Смак хліба-смак життя

Мета: ознайомити  учнів з процесом приходу хліба на наш стіл; виховувати бережливе, шанобливе ставлення до хліба; виховувати повагу до людей праці – хліборобів, показати, що хліб - плід людської праці.
 

Слайд 1

 

Ведуча.  Доброго дня, любі друзі, дорогі гості! Щиро вітаємо вас у нашій оселі.

Ведучий. Запрошуємо вас усіх на хліб та сіль.
І на світлому, як доля, рушникові
Дозвольте вам піднести хліб та сіль.

 

Ведуча. Отче наш...

Учні. Отче наш...

Ведучий . Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...

Учні. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...

Вчитель. Ці слова щоденної молитви знайомі кожному з нас. Цими словами кожна віруюча людина розпочинає свій день. Цими словами ми просимо Бога про все, що потрібне для нашого земного життя. Сотні тисяч слів у нашій мові, але першими за важливістю є Україна, народ, праця, хліб.

            Чи знаєте ви, як пахне життя? Давайте затихнемо на хвильку і відчуємо цей запах... Це пахне хліб. І неповторний запах робить хліб живим, частиною душі кожного з нас. Початок хліба — маленька зернинка. Зернятко хліба нагадує дитину в сповитку. Немовлятко — це іскринка життя у згорточку. Так і зернятко починає колос; безмежний хлібний лан.

                 

Слайд 2

 

Коли і як з'явився хліб на цій землі? Як люди навчилися вирощувати це диво? Чому жодне свято в Україні не обходиться без хліба? Чому така глибока йому шана?

 

1. Із чого почати про тебе мені?
Напевно, я пізно на світ народилась,
Не жала серпом, не була на війні,
Останнім шматком я ні з ким не ділилась.
Донині невміло зав'язую сніп.
(Всміхається знову докірливо мати...)
Скажіть, а хіба щось святіше за хліб
Ми мали — чи будемо мати?
Історіє, дай нам поглянуть назад,
Де кулі і голод і били, й косили...
І дивиться в очі мої Ленінград,
І мовчки рахує могили.
Підводяться мертві і в чергу стають,
Чекають худесенькі діти...
Тут хліб, наше щастя, по краплі дають.
... Ти чуєш, мій сонячний світе?
 

2. А зовсім недавно, в липневії дні,
Розкинувши руки уперті,
Хлопчина рязанський згорів у вогні,
Щоб хліб врятувати від смерті.
Йому вісімнадцять було.
Він не встиг дожить до народження сина...
І колос пшеничний над полем застиг,
Як пісня його лебедина.
А ми? Нам стежками прийдешнього йти,
Нам щастя батьки відібрали у воєн.
Нам треба навчитися хліб берегти
І крихту останню ділити надвоє.
Із жмені пшениці вирощують сніп.
Хай щедрим, як сонце, він буде. ...
Не вірте, ніколи не черствіє хліб!
Черствіти уміють лиш люди.
2. Сонцем, що сяє в небесній блакиті,
пахнуть скориночки скиб.
Є найзначніша дума на світі —
дума про Хліб.   (Т.Савків. «Хліб»)

 

Вчитель. Легенда розповідає, що колись у стародавній Греції сину царя Елівсіна юному Триптолему богиня родючості Деметра дала насіння пшениці і наказала висіяти його в зоране поле. Тоді він першим на землі тричі зорав поле і кинув у ріллю золоте зерно. Віддячила нива сторицею.

 За велінням богині проїхав Триптолем на колісниці, запряженій крилатими кіньми, свої країни і навчив людей землеробству. З тих пір і з'явилися хлібороби.

               Це легенда. А якже було насправді? Як починалося хліборобство? Хто вперше почав випікати хліб?

 

Слайд 3

 

Учень.В усіх кінцях світу вчені-археологи знаходили стоянки первісної людини. І скрізь було зерно. У країнах Сходу — рис, у Південній Америці — кукурудза. Коли ж людина відкрила злакові рослини?

Учениця. Ніхто не знає точної дати. Було це дуже давно. У закіптюженому склепінні печери полум'я освітило похмуре обличчя хранительки вогню — старійшини племені. Чоловіки вкотре повернулися з полювання ні з чим. Невдача за невдачею переслідувала плем'я.

