Всеукраїнська експедиція учнівської та студентської молоді

«Моя Батьківщина – Україна»

 

 

 

 

 

 

 

«ГЕОГРАФІЯ  РІДНОГО

КРАЮ»

 

 

 

 

Виконала:  Мірошниченко Оксана Іванівна,

вчитель історії,

КЗ Гімназії № 17 м. Кам´янське

Дніпропетровської області

                             

                       

м . Кам´янське

2022 рік

 

                                                                   ВСТУП

 

РОЗДІЛ 1. КРАЄЗНАВСТВО

1.1.    Основні функції краєзнавства

2.           Геологічні  умови і рельєф Дніпропетровщини

 

РОЗДІЛ 2.  ВОДОЙМИЩА

 

1.3.    Річка  Оріль

5.           Природний заповідник «Дніпровсько-Орільський»

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

                                                ВСТУП

 

          Актуальність нашого дослідження обумовлюється зростання інтересу людства до рідного краю,яка дає змогу вийти за межі підручників,відчути історичні події, осмислити історичні процеси. Для розкриття поставлених завдань, я використовувала різні методи, а найголовніше  - дослідницький. При висвітленні теми було описано деякі види природних ресурсів своєї області та свого району. Виходячи з описаних ресурсів, можна зробити висновок.    

    Змінюваний людиною протягом тисячоліть, а найбільше за останні 200 років, що й сьогодні приваблює і втішає погляд своєю мальовничістю , різноманіттям і гармонійною стриманістю пейзажів. Дійсно, ці куточки нашого краю складають неоцінений золотий фонд нашої держави і велику роль  посідають заповідні об'єкти Дніпропетровщини.

     Метою даної роботи є  вивчення  своєї рідної Дніпропетровщині – «степової перлини» України, тих куточків планети, де все надзвичайно знайоме, рідне і близьке кожному з нас. Ми  оглянемося довкола і ще раз переконаємося, що рідна домівка, вулиця, місто – це те, без чого не існує Батьківщина. Згадати, що таке краєзнавство, розглянути історичний шлях від заснування до сьогодення природи рідного краю.

     З'ясувати особливості нашого краю. Розкрити роль простої людини збереження природи  рідного краю, що оспіваний великими поетами і дослідниками.

 

   

  

 

Розділ 1. КРАЄЗНАВСТВО

1.1.    Основні функції краєзнавства

 

      Краєзна́вство — збір, накопичення і популяризація відомостей про певну територію з різних точок зору: географії, геології, метеорології, рослинного і тваринного світу, населення, господарства, історії, культури тощо. Є також суспільним рухом.

Існує кілька визначень цього терміну

   Зокрема, географ Олександр Барков вважав, що краєзнавство — це комплекс наукових дисциплін, різних за змістом і методами дослідження, таких, що ведуть до єдиної мети — наукового і всебічного пізнання краю.

За визначенням географа Лева Берга: Краєзнавство — це мала географія.

За визначенням, яке побутувало у 1930-х: Краєзнавство — суспільний рух, який об'єднує місцеве населення, що активно бере участь у соціалістичному будівництві краю на основі його всебічного вивчення.

На даний час виділяються три основні функції краєзнавства:

Педагогічна - показує краєзнавство як дидактичний принцип, за допомогою якого можна підвищити ефективність навчально-виховного процесу в освітніх закладах, успішно отримувати знання про природу й життєдіяльність людини, допомагати формувати практичні уміння і навички.

   Навчальна — показує краєзнавство як окремий базовий курс елементарної шкільної географії, з якого починається вивчення систематичного курсу географії в школі.

Наукова — показує краєзнавство як структурну складову географічної науки з усіма притаманними їй методами дослідження. Виступає як важливий інструмент комплексного пізнання й перетворення певної території, що фактично визначає його предмет та наукові засади.

      Чи є ще десь на землі такий чарівний край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов’їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається джерельною водою біле латаття, де навесні під шатами крислатих дубів яскравіє килим первоцвітів, де в барвистому степу напуваєшся цілющими пахощами різнотрав’я , де, розбивши крильми дзеркало синього плеса,здіймається і летить прямо на сонце крижень, де на схилі,зігрітому сонцем, долаючи полуденну дрімоту, дивляться на тебе тендітні квіти сон-трави. 

