«Сучасні підходи до формування системи патріотичного виховання в умовах школи-комплексу» ЗМІСТ  ВСТУП.

Формування системи патріотичного виховання через освітньо-виховне середовище в умовах сучасної школи-комплексу. (Актуальні підходи до формування громадянина-патріота в навчальному закладі)- Циганов Г.В.директор Запорізького навчально-виховного комплексу № 63 Запорізької міської ради Запорізької області                                                                                С.3 -18

ДОДАТОК І. Тематичний напрям: Патріотичне виховання як організований культуротворчий процес взаємодії педагогів, учнів та батьків

1.Особливості патріотичного виховання молоді в контексті розвитку сучасного суспільства. Головні напрями патріотичного виховання школярів в умовах сьогодення- Степченко О.І.- заступник директора з НВР, вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії,старший вчитель;                               С.19-22

2.     Роль методичної служби закладу у вихованні в учнівської молоді почуття патріотизму- Круліковська Л.М.-заступник директора з НВР, вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист;         С.22 - 27

3.     Роль соціально-психологічної служби закладу у вихованні в учнівській молоді почуття патріотизму-Жестакова К.П.- практичний психолог ЗНВК № 63;

                                     С.28 - 32

4.     Національно-патріотичне виховання на заняттях з дисциплін фізикоматематичного циклу- Гукиш С. П.- заступник директора з НВР, вчитель математики, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист; Діброва Ю.В.вчитель фізики ЗНВК№63; Максимчук І.В.-вчитель математики та інформатики

ЗНВК№63;                                                                                                           С.32 - 39

5.Формування національної свідомості та патріотизму в діяльності органів учнівського самоврядування-Антіпова Катерина- учениця 9-Б класу, президент школи; С.39 - 41

6.     Формування патріотичних якостей молодших школярів у взаємодії сім’ї та зовнішнього виховного середовища-Білецька В.В.-вчитель початкових класів

ЗНВК№63 С.41 - 47     

7.     Літературне краєзнавство у школі -один із шляхів національно- патріотичного виховання учнів-Шквиря С.Г.- завідувач бібліотекою ЗНВК№63;

С.47 – 48

ДОДАТОК ІІ. Тематичний напрям: Формування патріотичного виховання засобами проведення національно-спрямованої навчальної діяльності на уроках та в позаурочний час

1.Патріотичне виховання на уроках літератури рідного краю-Кулак Н.Є.-

вчитель української мови та літератури ЗНВК№63;                                 С.49 - 50          2. Формування соціокультурної компетенції учнів на уроках англійської мови як засіб виховання свідомих патріотичних почуттів-Чуча М.С.-вчитель англійської

мови ЗНВК№63;                                                                                                С.50 - 57

              

3.     Патріотичне виховання учнів початкових класів на уроках української мови та створення умов для вільного формування в учнів власної  світоглядної

позиції-Манило Ю.Г.-вчитель початкових класів, старший вчитель, керівник

шкільного МО; С.57 - 60  

4.     Патріотичне виховання на уроках української мови та створення умов для вільного формування в учнів власної світоглядної позиції-Земляна Л.М.-вчитель

української мови та літератури , спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист,

керівник шкільного МО;                                                                                С.60 - 64

5.Патріотичне виховання на уроках образотворчого мистецтва  та художньої культури-Круліковська Л.М.-вчитель образотворчого мистецтва та художньої

культури ЗНВК№63;                                                                                       С.64 - 69

6. Формування національної свідомості та патріотизму на уроках історії України в сучасній школі-Циганов Г.В.-вчитель історії ЗНВК№ 63, спеціаліст вищої

категорії, старший вчитель; Саламатіна Т.В.-вчитель історії ЗНВК№ 63,

спеціаліст вищої категорії, старший вчитель; С.69 - 85 7. Патріотичне виховання на уроках історичного циклу та в позакласній роботі-

Охромій І.І.-вчитель історії ЗНВК № 63, спеціаліст вищої категорії, старший

вчитель, керівник шкільного МО;                                                               С.85 - 98

8.  Формування патрiотичних почуттів на уроках географiї- Майоренко С.Г.-

вчитель географії ЗНВК№63; С.98 - 101

9.  Патріотичне виховання як складова частина педагогічного процесу на уроках біології та екології-Поливанюк О. М.-вчитель біології ЗНВК №63,спеціаліст

вищої категорії, вчитель-методист. С.101 - 102

ДОДАТОК ІІІ. Тематичний напрям: Патріотичне виховання у контексті розвитку духовного потенціалу особистості дитини дошкільного віку

1. Формування знань про рідне місто як складова патріотичного виховання старших дошкільників. Прищеплення любові до «Маленької Батьківщини»- один із перших кроків у патріотичному вихованні дітей дошкільного віку- Іванішина Н.В.- вихователь дошкільного відділення ЗНВК№63; Перцова В.П.- вихователь дошкільного відділення ЗНВК№63; С.103 - 107

2.Виховання патріотизму починається з родини-Железняк О. О.- практичний

психолог дошкільного підрозділу ЗНВК№63;                                               С.108 - 109

3.     Патріотичне виховання у контексті розвитку духовного потенціалу особистості дитини дошкільного віку-Кирик О.М.-заступник директора з НВР подошкільному підрозділуЗНВК № 63 спеціаліст ІІ категорії;               С.109 - 110

4.     Патріотичне виховання як чинник розвитку особистості дитини дошкільного віку-Железняк О. О.- вихователь дошкільного підрозділу ЗНВК№63; 

        С.111 - 113

5.     Розвиток мовлення дітей старшого віку з використанням фольклорних скарбів українського народу-Толпейкіна О. М.- вихователь-методист, вихователь

дошкільного підрозділу ЗНВК№63.       С.114 - 117                                                         СВІТЛІЙ ПАМꞌЯТІ ПАТРІОТА,

                         ПЕДАГОГА ТА ПРОВІДНИКА 

                         МАЛЬКА МИКОЛИ СЕМЕНОВИЧА

                         ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ…

Формування системи патріотичного виховання через освітньо-виховне середовище в умовах сучасної школи-комплексу. (Актуальні підходи до формування громадянина-патріота в навчальному закладі)

 

Циганов Г.В.-директор Запорізького навчально-виховного комплексу № 63 Запорізької міської ради Запорізької області

 

Не питай у країни, що вона зробила для тебе, запитай себещо ти зробив для своєї країни. Д.Ф.Кеннеді

Нинішня політична ситуація в країні вимагає від школи, батьків, громадськості особливого ставлення до питання національно-патріотичного виховання учнівської молоді

Кожен день ми отримуємо свіжі новини з різних фронтів. Серед них, звичайно, найтрагічніші – це про події в зоні АТО, де гинуть наші герої, і їх число з кожним днем зростає й сягає тисяч. І тільки постійна наша підтримка допомагає воїнам героїчно захищати Батьківщину від російського агресора, тому нам, освітянам, потрібно підтримати той високий рівень патріотизму дітей і всього населення, щоб докласти свій внесок в майбутню перемогу.

. Цей ідеал базується на засадах народних чеснот українців і християнської моралі, позитивних героїв літописних творів княжих часів, педагогічній думці України від «Повчання дітей» В.Мономаха до «Виховного ідеалу» Г. Ващенка. 

Стрижнем усієї системи національно-патріотичного виховання постає національна ідея, рушійна сила становлення, розвитку та функціонування будь-якої нації. Такою ідеєю на сьогодні є «Україна- єдина країна!» Держава Україна утворилась, як поліетнічна, у ній споконвіку проживають великі компактні етнічні групи: українці, росіяни, угорці, румуни, молдавани, поляки, кримські татари, євреї і т.д. Будь-які національні змагання в Україні можуть призвести лише до чергового прояву сепаратизму й розколу країни. Слід пропагувати своєрідний «вінок» національних традицій України. 

«Хто не знає минулого, той не вартий майбутнього», - свідчить мудрий вислів. Молоде покоління українців повинне знати власну історію, знати, хто ми і чиї діти, знати, яким шляхом йшов наш народ до незалежності, яку ціну було сплачено за те, щоб «не вмерла України ні слава, ні воля». Свідомість і культура починаються з шанобливого ставлення кожної людини до свого народу, його історії. Знання  ж історії власної держави, в свою чергу, неможливе без знання історії своїх «маленьких батьківщин», тих місць, де ми народилися та виросли. Любов до рідного краю починається з шанобливого ставлення до його історії, бажання її пізнавати та вивчати.

              

Для покращення роботи з національно-патріотичного виховання, необхідно категорично переглянути загальне спрямування та скорегувати акценти до викладання історії в школі, зміст матеріалу в підручниках, самі підручники. Рекомендовані Міністерством освіти і науки України задовго до подій Революції Гідності 2013-2014 років підходи до викладання історії України як предмету суттєво не змінилися від 1991 року-частина як вчителів,так і пересічних громадян і досі не позбулися внутрішнього відчуття меншовартості у сприйнятті власної історії. Замислимось: чи мали б ми на сьогодні такі результати? Чи була б війна на Сході України, чи втратили б ми Крим, коли б українці знали історію своєї держави, коли б вивчали її під гаслом патріотизму? Чи дозволили б українці Сходу називати своїх братів на Заході бандерівцями, коли б справжня біографія Степана Бандери, його ідеали, були загальновідомими? Чи мала б такий вплив на нас ворожа пропаганда, коли б зі школи у всіх куточках України дітей виховували поважати рідну державу, українську мову, її народ, її складну історію й культуру? Думаю, ані ворожнечі, ані соціального та етнічного поділу, ані економічної залежності України могло б і не бути. Все було б інакше, якби ми 25 років поспіль не формували особистість меншовартісного, байдужого українця, меншовартісної держави. Ми продовжуємо нести ментальні втрати, бо не привчені захищатися від агресивної антиукраїнської пропаганди. Провідна роль в цьому належить учителю, який формує світогляд молодої людини. Викладання історії України до 2013 року сприяло формуванню думки про нашу історію як історію пригніченого народу, в якій наявні зрада, підлість, підкуп; історія народу, який тільки те й робив, що «відбивався від різних завойовників». Необхідно наполегливо та докорінно змінити акценти та підходи до викладання - не пригнічений, а нескорений і волелюбний народ. Наша історія героїчна в усі часи існування-і в минулому, і сьогодні. Яскраві приклади-герої Крут, герої Майдану, герої війни на Сході. Слід так виховувати підростаюче покоління, щоб раз і назавжди позбутися філософії пригніченості і сформувати у молоді філософію успіху, філософію гордості за приналежність до народу-воїна , оборонця рідної землі, народу-переможця.

Нині ми часто спостерігаємо тотальну демонстрацію любові до України, приналежності до нації через національні елементи на одязі, автівках, тощо. Українська спільнота повинна застерігатися як від підміни патріотизму націоналізмом, так і до звичного для більшості шароварництва, далекого від ідеології українства. Поруч з цим, вагомим внеском до справи національно-патріотичного виховання на Заході та Сході, на Півдні та Півночі України могло б стати відновлення старих народних ремесел та мистецтв, в першу чергу-ужиткових-ковальства, вишивання, розпису, писанкарства, гри на кобзі, бандурі, трембіті, сопілці, тощо. 

Саме вчителі, як ніхто інший, відчувають всю повноту відповідальності перед суспільством і Державою, що пов'язана з необхідністю прийняти на себе місію Мойсея, який, нарешті, виведе свій народ з ідеологічного рабства свідомості, та, працюючи з дітьми, громадою, а в окремих випадках- і з колегами щодо донесення справжньої історії України, вільної від проросійської істерії; приведуть оновлене покоління вільних духом українців до омріяної Землі Обітованої-вільної, незалежної, заможної України- батьківщини її волелюбного та гордовитого народу. Зважаймо й на те, що більшість шляху від раба до вільної людини, нами вже подолано…

Але чи здатні вчителі до цієї місії, чи достатньо знань, сили волі, власних переконань? Безумовно, хоча декому здається, що патріотичне виховання учнів стосується тільки вчителів мови та літератури, історії. Звичайно, предмети гуманітарного циклу мають для цього більші виховні можливості, аніж точні науки. Але коли на уроці фізики в 11 класі діти дізнаються, що першовідкривачем рентгенівського променя був український учений Іван Пулюй, а теорію космічних польотів розробив українець Юрій Кондратюк, це, безумовно, викликає у дітей гордість за геніїв свого народу й сприяє національному вихованню.

Патріотизм належить до складних почуттів і має декілька духовних пластів. Перший- поверхневий - це природна любов до свого народу як до самого себе та своєї родини, любов до рідного слова, до рідної природи, яка проходить скрізь серце.

Другий пласт патріотизму проходить крізь розум. Усвідомлення розумом свого святого обов’язку перед народом стати на захист його інтересів, усвідомлення необхідності протистояти, витримати натиск.

Третім основним пластом патріотизму є такий рівень, коли готовність служити Батьківщині, своєму народові, готовність до співпраці задля справи, яка вища за особисті інтереси і особисте життя закладена у свідомості, у крові.

Патріотизм, не може виховуватися частинами. Він у своїх проявах ситуативний і виступає як результат життя людини, її праці, відпочинку, навчання, всієї системи відносин. Виховання патріотизму вимагає єдності і цілісності впливу виховної дії на особистість і не може бути реалізоване простою сумою механічно об'єднаних заходів. Лише гармонійне поєднання національно-патріотичного й загальнолюдського у свідомості вихованця забезпечить нації розвиток і процвітання.

Педагогічний колектив Запорізького навчально-виховного комплексу № 63 Запорізької міської ради Запорізької області тривалий час працює над проблемою громадянського та патріотичного виховання школярів, використовуючи для цього різні форми та методи роботи, проектну діяльність, інноваційні технології, експериментуючи та творячи власну модель громадянського виховання. Серед різноманітних методів та форм пріоритетну роль надаємо активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. Реалізація поставлених завдань проводиться нами за трьома тематичними напрямами, такими як:

                                         І.      Тематичний      напрям:      Патріотичне      виховання      як        організований

культуротворчий процес взаємодії педагогів, учнів та батьків;

ІІ. Тематичний напрям: Формування патріотичного виховання засобами проведення національно-спрямованої навчальної діяльності на уроках та в позаурочний час;

ІІІ. Тематичний напрям: Патріотичне виховання у контексті розвитку духовного потенціалу особистості дитини дошкільного віку.

Ряд відомих вчених, таких як Ващенко Г., Русова С., Кононенко П., Руденко Ю., Стельмахович М. та інші в своїх дослідженнях підкреслюють, що патріотичне почуття живе у кожному народові, що воно властиве кожній нормально вихованій людині, проростає із самого буття української нації, її історії, вічним прагненням здобути справжню волю. А брак цього почуття у людини не на користь державотворчому процесові [2]. 

Виходячи з того, що патріотизм-одна із моральних якостей особистості, стратегічна ідея діяльності закладу з питання виховання патріотизму учнів полягає в думці, що патріотичне виховання учнів на героїчних традиціях українського народу є основою духовного розвитку особистості, частиною національного світогляду і поведінки [5].

              

 З 1995 року наш заклад працює над реалізацією завдань національнопатріотичного виховання, в основу яких покладено педагогічні ідеї В. Сухомлинського про виховання Громадянина-патріота.

 Пропоновані до уваги педагогічної громадськості матеріали роботи закладу з визначеної проблеми пройшли тривалу- з 1995 року- апробацію в умовах структурних підрозділів закладу, неодноразово висвітлювались на семінарах, конференціях  районного, міського та обласного рівнів та при проведенні роботи стосовно участі закладу в міжнародних шкільних проектах ; оприлюднення даних матеріалів, на думку авторського колективу, є витребуваним в умовах сьогодення та таким, що може бути реалізованим в будь-якому закладі освіти України, де працюють наші однодумці .

 Темою даного проекту постає патріотичне виховання в умовах школикомплексу.

Об’єктом проекту- власне сам процес діяльності закладу, спрямований на виховання патріотичних почуттів починаючи з дошкільного відділення до випускного класу.

Предметом проекту постають педагогічні умови, реалізація змісту патріотичного виховання в закладі.

Методологічною основою роботи над педагогічною проблемою постали ідеї про взаємозв’язок національного і загальнолюдського, формування всебічно розвиненої особистості, її духовності в процесі патріотичного виховання в умовах школи-комплексу.

Багаторічний досвід нашої роботи свідчить, що вирішення як цієї, так і будьякої іншої проблеми можливе виключно через реалізацію системного підходу, оскільки  в усіх видах основної діяльності школяра, учня, вихованця (навчанні, праці, громадській роботі, спорті, туризму, грі, гуртковій роботі, позакласній роботі, тощо) наявна можливість для здійснення патріотичних вчинків та справ. 

З метою реалізації поставлених завдань нами розроблено модель оптимального в наших умовах варіанту педагогічної діяльності, спрямованої на виховання в учнів патріотичних почуттів через зв’язки освіти з життям українського народу в минулому і сучасному. 

Нами розроблено та впроваджується освітньо-виховну систему патріотичного виховання засобами педагогічного менеджменту, яка охоплює всі напрямки діяльності в освітньо-виховному середовищі школи-комплексу (див.рис.1).

Перша складова системи- управлінський супровід, який спрямовано нами на стратегічне та річне планування діяльності з проблеми формування знань, свідомості, принципів, на узгодженість річного плану з планами структурних підрозділів (соціальної служби, бібліотеки, методичних об’єднань, педагогічної ради, класних керівників); на обґрунтований розподіл функціональних обов’язків, на методичну, теоретичну підготовку та інформаційне забезпечення кадрів, засвоєння методик, оперативну корекцію громадянсько-патріотичних навчально-виховних технологій.

 

 

 

 

              

-         джерелами українського етнопедагогіки;

В. О. Сухомлинський підкреслював, що у патріотичному вихованні найяскравіше виявляється проектування людини. Виховуючи юного патріота, ми уявляємо собі, яким би виявився наш вихованець під час тяжких випробувань для Батьківщини – якби патріотичне виховання не передбачало цього, воно було б бездіяльним [6].

Виховати людину з активною патріотичною позицією завдання не із легких, але необхідно, на наш погляд, спиратися на думку В. Сухомлинського стосовно того, що джерелами, якими живляться патріотичні почуття, є природа рідного краю, рідна домівка, мати з батьком, рідне слово, місто, де народилася людина, славне минуле країни, героїчна її історія [4].

Саме суть цих джерел реалізується у навчальній діяльності при викладанні дисциплін навчального плану через:

-         усну народу творчість (казки, легенди, прислів’я, приказки, балади, думи, фольклорні твори, козацькі літописи, історичні та народні пісні); 

-         надбання великих світочів української духовності (поезія, твори літературного походження, джерела української історії, художні твори);

Вивчення цих шедеврів формує патріотичні почуття, бо вони є своєрідним кодексом людської гідності, посібником пробудження совісті, розвивають в учнів почуття національної гордості, любов до народу, до Вітчизни, спонукають до фізичного вдосконалення, володіння знаннями про бойові сторінки українського народу, його збройних сил. Ми переконуємо учнів, що справжній патріот України повинен повсякчас тримати руку на пульсі життя нашого народу у минулому, та на пульсі життя сучасного. В нинішній тривожний час учні повинні повести боротьбу з тим, що заважає державотворенню, допомагати словом і ділом доводити і використовувати всі знання аби спростувати брехню, інтриги, ворожі провокації спрямовані проти української суверенної держави [5].

Вивчаючи нашу славну історію, надбання великих світочів української духовності, високу народну культуру нації, оригінальну літературу, дивовижну українську мову, рідний край у учнів з’являється спрага до набуття нових знань, зацікавленість у дослідженні історичних джерел, фактів.

Наведу приклади спільних досліджень вчителів та учнів:

➢  “Державно-конституційні традиції за козацьку добу”;

➢  “Тоталітаризм- феномен ХХ століття”;

➢  “А. Гітлер: витоки нацизму”;

➢  “Мотиви доблесті запорізьких козаків та їх гетьманів у творах українського фольклору”;

➢  “Дослідження славного минулого українського народу в казці Івана НечуяЛевицького “Запорожці””;

                                 ➢         “Дослідження     благородства,     відповідальності,     мужності,        вірності,

життєлюбства запорізьких козаків у повісті А. Я. Чайковського “За сестрою ”;

➢ “Дослідження мотивів козацької слави та доблесті в творчості українських письменників: П. Куліша, М. Старицького, Л. Костенко “;

              

 в) волейболу;

 г)  гандболу;

 д) «Спас».

3.Інтелектуальний.

Школа «Зернятко» для дітей мікрорайону, що навчатимуться в нашому комплексі; гурток іноземної мови в дошкільному відділенні та початковій школі.

Окрім вищезазначеного, відповідно сплановано діяльність шкільної логопедичної, психологічної служб, шкільної бібліотеки, комп’ютерних залів та Центру дозвілля школяра.

Структура школи-комплексу визначена нашим статутом як 4-ступенева: дошкільний підрозділ та школа І-III ступенів. Вона розрахована на максимальне задоволення потреб вихованців і учнів щодо виховання і освіти на рівні, який відповідає віковим особливостям дитини і державним стандартам, забезпечує розвиток індивідуальних здібностей і природних нахилів.

Дошкільний підрозділ забезпечує виховання і навчання дітей з 2-х до 6 років; їхню підготовку до навчання в україномовних класах (ЗНВК № 63;ліцею № 34; гімназії № 93). Паралельно з цим робота конкретного вихователя підпорядкована використанню всього спектру народних традицій (народного святкового календаря). Це-- найблагодатніший ґрунт для формування у малечі національної свідомості, засвоєння усних форм мовлення. Пояснення доступними засобами українського танцю, вишивки чи писанкарства, фольклорний спів, звернення до основ народного ремесла, заняття з розвитку мовлення, виступають в  якості елементів певного навчально-виховного етапу

Школа І ступеня (початкова школа) сприяє опануванню учнями (крім предметів державного компоненту) навчальних дисциплін, що забезпечують зміст навчання: українознавство, іноземні мови, основи інформатики, психологічних знань, хореографія. Ознайомлення з народною символікою на уроках образотворчого мистецтва;художня праця замість обслуговуючої, народний спів, театралізоване дійство; пізнання навколишнього світу на основі народного світоуявлення; фізичне виховання на основі народних рухливих ігор; читання відповідних текстів, все це разом узяте виступає як запорука формування національної свідомості на даному віковому етапі поступового переходу до наукового розуміння світу.

Школа II ступеня забезпечує наступність викладання предметів, вивчення яких розпочато в початковій школі, а також поглиблене вивчення окремих дисциплін державного компоненту: української мови та літератури, історії України; запровадження спецкурсів та курсів за вибором українознавчого спрямування. У середній ланці національне виховання стає більш делікатним. На уроках історії, української і світової літератури поєднуємо культуру національну та загальнолюдську. Велика роль на цьому етапі приділяється театральним дійствам, фольклорним гурткам, хору. Театральну виставу розглядаємо як підсумок роботи на уроках історії, літератури, музики.

Школа III ступеня спрямована на індивідуальний розвиток учнів.задоволення їхніх потреб та підготовку до вступу в свідоме життя. Національне виховання ж на цьому етапі переходить від виховання світовідчуття і світогляду до формування національної свідомості. Головну роль у цьому ми відводимо історії та літературі.

              

На нашу думку, в такій системі безперервного навчання і виховання, де існує мотивація кожного наступного етапу і попередніх; де програми є наскрізними, а виховання ґрунтується на вікових психологічних особливостях дитини і має стрижневу основу, якраз і можливе виконання визначених нами завдань виховання Патріота і Громадянина.

Класні керівники ознайомлюють учнів з культурою українського народу. Традиційними стали великодні та різдвяні свята, виготовлення та виставки писанок, свята "День Соборності", "Свято моєї Батьківщини. У школі проводяться лінійки Пам’яті: "Україна пам’ятає Голодомор", "9 травня – День Перемоги", "Трагедія на ЧАЕС", "Пам'яті героїв Крут"; конкурси малюнків "Свята моєї Батьківщини".

Пріоритетним напрямом виховної роботи в закладі визначено формування особистості учня-патріота України, який усвідомлює свою приналежність до сучасної цивілізації. Із цією метою в кожному класі проводяться виховні та інформаційні години, на яких вивчаються символи, обереги України, основні закони нашої держави: "Свою Україну любіть", "Моя Україна -червона калина", "Політична культура молодої людини", "Прапор, Герб - ознаки держави", "Я - громадянин України" тощо.

Активній громадянській позиції навчаємо, залучаючи дітей до участі в шкільному самоврядуванні. Формування активної, ініціативної, здатної приймати нестандартне рішення особистості неможливе без широкого залучення учнів до участі в управлінні шкільними справами через діяльність в органах учнівського самоврядування.

Представники шкільного парламенту постійно ведуть роботу по уточненню списків ветеранів та учасників бойових дій мікрорайону, виготовленню вітальних листівок та привітанню ветеранів Другої Світової війни, пишуть вірші на воєнну тематику.

Учні нашого закладу виготовили стрічки пам’яті «Пам’ятати про нас вічно!», а також створили інформаційну сторінку «Зірка Пам’яті» на сайті школи. Відбуваються круглі столи з ветеранами ІІ світової війни, зустрічі з учасниками Афгано-радянської війни.

Патріотичне виховання відображається у проведенні заходів, присвячених Дню партизанської слави, Міжнародного дня людей похилого віку, Дня ветерана, Дня Збройних сил України, Дня міста, Дня визволення міста від фашистських загарбників, День Соборності, День Гідності та Свободи, День пам’яті жертв Голокосту, вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні, відзначення подвигу героїв бою під Крутами. Наш навчально-виховний комплекс приймає активну участь у заходах міста, області. Наприклад, акція «Зірка пам’яті», заходи з відзначення річниць визволення України від фашистських загарбників, участь у міському конкурсі малюнків «Моє рідне місто», Європейський тиждень місцевої демократії, участь у Всеукраїнській історико-краєзнавчій експедиції «Історія міст і сіл України», святкуванні Дня міста , заходи до Дня партизанської слави, Міжнародного дня людей похилого віку і Дня ветерана, створення літопису «Ордени в моїй родині», участь у обласному етапі Всеукраїнської виставки-конкурсу з декоративно - ужиткового та образотворчого мистецтва «Знай і люби свій край». Підведення підсумків свідчить, що педагогічний та учнівський колективи школи-комплексу активно працюють в напрямку формування патріотичних відчуттів учнів й вихованців.

              

Школа, на відміну від інших державних установ, ніколи не стояла осторонь виховання учня – справжнього патріота своєї Вітчизни. Багато вже зроблено в цьому напрямку. Зокрема, в усіх кабінетах оформлено стенди з національною символікою. Проведено ярмарок Милосердя, виручені кошти з якого було передано воїнам АТО. Значна увага приділяється історико-краєзнавчій роботі. З метою поглибленого вивчення історії свого краю та України в цілому були проведені ряд поїздок до Львова, Дніпропетровська, Києва, екскурсії до музею Запорозького козацтва на о.Хортиця, краєзнавчого музею міста.

Слід відзначити плідну  роботу колективу з виховання в молоді шанобливого ставлення до своїх джерел, свого коріння, історії свого роду.

Традиційно школа є одним з ініціаторів та організаторів загальношкільних заходів, таких як «День міста, (День Шевченківського району)», низки заходів до Дня Перемоги, проведення загальношкільних акцій «Пам’яті жертв голодомору», «Запали у віконці свічку», «Великоднє дерево», «Великодній кошик», проводяться конференції до річниці Чорнобильської трагедії, Дня Перемоги, «Пам’яті небесної сотні».

Класними керівниками та класоводами проводиться цикл бесід, виховних годин з питань виховання справжнього патріота України.

Стало традиційним проведення виховних заходів із залученням представників громадськості, депутатського корпуса, діячів культури й мистецтва, місцевих політиків. Приємно відзначити, що перший урок для старшокласників на тему «Ми – нація єдина!» в цьому навчальному році проведено в тандемі директор школи-депутат Запорізької міської ради В.І.Великий.

Протягом останніх років ЗНВК№63 активно співпрацює з країнами Європейського Союзу, а також Південної та Східної Європи  в рамках шкільних міжнародних проектів:

Ø  “Формування навичок здорового способу життя”

o   Проект реалізується з квітня 2006р за сприяння Групи Помпіду Ради Європи, та підтримки благодійної організації “Люди в біді” (Словаччина). Автор проекту та тренінгів Річард Джон Айвс (керівник Англійської організації “Educare”) Країни-учасники: Румунія, Грузія, Україна, Росія; Ø Міжнародна шкільна мережа “Континент без кордонів”.

o   Проект реалізується з грудня 2006р. за підтримки Департаменту Міжнародних зв'язків (IKZ) Міністерства Освіти Австрійської республіки. Країни-учасники проекту: Австрія, Албанія, Боснія та Герцеговина, Чорногорія, Македонія, Сербія, Росія та Україна.

Ø  Екологічний проект “Європейські школи задля живої планети”.

o   Проект реалізується з червня 2009р за підтримки Міністерства Освіти Австрійської республіки та неурядової організації WWF-ERSTE. Країниучасники проекту: Австрія, Угорщина, Румунія, Сербія, Болгарія, Чехія, Словенія, Словаччина, Молдова, Росія та Україна.

Мета участі ЗНВК № 63 в реалізації міжнародних проектів полягає: - в цілеспрямованій діяльності щодо формування у дитини – підлітка мотивації на усвідомлений вибір здорового способу життя;

              

- в формуванні у учнів закладу об'єктивних знань щодо традицій, звичаїв, культури народів Європи та профілактиці ксенофобії та расизму; - в формуванні у учнів лідерських якостей, активної життєвої та громадянської позиції стосовно глобальних соціальних та екологічних проблем.

З метою формування комунікативних якостей у учнів закладу з англійської мови, разом з фондом «AIESEC–Ukraine» тривалий час залучаємо можливості волонтерів з країн Європи та Азії.

Усе вказане вище-це тільки штрих. Залишаються проблеми, які вкрай хронічні, і, звичайно, школі самотужки їх вирішити складно.

Психологія українця-це психологія працьовитого господаря, умілого хлібороба, захисника прав особистості і державної незалежності Батьківщини -України. Це психологія людини, яка вічно захищала себе, свою матеріальну і духовну спадщину, падала в нерівному бою, підіймалася і перемагала і в години політичної незалежності України сягала вершин людської цивілізації.

Історично відповідальна місія батьків, педагогів, громадськості - знати національну психологію і формувати її в кожній дитині. [2, C.13]

Національний компонент виховання найвиразніше має втілюватися в змісті навчальних дисциплін, їх матеріальному забезпеченні.

Сьогодні в умовах, коли через Інтернет, телебачення, газети та часописи нав’язується різноманітна інформація (часом-брудна й брехлива), навіть дорослим, освіченим людям непросто в ній розібратися, а дітям-майже неможливо. Саме тому критичне мислення, оцінка фактів, аналіз різних ідей, формування власної точки зору повинні мати місце на кожному без винятку уроці.

Людині, яка мислить, важко нав’язати хибні, хоч і правдоподібні ідеї. Дитині не можна нав’язати патріотизм, але її можна виховати патріотом. І нам є про що розказати дітям, щоб вони пишалися тим, що є українцями. А пишатися є чим, наприклад, 12 листопада сталася знаменна подія в науковому світі: своєї кульмінації досягла кометна місія європейської космічної агенції Rosetta. Цього дня відбулася посадка автоматизованого дослідницького модуля Philae (Філі) на ядро комети Чурюмова-Герасименко, яка названа на честь українських вчених відкривачів цього об’єкта. Про подію говорив увесь світ. А в Україні певні заходи провели КПІ та Мала академія наук. І тиша. Чому? Весь світ, нарешті, говорив про Україну в позитивному контексті, крім самої України. За ініціативою К.І.Чурюмова Міжнародний астрономічний союз назвав національними іменами-символами малі планети: «2427 Кобзар» – на честь Т.Г.Шевченка, «2428 Каменяр» – на честь І.Я.Франка, «2431 Сковорода» – на честь українського філософа XVIII ст. Г.С.Сковороди, «4868 Кнушевія» – на честь Київського національного університету імені Тараса Шевченка, «22616 Боголюбов» – на честь українського фізика й математика М.М.Боголюбова. Хто про це знає? Але ж це і є той приклад патріотизму найвищої якості, на якому можна виховувати дітей. Таких прикладів можна навести величезну кількість в різних галузях. Але, на жаль, ми мало про них знаємо, говоримо про це дітям. Хто назве прізвища українців-лауреатів Нобелівської премії? Дехто подумає, що їх немає. Є, це уродженець Рівненщини Георгій Харпак у галузі фізики. В Україні свої винаходи робили лауреати Нобелівської премії Ігор Тамм, Лев Ландау. А скільки українців стали космонавтами? На слуху прізвища Поповича та Каденюка. Насправді їх кількість значно більша. Причому серед них дві жінки-українки.

              

Складовою частиною патріотичного виховання є військово-патріотичне виховання, орієнтоване на формування готовності до військової служби, як особливого виду державної служби; -отже-актуальною постає потреба до відродження військово-патріотичного виховання в школі. Слід терміново відновити, або й навіть реанімувати позакласну роботу з військово-патріотичного виховання, оскільки тут утворилася торрічеллієва пустота. Необхідно створити дитячі громадські організації типу «Джура» («Сокіл»), які повинні  нарешті  замінити гру «Зірниця» й формувати розвиток інтелекту та фізичний гарт. Вже є певні зрушення в цьому плані. Це традиційне – з 1996 року проведення спортивно-патріотичних конкурсів Строю та  патріотичної пісні серед учнів школи ІI та IIІ ступенів, проведення спортивних змагань «Пам’яті Небесної сотні» та мистецького фестивалю «Ми-діти твої, Україно!», присвячених пам’яті жертв Майдану, «Пам’яті героїв Вітчизняної війни 2014-2015 року». Це перші кроки у відродженні військово-патріотичного та національно-патріотичного виховання. Проведення зустрічі старшокласників з бійцями АТО свідчать, що наші діти не байдужі до подій в Україні, долі воїназахисника Вітчизни. Але всі ми хочемо знати правду. Таку можливість мали старшокласники, які 21 листопада 2015 року - в день річниці початку Майдану зустрілися з безпосередніми учасниками бойових дій у Слов’янську, Дебальцево, Іловайську, Донецькому аеропорту, серед яких кавалер Ордена Червоної Зірки за мужність і відвагу в Афганістані. На запитання дітей, де було важче в Афганістані чи тепер на Сході, прозвучала неочікувана відповідь: «Там, в Афганістані, ти знав, що перед тобою ворог, а позаду справжній тил: друзі, Батьківщина, які тебе ніколи не зрадять. А що ми маємо на Сході? Попереду добре озброєний в порівнянні з нами ворог, а позаду-зрадники, які можуть підставити будь-який момент. Це дуже важко, коли з нашого загону з 600 бійців залишилися живими 150.»Коментарі-зайві …

Ми живемо в часи інтеграції, а не диференціації. Існують об’єднана Європа, Британська співдружність, великі федерації, нарешті, процес глобалізації вже не зупинити. Кожна держава, яка застрягне у міжетнічних та національних конфліктах, якщо і має перспективу, то тільки дуже віддалену, конфлікти відкинуть її назад, принаймні зупинять у розвитку.

Поглянемо на сучасні успішні держави. Моноетнічна Японія стала однією з наймогутніших лише тоді коли відкрила себе світові й перестала демонструвати своє самурайство. Не будемо згадувати про США. Там також є нація, причому кожен американець -справжній патріот. У той час у США ніколи не було єдиного етносу (навіть індіанські племена не об’єднані в єдиний етнос). Федеративна Німеччина також стала сильною лише тоді, коли велика кількість Земель - незалежних держав об’єдналися. Але хіба не процвітають у цих країнах національні традиції, хіба там відсутній національно-патріотичний дух? Для України також єдиний шлях до поступу й процвітання- це брати приклад згаданих держав. Як контрприклад можна навести арабський світ. Араби- фактично єдиний етнос, єдина нація. Але там ще дуже довго буде біднота й насильство, бо араби роз’єднані.

Патріотизм-це почуття не інстинктивне, не генетичне, не закладене природою; воно є почуттям інтелектуальним. Патріотизм, передусім, формується в процесі і на основі особистої участі дитини в житті суспільства. Від того, якою буде ця участь, залежить рівень сформованості патріотизму та відчуття громадянськості серед учнів та вихованців. 

Наше завдання- «увімкнути» дитячу свідомість. 

 Таким чином, ми підводимо до висновку, що для України національнопатріотичне виховання надзвичайно актуальне, проте не в якості каталізатору міжетнічних, міжконфесійних та культурно-економічних протистоянь, а як спільний знаменник у сумі звичайних дробів. 

Нині для вчителя немає більш важливого завдання, як донести до молоді повні й правдиві знання про історію свого народу, його роль у світових суспільнополітичних процесах, а також ціну тих страшних поразок, що виникли через брак духовності, неповаги на рівні держави до українських слова, пісні, книги, через брак духовної єдності та взаєморозуміння. Саме педагоги покликані розбудити пам’ять Українця, зміцнити національний фундамент як основу будь-якої держави. Національно-патріотичне виховання, культивування національної гідності-це броня, яку буде важко пробити недругам нашої держави.

На захист України станьмо всі ми-педагоги-вчителі, вихователі-і тоді військовим буде значно легше на Сході боронити незалежність нашої Вітчизни.

Іншого шляху бути не може.

Нормативно-правова база з питань національно-патріотичного виховання

1.Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 "Про День Гідності та Свободи";

2.Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 "Про День Соборності України";

3.Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 "Про День захисника України";

4.Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності";

5.Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41  "Про затвердження Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009-2015 роки";

6.Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 "Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини";

7.Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 "Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти";

8.Наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 "Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді";

9.Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243 "Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України";

10.Наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439"Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України";

11.Державна програма «Освіта» / «Україна XXІ століття» /, Радуга, К, 1994;

12.Лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412"Про проведення Уроків мужності";

13.Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді-Наказ

Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641;

              

ДОДАТОК I .Тематичний напрям: Патріотичне виховання як організований культоротворний процес взаємодії педагогів, учнів та батьків

 

Особливості патріотичного виховання молоді в контексті розвитку сучасного суспільства. Головні напрями патріотичного виховання школярів в умовах сьогодення

                  

 

Степченко О.І.- заступник директора з НВР,

вчитель початкових класів, спеціаліст вищої категорії,старший вчитель

 

 Основне завдання школи протягом останніх майже 25 років української державності полягає у вихованні почуття патріотизму, любові до державної символіки, до звичаїв, традицій, культурних цінностей українського народу.  У Національній доктрині розвитку освіти визначено, що громадянське

та патріотичне виховання є «головними складовими національного виховання». Відповідно до «Програми патріотичного виховання дітей та учнівської молоді», програми «Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України» одним із пріоритетних завдань освіти постає патріотичне виховання молодих поколінь.

Теоретичні передумови патріотичного виховання учнів закладені у працях В.Сухомлинського, Г.Ващенка, С.Русової, які підкреслювали діяльнісний характер патріотизму, вказували на необхідність учити дітей шукати своє місце у житті країни, залучати  їх до боротьби з недоліками у житті суспільства.

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

-           утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

-           виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки;

-           підвищення престижу військової служби, а звідси - культивування ставлення до солдата як до захисника Вітчизни, героя;

-           усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;

-           сприяння набуттю дітьми та молоддю патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти відповідно до демократичних принципів; 

-           формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

-           утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського суспільства; 

-           культивування    кращих рис         української          ментальності       –              працелюбності,   свободи,

справедливості, доброти, чесності, обережного ставлення до природи;

-           формування мовленнєвої культури;

-           спонукання зростаючої особистості до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму, фашизму.

Зміст героїко-патріотичного виховання передбачає глибоке розуміння природи учнів, їх індивідуальних рис і можливостей, повагу до особистості дитини, турботу про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі.

Патріотичне виховання молоді здійснюється за такими напрямками:

•            державний-базується на забезпеченні державою системи героїко-патріотичного та патріотичного виховання;

•            соціальний-ґрунтується на вивченні норм моралі, їх дотриманні, орієнтований на усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей та інтересів, виховання шанобливого ставлення до культури, історії, мови, звичаїв і традицій українського народу;

•            військовий-передбачає вивчення військової історії України, переможних битв, підвищення фізичної загартованості в інтересах підготовки до захисту Вітчизни;

•            психолого-педагогічний-ґрунтується на вивченні психологічних особливостей молоді, урахуванні їх у процесі підготовки юнаків до військової служби, проведенні методичної роботи з узагальнення та поширення передового досвіду героїко-патріотичного виховання, вдосконаленні форм і напрямів цієї діяльності;

              

•            правовий – передбачає формування глибоких правових знань, прищеплення високої правової культури.

Патріотичне виховання учнів здійснюється всім педагогічним колективом комплексу. Між педагогічним колективом розподілено конкретні обов’язки  з урахуванням інтересів, можливостей, знань учителя, які сприятимуть формуванню  в учнів національної самосвідомості, політичної культури, міжетнічних відносин, розвинення правосвідомості. Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від особистості, авторитету педагога, його громадянської зрілості, педагогічної майстерності, вміння активізувати аналітичну діяльність учнів. Лише патріот спроможний виховувати патріотів. 

Мета і завдання патріотичного виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння дітьми змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності.

Реалізація відбувається основними шляхами:

1.       Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і найрозвинутіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна.

За ступенем поширення на планеті українська мова перебуває в другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов'янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу історичну роль.

2.       Історія рідного краю. З історії родоводу починається історія рідного народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях, наукових знаннях історії Батьківщини - України. Її історія розкриває найцінніше духовне багатство - знання про виникнення, становлення і розвиток свого народу, нації, Вітчизни. Вивчаючи історію України, вихованці глибоко засвоюють першоджерела, витоки духовності рідного та інших народів, які здавна живуть на території нашої Держави.

3.       Українське народознавство. У формуванні «кореневої» системи духовності дитини провідна роль належить краєзнавству. Вітчизнознавство починається з краєзнавства - історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів. 

4.       Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби патріотичного виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення. Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній дитині відчуття гармонії природи і людини. 

5.       Літературне читання. Усна народна творчість. У ній відображена багатогранна і глибока душа народу, його духовне багатство. У фольклорі - першоджерела оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високо поетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. 

6.       Я у світі. Національна символіка. Наш народ виробив багату символіку, яка виникла та усталювалась протягом століть і стосується істотних сторін, доленосних подій у житті української нації, держави, духовності.  Національна символіка України - герб (тризуб), прапор (синьо-жовтого кольору), гімн «Ще не вмерла в Україні», в історичній пам'яті народу символізують державну, політичну, економічну і національну незалежність України. Навчальний предмет спрямовано на соціалізацію особистості молодшого школяра, його патріотичне і громадянське виховання. Найважливішим виховним спрямуванням змісту названого предмета  є формування в учнів  найбільш значущих  для українського народу цінностей: патріотизм, соціальна справедливість, первинність духовного щодо матеріального, гуманізм, працелюбство, взаємоповага; виховання в дитини свого власного «Я», віри у свої сили, талант, здібності; виховання  творчої, соціально активної особистості, здатної бережливо ставитися до природи, світу, речей, самої себе, інших людей, розуміти  значення життя як найвищої цінності.

7.       Трудове навчання. Образотворче мистецтво. Національна творчість. Зміст, принципи, форми і методи української національної системи виховання готують дітей до народної творчості, виробляють у них творче ставлення до життя, реалізовується їх творчий потенціал. 

8.       Фізична культура. Відродження народних ігор та забав, видозмінюючи та пристосовуючи їх до сьогодення, формувати свідомого громадянина, професіонала, людину з рисами характеру, способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, які спрямовані на розвиток незалежної України. Під час вивчення варіативних модулів учні ознайомлюються з історією виникнення та розвитку видів спорту, відомими українськими спортсменами та їх досягненнями на міжнародній арені, характеристикою видів спорту на сучасному етапі тощо. Одним із виховних завдань Концепції є військово-патріотичне виховання молоді, спрямоване на підготовку її до оволодіння військовими професіями, формування готовності до служби в армії, задоволення інтересів підростаючого покоління у постійному вдосконаленні своєї підготовки до захисту Вітчизни; мотивацію молоді до військової служби. Одне з найважливіших і невідкладних завдань - відродження родинно-побутової культури. Її основу складають глибока, всеперемагаюча любов, материнська і батьківська, до дітей, шанобливе ставлення до бабусі і дідуся. 

На даному етапі становлення Держави зростає виховна функція навчального закладу, підвищується роль сім’ї у вихованні гідного громадянина України  та  корисного члена суспільства. Сьогодні патріотичне виховання підростаючого покоління перебуває в центрі інтеграційних виховних зусиль школи і сім'ї. Склалося так, що сім'я як чинник виховання - це перша ніша, звідки беруть початок духовно-моральні, предметно просторові, соціальні, дієві , інформаційні якості кожної дитини.

Робота з батьківської громадськістю проводиться за наступними напрямками:

•            ознайомити батьків з основними методами патріотичного виховання дитини;

•            роз’яснення завдань патріотичного виховання дітей;

•            активне залучення батьків до участі в класній та позакласній роботі.

      Зразковий алгоритм організації взаємодії школи і сім'ї у рамках патріотичного виховання учнів може бути таким:

1)     визначення потенціалу сім'ї у вихованні дітей (діяльність педагогів, батьків спільно з психологопедагогічною  службою школи);

2)     поставлення конкретних виховних завдань і вибір способів їх реалізації;

3)     розробка програми спільних дій сім'ї і школи по напрямах;

4)     практичне здійснення цієї програми у виховному процесі;

5)     аналіз результатів (проміжних і кінцевих) спільної діяльності школи і сім'ї в духовнопатріотичному вихованні дітей.

Велику роль у вихованні любові до рідного краю грає проведення народних свят. Це традиційні Масниця, Різдвяні посиденьки, Святки і свята, пов'язані з національними традиціями. 

З метою підсилення морального аспекту учнів в школі проводиться комплекс заходів:

•            вшанування пам’ятних дат (День Перемоги, День виведення військ з Афганістану,  День захисника Вітчизни, День партизанської слави, День визволення Запоріжжя, вшанування пам’яті героїв

Крут, День Соборності, Дня Європи)

•            участь в акціях («Герої живуть поруч», «Від серця до серця», «Лист солдату», «Книга солдату»)

•            проведення спортивно-масових заходів (веселі старти, конкурс строю та пісні, робота спортивних секцій, гуртків ЮІР, Юні пожежники, легкоатлетичний крос присвячений Дню Перемоги)

•            робота з ветеранами (зустріч з ветеранами війн, лінійки присвячені пам’ятним датам історії, допомога ветеранам війн та праці загонами «Милосердя», Уроки Мужності, Уроки Пам’яті, допомога військовому шпиталю) 

•            вивчення історії рідного краю ( екскурсії до історичних музеїв, туристичні поїздки по мальовничі Україні, вивчення інтегрованого курсу історії рідного краю, народних звичаїв, природних символів, догляд за меморіальною дошкою героя  І.І. Пархоменка)

•            організація конкурсів (конкурс читців, конкурси малюнків, конкурс творів «Я  за єдину

Україну», конкурс малюнків на асфальті)

Головною метою розвитку патріотичного виховання учнів педагогічний колектив школикомплексу вбачає у визначенні основних напрямків удосконалення патріотичного виховання учнів; забезпеченні єдності навчання, виховання, розвитку особистості та підготовки учнів до Захисту Вітчизни; виробленні єдиних поглядів і вимог до реалізації потреби суспільства у вихованні Патріота та Громадянина; використання ефективних інноваційних форм і методів патріотичного виховання; формуванні у молоді високої патріотичної свідомості, національної гідності. Отже, для формування в учнів патріотичних почуттів, важливо:

-                   впливати на почуття, переконання та діяльність вихованців;

-                   органічно поєднувати навчальні й виховні завдання, будуючи їх за принципом від близького до дальнього; 

-                   не нав’язувати патріотичні погляди зовні (дитина має прийняти їх добровільно, за власною волею та бажанням);

-                   розробити технологію патріотичного виховання молодших школярів, систематично використовувати її у практичній діяльності;

-                   залучити до участі у виховній роботі школи батьків, громадськість, ветеранів війни та праці, народних умільців, представників культури;

-                   систематично використовувати елементи народної педагогіки, традиції національного виховання;

-                   створити банк творчих робіт учнів молодших класів, музей або куточок історії школи (міста) як

результат проведеної роботи з патріотичного виховання.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Наказ МОН №641 від 16 червня 2015 року. Концепція національно – патріотичного виховання дітей та молоді.

              

2.       Додаток до Наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641. Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах.

3.       Основні орієнтири виховання учнів 1–12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма Міністерства освіти і науки України. – К.: Основи, 2007. – 68 с.

4.       Орієнтовний зміст виховання в національній школі: Методичні рекомендації/Кол. авт. за заг. ред. Є.І.Коваленко.- К.:ІЗМН, 1996.-136 с.

5.       Гарнійчук В. Поняття “патріотизм” у сучасній педагогічній теорії. // [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/VKhNU/Nzkp/2008_21/05.

6.       Ляшко Л. Виховання патріотичних почуттів молодших школярів у творчій спадщині В. О. Сухомлинського // Школа першого ступеня: теорія і практика: Зб. наук. пр. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - Вип. 4. - С.204-218.

7.       Яременко Н., Устич Ю. Методичні рекомендації щодо організації патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в умовах загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.//[ Електронний ресурс].- Режим доступу:

http://teacher.at.ua/publ/metodichni_rekomendaciji_shhodo_organizaciji_patriotichnogo_vikhovannja_ditej_ta

_uchnivskoji_molodi_v_umovakh_zagalnoosvitnikh_ta_pozashkilnikh_navchal/40-1-0-6813/

8.       Журба К.О. Виховання  патріотизму молодших підлітків у взаємодії сім’ї і школи.//[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://oipopp.ed-sp.net/content/view/1886/15/

 

Роль методичної служби закладу у вихованні в учнівської молоді почуття патріотизму

 

Круліковська Л.М.-заступник директора з НВР, вчитель початкових класів ЗНВК№63, спеціаліст вищої категорії, вчительметодист

                    

         На           сьогодні                перед методичною службою навчального закладу              стоїть         завдання               – забезпечення         гармонійного поєднання навчання і виховання у молодого              покоління         почуття

патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, забезпечення створення умов для інтелектуального, культурного та фізичного розвитку, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян (Додаток1). 

                   Роль    методичної     служби    в     цьому    напрямку    полягає     в

координації впровадження Методичних рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах (Додаток до Наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641 «Про затвердження Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді, Заходів щодо реалізації Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді та методичних рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання y загальноосвітніх навчальних закладах») за навчальними предметами: початкова школа, українська мова ті література, зарубіжна література, іноземна мова, мова і література національних меншин, історія, математика, інформатика, географія, фізика, інформатика, біологія, екологія, хімія та природознавство, фізична культура, трудове навчання. Методична служба забезпечує вивчення даних Методичних рекомендацій педагогічним колективом, провидить додаткові консультації  молодим педагогам  з даного напрямку діяльності (додатки 2, 3, 4).

В роботі з молодими спеціалістами, слід зробити акцент на розуміння важливості  використання краєзнавчого матеріалу у викладанні природничих наук, що  підводить учнів до глибшого розуміння навколишнього середовища і сприяє пробудженню поваги і любові до того місця, де вони народились і виросли.

В навчальному закладі здійснюється інформаційно-просвітницька робота, спрямована на формування толерантності, поваги до культури, історії, мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних національностей-з учнями, педагогами та  батьками (Додаток 5)

Методичною радою закладу розроблений «План заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді ЗНВК №63  на 2015-2016 н.р.» (Додаток 6) і забезпечується його реалізація.

              

 

Роль соціально-психологічної служби закладу у вихованні в учнівській молоді почуття патріотизму

      Жестакова К.П.- практичний психолог ЗНВК № 63

Формування гармонійної особистості учня загальноосвітньої школи є провідною проблемою української психолого-педагогічної науки. В сучасних умовах пріоритетну роль відіграє саме розвиток патріотичної особистості, а також громадянське, національне, військово-патріотичне виховання [1].

Інтеграційні процеси,               що          відбуваються      в              Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі

сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.

Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості особистості [2].

Основними завданнями соціально-психологічної служби закладу  з національно-патріотичного виховання є:

1.       Формування громадянина-патріота України, підготовленого до життя, з високою національною свідомістю. Саме в патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до себе, людей, Батьківщини, її минулого, майбутнього та сьогодення. Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що в моєму класі, школі, районі, місті, країні все мене стосується, все залежить від мене [1].

2.       Залучення молоді до вивчення явищ соціального життя, формування власного відношення до них.

3.       Створення умов для гармонійного та всебічного розвитку особистості учнів.

4.       Розширення кругозору учнів стосовно поняття патріотизму.

5.       Формування патріотичної самосвідомості, ототожнення себе з громадянином України.

Любов до Батьківщини є однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною, «патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства»

[3].

У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь [4].  На думку І.Д.Беха, патріотичне виховання також передбачає «широкі знання конституційних і правових норм, державної політики, сформованість патріотичних думок та дієвих заходів з відстоювання національних форм життєдіяльності і поведінки в усіх сферах суспільного життя» [5]. 

Мета патріотичного виховання, як стверджують автори  загальнодержавної програми «Основні орієнтири виховання» [6], є формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців різного віку.

Патріотичне виховання закладу ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу — любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю [7]. Важливою складовою змісту патріотичного виховання закладу є розвиток трудової активності школярів. Зміст виховання забезпечує розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання; розвиває мотивацію до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприємництва, здатність до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентоспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах [8].

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах – це, насамперед, «становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу» [9]. Цей процес має два етапи, що відповідно вказують на різні рівні засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі – громадсько-патріотичне самоусвідомлення – в процесі включення учнів у активну творчу діяльність, спрямовану на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя, її культурної спадщини; відновлення різних елементів української культури у власній життєдіяльності; встановлення дружніх партнерських відносин з представниками інших країн та народів, культивування кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості тощо.

Важливе місце, як зазначалось вище, у патріотичному вихованні закладу посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України [10]. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

Важливими моральними цінностями, які визначають патріотичну поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки [11]. Моральність особистості стимулює патріотичну поведінку, застерігає від правопорушень.

Останнім часом молодь стала спрощено ставитися до таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм, громадянський обов'язок. Все частіше центральне місце в їхньому світогляді займають атрибути успіху: гроші, престижний рівень споживання та дозвілля, а це в майбутньому може стати причиною деградації та розпаду держави. Патріотизму не вчать, його виховують. У зв'язку з цим у закладі особлива увага приділяється патріотичному вихованню, і при цьому враховуються інтереси дітей та молоді в комплексі зі змінами, які відбуваються у суспільстві. Предметами уваги патріотичного виховання на різних рівнях є «національна ідея, національна культура, рідна мова, історія народу і держави, самовизначення, самоідентифікація, категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село, рідні мати, батько» [12].

У процесі організації патріотичного виховання соціально-психологічна служба закладу дотримується таких принципів: 

-         національної спрямованості – передбачає формування національної самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури;

-         гуманізації виховного процесу – вихователь зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості й можливості, не форсує її розвитку, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини, виробляє індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;  

-         самоактивності і саморегуляції – сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках; 

-         культуровідповідності – передбачає єдність патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність, наступність і спадкоємність поколінь; 

-         полікультурності – інтегрованість української культури  у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;  

-         соціальної відповідності – обумовлює необхідність узгодженості змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес [13].

              

На сучасному етапі національно-духовного відродження України все більшої гостроти набуває проблема формування у школярів патріотизму у взаємодії сім’ї і школи. Причиною багатьох кризових явищ притаманних українському соціуму є криза патріотичної свідомості молоді, яка потребує нагального вирішення. Успішне виховання патріотичних якостей у дітей неможливе без участі сім’ї як у вихованні власних дітей, так і в демократичних процесах, які відбуваються в Україні. Вивчення сучасної української сім’ї в онтогенезі показало, що створення необхідних педагогічних умов виховання патріотизму у дітей молодшого підліткового віку, в основному, залежить від ставлення родини до України і тих процесів, які в ній відбуваються, визначення власної громадянської активності, політичних поглядів, зорієнтованості на демократичні і моральні цінності[12]. 

На основі проведеного дослідження, теоретичного аналізу джерел, узагальнення

спостережень і експериментальної роботи К.О.Журбою розроблено типізацію сучасної сім’ї, в основі якої лежить ставлення до України. Нижче наводиться ця типізація з короткою характеристикою кожної групи сімей [14]: 

1.                       У сім’ях байдужого типу не приділяється увага вихованню у дітей патріотичних

цінностей.

2.                       Політично зорієнтований тип сім’ї на основі аналізу загальних тенденцій у житті

нації обирає вартості тих політичних партій, які, на їхню думку, користуються найбільшою популярністю на даний момент і всіляко доводять свою відданість обраним ідеалам, намагаються зробити політичну кар’єру, але так само легко зрікаються їх, якщо перемагає інша партія чи політичний блок, пропонуючи свої послуги переможцям.

3.                       В опозиційному типі сім’ї часто піддаються критиці патріотичні і національні

цінності, які сприймаються як щось чужорідне, натомість всіляко вихваляється рівень життя та цінності інших народів і країн, яким надається перевага.

4.                       В патріотично-нав’язливому типі сім’ї прослідковується бажання батьків

нав’язати власні погляди на патріотичні цінності, долю України, бачення політичних перепетій, думки стосовно майбутньої самореалізації дітей чи їхнього місця у суспільстві.

5.                       Патріотичний песимістичний тип сім’ї характеризується серйозним підходом і

увагою батьків до виховання патріотизму у дітей.

6.                       Патріотичний оптимістичний тип сім’ї поєднує у родинній системі виховання

сучасний і національний досвід, знайомлячи дітей з історією і життям світу, країни, рідного міста чи села, прививають любов до рідного краю, що, в свою чергу, позитивно позначається на формуванні патріотичних цінностей. Батьки і діти бачать реальні перспективи розвитку України, вірять у її майбутнє і пов’язують його з долею власної сім’ї. Патріотичний оптимістичний тип сім’ї створює ідеальні умови для виховання патріотизму і як у окремої особистості, так і всієї родини в цілому, але слід враховувати й інші важливі умови, які мають значний вплив на цей процес.

