Формування в учнів емоційно-естетичного ставлення до дійсності, світоглядних орієнтацій, особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва

1. Загальні положення

Концепція художньо-естетичного виховання учнів  розроблена на основі Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах та Комплексної програми художньо-естетичного виховання у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах (наказ МОН України та АПН України №151/11 від 25.02.2004 р.) на виконання Законів України “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”. Вона ґрунтується на основних положеннях Концепції загальної середньої освіти і спрямована на реалізацію Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, затвердженої Указом Президента України від 17.04.2002 р. № 347/2002 та визначає стратегію розвитку освіти в Україні, пріоритетні напрямки та шляхи створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання учнів для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації.

Художньо-естетичне виховання – ефективний шлях гуманізації, надання їй “людського обличчя” в умовах економічної нестабільності, ідеологічної невизначеності та світоглядного плюралізму.

Естетичне виховання – невід’ємна частина національного виховання і в сучасних умовах є тією складовою виховного процесу, увага до якої щоденно зростає.

Мистецька спадщина, акумулюючи емоційно-естетичний досвід поколінь, втілює і передає ціннісне ставлення до світу крізь призму етнонаціональної специфіки, тому вона є ефективним засобом виховання моральності, патріотичних почуттів, громадянської позиції. Цінності мистецтва важливі також з огляду на сучасне існування дітей та молоді в полікультурному просторі. Завдяки універсальності художньо-образної мови вони передають зрозумілу для різних народів смислову інформацію, дають змогу особистості вступати в невербальний діалог з різними культурами минулого і сучасності, розуміти інших і розширювати таким чином свій власний духовний світ, його унікальність і самобутність.

Школа має на меті дати своїм вихованцям основи етичної культури, сформувати в них потребу і готовність відчувати і творити красу у житті, звичку оцінювати факти і явища з позицій естетики, її основних категорій, а також сформувати стійкий інтерес до мистецтва, розуміння його ролі у суспільстві духовному збагаченні людини; дати глибокі знання і чіткі уявлення про художні цінності, створені світовою та національною культурами; виховати стійкі оціночні критерії та емоційно-естетичне ставлення до творів мистецтва, явищ життя, розвинути здатність активної перетворюючої діяльності із внесенням елементів краси у всі сфери життя людини, мистецтва, побут.

Отже, комплекс має стати осередком виховання справжньої духовності, плекання творчої особистості, виховання людини, що характеризується високою емоційно-естетичною культурою.

2. Мета і завдання

На сучасному етапі розвитку освіти, вдосконаленні навчально-виховного процесу загальна мета діяльності педагогічного колективу Кіровоградського обласного комплексу конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, розвиваючі та виховні аспекти гуманітарно-естетичної освіти:

• формування уявлень про сутність, види та жанри мистецтва, особливості художньо-образної мови мистецтв: хореографічного, образотворчого, музичного, театрального;
• виховувати культуру учнів на основі вивчення зразків світової, національної художніх культур та предметів гуманітарного циклу, особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва;
• розвивати естетичну свідомість і художню компетентність, розширювати емоційну сферу особистості;
• виховувати художні інтереси, смаки, морально-естетичні ідеали, потребу у художньо-творчій самореалізації;
• виховувати культуру сприйняття та оцінки художньо-естетичних явищ та предметів, а також потребу в духовному самовдосконаленні;
• формувати художньо-образне мислення, розширювати творчий потенціал учнів, забезпечувати вияви нахилів та здібностей учнів, прогнозування та виконання програм творчого розвитку для кожного учня;
• формування універсальних якостей діяльно-творчої особистості.

3. Функції і принципи

Специфіка гуманітарно-естетичної освіти дає можливість виділити провідні функції:

• світоглядно-виховна – вона потребує зміни парадигми навчально-виховної освіти: перехід від головної мети всебічно-гармонійного розвитку учня до формування його особистості, розвитку здібностей та обдарувань, зміни світоглядних позицій. Учень як “ціль”, а не як “засіб”.
• естетичної соціалізації – забезпечення безперервного розвитку учнів в умовах комплексу, залучення їх до активного процесу оволодіння художньо-культурними цінностями ;
• ціннісно-орієнтаційна – надзвичайно важлива в особистісному відношенні: вона допомагає шукати і знаходити життєві орієнтири, естетичні ідеали, що мають силу наочного прикладу і зразка вдосконалення та змін у власного розумінні образу світу;
• компенсаторна – надолуження прогалин у гуманітарно-естетичній освіті, забезпечення творчого зростання особистості;
• рекреаційна – забезпечення доцільного, емоційно-привабливого дозвілля, регенерації і спілкування учнів в процесі їхнього особистісного розвитку. Різноманітність і насиченість видів діяльності виконують стосовно учня роль стимулятора його самовираження, самовиховання. Через цю діяльність відбувається розширення духовного світу індивіда в дусі гуманістичних ідеалів і цілей, динамізація художньо-естетичних потреб особистості;
• регулятивна – переведення цінностей і норм культури, зокрема художньої, у особистісний план поведінки та регуляція нею навчальною та позакласною життєдіяльностю;
• духовно-творча – особистість розглядається в ролі творця власного життя й за допомогою технологій проектування духовно-практичної діяльності, оволодіває мистецтвом життя та досягає відповідних вершин успіху та самореалізації.

Остання функція тісно пов’язана із світоглядно-виховною функцією і потребує посиленої уваги в сучасному процесі гуманітарно-естетичної освіти.

