Формування в учнів самостійної пізнавальної діяльності

 

 

 

 

 

 

Індивідуальний творчий проект на тему: «Формування в учнів самостійної творчої діяльності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Автор

Бахтіарова Альона Вікторівна

вчитель початкових класів

вищої категорії

Тема: Формування в учнів самостійної навчальної діяльності.

Мета: розробити, систематизувати і узагальнити матеріал з теми «Формування в учнів самостійної творчої діяльності» з метою сприяти формуванню потреби в самостійній праці у різних видах діяльності.

План роботи

1. Визначення теми
2. Планування основних напрямків і етапів роботи
3. Добір методичної літератури та періодичної преси
4. Розглянути питання формування в учнів самостійної навчальної діяльності на різних уроках
5. Використання набутих матеріалів у педагогічних ситуаціях, що впливатимуть на формування самостійної праці учнів
6. Систематизувати розроблені матеріали
7. Підготувати літературу з даного питання.
8. Ознайомити вчителів школи з підсумками проведеної роботи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Одним із пріоритетних завдань сучасної школи є виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти й саморозвитку, вміє творчо застосовувати набуті знання. У державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів зростає роль уміння здобувати інформацію з різних джерел, засвоювати, поповнювати й оцінювати її, застосовувати способи пізнавальної та творчої діяльності. Сучасна школа повинна створювати умови для особистісно зорієнтованої взаємодії, тобто такої форми спілкування в системі «вчитель-учень», яка ґрунтується на особистісному підході до дитини, спрямована на діалогічну взаємодію, співпрацю. Особистісний підхід спирається на такі якості особистості, як ціннісні орієнтири, настанови, мотиви діяльності, життєві плани. Досконале вивчення вчителем індивідуальних особливостей розвитку кожної дитини сприяє створенню належних умов для саморозвитку та самореалізації,формування відповідних компетентностей кожного школяра, серед яких однією з найважливіших є компетентність самоосвіти й саморозвитку. Особливу роль у формуванні цієї компетентності відіграє початкова школа.

Саме в початковій школі формується велика кількість загально навчальних умінь, які дають особистості змогу працювати успішно. Потрібно розробляти спеціальні програми з формування необхідних загально навчальних умінь, які повинні мати системний характер і можуть включати в себе такі напрямки роботи:

1. Формування загально навчальних умінь з допомогою спеціального курсу чи у рамках гуманітарних дисциплін.
2. Закріплення отриманих знань і сформованих умінь, а також заломлення через специфіку конкретної навчальної дисципліни на уроках.
3. Закріплення отриманих знань і сформованих умінь у процесі самопідготовки, організованої класним керівником, чи у процесі виконання домашнього завдання.
4. Поглиблений психолого-педагогічний супровід окремих учнів, які мають проблеми у даній сфері, за допомогою спеціальних корекційно-розвивальних занять із наукової організації навчальної праці.

 Означені напрямки роботи повинні здійснюватися одночасно та в тісній взаємодії один з одним. Із цією метою в школі повинна бути проведена відповідна методична підготовка педагогів і психологів, а також продумані організаційні форми щодо здійснення інтеграції даної діяльності.

 Самоосвіта – це процес оволодіння знаннями за ініціативою самої особистості відносно предмета знань у зручний для неї час і контрольований самою особистістю.

 Залежно від сформованості навичок учнів розрізняються такі рівні самоосвіти:

1. Учні надають перевагу своїй роботі під керівництвом учителя. Формування пізнавальних інтересів змушує учня вдаватися до читання книжок, перегляду окремих телепередач, прослуховування певних лекцій. Зміст такої діяльності випадковий, а організація стихійна. Учні ще не володіють умінням самостійно працювати.
2. Відносно самостійна діяльність учня має свою межу, зміст, організацію. У центр самоосвітньої діяльності переміщується самостійне пізнання. Рівень пізнавальних умінь підвищується, учень виявляє наполегливість, старанність, бореться зі своїм невмінням, зміст самоосвіти стає більш спрямованим. Форми роботи урізноманітнюються. Але організаційні навички залишаються ще на низькому рівні.
3. У результаті систематичної самостійної пізнавальної діяльності виробляються навички самоаналізу виконаної роботи, співвідношення її результатів із поставленими завданнями, більш економного використання часу, відкидання або спрощення зайвих  і складних видів роботи. Учень обирає такі форми роботи, які можуть задовольнити повністю його пізнавальні інтереси.