У процесі патріотичного виховання важливо враховувати індивідуально-психологічні та

вікові особливості учнів. Завданням соціально-психологічної служби закладу є визначення цих особливостей та просвіта педагогів стосовно їх застосування в педагогічній діяльності в процесі патріотичного виховання.

О.Вишневський виділяє три етапи розвитку патріотичної свідомості дитини та людини

взагалі:

1.    Етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення є основою, фундаментом

патріотичного виховання і здійснюється переважно в батьківській родині та в школі. Він припадає на дошкільний і молодший шкільний вік. На цьому етапі формується почуття патріотизму.

2.    Етап національно-політичного самоусвідомлення, припадає на підлітковий вік, коли

дитина з лона сім’ї та школи переходить у громадське середовище. На цьому етапі відбувається приєднання юнацтва до різноманітних дитячих й молодіжних громадських, політичних організацій і об єднань, які в змозі допомогти виховати сьогоднішнього школяра, завтрашнього громадянина України.

3.    Етап державницько-патріотичного самоусвідомлення, коли поняття «національного»

виходить за межі етнічності та сягає рівня державності. Характерними рисами даного етапу є вияв любові, поваги до своєї держави як головної мети нації [15].

Таким чином, проходження даних етапів свідчить про громадянсько-патріотичну зрілість

людини.

                                               Патріотичне      становлення індивіда,                    підкреслює Р.Петронговський, відбувається як

двоєдиний процес: на психологічному рівні це формування уявлень, почуттів, звичок, настроїв та прагнень; на ідеологічному – формування патріотичної свідомості, ідей, поглядів і переконань [16].

Зазначимо, що процес патріотичного виховання складається з ряду етапів, які характерні

для будь-якого виховного процесу. Відомі сучасні педагоги Т.Ільїна, Н.Мойсеюк виділяють такі етапи:

-усвідомлення вихованцями норм і правил, які вироблені суспільством, щоб поводити себе

правильно, визначити певні критерії поведінки, усвідомити її необхідність;

-формування ставлення учнів до норм і правил, що пропонуються. Необхідно, щоб дитина

не тільки розуміла й осмислювала те, про що їй розповідають, що пропонують виконати, але й виявляла при цьому почуття. Пояснюючи важливість добра, чуйності, порядності, дитина має відчути жаль, співчуття, бажання допомагати, піклуватися. «Почуття патріотизму,– зазначає Н.Мойсеюк,– легше пробудити, якщо спрямувати увагу учня на реальні зміни, що відбуваються в його родині, рідному селі, місті. Отже, лише загострюючи почуття і спираючись на них, вихователі можуть підвести учня до дії»

[17]; - формування поглядів, переконань. Формування поглядів – це етап сприйняття, засвоєння

та перетворення засвоєних норм на особисте надбання, потенціальна готовність до дії. Переконання – це погляди, що ґрунтуються на певних принципах, якими людина керується в житті. Для формування переконання необхідно створювати ситуації, які «вимагають прояву позицій дії, тренування з метою здійснення правильних дій» [17];

- формування загальної спрямованості особистості. У результаті діяльності, в ході

повторень формуються навички та звички поведінки, які стають нормою. Система дій, вчинків поступово переходить у рису характеру, стає властивістю особистості.

Розглядаючи патріотичні почуття, спираємося на твердження психолога П.Якобсона, що

розвиток почуттів відбувається в процесі спеціального впливу на емоціональну сферу людини. У патріотичних почуттях відбивається ставлення особистості до своєї держави, її минулого, майбутнього та сьогодення. 

Складовими патріотичних почуттів є:

-почуття належності до своєї держави та її народу;

-почуття гордості за успіхи держави, біль за невдачі;

-повага до історії, культури, традицій, вірувань, менталітету;

-захоплення героїчними подвигами минулого та сучасності;

-любов до рідної природи;

-шанування рідної мови, традицій, звичаїв, обрядів рідної країни;

-ностальгія при розлуці з Батьківщиною; -неприязнь до всього антиукраїнського; -почуття національної гідності.

Сучасна національна школа потребує нових підходів до виховання, зокрема до

патріотичного. Починати його потрібно з дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти цього віку найкраще піддаються вихованню, оскільки в цей час закладаються основи особистості, її майбутнього характеру. Надається спрямованість її розумового, морального та естетичного розвитку. Знання та вміння, накопичені дитиною в цьому віці, пізніше стають основою для формування стійких моральних звичок і переконань, високих життєвих ідеалів. Саме з цієї причини соціально-психологічна служба закладу найбільшу увагу в формуванні почуття патріотизму буде приділяти дітям, які навчаються у початкових класах.

У роботі з дітьми молодшого шкільного віку потрібно звертати увагу на їхні вікові

особливості. Ці діти не мають сталих інтересів, власну ініціативу проявляють слабо, їхня увага нестійка. Вони потребують постійної допомоги та порад учителя в організації свого дозвілля.

Мислення в дітей цього віку конкретно-образне, для них ще не властиві узагальнення та

абстрагування. Їх захоплює все яскраве, цікаве, тому що вони мислять відчуттями, звуками, барвами. Це все необхідно враховувати у виховній роботі зі школярами.

Для того, щоб почати роботу спрямовану на формування патріотичних почуттів, спочатку

необхідно дослідити рівень сформованості почуття патріотизму у школярів шляхом анкетування. Дослідження буде проводитись у 2-х, 6-х, та 11-х класах. За результатами дослідження будуть визначені проблемні зони, над якими і буде працювати соціально-психологічна служба закладу. Основними методами формування почуття патріотизму в учнів будуть ігри-квести, тренінги, показ відеоматеріалів на тематику патріотизму та бесіди.

Таким чином, робота соціально-психологічної служби закладу спрямована на формування

ідентичності учнів як громадян України, почуття гордості за свою країну, почуття власної гідності та значущості. Формування власного ставлення учнів до тих чи інших подій, що відбуваються в країні чи поза її межами. Розвиток почуття відповідальності за власні вчинки, шанобливого ставлення до батьків, вчителів, та дорослих взагалі. Формування прагнення до самовдосконалення, покращення свого життя, турботи про майбутнє своєї країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       http://шевченківськазош.pp.ua/load/psikhologichna_sluzhba/dlja_koleg/rol_kursiv_dukhovnogo_sprjamuvan nja_u_nacionalno_patriotichnomu_vikhovanni_uchniv_v_umovakh_zagalnoosvitnogo_navchalnogo_zakladu/ 8-1-0-46

2.       ДОДАТОК до наказу Міністерства освіти і науки України від       16. 06. 2015 р.    № 641 Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді.

3.       Кошіль М. Народне мистецтво – джерело національного виховання // Рідна школа. – 2000. - №6. – С.5254.

4.       Гарнійчук В. Поняття “патріотизм” у сучасній педагогічній теорії. //[Електронний ресурс].–Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/VKhNU/Nzkp/2008_21/05.htm

              

Так , патріотичне виховання на уроках математики передбачає формування в учнів ціннісного ставлення до суспільства, держави та до самої себе, відчуття своєї належності до України, усвідомлення єдності власної долі з долею своєї країни, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції є головною домінантою національно-патріотичного виховання учнів в процесі шкільного навчання, у тому числі, навчання математики. Важливою складовою виховання при цьому постає прищеплення шанобливого ставлення до Збройних сил України, підготовка до оволодіння військовими професіями, мотивація учнів до військової служби [2].

Виховання в школярів почуття патріотизму слід здійснювати на уроках математики, віддаючи перевагу окремим аспектам цієї роботи відповідно до вікових особливостей учнів.

Зокрема, у 5-6 класах доцільно надавати пріоритет вихованню в учнів любові до України, її природи, рідного дому, школи, рідної мови, шляхом складання самими учнями (або за допомогою вчителя) і розв’язування задач, в яких мова йде про їх рідний край. Це задачі, що містять історичні дані, відомості про тваринний та рослинний світ регіону, в якому проживають школярі тощо. Під час розв’язування задач доречно пропонувати учням коментувати виконання дій. Це сприятиме розвиткові усного мовлення, формуванню у школярів вмінь правильно і грамотно висловлювати свої думки українською мовою. З цього погляду корисними також будуть такі  завдання, як наприклад, «Прочитай», «Сформулюй», «Провідміняй: а) сорок два мільйони; б) двадцять дев’ять тисяч» [2].

Проаналізуємо підручник Тарасенкової Н.О. Математика 5 клас. Цей підручник містить багато текстових задач та додаткового матеріалу, який спрямований на виховання патріотизму в учнів. 

Розв’язуючи текстові задачі, учні дізнаються, що Світязь - найглибше озеро України, Дніпро - третя по довженні річка Європи, Говерла - найвища вершина Українських Карпат та найвища точка України, Ялпуг – найбільше природне озеро України, Синевир – національний парк в Українських Карпатах.

Учням пропонується розв’язати достатню кількість задач на знаходження відстані між містами України. При цьому учням необхідно записати відстані цифрами, знайти довжину , ширину та висоту, середню відстань, площу. Учні вчяться знаходити відсоток від числа, дріб від числа та число за його дробом, округлюють величини.

Приклади задач:

•                Світязь- найглибше озеро України. Його середня глибина дорівнює 7,2 м, що становить 360% середньої глибини озера Кагул. Знайти середню глибину озера Кагул.

•                .   Запаси нафти в Україні - 125 млн. т. Розрахуйте, на скільки років вистачить цих ресурсів при умові, що їх щорічний видобуток становить 5 млн. т ?

•                Річки України мають довжину : Дніпро – 2,285 тис. км, Дністре -1,362 тис. км, Південний Буг – 0,857 тис. км, Десна – 1,126 тис. км. Округліть ці числа до десятих, сотих.

•                Гори Опецька, Борівка та Говерла знаходяться в Українських Карпатах. Гора Опецька має висоту 1512 м, гора Борівка – 1695м, а Говерла – 2061м. На скільки гора Говерла вища ніж гори Опецька та Борівка разом? 

При вивченні теми «Діаграми» учням можна запропонувати намалювати діаграму 

•                Середньої річної температури повітря в окремих містах України,

Посівні площі в місцевому господарстві розподілені так: вся посівна площа – 42500 га; зернові культури – 3900 га; технічні культури – 7370 га; кормові культури – 8720 га, під овочевими культурами засаджено – 22510 га. Скільки відсотків становила кожна культура до всієї посівної площі ? Побудуйте секторну діаграму.

•                Таблицю розвитку київського метрополітену,

•                Результатів виступу українських школярів на Міжнародних математичних олімпіадах.

У 7-9 класах можливо розширити знання учнів про культуру українського народу за допомогою різних українських орнаментів (вишиванок) в процесі вивчення геометричних перетворень. Бажано звернути увагу учнів на те, що багато орнаментів лише на перший погляд видаються симетричними або утвореними шляхом паралельного перенесення. Насправді ж створення орнаментів людиною є процесом творчим, не завжди підпорядкованим математичним законам (на відміну від машинного орнаментування) [2].

У процесі навчання слід звертати увагу учнів на прізвища українських математиків, на їхній внесок у розвиток математичної науки. Одне з таких прізвищ – М. П. Кравчук, на пам’ятнику якого написано: «Моя любов – Україна і математика». М. П. Кравчук – академік Всеукраїнської  Академії Наук, якого 1938 року безпідставно репресували і заслали на Колиму, де він загинув. Суттєву допомогу вчителю наддадуть відповідні матеріали, вміщені  в українських шкільних підручниках з математики.

Широкі можливості щодо виховання почуття патріотизму створюються при проведенні тематичних позакласних заходів, присвячених українським математикам: математичні вечори, вікторини, конференції, диспути, дискусії чи змагання тощо. На таких заходах можна розповісти учням про життя, діяльність та здобутки видатних українців, запропонувати розв’язати кілька задач, складених ними. 

У 10-11 класах серед основних виховних завдань є прищеплення любові до Батьківщини, відданості своєму народу, гордості за його культурні надбання, вболівання за його долю. Важливо продовжити ознайомлення учнів з іменами та біографіями видатних українських математиків.

Наприклад, розповісти  учням про творця одного з важливіших методів інтегрування - М. Остроградського (народився і похований на Полтавщині). 

Учнів основної та старшої школи варто також залучати до проектної діяльності, пов’язаної з вивченням діяльності відомих українських математиків. Наприклад, учням можна запропонувати такі теми для розроблення проектів: «Премії НАН України імені видатних українських учених», «Пам’ятники українським математикам», «Збірник українських історичних задач» та ін [2].

Старшокласникам можна запропонувати написати есе на тему «Чому можна навчитись у… (того чи іншого вченого)». Такі завдання дозволять учням більш глибоко осмислити біографію ученого, вибрати цінні якості особистості та висловити власні міркування щодо співвідношення заслуг учених та їхніх морально-етичних якостей. При цьому в учнів виникає почуття гордості за свою країну та її співвітчизників.

Елементи усної народної творчості можна використовувати під час вивчення теми «Функції та їх властивості». Використовуючи прислів’я : “Чим далі в ліс, тим більше дров”, “Кашу маслом не зіпсуєш”, “ Розум добре, а два – краще”, “Вище голови не стрибнеш”, побудувати графіки функцій, які їм відповідають.

При вивченні в 9-му класі теми «Ймовірність випадкової події», в 11 класі теми «Елементи статистики» учням можна запропонувати такі задачі:

•       Оцінити ймовірність появи однієї з букв на одній сторінці твору Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні»;

•       Скласти частотну таблицю наявності певних букв в «Заповіті» Т.Г. Шевченка, визначити моду та медіану визначених даних;

•       Учень отримав картки розрізної азбуки. Яка ймовірність того, що він складе слово «Україна», «Батьківщина», «мати».

Під час вивчення математики велика увага приділяється економічному вихованню учнів. На уроках та в позаурочний час, розв'язуючи задачі з економічним змістом, вчитель формує уміння оперувати економічними категоріями: норма часу, норма виробітку, продуктивність праці, собівартість продукції, рентабельність, прибуток, якість продукції, а також виховує бережливість, учить оцінювати економічну ефективність технологічних процесів, аналізувати результати впровадження нових технологій

Під час розв'язування задач треба не лише формувати первинні знання економіки, а й проводити бесіди виховного характеру, та переконувати дітей, що економічні знання дадуть змогу краще адаптуватися в умовах ринкових відносин, впровадження фермерства, нових форм господарювання.

Розв’язування задач економічного змісту:

•       Струмка води як сірник за добу дає втрати води до 480 л. Порахуйте втрату води, якщо 50 людей не до кінця закрутять кран? Скільком жителям вистачить цієї води на добу, якщо мінімум використання води на одну людину 6 л?

•       В класі 10 лампочок по 100 Вт кожна. Якщо вони будуть світити протягом години, то буде втрачено 1 кВт/ч електроенергії. В нашій школі 33 класи. Порахуйте втрати електроенергії в межах нашої школи.

•       За планом підприємство повинно щомісяця витрачати по 1500 т вугля. Завдяки режиму економії збережено 3 % місячної норми вугля, причому 40 %  зекономленої суми потрачено на премії робочих, а остаток - на фонд підприємства. Який прибуток підприємства за рахунок економії палива, якщо 1 т вугля коштує 1800 грн.?

              

•       Зерно , яке досягло повної стиглості, залишене на полі протягом тижня, то з кожним днем втрачатиметься 1% зерна. Визначити можливі втрати урожаю зерна з поля площею 300 га за 7 днів, коли урожайність дорівнює 55 ц з гектара.

•       . Норма висіву ярої пшениці 0,16 т на 1 га. Скільки пшениці потрібно буде для засіву прямокутної ділянки, розмір якої на плані з масштабом 1:10 000 дорівнюють 15см х 10см?

•       Переробка однієї тони макулатури дає можливість зекономити 4 куб. м деревини, електроенергії на 2,5 грн., технічної пари на 2,7 грн. Скільки буде зекономлено згаданих матеріалів у результаті переробки макулатури, зібраної учнями школи у кількості 2550 кг?

•       Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС забруднено 6,6 млн. га сільськогосподарських угідь. Встановіть частку цих земель від площі сільськогосподарських угідь України, що дорівнює 41 854 тис. га.

Широкі можливості при вихованні патріотизму відкриваються під час проведення тематичних позакласних заходів, присвячених українським математикам: математичні вікторини, вечори , конференції, диспути , презентації. Під час проведення таких заходів можливо познайомитись з життям та діяльністю видатних українців, їх вкладом в розвиток науки та техніки. Можна запропонувати учням розв’язати декілька задач, які були складені цими вченими.

У процесі навчання слід звертати увагу учнів на прізвища українських математиків, на їхній внесок у розвиток математичної науки. Одне з таких прізвищ- Михайло Васильович Кравчук, на пам'ятнику якого написано: «Моя любов - Україна і математика». М. В. Кравчук - академік Всеукраїнської Академії Наук, якого 1938 року безпідставно репресували і заслали на Колиму, де він загинув. Суттєву допомогу вчителю наддадуть відповідні матеріали, вміщені в українських шкільних підручниках з математики.

Учні 7-9 класів також познайомляться з наступними математиками : Н.А.Чайковським, А.С.Смогоржевським, Н.І.Гулак, В.Я.Буняковським, Д.А.Граве.

Випускники школи повинні мати активну громадянську позицію. Вихованню цього на уроках математики може сприяти проектна діяльність 

Приклади тем проектів для учнів 10-11 класів:

•       Вклад вченого-математика М.В.Кравчука в розвиток математичного аналізу. Чи була позиція М.В.Кравчука доцільною? Про які життєві орієнтири цієї людини вона свідчить? Чи потрібні вони сучасному українцю?

•       Як може допомогти статистика та теорія ймовірності при складанні сімейного бюджету, а також в

підприємницькій діяльності?

 

 Метою патріотичного виховання при вивчення курсу «Інформатика» є формування і розвиток знань у сфері інформаційних технологій для реалізації творчого потенціалу учнів і їх соціалізації у суспільстві, що забезпечить готовність учнів до активної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства та їх спроможність стати не лише повноцінними його членами, а й творцями сучасного суспільства [5].

Зорієнтованість навчання інформатики на формування готовності учнів життя і продуктивної діяльності в умовах інформатизованого суспільства майбутнього має визначати не тільки його зміст, а й світоглядну спрямованість.

Зважаючи на природну зацікавленість школярами новими інформаційними технологіями, використання яких їм доводиться бачити у повсякденному житті, у засобах масової інформації, кіно – та відеофільмах, реалізація завдань, які поставлено перед курсом, на перший погляд не здається надто важкою. З іншого боку, окрім основних результатів навчання слід обов'язково планувати і додаткові, а надто – реалізацію виховних впливів як процесу навчання, так і навчального матеріалу.

Виховання національної самосвідомості при навчанні інформатики, як і навчанні інших навчальних предметів природничого та математичного спрямування, здійснюється різними шляхами, з використанням різних методів та форм навчально-виховного процесу. Виховні впливи реалізуються із максимально можливим використанням мимовільної уваги та мимовільного запам'ятовування, бути органічно пов'язані як із змістом навчального предмету, так і з повсякденним життям.

Можна визначити такі основні шляхи здійснення виховних впливів при навчанні інформатики:

1.           Добір фактичного матеріалу виховної спрямованості, який використовується на заняттях. Таким матеріалом можуть бути як історичні факти, що свідчать про пріоритет вітчизняної науки на певних напрямках; так і приклади із повсякденного життя, які використовуються при поясненні певних понять.

2.           Персоніфікація досвіду застосування засобів обчислювальної техніки, яка полягає у використанні посилань на відомих учням людей, посиланням на знайомі школярам із життєвого досвіду (безпосередньо власного, або опосередкованого) ситуації.

3.           Формулювання навчальних задач у сюжетній формі, з використанням матеріалів (ситуацій, сюжетів тощо) виховного спрямування.

4.           Використання методу проектів із обранням тем, спрямованих на поглиблене вивчення питань, пов'язаних з історією розвитку обчислювальної техніки в Україні, історією, географією, економікою рідного краю, екологією тощо.

Правильне подання фактичного матеріалу полягає у поступовому підведенні учнів до висновків, запланованих як цілі навчання (основні та побічні, у т.ч. - виховання національної самосвідомості).

 Патріотичне виховання допомагає молоді самореалізуватися у суспільстві та надає можливість прагнути кращого майбутнього для кожної людини та суспільства в цілому. Таким чином, в умовах інформаційного суспільства є проблема організації патріотичного виховання на уроках інформатики[4].

 Так, при вивченні саме інформатики учні завдяки взаємодії з програмними та апаратними засобами ПЕОМ мають змогу дізнаватись більше про свою Батьківщину через роботу в всесвітній мережі Інтернет, пропагувати любов до неї завдяки створенню самостійно створених буклетів та презентацій в офісних додатках, відтворювати свої творчі почуття в графічних редакторах[4] та в навчальному середовищі Scratch[1] тощо. Під час вивчення теми «Історія розвитку комп’ютерної техніки» особлива увага звертається на такі факти:

•                        український учений, професор Михайло Кравчук створив проект першого в світі комп’ютера;

•                        вперше у Радянському Союзі – саме в Києві – у 1951 році під керуванням професора С.О.Лебедєва було введено в експлуатацію ЕОМ (електронну обчислювальну машину);  

•                        український вчений В.М.Глушков є фундатором наукової школи кібернетики; •                     Ющенко К.Л.– засновник теоретичного програмування в Україні;

•                        Амосов М.М. – засновник біокібернетичних технологій та ін.

Для закріплення вивченого матеріалу пропонуються такі завдання, як «Українські імена в інформатиці» та «Український ланцюжок», де необхідно поставити у відповідність подані дані про українських учених-творців інформатики.

Важливим напрямом патріотичного виховання є використання на уроках інформатики вивчення культури та традицій нашого народу. Так, при вивченні теми «Графічний редактор Paint» учні п’ятого класу розмальовують писанки, а учні дев’ятого класу – створюють малюнок ружі (старовинна назва троянди, візерунки якої вишивали на сорочках та рушниках). Учні 7 класу при вивчені теми «Складання та виконання алгоритмів з повторенням і розгалуженням для виконавців у визначеному навчальному середовищі виконання алгоритмів» в середовищі Scratch складають алгоритми, при виконанні яких визначений виконавець малює прапор, орнамент або герб. В 9 класі, виконуючи вправу «Візерунок» [6], учні, використовуючи елементи орнаменту візерунку, створюють схему вишивання серветки. Завдання для творчих дітей: створити орнамент. При вивченні теми «Основи векторної графіки» пропоную створити свою писанку та орнамент, використовуючи векторний редактор MSWord.

Патріотичне виховання на уроках фізики як навчального предмету спирається  на великі можливості для формування наукового світогляду учнів. Успіх у формуванні наукового світогляду, як це відмічає В.О.Сухомлинський, наш земляк,  визначається зовсім не об’ємом відомості, які зафіксувались у пам’яті учнів. Якщо учні будуть знати основні факти, будуть володіти основними фізичними поняттями, законами, принципами, теоріями, то цього досить, щоб створити в свідомості учнів струнку, мотиваційну фізичну картину світу.

Вчитель фізики та астрономії , який дотримується основних напрямків концепції національнопатріотичного виховання усвідомлює, що сьогодні фізику не можна розглядати лише як об’єктивне пізнання природи, яка не взаємодіє з людиною. Учень повинен знати, заради чого пізнається природа, розуміти значення науки в житті суспільства й кожної людини зокрема. Оновлення змісту фізичної освіти слід розглядати як процес формування освітньо-пізнавальних, патріотичних якостей учнів, виховання національної свідомості, поглиблення знань про свій народ, його наукові та культурні традиції.

              

суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Література:

1.                       Наказ МОН №641 від 16 червня 2015 року. Концепція національно – патріотичного виховання дітей та молоді.

2.                       Додаток до Наказу Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641. Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах

3.                       Григораш В.В. Модель сучасної школи. -  Х.: Вид. група «Основа», 2010.

4.                       Мельнікова О.В. Проблеми патріотичного виховання сучасної молоді. // Духовність особистості: методологія, теорія і практика. – 2012. - № 2 (49).

5.                       Інформатика. Навчальна програма для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних закладів із розрахунку 1 година на тиждень.

6.                       Морзе Н.В., Вембер В.П., Кузьмінська О.Г. Інформатика: підручник для 9 кл. / К.: УВЦ «Школяр»,

2009. – 344 с.: іл.

7.                       http://tips-ua.com/209192-yaku-shvidkist-mozhe-rozvinuti-kin.html

8.                       http://kampot.org.ua/ukraine/nova_ukrain/cikavo_chutatu/2181-40-ckavih-faktv-pro-ukrayinu.html

9.                       http://ditky.in.ua/ovesna/858-berezend

10.                    Матеріал з Вікіпедії -вільної енциклопедії

 

Формування національної свідомості та патріотизму в діяльності органів учнівського самоврядування

 

                                                                                                              Антіпова      Катерина-      учениця      9-Б        класу,

президент школи      

 

Діяльність учнівського самоврядування ЗНВК № 63 спрямована на розкриття мети, положень і завдань «Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді»,що спирається на традиції української державності, національно-визвольної боротьби українського народу, громадянську свідомість, здатність критично і незалежно мислити, бути активним у відстоюванні своєї позиції та готовим до захисту

незалежності й територіальної цілісності української держави. 

Значна роль у цій сфері відводиться патріотичному вихованню підростаючого покоління, адже саме їм доведеться відбудовувати нашу державу після кризового стану, в якому вона опинилася. Головною дєвою структурою у розв’язанні цього завдання є школа. На уроках історії, правознавства, української та іноземних мов, етики, художньої культури в ході позакласних заходів, в діяльності шкільного самоврядування питання виховання правової освіти підлітків має першочергове значення. Учні не живуть у вакуумі, вони ходять вулицями, дивляться телебачення, спілкуються з однолітками, переглядають сайти у інтернеті і саме під впливом цих джерел у них починає формуватися первинне бачення прав людини, інколи, досить хибне. Тому для формування правового суспільства важливо з дитячих років починати формувати правосвідомість, що гарантує знання своїх прав, обов’язків в передбачає  взаємо відповідальність між людиною та державою. Первинні прояви демократичного суспільства закладаються в учнів в ході діяльності органів шкільного самоврядування. Участь у шкільному житті навчального закладу, можливість відчути себе частинкою правової шкільної країни, право обирати і бути обраним до учнівського керівництва школи створюють умови для формування демократичних поглядів учнів, розвитку навичок жити у соціумі, готують їх до самостійного життя. Враховуючи вікові особливості підлітків, першочергове значення має надаватися колективним формам виховної роботи. Такі форми роботи дають змогу створити сприятливе виховне середовище для реалізації особистісно орієнтованого підходу до формування учня-патріота. 

Учнівське самоврядування ЗНВК № 63 приділяє багато уваги цьому питанню.

Воїни ЗСУ запрошувались для участі у проведенні уроків мужності; учні школи за допомогою волонтерів  вітають воїнів АТО з визначними датами, надають посильну допомогу бійцям 55-ї артилерійської та 92-ї моторизованої бригад, воїнам полку спецпризначення «Гепард» Національної

Гвардії України, матеріальну та моральну підтримку пораненим, що перебувають на лікуванні у

Запорізькому Військовому шпиталі. Учні закладу приймали участь у відзначенні Дня Перемоги у Другій Світовій війні, Дня козацької слави; Дня Збройних Сил України. В ці історичні знаменні дати проведено вітання ветеранів та діючих військовослужбовців ЗС України, конкурси, вікторини,

              

 Сім'я, на відміну від школи, є специфічною сферою (мікроколективом), в якій у дітей народжуються первинні патріотичні почуття, виховується повага до батьків і родовідної сім'ї, до її бойових і трудових традицій, любов до свого дому, села, міста, до Батьківщини. 

 Батьки дізнаються про шляхи, засоби і форми виховання у дітей патріотичних почуттів, спрямувань, справ. Ці шляхи, засоби і форми збагачуються і розширюються, якщо на допомогу сім'ї приходить школа, громадськість.

 Сім'я є благодатним середовищем для виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань у дітей. 

Це обумовлено:

 По-перше, тим, що вона є своєрідним мікроколективом, який ґрунтується на найближчих, довірчих стосунках між подружжям, батьками і дітьми.

 По-друге, в сімейному середовищі живим втіленням патріотичних почуттів для дитини є його батьки - мати і батько. З ними у дітей зв'язуються поняття про свій дім, свої рідні місця, свій край, його місто, свою Батьківщину. Не випадково, як помітив В. А. Сухомлинський, "слова Батьківщина, Вітчизна є єдинокровними братами слів народити, батько". 

 По-третє, в сімейному середовищі ні на хвилину не припиняється процес внутрісімейного спілкування між старшим і молодшим поколіннями. Це спілкування сприяє не лише простому обміну інформацією, але і передачі дітям і онукам найбагатшого духовного досвіду і героїки минулих років, формуванню патріотичної свідомості, почуттів і переконань, установок і поведінки. 

 Практика показує, що діти, онуки, правнуки, якщо з ними ведеться в сім'ї цілеспрямована робота, наслідують бойову і трудову славу своїх батьків, дідів, прадідів. 

За словами педагога В. А. Сухомлинського, "ніколи людина не переживає так глибоко почуття обов'язку перед Батьківщиною, як в ті години роздумів над долею Батьківщини, коли він сам подумки повторює шлях, пройдений своїм народом, бачить і відчуває себе як частку народу".

