13 травня о 18:00Вебінар: Як навчати майбутніх програмістів: практичні кейси для уроків інформатики

Гетьманування Данила Апостола (1727-1734) та Кирила Розумовського (1750-1764) (8 клас)

Про матеріал
Методична розробка присвячена періоду гетьманування Данила Апостола та Кирила Розумовського. У цій розробці характеризується зовнішня та внутрішня політика гетьманів, аналізується соціально - економічна, культурно - освітня діяльність Гетьманщини у 1727 - 1764 рр.
Перегляд файлу

Гетьманування Данила Апостола (1727-1734) та Кирила Розумовського (1750-1764)

 

Варто почати з того, що після смерті Павла Полуботка Малоросійська колегія дістала усі підстави для проведення своєї політики на території Гетьманщині. Наслідком цього стало те, що у 1724 р. С. Вельямінов  підвищив податки на 600% порівняно з попередніми, отримуваними від Гетьманщини царським урядом. Він також став вимагати, щоб новий податок сплачували також росіяни, які мають великі землеволодіння на Лівобережжі. Князь Меншиков, який був найвпливовішим в імперії політиком, та володів величезними маєтками в Гетьманщині й був запеклим ворогом української автономії, став на захист українського самоврядування, виступивши проти колегії, критикуючи її дії [1, 6].

Інші російські політики почали прихильніше ставитися до української автономії, оскільки у 1726 р. з'явилися ознаки близької війни з Туреччиною й за цих обставин вони не хотіли настроювати українців проти себе, тому в 1727 р. вплив Меншикова та стратегічні міркування дійшли до того, що імперська рада розпустила першу Малоросійську колегію й видала декрет, за яким: "для задоволення і заспокоєння місцевого населення гетьманом має бути обрана людина достойна й віддана". [2, 623]

Таким чином, у жовтні 1727 р. гетьманом обирають 70-річного миргородського полковника Данила Апостола. Загальне схвалення, викликане цією подією, затьмарювалося тим, що імператорський уряд не лише відмовився підтвердити всі статті Переяславської угоди 1654 р., а й нав'язував гетьманові нові обмеження. Зокрема, за всіма зовнішньополітичними контактами мав наглядати російський намісник, військові справи - контролювати російський фельдмаршал, а цар одержував право дарувати землі в Гетьманщині. Розуміючи приреченість усяких спроб відновити політичні прерогативи Гетьманщини, Апостол зосередив діяльність на поліпшенні соціально-економічних умов у країні.

Він продовжив реформу системи судочинства й заснував скарбницю, що забезпечила Гетьманщині перший річний бюджет. Оскільки між 1729-1731 рр. серйозно вичерпався фонд громадських та рангових земель, Апостол провів ретельну ревізію та відновив велику частину втрачених земель. Особливо ефективно він обстоював інтереси української торгівлі, захищаючи українських купців від нерівноправного суперництва з росіянами, скоротивши обтяжливі експортні мита, накладені російськими чиновниками.

Відвоювавши право призначати Генеральну канцелярію та полковників, Апостол різко зменшив кількість росіян у своїй адміністрації. Він також поставив під свою юрисдикцію Київ, який довго перебував під владою російського губернатора. Вражаючим прикладом зміцнення Гетьманщини стало повернення навесні 1734 р. під владу Росії запорожців, які з 1708 р. жили у вигнанні на території кримських татар, але Апостол не дожив до цієї події, оскільки помер у січні 1734 р.

Одразу ж після смерті Апостола нова імператриця Анна Іоаннівна знову заборонила вибори гетьмана й заснувала ще одну колегію під назвою "Правління гетьманського уряду". Складалася вона з трьох росіян і трьох українців на чолі з російським князем Шаховським. Удаючи, що його колегія існує лише тимчасово, Шаховський мав таємні інструкції поширювати чутки, що в надмірних податках і невмілому керівництві Гетьманщиною винні попередні гетьмани. Це мусило переконати українців у тому, що скасування Гетьманщини найкраще відповідає їхнім інтересам.

Імператорський уряд також видає Шаховському наказ відохочувати представників української старшини від шлюбів як із польською чи білоруською знаттю, так і з правобережними українцями. В той же час належало всіляко заохочувати шлюби між українцями та росіянами. Намагання позбавити українців самобутності набирали також інших форм.

У 1734 р. новий голова Губернаторської ради князь Баратинський заарештував увесь Київський магістрат, конфіскувавши його давні хартії прав, щоб із часом міщани забули їхній зміст і не могли порушити питання про свої права, не маючи документів. Того ж року імперський Сенат двічі відмовлявся затвердити посадником Києва українця, поступившись лише після того, як було доведено, що у місті немає жодного росіянина, який міг би претендувати на цю посаду.

Найбільші втрати були пов'язані з російсько-турецькою війною 1735-1739 рр., в якій Лівобережжя слугувало головним плацдармом імператорського війська. Протягом цих чотирьох років було мобілізовано десятки тисяч українських козаків і селян. Втрати українців у цій війні сягнули 35 тис., що для населення близько 1,2 млн. становило величезну цифру. До того ж у 1737-1738 рр. Україна була вимушена утримувати власним коштом від 50 до 75 російських полків. Це коштувало Гетьманщині 1,5 млн. карбованців, або в 10 разів більше за її річний бюджет [ 3,161].