     Дніпропетровщина – перлина України. Вона має багату і славну історію, яка сягає у сиву давнину століть і тисячоліть. Металургія, машинобудування, добуток вугілля, космос, чорноземи, р. Дніпро й багато-багато іншого.Славну історію краю гідно продовжують сучасники. Вшанований Дніпропетровський край працею ракетобудівників і хлібодарів, педагогів і лікарів.

       Безумовно,  моя  робота є  вивчення  своєї рідної Дніпропетровщині – «степової перлини» України, тих куточків планети, де все надзвичайно знайоме, рідне і близьке кожному з нас. Ми  оглянемося довкола і ще раз переконаємося, що рідна домівка, вулиця, місто – це те, без чого не існує Батьківщина.

     А щоб краще зрозуміти значення свого краю, звернемося до його історії.

Заселення краю, як свідчать результати археологічних досліджень, розпочалося близько 100 тис. років тому. 

Територія області густо заселяється в епоху бронзи (ІІІ — початок І тисячоліття до н. е.). У VIII столітті до н. е. у степові райони Дніпропетровщини зі сходу прийшли скіфські племена.

У подальшому придніпровські степи бачили багато войовничих народів, серед яких: сармати, готи, гуни, авари, булгари, угорці, хазари, печеніги, половці

У VI—VIII століттях на берегах Дніпра в межах області виникають перші оселі літописних слов'ян .

Завдяки політиці різноманітних пільг населення краю почало швидко зростати і в 1793 році вже налічувало 819 тис. осіб. У жовтні 1802 року була створена Катеринославська губернія, до складу якої увійшла і територія сучасної Дніпропетровської області.

Після відкриття О.Полем та початком промислового видобутку залізної руди біля Кривого Рогу прискорилось будівництво залізниць, нових підприємств добувної, обробної та металургійної галузей промисловості. На початку XX століття Катеринославська губернія займала перше місце в Україні щодо концентрації промисловості. Після Громадянської війни почалося відновлення краю.

Дніпропетровську область було утворено 27 лютого 1932 року.

      Площа області становить 31,9 тис. км² (5,3 % площі території України, друга за територією в Україні після Одеської). Населення — 3 300 309 осіб (на 01.06.2013 року — 7,3 % населення держави — друга за населенням в Україні після Донецької). Центр області і найбільше місто — Дніпро. Інші великі міста: Кривий Ріг, Кам'янське, Нікополь, Павлоград.  Дніпропетровську область часто називають Надпоріжжям, або Придніпров'ям. Область входить до загальноукраїнського краю Наддніпрянщина.   Дніпропетровська область займає степову зону України по обох берегах середнього Дніпра. Її територія дорівнює 32 тис. кв. км., що складає 5,6% території України. Теперішня Дніпропетровщина належить до числа найбільших областей України. 

          На території області проживає 3,4 млн. населення. Тут розташовано 13 міст обласного значення та 22 сільські райони. Усього на Дніпропетровщині 21 місто і 47 селищ міського типу, 1440 сільських населених пунктів.

     Протяжність області з півночі на південь — 130 км, із заходу на схід — 300 км. Межує на півночі з Полтавською і Харківською, на сході з Донецькою, на півдні із Запорізькою і Херсонською, на заході з Миколаївською і Кропивницькою областями

