Геограіфічно-літературний печворк "А найрідніший серцю - рідний край..."

Географічно-літературний печворк

«А найрідніший серцю – рідний край…»

Тема. «А найрідніший серцю – рідний край…»

Мета: познайомити учнів із фрагментами історії Кіровоградщини та безпосередньо з цікавими куточками області, видатними постатями краю, літературними творами, легендами й переказами; формувати міжпредметну компетентність; розвивати пізнавальний інтерес до природи рідного краю; підвищувати мотивацію до вивчення предметів; сприяти вихованню любові до рідного краю, пошани до його історичного минулого й сучасного.

Обладнання: карти України й Кіровоградської області, мультимедійна презентація «Ласкаво просимо на Кіровоградщину!», ватман, маркери, фото визначних місць Кіровоградської області, поетичні твори письменників Кіровоградщини.

Комусь давай чужі світи,
                                    Екзотику чужого гаю,
                                    Мені ж і снишся тільки ти,
                                    Моя любов, мій рідний краю.
Павло Ключина

 Учитель літератури:

Батьківщина для кожного з нас бере початок від тепла рідної домівки, тихої материнської пісні, чистої рідної мови. І хоч би де ми не перебували, куди б не пролягли наші нелегкі життєві дороги, ми завжди, хоча б у думках, повертаємось до рідних місць.

Між широким Дніпром і Південним Бугом розкинулася щедра земля Кіровоградщини.  Дві могутні ріки обіймають її, а перетинають десятки рік і річечок, що, мов разки намиста, розсипані по всьому краю. У степовій тиші бережуть свої таємниці мовчазні кам’яні баби. Вони бачили спустошливі набіги кочівників, невтішні сльози полонянок, зблиски козацьких шабель. Нападали на наш край і литовські феодали, і турецько-татарські орди, і німецько-фашистські окупанти.

Учитель географії:

Географічне положення нашого краю на межі степу й лісостепу на довгі століття визначило його місцем зустрічі й боротьби мирних землеробів і войовничих степовиків, протиставляло їх бажання освоювати родючі землі, плекати урожай і жадобу  військової здобичі. 

Якщо уважно поглянути на карту Кіровоградщини, то можна побачити, як майстерно вона вимережана синіми стрічечками. Це життєдайні, невтомні потоки річок, що протікають широкими просторами нашого краю. Синюха, Ятрань, Велика Вись, Інгул та Інгулець, Чорний Ташлик, Тясмин – такі ріки несуть свої води Кіровоградською землею.

Учитель літератури:

Обрамлені розкішними лісосмугами неозорі лани золотавої пшениці. Крутобокі долини і балки, уквітчані шавліями, волошками та іншим барвистим різнотрав’ям. Шовкові косиці ковили, пахуче повітря, закучерявлені рясними вербами ставки, що у надвечір’ї хвилюють рибалок сплесками риби. Вишневі сади, квітучі поля соняшнику, калинові гаї. Пахуче солодке повітря під південним небом… І все це наша рідна Кіровоградщина.

Учитель географії:

Славиться наш край таємничими місцями. Тут є Чорне озеро, оповите віковими легендами. Монастирище – комплекс доісторичних мегалітичних споруд, де кам’яні ансамблі вражають своїми розмірами, а призначення їх і досі достеменно невідоме. У безкраїх полях видніються кургани та хрести на козацьких могилах як символи зв’язку сучасників з героїчним минулим нашого краю. Природа милує око і милозвучними струмками в каскадах, і багатою флорою та фауною Степового природного заповідника, а місцеві чорноземи славляться на весь світ та демонструються як еталон в Паризькому музеї мір та ваг.

Учитель літератури:

Доля подарувала нам щасливу можливість народитися і жити в одному з найчудовіших куточків української землі.

«Степовою Елладою» назвав Кіровоградщину наш земляк – поет Євген Маланюк.     Через нашу землю пролягли стежки, якими ходив великий поет і національний пророк Т. Шевченко. Саме тут засяяли таланти засновників українського професійного театру Марка Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької. Наша земля дала класичній літературі письменника й державного діяча Володимира Винниченка, мрійника Юрія Яновського, талановитого поета Арсенія Тарковського, філософа Дмитра Чижевського, видатного педагога Василя Сухомлинського.

Учитель географії:

Сьогодні ми здійснимо віртуальну екскурсію мальовничими та цікавими куточками нашої області. В ході нашої подорожі ми виготовимо печворк з фотоматеріалів, пов’язаних з Кіровоградщиною.

(Печворк (від англ. patchwork — «ковдра, покривало, виріб із різнокольорових клаптів»)  – це клаптеве шиття, клаптева техніка, клаптева мозаїка, текстильна мозаїка; вид декоративно-ужиткового мистецтва, коли за принципом мозаїки зшивають цілісний виріб зі шматочків тканини (клаптиків). У процесі роботи створюється полотно з новим колірним рішенням, візерунком, іноді фактурою.)

Учитель літератури:

Отож, вирушаймо в подорож, за маршрутом, який пропонує нам поет Анатолій Анастасьєв у вірші «Понад синім Інгульцем»

Понад синім Інгульцем

Коли на сході обрій запалає,
Дихне світанок свіжим вітерцем,
Покличуть у мандрівки ріднокраєм
Маршрути понад синім Інгульцем.

Перейдемо від краю і до краю
Вздовж дивовижних вигинів ріки
І вражень незабутніх назбираєм,
Які нам подарують земляки.

Легенди нам повідають місцеві
Кургани, що пливуть із давнини,
В дібровах – довгожителі дерева,
На пагорбах – шматочки цілини.

Відвідаємо мальовничі села,
Заплави й крутосхили Інгульця,
Розчистимо замулені джерела,
Біля води посадим деревця.

Нічого, що на карті України
Наш Інгулець – ріка не головна.
Не мислимо без нього Батьківщини,
Нам звідси починається вона.

Учитель географії:

А розпочнемо ми наш маршрут з нашого рідного міста – Олександрії.

Місто розташоване на сході області, на відстані 75 км на північний схід від Кропивницького.

В якому році землі, де згодом виникла Олександрія, стали частиною Вольностей Славного Війська Запорозького Низового, встановити важко. Перші згадки про це зафіксовані ще у 1576 році. Як складова частина Запорожжя, Олександрійщина входила до держави Богдана Хмельницького.

Перша згадка про поселення Усівку на території міста датується 1746 роком. Відповідно до напівлегендарної версії, поселення виникло як козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Усиком.

Учитель літератури:

Своє слово любові до рідного міста сказало чимало наших поетів-земляків: Неля Гончарова, Анатолій Кохан, Валентин Жахалов, Тамара Аноко, Олег Попов, В’ячеслав Колесников та інші. До вашої уваги кілька поетичних уривків:

«Усе тобі, мій краю, до лиця» 

Усе тобі, мій краю, до лиця - 
Степи й кургани, і дівчата чорноброві,
Смарагдові заплави Інгульця, 
Олександрійські зорі вечорові.  

(В.Жахалов)                       

«Олександрія»

Благословенна у віках,

Не в темнім небі голубіє,-

На степових семи вітрах

Моя зоря – Олександрія.

Я в багатьох була містах,

Та тільки серце променіє

Туди, де перший крок і шлях,

Де рідний дім – Олександрія.

Де Інгульця легенький схлип,

Де полиновий вітер віє,

У шелесті тополь і лип

Моя весна – Олександрія.

… Благословенні у віках

Твої турботи і надії,

Волошко в степових краях,

Моє життя – Олександрія.

(Н.Гончарова)

Учитель географії:

Зверніть увагу на карту нашої подорожі. Перед нами найдовша права притока Дніпра, яку в давні часи називали Геросом. Зараз вона має назву Інгулець.

Інгулець (Малий Інгул) – це одна з річок, яка входить в десятку найбільших в Україні. Вона протікає по південній території країни і є правою притокою Дніпра.

Свій початок Інгулець бере з заболочених місць, розташованих біля села Топило ( Кіровоградської області). Це досить велика річка, протяжність її русла складає 549 кілометрів.

Вже не одне століття велике число істориків намагаються розгадати: звідки у річки така назву. Одні історики вважають, що ім’я річки має тюркське походження і означає: «тиха», «лінива», «широка».

