" Герої, герої, герої! Найкращі Вкраїни сини.

               Міністерство освіти і науки України

 

 

 

 

 

 

Виховний захід

 «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами»

у номінації «Бути українцем»

 

 

 

 

Підготували

члени методичного об’єднання

класних керівників

Городищенської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Керівник  Бойко О.О.,

заступник директора з виховної  роботи

 

2018

 

Вдивляюсь у вечірнє тихе небо,

Надворі легкий вітер повіває,

Тоді мені здається, що, напевно,

Багатства в світі більшого немає.

 

Як погляд раптом кину на калину,

По вінця серце гордість наповняє,

І знов мені здається, що,  напевно,

Багатства в світі більшого немає.

 

Згадаю, як боролись українці,

Проливши кров сміливу серед поля,

Та кров в червоні ягоди зібралась.

Рясна калина – це для мене воля!

 

Коли лишень я прибіжу до хати,

То на столі, як сонце, хліб сіяє,

І знов мені здається, що,  напевно,

Багатства в світі більшого немає.

 

Як гляну на усміхнені сестрички,

На маму, тата, дідуся й бабусю,

Тоді за них, за всі багатства рідні

Я щиро Творцю-Богу помолюся.

 

 

Юлія Фалінська

Актуальний діалог

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Донька (приглядається до книги і уважно читає). «Герої! Герої! Герої!            Найкращі Вкраїни сини…» О! Яка дивна книга! Напевно, ці герої дуже любили Україну, мій любий солов’їний край, тому і залишилися жити на її сторінках. Хто вони? Мамо, матусенько! (Входить мати). Ось поглянь – книга! Розкажи мені про славних героїв.

Мати. Сторінки цієї книги – це історія країни, в якій ти живеш. Зараз Україна – самостійна держава. Але так було не завжди. Наша земля, донечко, щедра, родюча, з прекрасним кліматом, тому часто ворог зазіхав на благородний край.

Донька. Хто ж тоді,мамо, боронив нашу волю?

Мати. Козаки, дитино, козаки! Справжні лицарі, билися, як леви, поважали звичаї, без волі життя не уявляли, тому і боролися за неї не на життя, а на смерть.

Донька. Як би я хотіла зустріти хоч одного славного козака, який вміє свободу здобувати!

Мати.
Хочеш – побачиш! Недарма  ж  кажуть: «Козацькому роду – нема переводу». А ось про козаків, чиї славні подвиги увійшли в історію, можна дізнатися вже з першої сторінки нашої незвичайної книги.

 

Мати. Так, славна Запорозька Січ! Вона проіснувала близько двох із половиною століть. З доброї волі козаки охороняли кордони своєї Батьківщини, а не за наказами царів і государів.

Донька. Значить, козак – це вільна людина?

Мати. Так, правильно думаєш. А слово «січ» походить від слова «висікати», тобто розчищати місце. Січ називали ще «кіш», що в перекладі з татарської означає «тимчасова стоянка війська».

Донька. Козаки – це справжні лицарі!

Мати. На згарищах нашої історії, донечко, що не сторінка – то героїчний подвиг українців.

Донька. Мамо, я знаю українську пісню про героїв, які вміють нашу Україну і захистити, і розвеселити (співає)

Ой у лузі червона калина похилилась,

Чогось наша славна Україна зажурилася…

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми тую славну Україну розвеселимо…

Мати. Це – стрілецька пісня. Вічно жива, солов’їна, рідна пісня. Нею навіки написана наступна сторінка нашої славної історії.

Донька. Цікаво! Хто вони – січові стрільці? 

Мати. Створені в розпал Першої світової війни, легіони січових стрільців були армією справжніх інтелігентів, носіїв високих ідей і благородних ідеалів. Ніщо не могло зупинити бажання вибороти кращу долю для свого народу.

Донька. Вже більше ста років минуло з того часу, як стрільці захищали незалежність?

Мати. Так, донечко. А у своєму зверненні до народу стрільці записали: « Ми пішли   на цю світову завірюху лише тому, щоб наша Україна мала своє місце під сонцем».

Донька. О! Яка страждальна моя земля!?

Мати. Понад 40 тисяч 17-річних юних синів нашої Галичини, котрі в буремний 1918 рік підняли свої голови, віддали життя за волю, за кращу долю. Залишилася жити пісня стрілецька та білі березові хрести на могилах…

 

Донька. Розкажи, матусю, про незабутній вчинок отих хлопців. Вони такі молоді,а в руках зброя…

Мати. Їх було 300… 29 січня у нерівному бою біля станції Крути гімназисти і     студенти взяли у свої дитячі руки зброю, щоб захищати столицю молодої Держави.

Донька. Напевно, вони так цінували незалежність України,як і козаки?

Мати. Вони, донечко, просто знали: Київ захищати нікому. І пішли…

 

 

 

Мати. Запам’ятай, донечко, що одна людина – це лише іскра, а вкупі – вогонь.

Донька. То легше свободу здобувати в єдності! Разом – ми сила!

Мати. Борців за свободу ніщо не жаліло:

Ні табір ГУЛАГу, ні куля сліпа.

За рідну Вкраїну і душу, і тіло,

Як дань віддавали герої УПА.

Донька. УПА – Українська Повстанська Армія… Я чула від свого дідуся, що УПА була народною армією. Розказував він і про Євгена Коновальця (вулиця Тернополя названа на його честь), Романа Шухевича.

