Гідності хай промінь не згасає!

Урок мужності  « ГІДНОСТІ ХАЙ ПРОМІНЬ НЕ ЗГАСАЄ»,

присвячений 4 річниці пам’яті  Героїв Небесної сотні

Підготувала Фецич С.В.,

 педагог-організатор

                           Ковалівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Ведуча: Слава Україні! - Героям Слава!

У кожної держави є такі події, які назавжди викарбовуються в історії країни, їхні дати пам`ятають протягом десятиліть, віків. Такі події назавжди змінюють хід історії та світогляд громадян. Таким став для нас, українців Євромайдан.  Рівно 3 роки тому, 20 лютого 2014 року,  силовиками  було здійснено  масовий розстріл протестувальників з автоматичної зброї і снайперських гвинтівок. Кулі наскрізь прошивали саморобні металеві і дерев’яні щити. За три дні загинуло близько сотні протестувальників. Кожен з них заплатив за свої переконання надто високу ціну -  власне життя.

 

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Майдан героїв з почестю ховає.
Їх взяв Господь, щоб ангелом в раю
В його садах довічно проживати.
Вони завжди  залишаться в строю,
Про них народ  пісні буде співати.

Небесна сотня білих журавлів,
душа яких летить під небесами.
Ніхто із вас вмирати не хотів,
Хай вічна пам’ять лишиться за вами

Сьогодні туга душу розпина
Багато з вас в коханні не признались.
Надворі скоро втішиться весна.
Чому ж її ви, хлопці, не діждались?

Горить свіча і пам’яті сльоза
додолу з неї краплями стікає.
Земля ридає, плачуть небеса –
Героїв Україна пам’ятає.

                                                                                     Богдан Пісний

 Ведуча:  Їх назвали «Небесною сотнею», – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей. За цю самопожертву українці їх канонізували – за велінням серця долучили до сонму Небесного воїнства на чолі з архистратигом Михаїлом, аби захищали країну від лиха, пильнували й оберігали її з небес…  Сучасній українській   поетесі Тетяні Домашенко, присутній на прощанні з полеглими майданівцями, наче з неба впали слова – Небесна Сотня Воїнів Христа. Так виник вірш – молитва.

Небесна сотня воїнів Майдану

Небесна сотня воїнів Христа

З мечем Архистратига  Михаїла

З молитвою за Волю на устах

У Вічність із Майдану відлетіла.

Небесна сотня воїнів святих

І душу, й тіло склали за Свободу,

За розбрат нації взяли на себе гріх,

Освячені любов’ю до народу…

Вся Україна – Мати під хрестом,

Їй серце меч прошив нестерпним болем,

У душу увірвався напролом,

Сльоза пече й тече кривавим морем.

Цвіт нації узято на приціл,

Все нових кілерів злочинець-кат шукає,

Щоб ми не чули крику породіль,

У зав’язі невинний цвіт вбиває.

О мій народе, мученик святий,

У Вічності хвилиною мовчання

І Час, і Простір вмить перехрестив

У серці матері молитвою прощання.

Покров Небесний в зорях золотих,

І «Ще не вмерла…» над Майданом лине –

Молитвою сердець усіх святих

Творець Всевишній славить Україну!

                                                                        Тетяна Домашенко

 

Ведуча: Кожна значна історична подія обирає притаманні лише їй  символи. Часом самі не відаємо, чому такий знак ураз з`являється. Вже майже сотню років співали лемки пісню про те, як «пливе кача по Тисині»,  про розмову сина з матір`ю, який сам не знає, де погине, але відчуває, що поляже. Можливо героя пісні кликали фронти Першої чи Другої світової воєн, а можливо, національно – визвольні змагання. Під час трагічних подій на Майлані давня пісня згорьованих лемків «Пливе кача по Тисині» стала смутком душі всього українського народу. А ще незаперечними символами Революції Гідності стали шини, саморобні  щити активістів, бронежилети та каски, пляшки з-під коктейлів Молотова…

Колись приїду до Києва..