2.           Геологічні  умови і рельєф Дніпропетровщини

      За геологічними умовами Дніпропетровська область поділяється на два субрегіони: Український кристалічний щит (65% площі області) та Дніпровсько-Донецька западина (решта 35%).
     Український щит займає правобережну частину Дніпропетровщини та південь лівобережної частини. Кристалічний фундамент залягає на глибині від 0 до кількох десятків метрів під денною поверхнею. В межах області представлені його наступні мегаблоки: Кіровоградський на крайньому заході, Придніпровський у центрі та Приазовський на південному сході. Ці блоки розбиті глибинними розломами. Антиклінальні структури щита поділяються на лінійні та куполоподібні з переважним поширенням метасоматичних гранітоїдів, що виникли в умовах амфіболітової і гранулітової фацій регіонального метаморфізму, а також пізньоорогенних мікроклінних гранітів. Дніпровсько-Донецька западина представлена своїм південним бортом і відділена від щита глибинними розломами. Кристалічні породи занурюються тут на глибину від 100 до 1500 м.
        Геологічні відклади мають специфічний характер у кожній з зазначених тектонічних областей, зважаючи на відмінності у геологічній історії розвитку. Український щит вкритий незначним шаром осадових порід палеогену – неогену, представлених вапняками, пісками, глинами, алевритами, залізистими кварцитами тощо. Корінні магматичні породи архею - протерозою – гнейси, граніти, кварцити, діорити тощо відслонюються у долинах річок.
      На схилі щита наявне потужніше нашарування осадових порід, але на поверхню виходять неогенові міоценові та пліоценові відклади – глини, алеврити, піски.
Антропогенові відклади представлені плейстоценовими делювіальними суглинками та лесами. У долині Дніпра їх змінюють еоценові еолово-делювіальні та елювіальні відклади, а безпосередньо на терасах Дніпра та його приток залягають алювіальні піски плейстоценового віку.
Область знаходиться у зоні низької сейсмічної активності, сила землетрусів зазвичай не перевищує 2,0 – 2,5 бали.
     Отже, позитивом геологічної будови є сейсмостійкість тектонічної основи, міцність підстилаючих антропогенних порід та кристалічного фундаменту, наявність передумов щодо залягання різноманітних рудних корисних копалин. Негативом є розташування в межах області системи глибинних розломів, які можуть загрожувати техногенній безпеці екологічно небезпечних підприємств, а також підвищений рівень природного радіаційного фону внаслідок впливу магматичних порід.

Рельєф

    Рельєф області хвилясто-рівнинний (висоти 100—200 м). На північному заході знаходиться Придніпровська височина , яка поступово знижується в південно-східному напрямку і обривається до долини Дніпра крутим уступом. На крайньому півдні височина поступово переходить у Причорноморську низовину. Лівобережна частина області зайнята Придніпровською низовиною, на крайньому південному сході області простягається Приазовська височина. Територія області розчленована глибокими долинами річок, балками і ярами. Дуже  помітні відмінності характером рельєфу між правим та лівим берегом Дніпра, обумовлені різною геологічною будовою. Правобережжя зайняте Придніпровською височиною із середніми висотами 100 – 150 м. над рівнем моря та максимальною відміткою всієї Дніпропетровської області 192 м. у Солонському районі. Це височинна лесова слабкохвиляста рівнина з розвиненою яружно-балковою мережею. На півдні вона переходить у пластову денудаційно-акумулятивну слабкорозчленовану Причорноморську низовину з відмітками 50 – 75 м.
Лівобережжя Дніпра представлене Придніпровською низовиною. Це лесова слабкорозчленована денудативно-акумулятивна рівнина, яку перетинають знижені долини річок Орелі та Самари. Нижче Дніпропетровська за Дніпром низовина отримує сильнорозчленований підвищений характер через залягання порід Українського щита. Найвища позначка цієї території – 187 м. на північному сході області.
      Долина Дніпра має абсолютні висоти 75 – 48 м. Остання величина є нийнижчою позначкою Дніпропетровщини – це уріз води на межі з Запорізькою областю. До міста Дніпропетровська долина має виражені риси впливу льодовика, нижче вона звужується, крутизна схилів зростає. Під водами Дніпровського водосховища існують нині затоплені дніпровські пороги. 
      На Дніпропетровщині поширені різноманітні несприятливі фізико-географічні процеси. Найбільшого поширення отримала водна ерозія грунтів, особливо на територіях з пересіченим рельєфом (лінійна ерозія); на Лівобережжі Дніпра превалює площинна ерозія. Повсюдний характер мають процеси просідання лесових порід. На височинах інтенсивною є вітрова ерозія грунтів. У межах долини Дніпра існують зсувонебезпечні ділянки, а у басейні Орелі – території з ризиком підтоплення. В цілому територія області за невеликими виключеннями сприятлива для господарської діяльності людини.

   Грунти.Дніпропетровська область відноситься до чорноземного району. Переважну більшість чорноземів складають прості. Також є південні на південному заході області. У басейнах Самари, Орілі та Вовчої знаходяться лучні, лучно-чорноземні та лучно-болотні ґрунти. Загалом в області добрі за родючістю ґрунти..

    Грунтовий покрив Дніпропетровської області має зональний характер.
Північ регіону охоплена смугою чорноземів звичайних глибоких середньо- та малогумусних пилувато-середньосуглинкових або пилувато-важкосуглинкових. Далі на південь їх змінюють чорноземи звичайні пилувато-середньосуглинкові малогумусні на лесах з ділянками чорноземів звичайних середньогумусних. Крайній південний захід займають чорноземи звичайні неглибокі малогумусні та чорноземи південні малогумусні та слабкогумусовані на лесах.
     Інтразональні типи грунтів зосереджені у долинах річок, зокрема найбільших – Дніпра та Самари. Вони представлені лучно-чорноземними поверхнево-солонцюватими грунтами в комплексі із солонцями, чорноземами солонцюватими на важких глинах, лучно-чорноземними грунтами в долині Дніпра, лучними солонцюватими грунтами вздовж заплав Дніпра, Орелі і Самари, дерновими переважно оглеєними піщаними та супіщаними грунтами на річкових алювіальних пісках. Реакція грунтового розчину чорноземних та лучночорноземних грунтів – нейтральна або слабколужна, солонцюватих грунтів – середньолужна, солонців - лужна.
    Бонітет грунтів Дніпропетровщини знижується з півночі на південь. Найвищою родючістю характеризуються чорноземи звичайні середньогумусні, найнижчою – солонці. Родючість дерново-підзолистих грунтів невисока, вони потребують поліпшення для сільськогосподарського використання, зокрема  внесення органічних добрив.
     У області висока частка грунтів високої родючості, виведених із господарського обігу внаслідок видобутку корисних копалин, зокрема залізних руд, а також відведення земель промислову та житлову забудову та транспортні комунікації.
     Найбільш раціональними культурами для вирощування на чорноземних грунтах є різноманітні зернові, а також технічні культури (соняшник, рапс, цукровий буряк) у обмежених масштабах та за умов суворого дотримання агротехнічних правил.
     Грунти області інтенсивно використовуються в сільському господарстві. Саме тому багато земель є виснаженими і потребують заходів відновлення та рекультивування. Рекультивації також доцільно піддавати землі із порушеним чи зруйнованим грунтовим покривом.

     Клімат — помірно континентальний. Середня температура січня становить від −5 °C в південно-західній частині до −6,5 °C на північному сході; липня — відповідно +23,5 °C та +22 °C. Опадів за рік випадає від 450 мм на півдні до 400 мм — на півночі. Термін вегетаційного періоду — 210 днів.

Лісові ресурси
     Лісистість Дніпропетровської області 6%. За цим показником вона належить до лісодефіцитних. Сучасні лісові насадження є переважно штучними, і представлені лісопарками, лісополосами, насадженнями санітарних зон. Із природних лісових масивів збереглися лише соснові бори лівого берега Самари, заплавні ліси лівого берега Дніпра та байрачні ліси і чагарники. Вік насаджень молодий; лише 5% лісів належать до категорії стиглих та пристигаючих. У видовому складі домінують сосна та дуб.
     Така ситуація не сприяє розвитку лісообробної галузі в регіоні, яка змушена використовувати довізну сировину. У Дніпропетровській області проводяться заходи щодо розширення лісів природоохоронно-рекреаційного значення, зокрема у числених лісових заказниках та Дніпровсько-Орільському природному заповіднику.         Величезне значення природи Землі мають ліси. В результаті надмірного використання деревини і вирубування лісів площі лісового фонду постійно скорочуються. Крім важливості лісу як ресурсу, не можна забувати про значення лісів як середовища існування для багатьох видів рослин і тварин.
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2.  ВОДОЙМИЩА

 Водоймища. В області протікають 217 річок, з них 55 довжиною понад 25 км. Головна водна артерія — Дніпро — перетинає область з північного заходу на південний схід. Його притоки — Оріль, Самара з Вовчою (ліві), Базавлук, Мокра Сура, Інгулець із Саксаганню. У межах області знаходяться частини Дніпродзержинського, Дніпровського і Каховського водосховищ. Побудовано 100 невеликих водосховищ і 1400 ставків. На території області споруджено канал Дніпро—Кривий Ріг, проходить траса каналу Дніпро—Донбас.