Учитель географії:

Їдучи до нашого обласного центру через місто Знам’янку, ми бачимо обабіч дороги густий ліс, який називається Чорний. Це цінний лісовий масив в Кропивницькому і Олександрійському районах Кіровоградської області. Розташований в південній правобережній смузі лісостепу на кордоні із степовою зоною, на сильно порізаному байраками березі річки Інгулець, а його південно-західна частина – на вузькому на вузькому рівнинному водорозділі річок Інгулець і Інгул. Ґрунти масиву – чорні лісові суглинки, типові чорноземи. Площа – 7,4 тисяч гектарів, в тому числі покриті лісом – 6,9 тисяч га. Чорний ліс належить до дубово-грабових лісів. Природа тут первозданна і дуже красива, особливо навесні. Мальовничо і якось по-казковому виглядають величезні реліктові дерева та напівзатоплені корчі, благополучно окуповані місцевими рослинами. У давні часи тут був степ, який згодом поглинули Чорний ліс і болото. Ліс назвали Чорним, напевне, через те, що крони дерев тут настільки щільно змикаються, що крізь них світло майже не пробивається. Особливу повагу викликають числені дуби-велетні.

Деякі ділянки лісу - суцільна буйна рослинність гігантських розмірів. Тільки динозаврів не вистачає, зате удосталь водяться дикі кабани, зайці, лисиці та інша живність. Крони дерев настільки близько розташовані одна до одної, що утворюють щільний шатер, який не пропускає сонячне світло.

У давнину цим лісом проходив «чорний шлях», по якому татари здійснювали напади на Україну. З цим лісом пов’язано багато народних легенд. Ця територія входила до складу Запорізької січі. У минулому територія Чорного лісу простягалася на сотні кілометрів та займала набагато більшу площу, ніж сьогодні. Деревина, видобута в цих лісах, йшла на будівництво кораблів Чорноморського флоту та міста Єлисаветграда (стара назва Кіровограда).

Учитель літератури:

Легенди говорять про заховані скарби хана Гірея та Нестора Махна у загадковому озері-болоті Урочище «Чорний ліс» на Кіровоградщині вражає своєї унікальною рослинністю та містичним Чорним озером.

Але найтаємничішим у Чорному лісі є Чорне озеро, з яким пов'язано безліч легенд та переказів. За однією з легенд, в Чорному озері затонула карета хана Гірея, виготовлена із чистого золота, вкрита діамантами і сапфірами. Інша розповідає про батька Нестора Махна, який наказав заховати тут награбовані скарби. Існують також перекази про невільників, яких татари переводили через цей ліс. І тих, хто зовсім вибивався із сил і не міг далі йти, кидали у Чорне озеро. Кажуть, їхні стогони і досі чути.

Учитель географії:

Чорне озеро має офіційну назву - озеро Берестувате. Найбільша загадка цієї водойми в тому, що ніхто досі не може виміряти його глибини. Кажуть, що озеро має подвійне, а то й потрійне дно. І все це завдяки торф'яним відкладенням. Тут водиться лише один вид риби - земляний карась. Спроби запустити сюди інші види риб нічого не дали. Вижити в умовах постійної холоднечі може тільки земляний карась. Адже вода в озері навіть у найспекотніше літо прогріваєьтся хіба на один метр. Цікавим є факт, що озеро ніколи не замерзає, навіть у найсильніші морози. Ще одним феноменом Чорного озера є так звані плаваючі острови, де ростуть рідкісні трави, квіти і кущі. 

Учитель літератури:

Продовжуємо нашу мандрівку, завітавши до обласного центру. Виникнення сучасного Кропивницького пов'язане з фортецею святої Єлисавети, яку побудували в січні 1752 року. Сучасну назву місто отримало 14 липня 2016 року на честь українського письменника і драматурга Марка Кропивницького. Саме тут народився відомий український письменник, державний діяч Володимир Винниченко, з творчістю якого ви нещодавно познайомилися. Пригадайте твір, у якому головний герой тримає своїх ровесників «трохи в терорі»: то відбере в них паперового змія, щоб подражнити, то спокушає ризикованими забавами, то б’ється з кимось.

