвещение, 1964. -- 477 с.

18. Лейтес Н.С. Опыт психологической характеристики темпераментов // Типологические особенности ВНД человека / Под ред. Б.М.Теплова. -- М., 1956. -- С. 267--303.

19. Люблинская А.А. Детская психология. -- М.: Просвещение, 1971. - С. 353-355.

20. Мерлин B.C. Отличительные признаки темперамента // Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю.Б.Гигатенрейтера, В.Л.Романова. -- М., 1982. -- С. 160-166.

21. Мерлин B.C. Очерк теории темперамента. -- М., 1964. - 302с.

22. Мерлин B.C. Темперамент // Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. -- М., 1970. -- С. 376--379.

23. Небылицын В.Д. Избранные психологические труды / Под ред. Б.ФЛомова. -- М., 1990. -- 406 с.

24. Небылицын В.Д. Темперамент // Психология индивидуальных различий. Тексты / Под ред. Ю.Б.Гиппен-рейтера, В.Я.Романова. -- М., 1982. -- С. 153--159.

25. Немов Р.С. Психология Книга 1. -- М., 2004. -- С. 394-401.

26. Основи психології / За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -- К.: Либідь, 2005. -- С. 212--218.

27. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. -- Самара: Издательский Дом «БАХРАХ», 2004. -- 672 с.