 Діти ростуть, і приходить час, коли вони запитують, як прожили життя дідусь і бабуся, батько і мати. На це закономірне і серйозне питання не можна не дати відповіді, оскільки в нім - прямий шлях до виховання почуття патріотизму у сина і дочки, онука і правнука, що продовжують справи батьків, свого родоводу. «Де був до війни ти і твій батько?», «Де ти був в роки війни», «Як загинули мої дідусь і бабуся?» З цими і десятками інших питань стикаються батьки і матері, дідусі і бабусі. Діти готові день і ніч слухати, читати і дивитися про війну, вже мають свій ідеал з книг, теле- і кінофільмів, оповідань, спогадів ветеранів та ін. Але їм передусім хочеться мати таким ідеалом своїх найближчих людей - дідуся і бабусю, батька і матір, старшого члена сім'ї. Ось чому і виникають у них нескінченні питання про життя, бойові і трудові справи своєї сім'ї, її родоводу. Діти хочуть порівнювати свій узагальнений ідеал з конкретною людиною, яка має бути хоч в чимось героїчним. Вони повинні знати про життя і діяльність батьків, родичів, старших. І якщо ті заслуговують, гордитися ними і їх справами, наслідувати їх, продовжувати їх справи, збагачувати кращі сімейні традиції. 

Чи усі батьки говорять з дітьми про Батьківщину? Чи усі батьки і матері говорять про її багатство і красу, про відданість і служіння їй, про захист її честі і слави? Окремі батьки вважають, що в сім'ї про це говорити надмірно, багато про це говорять і в школі. Але в тому-то і цінність сімейних бесід і розмов, що проходять вони найчастіше у безпосередній довірчій обстановці. Саме у такій невимушеній обстановці серця хлопців відкриті для патріотичних почуттів. І тоді розумне і уміле слово батька або матері про Батьківщину, борг, праці глибоко входить як у свідомість, так і в серце сина або доньки. Оповідання і бесіди-спогади про Сімейну славу, про патріотичні справи батьків, роздуми над минулим своєї Батьківщини - це хороші уроки мужності для дітей. В той же час це і зв'язок часів, це і передача естафети від покоління до покоління. У ці хвилини і годинник діти почувають себе як би єдиним цілим, невід'ємним від героїчного минулого своїх дідів, батьків. Сім'я разом з дітьми подорожує по дорогах нашої неосяжної Батьківщини, здійснює поїздки і походи в сусідні і віддалені країни. Важливо, щоб ці подорожі, поїздки і походи носили не лише пізнавальний характер. При правильній позиції батьків вони можуть зіграти неоцінену роль у вихованні патріотичних і інтернаціональних почуттів, як у дітей молодшого шкільного віку, так і у підлітків в старшокласників. Під час подорожі батьки в діти безпосередньо знайомляться з Батьківщиною, її народами, їх культурою, їх минулим і сьогоденням. Трапляється, що мати або батько вже були в тих місцях, куди поїдуть з дітьми. Частіше ж і вони, і діти уперше вирушають в один з куточків країни. І в першому і в другому випадках батьку і матері треба готувати дітей до майбутньої поїздки. Тисячі найменувань книг, брошур, матеріалів присвячені і присвячуються спогадам про Велику Вітчизняну війну, про

              

Учитель: 

    -Сьогодні на нашій класній годині ми більше дізнались про державні символи України. Як потрібно ставитись до символів нашої країни?

Державні символи ми повинні шанувати і берегти як святиню. А щоб зберегти державу та її символи, треба всім нам любити Україну більше, ніж своє життя, тоді нас ніхто не переможе. За синє небо, За жовте колосся Боротися треба!

 

Літературне краєзнавство у школі -один із шляхів національно- патріотичного виховання учнів

          Шквиря С.Г.- завідувач бібліотекою ЗНВК№63

У статті висвітлено досвід роботи бібліотеки Запорізького навчально-виховного комплексу №63  з літературного краєзнавства як засобу формування патріотизму в учнів, для яких приклад вихідця з рідного краю слугує дієвою моральною шкалою.

Упровадження літературного краєзнавства в навчальний процес сприятиме цілісному уявленню специфіки регіональної літературної школи, утверджуватиме загальнонаціональні літературні явища та факти, пов'язуючи їх із близькими та рідним. Досліджуючи творчість митцяземляка, учень відчуватиме причетність до літературного життя, це наближатиме школяра до національно-духовних глибин, розширюватиме його світоглядний та культурний діапазони. 

Серед найголовніших проблем, що постали сьогодні перед суверенною Україною, – розбудова національної освіти. Невід’ємною складовою культури українського народу є література. Як мистецтво слова вона є носієм ідентичності нації, її генетичного коду, потужного заряду духовної енергії, що здатна передавати загальнолюдські й національні цінності від покоління до покоління. Виховання свідомого українця повинно базуватися на історичних і культурних знаннях, традиціях, на переосмисленні сучасного досвіду на основі загальнолюдських цінностей.

До пріоритетних напрямів національної системи виховання належить патріотичне виховання, яке передбачає формування патріотичних почуттів, любові до свого народу, глибокого розуміння громадянського обов’язку, готовності відстоювати державні інтереси Батьківщини. Рідна мова, українська література, вітчизняна історія, українська культурно-духовна спадщина є важливими засобами патріотичного виховання підростаючого покоління.

Літературне краєзнавство - це специфічна галузь науки про літературу, предметом якої є вивчення фольклорної спадщини та літературних творів, художніх образів, навіяних природою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і людьми певного краю.

Основними джерелами краєзнавства є:

-краєзнавча бібліографія-інформація про літературу регіону, яка вийшла в минулому або виходить тепер. Її завданням є виявлення, облік і характеристика краєзнавчої літератури. Краєзнавча бібліографія досить різноманітна за видом видань, за призначенням і повнотою відбору літератури, за періодичністю випуску і періодом, який охоплюється а також за тематикою.Майже в усіх обласних, а також у багатьох міських і районних бібліотеках, крім загальних каталогів, є спеціальні каталоги краєзнавчої літератури;

-картографічні джерела (архіви музеїв, державні архіви)- слугують як джерелом інформації, так і засобом для демонстрації результатів, одержаних іншими способами;

-усні джерела-усна народна творчість: казки, легенди, думи, пісні, прислів'я, приказки тощо. До усних джерел можна також віднести і бесіди, у вигляді зустрічей з певними людьми;

-офіційні джерела- документальна спадщина. Крім того, архіви можуть бути і в музеях (державних, громадських, художніх, меморіальних, краєзнавчих) та бібліотеках.

-статистичні джерела;

-спостереження- огляд різноманітних об'єктів і процесів;

-друковані джерела- підручники, довідники, енциклопедії, путівники, карти, журнали, газети тощо; -пам'ятки історії та культури, пов'язані з історичними подіями в житті краю, розвитком суспільства і держави, а також твори матеріальної і духовної діяльності, які мають історичну, наукову, художню та іншу культурну цінність.

Літературно-краєзнавча робота в школі - це один із шляхів, що веде до відродження духовних цінностей народу та повертає дитячі душі до національно-культурних традицій українського народу.

Результатом пошукової роботи учня в співпраці з учителем є захоплення мистецтвом слова, нові знахідки і відкриття.

Метою роботи з літературного краєзнавства є ознайомлення учнів із історико-літературними традиціями краю, життям і творчістю письменників-земляків; розвиток творчого потенціалу школярів, формування навичок пошукової та науково-дослідницької роботи з джерелами літературно-краєзнавчої інформації; пробудження національної свідомості, виховання патріотизму, естетичного сприйняття дійсності; здатність учнів самостійно здобувати знання, творчо мислити.

 Завданнями роботи з літературного краєзнавства є: визначення напрямів діяльності з проблеми дослідження літературного краєзнавства; залучення вчителів і учнів до літературно-краєзнавчої роботи; збір та систематизація фактографічного матеріалу; здійснення міжпредметних зв’язків літератури рідного краю з історією, географією, світовою літературою та музикою.

Напрямками діяльності з літературного краєзнавства є уроки літератури рідного краю, заняття спецкурсу «Літературне краєзнавство» позакласна  та позашкільна робота.

В позакласній роботі предметом дослідження повинні стати:

-творчість письменників, представників того покоління, чиє дитинство й юність були обпалені війною;  

-історія Запорізької Січі;

-поети-пісенники;

-гумор і сатира;

-самобутність молодих поетичних голосів; -часописи Запоріжжя.

  Позакласні заняття з літературного краєзнавства мають велике значення в духовному розвитку особистості і є засобом формування творчого мислення обдарованих учнів, розвиває інтелект, естетичний смак та виховує громадянина-патріота.

Розробка позакласних  занять  вимагає чимало зусиль, а методична література доволі скупа і часто мало доступна.

Саме це спонукало до створення у навчальному закладі творчої групи з проблеми « Літературне краєзнавство до патріотичного виховання», до складу якої спочатку увійшли вчителі словесності та вчителі початкових класів. Матеріали про життєвий і творчий шлях письменників запорізького краю згодом були згруповані за тематичними блоками: «Письменники-земляки», «Репресовані письменники-земляки», «Гумористи запорізького  краю», «Степова Шевченкіана»,  «Письменники української діаспори», «Видатні постаті і наш край».

Екскурсії на острів Хортиця у м. Запоріжжя , до  музеїв,  пошукова робота у краєзнавчому відділі обласної дитячої бібліотеки  та участь педагогічних працівників школи у проведенні міських та обласних заходах стали традиційними.

Залучення учнів до духовних джерел рідного краю сприяє не тільки глибшому розумінню ними причетності до його долі, а й пробуджує зацікавленість до культури інших регіонів України, інших народів, що вже переходить у сферу інтернаціонального. Адже хто не цінує чуже, той не здатний посправжньому оцінити своє.

Ненав`язливе застосування у навчально-виховному процесі краєзнавчого матеріалу сприяє трансформації знань у моральні переконання, а в серці навічно поселиться образ Батьківщини.

Такі інноваційні форми й методи роботи, пов'язуючи з використанням джерел, широко використовую у своїй діяльності.   На основі власної практики вони зазначаю, що застосування інноваційних технологій значною мірою підвищує ефективність  і якість засвоєння матеріалу та забезпечує ситуацію успіху для кожної дитини, а також розвиток компетенцій і компетентностей учнів, а саме: знань, здатності вчитися, логічності, критичності, аналітичності, комунікативності, інформативності, технологічності, креативності, здатності презентувати результати роботи, самостійності, мобільності, адаптивності, толерантності, співпраці тощо.

 

 

              

 

ДОДАТОК ІІ. Тематичний напрям: Формування патріотичного виховання засобами проведення національно-спрямованої навчальної діяльності на уроках та в позаурочний час

Патріотичне виховання на уроках літератури рідного краю

 

               Кулак Н.Є.-вчитель української мови та                             літератури ЗНВК№63

 

У національно-патріотичному вихованні дітей предмет «Українська література» відіграє важливу роль, оскільки література є невід’ємним складником духовної культури українського народу, носієм ідентичності нації, що допомагає виховати свідомого українця зі стійкою системою суспільно значущих цінностей, який стоїть на сторожі найголовніших святинь - рідної мови, звичаєвості, патріотизму, гуманізму, національної гідності. [3]

В умовах національного державотворення, коли актуалізується пріоритет підготовки людини-гуманіста, патріота, громадянина, захисника,

твори української літератури допомагають сформувати світогляд учнів, їхню національну свідомість, культивувати найкращі риси української ментальності. [3]

Відповідно до діючих програм з української літератури, в кожному класі передбачені уроки з теми «Література рідного краю», які  повинні стати основою патріотичної вихованості учнів, їхнього громадського змужніння, високої моральності та працелюбства, естетичної наснаги, спонукати учнівську молодь захоплюватися красою і самобутнім багатством рідної землі, національновизвольною боротьбою українців, їхнім славетним минулим. 

Вивчення літературного краєзнавства базується на принципах, що відображають специфіку патріотичного виховання, зокрема принцип національної спрямованості, історичної й соціальної пам’яті, соціальної відповідальності, полікультурності.

Національно-патріотичне виховання на уроках  літератури рідного краю спрямовано на:

-          підвищення загальної освіченості громадянина України, досягнення належного рівня сформованості вміння «читати й усвiдомлювати прочитане», «прилучатися до художньої літератури, а через неї-до фундаментальних цінностей культури», розширення культурно-пізнавальних інтересів засобами літературного краєзнавства;

-          формування й утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей;

-          виховання національно свідомого громадянина України.

Складові цієї стратегічної мети реалізуються через такі завдання:

-          ознайомлення з літературними процесами на терені краю;

-          вивчення життєпису талановитих земляків, що жили або живуть в регіоні, або пов’язані з ним; 

-          формування читацької культури учнів, розвиток естетичного смаку, вміння самостійно працювати, творчо мислити, давати належну оцінку літературному творові з чітких національних, моральноетичних позицій;

-          через художнє слово письменників-земляків навчити учнів бачити та цінувати красу світу, життя, мистецтво, пізнавати історичне минуле свого народу, любити та берегти природу рідного краю, рідну землю, рідну Батьківщину, шанувати своїх ближніх, прищеплювати учням найважливіші цінності християнської моралі, етики, допомогти розкрити власні здібності, сформувати себе як особистість;

-          розвиток навичок самоосвіти, бажання і спроможності вчитися;

-          виховання в учнів національної самосвідомості, почуття регіонального та національного патріотизму.

Досліджуючи творчість митців-земляків, учень відчуватиме  причетність до літературного життя, це наближатиме школяра до національних глибин, розширюватиме його світоглядний та культурний кругозір.

Письменники Запорізького краю, котрі у своїй творчості звертаються до теми духовності як основи патріотизму:

1.   Любов Геньба зб. «Повези мене у Красиве…» Для Л.Геньби пробудження національної

свідомості українців, згадки про героїчну історію є не лише необхідністю, а й потребою. У минулому поетеса намагається відшукати вічні та незмінні основи буття, на які передусім мала б опертися людина — творець історії. Згадка про «войовничих скіфів», «сміливого козака», «полян і древлян» у поезії «Повези мене у Красиве» є своєрідним свідченням про походження роду. Підсиленням, поглибленням зв‘язку минулого із сучасним є звіряння серця «вродливій пані Хортиці», де «волошкове небо в ноги молиться, Ховає тайну Перунова рінь» . 

              

2.   Петро Ребро збірки на козацьку тематику «Зозулин цвіт» та «Козацькі жарти».

3.   Василь Діденко збірки «Заповітна земля», «Дзвонять конвалії»,  «Під зорями ясними». «…Василь надзвичайно добре знав героїчно-трагічну історію своєї України, бо постійно цікавився нею, відкривав для себе нові й нові сторінки, - пригадує Василь Федина. – Він часто просто вражав своїми знаннями.» 

4.   Григорій Лютий книги «Крилатий корінь», «Крона вічності», «Червона літера вогню»,

«Хліб любові»,

«Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод.Ми- одна душа, ми-один народ...» (Г.Лютий)

5.   Андріан Кащенко. Історія України як провідна тема прозової творчості письменника (оповідання «Сіркова слава», «Запорозька слава»,  «Сіркова могила», «На руїнах Січі», «Славні побратими», повісті «Борці за правду», «Іван Богун», «Під Корсунем», «У запалі боротьби», нариси «Над Кодацьким порогом», «Про гетьмана Сагайдачного», «Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя», «Зруйноване гніздо»  та ін.).

6.   Дмитро Міщенко. Козацькі часи в романістиці «Бунтівний князь», «Згубні вітри над

оазою» («Між Сціллою і Харибдою»), «Дике поле».

Етноментальна та національна проблематика роману «Бунтівний князь». Феномен козацтва в художньому осмисленні письменника («Дике поле»).

7.   Василь Лісняк.Оспівування краси рідного краю в поетичних збірках «Степові пісні», «Люблю село»,«Широкі простори», «Краса людська», «Зоряний світанок», «Борозна» .

8.   Поезії Сергія Редька «Жанна», «Махновщина», «Пили історію», «Спартанська мати», «Удар». В них звучить запал, гордість за історичне минуле.

Аналізуючи поезїю поетів-земляків звертаємо увагу на значущість таких концептів, як 

«рідний край», «Україна», «Хортиця», «мати», «родина», «батьківський поріг» «хата», «лелека», «калина», «вишиваний рушник» і под. Саме вони міцною ниткою духовності прив’язують людину до свого дому, стежки, до близької чи рідної людини, а саме на них тримається сучасний світ із його труднощами й викликами, саме вони цементують свідому особистість з багатим духовним світом. 

Глибокий аналіз подій, учинків героїв творів А.Кащенка, Д.Міщенка сприятиме формуванню важливого розуміння того, що упродовж історії людства українці, як і інші народи, безпосередньо брали участь у виробленні системи загальнолюдських цінностей.

  Осягнення літературної спадщини буде повноцінним лише за активного навчання, яке можна зреалізувати через застосування особистісно орієнтованого підходу в навчанні, проблемно-пошукового методу, використання проектної технології тощо. 

Уроки літератури рідного краю - «це письменство Отчого Порога, рідної Материзни, яке найбільш дієво впливає на зміцнення духу українства…»(Б.Г.Степанишин) Тому  літературу рідного краю потрібно вивчати  в єдності загальнолюдських, національних і місцевих виявів, що дозволяє в окремому бачити вияви загального, а загальне осмислювати з погляду його конкретного значення. Так в учнів формуються почуття національної гідності, патріотизму, любові до землі, на якій народилися і виросли, усвідомлення самоідентичності. Література:

1.       Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, 2015

2.       Корицька Г.Р. Література рідного краю: Запорізька область, 5-11 класи: навчально-методичний посібник/Запоріжжя: Просвіта, 2000-78с.

3.       Українська мова та література 5-11 класи:методичні рекомендаціі щодо організації навчальновиховного процесу в 2015-2016н.р. з коментарями провідних фахівців. – Харків:Видавництво «Ранок», 2015.-144с.

 

Формування соціокультурної компетенції учнів на уроках англійської мови як засіб виховання свідомих патріотичних почуттів

 

Чуча М.С.-вчитель англійської мови ЗНВК№63

 

Чи можливо одночасно навчати іноземній мові та виховувати патріота своєї держави, прививати почуття гордості за свій народ, розвивати духовність, прищепляти моральні, художньо-естетичні, правові, трудові культури, притаманні нашому народу? Чи буде людина, яка вільно розмовляє англійською, знає та розуміє культури країн Євразії та Сполучених Штатів, володіти особистісними якостями і рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями, вчинками та поведінкою, спрямованими на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні? Звичайно, так, якщо навчати та виховувати цю дитину поступово, правильно та у системі всього процесу навчання, надихаючи її на це

власними прикладом і досвідом.

              

Комунікативна спрямованість предмета «Іноземна мова» надає вчителю широкі можливості у вихованні громадянської позиції, патріотизму, високих моральних якостей особистості. На особистісному рівні патріотизм виступає як важлива стійка характеристика людини, що виражається в її світогляді, моральних ідеалах, нормах поведінки. Розвиток патріотичних якостей учня засобами іноземної мови враховує особливості вікового періоду і передбачає різні його етапи. Ученими доведено, що у 6–7 років дитина отримує перші відомості про етнічну приналежність, а у 8–9 років – уже чітко ідентифікує себе зі своєю етнічною групою на основі національності батьків, місця проживання, рідної мови, культури тощо. Приблизно в цей час пробуджуються національні почуття, а у 10–11 років національна самосвідомість формується вже в по-вному обсязі. Зрозуміло, що ці періоди життя діти перебувають у шкільних закладах освіти, від змісту навчання та виховання яких залежить формування таких національних рис, як патріотизм, громадянськість, національна свідомість. Зародження і розвиток цих почуттів у школярів визначає майбутнє всієї української нації та української держави.

Перший етап. Патріотизм зароджується  разом із формуванням  родинних почуттів до своєї сім’ї, матері, батька, бабусі, дідуся, родичів.

Провідною темою у вивченні іноземної мови в початковій школі є, безумовно, тема «Сім’я», упродовж якої учні розповідають про своїх найближчих людей і родинне коло. Під час вивчення матеріалу з теми «Свята і традиції» молодших школярів ознайомлять з елементами культури країни, мова якої вивчається. Але будь-які знання, що набуваються за допомогою іноземної мови, сприймаються тільки через призму знань, сформованих у процесі оволодіння рідною культурою. Тому, ознайомлюючись із святковими традиціями зарубіжних ровесників, учні, насамперед, вчаться обговорювати сімейні традиції, традиції святкування у власній родині, дитячому колективі, у якому перебувають.

Другий етап. Виховання любові до своєї малої батьківщини – села, міста, учнівського колективу, місцевих традицій, до історії.

У основній школі учні досягають такого рівня володіння мовою, при якому стає можливим діалог із зарубіжними ровесниками засобами Інтернету чи проектної діяльності, під час яких відбувається самоідентифікація маленького українця. Матеріал навчально-методичного забезпечення сприяє розумінню важливості розвитку вміння співпрацювати і контактувати із представниками інших країн. У основній школі відбувається формування навичок та вмінь школярів розповідати про своїх друзів, рідне місто, село, країну, національні свята, столицю своєї Батьківщини, надавати інформацію про основні пам’ятки культури, особливості вітчизняної шкільної освіти тощо. Широко застосовуються драматизації, пошуково-ігрові завдання, вікторини, конкурси тощо. 

Третій етап. Формування власне патріотизму, виховання любові до України як своєї Батьківщини. Розвиток уміння репрезентувати свою країну у світі, культуру і побут свого народу, святкові обряди й культурні цінності, національні особливості та реалії життя в спілкуванні із зарубіжними ровесниками та гостями набувається засобами активізації отриманих у попередні роки навичок та вмінь за допомогою рольових ігор, творчих проектів, організації молодіжних конференцій, змагань, культурних заходів тощо. У навчально-методичному забезпеченні з іноземної мови для цього етапу є чимало культуро-країнознавчого матеріалу та завдань, що передбачають використання інтерактивних технологій, націлених на практичне застосування українознавчої інформації, проведення соціокультурних паралелей, виховання відчуття себе майбутніми громадянами своєї країни, рівноправними партнерами інших європейських країн, покликаних розвивати свою Батьківщину і збагачувати скарбницю світової цивілізації. 

Розвиток політичної, культурної та економічної сфер людського життя впливає на вимоги, які ставить перед людьми суспільство, а отже, спричинює зміни в системі освіти та науки. Міжкультурний та освітній обмін, а також підписання міжнародних угод і міжкультурне спілкування загалом, було б неможливим без знання іноземних мов.

 Згідно з програмою з іноземної мови для загальноосвітніх шкіл, соціокультурна компетенція включає в себе знання з країнознавства, культурології, фонові знання, тощо, а також уміння використовувати ці знання у процесі спілкування з представниками інших культур.

Основними складовими частинами соціокультурної компетенції є країнознавча та лінгвокультурознавча, соціальна, соціолінгвістична та культурознавча компетенції, тобто учні мають одержати певні країнознавчі та лінгвокраїнознавчі знання. 

Процес навчання іноземних мов спрямовується на ознайомлення учнів із новим способом спілкування – міжкультурним спілкуванням, а також із культурою та звичаями народу, мова якого вивчається. В процесі формування соціокультурної компетенції учнів вони дізнаються про іншу культуру, вивчають її історію та знайомляться з різноманітними сферами сучасного життя представників іншої культури. Це виводить процес вивчення іноземних мов на якісно новий, продуктивний рівень і дозволяє сформувати в процесі навчання різносторонньо розвинуту й багатогранну особистість, в майбутньому – гнучкого спеціаліста, здатного адаптуватися до умов нового середовища, та до вимог суспільства, що постійно змінюються.

 

              

Фото 8. Робота над прислів’ями,значення яких розкриває українська усна народна творчість. 

      Для виконання вимог програми та патріотичного виховання учнів початкових класів на уроках української мови та створення умов для вільного формування в учнів власної світоглядної позиції широко застосовуються : 

-          Проведення тематичних екскурсій (знайомство з рідним містом, природою, музеями) .(див. фото 1,3),

-          Використання на уроках роботи над фразеологізмами , загадками,скоромовками. (див. фото 4),

-          Проведення бібліотечних тематичних уроків. (див. фото 2,

5),

-          Знайомство з творчою діяльністю українських

поетів,письменників.Участь в зустрічах, організованих разом з районною бібліотекою. (див. фото 6),

-          Інсценізація українських казок, із залученням батьків. (див. фото 7),

-          Робота над прислів’ями,значення яких розкриває українська усна народна творчість . див. фото 8.),

-          Результатом патріотичного виховання постає сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до Батьківщини, її історії,звичаїв, традицій, тощо , як першооснови  віри у її велике майбутнє…

Патріотичне виховання на уроках української мови та створення умов для вільного формування в учнів власної світоглядної позиції

 

      Земляна Л.М.-вчитель української мови та літератури        спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист,

                                                                                             керівник шкільного МО

«Перед минулим-зніміть капелюхи, перед майбутнім- засукайте рукава»

Народна мудрість

 

 

Доля України залежить від тих, хто сьогодні сидить за шкільними партами, залежить від національної свідомості її громадян. Саме тому національно - патріотичне виховання повинне займати провідне місце в навчально–виховному процесі. Уроки української мови та літератури-прекрасне підґрунтя для цієї роботи. 

Завдання вчителя виховувати національний характер українця.

І в цьому процесі найбільше допоможе мистецтво слова. Художня

література віддзеркалює ментальність українського народу.

Починаючи з усної народної творчості, що є духом нації (вивчення прислів’я, приказок, казок), і закінчуючи високохудожніми творами письменників-класиків, література впливала і впливає на виховання учнів.

Твори української літератури, які вивчаються в старших класах, є надзвичайно ефективним засобом патріотичного виховання учнів. Вагомих результатів учитель-словесник досягне тільки тоді, коли він має продуману систему роботи над формуванням патріотичної вихованості старшокласників у процесі вивчення поетичних, прозових і драматичних творів художньої літератури.

Система роботи на уроках української літератури передбачає виховання любові до Батьківщини, рідної мови, історії та культури, почуття національної самосвідомості.

В основу системи національного виховання на уроках української літератури в старших класах покладено правдиве слово про свій народ, його споконвічне прагнення вибороти Українську державу. Спрямовую свої творчі зусилля на те, щоб підвищити виховний рівень уроку. Національне виховання має здійснюватись на основі проблемного вивчення текстів.

Щоб художні твори посіли належне місце у формуванні патріотичних почуттів, на уроці літератури моделюю  ситуації, які сприятимуть розумінню школярами суспільно-політичних явищ, змальованих авторами у творі.

Формуючи патріотичну свідомість учнів на уроках літератури, розглядаються проблеми громадянознавчого змісту, для цього використовую проблемні питання для обговорення. Під час вивчення повісті І.Франка "Перехресні стежки", де звучить проблема " Сутність демократії, демократичні цінності. Права і свободи людини і громадянина і механізми їх захисту ", ставлю  перед учнями такі запитання:

Які способи захисту прав і свобод людини і громадянина застосовувались в українських землях наприкінці XІХ століття?

Чи можна назвати судових чиновників та представників влади оборонцями права?

Що керує їхніми рішеннями?

Вплив програмового матеріалу на процес формування патріотичної вихованості залежить від правильного вибору методів, прийомів і форм роботи.

Для успішного здійснення патріотичного виховання школярів засобами художнього слова необхідні такі уміння і навички: визначати ідею і проблеми художнього твору, зіставляти конкретно-історичне, морально-

етичне і загальнолюдське у творах; сприймати патріотичні мотиви та емоційно-естетичний тон художнього твору;

виявляти патріотичні позиції та світоглядні особливості письменника і літературного

персонажа; самостійно аналізувати твір, виділяючи основні патріотичні почуття героїв, їхні вчинки та

переконання; висловлювати власну думку про патріотичні мотиви твору, вміти їх відстояти й аргументувати,

робити висновки.

Вчені визначають, що найінтенсивніше формування національної самосвідомості в середньому шкільному віці. Якщо в початкових класах діти через казки, оповідання, поетичні твори пізнають край, де вони живуть, свою Батьківщину-Україну, дізнаються, звідки вони походять, до якого народу належать, то в середніх класах поглиблюють свої знання.Так, вивчаючи перекази й легенди про запорожців, твори Я. Качури «Іван Богун», Б. Лепкого «Орли», А.Чайковського«Сагайдачний», А.Кащенка «Над Кодацьким порогом», П. Загребельного «Роксолана», учні глибше переймаються історичним минулим свого народу, його героїчними подвигами.

У своїй практичній діяльності часто вдаюсь до такого прийому, як створення учнями власного висловлювання з позиції автора (колективні етюди, коли під керівництвом вчителя учні вирішують завдання, наприклад, складають оповідання від імені кошового Сірка, Івана Котигорошка або простого запорожця).

Підлітковий період у житті школяра – це підготовчий етап до формування ідеалів, які впливають на поведінку особистості. Якщо учні переймуться національними і духовними цінностями, ідеалами нашого народу, вони прагнутимуть до захисту цих цінностей. Учні мають знати про національний ідеал, про конкретних носіїв національної свідомості. Важливе місце тут відводиться особистостям письменників, твори яких вивчаються з першого по одинадцятий клас. Це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь.

У старших класах робота над втіленням ідей національного виховання ще більше посилюється і цьому сприяє розмаїття програмового матеріалу.

Так в 11 класі, вивчаючи творчість Івана Багряного, зазначаю, що життєвий і творчий шлях письменника є взірцем для виховання національної самосвідомості особистості. Під час вивчення пригодницького роману «Тигролови» обраю будь-який спосіб роботи: чи то композиційний аналіз, чи то по образний. Можна аналізувати кожний розділ, характеризуючи основних дійових осіб: Григорія, членів родини Сірків, їхні взаємини, побут і працю українців на Далекому Сході, дотримання ними традицій і звичаїв українського народу, ставлення до природи, до людей. В ході обговорення роману обов’язково сконцентровую увагу на проблемі, яка є однією із найважливіших: на родинних та народних традиціях сім’ї Сірків, працьовитості їхнього роду, сімейній злагоді, почуттях патріотизму та національній гідності кількох поколінь Сірків.

Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації. Розуміння учнями процесу повернення до рідних коренів, витоків українства, національного самоствердження і саморозвитку вже є проявом патріотизму.

При опрацюванні теми «Лексичний склад української мови» у 10 класі збагачується та активізується мовлення учнів: вони демонструють різні прийоми пояснення лексичного значення слова, а також принципи відбору лексики для різних функціональних стилів. Творча робота зі словом (вивчення етимології, тлумачення, написання та вимови, застосування) показує учням не лише багатство мови, але й силу емоційного впливу слова.

Так, наприклад, цікавим є завдання добору синонімічного ряду до поданих слів: іти, їсти, лунати, сердитися. У змаганні на найкращого знавця синонімів часто перемагає той учень, що утворив ряд з 7-9 слів. У той час, як «Практичний словник синонімів української мови» за редакцією Миколи Зубкова (Харків: Весна, 2008 рік) наводить до кожного з поданих біля сорока близьких за значенням слів (іти – простувати, прямувати, мандрувати, топати, тупцяти, тупцювати, тупати, крокувати, ступати, шпацирувати, марширувати, цибати, дефілювати, юрмитися, валити, пливсти, плинути, віятися, чимчикувати, полинути, теліпатися, телющитися, дріботіти, пертися, тарабанитися, вибиратися, виметуватися, вислизати, віддалятися, пробиватися, прослизати, прокрадатися, пірнати, пхатися, прибувати, приволікатися, прителіпатися, прибиватися, нагодитися, добиратися) .

Чи кожна мова у світі може похизуватися таким багатством?

Розтлумачую учням й інновації, що з’явилися внаслідок переосмислення й закріплення в мові нових значень слів, що давно існують.

Наприклад, іменник дах останнім часом став використовуватися в значенні «чиєсь заступництво», дієслово схуднути розвинуло значення «девальвуватися».  При цьому наголошую, що в сучасній українській мові семантичні перетворення пов’язані з розхитуванням мовної норми.

Цікавою для старшокласників є робота з дослідження історії ненормативної лексики.

За свідченням турецького мандрівника Евлія Челебі, що відвідав Україну 1657 року, українська мова - всеосяжніша ніж перська, китайська чи монгольська. У цій мові йому вдалося знайти лише чотири лайливі слова «чорт», «дідько», «свиня» і «собака».

Тобто історія виникнення «мату» не має українських коренів.

Вже пізніше з Європи прийшов звичай використовувати під час битв спеціальних «професійних матюгальників», які брудними образливими словами  намагалися підірвати моральний дух ворога і таким чином заманити розгніваних воїнів в пастку, де вони могли бути знищені основними силами.

Доволі часто користувалися ненормативною лексикою  саме в такому контексті й українські козаки. Один із прикладів вживання принизливої лайливої лексики можна знайти у відомому листі Запорозьких козаків турецькому султану, написання якого, зобразив у своїй картині Ілля Рєпін:«Ти, султан, чорт турецький, і проклятого чорта брат і товариш, самого Люцеперя секретар, твойого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою. Вавилонський ти кухар, Армянська злодиюка, Татарський сагайдак, Каменецький кат, у всего світу і підсвіту блазень, самого гаспида внук. От так тобі запоріжці висказали, плюгавче…»

Започаткував традицію вживання ненормативної лексики в українській літературі Іван Котляревский в «Енеїді», однак майже впродовж 200 років вживання такої лексики було під табу. Нова хвиля українського письменства вже більш вільно користується ненормативною лексикою (її вживає Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Любко Дереш, Ірена Карпа, Сергій Жадан та інші).

Ставлення учнів до мови виявляється при обговоренні якості такої друкованої продукції, аналізу процесу спотворення української літературної мови у просторах мас-медіа. Цікавими є для старшокласників і творчі завдання: дослідження мовлення (багатства лексики, дотримання норм орфоепії) культурних і політичних діячів сучасності, гасел та рекламних оголошень, якими останнім часом перенасичені  міста; проблемні питання про місце і роль ненормативної лексики у нашому мовленні: чи можна з її допомогою освідчитися в коханні? Чи допоможе вона у спілкуванні? Кар’єрному зростанні?

Під час вивчення теми «Лексика іншомовного походження» зауважую, що не варто вводити в обіг усі слова, що останнім часом рясніють на шпальтах газет і журналів, особливо ті, що мають українські відповідники: дайджест (огляд), елегантний (ошатний), армрестлінг (рукоборство) та ін. Проте, якщо слово-назва увійшло в мову разом із запозиченою реалією, то пояснюю учням його значення та особливості вживання.

Повага до власного імені закликає до пошуків його значення, походження. Тому спрямовую пошук учнів на шляхи надходження власних імен в українську мову: дохристиянські,слов’янські, вплив християнства на розповсюдження давньоєврейських, грецьких, латинських імен. Виявом епічного патріотизму є факт відродження українських власних імен у наш час (Богдан, Святослав, Людмила, Мирослава тощо).

З ентузіазмом учні досліджують етимологію власних прізвищ, складають родовід, усвідомлюють себе носіями та продовжувачами сімейних (а отже і народних) цінностей, традицій.

Такі завдання допомагають учням простежити історію слова, основні лексичні шари української мови, на якій виростає мовно-національна свідомість.

Ідеї національно - патріотичного виховання є домінуючими не лише на уроках вчителясловесника, а й у позакласній роботі.

Виходячи з того, що головним завданням патріотичного виховання є формування світоглядної свідомості школяра, в позаурочній виховній діяльності використовую наступні методи роботи:

-вечори народної пісні та танцю,

-свята рідної мови,

-виставки народних промислів,

-конкурси дитячої творчості,

-свята з використанням українських традицій, обрядів, звичаїв.

Опора на ці методи сприяє формуванню у вихованців високих громадських якостей, патріотичних почуттів,любові до рідної землі, шануванню рідної мови, дбайливому ставленню до природи, усвідомленню належності до українського народу, виховує честь, гідність, мужність, відвагу, прагнення пізнавати, зберігати й передавати у спадок надбання народу.

              

Позакласні заходи задовольняють запити школярів, що цікавляться певним колом питань, практикую різні види робіт:

-знайомство дітей з новинками художньої літератури, спогадами про письменників;

-прослуховування доповідей та проектів-презентацій учнів, цікавих повідомлень з газет, журналів, інтернету;

-обговорення творчих спроб дітей;

-ознайомлення зі статтями про особливості віршування, про культуру мовлення;

-складання заміток до газет;

-перегляд фільмів-екранізацій; 

-створення проектів-презентацій на літературні та мовні теми.

Стало традицією щороку вшановувати пам’ять видатного українського поета-гумориста і сатирика, справжнього громадянина П.П.Глазового.

Незабутнім у пам’яті школярів залишиться майстер-клас по виготовленню ляльки-мотанки. Адже відомо, що в українців лялька-мотанка була своєрідним оберегом. Про ляльок-мотанок згадували, коли хотіли позбавитись від лиха та від різних напастей. Зі своїми ляльками дівчата ніколи не розлучалися.

І, звичайно, найпопулярнішим заходом серед школярів є конкурс читців-декламаторів поезій Т.Г.Шевченка, який традиційно приурочуємо до дня народження поета. Поезії для конкурсу учасники добирають на свій смак.

Кожен захід,проведений у школі, проникнутий любов’ю,повагою, патріотизмом. Позакласна робота сприяє відродженню звичаїв і традицій українського народу, фактів і цікавинок, що стосувалися історії рідного села, школи. Разом з учнями збираємо легенди, прикмети, прислів’я, загадки. На виховних годинах згадуємо давно зниклі будівлі, місця дозвілля батьків, ремесла і пам’ятні історичні віхи, імена людей.

Завжди особлива увага приділяється прищепленню знань про народні символи України і їх вшанування. Про них діти читають літературні твори: вірші, оповідання, легенди, широко практикую тематичні виховні заходи.

Проводяться народознавчі свята, серед яких: «Тепло отчого дому», «Обереги нашого дитинства», «Прийшов щедрик щедрувати» та ін.

Щороку проводяться Тижні мови та літератури. Це відбувається двічі на рік: восени – до Дня української писемності та весною – до Шевченкових днів. На кожен день тижня планується захід, підказаний його темою. Це виставки конкурсних робіт на кращий учнівський малюнок, вишивку, письмовий твір на літературну тему, твори-роздуми, читацькі конференції, конкурс на краще читання поезії, народознавчі хвилинки, виставка творчих робіт “Перші проби пера”, турнір знавців української мови та літератури, мовознавчі хвилинки, конкурс інсценованої казки.

Організовуються літературно-музичні вечори, присвячені творчості українських письменників. Це – важливий засіб естетичного, розумового і морального виховання школярів. На літературних вечорах проводяться конкурси, ігри, вікторини, які доповнюють програму вечора, урізноманітнюють її.

Найбільш незабутніми стали такі позакласні заходи, як: «Катрине весілля» за мотивами роману

Гната Хоткевича «Тарас Шевченко», народознавче свято «Дівоча врода» , свято зустрічі весни «Прийди, весно, з радістю»,  Свято Матері, літературно-музична композиція «У хаті, як у раї» 

Національно - патріотичне виховання - це суспільна категорія, яка формує ставлення людини до себе, до свого народу й Батьківщини. Український патріотизм повинен стати провідною виховною ідеєю сучасної школи, що реалізується в урочній та позаурочній діяльності. Отже, виховання національної самосвідомості на уроках мови і літератури сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю.

 В наш час виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнях любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.       Державний Стандарт базової і повної загальної середньої освіти: Затвердж. постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 р. № 1392.

2.       Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена Міністерством освіти і науки України,  нaказ № 641 від 16 червня 2015 року.

3.       Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України / Наказ МОН України від 31.10.2011 №1243

4.       Про методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році/ Лист Міністерства освіти і науки України від 25.07.14 №1/9-376

5.       Відмиш Л. І. Система національного виховання: шляхи і засоби реалізації / Л. І. Відмиш // Виховна робота в школі. – 2011. – № 8. – С. 7–10.

6.       Гарнійчук, В. Сутність і структура патріотизму старших підлітків [Текст] / В. Гарнійчук // Управління освітою (Шкіл. світ). – 2009. – № 20. – С. 22-23.

              

7.       Дем’янюк Т. Інноваційні технології громадянського виховання /Т. Дем’янюк // Директор школи. – 2008. – № 10. – С. 10-12.

8.       Захаренко С., Коваленко, О. Формування громадянина - патріота у педагогічній системі О.А.Захаренка   / С. Захаренко, О. Коваленко // Рідна школа. – 2013. – № 6. – С. 36–40.

9.       Кіндрат В. К. Формування патріотизму в школярів у концепції  В. О. Сухомлинського / В. К. Кіндрат // Педагогіка і психологія. –1998.  – № 3. – С. 56–63.

10.    Коновалова М. В. Тематичні класні години (національно - патріотичне та громадянське виховання), 5– 11 класи / М.В. Коновалова/ – Харків : Видавнича група «Основа», 2011

 

 

Патріотичне виховання на уроках образотворчого мистецтва  та художньої культури  

  Круліковська Л.М.-вчитель образотворчого мистецтва та 

                                                                                                                         художньої культури ЗНВК№63

 

В сучасних умовах розвитку української національної культури патріотичний напрямок виховної роботи знаходить своє відображення у проведенні уроків  образотворчого мистецтва та художньої культури. Вчителі образотворчого мистецтва та художньої культури  на своїх уроках

допомагають дітям звернутись до свого коріння, зрозуміти  національну цінність свого народу, відчути себе причетними  до відродження і розвитку національних традицій у культурі та мистецтві.

Вітчизняна педагогіка багато років накопичувала цінний досвід національного виховання. Вивчення і впровадження даного досвіду в практику лежить в основі роботи методичного об’єднання вчителів закладу,  що викладають предмети художньоестетичного циклу. 

Однією з найважливіших умов реалізації мети і завдань національного виховання є викладання цих навчальних предметів на народознавчій основі, що є підґрунтям для формування глибоких патріотичних почуттів і переконань. 

Залучення дітей до джерел народного мистецтва  сприяє всебічному розвитку національного типу особистості, цілісному  сприйманню дійсності за художньо-естетичними законами.

Україна завжди славилась декоративно-ужитковим мистецтвом. Ця тема вивчається і на уроках образотворчого мистецтва, і на уроках художньої культури. 

                                                        І. Декоративно-ужиткове мистецтво

Українське народне декоративно-ужиткове мистецтво набуло широкого визнання як у нашій країні, так і за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи таємничої і чарівної природи, особливості побуту, врешті-решт душа українського народу. Учні 5-6 класів на уроках образотворчого мистецтва виконують наступні завдання: замальовки виробів за зразками Трипільського керамічного посуду, ескізи вишивки рушника, ескізи дерев’яного посуду за зразками Косовських і Яворівських майстрів, ліплення і розпис іграшок за зразками опішнянської іграшки, виготовлення з пап’є-маше тарілок і розпис за зразками Косовських виробів, ескізи українських костюмів, вправи з техніки петриківського розпису,

розпис писанки символами-оберегами, декорування орнаментом, оригінальні писанки в техніці витинанки. 

Народне декоративно-ужиткове мистецтво є невичерпним джерелом культури народу, яке має унікальні можливості впливу на особистість та формування в неї національного світогляду, характеру, глибокої духовності.     Завдяки декоративно-ужитковому мистецтву, яке є споконвічною скарбницею  моральних і духовних здобутків народу, зберігає багаті невмирущі традиції, пізнаються історія, світогляд, моральні якості наших предків, їхня героїчна боротьба за незалежність нашої держави, формуються основи культурно-духовного багатства українського народу. 

              

відмінностями. Особливу роль у збереженні та розвитку національної самосвідомості завжди відігравали школа й учитель.

Безумовно серед факторів, що найбільше впливають на формування національної свідомості учнів, важливе місце посідають гуманітарні предмети і насамперед історія України. У ході її вивчення формується історична свідомість людини, що є чи не найвизначальнішою складовою національної свідомості.¹ Формується людина - громадянин з високою національною гідністю, національним характером, складом мислення.

Курс історії України покликаний донести до свідомості учнів розуміння того, що український народ сформувався історично, має свою самобутню культуру, свою державність, пройшов складний трагічний і героїчний шлях боротьби за рідну землю. У процесі отримання знань про свою Батьківщину, її минуле, про визначних людей, народні традиції та ідеали формуються історична пам'ять, патріотизм і громадянська позиція підростаючого покоління.

Ніхто, напевно, не буде заперечувати того, що навчання дітей історії - це перший ступінь формування духовної культури особистості, її прилучення до загальнолюдських гуманітарних цінностей, її громадянського та національного самоусвідомлення. Саме тому навчання історії нині набирає в Україні особливої ваги, й необхідно розробити такі історичні курси, принципи й методи навчання, які б дали бажані результати. [32,C.20]

У сучасній системі шкільної історичної освіти не передбачено викладання курсу історії в початковій школі. Але разом з тим молодший шкільний вік є дуже важливим з погляду формування мислення, свідомості та людських якостей дитини. У цьому віці дитина повинна одержати перше уявлення про те, за якими законами існують природа і суспільство, за якими правилами та моральними нормами живуть людські спільноти від сім'ї до народу й держави. У неї вперше пробуджуються соціальні почуття, розуміння цінності таких людських якостей, як чесність працьовитість, доброта, милосердя й прагнення до вироблення відповідних якостей в самому собі. Дуже важливим є також пробудження у дитини інтересу й поваги до життя людей, до їхнього минулого і сучасності, до пам'яток історії і природи, бо без цього неможливе виховання патріота свого народу, своєї держави.

Всі ці завдання повною мірою може розв'язати спеціальний курс для початкової школи, який інтегрує елементи знань з історії, народознавства, суспільствознавства, допоміжних історичних та інших гуманітарних дисциплін. Базою такого інтегрування виступає історія.

Людина лише тоді стає активним членом суспільства, коли добре знає, хто вона, й якого роду, коли справді знає свій народ, його історичну долю, його шлях в історичному житті, його природжену національну вдачу, здібності, хист; коли знає, що народ має вічно цінне і що тимчасове, поверхове; коли безпосередньо відчуває всією душею й розуміє свою органічну належність до свого народу.

Отже, проведення такого курсу є досить цікавим внеском у перебудову системи історичної освіти в середній школі, в її переорієнтацію на вирішення найважливішого завдання сучасності - виховання громадян України. [37,C.15]

Автор В. Мисан у статті "Якої історії та як потрібно вчити п'ятикласників" стверджує, що низька техніка читання ускладнює вивчення пропедевтичного курсу саме в початковій школі. [49, C.29] Вважають, що першим пропедевтичним курсом історії має бути "Початковий курс історії України, та рідного краю". Саме цей курс повинен покласти початок цілісному процесу формування історичної свідомості майбутнього громадянина. Він має засвідчити приналежність дитини до певного народу. Глибоко відчувати цю приналежність "зможе лише той, як стверджує Гр. Наш, хто змалечку зрісся з нацією, хто змалечку звик дивитися на рідну націю, як на щось міцне, віковічне, закономірне, що з давніх-давен при всяких умовах існувало, існує і буде існувати, що існує на непорушних законах і через те ніколи не руйнується, а навпаки - міцніє. [49, C.30] Вивчення історії є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості народу. “Без знання минулого неможливо точне поняття про сучасне”, – справедливо наголошував видатний український історик М.С.Грушевський. За короткий час в Україні створену нову цілісну систему викладання історії України та Всесвітньої історії, оновлено зміст та структуру історичної освіти. Вона повністю звільнена від ідеологічних, вузько класових підходів і поглядів на розвиток суспільства, оцінювання минулого та перспективи майбутнього. Новий навчально-методичний комплекс зорієнтований на пріоритети науки, гуманістичні та демократичні цінності, інноваційні педагогічні технології, їхнє поєднання з досягненнями народної педагогіки, яка була завжди властива українському народові.За останні роки сформувався новий образ учителя історії. Постійно зростає його роль у навчальному і виховному процесах. Відомому демократу Д. Харкнессу належать слова, які безпосередньо стосуються і вчителів України: “Учитель – не єдине джерело впливу на розвиток дітей, але його життєво необхідна складова. Нам відводило небагато часу на те, щоб допомогти засвоїти знання і зрозуміти, що вони повинні стати гідними громадянами своєї батьківщини, нашого неспокійного континенту і загального дому, який постійно перебуває під загрозою”. 

Національна самосвідомість є інтегральним показником усвідомлення історичного досвіду та суспільного інтересу - чинників, що відіграють вирішальну роль у процесі самоорганізації людей у переломні моменти буття. У сучасній школі викладання історії поділено на два окремі предмети - історію України і загальну історію. Вони вивчаються паралельно і синхронно, але за різними підручниками. Проект не має такого поділу, вітчизняну історію в ньому подано на тлі всесвітньої.

[45,C.7]

Загальновідомо, що навчання історії має виховний аспект. І якщо вивчення всесвітньої історії має сприяти формуванню загальнолюдських, гуманістичних поглядів, то вивчення вітчизняної історії формує ще й громадянина, патріота, з яким держава і суспільство пов'язують перспективи свого подальшого розвитку. [42,C.31]

Головною метою сучасного загальноосвітнього навчального закладу в Україні є виховання громадянина України, соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості. Виходячи з цього, головними цілями навчання історії є: - формування історичних знань;

-  розвиток історичного мислення учнів;

-  виховання в учнів особистісних рис громадянина України;

Спробуємо простежити, як проходить формування національної свідомості на уроках вітчизняної історії в сучасній школі у 5 - 11 класах, використовуючи при цьому досвід роботи з учнями під час проходження педагогічної практики. [39,C.6]

Пропедевтичний курс історії України в 5 класі має на меті підготувати учнів до успішного засвоєння історичних знань у наступних класах. В цей період у школярів формуються початкові уявлення про найважливіші сторінки історії українського народу. Учні захоплюються минулим України і бажанням більше знати про нього, прищеплюється школярам любов до історії як науки про минуле людства.

Початковий курс історії органічно поєднується з іншими шкільними предметами та розв'язує не лише спеціальні, але й загально педагогічні завдання: розвиває творчу уяву, збагачує активний словник, розширює кругозір, формує естетичні смаки - тобто є розвивальним. Разом з цим відбувається формування національної свідомості та патріотизму, хоча й не на такому рівні, як у старших класах, проте-саме тут закладаються початки цього формування. Під час вивчення курсу історії України у 5 класі є теми, що сприяють формуванню національної свідомості: ^«Найвидатніші історики України. М.Грушевський та інші","Заснування Києва. Становлення Київської держави. Перші князі", "Виникнення козацтва","Розбудова Богданом Хмельницьким Української держави", "Здобуття Україною незалежності..." та багато інших.

Починаючи з сьомого класу, учні детальніше вивчають історію України. Так, вивчаючи тему "Давня історія України в історичних джерелах" і, зокрема- питання як відбувалось залюднення території сучасної України, школярі більше дізнаються про минуле нашої Батьківщини. Розповідаючи про стоянки первісних людей, вчитель пропонує конкретно вивчити одну з-них (Кирилівську, Мізинську, Каїк-Кобинську чи іншу) і підкреслює, що на Україні таких стоянок відкрито вже багато, створює в учнів уявлення про значне поширення первісних людей на Україні.

  Окреслимо деякі проблеми викладання історії в школі. Великого значення під час вивчення курсу історії набувають вступні уроки. Вчитель не лише ознайомлює школярів зі змістом і завданням курсів, підручниками, а знаходить можливість для національного і патріотичного виховання. Обов’язково слід розповісти про становище українських земель у той чи інший історичний період, споконвічне прагнення українського народу до свободи, незалежності, власної держави. Неабияке значення мають героїчні теми. Робиться наголос на тому, що на кожному історичному етапі українці вели боротьбу із зовнішніми ворогами, виборювали своє право на існування. Перед учнями постає велична галерея історичних образів: князів, гетьманів, керівників народних повстань, політичних діячів, борців за українську справу.

Учням 5-7 класів важливо пояснити, щоб вони зрозуміли, що таке історія і чим займаються історики. Під час викладання історичних дисциплін на цих паралелях передусім потрібно сприяти тому, щоб учні мали можливість дізнатися більше про різні історичні факти, які визначають епоху і є основними, найсуттєвішими; постійно розвивати вміння і навички учнів щодо праці з історичними фактами, що дають узагальнену картину минулого; формувати розуміння історичної хронології, причинно-наслідкових зв’язків, відчуття епохи, неминучість руху суспільства до історичного прогресу. Важливим інструментарієм історичного пізнання на цьому етапі вивчення історії постають шкільні підручники, посібники, хрестоматії з історії, історичні атласи, контурні карти, збірники дидактичних вправ, зошити з історії тощо. Велика увага приділяється наскрізним історичним поняттям, таким як: історичні джерела, держава, монархія, республіка, демократія, релігія, матеріальна та духовна культура.

Практикою доведено, що високу ефективність мають уроки, на яких використовуються прийоми коментованого читання підручника, робота з текстами підручників та посібників, історичними документами, малюнками, дидактичними вправами. Зустрічі з історією не можуть обійтись без звернення до історії рідного краю. Учні повинні розуміти не лише загальні історичні процеси, а й уміти локалізувати їх. Запропонована модель вивчення історії рідного краю може мати такий вигляд:

 

Історична доба

Головні                 події       в                 історії України

Основні події в історії рідного краю

              

Знання, які здобувають учні, переходять із класу до класу, повинні розширювати їхнє логічне мислення, розвивати вміння та навички до історичного пізнання. Цей новий етап роботи потрібно реалізувати під час викладання історичних курсів у 8 та 9 класах. Розкрити перед учнями великий шлях, пройдений українським народом, від гетьманської ержави, національно-державницьких ідей другої половини ХIХ ст. до початка української Революції 1917 р. – одна із основних проблем, яку має реалізувати вчитель. Вивчення історії України збігатиметься із загальним контекстом Всесвітньої історії. Для обох курсів буде логічним звернутися до таких історичних понять: індустріальне суспільство, соціальна структура суспільства, національно-визвольна війна, соціальна революція, технічний прогрес, гуманізм, національно-культурне відродження. Школярі повинні навчитись аналізувати й узагальнювати історичний матеріал, визначати суть, причини, значення історичних подій, вміти самостійно працювати із різноманітними джерелами інформації, готувати доповіді та виступати перед однокласниками.

Плануючи роботу з учнями 10-11 класів, учитель орієнтується на розвиток логічного мислення старшокласників, їхні вміння і навички щодо самостійної роботи. Уроки – шкільні лекції, семінари, конференції, диспути, практикуми, міжпредметні уроки – повинні посісти в навчальному процесі пріоритетне місце. Без сумніву, вважається доцільним проведення конференцій старшокласників за темами,  найбільш значущими як за соціально-політичною важливістю так і за обсягом навчального матеріалу, .як, наприклад, тема в 10-А класі:“Українська революція і боротьба за збереження державної незалежності України 1917-1920 рр.”.

Епіграфом до цієї конференції можуть стати слова із пісні “За Україну” (Слова-М. Вороного. Мелодія – Ф.Ярославенка).

За Україну, за її долю,

За честь і волю, за народ!

Орієнтовні питання цієї конференції можуть бути такими:

1.  Початок української революції.

2.  Центральна рада та її суспільно-політична діяльність (1917 р.).

3.  Проголошення незалежності України.

4.ЗУНР – українська держава в Східній Галичині.

5.  Держава П.Скоропадського та українська Революція.

6.  Діяльність урядів Директорії УНР.

7.  Проголошення Соборності України.

8.  Видатні політичні діячі та герої визвольної боротьби українського народу.

9.  Історичне значення української революції та національно-визвольної боротьби в 1917-1920 рр. У ХI класі буде цікаво провести учнівську конференцію на тему: “Україна в роки Другої Світової війни”. Питання для обговорення старшокласниками можуть бути такі:

1.  Радянсько-німецькі договори 1939 р. й українські землі.

2.  Напад нацистської Німеччини на СРСР. Оборонні бої літа-осені 1941 р. на території України.

3.  Плани нацистської Німеччини щодо України, Гітлерівський “новий порядок”.

4.  Рух Опору Нацистському режиму в Україні: його багатоскладовий та суперечливий характер.

5.  Визволення України від німецько-фашистських загарбників.

6.  Наші земляки – видатні учасники II світової війни.

7.  Роль і внесок українського народу в розгром нацистської Німеччини.

8.  Історичне значення перемоги над нацизмом для майбутнього України.

Під час вивчення курсів історії України та Всесвітньої історії важливо сформувати у старшокласників національні, міжнаціональні та загальнолюдські цінності. У зв’язку з цим потрібно звернутися до історичних понять та термінів: крах тоталітаризму і перемога демократії, тенденція посилення європейської інтеграції, еволюційне просування демократичних країн до соціальноорієнтованого громадянського суспільства.В поєднанні з історичним поняття “Державність України” все це дає можливість сформувати у старшокласників цивілізаційний погляд на історію і суспільство, яке може бути визначено такою оцінкою: “Я- громадянин України, Я- громадянин Європи, Я- громадянин Світу”.

При викладанні історії України слід звернути увагу на вивчення основних понять та ідей курсу, які є провідними в усіх класах і акумулюються в наступних положеннях:

–           етапи становлення української державності;

–           боротьба українського народу з іноземними загарбниками;

–           антифеодальний та національно-визвольний рух в Україні;

–           становлення української нації;

–           видатні політичні діячі України;

–           герої національно-визвольних змагань;

–           внесок українського народу в скарбницю світової науки та культури;

–           національні меншини в Україні;

–           соціально-економічний і політичний розвиток України; – відродження і побудова Української держави.

              

Координація історичної освіти з іншими гуманітарними предметами відкриває шляхи підвищення ефективності викладання історії. Звернення вчителів до змісту і методів суміжних дисциплін дає можливість значно розширити вирішення завдань навчально-виховного процесу.Особливе місце у відтворенні подій історичного минулого займає художня література. За допомогою художнього твору – вчитель одержує змогу реконструювати історичні події, показати колорит епох, узагальнити образи історичних діячів.Наприклад, при вивченні найбільшої теми з історії української революції у 10 класі: (Теми 2-3) вчитель може звернутись до твору Миколи Виговського “На українському святі свободи”.

“1 квітня 1917 р. в Києві відбулося урочисте “Українське свято свободи”. Майдани й вулиці столиці України були заповнені людьми: робітники, селяни, інтелігенція, військові під синьо-жовтими прапорами з усіх усюдів сходилися на площу Святої Софії, щоб звідти організовано, з піснями, пройти вулицею Фундуклеївською на Хрещатик, маніфестуючи волю всього українського народу жити в Суверенній Україні.

