Година мужності "Мовчазні свідки розповідають"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета.

Акцентувати увагу школярів на значимості свята Великої Перемоги, продовжувати формувати почуття патріотизму, любові до Батьківщини, відповідальності за свої дії, вдячності солдату-визволителю. Показувати велич подвигу народу-визволителя, що витримав жахи та лихоліття минулої війни, доказово стверджувати, що сьогоднішнє покоління не має права забувати якою ціною дісталась перемога.

 

Епіграф

В житті є пам'ять, що ніколи не вмирає.

Із забуття нетлінне повертає…

Є людський біль, і честь, і слава –

Їх забувати не маємо права.

Обладнання.

Плакати «Мир усім дітям планети!», «Хай завжди буде сонце, хай згине війна!», старі платівки із піснями про війну, фото воєнних років із сімейних архівів школярів, листи із фронту, що зберігаються у шкільному музеї.

 

 

 

Година спілкування – заочна подорож

військовими меморіалами країн учасників

другої світової війни,

підготовлена

вчителем Руденко В. О.

 

 

 

 

 

 

 

Звучить пісня «9 батальйон».

Учитель.

Відлітають у вічність дні, минають роки. І сьогодні ми на порозі 75 річниці Великої Перемоги. 75 років з того дня прийшов довгоочікуваний мир після Другої світової війни, вистражданий, оплачений найвищою ціною – людським життям. Важко тим, хто втратив на війні рідних, важко тим, хто повернувся додому із скаліченим війною тілом, важко тим, хто не почув батьківської поради, дідусевої казки, не відчув материнської ласки. Але сьогодні наша розмова буде не про тих, хто залишився живий, а про тих хто поклав своє життя на вівтар перемоги.

Скільки б не минуло років, але ми з вами не маємо права забувати героїчний подвиг радянського солдата, що не пошкодував своєї крові, свого життя заради прийдешніх поколінь. Я думаю, що кожен із нас поділяє думку, втілену у словах: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Сьогодні у нас день спогадів і тому до речі було б його продовжити словами чудової пісні «Журавлі», в якій символом нашої пам’яті про загиблих є образ птаха журавля.

Звучить пісня «Журавлі».

Учениця читає вірш

Вже весни не вперше травою прикрили

Відмітин війни, навіть цятки малі.

Лиш братські могили, священні могили

Болять, не стихаючи, рідній землі.

Розкидані вони у чистім полі,

Десь при дорозі, у розмай-траві.

Могил отих не обминай ніколи

Поховані у них – для нас живі.

Учитель.

Перша подорож до Білорусії, до меморіального комплексу Брестська фортеця. Сьогодні наша подорож буде по тих місцях, в яких я побувала особисто і які справили на мене незабутнє враження, про що хочу поділитися з вами.

Демонстрація слайдів фотогалереї музею.

 

Учень.

Цей комплекс був створений в честь захисників цитаделі, які перші прийняли на себе удар ворожої армії і місяць утримували оборону. Німецькі війська були вражені мужністю та героїзмом радянських солдат, які не здавалися і в умовах голоду, спраги, мук та болю від поранень до останнього подиху хоробро боролися з окупантами. Саме тому німецькі війська вимушені були оточити цитадель і чекати поки у її захисників закінчаться боєприпаси або вони загинуть від ран та голоду. На фото видно, який шквальний вогонь був спрямований на захисників, навіть камінь не витримував, плавилися стіни цитаделі, а люди на здавалися. Ворожа авіація скидала сотні тон бомб на маленький клаптик землі, казарми та будівлі були зруйновані вщент та все ж герої піднімались із попелу та продовжували боронитися.

 

Звучить пісня «Я сегодня до зари встану»

Учитель

Наступна наша подорож до Хатиньського меморіального комплексу, який споруджено для увіковічення пам’яті мирного населення, яке мученицьки загинуло від рук катів.

Учень

Скорботна тиша. Вона роками зберігає і гуркіт грізного вогню, і надривний плач дітей, і передсмертний крик матерів, і гнівні прокляття стариків, і автоматні черги, і стогін вмираючих від вогню і куль. І раптом цю тишу розтинає приглушений удар колокола, його підтримує другий, третій… Трагедія сталася 22 березня 1943 року. Загін карателів оточив село, що мирно простягнулося в низинці біля соснового лісу. Всіх жителів, від малого до старого зігнали в сарай і підпалили, а тих , хто намагався вирватися із вогню розстрілювали впритул. 149 чоловік, із них 75 дітей, загинули в цій жахливій, пекельній, вогняній печі.