Пізніше, нова імператриця Єлизавета взяла морганатичний шлюб з Олексієм Розумовським - простим вродливим козаком із Гетьманщини, що колись співав у придворному хорі. Хоч Олексій уникав політики, він палко любив свою батьківщину. Ймовірно, що це позначилося й на його дружині, особливо після того, як її з великим ентузіазмом приймали під час відвідин Києва у 1744 р. З цієї нагоди українська старшина звернулася до Єлизавети з проханням про призначення нового гетьмана. Відповідь імператриці була позитивною. Однак вона відклала справу, бо кандидатові, якого вона мала на думці, - молодшому брату Олексія Кирилові - було лише 16 років, і перш ніж зайняти цю посаду, він мав набратися досвіду. Кирила послали вчитися до університетів Західної Європи. Тим часом із Гетьманщини було виведено російські війська, а "Правління гетьманського уряду" поступово розпущено. Після повернення з Європи Кирила призначають президентом Імператорської Академії наук. 1750 р. у Глухові 22-річного Кирила проголошують новим гетьманом.

За Розумовського Гетьманщина переживала так звану "золоту осінь". Проводячи більшу частину часу в Санкт-Петербурзі, де він брав активну участь у придворній політиці, Розумовський також підтримував тісні контакти з Лівобережжям. Розуміючи, що суспільство Гетьманщини стало надто складним, щоб старшина могла виконувати в ньому судові, адміністративні та військові функції, Розумовський починає організовувати окрему систему судочинства. У 1763 р. після тривалої підготовки Гетьманщину було поділено на 20 повітів, кожен із власними судами, які розглядали карні, цивільні та межові (земельні) справи. Суддів обирали звичайно з маєтної знаті. Як і раніше, міщани судилися власними судами. [4, 13].

Розумовському ще раз удалося підпорядкувати Київ і запорожців. Крім того, він розпочав дещо поверхову модернізацію козацького війська шляхом систематизації його вишколу, забезпечення уніформою та вдосконалення артилерії. Планувалося заснувати університет у давній столиці Мазепи Батурині, а також охопити початковою освітою всіх козацьких синів. Проте політичні події перешкодили здійсненню цих планів. Усе ж гетьманові вдалося надати Глухову європейської витонченості, прикрасивши його грандіозними палацами, англійськими парками й театром, де виступали оперні трупи навіть з Італії. У місті було багато кав'ярень, а знать поголовне захоплювалася французькими модами. [5, 231].

Оскільки гетьман часто їздив до столиці імперії, країною на власний розсуд правила старшина. Саме за гетьманування Розумовського козацька верхівка нарешті домоглася свого, завершивши почате ще наприкінці XVII ст. перетворення з корпусного офіцерства на типове дворянство. Тепер вона стала називати себе шляхтою, тобто дворянством.

Однак загалом прихильна Єлизавета не сприймала багато з гетьманових ініціатив. Коли він попросив дозволу встановити дипломатичні стосунки з європейськими дворами, його петицію було відхилено. Намагання Розумовського звільнити українське військо від участі у війнах, прямо не пов'язаних з українськими інтересами, теж зустріли негативну реакцію. Навіть у цей сприятливий для автономії Гетьманщини час форсувалися деякі централізаторські заходи імперії. Так, у 1754 р. бюджет Гетьманщини було поставлено під російський контроль, а митні кордони між Росією та Україною скасовано. Коли Розумовський добивався права вільно розподіляти землі на Лівобережжі, йому повідомили, що цією прерогативою користується лише імператриця. Очевидними були певні рамки, в яких українцям дозволялося вести власні справи [5, 54].

Коли у 1762 р. до влади прийшла Катерина II, Розумовський повертається в Гетьманщину й займається її справами. У 1763 р. він збирає старшину на важливу раду в Глухові. Спочатку її метою було обговорення реформ судочинства. Але ця дискусія швидко поширилася й на проблему занепаду політичних прав Гетьманщини. Під кінець ради делегати ухвалили надіслати імператриці петицію з рішучим закликом повернути втрачені вольності й створити на Лівобережжі шляхетський парламент на кшталт польського сейму. В основі Глухівської петиції лежали посилання гетьмана й старшини на те, що їхня країна є окремим політичним та економічним цілим, пов'язаним з Росією лише в особі монарха.

Саме тоді під впливом нападок на українську автономію, що містилися у записці Теплова, колишнього вчителя Розумовського, Катерина II вирішує скасувати цю автономію взагалі. Вона наказала Розумовському прибути до столиці та зажадала його відставки. 10 листопада 1764 р. після деяких зволікань і спроб досягти компромісу Розумовський залишив гетьманство.

 

Список використаних джерел:

 

  1. Мицик Ю, Історія українського козацтва: актуальні проблеми досліджень. Київська старовина. 1992. № 3. С. 6.
  2. Пришляк В. Генеральна старшина за гетьмана Данила Апостола: обозний  Яків Лизогуб. Крізь століття. Львів. 2012. С. 575–595.
  3. Пришляк В. Козацький Гетьманат часів Данила Апостола: протиріччя між гетьманською та імперською системами влади. СОЦІУМ. Альманах соціальної історії. Київ. Інститут історії України НАН України. 2010. Вип. 9.  С. 159–173.
  4. Пришляк В. Кирила Розумовського гетьманом обрали заочно. Історія. Газета по-українськи. 2008. 29 березня.  № 57 (581). С. 13.
  5. О. І. Путро. Гетьман Кирило Розумовський та його доба. Київ. ДАКККіМ, 2008. 239 c.

 

docx
До підручника
Історія України 8 клас (Сорочанська Н.М., Гісем О.О.)
Додано
31 березня
Переглядів
121
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку