Генріх Гейне (1797–1856). «Книга пісень» («Не знаю, що стало зо мною…»). Специфіка німецького романтизму і творчість Г. Гейне.

Генріх Гейне – німецький поет-романтик. «Книга пісень» – видатне явище німецького романтизму. Це один із найвидатніших людей Німеччини. Ф. Ліст

Особливості мистецтва романтизму: - основний конфлікт – конфлікт між ідеалом та дійсністю; - інтерес до внутрішнього життя людини; - велика роль образу природи у творах романтиків; - романтична іронія; - інтерес романтиків до фольклору.

Два типи романтизму. Активний Прогресивний Революційний Громадянський Людство ще не зазнало щасливого життя, його «золотий вік» попереду і за нього слід боротися. Настанова на активну життєву позицію, боротьбу за ідеал. Дж. Г. Байрон, Т. Шевченко, А. Міцкевич Пасивний Консервативний Реакційний Містико-релігійний Найщасливіший період історії – середньовіччя, коли життя було простіше, здоровіше, ближче до природи. Пошук ідеалу у минулому, у містичній, духовній, релігійній, мистецькій сфері, у звичаях диких та екзотичних народів. Ф. Купер, Е. Т. А. Гофман

Народився 13 грудня 1797 року в родині збіднілого єврейського купця в Дюсельдорфі, який торгував тканиною. Крім нього в сім'ї росли ще троє дітей - Шарлотта, Густав і Максиміліан. Початковий виховання Генріх отримав в місцевому католицькому ліцеї, де йому була щеплена любов до пишноти католицького богослужіння.

Вихованням сина серйозно займалася мати Бетті (Пейра). Освічена і мудра жінка, вона хотіла забезпечити Генріху гарну освіту.

Війська Наполеона у Дюссельдорфі (1811 р.) Бетті Гейне – мати поета

Після вигнання французів і приєднання Дюссельдорфа до Пруссії Генріх переходить в економічний училище. Після цього Генріх проходить стажування у Франкфурта-на-Майні. Це була спроба зробити з хлопчика продовжувача родової фінансово-торговельної традиції. Але вона провалилася, і Генріх повернувся додому.

У 1816 році батьки відправляють сина до Гамбурга, де у його дядька, Соломона Гейне, був банк. Як справжній педагог, він дав Генріху можливість розкрити свої здібності і поставив племінника на чолі маленької компанії. Але Генріх «успішно» провалив справу менше, ніж за півроку. Тоді дядько поставив його вести бухгалтерські рахунки, але Генріх все більше захоплювався лірикою. Посварившись з дядьком, Генріх знову повертається додому.

Соломон Гейне Амалія

За три роки, проведені в Соломона, він закохався у свою кузину Амалію, дочку дядька Соломона. Любов залишилася без відповіді, і всі переживання Генріха знайшли вихід у його віршах. Особливо добре це видно в «Книзі пісень».

Батьки дали згоду на вступ сина до університету. Спочатку він вступив на юридичний факультет Боннського університету. Але, прослухавши лише одну лекцію, Гейне захоплюється відвідуванням лекцій з історії німецької мови та поезії, яку читав Август Шлегель. У 1820 році Гейне переходить до Геттінгенського університету, однак виключений за виклик одного зі студентів на дуель, яким він відреагував на образи.

З 1821 по 1823 роки Гейне вчиться в Берлінському університеті, де слухає курс лекцій у Гегеля. У цей час він долучається до літературних кіл міста. У 1825 році перед отриманням диплома доктора він змушений був хреститися, тому що дипломи видавалися лише християнам.

Підтримка Гейне Липневої революції 1830 року змусила поета, втомленого від постійної цензури, переїхати в Париж.

В 1834 году Генріх Гейне познайомився з молоденькою Кресанс Ежени Міра, яку увіковічить в віршах под именем Матильди.В 1841році вони одружились.

Тільки після 13 років, проведених у Франції, Генріха пощастило знову опинитися на батьківщині. Влітку 1848 року по Європі пройшов слух про смерть поета, насправді ж він, попрощавшись в травні з білим світлом, виявився прикутим до ліжка через хворобу. Ще в 1846 році у нього почався прогресуючий параліч, але він не втратив інтересу до життя і продовжував писати. Навіть після восьми років хвороби Гейне не здавався і навіть зберіг почуття гумору.

У 1851 році вийшла його остання збірка - «Романсеро». У ній відчувається скептицизм і песимізм. Поза всяким сумнівом, в ньому відобразився фізичний стан поета.

Гейне помер 17 лютого 1856 в Парижі і був похований на кладовищі Монмартр

«Книга пісень» Страждання юності - Сновидіння - Пісні - Романси - Сонети Ліричне інтермецо Знову на Батьківщині З “Подорожі на Гарц” Північне море - Перший цикл - Другий цикл

Інтермецо – невелика музична п’єса, яку виконує оркестр між окремими номерами опери, а також самостійна музична п’єса.

«Самотній кедр на стромині...»

«Не знаю, що стало зо мною...» («Лорелея»)

Лорелей, скеля на Рейні

Лорелей (нім. Loreley або Lorelei) - скеля на східному березі Рейну, неподалік містечка Санкт-Гоарсхаузен. Розташована в самій вузькій частині річки між Швейцарією і Північним морем, знаходиться в 90 км від міста Франкфурт-на-Майні. Сильна течія і скелястий берег свого часу приводили до того, що тут розбивалися безліч човнів

Лорелея - це також ім'я однієї з Дів Рейну (Нікс, нім. Nixe), які прекрасним співом заманювали мореплавців на скелі, як сирени в давньогрецькій міфології

Саме слово походить від Лорелея Lureln (на місцевому діалекті - «шепотіння») і ley («скеля»). Таким чином, «Лорелей» колись перекладалася як «шепочуть скеля». Ефект шепотіння проводився водоспадом, який існував у цій місцевості аж до початку XIX століття.

Існує також думка, що дівчину звали не Лорелея, а Лора, а ім'я трансформувалося з прізвиська Лора-що-на-горі / Лора-на-горі, адже якщо перевести це на німецьку, то вийде Lore-in-Lei, для стислості - Lorelei, що пізніше перетворилося на ім'я.

Не знаю, что стало со мною, Печалью душа смущена. Мне все не дает покою Старинная сказка одна. День меркнет. Свежеет в долине, И Рейн дремотой объят. Лишь на одной вершине Еще пылает закат. Там девушка, песнь распевая, Сидит высоко над водой. Одежда на ней золотая, И гребень в руке – золотой. И кос ее золото вьется, И чешет их гребнем она, И песня волшебная льется, Так странно сильна и нежна. И, силой плененный могучей, Гребец не глядит на волну, Он рифов не видит под кручей, – Он смотрит туда, в вышину. Я знаю, волна, свирепея, Навеки сомкнется над ним, – И это все Лорелея Сделала пеньем своим. Перевод Вильгельма Левика

Афоризми Генріха Гейне: - Доброта завжди переможе красу (Добро краще за красу.) - Чим більше я пізнаю людей, тим більше мені подобаються собаки. - Кожна людина — це світ, який з нами народжується і з нами вмирає; під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія - Музика весільної процесії завжди мені нагадує військовий марш перед битвою. - У жодного народу віра у безсмертя не була такою сильною, як у кельтів; у них можна було позичати гроші з умовою, що повернеш їх в іншому світі. - Усі здорові люди люблять життя. - Життя найвище з усіх благ, а найгірше зло — смерть. - Ніде у всесвіті немає нічого прекраснішого й ліпшого, ніж людське серце. - Розумні обмірковують свої думки, а дурні - проголошують їх. - Найглибша істина розквітне лише з найглибшої любові. - Кохання - це зубний біль у серці. - Мовчання - англійська манера розмовляти. - Моральність - це розум серця. Передсмертні слова Г. Гайне: Бог мене простить, це його ремесло