Методологічні засади гуманітарно-естетичного виховання обумовлені положеннями основних державних законодавчих документів України про освіту і ґрунтуються на наступних принципах:

• демократизація (співпраця) та гуманізація (повага до інтересів і потреб особистості, “олюднення” знань, побудова навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва, толерантності взаємин і спілкування);
• природовідповідність (урахування вікових особливостей учня) та культуровідповідність (забезпечення культурної спадкоємності поколінь);
• органічне поєднання універсального (загальнолюдського), національного (державного) і регіонального (етнолокального, краєзнавчого) компонентів змісту освіти та виховання (спрямування естетико –виховного процесу на формування громадянської свідомості, патріотичних почуттів);
• єдність навчання, виховання, розвитку особистості;
• взаємозв’язок художньо-естетичного виховання з соціокультурним середовищем (координація шкільної та позашкільної роботи, узгодження освітніх і дозвіллєвих заходів, гармонізація суспільних, професійно-педагогічних і сімейно-родинних виховних впливів);
• диференціація та індивідуалізація, варіативність змісту, форм і методів навчання і виховання, пріоритет інтерактивних технологій, спрямованих на духовно-естетичний розвиток особистості;
• цілісність, поліхудожність, інтегративність гуманітарно-естетичної освіти та виховання передбачає багатофакторну взаємодію відображених у змісті освіти та виховання основних компонентів соціального досвіду – художньо-естетичних знань, світоглядних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення, художніх умінь творчості.

4. Система художньо-естетичного виховання
   та її структурні компоненти

Система художньо-естетичної освіти Кіровоградського обласного комплексу включає структурні компоненти:

1. Базовий освітньо-виховний компонент. Він передбачає навчання, виховання і розвиток учнів під час вивчення предметів та курсів освітньої галузі і складається з двох частин:

а) інваріантної частини, представленої предметами і курсами базового навчального плану державного освітнього стандарту, які мають опановуватися всіма учнями, незалежно від типу навчального закладу і профілю навчання (предмети “Хореографія”, “Музика“, “Образотворче мистецтво”, курс “Художня культура”);

б) варіативної частини, що складається з елективних предметів і курсів, які вводяться до робочих навчальних планів комплексу з урахуванням профільності навчання (“Хореографія”, “Теорія музики”, “Образотворче мистецтво”).

Запропоновано такі факультативні, групові та індивідуальні заняття: “Музичний інструмент” (за вибором), “Образотворче мистецтво” (за вибором), вокально-хорова діяльність.

Зміст предметів “Хореографія”, “Музика”, “Образотворче мистецтво” включає такі основні блоки:

–  сприймання, інтерпретація, оцінювання творів мистецтва;

–  практична художня творча діяльність учнів;

–  естетико-мистецтвознавча діяльність.

Під час традиційного викладання таких навчальних дисциплін, як “Хореографія”, “Музика”, “Образотворче мистецтво”, актуалізується потенціал внутрішньо-предметної інтеграції елементів змісту, а також міжпредметних зв’язків.

Хореографія

Хореографічне виховання має велике значення в естетичному розвитку людини, засобами танцювального мистецтва воно прищеплює любов до всього красивого, витонченого і тому повинно починатися у ранньому віці.

В сучасних умовах шкільної освіти, спрямованої на розвиток особистості дитини, хореографія розглядається з позицій культурологічного підходу, що дозволяє накреслити напрями роботи у цій галузі.

По-перше, враховуючи синтетичність хореографічного мистецтва, мають місце зони перетину хореографії з іншими предметами, зокрема художньо-естетичного циклу, що дозволяє хореографії, як одному із засобів виховання, органічно входити у загальну систему виховання учня. Такий напрям зовнішньої інтеграції дозволяє через хореографічне мистецтво долучатися до різних галузей знань: художньо-естетичних, гуманітарних, технічних і, навпаки,  у процесі вивчення цих предметів краще усвідомлюється особливість хореографічного мистецтва.

По-друге, специфічність та розмаїття видів і жанрів хореографії дає можливість учням здійснювати внутрішню інтеграцію через діалог танцювальних мов різних народів, жанрів хореографічного мистецтва.

Таким чином, виховні можливості хореографічного мистецтва визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості – світоглядну, морально-етичну, інтелектуальну, емоційно-почуттєву, комунікативну.

Художня культура

Курс “Художня культура” викладається в 10-11 класах (художньо-естетичний профіль). Мета вивчення цього курсу полягає в особистісному художньо-естетичному розвитку учнів, формуванні у них світоглядних орієнтацій і компетенцій у сфері художньої культури, вихованні потреби у творчій самореалізації та духовному самовдосконаленні у процесі опанування цінностями української та зарубіжної культурно-мистецької спадщини.

В 10-му класі викладається курс української художньої культури, а в 11-му – курс зарубіжної художньої культури.

По закінченні курсу “Художня культура”  в 10-11 класах діє практикум з  краєзнавства, складовою частиною якого є науково-дослідна робота учнів. Результатом цих досліджень є написання учнями наукових робіт та реферативних повідомлень.

Образотворче мистецтво

Предмет “Образотворче мистецтво” має на меті виховання в учнів цілісного сприймання дійсності за художньо-естетичними законами, розвитку зорової культури і творчої уяви, знання основних виражальних засобів живопису, скульптури, архітектури, дизайну; їх стильових і жанрових особливостей. До основних виховних завдань предмета належить:

• ознайомлення учнів з образотворчим мистецтвом як явищем духовної культури;
• розвиток художнього сприймання, здатності отримувати естетичну насолоду від творів образотворчого мистецтва, краси навколишнього світу;
• формування в учнів відчуття і розуміння художніх засобів виразності – колориту, форми, простору, композиції, а також засвоєння художніх технік та мистецької термінології;
• виховання в учнів потреби у самовиявленні, відтворенні художніх образів у власних роботах із використанням різних художніх технік та матеріалів;
• виховання творчої активності, художнього мислення і здібностей з урахуванням вікових особливостей учнів;
• формування в учнів морально-естетичних якостей та наполегливості.

Предмети мистецтва в комплексі утворюють єдиний наскрізний цикл, спрямований на всебічне опанування учнями художніми цінностями.

5. Роль соціального і предметного середовища

Однією з умов впровадження цілісної системи художньо-естетичної освіти та виховання учнів комплексу є створення естетичного соціально-педагогічного середовища, відкритого до взаємодії з навколишнім соціокультурним середовищем.

Заклад має добре налагоджені зв’язки з культурно-освітніми закладами області (філармонією, музеями, театрами, бібліотеками, тощо) та професійними та самодіяльними мистецькими колективами і відомими митцями. Система художньо-естетичної освіти та виховання комплексу має відкритий характер, широкий простір для вдосконалення, відродження кращих національних культурних традицій і впровадження найсучасніших інноваційних ідей та технологій.