 У розвитку самоосвітніх умінь виділяють такі рівні:

Підготовчий: це уміння здійснювати первинну обробку навчального матеріалу, складати плани, ставити експерименти за прямими вказівками вчителя.

Перший рівень:уміння вибирати спосіб дій і застосовувати його роботи над додатковим джерелом. Формуються дані уміння відповідно до виникнення в учнів ситуативного інтересу до додаткового матеріалу, способів діяльності.

Другий рівень: уміння здійснювати самоосвітні дії у пошуковій та пізнавальній діяльності. Це уміння бачити проблему, довести її,  зробити висновки. Формуються дані уміння відповідно до виникнення в учнів стійкого інтересу до додаткових джерел, способів діяльності.

Третій рівень: володіння навичками пошукової самоосвітньої діяльності, яка здійснюється на основі вивчення матеріалу та широкого залучення додаткових джерел. Це вміння бачити проблему, формулювати її, запропонувати шляхи вирішення, реалізувати розроблений план, робити висновки та узагальнення.

 Всі напрямки роботи повинні враховувати індивідуальні та вікові особливості учнів і систематично підлягати змін та необхідній корекції. Так, у певному віці й на певному етапі особистісного розвитку учневі може бути надане право й відповідальність за самостійне складання та здійснення власної програми з формування загально навчальних умінь.

 При цьому заняття з формування означених умінь повинні здійснюватися за такими принципами:

• Принцип професіоналізму (заняття по кожному з напрямків повинен вести відповідний фахівець);
• Принцип діалогічності (суб’єкт – суб’єктні взаємини);
• Принцип особистісної участі (врахування особистісного досвіду учнів);
• Принцип позитивного емоційного фону;
• Принцип пластичності;
• Принцип інтеграції.

 Динаміці сьогодення відповідає випускник, який уміє здійснювати самоосвіту, а не лише отримувати освіту. Як вивести особистість дитини в режим самоосвіти, саморозвитку й забезпечити її необхідним інструментарієм? Що можна розвивати в особистості дитини? Розумові операції. Освітні, комунікативні та практичні уміння. Моральні ідеали та етичні уявлення. Учитель у принципі може розвивати на уроці всі психічні функції дитини, але для того, щоб діяти ефективно, треба виділити пріоритетні задачі й під них проектувати навчальний процес.

 Формування пізнавальних інтересів молодших школярів та їхньої готовності до самоосвітньої діяльності на основі врахування індивідуальних схильностей до вивчення тієї чи іншої предметної області – одна зі змістовних ліній індивідуального розвитку. Спонукаючи учнів на кожному уроці порівнювати й зіставляти, аналізувати й узагальнювати, доводити й оцінювати, вчитель не лише активізує думку дітей, а й готує необхідну психологічну основу для формування дієвих знань та готовності до самоосвіти.

 Тому, важливе значення у вихованні підростаючого покоління має організація самоосвітньої роботи. Вироблення в учнів навичок роботи з книжками, словниками, картинами, атласом, газетою стало необхідною умовою професійної діяльності вчителя.

 Вчителі початкових класів розглядають самостійну роботу учня як засіб виконання певної діяльності відповідно до поставленої мети. При цьому ядром самостійної роботи є начальна проблема або пізнавальне завдання.

 За ступенем розвитку пізнавальної діяльності завдання можна поділити на такі типи роботи:

• За зразком;
• Реконструктивно-варіативні;
• Евристичні;
• Творчі.

 Самостійну роботу за зразком учні виконують на основі чіткого інструктажу вчителя. Отже, пізнавальна активність і самостійність учнів обмежені відтворювальною діяльністю. Такі роботи створюють умови для переходу учнів до виконання пізнавальних завдань на більш високому рівні, проте наявний лише епізодичний інтерес, який швидко зникає.