ПРИОРІЛЛЯ. Завітайте в будь- яке приорільських сіл, і першим епітетом про річку з вуст місцевих жителів обов'язково почуєте: «Сама чиста річка в Європі». Хто знає, з чиєї легкої  руки поширилася ця легенда, але вона віддзеркалює істинне ставлення корінного населення Приорілля до своєї річки до своєї природи: для них споконвіку ця річка священна і рідна, а тому й найкраща, найчистіша.

    Річка Оріль – одне зі 100 чудес природи Украни. Це ліва притока Дніпра, що відома чистотою своїх вод, унікальною фауною та легендами, що окутують її. Вона бере свої витоки поблизу с. Єфремівка та тече через землі Харківської (Первомайський, Кегичівський, Сахновщинський, Зачепилівський райони), Полтавської (Машівський та Новосанжарівський райони) та Дніпропетровської області (Юріївський, Новомосковський, Магдалинівський, Царичанський, Петриківський райони). Гідрологічна характеристика річки: довжина – 329 км; площа річкового басейна – 9800 км²; похил річки – 0, 27 м/км; річище – звивисте, шириною 2-10 м, подекуди на плесах – 100 м, глибина – 6 м. течія – повільна та спокійна; дно – піщане; замерзання – кінець листопада–початок грудня скресання – кінець березня; живлення – дощове та снігове; середній стік ( за 31 км від гирла) – 13,2 м³/с також бувають весняні повені та літні межені; гідрологочіні пости: біля смт Царичанки (1925 р.), с. Чорноглазівки (1925 р.), с. Степанівки (1930 р.). антропологічний вплив: в 1967 р. споруджено штучне річище ( від с. Могилів до смт Кіровське– 61 км)– це змінило впадіння Орілі до Дніпра на 41 км нижче чим раніше; траса каналу Дніпро–Донбас, яку збудували в 1970-1981 рр., змінила довжину річища, що тепер становить 370 км; людська діяльність вплинула і на інші характеристики річки. Оріль у басейні Дніпра (Мапа) Оріль в пам’яті народу та її природа Річка Оріль є літописною річкою, про яку згадує не одне давньоруське джерело. 30 липня 1183 р. неподалік цієї річки відбулася битва між половцями та військом руських князів. Останні перемогли у ній. Київський літопис (за Іпатіївським списком) називає Оріль «Єрель его же Русь зовут Уголъ». Тобто одна назва річки – Єрель, друга – Угол. З останньою назвою деякі дослідники пов’язують відоме слов’янське плем’я уличів. З давніх-давен Оріль запамяталася багатьом чистотою своїх вод. У зв’язку з цим виникло чимало цікавих легенд. Одна з них про Змія, що жив на Рящанській горі та кожного року забирав собі у невільниці найкращу дівчину з навколишніх місцевостей. Так тривало доти, поки в тому краю не осіла сім’я, з трьома ковалями-синами та красивою донькою. Змій, побачивши дівчину, вкрв її. Але брати викували собі важкі мечі та підтримані любов’ю сестри здолали у битві Змія. Втомлений Змій мучився спрагою та пошкандибав напитися до Дніпра. Але ковалі запрягли Змія в плуг та проорали за ним дуже глибоку борозну. А дівчата, яких визволили з полону, так раділи волі, що заплакали та наповнили борозну струмками дівочих сліз, з яких постала річка. З тих часів тече Оріль по Дніпру і несу чисту, як дівоча сльоза, воду. До речі науковці виявили, що за мінералізацією вода з Орілі набагато краща дніпровської та самарської. Відома річка також своєю фауною. Це місце приваблює рибалок з усієї України. А орнітологи називають Приорілля не інакше як пташиним «Ельдорадо». Гійом де Боплан (жив у ХVІІ ст.) у своєму «Описі України» пише про Оріль таке: «В гирлі цієї ріки я бачив, як за одним разом витягли понад 2 тисячі риб, з яких найменші мали одну стопу довжини.» А історик Дмитро Яворницький за рибне та пташине багатство, а також численні прибережні ліси, назвав Оріль «молочною річкою з медовими берегами». І дійсно річка славиться своєю рибиною: сомом, лящем, щукою, окунем, судаком та ін. А також численними  птахами, а саме: водяними курками, дикими качками, дрохвами, журавлями, куликами, лунями очеретяними, перепелами, степовими яструбами, чаплями, фазанами та ін. Серед ссавців поширені вовки, зайці, кабани, козулі, лисиці, олені. На берегах подекуди можна зустріти прадавні орільські ліси. Крім цього в нижній течії знаходиться Дніпровсько-Орільський заповідник.
1.4. Річка Самара