Тепер на місці кожного двору чорніють згарища від хат та височать пічні труби, як обеліски загиблим. Хатинь не одна, 619 сіл разом із людьми спалені на білоруській землі. Урни із їх землею знаходяться тут же на кладовищі сіл. А поряд знаходиться залізобетонна стіна з гратами – стіна Пам’яті – пам’ятник бранцям Тростянця, Масюковщини, Колдичева і іншим концтаборам смерті. Це не може бути забутим!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Учитель. (звучить пісня «Бухенвальдский набад»)

Наступна наша подорож до Німеччини, і моя розповідь буде ще про один меморіал – це концентраційний табір для жінок і дітей Равенсбрюк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Равенсбрюк (нем. KZ Ravensbrück) — концентраційний табір Третього рейха, що розташований на північному сході Німеччини за 90 км на північ від Берлина в однойменному селі поблизу мекленбургського кліматичного курорті Фюрстенберг. Існував з травня 1939 до кінця квітня 1945 року. Був визначений як «охраняемый лагерь заключения для женщин».[1] Один із найбільших концтаборів на території Німеччини. Кількість зареєстрованих бранців за весь час його існування складає більше 130 тисяч чоловік.

Всього з 1939 по 1945 рік в таборі Равенсбрюк було зареєстровано в якості затриманих 132 000 жінок і дітей, 20 000 мужчин и 1000 дівчат «лагеря охраны прав молодёжи Уккермарк».[1] В Равенсбрюці утримувались бранці більш як 40 національностей. Затриманим видавалось полосате плаття і дерев’яні колодки-шльопанці.

За різними оцінками, в концентраційному таборі Равенсбрюк загинуло от 50 000 до 92 000 чоловік.[3] Головними причинами смерті являлись недоїдання, непосильна праця, дуже погані санітарно-гігієнічні умови, що виникли внаслідок розміщення бранців в кількості, що у багато раз перевищує допустимі і систематичні грубі знущання над узниками со стороны штата лагеря.

 

Узников, признанных неспособными к работе, ликвидировали выстрелом в затылок. Каждый день в лагере убивали до 50 человек. Заключённых переправляли в Освенцим и другие лагеря смерти. Так, например, с марта по апрель 1942 года около 1600 «отсортированных» женщин-узниц Равенсбрюка были уничтожены в газовых камерах в Бернбурге.[1]

 

В рамках так называемой «акции 14f13» в Равенсбрюке имело место массовое уничтожение заключённых. В 1943—1944 годах многие узники погибли от инъекции фенолинина.[3] Осенью 1943 года для концлагеря был построен крематорий. Пепел сбрасывался в озеро Шведтзее.

В конце января — в начале апреля 1945 в закрываемом лагере Уккермарк были расстреляны или отравлены газом 5 000—6 000 заключённых лагеря Равенсбрюк.[1] Имена тысяч узников, оказавшихся в этих застенках, так и остались неизвестными. Перед самым освобождением эсэсовцы уничтожили почти все документы.

С 1 августа 1942 года в лагере начали проводить медицинские эксперименты над заключёнными. Опытам подверглись по крайней мере 86 узниц, 74 из которых были польками.

Вторая серия экспериментов была направлена на изучение возможностей трансплантации костной ткани, восстановление костей, мышц и нервов. Суть экспериментов заключалась в следующем: калечили здоровых женщин и накладывали гипс. Для наблюдения за ходом эксперимента, вырезали куски живого тела и обнажали кость. Иногда у заключённых ампутировали здоровую ногу, руку или лопатку и отвозили в концлагерь Хоенлихен, к профессору Гебхардту, где он вместе с другими хирургами СС Штумпффэггером и Шульцем «приставляли» их к другим подопытным.[5] От этих опытов скончалось пять женщин, шесть были казнены, так как получили неизлечимые увечья. У большей части выживших развились пожизненные осложнения.

 

В 1959 году по распоряжению правительства ГДР на небольшой части территории бывшего лагеря был создан «Национальный мемориальный комплекс Равенсбрюк». Комендатура, здание с камерами заключённых, крематорий и подъездная дорога к озеру Шведтзее, а также часть лагерной стены были включены в мемориальный комплекс как подлинные объекты. На берегу озера в качестве центрального элемента оформления была установлена мемориальная стела «Несущая», созданная Виллом Ламмертом. На участках, использовавшихся советскими войсками, сохранились такие здания как патологическое отделение, дезинфекционная установка, пошивочная мастерская, фундаменты бараков, а также лагерные дороги.

 

 

 

 

Учитель

Завершилась Велика вітчизняна війна в Берліні підписанням акту про капітуляцію Німеччини та перемогу Коаліції ( у складі Радянського Союзу, Великобританії та США). На честь такої знаменної події був створений меморіал Трептов-парк.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Про робітників тилу – читання листів з фронту (використати матеріали із шкільного музею).

 

 

Учень

Свічка поминальна… Сьогодні ми запалимо її в пам'ять про тих, хто не дожив до перемоги, чиї імена назавжди залишилися викарбуваними на гранітних плитах меморіалів, тих хто пропав безвісті і до тих чиї останки ще і сьогодні знаходять на полях військових битв. Хвилина мовчання – це наш глибокий біль за цвітом братніх народів Радянського Союзу.

Запалює свічку, хронометр відлічує хвилин мовчання.