Він надзвичайно любив волю, рух, був гордим, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем. Здогадалися? Так, це «Федько-халамидник».

Учитель географії:

Розквіт міста припадає на період «золотої доби» - першу половину 19 століття. За лічені роки місто з аграрного перетворилось на аграрно-промислове. Зводились майстерні і заводи з ремонту й виробництва сільськогосподарської і супутньої техніки, зокрема, епохальним став запуск 1874 року підприємства англійців Братів Ельворті, яке перетворилося на флагман місцевої промисловості ПАТ «Ельворті». В цей час у місті з'явились: водогін, електричний трамвай, телефонна станція, телеграф. Єлисаветград активно розбудовувався, набувши європейського вигляду.

Наразі Кропивницький славиться дендропарком, який став легенями міста, окрасою та популярним місцем для відпочинку жителів. Навесні тут квітнуть 150 тисяч тюльпанів.

Учитель літератури:

А 1882 року місто стало  «колискою української драматургії» — в місті відкрився перший український професійний театр, у якому працювали видатні українські культурні діячі Марко Кропивницький, Іван Карпенко-Карий, Марія Заньковецька, Микола Садовський тощо.

І ми запрошуємо вас у заповідник-музей "Хутір Надія", який є однією з найвизначніших історико-культурних пам'яток України. Більше ста років тому на місці, де тепер шумлять могутні дуби і стрункі тополі, плодоносить фруктовий сад, блищить широкий став, був голий степ. Садибу було засновано визначним українським драматургом, актором, театральним та громадським діячем Іваном Карповичем Тобілевичем (Карпенком-Карим) на 11 гектарах землі, що дісталася у спадщину його дружині, Надії Карлівні Тарковській. Саме на спомин про неї Іван Карпович дав назву хутору, який став його творчою лабораторією. 

Учитель географії:

 А зараз ми прямуємо в Добровеличківку, яка до недавніх пір вважалася географічним центром України.

Учитель літератури:

У часи Запорозької Січі тут розташовувався Величківський курінь — старшим у курені був Омелько Величківський. Прізвища його козаків дуже близькі до тих, які й нині зустрічаються в селищі. Жива і поширена тут також версія про те, що до заснування селища прилучився коваль Величко, який поселився на річці Добра. Річечка ця й досі протікає через селище, несучи за своїми водами тисячолітню історію краю.

Учитель географії:

Далі ми завітаємо в Гайворон – місто, яке розташоване на річці Південний Буг. Воно найбільш віддалене від обласного центру (230 км до Кропивницького).

Учитель літератури:

Гайворон виник як козацький зимівник. Перша писемна згадка про нього датується 1752 роком. Назву міста тлумачать по різному: найчастіше її пов’язують із гайвороном (граком), який навіть зображений на гербі міста.

Цікавим фактом є те, що в 1959 році в Гайворон приїжджав український поет Василь Стус, якого після закінчення Донецького педагогічного інституту направили сюди вчителювати. І хоч працював він усього кілька місяців, але  «саме тут витеплів душею».

Учитель географії:

Наша мандрівка триває. Перепочинемо в невеличкому районному селищі – Устинівці.

Учитель літератури:

Існує кілька легенд про походження назви Устинівка. Ось одна з них.

На високих кручах над плесом збудував хату і поселився в ній запорізький козак Устин зі своєю чарівною дочкою Устиною. Дівчинку виховував батько. Мати померла молодою. Тож виховував батько Устину по-козацькому. Вона з дитинства добре їздила верхи, гарно стріляла з лука, вміла вполювати дичину, ловити рибу. Припав до вподоби край ловильних степів, не стріляного звіра, неполоханої риби хороброму запорожцю і його доньці. Сюди на вільні землі втікали кріпаки від жорстоких панів-кріпосників. Серед тих втікачів був юнак Іван – гарний, як сонце, стрункий як тополя, мав лагідне серце. Але бідний. Полюбила Устина Івана. Та куцим було їхнє щастя. Одного вечора прийшли в хату свати, але не від Івана, а від багатія Панаса. Устина призналася батькові, що кохає іншого. Але батько й слухати не схотів: „Будеш дружиною Панаса !”. Та недарма Устинка була козацького виховання. „Якщо не з коханим, то ні з ким ”, – подумала. Діждавшись темної ночі, тихо вийшла дівчина з хати і пішла до глибокого плеса. „Господи, прийми мою душу ”, –  мовила і стрибнула у воду. Вранці кинувся батько шукати доньку, та не знайшов її. Гірко заплакав, та пізно. А село Іванко назвав іменем коханої Устинівкою.

