Гайшинські умільці. Матеріали для виховних годин.

Про матеріал
Вже й онучки вміють вишивати, горнуться до бабусиного рідного плеча і переймають узори для своїх робіт. Про їхню бабусю знають всі їхні однокласники, адже жоден народознавчий захід в дитячому садочку та школі не відбувся без вишиванок Євдокії Сергіївни.
Перегляд файлу

Боровик Микола Андрійович

В центрі села Гайшин по вулиці Переяславській живе - поживає майстер лозової справи Боровик Микола Андрійович.

Народився він грізного 1923 року в селі Городище Переяслав-Хмельницького району.

Нелегким був життєвий шлях Миколи Андрійовича. Закінчивши 4 класи школи, вже в 10 років мусив ходити на роботу – пасти череду. Марудна робота, хоч і не важка. Проте, часу вільного вдосталь і руки не зайняті. А верболози навкруг рясні та пишні! Отож, граючись тоненькими прутиками, почав сплітати гілочку до гілочки. За дитячими іграми виплітались перші вироби – це дитячі фантазії малого Миколки.

«Ніхто не вчив, ніхто не проказував, - згадує майстер. –Я просто сам получав величезне задоволення, коли мої друзі вгадували мої вироби та їх призначення,  коли мої мрії втілювались плетивом в життя. »

З сумом та гіркотою Боровик М.А. згадував про тяжкі роки для нашої країни: голодомор. Сім´я Боровиків, як і всі сім´ї на той час, була чималенькою; мали батьки п´ятьох дітей. Микола Андрійович був 4 дитиною в сім´ї. Вже тоді плетені корзини обмінювалися на харч, а поставлені у водойми ятери додавали до столу рибу.

Скільки себе пам´ятає – завжди працював ковалем.

В 60-х роках придбав зі своєю сім´єю будинок в нашому селі.

Нині Микола Андрійович знаходиться на заслуженому відпочинку. А своє захоплення проніс через все своє життя! Завжди знаходився вільний час, щоб сплести кошілку, корзину чи вірейку, які так необхідні в повсякденному житті сільського жителя.

Ось вже 15 років проживає Микола Андрійович сам. Дружини не стало, а син проживає в Києві.

Проблеми та самотність не замулили доброї душі сільського майстра.

 

 

 

 Літній чоловік щиро ділиться з підростаючим поколінням своїм вмінням, щедро дарує знання з історії та любові до свого рідного краю.

 

 

 

 Ось такі вироби – корзини – придбані багатьма гайшинчанами та із вдячністю  багато років використовуються в присадибному господарстві.

 

 

 

 

 

 

Богуш Євдокія Сергіївна

Колись, ще маленькою дівчинкою, загадала вона  собі бажання... А тепер її мрії збуваються!

Народилася Євдокія Сергіївна в нашому рідному, мальовничому селі Гайшин в 1938 році.

Змалечку споглядала, як дорослі жінки у вільний час беруть до рук маленьку голочку і творять нею дива: вишивають звірів та птахів, калину, Шевченка, казкову Оленку з братом Йванком, трьох богатирів...

Ця робота викликала подив та милування. Хотілося й собі так навчитись і заквітчати свій будинок мальвами та рожами, лілеями та незабудками, крученими паничами, півоніями з чорнобривцями.

Євдокію Сергіївну навчила вишивати мати. Мабуть передала своїй донечці любов до вишивання з материнським молоком, а ще – подарувала велике вміння ділитися теплом своєї душі з людьми.

Скатертини, серветки, доріжки, рушники, подушечки заполонили весь життєвий простір великого будинку Богушів, А це говорить про те, що господиня дому має руки роботящі, вміє  вдало підбирати кольорову гаму з ниточок, мережує хрестиками орнаменти та узори, гаптує ниточками - мріями свої думки.

Сьогодні в родинній колекції понад сто робіт, а ще більше – серед людей. Виростила – викохала трьох донечок: Ніну, Любу і Світланку і теж передала їм вміння до вишивання.

Як найдорожчий скарб зберігають доньки рушники, вишиті своєю мамою, які слала вона їм під ноги на весіллях.

Вже й онучки вміють вишивати, горнуться до бабусиного рідного плеча і переймають узори для своїх робіт. Про їхню бабусю знають всі їхні однокласники, адже жоден народознавчий захід в дитячому садочку та  школі не відбувся без вишиванок Євдокії Сергіївни.

 

 

 

З щасливою посмішкою Євдокія Сергіївна пригадує, як часто зимовими та й літніми ночами розквітали на полотні квіти, спліталися мережки думок з червоними та чорними нитками, а на ранок сім´я любувалась новою вишивкою !

 

 

 

Стільки рушкиків як у Богуш Євдокії Сергіївни учениці школи не бачили ні в кого! Та й тематика настільки ріноманітна, що по них можна вивчати культуру, історію та мистецтво рідного краю.

 

 

 

 

 

 

Якуба Ганна Степанівна

Народилася в селі Чирське Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Склалося так, що в сім´ї всі жінки мали хист до вишивання. А от маленька Ганнуся все придивлялася до цього ремесла і ніяк не наважувалася розпочати...

Мама та бабуся вишивали на експорт, тому були непроти щодо залучення дівчинки до художньої праці. Всіляко долучали до такої роботи. Прийшов час і, як кажуть,  «лід розтанув»...

Та якось відразу не получалось так, як у дорослих. Бувало, довгенько споглядала, як вишивають старші, і було досадно, що її рученята такі невмілі. Йшов час та Ганя не кидала свою затію і раз –по-разу  пробувала вишивать. До цієї справи доклала рук її вчителька, Кравченко Марія Нестерівна. Педагог побачила, як її учениця наполегливо старається і взялась допомагати.

 Зронене в спраглу землю зерно дало довгожданні сходи! Видно наука з вуст улюбленої вчительки була більш дохідливою чи досвідчена вчителька знайшла потрібні ключики. Домашні відразу побачили, що Ганночка старанно і наполегливо займається вишивкою, а робота її вже стала кращою, рівненькою і чепурною.

Дивувалась мама Варка, що стільки часу вони втратили на розшивки, а наука стала доступною лише  тоді, коли до діла взялась мудра вчителька.

Нині Ганна Степанівна  разом з чоловікрм проживає в розкішному і найкращому, -і це загальновизнано, - будинку в нашому селі. Мов фантастичний двоярусний корабель – вітрильник прямує він з підвищення до заплави Трубежу. А вітрила в ньому – це рушники та скатертини, уставки та серветки, якими так рясніє дім Якуб!

 

 

 

«- Коли б зібрати всі мої вишивки до купи – получилася б ціла гора, - посміхається Ганна Степанівна до юних школярок, які завітали на гостину до вмілої майстрині, - та це неможливо. Більшість з цього домашнього скарбу роздаровано рідним, близьким та добрим знайомим».

 

 

 

Для старшокласниць школи справді було дивовижно – щодня бачитися, вітатися і не знати про вміння доброї односельчанки. Зачудовано вони любувалися витворами «золотих рук». А Ганна Степанівна ще припрошувала в гості і заохочувала: «Давайте я й вас навчу!»

 

 

 

«Дотик до прекрасного!»

 

    29 листопада 2007 року на базі Державного Педагогічного Університету імені Григорія Савовича Сковороди відбулася краєзнавчо-етнографічна виставка

«Від роду – до роду».

Мета виставки – збереження звичаїв та традицій українського народу, відтворення історії, мистецтва та культури Перяславщини.

Учні Гайшинського НВО «ЗОШ І-ІІ ступенів – ДНЗ» - учасники гуртка «Прикрась свій дім» на чолі з керівником Лисенко Наталією Миколаївною відвідали цю виставку.

Діти з цікавістю та захопленням роглядали роботи студентів та викладачів ДПУ. Експонатів було більше як сотня! Роботи були настільки різноманістні, що і хлопчики і дівчатка однаково зачудовано розглядали представлені вироби.

Найдовше затримались біля експозиції з рукотворними іграшками, бо як сказала екскурсовод, такими іграшками гралися ваші мами й тата, дідусі й бабусі..

 

А скільки разів в житті ви бачили картину із солоного тіста? 

 

Чи доводилося вам їсти з полив´яного посуду?

 

Ваша мама зберігає для вас бабусині ткані рушники?

 

В школі в нас є вишиті картини гладдю та хрестиками. Чи доводилося вам бачити картину вишиту стрічечками?

 

 

Якими чудовими можуть бути рукотворні картинки з клаптиків тканини, бісеру і висушених квітів!

 

 

Яке оригінальне панно на домотканому полотні!

Обов´язково треба спробувати.

 

 

У моєї мами теж є така велика хустка!

Тільки наша ще краща!!!

 

 

Цікаво: скільки часу пішло на малювання цього шедевру в техніці «гжель»?

Виросту і намалюю таку ж для моєї матусі!

 

 

Наша вчителька захоплюється виготовленням схожих картин – аплікацій, де поєднуються багато різних технік. Цю для нас навіть зняли і дали поторкатися! Скоро і в нас будуть такі ж в приміщенні школи.

 

 

 

Прихідько Євдокія Гнатівна

Народилась 6 листопада 1942 року в селі Городище Переяслав- Хмельницького району.

Освіта – 7 класів. Проте, на той час, коли більшість мала за плечима лише 3 класи, - це говорить про освіченість.