 До більш складних пізнавальних завдань належать реконструктивно-варіативні самостійні роботи, під час використання яких учні реконструюють, перебудовують запропоновані вчителем завдання. Від учнів не вимагається особливої продуктивної діяльності, вони лише дещо реконструюють, змінюють вивчений матеріал. Таким чином, виконання цих завдань залишається на рівні перетворювального відтворення, але вже з елементами творчості, що зумовлює поглиблення пізнавальної активності та самостійності. З’являється бажання пізнати більше.

 Евристичні види самостійної роботи містять у собі пізнавальні завдання, що змушують учня аналізувати незнайомі проблемні ситуації, діставати нову інформацію. Для виконання таких завдань використовуються знання, здобуті раніше. Так, спираючись на вже відоме, учні з′ясовують, наприклад, вплив форм рельєфу на конфігурацію річок, озер…

 Творчі самостійні роботи використовуються для того, щоб розвивати мислення учнів і активізувати їхню пошукову діяльність. В основу таких робіт покладено створення та розв’язання проблемних ситуацій, що сприяє самостійному здобуттю знань. Виконуючи подібні завдання, учні не тільки розв’язують проблему, працюють із підручником, додатковою літературою, ілюстраціями, а й готують доповіді, складають план і тези за ходом розповіді вчителя.

 Дидактичні завдання самостійних робіт допомагають усвідомити поняття швидше, якщо під час виконання завдань дотримуватися послідовності у виявлені опорних знань і приводити їх у певну систему. Для цього необхідно враховувати, що поняття тісно пов’язані між собою; перед розглядом тих або інших навичок учнів, на які варто спиратись у самоосвітній роботі, і постійно вдосконалювати завдання; також формувати поняття слід у процесі роботи зі шкільними посібниками та іншими джерелами знань.

Методика формування самостійної діяльності учнів

  Продуктивний інтелектуальний та професійний розвиток, досконалість – процес постійний, безперервний. Жоден навчальний заклад не дає людині закінчену освіту. Знання, одержані в будь-якому навчальному закладі, протягом людського життя неодноразово оновлюються, поповнюються, пристосовуються до нових умов та вимог.

 Першочерговим завданням вчителя початкової школи є навчання учнів умінням вчитися, тобто педагоги повинні розвивати вміння і навички самоосвітньої діяльності у школярів.

 Процес навчання базується на активності учня та його самостійності. Що ж таке самостійність? Це визначено у «Дидактиці початкової школи» Савченко О.Я., як діяльність учня, поцілена на засвоєння знань та способів їх придбання, яка здійснюється без контролю дорослих.

 Поряд з програмним матеріалом, особливу увагу необхідно приділяти розвитку в дітей уміння вчитися. Коли дитина приходить до школи, для неї найважчим є не те, що вона не вміє розв’язати задачі чи записати слово. Найважче їй усвідомити, що всі події, в які вона залучена у школі, віднині пов’язані так, що кожна з них підкріплює іншу. Учень був неуважним на уроці – на наступному уроці не впорається із самостійною роботою, не записав домашнього завдання – не виконає його вдома. Вміння вчитися може сформуватися не завдяки нагадуванню вчителя, а лише шляхом здобування особистого досвіду дитини.

 Для організації цієї діяльності кожного учня необхідно визначити його можливу участь у вивченні нового матеріалу, тобто види діяльності, взаємодію з учителем та іншими учнями. Учень повинен вміти узагальнювати, порівнювати, аналізувати, робити висновки.

 Можна умовно визначити 4 рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:

• Самостійно перенести знайомий спосіб розв’язання задачі чи виконання вправи в аналогічній ситуації.
• Самостійно перенести знайомий спосіб розв’язування з деякими його модифікаціями в незвичайну проблемну ситуацію.
• Самостійно перенести кілька відомих способів у незвичайну проблемну ситуацію і скомбінувати їх для розв’язання нової задачі.
• Самостійно переносити знання і способи розв’язання задач, самостійно розроблювати нові оригінальні способи.

Класифікація самостійних робіт учнів:

За дидактичною метою:

1. Для повторення опорних знань та підготовки до сприймання нового матеріалу.
2. Для вивчення нового матеріалу.
3. Для систематизації знань.
4. Для закріплення знань та умінь, шляхом виконання тренувальних вправ.
5. Для закріплення знань шляхом застосування їх у новій ситуації.
6. Перевірні та контрольні роботи.

За характером пізнавальної діяльності:

1. Копіювального характеру, виконані за зразком.
2. Частково-пошукового характеру.
3. Дослідницького характеру.

За формами організації навчальної діяльності учнів:

1. Фронтальні.
2. Групові (за диференційованими завданнями).
3. Парні (за варіантами, диференційовані).
4. Індивідуально-диференційовані.

 За джерелом знань:

1. З підручником, довідником чи іншими друкованими посібниками.
2. Зі складання плану, конспекту лекції, на основі прочитаного чи прослуханого.
3. Зі складання схем, плану після чи під час роботи з екранними посібниками.
4. З роздатковим матеріалом.
5. З виконання дослідів.
6. З моделями.
7. З усного чи письмового розв’язання задач.
8. З написання диктантів.
9. З експериментального розв’язання задач.
10.  З підготовки рефератів, доповідей, творчих, графічних робіт.

 Етапи проведення самостійної роботи на уроці:

 Підготовчий: учитель розповідає дітям мету їхньої роботи, розкриває можливості її успішного виконання, залучаючи до такого обговорення самих дітей. Вчитель пропонує користуватися різними джерелами, сам заздалегідь готує різноманітну літературу.

 Сам процес самостійної роботи учнів на уроці: вчитель повинен не тільки залучати учнів до виконання конкретних навчальних завдань, але й спонукати їх до виконання певних вимог. Необхідно забезпечити поступовий перехід від роботи репродуктивного характеру до складнішої, що потребує застосування умінь і навичок користування довідниками, і врешті решт, до самостійної творчості, що потребує прояву уяви, фантазії тощо.

 Підсумково-узагальнюючий етап: він передбачає введення самостійної роботи у класі в більш або менш складний варіант дослідницької роботи.

 Заключний етап: вибір учнем різноманітних творчих завдань для системи самоосвіти.

 Необхідно заздалегідь визначити форми стимулювання та заохочення кращих учнів, які досягли успіхів.

 Педагогу важливо постійно оцінювати вплив тих методів, які він застосовує стосовно учнів у процесі навчання. Це допомагає йому коригувати свою діяльність і діяльність дітей. Учитель аналізує типові помилки свої учнів і прогнозує подальшу взаємодію з ними щодо вдосконалення їхньої пізнавальної діяльності.

Види самостійної творчої діяльності учнів на уроках

Українська мова:

• Творчість дітей у класі, створеному просто неба.
• Складання вільного твору.
• Винахід мовних ігор і правил гри
• Моделювання простих узагальнень
• Дитячі казки
• Побудова мовних структур (таблиць, моделей словотворення, алгоритмів розв′язку завдань за правилом)
• Конструювання (побудова нового ускладненого типу речень, винахід образних зворотів)
• Моделювання типу помилок

Читання:

• Прогнозування
• Особливий вид читання – читання-співпереживання героям.
• Зміна сюжету твору
• Постановка «живих» картинок
• Уявна розмова з героєм
• Діалог з героєм (трансформативні вправи)
• Реклама твору
• Введення в твір нових структурних епізодів або перестановка
• Продовження твору
• Мелодизація вірша
• Творчий переказ від імені героя
• Дитяча літературна творчість

Математика:

• Складання оберненої задачі
• Зміна місця запитання в задачі
• Зміна запитання задачі
• Розширення (звуження) задач
• Графічне моделювання задачі
• Винахід самими учнями оригінального способу обчислень
• Перетворення умови задач
• Сюжетні зміни в задачі