Гетьманування Пилипа Орлика в 1710-1742 рр.

Гетьманування Пилипа Орлика в 1710-1742 рр.

Пилип Орлик народився 21 жовтня 1672 року в м. Косути Ошмянського повіту на Віленщині, що нині є територією Білорусі в сім'ї литовської шляхти чеського походження. Відомо, що батько Степан Орлик був військовим і служив на боці польського короля, та загинув в ході польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Матір – Ірина Орлик, охрестила сина за православним обрядом, а батько був католиком.

Про його освіту відомо, що навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні, а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, був поліглотом, зокрема добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.

Протягом 1698-1700 рр. служив писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і реєнтом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.

З 1702 року був генеральним писарем і найдовіренішою особою І. Мазепи. 1708 - взяв участь у виступі І. Мазепи проти Петра Першого і перейшов на бік Карла XII.

Внаслідок поразки у Полтавській битві, 27 червня 1709 року  емігрував до Османської імперії. За І. Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Вони і обрали 5 квітня 1710 р. П. Орлика гетьманом України, що правда, у вигнанні.

Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля. Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Андрій Войнаровський та Горленко Дмитро. Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав.

Сам Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика. 10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав формальний «Диплом підтверджуючий про Вождя і Військо Запорізьке», яким він затвердив П. Орлика гетьманом України.

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького», укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією, а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні. Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії. На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, доки Україну не буде визволено від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі.

Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали, в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П. Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І. Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П. Орлика підійшли до укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П. Орлика серед українського населення.

У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Б. Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Таким чином, із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів. У 1709-1714 році перебував у Бендерах, потім із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції. Після підписання шведсько-російського миру виїхав із Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Польщу.

1722 року, прямуючи до запорозьких козаків в Олешківську Січ, був затриманий турецькою владою в Хотині й до 1738 року інтернований у Салоніках. Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від "московського ярма".

Надалі жив у Хотині, Серезі, потім в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року.

Оцінюючи діяльність Пилипа Орлика як гетьмана, можна зробити висновок, що практично вся його діяльність була спрямована на визволення території України від російського гніту методом союзу з іншими державами та агітацією козаків до загального повстання.

Список використаних джерел:

1. Артамонов В. Россия и Речь Посполитая после Полтавской битвы (1709—1714). — М., 1990.
2. Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. — К., 1994.
3. Трофимук О. Пилип Орлик: гетьман в еміграції, бароковий поет, автор першої Конституції. — Львів, 2008.
4. Ульяновський В. Пилип Орлик // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — 560 с. — С. 419—488.
5. Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648—1721 рр. — К., 2009
6. Шевчук В. Гетьман-вигнанець // Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина. Вибр. твори. — К., 2006.