Очевидець цього історичного акту так описує події: “Кожна група має свій прапор з написом. Прапори з різного матеріалу, є шовкові, оксамитові, з портретами і цілими картинами” ...

Йшли колони війська, робітників фабрик і заводів – уперше під національними прапорами. “... Після рядів війська та робітників і інтелігенції підходить скромна валка на чолі із проф. М.Грушевським. Він тільки повернувся із заслання, де був більше двох років, есь посивів, побілів”, – зауважив автор репортажу. Аж нараз із гущі демонстрантів залунало:

“–...Михайло Грушевський!

– Слава йому!

Знову йдуть лави, “спиняючись тільки на короткий час, щоб проспівати “Ще не вмерла Україна”, “Заповіт”, та інші пісні”.

Студенти під орудою О.Копиця – “величезна маса, що зайняла простори обох садків перед Думою – дружньо і влад – проспівали “Ще не вмерла Україна” ...

Потім – величний “Заповіт”.

Всі скидають шапки”.

Так визвольні мотиви народного славна вперше після падіння царату вільно і розлого зазвучали на вулицях столиці України, яка вставала з колін і заявляла, що все віддасть за “свою свободу”. Слова гімну полум’яніли на багатьох прапорах, на яких маяли гасла: “Хай живе вільна Україна”, “Душу, тіло ми положим за нашу свободу”.

Звернення до художньої літератури, передусім,- до поезії, відкриває можливості створення особливої емоційної атмосфери уроку. Практичний досвід це підтверджує. Наприклад, при вивчення теми “Війна радянської Росії з Українською народною Республікою. Проголошення незалежності УНР” (10 кл. Тема 2. Українська революція.) велике психологічне враження на учнів справляє вірш Павла Тичини “Пам’яті Тридцяти”:

Важливого значення для розкриття історичного минулого набуває використання на уроках архівних матеріалів та документальних джерел, які викладені в підручниках, посібниках чи об’єднані та систематизовані в хрестоматійних збірниках. Це дає можливість конкретизувати виклад матеріалу та наблизити школярів до історичної епохи. Як правило, до аналізу документів залучаються учні, перед якими ставляться логічні завдання:

1.  Коли був написаний історичний документ?

2.  Хто автор цього документу?

3.  Якими історичними обставинами було зумовлено появу цього документу?

4.  Які історичні події відображено в документі?

5.  Яке враження цей документ справляє на сучасників?

Ефективність навчання визначається конкретними знаннями, вміннями та навичками, які здобули учні в процесі уроку. Велику допомогу в цьому їм надають узагальнюючі схеми та таблиці.

Вони містять головні, найбільш суттєве для школярів: дати, події, факти історичні поняття.

Робота з схемами та таблицями може відбуватись за такими формами:

а) відтворення вчителем крейдою основного змісту історичного матеріалу у вигляді схем та таблиць;

б) нанесення запропонованого наочного матеріалу на папір, графічне та естетичне його оформлення;

в) виведення схем та таблиць на екран за допомогою технічних та інтерактивних засобів навчання;

г) організація самостійної роботи учнів над таблицями та схемами в процесі уроку.

Схеми та таблиці можуть виконувати різноманітні функції, наприклад, узагальнення історичного матеріалу (див. схему № 1), чи формувати логічне мислення у учнів (див. схему № 2).

 

 

 

 

 

 

 

              

–багатство мови – вживання історичних термінів, синонімів, образних висловів тощо. Багатство мови зумовлює використання історичних документів, знання літературних пам’яток епохи, історикопубліцистичних творів;

–емоційність і виразність – яскраво й образно висловлювати думки і почуття, вміло добирати приклади, точні слова;

–правильне вживання слів – забезпечується додержанням норм української літературної мови, відсутністю слів-паразитів, жаргонних словотворень, русизмів, правильною вимовою і написанням історичних термінів.

В учнів розкриваються та розвиваються здібності, виховується громадянська свідомість, гідність та честь в гармонійному поєднанні національних та загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму.

Коли ми наполягаємо на виховуючому характері процесу навчання, ми, передусим, мають на увазі необхідність його організаціного та змістовного спрямування на процес формування свідомих громадян. Так, опрацьовуючи з учнями 9-Б класу тему:"Українська культура в другій половині XIX ст.", напередодні було оголошено тему і запропоновано кожному учневі підібрати самостійно цікавий матеріал з анонсованої теми. На уроці було проведено роботу, спрямовану на формування у старшокласників національної свідомості.

 Учні в ході розповіді вчителя записали основні питання, які потрібно розглянути. Двоє учнів зробили невеликі повідомлення про прочитане ними дома. Потім учні доповнювали своїх товаришів - розповідали про найбільш яскраві сторінки з життя діячів культури. Така робота дуже важлива в старших класах, оскільки допомагає вчителеві прищеплювати учням прагнення поповнювати свої знання, використовувати для цього спеціальну літературу.

 Учні дізнаються, що на традиціях взаємозбагачення розвивалися російське та українське образотворче мистецтво. Вершин світового мистецтва досягла творчість Іллі Рєпіна. Він народився, провів дитячі та юнацькі роки в Україні, назавжди зберігши почуття щирої любові до братнього українського народу. Серед багатьох його картин української тематики найвизначнішою є полотно "Запорожці пишуть листа турецькому султанові". Потім учні ділилися враженнями від прочитаного з газет, журналів.

Урок було організовано таким чином, що учень був приречений до мислительної діяльності, прагнув до міркувань та відчував потребу у пошуку та доборі додаткового матеріалу з доступних джерел. Таке спрямування роботи привчає школярів стежити за політичними подіями, виробляє в них навики, необхідні пропагандисту й агітатору - тобто створює сприятливі умови для формування певного світогляду. Крім того, ця форма роботи пробуджує живу думку учня, викликає потребу поділитися з іншими тим, про що він дізнався, до яких висновків прийшов. Для закріплення вивченого матеріалу учні заповнювали таблиці. Така робота цілком доступна учням, корисна для засвоєння.

Отже, вивчення важливої теми було побудовано так, щоб учень не обмежувався засвоєнням розповіді вчителя й тексту підручника, а звертався до різноманітної додаткової літератури. Це не перевантажує школярів, тому вони здебільшого планують свій день так, щоб залишився час для ознайомлення з різною літературою. А такі завдання допомагають зробити читання цілеспрямованішим. Весь комплекс проведеної роботи допоміг учням якнайкраще засвоїти тему.

Така організація вивчення важлива для формування світогляду, сприяла розвитку в учнів почуття відповідальності за її засвоєння. По - друге, - вони познайомилися з літературою, що дуже важливо для всебічного розвитку молодого покоління. По - третє, вони дістали навички роботи, вміння складати свої виступи й повідомлення. Було підібрано матеріал, який сприяв формуванню національної свідомості учнів на цьому уроці.

Проблема виховання учнів на трудових традиціях народу є однією з найактуальніших. Це означає передачу історично нагромаджених кращих зразків свідомого ставлення людей до праці і активної трудової діяльності.

Невичерпні багатства трудової діяльності виступають джерелом матеріального і духовного життя людини. Усвідомлення учнями її значення. Коли школярі знайомляться з таким матеріалом, у них виробляється свідоме ставлення до праці, прагнення до примноження трудових традицій народу. А це в свою чергу, сприяє формуванню їх національної свідомості.

У 10-11-х класах учитель доручає учням самостійно готувати реферат, повідомлення, добирати документи з газет про передових людей, чия праця прославляє нашу країну.

Широкий простір для участі учнів у суспільно - корисному трудовому процесі відкриває позакласна і позашкільна робота у предметних гуртках, на пришкільній ділянці, обладнанні шкільних майстерень.Організовуються зустрічі з людьми різних фахів.

Спостерігаючи учнів у процесі навчання та праці, поза уроками, учитель, класний керівник вивчає характер, інтереси, нахили своїх вихованців. Це дозволяє краще організувати виховний процес і допомогти професійній орієнтації учнів.

У своєму творі на тему " Професія моєї мрії " випускник 2014 року Андрій Абліцов писав: " Усі професії почесні і корисні. Але моя мрія - стати вчителем. Вірю, що моя мрія здійсниться".

              

Відвідуючи уроки історії України у 10-А класі при вивченні теми "Початок української революції " відзначено  чітку, логічну послідовність викладу матеріалу. Учні дізнаються,що Лютнева революція в Росії надала могутнього поштовху національно-визвольному рухові на українських землях. Центральна Рада утворилася 4 березня 1917 р. і за надзвичайно короткий час стала впливовим представницьким органом народної влади. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Центральна Рада 23 червня 1917 р. прийняла І Універсал, у якому проголошувалася автономія України і наголошувалося, що "однині самі будемо творити наше життя".

II Універсал Центральною Радою був проголошений 3 липня 1917 року. У цьому документі вказувалося, що Центральна Рада, яка складалася з представників різних народів, які проживають на українських землях, стане єдиним найвищим органом революційної демократії України.

Для кращого запам'ятовування і усвідомлення вивченого матеріалу, учням пропонуються запитання:

1.      Напередодні 1917 року у містах проживало 20 % населення України. Які висновки про соціально - економічний розвиток українського суспільства дає підставу зробити ця цифра?

2.      Чим пояснити появу на політичній арені Центральної Ради? Які фактори зумовили швидке зростання її авторитету, популярності, сили?

3.      Чому саме М. Грушевський став на чолі Центральної Ради? Далі учням дається завдання поміркувати над текстом:

У своїй праці" Звідки пішло українство і до чого воно йде"М.Грушевський писав: "Українці не мають наміру одривати Україну від Росії. Коли вони мали б такий намір, вони виступили б широко й одверто з таким гаслом бо тепер за се вони б нічим і не ризикували. Коли вільно полякам жадати відновлення незалежної Польщі, то вільно й українцям, якби вони схотіли домагатися відлучення України і повернення її у те становище, в якім вона стояла перед актом 1654 р. - безправна нерушеним російським урядом.Але українці не мають наміру відділятися від Російської республіки. Вони хочуть задержатися в добровільному і свобідному зв'язку з нею".

-  Чому Україна не наслідувала прикладу Польщі?

-  Чи можна вважати помилкою обстоювання Центральною Радою курсу на автономію?

Потім учні складають порівняльну характеристику В.Винниченка і С. Петлюри як політичних діячів.

Тести

1.  Хто очолював делегацію Центральної Ради, яка у травні 1917 р. вручила Тимчасовому уряду вимогу проголошення автономії України? а) М. Грушевський;

б) В. Винниченко;

в) С. Петлюра.

2.  Коли було проголошено І Універсал Центральною Радою?

а) 4 березня 1917 р.;

б) 10 червня 1917 р;

в) 9 січня 1918 р.

3.  Хто представляв Тимчасовий уряд на переговорах з Центральною Радою у червні 1917 р.? а) Г. Львов, І. Церетелі, М. Терещенко;

б) І. Церетелі, О.Керенський, П. Мілюков;

в) О.Керенський, І. Церетелі, М. Терещенко.

4.  У II Універсалі Центральної Ради:

а) самовільно проголошувалась автономія України;

б) бралося зобов'язання не проголошувати автономного устрою України до скликання Всеросійських

Установчих зборів;

в) питання про автономію України взагалі не ставилося.

Отже, вивчаючи цей матеріал в учнів формується почуття гордості за свою Вітчизну, за тих діячів, які прагнули, щоб Україна була автономною. А вже пізніше учні дізнаються, що 7 листопада 1917 р. ухвалено III Універсал, у якому проголошується утворення Української Народної Республіки. Звичайно, старання не бувають марними. Згодом, 11 січня 1918 року був ухвалений IV Універсал, лейтмотивом якого була теза: "Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу".

Учень усвідомлює себе як громадянина і патріота України, усвідомлює абсолютну цінність прав людини, свободи особистості.

Питання національно-патріотичного виховання юнацтва є сьогодні як ніколи актуальними, адже від молоді залежить, якою буде наша Україна у третьому тисячолітті.

Провідне місце у вихованні учнів, формуванні їх національної свідомості належить урокам історії, а також добре продуманим і чітко спланованим позакласним заходам, на яких мусить звучати мотив національного виховання, що йтиме від глибокого усвідомлення ролі вчителя у формуванні майбутніх громадян України.

На уроці історії з теми «Події Другої Світової війни в Україні 1941 - 1945 р.р. повідомляється учням 11-А класу про те, що за роки війни Україна втратила п'яту частину свого населення. Школярі

       а) у серпні 1944 р.;

б) у жовтні 1944 р.;

в) у грудні 1944 р.

Учням даються завдання:

1.  Нанести на контурну карту результати перерозподілу українських земель між державами - сусідами на початку 1941 р. Які позитивні і негативні наслідки мав цей перерозподіл?

2.  Заповнити таблицю: " Початковий період радянсько-німецької війни

 

Назва битви

Хронологічні рамки

Співвідношення сил

Розвиток подій

Наслідки

3.  Чим відрізнялися погляди на шляхи здобуття Україною незалежності прихильників С. Бандери і А. Мельника?

4.  Здатність до героїзму у людей виявляється по різному. Одна і та ж людина може, ризикуючи життям, кинутись у палаючий дім, але виявиться абсолютно нездатною до виконання щоденної монотонної роботи. Тобто є героїзм моменту. Є героїзм важких періодів у житті свого народу - наприклад друга світова війна. І є героїзм буденний, коли люди свідомо і цілком добровільно беруть на себе якусь важку справу, розуміючи, що в іншому місці жити і працювати було б значно легше і простіше. Що ж важче для людини: героїзм моменту, героїзм важких періодів чи героїзм буднів? Чи є критерій героїзму?

В учнів виховується громадянська свідомість, гідність та честь в гармонійному поєднанні національних та загальнолюдських цінностей, утверджуються ідеали гуманізму, демократії, добра та справедливості. Розвивається творче мислення, формується власний погляд та критичне ставлення до інформації.

Вже з початкової школи учням прищеплюється інтерес до героїчного минулого нашого народу. На уроках історії їх знайомлять з досягненнями нашої країни, вчать з повагою ставитись до героїв, які боролися за наше сьогоднішнє щасливе життя. Затамувавши подих, учні слухали розповіді про героїзм в роки Другої Світової війни. Нерідко вони самі підбирали матеріал з окремих питань. На уроки історії часто запрошуються  учасники Другої Світової війни. Школярі уважно вислуховують їх хвилюючі розповіді. На одному з уроків після короткої вступної бесіди на тему "Друга Світова війна " було продемонстровано учням документальний фільм, що відображає події воєнних років.

На заняттях по темі "Друга Світова війна" педагог зміцнює в учнів любов до Вітчизни і готовність її захищати. Курс вітчизняної історії дає багатющий матеріал для виховання в учнів почуття обов'язку перед українським народом, перед усім людством, почуття особистої відповідальності за те, що відбувається навколо. Висвітлюючи історичні події, вчитель історії висловлює своє особисте ставлення до цих подій, до слів і вчинків людей, розкриває не лише політичні, ідейні, але й моральні мотиви вчинків. 

Щоб перевірити, як це впливає на старшокласників, їм було запропоновано дати письмові відповіді на запитання: "Що таке висока свідомість громадського обов'язку?".

Вивчення відповідей учнів дозволяє зробити висновок про те, що учні старших класів мають певні уявлення про громадський обов'язок, пов'язують його з ідеалами свого життя. Однак чимало школярів сприймають усе, що їм дає Батьківщина, як щось цілком звичне, недостатньо глибоко розуміючи, якими великими зусиллями людей завойовані ці блага. Значна частина учнів недостатньо усвідомлюють поняття обов'язку. Добираючи матеріал з історії для прищеплення учням старших класів високої свідомості громадського обов'язку, треба щоб цей матеріал відповідав певним вимогам.

Необхідно, щоб виховний матеріал природно випливав з основного змісту уроку. Працюючи над історичною та художньою літературою, над спогадами, листами видатних історичних діячів, вчителі добирають такий матеріал, що дозволяє дати учням яскраве уявлення про події минулого. Водночас треба дбати про те, щоб використовувані відомості допомагали: а) розкрити суть або одну з ознак громадського обов'язку; б) показати різні його прояви; в) проникнути у внутрішній світ людей високого обов'язку.

Важливою умовою при цьому постає емоційна насиченість розповіді учителя. Учитель не може бути байдужим до того, про що розповідає. І його схвильованість передається учням. Необхідно також пов'язувати виклад навчального матеріалу з життям, з діяльністю учнівського колективу.

Отже, до найважливіших завдань формування національної самосвідомості та патріотизму учнів слід віднести:

ü  глибоке і свідоме засвоєння знань, які дають українознавчі дисципліни, і - в першу чергу- історія України;

ü  опанування національних і загальнолюдських цінностей;

ü  формування позитивної самооцінки учнів, переконаності в тому, що людина – унікальна, неповторна особистість;

ü  досягнення національної самоідентифікації кожним учнем, усвідомлення приналежності його до українського народу;

              

ü  виховання любові до України, рідної землі, малої батьківщини, народу; толерантного ставлення до всіх народів, що проживають на території нашої країни;

ü  формування готовності до повсякденної роботи задля процвітання країни, зміцнення української держави та готовності до її захисту.

Висновки

Виховання національної самосвідомості та патріотизму на уроках історії - процес складний і тривалий, на результат якого впливають різні фактори: соціальні, політичні, економічні, сімейні, власне виховання.

Нелегкий процес державного будівництва незалежної України зримо показав, що найпрогресивніші ідеї можуть повиснути в повітрі, якщо свідомість людей не готова до кардинальних змін, якщо не розбуджена національна самосвідомість, низький рівень громадянської культури мас.

Процес виховання юного громадянина має бути спрямований на розвиток особистості, таланту розумових, фізичних і духовних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі. Пріоритетним напрямом цього процесу є розвиток національної самосвідомості, яка вбирає в себе: - любов до Батьківщини, до історичного і самобутнього образу свого народу;

-  віру в його духовну силу і покликання;

-  волю до того, щоб народ посів почесне місце в цивілізованому світі;

-  вміння осмислювати історії, культуру, мистецтво, цінності, мораль, звичаї, обряди, символіку свого народу, нації, рідного краю, оволодіння рідною мовою, систему вчинків, які випливають із любові, віри, волі й осмислення, готовність свідомо служити інтересам Вітчизни.

Особлива роль у вихованні національної самосвідомості належить школі, яка має готувати школярів до суспільного життя, формувати в них національний світогляд, патріотичні почуття, активну громадянську позицію.

На розв'язання усіх цих завдань спрямований шкільний курс історії. Головні завдання, які стоять перед учителем історії:

1.  Створити чітку систему роботи, спрямовану на формування національної самосвідомості та патріотизму.

2.  Виховувати активну самостійну особистість, свідомого громадянина України.

3.  Формувати національну свідомість учнів.

4.  Постійно систематизувати, інтегрувати набуті знання, виявляти їхні зв'язки з національною ідеєю.

5.  Формувати віру як особливо важливий феномен національної самосвідомості, завдяки якій знання набувають практичної енергії й реалізації.

6.  Формувати ідеї, почуття господаря рідного краю, творця власного життя, активного учасника доленосних подій історії рідного народу.

7.  Стимулювати учнів постійно займатися самостійною науково-дослідницькою діяльністю з проблем історії, культури, духовності рідного народу.

Учитель мусить бути особисто відданим самій ідеї української державності, він озброює учнів громадянськими знаннями, формує в них національну самосвідомість та прищеплює їм почуття патріотизму.

З позицій власного досвіду переконані,що формування національної самосвідомості та патріотизму учнів на уроках історії України необхідно здійснювати через вивчення: – історії виникнення української національної ідеї, ознайомлення зі спробами її реалізації;

–  історії розвитку української культури, історії рідного краю, історії складання української національної і державної символіки.

–  історії національно-визвольної боротьби українського народу за свою незалежність, за відновлення української державності;

–  життя і діяльності історичних діячів, в першу чергу - борців за незалежність України;

–  історії української державності, її етнічної території; зовнішньополітичної діяльності державних утворень на території України.

 Для виявлення рівня сформованості національної самосвідомості учнів нами було вивчено рівень їхніх знань з історії України. До уваги бралися повнота, точність, усвідомлення, глибина знань, вміння застосовувати їх у повсякденному житті.Разом з психолого-соціальною службою закладу ми мали на меті визначити рівні сформованості національної самосвідомості учнів 7–9 класів, розробити методику їх виявлення та оцінки. Доне дослідження сприяло визначенню критеріїв рівнів сформованості національної самосвідомості  Високий рівень характеризується:

–  чіткою самоідентифікацією з українським народом, гордістю за приналежність до нього, розумінням потреб народу;

–  знанням і усвідомленням української національної ідеї, її становлення, розвитку, спрямованості у майбутнє;

–  знанням постатей борців за незалежність України, вмінням давати оцінку їх діяльності, готовністю брати з них приклад;

              

–  великою повагою до національних і державних символів, знанням історії їх становлення і використання;

–  дбайливим ставленням до культурно-історичних надбань свого народу, толерантним ставленням до представників інших націй та народів, повагою до їх культури;

–  здатністю емоційно переживати успіхи і невдачі свого народу, вмінням реалізувати своє почуття любові до рідного краю, країни, готовністю працювати на благо Батьківщини.

Для учнів із середнім рівнем сформованості національної самосвідомості характерне те, що вони:

–  ототожнюють себе з українським народом, але здатні до конформізму;

–  індиферентно ставляться до національної і державної символіки;

–  проявляють відповідальність за культурно-історичну спадщину свого народу;

–  не завжди готові підпорядковувати особисті інтереси інтересам народу, держави;

–  не сприймають насильства, несправедливості, але не виявляють бажання і готовності до захисту своєї Батьківщини.

Низький рівень сформованості національної самосвідомості учнів характеризується:

–  відсутністю інтересу до національно-культурних надбань українського народу;

–  байдужістю і відсутністю пошани до національних і державних символів;

–  небажанням і неготовністю у майбутньому до праці на благо своєї Батьківщини, до примноження її національно-культурних багатств, до захисту народу і держави від будь-яких посягань;

–  нездатністю емоційно переживати історичні колізії боротьби українського народу за незалежність.

Учитель покликаний створювати сприятливі умови для формування в учнів національних почуттів гідності, патріотизму, бажання робити корисні для народу справи.

На уроках вітчизняної історії вчитель виховує в учнів любов і повагу до минулого України, почуття національної гордості, гідності людини вільної держави, що в тривалій боротьбі відстояла свою незалежність, почуття відповідальності перед своїм народом.

Сьогодні українська школа повертається до національного виховання як до необхідної умови формування національної самосвідомості. Хочеться, щоб цей процес відбувався повсякчасно- на уроках ,і в позаурочний час і, передусім,- під час вивчення історії України.

    Список використаних джерел та літератури

1.  Білокінь С. Останній шанс? З історичного досвіду державотворення // Літературна Україна. - 1993. - 4 лютого. - С. 3.

2.  Домбровський С. Національна психологія // Освіта. - 1998 р. - 2 - 9 вересня. - СІ З

3.  Загоронюк Л. Наша державність:корені й крона: Нотатки на берегах конспекту Міхновських читань професора Мороза. // Народна армія. - 1993. - 31 серпня - 1 вересня - С. 3.

4.  Іванченко Р. Україна від Кия до Кравчука. Короткий нарис історії української державності // Народна армія. - 1993. - 31 березня - 27 квітня. С. 4.

5.  Кобзар Б. Національна школа: всебічний, гармонійний розвиток особистості // Освіта. - 1998. - 28 жовтня - 4 листопада. - С. 2.

6.  Корінний М.М. Україна - назва нашої землі з найдавніших часів // Історія України. - 1999. - березень (№9). - С. 10 - 11.

7.  Кульчицький С. Держава вперше назвалась Україна // Голос України. - 1999. - 20 березня. - С. 8 - 9.

8.  Руденко Ю. Концепція формування національної свідомості і самосвідомості особистості // Освіта. - 1998. - 4 - 11 листопада (№ 67). -С. 3.

9.  Яворський В. Ідейні засади історичних українських держав за всі періоди історії України // Народна армія. - 1993. - 31 серпня - 1 вересня. - С. 3.

10.Архічова Н.Т. Військово-патріотичне виховання учнів на факультативних заняттях з історії // Український історичний журнал. - 1976. - № 5. - С. 120 -124.

11.  Боголюбов Л. Формирование мировоззрения при изучении истории // Народное образование. - 1975. - № 2. - С. 48 -54.

12.  Борисенко В. Тернистий шлях державотворення (історичний досвід XIV ст.) // Київська старовина. - 1994. - № 1. - С. 2- 9.

13.  Боєчко В.Д., Ганжа О. І., Захарчук Б.І. Кордони України: історія та проблеми формування (1917 1940 р.р.) - // УІЖ. - 1992. - № 1.- С.56 - 78.

14.Гаврилюк Ж. Урок історії і духовні джерела відродження // Історія в школі. - 1997. - № 5. - С. 18-24.

15.  Горелик Ф. Б. Формирование диалектического мьшшения при обучении истории // Советская педагогика. - 1989. - № 10. - С. 24 - 29.

16.  Гуменюк Г. Національна самосвідомість школярів і перспективи їх розвитку // Рідна школа. - 1999. - № 2. - С.59 -61.

17.  Гупан Н. Педагогічна громадськість у боротьбі за піднесення національної свідомості українського народу на межі XIX - XX століть // Історія в школах України. - 2000. - № 3. - С. 46 - 47.

18.  Дзюба І. Україна на шляхах державотворення: [Співдоповідь на Всесвітньому форумі українців] //Слово і час. - 1992. -№ 11. С. З- 10.

19.  Єрмолаєв В. До питання про створення незалежної Української держави (1648-1654 рр.) // Вісник академії правових наук України. - 2000. - № 2 (21). - С. 62 - 69.

              

20.  Іванченко Р. Історія без міфів: [Утворення державності подніпровських слов'ян] // Рідна школа. - 1994.-№ 11.-С. 11 - 15. 21. Кандиба Л. Формуємо національну самосвідомість учнів // Рідна школа. - 1996.- № 10.- С.23-24.

22.  Кармазіна М. Ідеї української державності кінця XIX - початку XX століття та їх відображення у шкільному курсі вітчизняної історії // Історія в школах України. - 1999. - № 4. - С. 7 - 10.

23.  Кловак Г. Ткаченко В. Формування етнічної самосвідомості школярів -важлива проблема сучасної національної школи України // Учитель. - 2000. - № 1 - 3. - С. 38 - 40.

24.  Ковальчук О.В. Довбищенко В.І. Шалда Т.В. Основи формування національно свідомих громадян //Початкова школа. - 1993. - № 3. - С.4 - 5.

25.  Концепція громадянської освіти в Україні // Історія в школах України. - № 1. - 2001. - С. 10 - 17

26.  Копцюк Б. Вірші - загадки у вивченні історії України (7 клас) // Історія в школі. - № 8 - 9. - С. 25 -

26.

27.  Крамаренко Л. Формування національної самосвідомості учнів засобами еколого-натуралістичного виховання: у профільних гуртках юннатів // Рідна школа. - 2000. - № 6. - С. 48-51.

28.  Красовицький М.Ю. Виховання свідомих радянських громадян у загальноосвітній школі // УІЖ. - 1967. - № 9. - С. 124 - 129.

29.Кривоший О. Участь жінок у процесі формування національної свідомості українського народу (XVI - п.п. XVII ст.) // Історія в школах України. - 1997. - № 4. - С. 10 - 12.

30.  Кулик К. Бути патріотом не на словах, а на ділі. Національна спрямованість навчання // Рідна школа. - 1996. - № 10. - С. 33 - 35.

31.  Курах М.П. Виховання патріотичних та інтернаціональних почуттів на уроках історії та в позакласній роботі //УІЖ. - 1976.-№ 6. С. 110- 113.

32.  Литвин С. Формування національної свідомості учнів у процесі вивчення доби національновизвольних змагань 1917- 1921 років // Історія в школах України. - 2000. - № 3. - С. 20 - 22.

33.  Марценюк С.П., Сементов Ю.Я. Виховання учнів на трудових традиціях у процесі викладання історії та суспільствознавства // УІЖ. - 1969. - № 3. - С. 130 - 133.

34.  Осипець Р. Українська народна пісенна культура як засіб формування національної самосвідомості //Рідна школа -. 1999. № 11. - С. 11 - 14.

35.  Павх С. Національне виховання на уроках трудового навчання в умовах Української гімназії // Трудова підготовка в закладах освіти. - 1999.- № 4. - С. 5 - 11.

36.  Перші елементи української державності. // Рідна школа. - 1992. - № 7 - 8. - С. 35 - 53.

37.  Пометун О. Вивчення історії в початковій школі як основа і найважливіший засіб виховання духовності, національної свідомості та розвитку мислення молодших школярів // Історія в школах України. - 1996. - № 2. - С. 15 - 18.

38.  Полянський О. Проблеми етногенезу українського народу і становлення його державності // Мандрівець. - 1995. - № 1. - С. 45 - 57. 39. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів. Історія України. Всесвітня історія 5-11 класи. Рекомендовано Міністерством освіти України. // Історія в школах України. - 1998. - № 4. - С. 6 - 29.

40.  Проценко Л.М. Підвищення ефективності виховання учнів на уроках історії. //УІЖ. - 1996. -№ 9. -

С. ПО- 113.

41.  Ржепецький Л. Формування в учнів історичного мислення засобами фольклору // Історія в школі. - 2000. № 1. - с. 7 - 9.