 

Учень. На світанку старійшина сама вирушила шукати їжу. Поблизу стоянки всі їстівні кореневища були зібрані. Довелося йти далеко. У пожовклій уже траві, в чагарникових заростях вишукувала вона хоч що-небудь їстівне. Зупинилась у видолинку, по якому протікав струмок, опустилася до нього. «Хоч би що-небудь знайти!» — думала жінка. І раптом на протилежному схилі побачила незнайомі рослини. На їхніх стеблах погойдувались колоски. «Що в них?»

 

Учениця. Жінка перейшла струмок, схилилась до однієї з рослин. З колоска на долоню впали золотаві зерна. Жінка, кинула їх до рота, пережувала їх. Це харч! Ось де порятунок! З того часу, на які б злакові рослини не натрапляла людина, знахідка виявлялася щасливою. Борошнисті зерна давали приємне відчуття ситості, допомагали пережити тяжку зимову пору, коли так бракувало харчів.

Учень.З часом людина сама навчилася сіяти і збирати хлібну рослину. Хліб скорився людині, виріс там, де вона забажала. Так хлібне зернятко прив'язало людину до землі: вона вже не блукала лісами в пошуках їжі, а поселилася біля хлібного поля — пшеничного, рисового, житнього. Близько семи тисяч років тому поселення хліборобів виникли на берегах Дністра, Південного Бугу, Дніпра.

 

Ведучий. З трепетом душевним,  з любов'ю ставилися наші предки до землі  - своєї годувальниці. Земля виступала найбільшим мірилом усіх цінностей, добробуту людей. Радісно збирати вирощене хліборобу, тяжко споглядати голу ниву в рік неврожайний.

 

Слайд 4

 

Вчитель. Які ж були звичаї і обряди, пов’язані  з хлібом?

Учень.Виїжджаючи восени, навесні в поле орати, обов'язково молились усією родиною. Далі господар кропив плуга, волів сумішшю з трьох вод:и вечірньої, йорданської і стрітенської — щоб благополучно, швидко й добре роботу закінчити. Волів та реманент обкурювали ладаном і примовляли: «Господи, поможи в добрий час почати і в добрий час пожати».

 

Учениця. Початок сівби. Сіяти, як і орати, виходили лише чоловіки. Сівач виїжджав  поле рано, поки ще не ходили люди. Відкривав ворота, промовляв: «Благослови, Господи, в путь святого хліба сіяти».

Учень. Святкова пора збирання урожаю. І перед початком жнив, і під чає праці на ниві і закінчуючи роботу, люди співали пісні, передаючи в них свої почуття, надії, хліборобські хвилювання. Дуже урочисто закінчувались жнива. Дожинаючи ниву, женці залишали жмуток пшениці або жита, зв'язували його, витрушували зерно на землю, щоб добре родила. З квітів та колосся сплітали вінок і одягали на голову найкращій жінці-жниці. «Останній сніп», прикрашений квітами та стрічками, несли в село, співаючи пісень.

 

Слайд 5

 

Вчитель. Батько Василя Сухомлинського, відомого українського педагога, писав: «Коли я підріс, моя мати передала і мені запашну хлібину в чистій полотняній торбині, а поряд лежав батьків лист: «Не забувай, синку, про насущний, пам'ятай, хто ти і звідки вийшов, пам'ятай, як важко дістається цей хліб. Пам'ятай, що твій дід, мій батько — Омелько Сухомлинський, був кріпаком і помер за плугом на ниві. Ніколи не забувай про корінь народний. Не забувай, що поки ти вчишся, хтось працює, добуваючи тобі хліб в поті чола!».