Мати. Дуже добре, що запам’ятала наших героїв. А їх ще багато…багато…

Донька. Напевно, і героїв УПА немало загинуло за мою Україну?

Мати. Найжорстокіших катувань зазнали воїни української армії, котрі боролися в підпіллі з більшовизмом. Каральні війська по-звірячому розправлялися навіть із мирними людьми, які підтримували борців за волю (схилилася, плаче)…

Донька (співає).

          Ой не плачте, мамо, син героєм став,

          Він за Україну голову поклав…

          А це, матусю, повстанська пісня?

Мати. Так, ти дуже уважна. Вона про невідомого вбитого партизана, що під старим дубом лежав, а дуб – під Львівським замком. Цю повстанську пісню добре знають у нашому селі.

 

Донька. А звідки я можу більше дізнатися про УПА та її героїв?

Мати. Про повстанців УПА розкаже наступна трагічна сторінка України.

Мати. Дорогою ціною заплатив  український народ за участь у найстрашнішій за всю історію людства війні 1941-1945 років. Хоч рідіють ряди ветеранів, але не зникає з пам’яті великий подвиг і  трагедія нашого народу. Про це нам розкаже наступна трагічна сторінка нашої історії.

Донька. Невже на захист країни піднявся весь народ?

Мати. Так. Поруч із дорослими воювали навіть діти. Яке то велике щастя – мати над головою мирне, сонячне небо! А в тому далекому 41-му році, коли твої дідусь і бабуся були такими, як ти, маленькими дітьми, тихого червневого ранку фашистські літаки почали скидати на міста і села перші смертоносні бомби.

Донька. І так почалася Велика Вітчизняна війна?

Мати. Так. І ми повинні пам’ятати про тих, життя яких забрала війна… Скільки   матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, чоловіків…

Донька. Матусю, я чула, що герої, які віддали життя у боротьбі з фашистськими загарбниками перетворились у журавлів, які щовесни пролітають над нашою хатою.

Мати.
Можливо, донечко, адже пам'ять вічна, герої не вмирають.

Донька. Мамо, як прийде весна, я нарву великий букет польових квітів і понесу до обеліска. Я так вдячна невідомому солдату за мир, за безхмарне небо.

Мати. Я тішуся тобою, бо ти зрозуміла, що свободу завойовують. Дивлюсь на

          тебе й не знаю, як розповісти тобі про героїв Небесної Сотні, які є наступною сторінкою нашої книги.

Донька. Мамо, наша історія зіткана із світла і темряви, з радості і болю… Чому знову плачуть матері? Чому і ти така сумна? Хто вони – Небесна Сотня?

Мати. Матері плачуть, бо здорові молоді хлопці віддають життя за цілісність України, а їм тільки-но вчитись, працювати, кохати… Як же можемо й ми, матері всієї України, не відчувати болю втрати чийогось сина, батька, навіть дочки…

                  У Києві 18-21 лютого рік тому в центрі нашої столиці на Майдані Незалежності від своїх же «українців» загинули люди лиш за те, що хотіли по правді жити.

Донька. І їх була сотня?

Мати. Можливо, й більше. Але перших загиблих сміливців, які взяли в руки не військову зброю, бо були мирними протестувальниками, було близько. Серед  них студенти, вчителі, художники, архітектори, будівельники, журналісти, фотографи, кореспонденти…

Донька. І вони теж не боялися, бо хотіли бачити Україну державою, в якій царює справедливість і повага до людини.

 

 

Донька. Мамо, я хочу миру! Невже мир у моїй Україні – це не більш, ніж казкова мрія?

Мати. Жити в спокої – це будувати і сіяти, навчати і реалізовувати таланти. Ти, донечко, повинна вірити у краще майбутнє нашої України і робити все для того, щоб земля, на якій ти живеш, процвітала.

Донька. Мамо, я буду співати про Україну, намалюю її, як вродливу дівчину серед золотої пшениці, а вгорі – усміхнене сонечко.

Мати. Це і буде твоїм першим дарунком братам – українцям, захисникам держави – Україна.

Донька. А можна, матусю, я відішлю свої малюнки Президенту, адже і від його      рішення  залежить, якою буде наступна сторінка історії моєї України.

Мати. Я, донечко, тішуся тобою, бо ти ростеш такою допитливою і хочеш бути корисною своєму народові.

 

Мати. Ось ми і перегорнули останню сторінку нашої незвичайної книги. Вся вона – в кольорових барвах. Бо мир – це світле сонце, чисте небо, усміхнені діти. Та пам'ять жива. Згадуй, донечко, тих, хто прагнув бачити Україну вільною. Вони – герої, що йшли крізь терни до зірок заради нас. «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».

Благання України

Коли ламають білий кущ калини,

Вона від болю гнеться і ридає.

Отак ридає наша Україна,

Коли між нами єдності немає.

 

Вона і так уже не раз розп’ята,

Вона страждала стільки літ в неволі!

Чому ж тепер, коли діждалась свята,

Сини вже вкотре їй калічать долю?

 

Чи ж важко так знайти порозуміння,

Братерські руки над Дніпром з’єднати?

І спільним нашим пристрасним горінням

Для України жити і вмирати?

 

Здається, вже давно слова Тараса

Благали до вкраїнського народу.

Та, бач, Кобзар і нині не окраса,

Хоч клич до нас за єдність і свободу.

 

Єднаймось, браття, бо в єднанні – сила,

Бо тільки разом зможем відродити

Свою державу – Україну милу,

Щоб в ній щасливо і у мирі жити.                                         Юлія Фалінська