Колись я приїду до Києва з сином
Колись…Як цвістимуть  каштани…
Під небом пройдемось високим і синім
Пройдемось  ошатним Майданом…
Торкнуся,  припавши на мить на коліно
Гладкого новенького бруку…
Він все ще  гарячий! Це так неймовірно!
Давай,приклади свою руку…
– То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму  трохи  розради…
– Ні,сину,не  сонце…На цьому ось місці
Горіли колись барикади…
Людей, що піднялись на ці  барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої  сили не було у влади,
Лиш страх,брудні гроші та грати…

І люди боролись… Інайсміливіші
Дивилися снайперу в дуло…
І лилася кров…Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх  імена  прочитати…
Я всіх  називати не стану…
-А що там? Чому стільки  квітів там, тату?
– Це стела героїв Майдану…
– Цікаво?… Навіщо туди  позносили
Ці шини  від  автомобілів?
–Це  замість  вінків…Це  тепер, ніби символ.
Це знаки для всіх  зрозумілі…
Мій  син  промовчить і спитає  останнє:
( Мов  вітром  холодним подуло!)
-Я все розумію…Одне  лиш  питання:
Чому тебе з ними не було?

 Ведуча:  Серед загиблих майданівців  були люди різних верств населення. Юні та сивочолі. Багатодітні батьки та  молоді юнаки. Заробітчани та 

кандидати  наук. Жителі різних куточків України та приїжджі з  ближнього зарубіжжя…Абсолютно різні і такі схожі. Кожен герой повстав проти  насил-ля,несправедливості до своєї країни… Кожен здійснив особистий подвиг –віддав своє життя заради нової України. І це не пафосні слова. Це  –реальність. Герої своїм подвигом показали силу та незламність українського

духу. «Душу й тіло ми положим за нашу свободу»,  - ці рядки  національного гімну у дні  Єврореволюції  стали  пророчими. З ними вистоювали  морозяні ночі.  З ними ішли голіруч на озброєних  силовиків.

 

Одного дня мене спитає син
- "А що це за юнак на цьому фото?
Чому ти плачеш уже декілька годин,
І на обличчі в тебе, мамочко, скорбота?"
- "Це, сину, Нігоян Сергій,
Він перший, хто загинув на майдані,
Один з мільйонів, що у лютий сніговій
Повстав проти  жорстокості  тиранів..."

- "А це, матусю, ось це хто такий,
Що має двох собачок на руках?"
- "Жизневський Міша, сину.." - А у горлі ком терпкий
"Брат-білорус, що вибрав український шлях..."

- "А цього хлопця, мамо, я впізнав,
Це той, до кого ходимо ми часто
Це той, для кого в букет квіти я зривав,
Це Роман Гурик!" - каже моє щастя...

- "А хто оцей юнак? Про нього розкажи" - 
- "Костенко Ігор, він був журналістом
В серденьку пам'ять ти про нього збережи,
Бо в нього, як і в тебе, спорт був життя змістом".

- "Ну а на цьому фото, мама, це ж курсант?
Він на чиїй був стороні, коли стояв майдан?
Який для себе вибрав варіант - 
Свободи чистий дзвін чи шум кайдан?"

- "Це, синочку, Голоднюк Устим,
Той, що був в блакитному шоломі
"Небо падає!" кричати він просив,
Коли в огні тонули ми і в громі..."

- "Тебе, кровинко, прошу, - пам'ятай усіх
У пам'яті і серці бережи їх імена,
Вони життя своє віддали за твій сміх,
Й підняли Україну із самого дна"...