42.  Сотніченко В. Виховання толерантності на уроках історії. // Історія в школах України. - 2000.- № 3.

- с. 31-36 43. Сергієнко Г.Я. Правобережна Україна: відродження козацької державності й визвольний рух проти панування Речі Посполитої (80 - 90 - ті р. р. XVII - початок XVIII ст.) // УІЖ. - 1996. - № 3. - С. 105 - 110. 44. Урбатіс С. Пробудити любов до рідної землі. // Рідна школа. - 1996. - № 10. - С. 20 - 22.

45. Чумак В. Розвиток історичного мислення у процесі вивчення вітчизняної історії та його вплив на історичну свідомість // Історія в школах України. - 2000. - № 3. - С. 7 - 8. 46. Лисенко М.М. Патріотичне виховання учнів в процесі вивчення історії. К., 1976.

47.  Субтельний О. Україна: історія. - К., 1993. - С.136-145.

48.  Теоретичні засади виховання національної самосвідомості. - К., 1998. С. 59-148.

49.Зякун Т. Особливості формування національної свідомості молоді та сучасному етапі державотворення Нж. «Рідна школа» - травень, 2006 р.

50.Коберник О. Прогнозування виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі. Нж. «Рідна школа» - червень, 2005 р.

51.Ращенко А. Особливості формування національної самосвідомості підлітків у позакласних закладах // Рідна школа - №7 (882) – 2003.

52.Соловейчик С. Головна умова вихованості // Завуч - №12 (162) – 2003.

53.Стельмахович М. Теорія і практика укр. нац. виховання. Посібник для вчит.п/к. – Ів. -Фр., 196. – с.88.

54.Шрамко О. Духовні засади національного виховання // Рідна школа – серпень – 2005.

              

55.Огульчанський Я. Розвиток національної свідомості та гідності – запорука справжності духовного життя // Сучасність – 2006 - №10 с.79-93.

56.Ращенко А.В. Формування національної свідомості учнів у навчальних закладах // Теоретикометодичні основи виховання творчої особистості учнів в умовах позашкільних навчальних закладів. 2006. Ч.1. с.135-170.

57.Кузик П. Нація у контексті сучасних наукових досліджень // Людина і політика. 2001. - №5 с.86-95. 

Додаток 1 Циганов Г.В.- вчитель історії, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель Запорізького навчально-виховного комплексу № 63 Запорізької міської ради Запорізької області Розробка уроку. Тема. Східні слов'яни на території України.

Мета. Ознайомити учнів з проблемою походження слов'ян, їх розселення на території України, заняттями, суспільним і духовним життям антів, підкреслити думку, що анти були прямими предками українців; вчити учнів вмінню працювати з історичними джерелами, робити відповідні висновки, виховувати гордість за своїх далеких предків.

Обладнання, Карта "Давньоруська держава - Київська Русь в IX -  на початок XII століття." Повторення вивченого. Опитування вчитель проводить за запитаннями і завданнями:

1.  Назвіть у хронологічній послідовності за перебуванням на території України кочові народи доби раннього залізного віку. Покажіть їх на карті.

2.  Що між ними було спільного?

3.  Охарактеризуйте їхній суспільний устрій.

4.  Коли і чому греки-колоністи з'явилися на території Північного Причорномор'я?

5.  Розкажіть про їх господарську діяльність.

6.  Охарактеризуйте їх духовну культуру.

Вивчення нового матеріалу. Учитель називає тему, мотивує її і повідомляє питання плану: I. Походження слов'ян. Розселення слов'янських племен.

II.    Анти. Господарство, побут.

III.  Суспільне і духовне життя слов'ян.

IV.  Велике переселення народів (IV - VI ст.) Германські племена на території України. Гуни, Авари.

V.    Значення давньої історії для з'ясування походження українського народу, його державності, культури, зв'язків з іншими народами.

I.  Які землеробські племена - попередники слов'ян проживали на території сучасної України?

Учитель в доступній формі пояснює теорії походження східних слов'ян: а) міграційну; б) автохтонну.

II.     Вчитель запитує: "З з яких історичних джерел вчені могли почерпнути знання про життя і побут слов'ян."

І.Чим займалися східні слов’яни?

2.Якими знаряддями праці користувалися?

3.Опишіть зовнішній вигляд поселення слов'ян.

4. Чому в них були укріплення.

III. Учитель зачитує учням уривки з творів істориків Йордана, Маврикія Стратега, Феофілакта Сімокатти та інших і запитує:

1.  Які давні історики описували слов’ян?

2.  Якими іменами їх називали?

3.  Як визначали суспільний лад слов’ян?

Учитель пропонує учням накреслити у зошиті схему суспільного устрою ранніх слов'ян.

 

       Патріархальні   Сусідські             Гнізда   Племена             Союз     сім’ї       общини        племен

 

 

IV. Робота з підручником. Учні самостійно читають, виконують письмово або усно відповідають на запитання:

1.Що означає поняття "велике переселення народів»?

2.Які причини цього явища?

3. Назвіть етапи переселення народів і покажіть їх на карті.

У.П'яте питання плану є своєрідним підсумком. Учитель наголошує, що Україна - одна з найбільших країн Європи, яка має багатовікову і славну історію, але довгий час український народ був позбавлений права на неї. Лише після здобуття незалежності історія України наповнилася новим змістом. Вчені довели, що найдавнішу історію України слід починати з часу появи перших людей на українських землях 800 - 700 тис. років тому.

Комплексні дослідження трипільської культури переконливо показали, що трипільці в культурному плані є нашими предками.

              

яка ввійшла б повноправним суб’єктом до європейської спільноти можуть громадяни, які люблять свій народ, свою державу, готові самовіддано її розбудовувати й захищати; які мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну моральність, знають свої права і свободи та вміють цивілізовано відстоювати їх, підтримуючи громадянський мир і злагоду в суспільстві. Таких громадян можна виховати за умови розвитку національної освіти, в якій система виховання та навчання ґрунтується на ідеях української національної історії, багатої культури, народних звичаях та глибокому знанні рідної мови, літератури, поваги до національних символів.

 Патріотичне виховання – це планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок до розбудови батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Але в умовах українських реалій, коли багато речей викликають у суспільстві негативне ставлення, виховувати справжніх патріотів дуже складно. 

 Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття того, що набуває сьогодні особливого значення. Головною запорукою процвітання держави є національно-патріотичне виховання молоді, частина якої щороку поповнює лави державних службовців. Адже саме вони вносять свої корективи в закони, суспільне життя, етико-моральні засади. Щоб ці реформи не призводили до краха, національно-патріотичне виховання повинно супроводжувати молодь впродовж всього їхнього шкільного й студентського життя. Щоб змінити становище на краще, необхідно розуміти, що не можна за короткий період часу змінити молодь, не змінивши суспільство.  Ось чому стрижнем усієї системи виховання в Україні повинна бути національна ідея, яка відіграє роль об’єднуючого, консолідуючого фактора у суспільному розвиткові, спрямованого на вироблення життєвої позиції людини, становлення її як особистості, як громадянина своєї держави. Особливу відповідальність за виховання молодого покоління мають взяти засоби масової інформації. На сьогоднішній день вони відіграють найбільшу роль у формуванні дитячої свідомості. На мою думку, вони мають нести позитивну інформацію, яка б створювала позитивний настрій, віру в світле майбутнє і впевненість в завтрашньому дні, а також популяризацію української мови, як єдиної державної.

 Головною складовою патріотичного виховання є формування у молоді любові до рідної країни, що здійснюється в першу чергу сім’єю, безпосереднім соціальним оточенням через передавання певних культурних традицій, звичаїв, обрядів, вірувань. Виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності є одним з найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті.  Організовуючи виховну роботу з патріотичного виховання, потрібно враховувати, що в Україні історично склався широкий спектр регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення до багатьох подій минулого та сучасності. Саме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, - незалежну державу. Одним із важливих об’єднавчих чинників у суспільстві може слугувати збереження культурної та історичної спадщини.

Основними напрямами патріотичного виховання є:

-  Формування уявлень про сім’ю, родину, рід;

-  Краєзнавство;

-  Ознайомлення з явищами суспільного життя;

-  Формування знань про історію держави, державні символи; - Ознайомлення з традиціями і культурою свого народу; - Формування знань про людство.

Значну роль у вихованні дітей відіграють народні традиції – досвід, звичаї, погляди, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління.  Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуються у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей

         Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура – це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов’язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях. Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.

         Великий вплив на патріотичне виховання мала козацька педагогіка. Українці єдина в світі козацька нація. Козацтво є дисциплінованою організацією самого українського народу, споконвічною формою його самоорганізації і самозахисту в лихоліття на засадах стародавнього звичаю – Волі, як відкристалізованого етнічного розуму. У козацькі часи нашому народові були притаманними високий рівень шляхетності, моральності, духовності, доблесті і звитяги, знання і бездоганне дотримання національних традицій і звичаїв.   Особливе значення має залучення школярів до суспільного життя: участь у добродійних акціях, в благоустрої міст і сіл, у збереженні народного добра та охороні навколишнього середовища. 

Важливим початком доручення до історії рідного краю є знайомство з рідним містом, екскурсії, вивчення історії міста з перших років його існування; пошукова робота шляхом зустрічей із людьми поважного віку, що є корінними жителями даної місцевості; по можливості – збирання старовинних речей побуту, вишивок, костюмів, писанок та ін. Учні можуть самостійно або під керівництвом вчителя знайомитись з матеріалами про видатних земляків (політичних та військових діячів, письменників, інженерів, педагогів, підприємців…), визначити їх місце та роль у розвитку рідного краю, світової науки, культури, економіки.

Основними джерелами краєзнавчої роботи є:

-  Періодична преса (газети, журнали);

-  Матеріали статистики;

-  Плани і карти;

-  Фонди музеїв та архівів; - Свідчення старожилів.

 Важлива передумова ефективності патріотичного виховання підлітків – своєчасне залучення їх до традицій, що були зароджені в школі і націлені на підготовку патріотів. Але саме на уроках повинен закладатися фундамент патріотичної свідомості, патріотичних відчуттів і поведінки громадянина – будівника і захисника Вітчизни.

 Працюючи з документальними матеріалами з історії України, учні відчувають свою причетність не лише до подій минулого, а й до «творення історії» сьогодні. Адже та робота, яку вони виконують, є дуже важливою для наступних поколінь. Активізація пізнавальної діяльності учнів через заохочення їх до самостійної роботи, має дуже високу ефективність. Учні не лише краще засвоюють історичний матеріал. На цій основі здійснюється також національно – патріотичне виховання на уроках історії. 

 Благодатними в цьому відношенні є багато тем з програмного курсу історії України. Наприклад, такі: «Формування і бойовий шлях Легіону український січових стрільців», «Українська революція», «Бій під Крутами», «Рух Опору в Україні під час Другої світової війни» та ін.. Ці уроки є надзвичайно емоційними, хвилюючими. Тут є можливість розкрити таку людську якість, як самопожертва в ім’я нації та держави.  Історія України – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика; всього українського народу та його видатних представників – Т.Шевченка, В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери та багатьох інших, я висвітлюю національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу. Учні отримують завдання підготувати повідомлення, реферати, статті та презентації про видатних борців за українську державність, з якими вони виступають на уроках. При засвоєнні матеріалу учні дискутують, ставлять питання. Це означає, що їх душі і серця захоплюють факти боротьби за українську державність, вони сповнюються почуттями гордості за героїв цієї боротьби; пишаються історичним минулим та героїчним сьогоденням українського народу. Таким чином, на уроках історії відбувається виховання громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості. Висновок

         Кожна молода людина є активним учасником розбудови громадянського суспільства, відіграє в ньому важливу роль та несе відповідальність у процесах прийняття рішень на всіх рівнях, які впливають на їх життя. На сьогодні перед нашою державою стоїть завдання - виховання у молодого покоління почуття патріотизму, формування особистості на засадах духовності, моральності, толерантності, реалізації науково-технічного та творчого потенціалу молодих громадян. Виходячи з цього, основна ідея полягає у мотивації громадської активності молодого покоління. Саме тому патріотичне виховання молоді є одним з найголовніших пріоритетів молодіжної політики в Україні. 

         Патріотичне виховання повинно гармонійно поєднуватися із залученням учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна сприяти виробленню наступного мислення, прихильності своїй національній спадщині і усвідомленню його ролі і місця в світовому духовному розвитку, пошані до всіх інших культурницьких систем і традицій. Тільки глибока й усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає людину з повагою відноситися до відчуттів інших, бути чутливим до трагедій Вітчизни і народу.

         Результатом патріотичного виховання має бути сформованість почуття патріотизму, яке означає прояв особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою.

Додаток 1.  Охромій І.І. .- вчитель історії, спеціаліст вищої категорії, старший вчитель Запорізького навчально-виховного комплексу № 63 Запорізької міської ради Запорізької області Розробка уроку

Тема: «Голод 1932-1933рр в Україні» Дата проведення-1996 р.

1.Вступне слово вчителя:

                         Отже, ми продовжимо нашу роботу.

Сьогодні нам доведеться перегорнути ще одну сторінку нашої історії. Сторінку вельми сумну, навіть трагічну, одну з тих, яку в минулому називали «білою,  непрочитаною сторінкою історії», а у нас з вами таких сторінок велика кількість, нажаль…

Отже, тема для обговорення «Голод 1932-1933 рр. в Україні» Наш урок – результат вашої самостійно-довідкової роботи по темі.

              

4)Аналітики; Вчитель: 

 Дослідження голодомору в Україні почалися на початку 80-х років. Автори приводять різні дані про кількість його жертв, які істотно відрізняються між собою, від 3,5 млн до 12 млн чоловік.

Звернемось до фактів.

Весною 1932р в Україну приїхав В. Молотов, який особисто очолив хлібозаготівлі, почалась нова хвиля масових репресій.

                         Велика кількість документів сьогодні свідчить про це:

Зокрема, в ряді районів Дніпропетровської області діти припинили відвідувати школи.

Селян не радувала кількість трудоднів, тому-що хліба все одно не видавали. Вони голодували, пухли, а потім помирали.

 В селі Терповка Акімовського району Дніпропетровської області, померло 35 колгосп-ів. Всі вони мали трудодні, але не мали хліба. Масово помирали селяни в Високопольсому районі. Тут в березні 1933р померло 106 осіб, а 162 чоловіки були в безнадійному стані – про це говорить Дніпропетровський відділ ГПУ голова ГПУ УРСР В.Балицького.

                          В Верхнетепському районі Донецької області голодували 291 селянська сім’я.

До документів:

В 1932 році була позбавлена персональної пенсії внучка всесвітньо знаменитого російського поета А.С. Пушкіна, котра проживала в м. Полтава.

Марія Олександрівна Бикова була молодшою дочкою сина Пушкіна – Олександра. Одночасно вона була жінкою племінника Н. Гоголя-Бикова. Два величних письменника не вплинули на рішення фінінспектора, який приказом від 17.11.1932рр позбавили Марію Бикову пенсії та продовольчих карток.

Марія Олександрівна померла, навіть її авторитет не вплинув на рішення чиновників. Власне, вони і не знали про неї. 

А у цей час (7 серпня 1932р) приймається постанова «Про охорону майна державного підприємства, колгоспів і кооперативів і про закріплення суспільної соціалістичної власності»

 За пів кишені зерна, принесеного з поля голодуючій сім'ї, селянин отримував повний термін в концтаборі. В народі цей драконівський акт прозвали «Законом п’яти колосків».

Документи, література:

Ми познайомились з висновками О.Субтельного, С. Кульчицького, Ф. Турченко, В. Марочко, вивчили ряд документів і пришли до таких висновків: 

 Страшним злочином проти власного народу став штучний голод 1932-33рр. По механізму освіти і найстрашнішим наслідком його слідує внести в книгу трагічних дат в історії людства. Він зайняв би гідне першенство серед злочинів,  створених фашистами в роках другої світової війни.

 Як сталося, що аграрна республіка, яка до Жовтневого перевороту 1917р годувала власним хлібом народи Росії і вивозила його за кордон, жорстко голодувала? Якась випадковість або злочинна  закономірність?

 Звернемось до історії освіти голоду. Голод був викликаний насильною суцільною колективізацією, сумно відомими хлібозаготівлями, людиноненависницької політикою, розкуркулення, відвертим масовим терором проти селян України.

 Причиною голоду вважають його штучний характер, тобто, свідомо організований тодішнім політичним керівництвом (такої точки зору дотримується сучасний український історик Василь Марочко)  Протягом 1928-1929 рр. був сформований механізм майбутнього голодомору.

 Основною причиною голоду стала розверстка, яку повторно ввели в січні 1928 року. Ще 15 грудня 1927 року в ЦК КП(б)У прийшла телеграма від А.І. Мікояна про необхідність прискорити хлібозаготівлю в Україні.  А 28 грудня відбулося засідання комісії Політбюро з питань хлібозаготівлі. Ген. секретар ЦК КП(б)У який був присутній на засіданні запропонував відрядити на село комуністів для форсування темпів хлібозаготівлі. Він доручив В.Затонському розібратися з «дефектами хлібозаготівлі» 30 грудня в м. Харків приїхав секретар ЦК ВКП(б) В. Молотов, який теж вимагав від Політбюро ЦК КП(б)У  форсування темпів хлібозаготівлі. Саме тоді для України визначили план у розмірі 265млн пудів.

 А 7 січня Політбюро ЦК КП(б)У обговорили відразу 3 телеграми від Сталіна, Молотова та Мікояна. Вони вимагали збільшення плану хлібозаготівлі для України на 30млн пудів.

 Українські селяни знову зустрілися з продрозверсткою Офіційно її називали хлібозаготівним планом, а в документах з грифом «Засекречено» вживали термін – «розверстка»

                         Методи, якими більшовики прагнули подолати хлібозаготівельну кризу приведуть до катастрофи.

                         Це дійсно так:

 Хлібозаготівлі які почалися в січні 1928 року з продрозверстки, достигли свого злочинного апогею в 1932-1933 рр.  Документи свідчать:

У селян та колгоспників, в особистих і колективних господарствах відбирали не тільки зерно, але і іншу с/г продукцію. В архівах, а також в спогадах очевидців досить багато фактів які відтворюють страшні картини заготівель. Сваволі не було кордонів. Селяни скаржились, але на їх листи не звертали уваги. Зокрема 10 лютого 1932 року до самого Сталіна звернувся з листом житель с. Полонисте, Вінничини- комсомолець

              

В.Пастушенко:

 Лист №1

Я- Пастушенко Василь,1913 року народження. Моя сім’я жила в с. Полонисте, що на Вінничині …

Сім’я наша була бідною, дітей в сім’ї було шестеро. Коли почалась колективізація ми одразу записалися до колгоспу. Втрачати було нічого. Все життя і батьки мої, і брати, і сестра на землі працювали. Хоча і з побоюванням до цих колгоспів відносились. Що це, як будемо далі жити, не знали. Сільське керівництво говорило, що соціалізм будуємо на собі. Заможних і бідних не буде, а будуть всі рівні. Хороше життя обіцяли.  А хто не йшов до колгоспу, то їх забирали. У нас таких 4 сім’ї було в селі. Вночі їх забрали і більше ніколи ми їх і не бачили. І не заможні вони були. Ну ось у наших сусідів, наприклад, корова була і кінь, кури. Так, коли їх відвезли, все їх майно в колгосп віддали, навіть меблі і посуд, скатертини і іншу домашнє приладдя. Куди і навіщо відвезли всю сім’ю, у них троє дітей було, малий мала менше, ніхто не казав. Та ніхто і не питав – всі боялися. Це потім вже, почали казати що в Сибір.. І такі листи були непоодинокі…

 

                Лист №2        

Я, Ткаченко Григорій Кирилович, 1905 року народження. Я та моя сім’я проживала в 20-х-30-х роках в селі Мала Білозерка Запорізької області. В нашому селі колективізація почалась весною 1928 року. Спочатку не примушували вступати до колгоспів, але потім районне керівництво зачастило до нас в село і почали сільські активісти ходити по дворам, агітувати за колгоспи. Бідняки відразу погоджувалися, а середняки та багатші селяни думали.

 Наша сім’я вважалась заможною: у нас було 3 коні, декілька овець , корова, комора. До колгоспу ми не поспішали. Але у нас відібрали і коней, і овець, і віз, і комору. Корову залишили, як годувальницю сім’ї . Хочеш-не хочеш, та ми пішли в колгосп, інакше б з села нас прогнали, а того ще гірше в Сибір, такі випадки почались і в нашому селі, і в сусідніх.

 Працювали в колгоспі, життя не покращувалось. Селянам було шкода віддавати своє майно, особливо худобу, в колгосп. Так до чого додумалися, коням в копита цвяхи забивали, сподівалися що хворих коней не заберуть. А потім голод почався…

                           Таких фактів була велика кількість. Селян не лише позбавляли способів існування, а ще і людських прав. 

 В архівах не були знайдені документи надзвичайної хлібозаготовчої комісії. В.Молотов, а іноді Л.Каганович, здійснювали інспекційні поїздки по Україні, давали усні укази, а всі письменні постанови по посиленню хлібозаготівлі йшли під грифом республіканських органів за підписом ген. секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора, голови Раднаркома УРСР У. Чубаря.

 Комісія В. Молотова перевела республіку, ряду областей, районів були заблоковані підрозділами НКВД. В районах, занесених на «чорну дошку», конфіскувалися продовольчі і посівні фонди, припинялась поставка товарів, на міських керівників та колгоспників обвалилися репресії. На початку грудня 1932 року в Україну прибув Л.Каганович, який привіз директиву Й. Сталіна про здачу насіннєвих фондів.

 Архівні документи свідчать про всі місцевості республіки здійснювалися обшуки дворів і вилучення будь-яких запасів продовольства. Конфіскація подавалась, як покарання за куркульський саботаж, а фактично це були дії, свідомо направлені на фізичне винищення селянських сімей.

 Особливістю 1933 року було те, що від нього помирали і жильці міст. Архівні документи свідчать, що від голоду помирали жителі Бердичева, Києва, Житомира, Умані, Фастова, Білої церкви, Проскурова, Запоріжжя, Харкова, інших міст, особливо сільських районних центрів.

 Офіційні органи влади мовчали про помираючих українських селах. Сталін віддав наказ  про ставлення  до голоду як до неіснуючого явища.

Висновок учнів:

                         Причини голодомору:

                          А)Масова колективізація;

                         Б)Хлібозаготівля по продрозверстці ;

                         В)Розкуркулення;

                         Г)Масовий терор;

                Д)Соціально-економічна політика тоталітарного режиму;  Наслідки:

                          А)Жертви(приблизно 12 млн);

                          Б)Виведені з України в Сибір, на Урал, райони Крайньої півночі 3 млн чоловік.

                         Відповідальні особи:

                         А) головний ідеолог Й. Сталін;

                         Б) керівники: Л. Каганович ,В. Молотов;

                         В)головні виконавці: В. Балицький, У. Чубар, С. Косіор.

Вчитель:

                         Голод 1932-1933рр належить  до числа трагедій, наслідки яких відчуваються багато десятиліть.

Помирали від голоду переважно селяни-українці, але його жертвами стали і представники національних меншин: росіяни, євреї, німці, болгари.

                             Рівень цивілізованості суспільства визначається числом збережених людських життів, а рівень дикості і

              

літературознавстві й фольклористиці, археографії й соціології. Не меншими є й заслуги перед народом М. С. Грушевського як політичного діяча. Перший голова доти роз'єднаного імперською політикою народу України, його політичних представників.

Мультимедійне  забезпечення                                                         Слайд 1              Слайд 2     Слайд 3-4

                 

Слайд 5       Слайд 6 Слайд 7    Слайд 8   Слайд 9                 Слайд10.

              

1.         Було ліквідовано велике й середнє світське землеволодіння.

2.         Залишилося козацько-селянське дрібне землеволодіння.

3.         Ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання, кріпацтво.         

 4.Козацький стан привілейованим. Козацька старшина перетворилась в українську знать.  

5. Особиста свобода абсолютної більшості селян і міщан, які могли вільно вступати до козацького стану. Жодна держава в світі не може існувати без зовнішніх зв`язків з іншими державами. Визначте, якою була зовнішня політика Гетьманщини? (Вправа «Побудуй речення». Складіть зі слів, написаних на дошці, правильні твердження.)

•        Австрія, Іспанія, Південна Німеччина, ворожість.

•        Венеція, Англія, Голландія, Швеція, неприхований інтерес, співчуття.

•        Швеція, допомога, війна, Річ Посполита.

•        Московія, Валахія, Молдова – слова, підтримка, діло, не поспішали. Хмельницький, союзник початок 1648 р., Кримське ханство.

•        Дружні відносини, Валахія, католицька Венеція.

•        Туреччина, безмитна торгівля, Гетьманщина.

Зовнішня політика була складовою частиною діяльності гетьманського уряду. Україна підтримувала дипломатичні контакти               з              Росією, Кримським          ханством,             Туреччиною,       Молдавським      князівством, Трансільванією; Гетьманщину визнали Венеція, Швеція тощо.

VII. Систематизація та узагальнення знань 

Вправа «Мікрофон» Залучаю майже всіх учнів, використовуючи елементи бесіди. Учні висловлюють власні думки щодо проблемного питання, поставленого на початку уроку.  

Проводжу вправу «Незакінчені речення…»

 На сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було.. Знайдіть зайве слово:

Республіка, вибори гетьмана, козацька  старшина, генеральний підскарбій, сейм, полки, сотні. Аргументуйте свій вибір.

Гра « Правда – неправда»   

Учні відповідають: «Так, тому що…» або «Ні, тому що…» 1.Козацька держава була монархією.

2.В Українській козацькій державі всі стани мали рівні права.

3.Головним соціальним наслідком Національно- визвольної війни стала фактична ліквідація кріпацтва.

4.Офіційна назва держави,що постала в результаті національно -визвольної війни - Українська козацька держава.

6 У 1648 – 1649 роках козацьке військо здійснило дві переможні компанії проти Польщі.

7. Наша країна офіційно називалася Гетьманщина.

VIII. Підсумки уроку, домашнє завдання

Учитель підбиває підсумки уроку. Дає додаткові питання: що нового дізналися на уроці? Яких навичок набули? Як це може  згодитися в житті? Вчитель проводить інструктаж щодо виконання домашнього завдання.

 

Формування патрiотичних почуттів на уроках географiї

 

 Майоренко С.Г.-вчитель географії ЗНВК№63

     Патрiотизм – переконання, що твоя країна  краща зiншi тому, що саме ти в нiй народився. 

Бернард Шоу

           Пiд час вивчення фiзичної i економiчної географiї  України ми виховуємо в учнiв почуття патрiотизму, гордостi за свою Батькiвщину, почуттiв поваги до iнших народiв, рiзних країн. Кожна тема, кожний урок– полiтико-виховна iнформацiя,усвiдомлене сприйняття якої учнями сприяє переконує учнiв, що кращого мiсця, нiж рiдний дiм немає у цiлому свiтi. Приклади позакласної, туристсько-екскурсiйної роботи з патрiотичного виховання учнiвської молодi,

якi розкривають взаємозв'язки мiж людиною (суспiльством) i природою, виховують в дитинi кращi моральнi якостi: патрiотизм, дружбу, взаємодопомогу, людянiсть, чуйнiсть,прагнення бути корисним суспiльству, зробити i свiй внесок у спiльну справу.

Патрiотичне виховання включає у себе соцiальнi, цiльовi, функцiональнi, органiзацiйнi та iншi аспекти, володiє високим рiвнем комплексностi, тобто охоплює своїм впливом усi поколiння i пронизує усi сторони життя: соцiальну-економiчну, полiтичну, духовну, правову, педагогiчну, спирається на освiту, культуру, iсторiю, державу, право.

          Географiя має потужний гуманiтарний потенцiал, який варто використовувати в патрiотичному

              

вихованнi учнiв. Вiн полягає у:

Ø  Розвиток у суспiльствi високої соцiальної активностi, громадянської вiдповiдальностi, духовностi, становлення громадянського суспiльства, що складатиметься з громадян, якi володiють високою свiдомiстю та здатнiстю проявити її в повсякденнiй дiяльностi з забезпечення сталого розвитку;

Ø  утвердження у суспiльствi поваги до культурного та iсторичного минулого України;

Ø  створення i забезпечення реалiзацiї можливостей для повноцiнної соцiалiзацiї молодих громадян, бiльш активного залучення їх у вирiшення соцiально-економiчних, культурних, правових, екологiчних та iнших проблем, як загальнодержавного так i мiсцевого значення;

Ø  виховання молодих громадян у дусi поваги до Конституцiї країни, законностi, норм суспiльного та колективного життя, створення умова для забезпечення реалiзацiї конституцiйних прав людини та його обов’язкiв, громадянського та професiйного обов’язку;

Ø  розвиток у громадян почуття гордостi, глибокої поваги до символiв держави – Герба, Прапора, Гiмну України, iншої загальнодержавної та регiональної символiки та iсторичних святинь, гордостi за країну, а також окремi регiони та мiста;

Ø  створення умов для посилення патрiотичної направленостi, засобiв масової iнформацiї при висвiтленнi подiй та явищ суспiльного життя, активна протидiя антипатрiотизму, манiпулюванню iнформацiєю, фальсифiкацiї iсторiї України;

Ø  формування расової, нацiональної, релiгiйної терпимостi, розвиток дружнiх вiдносин мiж представниками рiзних етнiчних груп.

Ø  Шкiльна географiя вiдiграє значну роль у вихованнi патрiотизму пiдростаючого поколiння. Патрiотичне виховання – виховання засобами шкiльної географiї людини-громадянина, людини-патрiота, основними рисами якої є нацiональна самосвiдомiсть, почуття любовi до своєї Батькiвщини, шанобливе ставлення до народних традицiй, звичаїв, обрядiв, як ланки, що визначає духовну єднiсть поколiнь, почуття громадянської й соцiальної вiдповiдальностi, бажання полiпшити умови життя в рiднiй мiсцевостi.           Для педагогiчного колективу нашої школи патрiотичний напрямок роботи був i залишається прiоритетним.

Патрiотичному вихованню сприяє весь процес навчання науки географiї, адже ця навчальна дисципліна має виключно широкi можливостi для органiзацiї патрiотичного виховання. Зокрема, на уроках у 8-му i 9-му класах пiд час вивчення матерiалу про природу та господарство України вiдбувається формування почуття приналежностi до великого українського народу, яким ми є; гордостi i любовi до нашої культури i традицiй.             Вiдбiр змiсту навчального матерiалу й посилення його українознавчої спрямованостi. Так, характеризуючи окремi територiї свiту, доречно ознайомити учнiв iз внеском українських учених у їх вивчення й освоєння (наприклад, пiд час вивчення теми «Вiдкриття й освоєння Африки» в курсi «Географiя материкiв i океанiв» учитель може бiльш докладно спинитися на дослiдженнях територiї цього материка українським мандрiвником i дипломатом Єгором Ковалевським).

Реалiзацiя принципу нацiональної спрямованостi шкiльної географiї, який передбачає формування в учнiв нацiональної свiдомостi, прищеплення шанобливого ставлення до традицiй i звичаїв українського народу щодо вшанування й збереження природи краю, пiдтримання таких важливих рис української нацiї, як чуйнiсть, працелюбнiсть i милосердя, використання народних традицiй, поведiнки в природi, шанобливого ставлення до неї.

Максимальне використання виховного потенцiалу шкiльного краєзнавства. Реалiзацiя цього завдання може вiдбуватися шляхом практичного вивчення особливостей природи, господарства й населення рiдного краю в процесi органiзацiї активних форм навчальної дiяльностi учнiв (практичних робiт на мiсцевостi, екскурсiй, експедицiй, дослiдницьких проектiв та iн.); конкретизацiї теоретичних географiчних знань прикладами своєї мiсцевостi; орiєнтацiї учнiв на дослiдну, суспiльно-корисну дiяльнiсть у рiдному краї за умов її iнтеграцiї з наукою i мiсцевим виробництвом.Формування в учнiв уявлень про досягнення України в галузi науки,технiки, культури. 

          У процесi навчання географiї здiйснюється моральне виховання учнiв–формування базових моральних цiнностей, значущих моральних якостей,прагнення дотримуватися норм загальнолюдської та народної моралi, якi визначають свiтогляд, дiяльнiсть, поведiнку та вчинки дитини в природi й суспiльствi. Реалiзацiя завдань морального виховання в процесi навчання географiї може вiдбуватися шляхом використання в процесi навчання географiї творiв художньої лiтератури та народної творчостi (лiтературнi епiграфи до уроку, образнi описи дослiджуваних об’єктiв або явищ,метафори тощо) з метою залучення учнiв до системи загальнолюдських i нацiональних, культурних цiнностей i вироблення в школярiв власного ставлення до них.          У позакласнiй роботi при проведеннi екскурсiй, походiв подорожей юних туристiв краєзнавцiв продовжується вивчення, дослiдження рiдного краю –вони розширюють свiтогляд, закрiплюють i поглиблюють знання, здобутi на уроцi, формують високi моральнi якостi громадянина України, тут є ще бiльша можливiсть ознайомити дiтей з iсторiєю Батькiвщини, її природними скарбами, народними звичаями, традицiями. На уроках, засобами свого предмету, розкриваю взаємозв'язки мiж людиною(суспiльством) i природою, виховую в дитини кращi моральнi якостi: патрiотизм, дружбу, взаємодопомогу, людянiсть, чуйнiсть, умiння переборювати труднощi i досягати поставленої мети,прагнення бути корисним суспiльству, зробити i свiй внесок у справ збереження i полiпшення природного оточення. А позакласна, туристськоекскурсiйна робота є взагалi унiверсальною формою виховної роботи з патрiотичного виховання учнiвської молодi, бо може передбачати i поєднувати елементи всiх сторiн виховного процесу та досягати найбiльшого результату.

Навчаючи учнiв предмету географiї завжди i всюди привчаю їх бачити прекрасне, виховую їх так, щоб вони не росли байдужими до рiдної природи творiнь людських рук. Навчання учнiв фiзичнiй географiї безпосередньо зв'язане iз сприйняттям краси рiдної природи, неповторних поєднань рiзної рослинностi в лiсi i степу, ландшафтiв вiчнозеленої рослинностi субтропiкiв i холодної краси гiрських вершин, бурхливого моря i тихого лiсового озера. 

На велике значення споглядання природи в патрiотичному вихованнi вказував К.Д. Ушинський. Вiн пiдкреслював, що природа є одним з могутнiх агентiв у вихованнi людини, i найстараннiше виховання без цього агента завжди буде вiдзначатися сухiстю. Правильно поставлене вивчення фiзичної географiїпривчає учнiв бачити прекрасне в природному середовищi рiдного краю, цiнувати i берегти природу, охороняти її, примножувати її багатства. 

Василь Олександрович Сухомлинський надав патрiотичному вихованню першочергового значення у всебiчному розвитку особистостi. Вiн започаткував цiкавi iдеї i традицiї, якi допомагають зробити навчання в школi цiкавим i результативним. Гуманiзм та патрiотизм-серцевина його педагогiчної спадщини.Читаючи твори Василя Олександровича, я часто замислююсь, як чудово вiн проводив уроки серед рiдної природи. Неодноразово переконувалася якими рiзнобiчними були географiчнi iнтереси педагога. Особливо майстерно вiн змальовував у своїх творах рiдну землю. Це можна побачити в його збiрцi «Чиста криниця». У самобутнiх казках, оповiданнях та етюдах ми чуємо пахощi й звуки, бачимо барви i чари, вiдчуваємо свiтлiсть духу. Всi його твори розкривають перед нами красу навколишнього свiту й рiдного слова, навчають людяностi i мудростi. Вiн вчив дiтей пiзнавати оту надзвичайну красу, любити її, з нею розмовляти i милуватися нею. Природа у його творах вчить мудростi, не промовивши нi слова, сповнює серце якоюсь дивною любов'ю, яку оберiгатимеш, як своє життя. Роботи видатного українського педагога використовую пiд час вивчення рiзних тем з природознавства та географiї. Казки, оповiдання, етюди, допомагають донести до учнiв розумiння тих природних явищ, якi важко уявити. Цi поетичнi образи пiдводять учнiв до висновкiв та розумiння причиннонаслiдкових зв'язкiв у природi.Коли дитина на власному досвiдi переконується, що кожне явище має свою причину, її мислення набуває дуже цiнної риси: вона намагається знайти, пояснити природну причину кожного явища. 

              На уроцi географiї кожна дитина має можливiсть для розвитку своїх здiбностей, фантазiї, смаку. Тобто хоч на мить учень може стати мандрiвником, побувавши в уявнiй науковiй експедицiї до певної природної зони чи ландшафтiв України, що iснували в геологiчному минулому, чи до заповiдних українських об'єктiв (курс «Фiзичної географiї»,8 клас) i скласти звiт експедицiї про свої вiдчуття, враження, доповненими їх власними малюнками чи фотографiями; вiдчути себе мером рiдного мiста i створити, по-господарськи продуману, економiчну i соцiальну програму його розвитку (курс «Економiчної i соцiальної географiї», 9 клас). Такi роботи дiтей вiдрiзняються образнiстю, природа i господарство рiдного краю сприймаються всiма «п'ятьма чуттями». Вивчення економiчної географiї надає ще бiльшi можливостi для патрiотичного виховання учнiв. Знайомлячи учнiв з працею людей, завжди видiляю таке, що позитивно впливає на почуття учнiв, сприяє вихованню в них поваги до людей працi, якi споруджують заводи, оброблюють поля, садять сади. Про майстернiсть рук чоловiчих, якi виготовляли хатнє начиння i збрую, вичиняли шкiри та шили взуття, зналися на ковальськiй справi, могли виготовляти, i гончарнi вироби, i жiночi прикраси та багато iнших, потрiбних i корисних речей (тема «Легка промисловiсть. Художнi промисли»). Коли ж я веду бесiду з учнями про проблеми розвитку галузей харчової промисловостi розкриваю особливостi унiкальної української кухнi, пiдвожу учнiв до думки, яку роль у рацiональному, здоровому харчуваннi українцiв вiдiгравала українська пiч. На своїх уроках прагну, щоб в уявi моїх вихованцiв українець поставав працелюбним i здатним до всякої роботи, милосердним, талановитим, з почуттям обов'язку перед родиною та державою; таким, що вмiє пожартувати i пожуритись, потрудитись i вiдпочити, бути водночас красивим, охайним, а головне з високим почуттям власної гiдностi!

Учнi, якi навчилися вiдчувати i розумiти красу природи i людської працi, виростуть хорошими людьми, будуть завжди оберiгати природу iпримножувати її багатства, прикрашатимуть рiдну землю, самi створюватимуть матерiальнi i духовнi цiнностi. Для розвитку таких здiбностей i якостей учнiв, я, крiм безпосереднього контакту учнiв з природою, застосовую такi дiєвi засоби естетичного виховання, як кiнофiльми, художня лiтература, репродукцiї з картин вiдомих художникiв, слайди, фотографiї, географiчнi картини, плакати, таблицi, вiдвiдування музеїв i виставок, записи музики. В патрiотичному вихованнi учнiв важливу роль вiдiграє вироблення сумлiнного, вiдповiдального ставлення до працi, потреба працювати на благо Батькiвщини, своєї родини та себе особисто, виховання поваги до людей працi. Такi почуття особливо легко виховуються на екскурсiях, в туристських походах, подорожах.  Всi вони виховують у школярiв такi цiннi якостi, як почуттядружби i колективiзму, привчають до взаємної допомоги i пiдтримки. Вони розширюють свiтогляд, закрiплюють i поглиблюють знання, здобутi в школi, дають можливiсть ознайомити дiтей з iсторiєю Батькiвщини, її природними скарбами, народними звичаями, традицiями, залучають їх до проведення рiзноманiтних дослiджень та спостережень.Цi форми вiдiграють велику роль у викладаннi географiї у школi, забезпечують найвищий ступiнь наочностi в навчаннi. Вони не тiльки сприяють вивченню учнями свого краю i створенню в них запасу загальних уявлень i понять, але й розвивають iнтерес до навколишнього середовища, до господарської дiяльностi людей, а отже, виховують почуття патрiотизмуу школярiв.

За перiод моєї 22- рiчної роботи органiзувала з учнями рiзноманiтнi екскурсiї, походи та подорожi. 

Найбiльш пам’ятними стали подорожi до о.Хортиця, де було показано красу i велич рiдного краю. Вони приносили величезне задоволення дiтям, розширили свiтогляд учнiв, дозволили на практицi закрiпити i поглибити всi тi знання, якi отримували на уроках, сприяли розвитку комунiкативних здiбностей, згуртували школярiв. Ми вiдвiдали головнi iсторичнi та архiтектурнi пам’ятки Київа-столицi України, побували в музеї Яворницького на Днiпропетровщинi, знайомилися з народними звичаями та традицiями Прикарпаття та Закарпаття. 

Серед групових форм дiяльностi видiлю також органiзацiю конференцiй.Учнi за заданою тематикою готують доповiдi, короткi повiдомлення, монтують фотомонтажi, презентацiї (про природу, населення та його господарську дiяльнiсть), фотоальбоми; виготовляють колекцiї зразкiв зiбраних корисних копалин i природних багатств, схеми маршрутiв i туристичних походiв та екскурсiй. Впродовж багатьох рокiв мої учнi успiшно беруть участь у шкiльних та мiському конкурсi творчих робiт ( Т.Г. Шевченко- великий географ, 3 мiсце).

           Обрана учнями тематика творчих робiт робiт засвiдчує – доля України, її природи та господарства, життя людей, їх успiхи  моїм учням небайдужi. Працюючи над своїми темами, мої учнi розвивають свої здiбностi i творчу активнiсть, у них виникає самоповага та оптимiстичний настрiй до життя; вони самостiйно та критично мислять; усвiдомлюють практичне застосування здобутих знань, умiнь i навичок; розвивають здатнiсть генерувати новi iдеї; вчаться комунiкабельностi, контактностi в будь-яких ситуацiях, соцiальних групах; поєднують навчання з творчим пошуком.Учнi розвивають органiзаторськi здiбностi; самостiйно працюють над розвитком моральностi власного культурного рiвня; користуються засобами збереження iнформацiї, складають власний план дiй у нестандартних ситуацiях. Всi цi якостi особливо потрiбнi молодiй людинi у майбутньому життi, адже нинi в Українi вiдбувається становлення нової системи освiти, орiєнтованої на вихiду свiтовий освiтнiй простiр.

Шкiльний предмет географiя має виключнi можливостi для виховання патрiотизму дiтей та учнiвської молодi в умовах суспiльних змiн та сучасних державотворчих процесiв. Велику роль вiдiграє також використання творiв Т.Г.Шевченка на уроках географiї, розкривається тема зв’язку поетичного слова з географiєю, що сприяє поглибленню мiжпредметних зв’язкiв,служить засобом патрiотичного виховання учнiв, формує загальнокультурну компетентнiсть.Характерною рисою патрiотизму Шевченка є любов до природи, милування красою рiдної землi.

Дослiдження особливостей рiдного краю розкриває його багатство та красу. Дiти, яким небайдужа iсторiя предкiв, виростуть патрiотами, вiдповiдальними за рiдну землю. 

Отже, використання на уроках географiї творчостi Т.Г.Шевченка сприяє встановленню мiжпредметних зв’язкiв; є засобом для з’ясування окремих ознак поняття чи встановлення рiзних видiв зв’язкiв; служить засобом патрiотичного виховання учнiв. Поетичне слово, що надає науковим фактам своєрiдного поетичного забарвлення, є поштовхом до розвитку самостiйного мислення.

Творчiсть Т.Шевченка пронизана плеканням нацiональної свiдомостi, патрiотизму, iдеєю незалежностi України, почуття любовi до рiдного краю.

Отже, на мою думку, виховання нацiональної самосвiдомостi на уроках географiї сприяє збагаченню духовного свiтогляду школярiв, формує усвiдомлення особистiстю себе як часточки українського народу з власною нацiональною гiднiстю. В наш час, коли нiвелюється приналежнiсть людини до певної нацiї, виховання справжнього патрiота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнях любов до рiдного краю, ми формуємо гiдне майбутнє нашого народу.

 

 

 

Патріотичне виховання як складова частина педагогічного процесу на уроках біології та екології

Поливанюк О.М.-вчитель біології ЗНВК №63, спеціаліст вищої категорії, вчитель-методист              

 

Актуальність патріотичного виховання зумовлюється  процесом становлення України як єдиної політичної нації.

 Патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу. В.О.Сухомлинський писав: «Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується» 

У роботі зі своїми учнями я керуюся Конституцією України, Концепцією громадянського виховання, Концепцією національного

              

Виховання патріотизму починається з родини.

Железняк О. О.- вихователь дошкільного підрозділу ЗНВК№63

«Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна Буває, що й живуть в Україні ті, кому вона не потрібна.Ті, тобто, не патріоти. Що ж…Сподіваюся, маємо шанс виростити патріотами хоча б наших дітей.»

Михайло Грушевський

 

Виховання патріотизму починається з родини. І якщо батьки хочуть, щоб дитинка виросла патріотом, то в першу чергу їм доведеться звернути увагу на себе.Багато з дорослих можуть так іронічно запитати: «За що мені любити цю країну, якщо вона мені не…?» (додавайте на свій смак). Але тут кожному потрібно замислитися, що з такою ж логікою потрібно розлюбити чоловіка, дітей, друзів, якщо вони стали неуспішними, не досягли чогось в житті або… їх просто пограбували. Таке ставлення скидається на нездоровий егоїзм. Що роблять із рідними людьми, які потрапили в біду? Їх жаліють, їм допомагають. Те саме можна сказати і про Україну. Наша країна перебуває наразі у такому стані, що їй потрібна підтримка. Звісно простіше було б пишатися успішною державою, любити багату та сильну країну. Та маємо наразі складну ситуацію в країні і намагатимемось не лише любити свою державу такою, яка вона є, а й прищеплювати цю любов дітям.

Для виховання здорового патріотизму у малюків найбільш важливою складовою є приклад дорослих. Бо якщо у родині мама хоче переїхати закордон, тато постійно ремствує на президента, парламент або міністрів, бабуся вихваляє іноземну освіту – дитині важко буде вирости патріотом. Тому для малюка залишайте лише найкращу та найпозитивнішу інформацію про країну. Тут варто зазначити, що не слід приховувати проблеми, які явно бентежать дорослих. Цими днями багатьох батьків після перегляду новин можна застати заплаканими, знервованими або блідими зі стиснутими кулаками. І аби дитина, яка за своєю природою більш схильна до перебільшення та фантазування, не сприйняла ваші емоції на себе особисто, треба ділитися із нею переживаннями. Без страшних подробиць, можна коротко розказати, що в нашій країні йде війна, а мужні та сильні чоловіки захищають всіх вас і ви за них непокоїтеся. Далі в залежності від віросповідання у родині можна запропонувати дитині разом попросити або помолитися про мир у країні та про щасливе життя усіх людей. Спільні переживання зближують членів родини, діти таким чином відчують себе причетними до серйозної дорослої справи. Щоб показати дитині, як можна ще допомогти нашій країні, пожертвуйте разом невеличку суму коштів на поранених, на спорядження українським військовим або на допомогу тимчасовим переселенцям. Так, окрім патріотизму, ви закладатимете у дитини співчуття, милосердя, бажання допомогти ближньому. Із старшими дошкільниками (а саме в цьому віці, як зазначають спеціалісти, починається свідоме закладення основ патріотизму) можна говорити про багато речей, які на перший погляд здаються дрібничками. Наприклад, про те, чому ви носите жовто-блакитну стрічку на одязі або чому на вашій автівці майорить український прапорець. Поділіться із дитиною переконаннями, чому прапор для вас дорогий, що означають кольори на ньому, чому його не можна псувати чи викидати у смітник. Гуляючи містом чи селом, звертайте увагу малят, над якими будинками і чому висять великі українські прапори. Попросіть його відшукати прапори, які вивішують у вікнах багато жителів вашого міста чи односільчан, поміркуйте разом, що вони цим хочуть сказати оточуючим. Побачивши приспущені прапори із чорними стрічками, поясніть причину цього (але якщо прозвучить запитання від дитини). Радісними новинами можна ділитися із дитиною повсякчас, сумними – бажано лише після того, як після питання або якщо малюк відчуває вашу стривоженість і не розуміє її причини.Звісно, що звертати увагу можна не лише на національні символи і традиції України. Навіть просто доносячи папірець до смітника, потрібно пояснювати малюкові, що ви любите свою вулицю (село або місто) і хочете, щоб вона була чистою і красивою.Вже досить давно у нас повернулася мода на вишиванки. Вони яскраві, м’які та зручні. Було б добре, якби у вашому родинному гардеробі відшукалося місце такому патріотичному одягу. Дитині можна розповісти, що українська вишиванка – це оберіг, який захищає людину від усього злого. Відшукайте (в книжках чи Інтернеті – джерел на сьогодні більш ніж достатньо) та розкажіть, що означають вишиті символи чи навіть просто кольори у вишивці, помилуйтеся разом, якими гарними та різнобарвними бувають вишиванки з різних регіонів України. Нехай вони стануть вашим родинним святковим вбранням.Багато соцмереж і сайтів із новинами

              

Духовний розвиток дитини залишається й понині однією з найменш освоєних сфер педагогічної роботи. Навчати дітей аналізувати свої думки, почуття, вчинки і прагнути до вищого, чистішого, доброго – процес кропіткий, нелегкий і такий, результати якого не помітні одразу. Форми і методи цієї роботи можуть бути різними. Головне, щоб вони формували в дитини доброту, готовність завжди прийти на допомогу, здатність до жертовності, бажання більше віддавати, ніж брати, уміння розуміти почуття інших людей і визнавати за ними право на власну індивідуальність. Саме ці риси поєднують високодуховних людей. Причому, прояви духовного потенціалу дитини наступні:

-     прагнення пізнавати навколишній світ і себе у ньому, глибше ознайомлюватися з творами різних видів мистецтва;

-     бажання сприймати й творити прекрасне, самостійно займатися мистецькою діяльністю.  розуміння основних морально-етичних норм і здатність дотримуватися їх у власній поведінці;

-     шанобливе та бережне ставлення до всього живого, неживої природи і предметів рукотворного світу, відповідальність та інші базові якості особистості.

У контексті розвитку духовного потенціалу особистосі дитини слід розглядати і патріотичне виховання.

Згідно з основними положеннями Базового компоненту дошкільного освіти в Україні дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Для того, щоб визначити специфіку процесу формування у дітей любові до Вітчизни, необхідно визначитися у природі самого патріотичного почуття, його структурі, змісті, а також простежити його народження, джерела (на основі яких почуттів воно формується або, точніше, без якої емоційнопізнавальної основи не може з’явитися це складне інтегральне почуття).

Справді, якщо патріотизм – це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці. Таким чином, базовим етапом у формуванні в дітей любові до Батьківщини необхідно вважати накопичення дитиною соціального досвіду проживання у своїй Вітчизні та засвоєння усталених норм поведінки, взаємовідносин.

Патріотичне почуття за своєю природою багатогранне, воно об’єднує всі сторони особистості:

моральну, трудову, розумову, естетичну, а також фізичний розвиток і передбачає вплив на кожну із сторін для отримання єдиного результату. У поняття патріотизму входять когнітивний, емоційний, поведінковий компоненти, які реалізуються у сфері соціуму та природи.

При цьому для дошкільнят провідним є емоційний компонент. Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1.  Ставлення до природи рідного краю, рідної країни.

2.  Ставлення до людей, які живуть в рідній країні.

3.  Ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури.

4.  Ставлення до державного устрою.

Неможливо говорити про виховання любові до Батьківщини без повідомлення дітям певних знань про неї. Таким чином в дошкільних навчальних закладах міста вчать малюків тому, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни. 

Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У Державній базовій програмі та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними.

Слід заначити, що у дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни. Отже педагоги, які працюють з дітьми, намагаються разом з батьками формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. При цьому наголошується, що дуже важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, – це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.

              

Указані вище вимоги стосуються безпперечно і дошкільного закладу, в якому має забезпечуватися для дітей емоційний комфорт, а працівники садочка мають все зробити для того, щоб дошкільний заклад став другим рідним домом, в якому б дитина себе добре почувала.

Для того,  щоб дошкільний заклад допомагав вихованню патріотичних почуттів, життя дітей в ньому повинно бути насиченим, цікавим, таким, щоб запам’яталося надовго, стало системою радісних дитячих спогадів. Дуже важливо, щоб дитина полюбила свій дитячий садок. Відбувається це тоді, коли вихователі з повагою ставляться до кожної дитини, знають її найкращі риси і сприяють їх розвитку у процесі ігор, свят, цікавих занять тощо. Якщо вихователям вдається зробити дошкільний заклад другим домом дитини, то почуття приязні закріплюється і з роками переходить в сферу приємних і дорогих спогадів. Приязнь до дитячого садка пов’язана і з тим, як багато діти знають про свій дошкільний заклад, як вони в ньому орієнтуються, чи почувають себе господарями. З цією метою вихователі організовують екскурсії по дитячому садку, знайомить дошкільнят із співробітниками. Дітям розповідають на якій вулиці знаходиться їх дитячий садок, як і чому вона так називається, що знаходиться поряд із дитячим садком. Знання збагачують почуття дітей, надають їм певність і смисл. Почуття і ставлення стають міцнішими, якщо діти вкладають свою працю (беруть участь в озелененні ділянки, в оформленні приміщення до свят). 

Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на пізнавальну сферу, на уяву дитини та її пам’ять. Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку. Діти старшого дошкільного віку розповідають як називається їхнє місто та його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін.

Виховання ставлення до своєї країни ґрунтується на пізнавальному компоненті: дітям повідомляють інформацію, яку вони повинні і можуть засвоїти. Особливістю є те, що знання повинні бути емоційними і спонукати дитину до активної діяльності. Назву країни педагоги дошкільного закладу закріплюють з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо. Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця. Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі – все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти отримують уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

Для того, щоб пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою вихователі проводять спостереження, екскурсії, нескладні досліди, бесіди за картинами, читання та інсценізацію творів художньої літератури, прогулянки «екологічною стежиною», відпочинок «на веселій галявині» з проведенням цікавих ігор, організовують працю малюків на ділянках.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все дітям розповідають про тих людей, які прославили нашу країну – художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). На конкретних прикладах, через конкретних людей дітей знайомлять з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину).

У народі кажуть: добрий приклад-кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагоги запрошують до дитсадків відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми «Праця твоїх батьків» та родинні свята «Професія моїх батьків».

Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам’яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів – захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Дуже часто після такого заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

              

Вищеперераховані форми і методи патріотичного виховання не вичерпують всі кроки, які здійснюються у цьому напрямку в дошкільних навчальних закладах. Подібна робота проводиться в садочках постійно, а коли малюки підростають і стають учнями, то вчителі початкової школи продовжують її. В організації патріотичного виховання дітей молодшого шкільного віку вчителі керуються Основними орієнтирами виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів,прийняті МОН у 2011 році. В цьому документі окреслені системи цінностей і якостей особистості, які слід формувати і розвивати в учнів школи. Однією з цих цінностей викореслене ціннісне ставлення особистості до суспільства і держави, що має виявлятися у патріотизмі, правосвідомості, політичній культурі та культурі міжетнічних відносин, для учнів початкової школи поставлені такі виховні досягнення:

Сформованість основних понять про народ, націю, суспільство, державу:

-                 почуття поваги та гордості до рідного краю, народу, мови;

-                 відчуття себе громадянином України, шанування державних символів, Конституції України;

-                 любові до культури свого народу, його традицій, звичаїв і обрядів;

-                 розуміння правил взаємодії людей у колективі, суспільстві та безконфліктність їх спілкування, толерантного ставлення до представників інших національностей, шанобливого ставлення до їх культури, релігій, традицій.

З метою догянення вищезазначених завдань та з урахуванням вікових особливостей учнів молодших класів вчителі початковї школи здійснюють відповідну роботу щодо патріотичного виховання школярів.

Як відомо, у молодшому віці у дітей домінує образне мислення, а пріоритетними для учнів початкових класів є активні методи, що спрямовані на самостійний пошук істини та сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості. Отже, вчителі початкових класів проводять з учнями ситуаційно-рольові та сюжетно-рольові ігри патріотичної тематики, залучають дітей до ігордраматизацій та до інсценування, організовують екскурсії, ранки, свята.

Формування особистості молодшого школяра значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким моральні правила і норми дитина засвоює активно, в процесі діяльності та спілкування з дорослими, однолітками, старшими та молодшими дітьми. Основна функція її полягає в тому, що в ній набувається досвід ставлення дитини до світу, до людей, до самої себе. Таким чином колективні творчі справи типу оформлення альбому про рідне місто (школу, країну), уявна подорож Золотою підковою Черкащини, ведення літопису класного колективу, конкурси, ігри, вікторини («Знай і люби свій рідний край», «Без верби і калини нема України»), виставки малюнків, виставки-ярмарки, добродійні акції дозволяють сформувати в учнів патріотичні почуття до свого роду, до своєї сім’ї, до своєї країни.

Особливо слід сказати про такі нестандартні уроки, як уроки милування, коли учням пропонується поринути в чарівний світ природи та безмежний світ мистецтва. Такі уроки надовго запам’ятовуються школярам і залишають глибокий слід в душах дітей.Полюбляють молодші школярі різноманітні змагання: веселі старти, козацькі забави, естафети, шкільні спартакіади. А участь в театральних виставах та лялькових театрах, поруч з формуванням любові до культури свого народу, його традицій, звичаїв і обрядів, розвиває в учнів мовлення, творчість, артистизм.

Окремою складовою патріотичного виховання учнів початковї школи є формування в них любові до природи рідного краю. І тут, поруч з пізнавальними завданнями, які вирішуються на уроках природознавства, учням даються практичні завдання-доручення з догляду за рослинами і тваринами, озеленення шкільного майданчика тощо.

Таким чином, складний процес становлення людини, формування її духовності відбувається під впливом цілого ряду умов (об’єктивні природні і соціальні фактори, у яких живе людина, виховний вплив на особистість, прилучення особистості, що формується, до участі в практичній діяльності, самовиховання). А фундамент духовного світу особистості становлять знання, розум, віра та переконання. Віра та переконання складають основу формування світогляду особистості.

Дитяча душа – це не сутінки, а світло – яскраве, чисте і дуже красиве. Дорослі повинні робити все для того, щоб воно наповнювало щастям все наше життя.