Сім'я як найважливіший інститут соціалізації дитини

Сім'я як найважливіший інститут соціалізації дитини

У дошкільному віці відбуваються значні зрушення у формуванні особистості дитини. Змінюються її спосіб життя, зміст і форми спілкування з іншими людьми, різко зростають можливості фізичного і психічного розвитку, породжуючи нові потреби, інтереси, а отже, й нові спонукання до дедалі більш різноманітних видів діяльності. Належне функціонування сім’ї як соціального інституту є вкрай необхідним для суспільства тому, що саме тут відбувається соціалізації дитини.

Людина не народжується із закодованими соціально-позитивними чи соціально-негативними властивостями. Особистість людини, її сутність формується в процесі всього життєвого шляху — в процесі соціалізації, внаслідок якої людина набуває певних властивостей і якостей, що детермінують її поведінку.

У тлумачному словнику поняття «сім’я», «родина», «рід» уживаються як синоніми, що відображують певну групу людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сім'я — це одна з найважливіших форм організації життя людей, яка має фундаментальне значення як для індивіда, особистості, так і для суспільства.

Отже, сім’я - це гніздо суспільства. Саме в сім'ї людина отримує свій перший досвід соціальної взаємодії.

Свого часу Г. Матвеєв запропонував для кращого тлумачення поняття сім’ї, звести його до основних ознак: сім’я є об’єднанням осіб, пов’язаних між собою шлюбом або спорідненістю; взаємною матеріальною та моральною підтримкою; народженням та вихованням дітей; взаємними особистими та майновими правами та обов’язками; спільне проживання учасників сімейно-побутового об’єднання та ведення ними спільного господарства [2, с. 41]. Нам здається, що саме такі ознаки сім’ї є найбільш прийнятними для виділення сім’ї з-поміж інших соціальних утворень.

Разом з тим природа самої сім’ї надзвичайно складна та багатогранна.

Тому жодне визначення не може найбільш повно і найбільш точно відтворити та розкрити її сутність. Визначення фіксують лише найбільш спільне та суттєве в предметі дослідження. Різнобічні та численні дослідження сім’ї, її функцій, ролі та значення для суспільства в цілому, дозволили вченим сформулювати ряд нерідко досить різних висновків, проте в одному, думка більшості співпала — справедливій оцінці важливості для людського суспільства сімейних зв’язків, які виступають необхідною рушійною силою та стимулом цивілізації.

Для дитини сім’я – це середовище, де формуються умови його фізичного, психічного, емоційного і інтелектуального розвитку. Для дорослої людини сім’я є джерелом задоволення низки його потреб і малим колективом, який висуває до людини різні і досить складні вимоги. В процесі життєвого циклу людини послідовно змінюється її функції і статус в сім’ї.

Сім'я поєднує у собі властивості соціальної організації, соціальної структури, інституту та малої групи, входить у предмет вивчення соціології, соціалізації, психології, педагогіки, політики і права; дозволяє краще зрозуміти процеси соціального контролю та соціальної дезорганізації, соціальної мобільності, міграції і демографічних змін. Без звернення до своєї сім'ї немислимі прикладні дослідження в багатьох сферах виробництва та споживання, масових комунікацій, вона часто описується в термінах соціальної поведінки, прийняття рішень, конструювання соціальних реалій тощо.

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особливості, що істотно впливають на становлення особистості дитини:

1) Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспільства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона, сім'я — це суспільство в мініатюрі, з якого вибудовується соціальна взаємодія загалом.

2) Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впливи. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і суспільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орієнтаціями членів сім'ї.

3) Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей поза сім'єю.

4) Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спрацьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологічних механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне “зараження”. При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на формування почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням.

Як засвідчують спостереження, позитивній соціалізації сприяє дотримання у сімейному вихованні наступних пріоритетів у батьківських моделях поведінки:

особистість важливіша від проблеми;

теперішнє важливіше, ніж майбутнє та минуле;

почуття і переживання важливіші думок і вчинків;

співпереживання і розуміння важливіші пояснень;

сприйняття і розуміння важливіші виправлення;

особистісна спрямованість важливіша методик;

особистісна зрілість важливіша просто дорослості.

Сім’я є першим і єдиним на певному етапі формування особистості інститутом соціалізації. І в цьому сенсі ми солідарні з О. Сахаровим, який підкреслював, що «протягом певного періоду, доволі відповідального періоду становлення свідомості, волі та характеру, саме сім’ї належить у процесі виховання основна, провідна роль» [5, с. 61]. Тільки сім’я з позитивним морально-психологічним потенціалом спроможна до кінця виконати свій обов’язок перед суспільством по формуванню суспільно цінної особистості. Тому, справедливим є висновок, що «світогляд і моральні цінності, що існують у нашому суспільстві, неповнолітній спочатку сприймає у тому вигляді, в якому вони існують як відображення в свідомості його постійного оточення» [6, с. 20].