                                                                    Ольга Бойко 11.08.2014

Ведуча: Був ранок 20-го лютого 2014 року. Після трьох місяців протестів країна завмерла 

в  очікуванні і непевності. Майдан був відрізаний від цілого світу: 

метро зупинилося, під’їзди доКиєва блоковані. Саме 20 лютого влада 

оголосила перемир’я. Протестувальники  відтіснили  силовиків від 

монументу Незалежності, звільнили Жовтневий палац та Український дім. 

Раптом по майданівцях відкрили прицільний вогонь на ураження, ймовірно 

снайпери розташувалися на дахахготелів »Козацький» та «Україна».

 

Пісня  Х.Соловій «Небесна сотня»

 

Ведуча: Справжні бої розгорталися в центрі Києва на вулицях Інститутській,  Грушевського, наЄвропейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Навколовибухи, стогін, горе. Спецпризначенці  стріляли у людей, закидали їх  світло-шумовими та газовими гранатами, били, віддавали «тітушкам», які   добивали  майданівців. 

Протестувальники кидали у відповідь бруківку, запальну суміш,  фаєри. Кількість загиблих становила вже понад  десять, поранених – близько 

тисячі. Пізно ввечері  силовики  починають штурм Майдану, займають 

Український  дім та грабують Музей історії   Києва,підпалюють будинок

профспілок, у вогні якого згоріли люди. Тодішня влада  оголосила «анти-

терористичну  операцію», Майдан зайняв  оборонні позиції.  Серед протестувальників  були і зниклі безвісти. Так з’явилася Небесна Сотня.

Лист до матері

Не чекай мене, мамо, додому, бо додому я вже не прийду.

не чинив, мамо, зла я нікому, захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо, бо любити ти вчила мене.

ну, а тих, хто у мене поцілив, людський суд уже не мине.

Ти пробач, що тебе я покинув, що поїхав в далекую путь.

знаю, снайпер цілився в мене,  а попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити! Я ще зовсім не думав про смерть,

та я мусів так рідна вчинити, щоби владі сказати цій "Геть!"

Та не плач, моя рідна матусю. Сонце зійде - ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить, і народ не простить їм цей гріх!

                                                                                М.В. Сковронська 21.02.2014

Потім країна почала дізнаватися імена своїх героїв. Кожна історія викликала гострий, пронизуючий біль, всеохоплюючий гнів та безсилля. Кожна нова

сповідь закарбувалася в пам’яті. Прийшло розуміння, що героїчні  подвиги 

цих звичайних людей не можуть бути забутими.

                                       Пам'яті  Небесної  сотні
Помолимось ми нині за своїх,
За тих , кому відкрите Богом небо
За тих, хто так загинув за своїх,
Не боячись ні кулі,  ні чужих,
Боронячи усіх й чийогось тата.
І плаче тихо чиясь мати,
І в голові  страшенний біль
Сурмить на всю країну мить скорботи
І пам′ятаєм, любимо ми Вас,
І не забудемо до віку тії очі,
Ви будете в росі на рідних тих полях,
В проміннях сонця й під покровом ночі
охоронятимете скільки, буде мочі.
Зустрінем вас у усмішках дитячих,
У серцях рідних, молодих, гарячих
І вільно Ви пройдете в любий дім
І горді всі про Вас згадати
Та тільки зараз тяжко на душі
Бо тяжко Вас усіх нам відпускати
І плаче те майбутнєє лице,
І жаль і туга розриває груди,
І в голові те добреє плече, той героїзм
І дякую за все…                                                             Христина Дівчур

«Вони жили та відійшли у вічність з твердим переконанням, що рабів до раю не пускають», - вважає художник Мар'ян Лунів. На полотні «Причастя до вічності» зобразив Сергія Нігояна та Устима Голоднюка.Останньому було 17,  і у батьків він був єдиним. Наймолодший герой Майдану -  Назар Войтович.

 

Дивися, мамо, день який ясний,

А ти рідненька, так нестримно плачеш…

Напевне, знову, в тім моя вина,

Але, матусю, ти мені пробачиш…

І не тужи над тілом ти моїм,

Страшенних ран тих бачити не треба.

