Походження терміну. У багатьох європейських мовах назва герба є похідною від слова «зброя» («arma», «wappen» та ін.), що пов’язано з первісним виникненням гербів в рицарському середовищі, чим зумовлене також запозичення складових елементів герба (щит, шолом, намет та ін.) з військового побуту середньовіччя. Подібну ґенезу даного терміну бачимо також на слов’янському ґрунті, де в значенні герба уживано терміни – «оружиє» та «клейнод». Втім, найбільш розповсюдженим в слов’янських мовах є саме термін «герб», який походить від німецького слова «erbe», тобто «спадщина», чим висловлено погляд на герб як на спадковий в певному роді знак, який передавався з покоління в покоління від батька до сина.
Причини появи та популярності гербів. Потреба у ідентифікації лицарів під час турнірів чи військових походвх. Потреба чітко і лаконічного пояснити походження людини/родини/населеного пункту, геральдична мова з цим і нині справляється бездоганно. Самоідентифікація, приналежність до знатного роду.
Геральдика – наука про герби. Герáльдика (від лат. heraldus, heraldica, ars — «опові́сник», «герольд») — гербознавство, спеціальна історична дисципліна, що вивчає герби, кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам; досліджує історію виникнення та розвиток гербової традиції, закони складання гербів та їх використання.
Хто раніше укладав герби ?Герольд (від лат. Heraldus - глашатай або від нього. «Herald») - глашатай, вісник, церемоніймейстер при дворах королів, великих феодалів; розпорядник на урочистостях, лицарських турнірах. Герольд був також суддею на турнірі (страж турніру): подавав знак до початку турніру, міг зупинити занадто запеклий бій. Герольд відав складанням гербів і родоводів.
Для кого ж потрібні герби ?Універсальність мови геральдичних образів призводить до того, що ідея герба знаходить визнання не лише в рицарському середовищі, з військової практики якої і народилася геральдика, але і серед інших верств середньовічного суспільства, що претендували на привілейований статус – в першу чергу серед духовенства та міського патриціату. А вже в юридичних трактатах XIV ст. (зокрема, в такому авторитетному як «De Insigniis et Armis» Бартоло ді Сасоферато) визначається, що «будь-хто за власним бажанням може взяти собі герб і використовувати його на власних речах … оскільки як імена вигадано для розрізнення людей, так і ці знаки або герби винайдено для того ж».
Щит. Головною частиною герба є щит. Повторюючи собою обриси бойового щита, геральдичний щит змінював свою форму разом зі зміною тактики бою. В XI столітті, щоб повністю захистити постать воїна від атаки противника, бойові щити робили майже в ріст людини, тому і геральдичні щити того часу були вузькі і довгі, причому, вони звужувалися донизу в гострий кут. З часом лицарі почали послуговуватися коротшими і ширшими щитами, відповідно змінилася і форма щитів геральдичних. В епоху розквіту Середньовіччя, коли турніри стають для лицарського стану важливою частиною життя, і для турнірів, навіть, створюється окремий лицарський обладунок, геральдичний щит став декоративнішим, втративши при цьому простоту і строгість. За період існування геральдичного щита, його форма трансформувалася , вона була трикутною, овальною, майже прямокутною і такою, що імітувала кінську збрую. Врешті класичним у геральдиці стає так званий готичний щит, який може бути зображений за допомогою прямокутника і двох дуг, що перетинаються внизу. Він легкий для виконання і зручний для розміщення на ньому геральдичних фігур.
Колір в геральдиці Зображення на полі щита наносяться кольорами. Геральдичні кольори розділяються на метали, хутра і емалі (фініфті або тинктури). У геральдиці використовується сім кольорів: два метали і пʼять емалей. Метали – золото та срібло. Емалі : червінь (червоний), чернь (чорний), лазур (синій), зелень (зелений), пурпур (пурпуровий)
Геральдичні та негеральдичні фігури. Гербові фігури - всі фігури, розміщені в щиті герба. Гербові фігури підрозділяють на власне геральдичні — мають умовне значення і негеральдичні — всі інші фігури. Поле щита як правило поділяється на частини. Чотири основні поділи (розтин, перетин, скіс праворуч і скіс ліворуч) можуть поєднуватися найрізноманітнішими способами. З виокремленням менших частин поля утворюються головні (почесні) та другорядні геральдичні фігури.
Існує вісім почесних геральдичних фігур. Глава — займає приблизно верхню третину щита. Підніжжя — займає приблизно нижню третину щита. Балка — займає приблизно середню третину щита. Стовп — займає приблизно середню третину щита, розташовуючись вертикально. Перев'яз ;— займає приблизно середню третину щита, розташовуючись навскіс. Кроква (шеврон) — утворена двома перев'язами, що виходять з нижніх кутів щита, і сходяться трішки нижче середини верхньої частини щита. Костиль — поєднання глави та стовпа. Хрест — поєднання стовпа і балки
Негеральдичні фігури. На щиті герба часто позначають негеральдичні фігури. Їх поділено на три групи: природні, штучні, фантастичні. Природні – зображення рослин та тварин. Штучні – зображення того, що створила Людина (зброя/будівлі/мости). Фантастичні - зображення міфологічних істот.