Загадкова річка козацтва

    Мальовничі пейзажі та історичні місця, сучасні бази відпочинку – все це ви знайдете на пологих берегах давньої річки Самари. Є кілька варіантів, звідки пішла назва річки Самара. В перекладі з киргизького вона означає – «мішок», з монгольського – «змішувати, пов`язувати», з тюркського – «цілина, степ». Ще слово «Самара» означає «річка родючості». За далекої старовини цю річку називали Самар, Самарк і Снопород.

Ріка Самара є лівою притокою найбільшої річки України – Дніпра. Свій початок вона бере біля невеликого села Весела гора, розташованого на заході Донецької області. Поблизу села Вільне Самара різко повертає на 90 градусів і змінює свій рух із західного напряму на південне. Річка протікає по трьох областях: Дніпропетровській, Донецькій і Харківській. Впадає річка Самара в Дніпровське водосховище. Довжина її складає 311 кілометрів, а площа басейну – 22 600 квадратних кілометрів. У басейні Самари знаходиться понад 600 озер різних за розміром, крім того річка утворює понад тисячу ставків. Поповнення річки відбувається, переважно, через танення снігів. Влітку через посуху Самара помітно міліє і утворює безліч плес, з`єднаних між собою дрібними річками. Ці плеса густо заростають рогозом і очеретом, де люблять водитися риби і водоплавні птахи. Біля сіл Коханівка і Кочережки знаходяться гідрологічні пости. Назва села Кочережки пов`язана саме з річкою Самарою, яка, протікаючи повз села, робить характерний вигін у вигляді кочерги. Річка в цих містах досить звивиста і утворює безліч дрібних лиманів і заболочених озер. У верхніх її течіях розташовані дамби. Річка судноплавна, але тільки до міста Новомосковська.

     У Самару впадає багато приток, ліві: Лозова, Бик, Вовча, Чаплинка, Суха Чаплинка, Підпільна Татарка і праві: Мала Тернівка, Тернівка, Кільчень, В`язівок, Опалиха, Велика Тернівка, Бобрівка, Вільнянка.

По берегах Самари розташовані: села – Софіївка, Чаплинка, Варварівка, Павлівка, верхня Самара і міста – Новомосковськ, Дніпро, Підгороднє.

4.           Природний заповідник «Дніпровсько-Орільський»

 

Природно-рекреаційний потенціал.  На території області зустрічається 144 види тварин, занесених до Червоної книги України. До Європейського Червоного списку відносяться 38 регіональних видів. Сучасна мережа природно-заповідного фонду області становить 116 об'єктів загальною площею 26167 га, що становить 0,8% від її площі

      Рослинність.Дніпропетровська область розташована у степовій зоні. Для неї характерні ковила, типчак, різнотрав'я. У долинах річок розташовані заплавні луки. Серед рослин, що занесені до Червоної книги України, на території області ростуть астрагал шерстистоквітковий, ковила, любка дволиста, півонія. В області знаходяться декілька невеликих лісових масивів: самарський ліс, Дібрівський ліс, Комісарівський ліс, Грушеватський ліс, Обухівський ліс, Дніпровсько-Орільський природний заповідник, Царичанський ліс, які здебільшого соснові та дубові. Також на території області розповсюджені лікарські рослини: звіробій звичайний, валеріана лікарська, горицвіт весняний, кропива дводомна, ромашка лікарська.

  За результатами дослідження Державного регіонального проектно-вишукувального інституту ім. О. Гончара найбільшими за кількістю у складі орнітофауни, яка налічує 190 видів, представлені ряди горобиних (90 видів), соколоподібних (19), гусеподібних (13), куликів (13). Територію площею в 12000 га в межах Магдалинівського району Дніпропетровської області і Зачепілівського району Харківської області включено до списку територій, важливих для збереження видового різноманіття та кількісного багатства птахів. Зареєстровано на гніздуванні (або перебуванні у гніздовий період) 10 «червонокнижних» видів птахів: орлан-білохвост, орел - карлик, кулик - довгоніг, кулик-сорока, лунь польовий, лунь степовий, скопа, балабан, ще 4 «червонокнижників» зустрічаються в період міграцій і на зимівлі: лелека чорний, гоголь, журавель сірий, сорокопуд сірий. Тут гніздяться численні популяції чаплевих, значно поширений білий лелека, потужними темпами зростає місцева популяція сірої гуски. Створення природного національного парку переслідує збереження цінних природних об’єктів,    видів тварин та рослин, які зникають; створення умов для організованого туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об’єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та  екологічної освітньо -виховної роботи.

      Корисні копалини .  Дніпропетровщина багата своїми надрами. Тут природа заклала великі запаси залізної і марганцевих руд. В області виявлено близько 300 родовищ та значні запаси паливно-енергетичної сировини — вугілля, нафти, газу і газоконденсату, а також талько-магнезитової, каолінової, уранової, будівельної та ін.  Родовища залізної (Кривий Ріг) та марганцевої руди (м.Марганець ) — світового значення. В надрах також є родовища титану, цирконію, нікелю та інші.

          У результаті геологорозвідувальних робіт виявлено золоторудні родовища в Солонянському та Нікопольському районах.

Населення. Загальна кількість наявного населення Дніпропетровської області на 1 січня 2008 року становить 3398,4 тис.осіб, у тому числі міське населення — 2836,2 тис.осіб, сільське населення — 562,2 тис. осіб. Загальна кількість постійного населення становить 3395,1 тис. осіб.

   За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р., кількість чоловіків становить 1643,3 тис. осіб, або 46%, жінок — 1924,3 тис.осіб, або 54%.

На території області проживають представники понад 130 національностей і народностей. Національний склад області:  Українці              2825,8 ; Росіяни              627,5              ;             

Німці 3,8;  Білоруси 29,5; Грузини 2,8; Євреї  13,7; і ін.

    Дніпропетровщина славиться Петриківським розписом як в Україні, так і в усьому світі.   На території сучасної Дніпропетровщини досліджено Чортомлинський курган – пам’ятку скіфської культури.Сучасний Дніпропетровськ – великий культурний центр. Готель «Україна» Музичне училище ім. М.І. Глінки Зал органної музики Історичний музей ім. Д.І. Яворницького

Природний заповідник «Дніпровсько-Орільський» (раніше — Дніпро́всько-Орі́льський приро́дний запові́дник) — природний заповідник в Україні, в межах Петриківського та Дніпровського районів Дніпропетровської області. Розташований у долині Дніпра і плавнів Протовчі (сучасне русло Орелі). Заповідник розташовується здебільшого на двох терасах Дніпра: на добре розвинутій заплавній терасі завширшки до 2 км, яка тягнеться смугою вздовж Дніпра на 16 км, і другій терасі, яка займає центральну та північну частини території заповідника. Рельєф заповідника, крім заплави, в центральній та північній частинах горбисто-гривисто-рівнинний і переходить у піщаний степ. Піщані відклади терас під впливом вітрових процесів, особливо на підвищеннях, прийняли вигляд кучугур. Найвищі абсолютні відмітки поверхні в центральній частині заповідника на кучугурах досягають 65—70 м, переважають відмітки 52—54 м. Зниження відміток спостерігається в заплавах до рівня води в річках, тобто до 51,0—51,5 м, рівень берегової смуги становить 51,4 м. Площа 3 766 гектарів. Створений постановою Ради Міністрів УРСР від 15 вересня 1990 року № 262 на базі загальнозоологічного та орнітологічного заказників «Таромські плавні» та «Обухівські заплави».