 

Слайд 6

 

Вчитель. Шана до Хліба закріпилась у народних звичаях. На покуті під образами, що є в хаті священим місцем, колись завжди лежала на столі покрита рушником паляниця. Кожен шматочок хліба з`їдали повністю, не залишаючи куснів, щоб силу не залишити. Хліб не можна викидати у сміття, навіть хлібні крихти слід зібрати у долоню і з`їсти, або ж віддати худобі чи птиці. Знайдений на дорозі окраєць хліба потрібно обтрусити і покласти на високому місці для пташок. Коли випадково кусінь хліба упаде на підлогу, селяни його піднімають і цілують – перепрошують, у хліба ж бо ніжки короткі, впаде зі столу і може ніколи більше туди не повернутися. Про хліб не можна казати, що він поганий, він може бути лише невипечений, глевкий, сирий, підгорілий, зачерствілий.
 

Учениця. Здавна хлібу надавали круглої форми, ототожнюючи його із сонцем. Якщо у домі пахне хлібом – тут злагода і щастя, якщо в державі колосяться хлібні поля — тут мир і достаток. Хліб — це честь, хліб — це рука допомоги, хліб — сила, могутність держави. Хліб — це святість. В Україні щоденно пекли житній хліб. Якщо борошна до нового врожаю не вистачало, домішували висівки, товчену картоплю, гарбуз, суху лободу. Вчиняли його на заквасці, місили у дерев’яній діжі. Випікання хліба мало свої правила, було цілим обрядом. Порожню діжу, прикриту рушником, ставили на покуті.
 

Учень . В Україні пекли хліб переважно з житньої муки, що зі здивуванням засвідчували іноземні мандрівники. Українців же, які «ходили» в чужі землі, дивував солодкий, як мед, пшеничний хліб, яким харчувалися європейці.

Учениця. Але у другій половині XIX ст. із зубожінням великої частини українських селян житній хліб без домішок ставав рідкістю. На півдні сіяли більше пшениці, тому в цьому регіоні забезпеченість пшеничним хлібом.

 

Слайд 7

 

Учень. Хліб у кожній хаті обов'язково лежав на столі, а біля нього клали сіль. В Україні хліб-сіль на вишитому рушнику — найвища ознака гостинності народу. З хлібом-сіллю вперше входили до нової хати.

Ми хлібом-сіллю друзів зустрічаєм,
Хай в світі буде більше в нас братів,
Хай в кожній хаті будуть короваї,
Щоб люд ніколи хліба не просив.

 

Учениця.З давніх часів батьки навчали дітей своїх традицій — берегти хліб. Паляниця мала неодмінно лежати на столі, і ніхто, навіть діти,  не насмілювалися покласти її догори. І немовля разом з материнським молоком уживало хліб: йому давали обгорнуту в полотняну тканину «м'якушку-смоктунця».

 

Вчитель. З хлібом пов'язано багато традицій, його цінують всі народи. Гарний звичай в Україні — обсипати зерном молодих, новонароджених. Хай зерно доброти і поваги до хліба зринає в їхню душу! А які традиції знаєте ви?

 

Учениця . З хлібом проводили до армії. З хлібом зустрічали тих, хто повертався з війни. Хлібом поминали тих, кому не судилося повернутися.

 

Учениця. Жодне українське весілля не обходилося без запашного короваю, а до нього випікали ще й шишки, калачі. Пекти коровай запрошували жінок, в сім'ї яких була злагода. На корж «підошву» наліплювали шишки, птахів. У найбільшу шишку втикали свічку, запалювали її і саджали коровай у піч. А на весіллі староста вирізав верхівку короваю і підносив на тарілці молодим. Дітям дарували шишки. Оздоблення короваю голубками уособлювало побажання продовження роду, щасливого подружнього життя, достатку.

 

Вчитель.За всіх часів і у всіх народів було найбільшою святістю, коли лежав на столі хліб. Його присутність народжувала поетів і мислителів, сприяла появі пісень і дум, продовжувала родовід, і навпаки, коли він зникав — неодмінно приходило лихо.

             

Слайд 8 -9

 

   Лихо прийшло на Україну в 1933 році. Цей період історії називають голодомором, коли тисячі людей загинули від штучно створеної нестачі хліба. Люди рятувались від голодної смерті, як могли. Вони їли макуху, коріння, листя, виловлювали для їжі котів, собак, ховрахів та іншу звірину, вживали мертву конину і навіть було людоїдство. Селяни хотіли вижити. Вони йшли до сільського млина з надією дістати хоча б трохи борошна. Але все борошно відправлялось прямісінько в Москву. В романі «Жовтий князь» Василь Барка цю подію описував так: «Гурти селян в розпачливій застиглості: худі, як обгорілі стовпці, в лахмітниках замість одежі, приковані поглядом до брами. Там їхній хліб, що здобули в кривавиці чола, там борошно! — можна спекти буханчик і вижити, і врятуватись...». Невеличкий кусок хліба рятував людей від голодної смерті: «Я чую: з'їм хліба хоч скибку, і видужаю. Хліб— це мені лікарство» — так говорив Петрун — герой роману «Жовтий князь». «Справді він споживав хліб, як цілющу живність, тримаючи обома долонями так, що ні крихта не посипалась додолу: скінчивши, сказав: «Слава Богу, я з'їв хліба!». З яким болем і щемом в душі дивилась родина на останню хлібину!

 

Слайд 10 - 11

 

Вчитель. А під час Великої Вітчизняної війни хліб видавали за картками. Які дорогі були ці картки! Загубити їх – трагедія, страх, що хліба більше не буде, і ти помреш голодною смертю. Денна норма робітника становила 250 г, службовця і дитини  - 125 г.

(Вчитель показує шматочки хліба)

 

Вчитель. Скрізь було голодно. Місто Ленінград (сьогодні Санки-Петербург) було оточене ворожими ордами. Фашисти думали, якщо не вогнем знищити, то задушити голодом нескорене місто. Гірше всього було дітям. Коли помирають дорослі – це тяжко, але зрозуміло. А смерть дітей свідомість сприймати відмовляється.

 

Слайд 12

 

Ведуча. Тане Савичевой было столько же лет, сколько мне теперь. Она могла бы давно уже вырасти, стать учительницей, но навсегда осталась девчонкой… Она была певуньей. Всегда пела. Ей хотелось декламировать стихи, но она спотыкалась на словах: спотыкнется, а все думают, что она забыла нужное слово. Она пела потому, что когда поешь, не заикаешься. Ей нельзя было заикаться, она собиралась стать учительницей. Ее везли из осажденного Ленинграда на Большую Землю, а Дорога жизни не помогла ей. Ее убили фашисты. Ни пулей, ни снарядом – голодом. Не все ли равно, чем убивают. Может быть, пулей не так больно, как голодом?..

 

Ведучий: Среди обвинительных документов, представленных на Нюрнбергском процессе, была и маленькая записная книжка, которую вела двенадцатилетняя ленинградская девочка Таня Савичева. В книжке девять страниц, на шести из них - даты. Шесть страниц - шесть смертей.

 

Слайд 13

 

Таня: "28 декабря 1941 года Женя умерла...

Ведуча: Если просто хочешь есть, это не голод – поешь часом позже. Голод – когда изо дня в день голодает голова, руки, сердце – все, что у тебя есть, голодает. Сперва голодают, а потом умирает.

Таня: Бабушка умерла 25 января 1942-го.

Ведучий: Бабушка посылала Таню за керосином и хлебом, рассказывала сказки и всегда была рядом.

Таня:  17 марта - Лека умер.

Ведуча: У Леки был свой угол, отгороженный шкафами, он там чертил. Зарабатывал деньги черчением и учился. Он был тихий и близорукий, в очках, и все скрипел у себя своим рейсфедером. Где он умер? На кухне, где маленьким слабым паровозиком дымила «буржуйка», где спали, раз в день ели хлеб. Маленький кусочек, как лекарство от смерти. Леке не хватило лекарства…

Таня: Дядя Вася умер 13 апреля 2 часа ночи 1942 г.

Таня:10 мая - дядя Лёша в 4 часа дня.

Ведучий: Тане Савичевой становилось все хуже. Она давно перестала петь и не замечала, что заикается. Она уже не играла в учительницу. Но не сдавалась – жила. Наступила весна. Таня высохла, вымерзла, стала тоненькой и легкой. У нее дрожали руки и от солнца болели глаза. Фашисты убили половину Тани Савичевой, а может быть, больше половины. Но с ней была мама, и она держалась.

Таня: Мама 13 мая в 7часов 30 мин утра 1942 года.

Ведуча: Таня не написала слово «умерла», у нее не хватило сил написать это слово.

Таня:  Савичевы умерли. Умерли все.

Таня:  Осталась одна Таня.

 

Слайд 14

 

Ведучий: Таню обнаружили служащие специальных санитарных команд, обходившие ленинградские дома. Когда ее нашли, она была без сознания от голода. Вместе со 140 другими ленинградскими детьми в августе 1942 года девочку эвакуировали в село Красный Бор Горьковской области. Врачи два года боролись за ее жизнь. Таню перевели в расположенный в том же районе  дом инвалидов с более квалифицированным медицинским обслуживанием. Но болезнь уже была неизлечимой. 24 мая Таню перевезли в Шатковскую районную больницу. Там 1 июля 1944 года она и умерла. Ее похоронили на поселковом кладбище.

 

Слайд 15

 

Ведуча: Таня Савичева не стреляла в фашистов и не была разведчиком у партизан. Она просто жила в родном городе в самое трудное время. Но, может быть, фашисты потому и не вошли в Ленинград. Что в нем жила Таня Савичева, и жило еще много других девчонок и мальчишек, которые так навсегда и остались в своем времени…

 

Вчитель. Нині нерідко можна почути: той, хто не голодував, ціни хлібові не знає. Може, у цьому є справді доля істини. Проте, здається мені, основним критерієм суспільного ставлення до хліба є рівень нашої загальної культури. Тож виховуймо кожний в собі святе ставлення до хліба.

         А скільки хліба можна побачити щодня на смітнику! Уявіть собі, якщо кожен житель нашого невеликого міста викине 100 г хіба в день, то це буде 35 тон знищеного хліба! А якщо це місто з мільйонним населенням, то можна зрозуміти, скільки десятків гектарів ми щодоби знищуємо з лиця землі. Бездумно знищуємо.

 

Вчитель. А хліб викидати ніколи не можна. Це –гріх. Навіть із черствого хліба можна приготувати безліч смачних страв. І зараз наші господині поділяться своїми секретами.

(Презентація рецептів)

 

Слайд 16

 

Ведучий. Хліб на столі. Зайшовши до хати, порадіймо йому, освятімося його терпким запахом, віддаймо пошану тим, хто зростив, виколосив і змолов у семи млинах муку, рукам, які подарували духмяні, схожі на сонце паляниці.

 

Слайд 17

 

Ведуча. Хай завжди він — совість наша — буде в хаті, лежатиме прикритий вишитим рушником, свіжий і святий, і найпершою молитвою нашої духовності воздається хвала хлібові.

Вчитель.Знімімо перед ним капелюхи, уклонімося, аби одвічно він був на нашому столі, щоб не черствів, бо, як мовлять народні вуста, коли черствіє хліб, то і душі черствіють, а відтак, якщо черствіють душі, неодмінно зачерствіє хліб — наша совість.

             Це одвічне, як життя, мірило має бути нашим гаслом, нашою молитвою. Не на сьогодні й не на завтра — на все життя.

 

Слайд 18

 

Вчитель: Давайте відгадаємо загадки:
- Одгадайте  загадку: кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни. (Озимина)
 

- Ноги на полі, середина надворі, голова на столі. (Корінь, стебло, зерно)
- Ріжуть мене ножакою,
Б’ють мене ломакою,
За те мене отак гублять,
Бо всі мене дуже люблять. (Хліб)
 

- Виріс в полі дім, зерна повно в нім, стіни позолочені, ще не обмолочені. (Колос)
 

- Без рук, без ніг, а підперезаний. (Сніп)
 

- Не золотий, а жовтий, не дід, а з вусами, не сам буває, а з друзями розмовляє. (Колос)
 

- Б’ють мене, товчуть, ріжуть, а я все терплю, усім добром плачу. (Хліб)
 

- Круглий, мов сонечко, щедрий, мов літечко, на черінь просунеться, стоїть — красується. З печі — на блюдо, їжте мене, люди, на здоров’ячко. (Коровай)
 

Слайд 19

 

Вчитель: Так, правильно, коровай. А зараз ми гостинно запрошуємо вас скуштувати наш рум’яний коровай.