Я завжди буду хлопчиком твоїм

І вітерцем горнутимусь до тебе…

Матусю рідна, так багато нас

Сьогодні полягло за Україну…

Весною ж пахне… Скоро у садах

Лунати буде пісня солов’їна…

 Не плач , матусю, і мені пробач,

Що не вернувся я живим до тебе.

Я буду тут, поки стоїть Майдан,

А потім, мамо, я піду на небо..

 

Ведуча: ГурикуРоману з Івано-Франківська, студенту Прикарпатського

національного університету імені Василя Стефаника, тоді було 19.  Він загинув у Києві 20 лютого від кулі снайпера. Хлопця поховали в Меморіальному сквері по вулиці Мельника в Івано-Франківську, де розташовані могили січових стрільців та вояків УПА.«Зараз або ніколи. Всі на Грушевського. На смерть», - таким був останній запис на сторінці студента у соцмережі.
     «Юнак з очима, які дуже хотіли жити» — такі слова сказав хірург, котрому принесли закривавленого хлопця з великою раною та сильною кровотечею. Він розповів, що це був хлопчина з очима, в яких було шалене бажання жити. А він, як лікар, не міг нічого для цього зробити, бо рана була смертельна.
    Дівчина, яка робила усе можливе, щоб врятувати життя юнака, поділилася в соціальній мережі спогадами про останні хвилини життя хлопця: «Поки я притримувала його руку, щоб поставити крапельницю, він безтями, рефлекторно, інстинктивно (так як він був в комі через тяжку травму) стиснув мої пальці в своїй долоні. Я ніколи не забуду цю, свого роду, спробу втриматися за життя. Ніколи не забуду це останнє рукостискання. Червоний хрест та мітингуючі, які заносили його на носилках в карету швидкої допомоги, кричали : «Тримайся! Героям Слава!!!». З метою вшанування пам’яті загиблих Героїв України комісія з питань перейменування назв вулиць, площ та встановлення меморіальних дощок у м. Івано-Франківську перейменувала вулицю Проектну на вулицю Романа Гурика, а площу перед обласною державною адміністрацією назвали в честь загиблих майданівців площею Героїв Небесної Сотні.

     Пісню  «Колискова для героя»  була  написана франківчанкою  Оксаною Гринів  як  присвята Роману Гурику.  Хай вона стане нашою  даниною пам’яті  усім безневинно вбитим  на Майдані.

 

Пісня «Колискова для Героя»

                                  Звітуємо синочкам ми, як Богу 

Небесна сотня, потім ще і ще -
Звитяга, мужність линули у небо,
А нині ціла армія уже
З небесних вікон дивиться на тебе.
За усіма слідкує на землі
Небесне військо мужніх патріотів
І на своєму ангельськім крилі
Країну підіймає на висоти.
На ці висоти де росте душа,
Звільняємся від бруду і омани,
І ворогам дамо ми відкоша,
Коли полізуть звідусіль незвані.
Переживемо зайд і брехунів,
І зрадників, і ворогів відвертих…
Небесна армія із воїнів-синів
Країні не дозволить вмерти.
І на поріг зневіру не пускай
Звітуємо синочкам ми, як Богу,
Тягар знущань уже і через край,
Але ми подолаємо дорогу.

                                                                  11.08.2016р. Надія Таршин 

Ведуча: Антиукраїнська, антинародна злодійська  влада  сподівалась, що жорстокі каральні заходи придушать спротив народу та, побачивши  жах нею скоєного, ганебно втекла, чим обурила свого господаря – володаря Кремля. Не зумівши утримати  Україну через підконтрольну собі владу, Путін почав військове вторгнення.

Несамовитий  Третій  Рим,

Судомлячись  фантомним  болем

Від  Криму  захищає  Крим,

Себе вкриваючи  ганьбою.

Чергові карлики Кремля

Не усвідомлюють уперто,

Що це давно не їх земля.

Але імперська  хить інертна.

Давно почив СРСР.

Та, не питаючи народу,

Несе  російський БТР

Ніким не прохану «свободу»

«Хотят  лі рускіє  войни?» –

Писав колись поет нещиро.

Не знаю. Тільки їх сини

Уперто не бажають миру.

                                                                                                        В.Чепіжний

Ведуча: Розгубленість нової влади щодо кримських  подій  підштовхнула Кремль на агресію на Сході  України. Та не так сталося,  як хотів  агресор – на спротив піднявся український народ, відкривши непереможний  другий фронт.

 

Відеоролик   пісні «Куля, що вбила мене»

 

Вірш «На снігу розкидані дати»

На траві розкидані датипахнуть кров'ю. Червоні сліди.

І візьмуть до рук автомати  юні хлопці, а не діди.

І підуть у бій за свободу, щоб ти, дурень, ходив не в рабах.

Не потрібні їм нагороди. Тихе "Дякую" на твоїх вустах.

Вони плутають вечір і ранок, забувають,  скільки їм літ.

І нечасто їдять на сніданок,і нечасто їдять на обід.

Кращий друг для них - їхня зброя, забувають з нею про все.

Їм кричать "Герої... Герої!", а від цього біль не мине.

І Війна навіки із ними,всередині кричатиме "Бій!"

В сон прийдуть неживі побратими, подарують мільйони надій.

І, прокинувшись, хлопці заплачуть, не від шрамів і не від ран.

Біль потече солона й гаряча по їх молоденьких щоках.

На Війні міняються долі,на Війні міняють тіла.

І назад ідуть сивочолі,не проживши й половини життя.

На траві розкидані дати  пахнуть кров'ю. Червоні сліди.

В бій ідуть юні солдати захищати мене від біди.

                                                                                     Зоряна Макаренко

Пісня «Дай, Боже сили нашим солдатам»( Слова і музика Христини Панасюк).

 

Ведуча: Дорогі українці!Я сьогодні звертаюся до вас. Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: українська нація народилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної  української крові на чорну українську землю. Українська нація існуватиме  доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її  обороні.

Відкриймо для себе великі заповіти  героїв  України, заповіти, написані для нас, нащадків, кров′ю і потом впродовж тисячоліть. Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема, залежить чи звучатиме гордо і могутньо ім'я «Україна» та  «український народ» в третьому тисячолітті на вершинах людської цивілізації, чи кане воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті.

Не зрадьмо Героїв Небесної Сотні,

Які полягли у священному серці

В ті памʹятні дні, нелютнево спекотні.

Хай попіл Майдану нам стука у серце!

Гадали, що воля нам буде – як море.

А волі поки що – маленьке відерце.

 

І влада така ж, як була – непрозора.

І попіл Майдану нам стука у серце!

Країна на Сході трима оборону,

Гримлять канонади шаленими скерцо.

Та тільки міцніше стають батальйони –

Це попіл Майдану їм стука у серце.

Ми вистоїм, брате. – Інакше не можна.

Іще задамо окупантові перцю!

Чекати недовго – вже майже у кожне

Той попіл Майдану колотить у серце.

                                                             В. Чепіжний. Січень 2015 р.

Ведуча:  Для вас, теперішніх  молодих  українців, в час, коли бути патріотом  серед  своїх ровесників  стало вже не модним, а звичним, нормальним явищем, в час, коли ідея  українського  патріотизму в руках вправних  політиканів все ще  залишається  знаряддям в боротьбі за владу, важливо як ніколи  усвідомити, що нема особи поза людською  спільнотою, нема особистого добра, поза добром народу і держави, до якої ти  належиш, і той, хто  відмовляється бути вірним інтересам  своєї  Батьківщини, свого  рідного народу, буде примушений служити добру чужого народу.

Звучить Гімн України.