         Охороняються плавневі ліси, гаї, луки, рослини: ковила, сон-трава , тюльпан, шелюга, чорноклен. Росте 9 видів рослин, занесених у Червону книгу України, і 50 рідкісних для Дніпропетровщини видів. Фауна налічує 31 вид ссавців: лось, сарна, олень, свиня дика, заєць сірий, ондатра, єнот уссурійський, бобер, куниця, горностай, борсук. Риб — 50 видів. Фауна птахів заповідника за період досліджень 1991—2014 рр. налічує 185 видів птахів, які належать до 6 екологічних груп (комплексів): водно-болотного, лісового, лучного, синантропного, степового, узлісно-чагарниковогоЗаповідник створено з метою збереження унікального ландшафту долини середнього Дніпра і річки Оріль з комплексом характерної флори і фауни. Він є природоохоронною науково-дослідною установою загальнодержавного значення. Заповідник репрезентує ландшафт і біорозмаїття долини Дніпра та заплави його притоки — річки Орілі, а також їхніх акваторій.

     Дніпропетровськ – гордий і вільний! Дніпропетровськ – незалежний і сильний! Дніпропетровськ – лідер в усьому! Велике щастя жити в ньому!

 

 

 

 

 

 

 

 

                                              

 

                                                       ВИСНОВКИ
     Дніпропетровська область належить до гарно забезпечених природними ресурсами. У структурі ПРП домінують мінеральні ресурси, зокрема ті, які являються сировиною для металургійного виробництва. Багаті земельні ресурси представлені родючими чорноземними грунтами, що виводить регіон у число найбільших виробників сільськогосподарської сировини на сході України. Дефіцит місцевих водних ресурсів компенсується транзитним потоком дніпровської води.
      Частка лісових та природно-рекреаційних ресурсів є незначною, але ця непропорційність природно-ресурсного потенціалу компенсується потужністю компонентів, зазначених вище.
     Територія області відзначається високою однорідністю щодо придатності до господарського освоєння, оскільки несприятливі фізико-географічні процеси мають, по-перше, невисоку інтенсивність, а по-друге, однорідність прояву по всій території області.
     Зважаючи на це, можна прогнозувати подальше збереження за регіоном високоіндустріального статусу та розвиток нових виробництв. Проте антропогенний тиск на природу перевищує допустимі норми, тому індустрію регіону в перспективі очікує глибока модернізація та заміна як технологій, так і очисних споруд, що дозволить використовувати природні багатства більш ефективно.

 

 

                 

 

 

 

 

 

                       СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Вісьтак О., Шаблій О. Краєзнавчі дослідження українських географів у міжвоєнний період // Історія української географії. Спец. випуск: Краєзнавство. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2001. – Вип. 2 (4). – С. 24-29.

2. Воропай Л. І., Куниця М. М., Куниця М. О. Еволюційно-географічні основи краєзнавства // Географічне краєзнавство: сучасний стан і перспективи. – Житомир: Льонок, 1992. – С. 8-9.

3. Денисик Г., Чиж О. Рівні краєзнавчого пізнання // Історія української географії. - Тернопіль: Підручники і посібники, 2003. – Вип. 1 (7). – С. 40-41.

4. Дубняк Кость. Що таке краєзнавство // Історія української географії – 2005. – Вип. 12. – С. 44-47.

5. Жупанський Я. І., Круль В. П. Краєзнавча ієрархічна структура українських етнічних земель // Матеріали першого міжнародного семінару з теорії і практики регіонального географічного краєзнавства. – Тернопіль, 1999. – С. 13-21.

Дібрівський ліс