КОМПЛЕКСНА ПРОГРАМА

ХУДОЖНЬО-ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ

КІРОВОГРАДСЬКОГО ОБЛАСНОГО НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО КОМПЛЕКСУ

Розділ І. Художньо-естетичне виховання учнів

1. Виховання учнів у процесі опанування мистецькими предметами

Упродовж тривалої історичної еволюції українська школа накопичила значний досвід виховання дітей та юнацтва засобами мистецтва. Ретроспективний аналіз кращих досягнень школи минулого, доробку багатьох поколінь талановитих попередників свідчить, що витоки художньо-естетичного виховання сягають шкіл часів Київської Русі. Основоположні принципи та національні особливості педагогіки мистецтва почали формуватися в братських і козацьких школах, колегіумах XVI-XVIII ст., що спричинило розквіт української хорової культури, появу мистецьких шедеврів українського бароко, виникнення оригінального явища “шкільної драми” тощо. У гімназіях та ліцеях XIX ст. гуманітарно-естетичний напрямок виховання збагачувався новими формами занять учнів: літературно-музичні вечори, інструментальне, оркестрове музикування, театральна діяльність. Національно своєрідним навчально-виховним педагогічним системам видатних представників української педагогіки Г.Скороводи, С.Русової, В.Сухомлинського та ін. характерне домінування емоційно-образних, художньо-естетичних чинників становлення особистості, єдність інтелектуального, морального та естетичного розвитку учнів. Естетико-виховні традиції української національної школи на сучасному етапі її реформування стають важливими орієнтирами розвитку особистості.

Протягом останніх десятиліть у загальноосвітніх навчальних закладах до обов’язкових мистецьких дисциплін традиційно належали “Музика” (1-8 кл.) та “Образотворче мистецтво” (1-7 кл.). Предмети з інших видів мистецтв – хореографія, театр, кіно (за виключенням навчального плану Кіровоградського обласного комплексу, де хореографія є обов’язковим предметом, починаючи з груп підготовчого відділення) – були відсутні в навчальних планах загальноосвітніх шкіл або вивчалися факультативно (переважно хореографія в початковій школі). У старших класах художньо-естетичне виховання учнів здійснювалося переважно в умовах позаурочної роботи і лише в окремих закладах вводилися факультативи.

Згідно державного освітнього стандарту початкової та загальної середньої освіти в Україні, предмети освітньої галузі “Мистецтво” в Кіровоградському обласному комплексі охоплюють всі роки навчання на засадах цілісності, наступності, безперервності:

1. Хореографія

школа мистецтв: підготовче відділення (діти 5-6 років),

хореографічні відділення (1-4 кл., 5-8 кл.), класи профорієнтації;

гімназія-інтернат ІІ ступеня (5-9 кл.),

гімназія-інтернат ІІІ ступеня (10-11кл.)

2. Музичне мистецтво

гімназія-інтернат ІІ ступеня (5-8 кл.)

гімназія-інтернат ІІІ ступеня (10-11 класи художньо-естетичного профілю)

3. Музика (теоретична та вокально-хорова практична діяльність)

гімназія-інтернат ІІІ ступеня (10-11 кл.)

4. Образотворче мистецтво

  школа мистецтв: рисунок (1-3 кл.)

  гімназія-інтернат ІІ ступеня (5-7 кл.)

  гімназія-інтернат ІІІ ступеня (10-11 класи художньо-естетичного профілю)

5. Художня культура

  гімназія-інтернат ІІІ ступеня (10-11 класи художньо-естетичного профілю)

6. Етика

 гімназія-інтернат ІІ ступеня (5-6 кл.)

7. Музичний інструмент (за вибором)

 гімназія-інтернат ІІІ ступеня (10-11 класи художньо-естетичного профілю)

Інноваційні зміни в загальній мистецькій освіті спрямовані не лише на її екстенсивний розвиток (збільшення годин, введення нових курсів), а також на інтенсивний (полікультурний, поліхудожній) розвиток. Усі змістовні лінії державного освітнього стандарту охоплюють універсальні компоненти освіти: гностичний, аксіологічний, праксеологічний, креативний, комунікативний.

Ритміка і хореографія

Мистецтво хореографії має значні можливості у вихованні учнів, особливо молодшого шкільного віку, оскільки танець, а також пов’язані з ним ігри, вправи з рухами, співом розвивають розумові, фізичні здібності дітей, їхні смаки, почуття і творчу фантазію. У вітчизняній практиці художньо-естетичного виховання засобами хореографії накопичено цінний досвід, започаткований класиками вітчизняного хореографічного мистецтва В.Авраменком, В.Верховинцем, П.Вірським. Завдяки участі в музичних іграх, танцях учні мають чудову можливість доторкнутися до джерел українського народного мистецтва, а також традицій народів світу. Танцювальний етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури українського народу, сприяє розвитку національної свідомості патріотичних почуттів. Різноманітні ігри, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору, – доступна й цікава форма навчання і виховання. Важко переоцінити ту величезну роль, яку відіграють національні ігри у фізичному та моральному вихованні дітей. З давніх-давен ігри були не лише формою проведення дозвілля та розваг, вони формували силу, спритність, швидкість, кмітливість. Поставлена мета досягається через різноманітні рухи: ходьбу, стрибки, біг, кидання чи перенесення предметів. Завдяки пізнавальному потенціалу танців, їх глибокому смисловому навантаженню відбувається інтелектуальний розвиток дитини.

Рухливі музичні ігри, що домінують у процесі навчання хореографії в початковій школі, є відтворенням уявних дій і передбачають перевтілення учасників у певні образи. В цьому виявляється соціальне значення хореографічного виховання, яке сприяє більш швидкому пізнанню та оволодінню побутовими і трудовими навичками, необхідними у повсякденному житті, професійній сфері. В зв’язку з низьким рівнем фізичного розвитку дітей, погіршенням стану їх здоров’я є необхідність в руховій діяльності, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм. Задоволення від ігор та вправ супроводжуються значними фізіологічними змінами в організмі, поліпшенням дихання, кровообігу, серцево-судинної системи. Ритмічні рухи збуджують нервову систему і пов’язані з інтелектуально-вольовими процесами. За допомогою системи ритмічних вправ можна розвивати фізичні якості учня. Важливим елементом хореографічного навчання є виконання рухів під музику, завдяки чому рухи набувають таких якостей, як легкість, пружність, пластичність, точність.

Значна виховна роль хореографічної діяльності полягає у її впливі на моральну сферу особистості дитини: на заняттях опановуються нові принципи, правила, норми поведінки, формується моральне обличчя учня. Процес хореографічного виховання впливає на подолання труднощів у стосунках між хлопчиками і дівчатками, основи яких закладаються в початковій школі.

Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до імпровізації.

Серед головних навчально-виховних завдань художньо-естетичного виховання учнів засобами хореографічного мистецтва слід відзначити:

• ознайомлення з елементами культури народів України, світу;
• формування пізнавального інтересу до мистецтву, зокрема музичного і хореографічного;
• виховання потреби у сприйманні, оцінці і інтерпретації творів мистецтва;
• розвиток творчих здібностей учнів, мотивації, уяви, фантазії, художньо-образного мислення;
• формування досвіду активної художньо-естетичної діяльності;
• формування соціальних норм, правил поведінки;
• формування позитивних рис характеру – наполегливості, вимогливості, поваги, доброзичливості, порядності;
• розвиток фізичних якостей – сили, рухливості, вимогливості та ін; формування краси й виразності елементів хореографічного твору.

Музичне мистецтво

Музичне виховання відіграє важливу роль у духовному становленні особистості. “Пізнання світу почуттів неможливе без розуміння і переживання музики, без глибокої духовної потреби слухати музику й діставати насолоду від неї, – писав видатний педагог, наш земляк В.Сухомлинський. – Без музики важко переконати людину, яка вступає в світ, у тому, що людина прекрасна, а це переконання, по суті, є основою емоційної естетичної моральної культури”.

Музичне мистецтво є важливим засобом виховання, який сприяє розвитку особистості, осягнення духовних цінностей, накопичених людством, залучення до світової художньої культури. Опанування досягнень світової культури відбуваються у процесі активної музичної діяльності учня, різних способів пізнання музичного мистецтва, а через нього навколишнього світу і себе самого, за допомогою яких здійснюються загальний і художньо-естетичний розвиток особистості.

Завдання художньо-естетичного виховання учнів у процесі навчальної діяльності засобами музичного мистецтва:

• формування емоційно-ціннісних орієнтацій у галузі музичного мистецтва (збагачення емоційно-почуттєвої сфери, виховання в учнів ціннісного ставлення до дійсності та творів мистецтва, виховання здатності до художньої самореалізації та потреби в мистецькій самоосвіті);
• формування осмисленого ставлення до музичного мистецтва (набуття учнями системи знань та уявлень про музичне мистецтво, його значення в житті людини і суспільства, ознайомлення з вітчизняною та світовою музичною культурою, вміння аналізувати її окремі елементи, явища, синтезувати поняття, вміння висловлювати свої думки);
• формування діяльного ставлення до музики (збагачення досвіду практичної музичної діяльності, формування специфічних художніх умінь, навичок спілкування з питань мистецтва, розвиток художньо-творчого потенціалу особистості).

Поділ завдань досить умовний, адже музичне мистецтво впливає на людину комплексно, воно одночасно впливає на емоційно-почуттєву сферу, на ціннісні орієнтації, розвиває та спонукає до діяльності.

Усі форми і види музичних занять з учнями спрямовані на їхній духовний розвиток, на формування світогляду, на виховання патріотизму та громадянської свідомості.

Кожен вид музичної діяльності має свої специфічні особливості, завдяки яким впливає на розвиток учнів. У процесі сприймання відбувається розвиток почуттєво-емоційної сфери. Простежування динаміки розвитку музичного образу зумовлює формування розумових операцій: порівняння аналізу, синтезу, узагальнення. Спів сприяє розвитку голосового апарату, виробленню правильної постави та дикції. Музично-ритмічна діяльність виховує почуття ритму, формує виразність і красу рухів учнів, гра на дитячих музичних інструментах, розвиває музичний слух та пам’ять. Дитяча музична творчість включає інтерпретацію музичних творів, пісенну, танцювальну, інструментальну імпровізації, що задовольняють одну з найважливіших потреб людини – потребу самовираження та самореалізації.

Орієнтовний зміст художньо-естетичного виховання учнів відкриває можливості для роботи вчителів за авторськими програмами, допускає різні варіанти їх практичної реалізації.

Сприймання творів мистецтва здійснюється наступними напрямками:

• визначення настрою, характеру музики та засобів музичної виразності (лад, тональність, динаміка, темп, тембр, розмір тощо);
• сприймання творів української та зарубіжної музики, народної, класичної та сучасної;
• розпізнавання різних інструментальних і вокальних жанрів, розрізнення за тембром інструментів;
• відчуття форми творів, динаміки розвитку музичних образів.

Практична вокально-хорова діяльність:

• спів, точне інтонування звуків, мелодій;
• оволодіння правильною співацькою поставою, навичками дихання, звукоутворення та дикції, навичками співу у хорі та ансамблі;
• виконання українського пісенного матеріалу з інструментальним супроводом та без нього (додаток 1).

Гра на музичних інструментах та практична виконавська діяльність.

Музично-естетична освіта учнів (10-11-х профільних класів) облкомплексу здійснюється в індивідуально-групових формах навчання, які передбачають:

• групове заняття з теорії музики;
• індивідуальні заняття на музичних інструментах (фортепіано, скрипка, гітара).

Форма індивідуального та групового навчання учнів передбачає навчання за індивідуальними та груповими програмами з визначеною конкретною перспективою на кінцевий результат.

Учні повинні знати:

• короткі відомості про композитора, стильові особливості його музичної мови та епохи, в якій він жив і творив, а також факти, пов’язані з написанням твору;
• визначити загальний образно-емоційний характер твору:
• охарактеризувати особливості побудови мелодії, визначити своєрідність ладу, інтонаційних зворотів, орнаментики, тощо;
• пояснити значення метро-ритмічних та темпових особливостей твору з боку їх художньої виразності;
• розкрити ладово-тональну організацію та гармонічні засоби виразності, пов’язані з розвитком художнього образу;
• розкрити форму твору як процесу музичного розвитку, характерного для певної епохи або жанру;
• пояснити значення артикуляційних засобів, динаміки та кульмінаційних моментів твору;
• дати характеристику виконавських особливостей музичного твору
  (додатки 2,3).