Корона поміщається на шолом або, як в державних гербах, прямо над щитом (наприклад, княжа корона в гербі Ліхтенштейну). Корона вказує на положення її власника в суспільній ієрархії та титул володаря герба. Спочатку корони поміщали тільки на гербах суверенів. Як правило, корона на гербі монарха повторювала своїм виглядом оригінал. Інші шляхетські корони (Герцогські або князівські, графські, баронські і прості шляхетські), які зʼявилися пізніше, в кожній європейській країні були однаковими в межах одного титулу, і мало відрізнялися одна від одної в різних країнах. Корони використовуються і в церковних, і в міських гербах
Мантія - слово має французьке коріння і дослівно означає - «пальто». У геральдиці аналогічно, герб немов «одягають в пальто», «кутають» його в дорогу вуаль. Покров (намет) — за словами геральдистів, це тканина, на якій розташовується герб і служить відмітною ознакою верховної влади, складається з вершини і куртин, робиться пурпуровим або золотим, обшивається золотою бахромою. Спочатку покров фігурувала тільки на королівських гербах, але з XVII століття вона стали оточувати балдахіном, а мантія була залишена за князями, герцогами і перами
Щитотримач - елемент герба, що є фігурою, людські, звірячі або фантастичні фігури, що поміщаються по сторонах гербового щита, який вони як би несуть або тримають, стоячи біля або позаду нього. Такий звичай у геральдиці походить від реальних щитоутримувачів, які за турнірах мали носити за лицарем шолом та її щит. Проте вельми рано замість фігур воїнів, велетнів тощо у число щитоутримувачів почали вводити звірів і фантастичні постаті. Вони мали символізувати ті духовні сили, які підтримували чи сприяли успіху гербовладельца. Початок сягає XIV століття, і з цього часу щитоутримувачі досить часто зустрічаються на печатках та гербових зображеннях
Призначення девізу. Короткий вислів, що пояснює зміст герба. Стисле формулювання провідної ідеї, програми дій. Правило, заповідь. Вислів або слово, що є псевдонімом автора якоїсь роботи, проєкту або твору, що розглядається на закритому конкурсі. Слово або вираз, який характеризує певні почуття або кодекс поведінки.
Основні правила складання гербів Герб мусить подаватися у щиті. Рекомендована форма щита для адміністративно-територіальних областей, районів, районів у містах і територіальних громад міст, селищ і сіл — із заокругленою нижньою частиною (у такому щиті відомі найдавніші зображення герба Києва з XV ст., вона найкраща і з композиційних міркувань). Області, райони та міста можуть використовувати т. зв. великі герби із додатковими елементами: щитотримачами, девізними стрічками, вінками і т. п. У гербі застосовуються метали (срібло і золото) та кольори (емалі: синій, червоний, чорний, зелений і пурпуровий (останній — переважно для позащитових елементів)). Обов'язковим є дотримання правила геральдичної колористики, за яким можна наносити «металеві» фігури у «кольоровому» полі щита та навпаки, але недопустимо наносити «метал» на «метал», чи «колір» на «колір» (скажімо, зелений елемент на синьому полі).
Гербовий малюнок має відповідати вимогам геральдичної композиції. У щиті герба використовуються т. зв. геральдичні і негеральдичні фігури. Рекомендується застосовувати невелику кількість фігур, щоб не перевантажувати герб. Зображені у полі щита й повернуті у профіль людські постаті, тварини, риби, птахи, фантастичні та легендарні істоти мають дивитися праворуч (вліво від глядача). Виняток робиться у випадку зображення у щиті двох таких істот, які можуть бути повернуті одна до одної обличчям або спинами, а також при використанні зображення св. Юрія Змієборця (для відмінності різних гербів, оскільки цей символ досить поширений в українській геральдиці). При зображенні у полі щита рухомих засобів (наприклад: човен, паровоз і т. п.) напрямок Їхнього руху має бути геральдично вправо (вліво від глядача).
У щиті герба можуть застосовуватися ділення. Бажаним є використання однопольових гербів або з малою кількістю ділень, що диктується як історичною традицією, так і вимогами виразності знака. Гербовий малюнок має бути двомірним, без півтіней і перспективних зображень. До гербового малюнку (у щит) не дозволяється вносити зображення Державного герба України, дату заснування, назву гербоносія чи інші написи (окрім окремих літер — сиглів). Такі деталі можуть вкомпоновуватися поза щитом, на додаткових планках чи стрічках при використанні герба на значках, в'їзних знаках, вимпелах, сувенірах тощо, або на відповідних місцях і елементах у великому гербі. Не допускається використання у гербах, позащитових елементах та прапорах символів і атрибутів сучасних іноземних держав і таких, що вже не існують (наприклад: імператорські корони, орденські стрічки і т. п.), а також написів, що засвідчують неактуальний сьогодні статус (наприклад: вільного королівського міста). Не допускається використання одночасно різними користувачами однакових гербів чи прапорів (у т. ч., наприклад, областю чи районом і її адміністративним центром). За змістом символіка герба має відображати одну або кілька особливостей поселення (наприклад: його назву, причини розвитку, специфічних місцевих представників фауни чи флори і т. п.). Недоцільно перенасичувати герб багатьма сюжетами або вносити до нього поширені елементи (шестерня, колосок, хвильки), котрі можуть характеризувати і будь-яке інше місто. Необхідно також уникати т. зв. «гібридних» фігур (скажімо, півколби і півшестерні).