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Саме сім'я закладає основу, спираючись на яке дитина вибірково сприймає, засвоює або відкидає наступну соціальну інформацію в якості керівництва до дії. Сімейний вплив на дітей є унікальним за інтенсивністю та результативністю, оскільки воно здійснюється безперервно, одночасно, охоплює всі сторони особистості, що формується, триває протягом багатьох років, заснований на сталості контактів і, що дуже важливо, на емоційних стосунках дітей і батьків між собою. Не можна не визнати, що в цих випадках мова йде не тільки про природні почуття любові і довіри, а й про почуття дитиною своєї безпеки, захищеності, можливості ділитися переживаннями, отримувати допомогу. Так само не можна не погодитися, що сім'я - основне середовище існування та життєдіяльності дітей в ранній період життя, і багато в чому зберігає цю якість у підлітковий період.

У процесі сімейного спілкування передається життєвий досвід старших поколінь, рівень культури почуттів і поведінки. Сімейне виховання є важливою умовою формування особистості дитини, тому що сім'я - це той мікроколектив, в якому дитина набуває першого досвіду людських контактів, де, спостерігаючи за оточенням, вона засвоює норми і правила поведінки, і через брак життєвого досвіду робить висновок, що все, що відбувається в родині повторюється в суспільстві в цілому, беручи сім'ю за модель всього суспільства.

Особливо важливе значення для виховання моральних якостей дітей має особистий приклад батьків. Батько і мати - найближчі і найбільш переконливі зразки, на прикладі яких людина, росте, перевіряє і будує свою поведінку. Дитина дуже уважна і чутлива до всього, що їй доводиться спостерігати, з чим доводиться стикатися в сім'ї - першою і головною ниві життєвих вражень. Словом, вся обстановка сімейного життя, всі без винятку його прояви, впливають на дітей, які ростуть у цій сім'ї.

Сімейне виховання - це повсякденний і безперервний вплив на свідомість людини, підростає, всього укладу життя цієї сім'ї, кожного вчинку батьків. Ми повністю згодні з тими вченими, які підкреслюють, що «вплив сім'ї на дитину настільки специфічний, що йому просто неможливо підібрати еквівалент; сім'я близько підходить до об'єкта виховання, може безпосередньо на нього впливати, оскільки наділена для цього величезними можливостями »[3, с. 39-40].

Питання виховної ролі сім'ї завжди були актуальними для суспільства, незважаючи на пануючу ідеологію того чи іншого періоду його розвитку. Роль сім'ї у вихованні дітей величезна, і сімейне батьківське виховання не можна замінити самими формами державного, суспільного виховання. Тільки нормальна, благополучна сім'я може стати для дитини носієм неповторною близькості (емоційної, духовної) батьків і дитини; має можливості постійно, інтенсивно, свідомо і в звичайному природному режимі впливати на дітей; приваблює дітей до вирішення сімейних питань, робить їх повноправними членами сім'ї, своєрідними партнерами, для дитячої свідомості дуже важливо, з розумінням ставиться до всіх дитячих і підліткових проблем; формує характер дитини, з максимальним урахуванням моральних, культурних і правових цінностей суспільства; надає дитині позитивного досвіду спілкування, позитивного уявлення про взаємовідносини статтями, майбутнє сімейне життя; приваблює дітей до істинних цінностей, формує відповідні орієнтації; є засобом захисту від негативних факторів ззовні.

Сім’я виступає домінуючим інститутом у формуванні особистості дитини. Причому тільки та сім’я має позитивний вплив, яка допомагає дитині відчувати себе рівноправним членом сімейного колективу, де її люблять; вона має у сім’ї свої права і обов’язки; до її потреб ставляться з розумінням. Саме в таки їх сім’ях діти найбільше цінують поради і допомогу батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній обстановці дитина виростає доброзичливою, гуманною, спокійною, здатною до співчуття та емпатії, оптимістичною, добрим товаришем, має тверді етичні моральні цінності.

Отже, навколишнє соціальне мікросередовище, психологічний клімат у сім'ї, умови виховання, стосунки з батьками і особистість самих батьків мають вагомий вплив на дитину і, насамперед, на особливості її характеру. Якщо сімейна атмосфера несприятлива для психічного розвитку, то цілком можливо, що і сформовані риси особистості дитини також будуть патологічними.