Учитель географії:

Хочу розповісти вам про цікаве місце цього регіону – ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Монастирище». Площа заповідних земель трохи більше 15,3 га. Заповідний об’єкт унікальний і представляє місця виходу на поверхню елементів найдавнішої тектонічної структури України – Українського щита. Побутує версія, що дивні брили з’явилися внаслідок сходження льодовика.

 Заказник – каньйон річки Інгул з мальовничим пейзажем і нагромадженням кам’яних глиб по берегах.  

На території ландшафтного заказника мешкають 9 видів земноводних, 6 рептилій, 43 види птахів та 11 видів ссавців. Серед цікавих тварин орел- змієїд, зелена ящірка, що є найбільшою в Україні. Флора заказника теж є доволі різноманітною, а подекуди й рідкісною: 3 види рослин, занесених до Європейського Червоного Списку, і 8, що входять до переліку Червоної Книги України.

Учитель літератури:

Кілька років тому в Україні та світі відзначали 100-річчя людини, творчість якої – унікальне явище в українській і світовій педагогіці. Це - видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський, який наголошував, що «з крихіток і крапельок у духовному світі людини складається святе і непорушне, безмежно дороге й незрівнянне – доля Батьківщини». 22 роки він був директором Павлиської школи, до його думок прислухалися любили його. Учитель за покликанням душі, він учив маленьких і великих школярів грамоти, математики, літератури, історії. Але більш за все він хотів навчити дітей думати, відчувати, радіти й сумувати не лише своїми власними радощами й печалями, а й татовими і маминими, дідусевими й бабусиними, братовими й товаришевими, зайчика і синички, верби і тополі, місяця й вітру, всієї нашої землі. Для цього Учитель сам писав казки й розповідав дітям, їхнім батькам, учителям. Він написав більше 1500 казок, оповідань, притч, замальовок з життя дітей. У них педагог розкрив широкий, різноманітний, різнобарвний світ, що сточує кожну дитину, охоплює все наше життя. Він хотів, щоб цей світ увійшов у душу маленької дитини, проріс чуйністю, добротою, дбайливістю, відповідальністю і людяністю. Учитель не лише сам писав казки і розповідав їх дітям, часто серед природи,

Учитель географії:

Ми з вами побували в селищі міського типу Павлиш Онуфріївського району. І нам час повертатися додому, в наше рідне місто.

Учитель літератури:

Нам відомі імена більш як півтори сотні видатних осіб, життєвий або творчий шлях яких так чи інакше був пов’язаний з нашим краєм. Ці імена належать людству.

 Чи є сенс підраховувати скільки разів наша Кіровоградщина потрапляла на сторінки великої літератури? У когось вона закарбувалась одним-двома штрихами, іншим послужила прообразом або атмосферою майбутнього твору.

Український поет Дмитро Павличко колись казав: «Хто не народився на Кіровоградщині, той мусив бодай пройтися нею».

Отже, знання рідного краю підносить і звеличує людину, розширює її світогляд, служить своєрідним містком, що єднає покоління минулі з поколіннями нинішніми і прийдешніми.

Запитання для печворку

1. Козацький зимівник, заснований запорозьким козаком Усиком.
2. Найдовша права притока Дніпра, яку в давні часи називали Геросом.
3. Цінний лісовий масив в Знам’янському і Олександрійському районах.
4. Таємниче озеро в Чорному лісі.
5. «Колиска української драматургії» .
6. Засновник першого українського професійного театру.
7. Український письменник, державний та політичний діяч.
8. Родове «гніздо» І.Карпенка-Карого.
9. Географічний центр України.
10.  Український поет, який вчителював у найбільш     віддаленому місті від обласного центру.
11. Унікальний ландшафтний заказник в Устинівському районі.
12.  Учитель учителів, що віддав своє серце дітям.