Музично-ритмічна діяльність:

• відтворення ритму музики, її пульсу, характеру та виразних особливостей в рухах.

Оволодіння мовою мистецтва або теорія музики:

• розуміння основних музичних понять: музичний звук, його властивості (висота, тривалість, динаміка);
• засоби музичної виразності (мелодія, ритм, темп, лад, гармонія);
• прості музичні форми (куплетна, 2-, 3-частинна, рондо, варіації);
• жанри вокальної музики (пісня, романс);
• жанри інструментальної музики (соната, симфонія, концерт);
• жанри театральної музики (опера, балет, оперета, мюзикл).

2. Виховний потенціал інтегрованих курсів

Реалізація цілісного підходу до художньо-естетичної освіти та виховання в умовах особистісно-розвивальної освіти передбачає поряд із застосуванням традиційного монопредметного викладання окремих видів мистецтва, пошук шляхів внутрішньої галузевої інтеграції в межах циклу художньо-естетичних дисциплін. Узагальнення традицій вітчизняного шкільництва, передового педагогічного досвіду, світових тенденцій, науково-педагогічних джерел дали підстави для теоретичного обґрунтування змісту поліхудожнього виховання на основі поліцентричної інтеграції мистецьких знань. Поліхудожнє виховання здійснюється засобами окремих мистецьких предметів, які вивчаються лінійно. Принцип поліцентризму передбачає взаємопроникнення художніх знань шляхом інтегрування елементів окремих видів мистецтва (хореографії, музики та образотворчого) в єдиному курсі. На відміну від монопредметного викладання мистецтва, інтегровані курси мають додаткові резерви для духовно-світоглядної та емоційно-естетичної наповненості завдяки інтегративним технологіям. Інтегративність змісту художньо-естетичної освіти обумовлює перебудову процесу навчання, організаційних засад педагогічної взаємодії учителю та учнів, систему засобів виховання.

Інтегративні технології умовно поділяємо на два види:

1. Духовно-світоглядний. Вид інтеграції, що здійснюється на основі спільного для всіх видів мистецтва тематизму, пов’язаного з відображенням у мистецтві різних аспектів життя.
2. Естетико-мистецтвознавчий. Вид інтеграції, який забезпечується введенням споріднених для різних видів мистецтв понять і категорій (естетичних, художньо-мовних, жанрових).

Зазначені види інтеграції, що реалізуються через систему творчих завдань інтегративного типу, передбачають активізацію міжсенсорних образних асоціацій учнів як у процесі сприймання, так і у перебігу художньо-творчої діяльності. Наприклад: передати характер руху мелодії лініями, добрати відповідну музичним образам-настроям твору кольорову гаму в живописних композиціях; створити музичні образи (ритми, інтонації), які б характеризували героїв казки чи оповідання, малюнки, що передають ідеї або настрої поезії; проілюструвати фрагменти літературних або музичних творів, намалювати ескізи декорацій та костюмів до театральних вистав.

Інтегровані курси створюють оптимальні можливості для активізації міжсенсорної взаємодії, сприяють збагаченню емоційно-почуттєвої сфери, уяви, фантазії, розвитку художнього мислення.

Мистецтво

Основою проектування змісту інтегрованого курсу “Мистецтво” є положення щодо провідної ролі світоглядно-виховних орієнтацій у загальній мистецькій освіті. В основу змісту освітньої галузі “Мистецтво” покладено принцип об’єднання різних видів мистецтва та визначення художньої культури як системи скоординованих знань, опанування яких необхідне для формування у свідомості учнів цілісної художньої картини культурного простору. Мета вивчення мистецтва в обласному комплексі полягає у вихованні в учнях світоглядних уявлень, художньо-образного мислення. Засвоєння учнями елементів мови мистецтв, форм, жанрів, стилів, а також опанування ними суто практичних параметрів художньої діяльності є необхідним засобом, інструментом духовного осягнення змісту мистецьких та загальнолюдських цінностей.

Духовно-світоглядна спорідненість тем і образів різних видів мистецтв – вербальних, візуальних, звуко-інтонаційних, синтетичних, які різними мовними засобами відбивають універсалізм світосприймання людини, зумовлюють логіку об’єднання матеріалу в блоки в межах навчального року, семестру тощо.

Поліцентрична інтеграція передбачає виділення не однієї, а двох рівноцінних змістових ліній, наприклад, “Музика” – 1 год. та “Образотворче мистецтво” – 1 год., які органічно поєднуються в тематичний цикл на основі загальної духовно-світоглядної орієнтації. У двокомпонентну модель інтегруються елементи синтетичних мистецтв (хореографія, театр тощо).

Спільними для всіх видів мистецтв є відображення закономірностей людського буття в художніх образах, універсальність естетичного сприйняття світу та художнього мислення, яке відрізняється лише мовними засобами. Базовими у моделюванні змісту загальної художньо-естетичної освіти стають провідні духовно-світоглядні цінності, а саме: ставлення особистості до себе, до інших, до соціуму, до світу, до культури.

Ефективному опануванню специфіки художньо-образної мови кожного з видів мистецтва з одного боку, і розумінню його поліфонічної цілісності з іншого, сприяє інтеграція елементів змісту освіти на основі єдності універсальних художньо-естетичних категорій – “пульс”, “ритм”, “контраст”, “симетрія”, “розвиток”, “композиція” тощо.

Якщо в початковій поліхудожній освіті з домінантою синкретичних форм творчості у процесі усвідомлення своєрідності і водночас спорідненості художніх мов різних видів мистецтв збагачується індивідуальний естетичний досвід, закладається фундамент художнього мислення учнів, то у середніх класах відбувається поглиблене пізнання специфіки мистецтв на матеріалі широкого спектру художніх зразків різних епох, стилів, жанрів, форм, технік. Опанування мистецтва в обласному комплексі здійснюється за часо-просторовими культурологічними контурами.

Виховний потенціал інтегрованого курсу “Мистецтво” реалізується через художньо-тематичний зміст, високохудожні твори українського і зарубіжного мистецтва, використання яких у навчальному процесі сприяє розв’язанню завдань національно-патріотичного, громадянського, морально-естетичного виховання.

Художня культура

На завершальному етапі художньо-естетичної освіти в школі культурологічний аспект опанування мистецтв стає провідним. Базовий курс “Художня культура”, що, згідно з освітнім стандартом, вводиться в комплексі, починаючи з 10-го профільного класу, набуває значення узагальнюючого щодо вивчення циклу мистецтв у середній школі.

Курс “Художня культура” в 10-11-х класах обласного комплексу покликаний вирішити такі головні завдання:

• збагачення емоційно-естетичного досвіду учнів, формування культури почуттів, особистісно-позитивного ставлення до загальнокультурних мистецьких цінностей;
• опанування учнями художньо-практичними вміннями та навичками, формування комплексу художніх компетенцій, що забезпечує здатність керуватися набутими знаннями та вміннями у самостійній діяльності, у процесі самоосвіти;
• розуміння учнями зв’язків мистецтва з природним, соціальним і культурним середовищем життєдіяльності особистості, усвідомлення власної причетності до художніх традицій культури, історії свого народу, зокрема, свого регіону.

Структурування матеріалу, що викладається в 10-11-х профільних класах, базується на історико-хронологічній основі, з поділом на дві частини: українська художня і зарубіжна художня культури.

Викладання останньої базується на поділі культури на наступні регіони: європейський, арабо-мусульманський, африканський, індійський, далекосхідний, американський.

Провідною ідеєю стає акцент не на тому, що роз’єднує, а на тому, що об’єднує різні культури в глобалізованому світі ХХІ століття, адже через ціннісний вплив мистецтва ефективніше відбувається і національно-культурна ідентифікація особистості, і діалог культур.

Образотворче мистецтво

З-поміж інших видів мистецтва образотворче є унікальним у розв’язанні завдань як художнього, так і особистісного розвитку, громадського і духовного становлення підростаючого покоління. Це зумовлено не тільки природою сприймання образотворчого мистецтва, а й тим, що вже в ранньому віці образотворча діяльність становить одну з найдоступніших і емоційно-захоплюючих форм творчості.

Основними завданнями під час викладання предмета “Образотворче мистецтво” є:

• формування у дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неспоживацького художнього пізнання світу та його образної оцінки. Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі, вміння помічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати ти його, потреба у споглядання та милуванні;
• розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку його творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального нестереотипного асоціативно-творчого мислення;
• формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль в житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві, розвиток навичок його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів;
• формування потреби до продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художнього мистецтва;
• розвиток сенсорних здібностей дітей, що сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшення якісної сторони практичної художньо-творчої діяльності.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей забезпечується дотриманням методичних принципів, адекватних специфіці образотворчого мистецтва:

• організація художньо-творчого розвитку передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій (останнє зумовлює звертання до глибоких коренів народної творчості, переймання національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів декоративного мистецтва);
• залучення до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості, пробудження в її душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання;
• ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваних дітьми під час занять емоційного задоволення, радості.

Отже, мета художнього виховання засобами образотворчого мистецтва в сконцентрованій формі визначає розвиток в учнів високих естетичних ідеалів, формування потреб і здібностей в процесі художнього пізнання і осмислення світу.

3. Міжпредметні зв’язки

Ефективність художньо-естетичної освіти та виховання облкомплексу залежить не тільки від якості викладання кожного окремого предмета циклу, а насамперед від взаємозв’язку та взаємо узгодженості між усіма предметами й курсами, які входять до інваріантної та варіативної частин. Шкільна мистецька освіта, яка реалізується в облкомплексі, передбачає здійснення зв’язків не тільки між предметами та курсами в межах галузі, а й широких міжгалузевих зв’язків, що дає змогу наблизити зміст художньо-естетичного виховання до реального статусу культури в сучасному інформативному суспільстві. Процес художньо-естетичного виховання не обмежується лише вивченням дисциплін освітньої галузі “Мистецтво – художня культура”, він поширюється і на інші види навчальної діяльності учнів: мова і література, математика, біологія, фізика, хімія, фізична культура, іноземна мова, історія тощо.

Усі види мистецтва тісно пов’язані з літературою (пісенний фольклор, фрагменти театральних постановок української та зарубіжної класики), історією (живописні портрети видатних людей минулого і сучасності; пам’ятники і споруди минулих епох), народознавство (фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво), доцільно розширюється в комплексі сфера художньо-естетичного виховання на уроках математики (краса і гармонія геометричних форм), фізики (акустичні закономірності звуків у музиці, природа кольору і світла в образотворчому мистецтві) тощо. Все це сприяє розширенню світогляду учнів і розвитку їхнього інтелекту за рахунок і усвідомлення найрізноманітніших зв’язків.

Інтегративна спрямованість програми художньо-естетичного виховання учнів в навчальній діяльності облкомплексу має на меті формування цілісного художнього образу світу особистості як невід’ємної частини світу.

Виховна сила мистецтва полягає в тому, що воно не тільки дає можливість засвоєння унікальних надбань людства, цінностей багатьох поколінь, а й, щонайперше, сприяє створенню власного духовного світу.

Розділ ІІ. Художньо-естетичне виховання учнів
у позаурочній діяльності

1. Загальні положення

Мистецтво набуває дедалі вагомішого значення для всебічного розвитку особистості у позанавчальній діяльності.

Метою художньо-естетичного виховання учнів  комплексу в позаурочній діяльності є освоєння цінностей, формування особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва, світоглядних уявлень, розвиток загальних та спеціальних здібностей, художньо-образне мислення, стимулювання творчого потенціалу особистості, виховання потреби і здатності до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення. Для формування духовної культури учнів необхідно виховувати ціннісне ставлення до мистецтва через власний емоційно-забарвлений досвід (формування діяльної особистості в процесі художньо-естетичного виховання).

Емоції лежать в основі художнього смаку, образного мислення, спостереження і взагалі будь-якої творчої діяльності. Актуальним завданням сучасної педагогічної науки колектив комплексу вбачає розвиток в учнів емоційної пам’яті, естетичних почуттів, творчої уяви, які формуються на основі  емоційної чутливості як першооснови сприймання і відтворення творів мистецтва, що передбачає істотні зміни в традиційній практиці позаурочної виховної роботи. Її нерегламентований характер потребує нетрадиційних методів впливу, пошуку та об’єднання у систему формуючих ситуацій, в яких активною ланкою виступає спільна творчість учителя й учня, коли “суб’єкт-суб’єктні” відношення є педагогічною взаємодією в сучасному комунікативному полі мистецтва.

Для забезпечення “поля” спілкування необхідним є ретельний аналіз наступних факторів:

• моделювання процесу виховання засобами мистецтва в облкомплексі;
• використання середовища, що відповідає меті художньо-естетичного виховання учнів;
• організація спілкування учнів у ньому з використанням широкого спектру різних видів діяльності, що і зумовлює співіснування і взаємодію середовища і особистості (“суб’єкт-суб’єктні” відношення).

Художньо-естетичне виховання учнів комплексу у позаурочний час здійснюється на загальних принципах, що лежать в основі сучасної педагогіки дозвілля:

• особистісно-орієнтовний підхід передбачає, що його реалізація ґрунтується на діалогічній основі, яка визначає “суб’єкт-суб’єктну” взаємодію учасників виховного процесу, їх самоактуалізацію і самоорієнтацію;
• принцип дієвості, самостійності, критичності мислення учнів щодо сприйняття потоку художньої інформації у позаурочній діяльності;
• принцип багатоманітності і варіативності, спрямований на створення та реалізацію в облкомплексі варіативних програм художньо-естетичного виховання у позаурочний час з урахуванням регіональної специфіки та можливостей учбового закладу;
• принцип цілісності, безперервності і послідовності передбачає, що процес залучення до мистецтва і виховання естетичного ставлення до нього здійснюється (з орієнтацією на вікові особливості, рівень розвитку, потреби та інтересів учнів) поступово.

2. Створення художньо-естетичного середовища

Художньо-естетичне середовище означає сукупність предметних та особистісних умов, а також відповідних  уявлень та оцінок, які складають “зону” засвоєного та прийнятого людиною соціокультурного досвіду. Педагогізація художньо-естетичного середовища облкомплексу передбачає:

• вивчення та враховування соціокультурних потреб учнів, їх художніх інтересів, ставлення до мистецтва, а також можливостей облкомплексу у сфері дозвілля;
• визначення конкретних виховних програм;
• об’єднання зусиль педагогів та працівників культурно–освітніх закладів області (театру, музеїв, філармонії, бібліотек);
• підготовка учнів до самоаналізу і самооцінки своїх можливостей та власної діяльності, пов’язаних із задоволенням художньо–естетичних потреб та інтересів;
• засвоєння успадкованих цінностей минулого, пристосування їх до нових соціокультурних потреб суспільства;
• розвиток інтересів, здібностей та прояву творчої індивідуальності учнів у вільний час;
• активізація позаурочної виховної діяльності з використанням краєзнавчого підходу.

3. Краєзнавчий підхід до художньо-естетичного виховання

Краєзнавчий підхід передбачає опанування надбаннями культури та мистецтва рідного краю з максимальним використанням виховного потенціалу художньо-естетичного середовища і передбачає залучення цінностей українського та зарубіжного мистецтва, зокрема народного та академічного, духовної та світської культур, кращих зразків сучасної молодіжної субкультури. Домінуючим у межах шкільного краєзнавства є етнохудожній напрям.

Організація спілкування учнів із справжніми цінностями народного мистецтва дає можливість їм засвоювати набутий життєвий досвід людства, сприяє духовному збагаченню. Ознайомлення зі спадщиною минулого дозволяє учням глибше зрозуміти духовний, естетичний світ тих, хто жив і творив до нас, уявити спосіб життя, думки людей, систему цінностей попередніх епох.

Зростає роль музеїв, які здатні сформувати в учнів специфічне, емоційно-ціннісне ставлення до народного мистецтва. На сьогодні музей виступає мовою культурного спілкування людства і, завдяки йому, учні отримують реальну можливість орієнтуватися в соціально-культурному просторі.

4. Зміст художньо-естетичного виховання

Зміст художньо-естетичного виховання учнів в облкомплексі у позаурочний час спрямований на узгодження системи цінностей минулого та сучасного, комплексу функцій мистецтва, що формують духовний світ особистості. Облкомплекс забезпечує вибір різноманітних видів художньо-естетичної діяльності учнів, передбачає перетворення дозвілля у фактор особистісного творчого розвитку кожного з них, використання творчих форм діяльності, спрямованих на самовираження та самоствердження  (хореографія, музика, образотворче мистецтво, театральне мистецтво та ін.).

Кожен вид художньої діяльності – сприймання та інтерпретація, художньо-практичний та соціокультурний – відрізняється один від одного способом дії і характером впливу на учнів, у кожному з них вирішуються як загальні, так і специфічні виховні завдання.

Організація діяльності учнів із сприймання та інтерпретації творів мистецтва включає наступні аспекти:

• орієнтація на розширення предметного поля самодіяльного та професійного мистецтва, до якого залучається особистість на виявлення, розкриття, поглиблення її художніх інтересів і потреб, розвиток здібностей і нахилів;
• спрямування особи не лише на пасивне сприйняття мистецтва, а й на дослідницьку роботу, творчу ініціативу, самостійність, критичність мислення;
• гуманістична і комунікативна спрямованість, ціленаправленість педагогічних дій, що висувають на перший план морально-естетичні, емоційні аспекти виховання учнів, формування навичок спілкування з творами мистецтва.

Реалізація вищезазначеного підходу в облкомплексі включає такі завдання:

• сприяння розвитку та вихованню художньо-естетичних інтересів та потреб учнів;
• поглиблення знань учнів про види і жанри класичного та народного мистецтва;
• розвиток усвідомленого естетичного сприйняття шляхом залучення учнів до інтерпретації творів мистецтва;
• створення проблемно-пошукових ситуацій, що потребують вирішення творчих (колективних, групових, індивідуальних)  завдань.

Спілкування з високохудожніми творами мистецтва необхідно співвідносити з багатством діяльнісних виявів особистості.

Завданнями організації художньо-практичної діяльності учнів облкомплексу є:

• стимулювання самостійного вибору учнями напрямів і форм, які найбільш відповідають їх потребам у художньо-творчому самовизначенні;
• залучення до художньої діяльності всіх учнів, з урахуванням їх вікових особливостей, динаміки змін їхніх інтересів і потреб, індивідуальних здібностей кожного;
• забезпечення відповідності педагогічних умов вимогам розвитку художньо-творчої активності учнів.

Світоглядна орієнтація позаурочної виховної роботи зумовлюється роллю мистецтва в соціалізації особистості та формуванні духовності, художнього осмислення буття та емоційного реагування на життєві прояви.

Мета соціокультурної діяльності особистості полягає не лише в залученні до поширення та пропаганди мистецтва, збирання і зберігання художніх цінностей, а й в тому, щоб викликати в них ініціативу, творчість, осмислення своєї відповідальності за збереження художніх цінностей минулого і сьогодення, формування особистості як суб’єкта культури.

Соціокультурна діяльність учнів передбачає вирішення таких завдань:

• формування вдумливого, відповідального ставлення учнів до проблем виявлення, оцінки і збереження художніх цінностей, що відбивають сукупний досвід людської діяльності;
• роз’яснення сутності та гуманістичного змісту народної педагогіки, традицій, синтезу із сучасністю;
• об’єднання представників різних поколінь (учнів, батьків) в організації художньо-естетичної діяльності, залучення родинних зв’язків до діалогу культур, мистецтв.

Зазначені види художньо-естетичної діяльності педагогічний колектив реалізує в конкретних формах: відвідування музеїв, виставок, лекції, диспути, бесіди, творчі зустрічі з митцями, народними майстрами, перегляд театральних вистав, кіно- та відеофільмів, підготовка та участь у загальногімназійних святах, участь у мистецьких клубах, написання рефератів, наукових творчих робіт; оформлення і випуск стін- та радіогазет, виставок тощо.

5. Методи організації позаурочної діяльності облкомплексу

Процес виховання має індивідуальний характер, оскільки спрямований  на внутрішній світ особистості і реалізується в ньому. Щоб прогнозувати виховний результат, приймати науково-обґрунтовані рішення педагог має володіти різноманітними методами виховання.

Організація виховання як творчого процесу передбачає ставлення вихователя до учня як до особистості. Тому провідним методом художньо-естетичного виховання у позаурочний час виступає метод творчого діалогу, коли вихователь і учень спільно шукають і знаходять відповіді на питання, що й дає можливість послідовної самореалізації особистості учня.

Відкритість, нерегламентованість сфер спілкування, насиченість змісту виховання емоційно-образною аурою мистецтва виступають як вирішальний фактор саморозвитку, творчого зростання особистості, а також стимулювання і коригування поведінки. За такого підходу змінюється і стиль роботи вихователя: він спрямовує, коригує процес художньо-естетичного розвитку учнів.

Методи художньо-естетичного виховання умовно об’єднуються в три групи. До першої входять методи стимулювання, збагачення, сприймання та інтерпретації творів мистецтва. Застосування методів цієї групи викликає у учнів прагнення до опанування цінностями мистецтва, сприяє формуванню естетичної свідомості, світосприймання, що ґрунтується на свідомій рефлексії.

Емоційне стимулювання художнього сприйняття учнів, зміцнення і розвиток здібностей передбачає використання різноманітних прийомів, передусім ігрових ситуацій. Реалізація ігрових ситуацій у виховному процесі здійснюється з урахуванням вікових особливостей учнів. В ігровій діяльності розвивається здатність учнів співвідносити художні предмети та явища з навколишнім світом, продуктивно конструювати їх за допомогою уяви, випробовувати себе у різних ролях.

Другу групу методів виховання складають методи сприяння творчості у художньо-практичній діяльності, які здійснюються опосередковано, за допомогою прийомів емоційного впливу. Головним їх змістом є спрямованість на створення сприятливих, позитивних, емоційно-психічних станів учнів у процесі художньої діяльності, створення творчої атмосфери пошуку, емоційної активності й захопленості. До них належать: “ігрові імпровізації”, “наслідування”, обговорення у формі бесіди чи дискусії, самохарактеристики, критика і самокритика, “співставлення діяльності”, проектування поведінки учнів, переключення їхньої уваги на виконання різноманітних завдань тощо.

Третя група об’єднує методи, спрямовані на стимулювання і регулювання соціокультурної діяльності. Один із механізмів становлення особистості – ідентифікація зі значущою особистістю. Оточивши учнів “золотим фондом” людських життів, відображених у художніх образах, вихователь тим самим допомагає їм засвоїти кращий досвід людства, накреслюючи естетичні та моральні орієнтири на їхньому шляху. Мистецтво вчить розрізняти добро і зло, красу і потворність, надає яскраві приклади – моделі поведінки у світі.

Для виконання цих завдань вихователі комплексу використовують методи і прийоми співвіднесення первинного і нового рівнів художньо-естетичної вихованості, критики і самокритики, обговорення і дискусії, аналізу конкретних соціальнозначущих ситуацій. За допомогою цих методів активізуються соціокультурні зусилля учнів, стимулюються їх самоорганізація, соціальна активність, ініціативність та свідомість у ставленні до різних явищ культури.

Варіативність художнього матеріалу, різнобарвність методів та прийомів зумовлені національними та етнорегіональними культурними традиціями, але підпорядковані головній меті – формуванню духовно-естетичної культури учнів, розвитку сутнісних сил особистості.

Сучасний стан гуманізації освіти, система загальної мистецької освіти та художньо-естетичного виховання учнів має відкритий характер, широкий простір для вдосконалення, відродження кращих національних культурних традицій і впровадження найсучасніших інноваційних ідей та технологій.

Концепція та комплексна програма художньо-естетичного виховання учнів   націлена на створення авторських програм та проектів, які будуть враховувати етнокультурні особливості, реальні можливості педагогічного колективу, а також учнівсько-батьківські запити.