З юних літ помічала навколо красу та довершеність, бачила, як невтомно працюють її мама та бабуся, трудяться над складанням узорів та творять маленькою голочкою дивовижні чудеса.

Тому вже в 11 років мала свою першу вишиту річ – підзорник. Виконувала його під пильним оком матусі Марії та постійними підказками бабусеньки-голубочки, тому й запамятала цей твір на все своє життя.

Нині будинок Прихідьків – неначе Скарбниця мистецтва вишивок нашого села! Учні школи завітали на екскурсію до колишньої своєї няні з дитячого садочку «Незабудка» і були приємно здивовані інтерєром цієї гостинної родини! Адже вже в першій кімнаті їх устріла ціла галерея вишитих подушок та таких, яких немає ні в кого в селі! А в залі висів вишитий на всю стіну ковер.

Під образами маленький іконостас ручної роботи. Це подарунок сина Олександра. Як знак безмежної синівської любові та звичайний оберіг. Щоб оберігав спокій та затишок батьківської оселі. І повсюди – фотографії: дітей, онуків, родинних свят...

Коли Євдокія Гнатівна розповідає про своїх онучат, її обличчя сяє щасливою посмішкою, випромінює стільки добра та гармонії, що  вистачило б на цілий світ!

А їх у бабусі Дусі аж 5 !

Підростають внуки. А щира басусенька піклується про їхнє майбутнє. Довгими зимовими вечорами вишиває вона рушники: щоб і під ноги постелити, як прийде час, і каравай заквітчати на весільному столі, і на ікони для молодих щойно створених сімей. Узори на них багаті та рясні, щоб життя в них складалося здоровим та щасливим, рясніло добром та множилося багатством.

 

Вишиває тьотя Дуся і пригадує, як ці діточки, які щойно до хати завітали ходили до неї в садочок, де вона працювала нянею.Вже майже дорослими стали...

 

Діти ж, повертаючись з екскурсії, пригадували, як  тьотя Дуся вкладала їх спати в дитсадочку, а сама брала до рук полотно і стерегла їхній сон - сідала в спальні вишивать.

 

Коли б хоч по одній вишивці з рук Євдокії Гнатівни дали б кожну хату села – вистачило б на всіх!

Васько Ганна Василівна

Народилася 26 квітня 1958 року в селі Зіркачі Кагарлицького району.

По закінченню середньої школи  поступила в культ-просвітнє училище, яке закінчила за фахом «клубний працівник, організатор хорового колективу».

Скільки себе пригадує – завжди і повсюди в житті її оточували прекрасні вишивки. Насамперед тому, що в їхньому регіоні вишивали на замовлення та на продаж. Таким видом народного мистецтва не тільки заробляли на хліб насущний: «вишивали рушники під заказ», а й прикрашали свої оселі.

Основи рукотворного мистецтва були закладені вдома матусею Катериною Григорівною та тьотею Вірою. В школі залюбки відвідувала гурток народної творчості, який вів вчитель Самійленко Микола Іларіонович. В старших класах середньої школи навчалась на комбінаті, де продовжила науку про народні ремесла. Згадкою про ті часи є вишита українська сорочка та фартух, які і нині зберігаються в сімейному архіві.

Будинок Васьків рясніє вишивкою. Вона повсюди: на подушках - плетуться виноград та хміль, квітнуть рожі та тюльпани, біліють ромашки та лілеї; на скатертинах – не лише вишиті смужки, а цілі мережані угли та букети; на підзорниках цікаві геометричні візерунки  та рослинні орнаменти.

Багато вишивок сучасності: це вишиті розетки та картинки, де зображені пейзажі та натюрморти.

Та найбільше – рушників! Кохається в них Ганна Василівна і це в неї на все життя!

Підросли дві донечки - Віталіна та Євгенія. Теж змалечку приучені тримати голку в руках та вміло підбирати неповторну гаму кольорів. Не цураються маминого захоплення, шанують декоративно-прикладне мистецтво і радіє материнське серце: підростає гідна зміна!

 

 

Заради інтересу – спробували підрахувати кількість вишитих речей. Дарма. Їх стільки, що вистачило б на всіх, хто проживає в селі Гайшин – від малого до великого!

 

Щира, самобутня душа Ганни Василівни виграє веселковими барвами на полотні під чарівними дотиками маленької голочки.

 

Чимало подруг Віти та Жені переймають досвід майстрині, звертаються за допомогою, а вона з відкритою душею завжди рада допомогти!

doc
До підручника
Трудове навчання (обслуговуючі види праці) 9 клас (Терещук А.І., Медвідь О.Ю., Приходько Ю.М.)
Додано
1 лютого
Переглядів
62
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку