Година спілкування. "День партизанської слави"

Виховна година до Дня партизанської слави.

Мета: навчальна: розширити знання учнів про партизанський рух в Україні та в рідному селі у;розвиваюча: розвивати вміння виступати із повідомленням перед аудиторією, артистичні здібності в декламуванні поезій; виховна: сформувати в учнів інтерес і повагу до історичного минулого нашої Батьківщини; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до України, пошану до ветеранів війни.

Методично-дидактичне забезпечкння: технічні засоби (ноутбук),  фонограми пісень,  фото воїнів, виставка малюнків, літератури.  

Хід уроку

Звучить пісня"Священная война"

Учень: Ми не діти війни,
Лихоліття страшного не знаєм.
Із книжок про війну, про бої читаєм.
Ми не діти війни,
Ми дітьми її пітьми не були.
Ми у мирі, у щасті, у тиші росли.
Але пам’ять про те, що творила
Кривава війна,
В наших душах ожива.

Вчитель: 22 вересня, у День партизанської слави з почуттям безмежної подяки й любові ми віддаємо данину поваги ветеранам антифашистського опору: колишнім підпільникам і партизанам, захисникам і визволителям рідної землі – усім, кого ми з гордістю називаємо народними месниками.

Учениця: Найважчі та найжорстокіші випробування випали на долю нашого народу у роки Другої світової війни. Мільйони українців пройшли крізь це пекло і не скорилися.

Вчитель: У Велику Вітчизняну війну самовіддані патріоти Баришівського району, як і решта наших співвітчизників, показали всьому світові небачений героїзм та велич духу українського народу. Ніхто тоді не шкодував свого життя, відстоюючи рідну землю. Вони боролися за Батьківщину, за світле майбутнє наступних поколінь. У перші дні війни гітлерівські війська не очікувано зіткнулися з палким патріотизмом радянських громадян. Із 24 червня по 7 вересня 1941 року в Червону армію з Баришівського районупризвали 6 тисяч осіб, зокрема з Лехнівки пішли на фронт 200 односельчан. Треба відзначити, що лехнівчани брали участь в обороні міста Києва в лавах Південно-Західного фронту. Старі чоловіки які лишилися у селі, жінки і молодь робили все, що було в їхніх силах,аби допомогти армії в її титанічній боротьбі: створювали винищувальні батальйони, вивозили на Схід машини й устаткування, гнали у тил худобу. Зокрема, Параска Чесніша у фонд оборони віддала свої заощадження в сумі 14 тис. карбованців.

Учень: Йшли селом, йшли селом партизани,
По землі українській, невільній землі.
І у кожного зброя була за плечами,
І у кожного смуток і біль на чолі.

Учениця: Їм сумно за всю Україну,
За ту спалену хату, за зрубаний сад,
За ту пісню, що чув ти колись, солов’їну,
Але їм вже не було дороги назад.

Вчитель: Згадуючи таких людей і доблесні їхні справи, маємо завжди пам’ятати, що партизанський рух, як і все пов’язане з минулою війною – це вічно жива історична пам’ять, яка повинна вчити повазі до минулого та виховувати почуття патріотизму не гучними гаслами, а ділом.

Учень: Стоїть обеліск, в нім скорбота німа,
Що в селах, містах синів вже нема.
Лиш вогники - квіти їм люди кладуть,
Лиш сльози вмивають синів імена,
Що їх за собою забрала війна,
Що їхні серця уже довгі літа
Земля українська в собі пригорта.

Учениця: Все менше й менше залишається ветеранів серед нас. Ми - останнє покоління, яке ще може почути про Велику Вітчизняну війну від її учасників. І один із найголовніших наших обов'язків перед тими, хто залишився - пам'ятати про подвиги наших ветеранів.

Вчитель: Жителі Лехнівки чинили постійний опір окупаційним властям, відмовлялись працювати, знищували хліб і худобу, що намічались для вивезення до Німеччини. Наші односельчани внесли свій достатній та гідний вклад у перемогу над нацизмом. За період Великої Вітчизняної війни в лавах Червоної армії воювало 313 лехнівчан, 119 з них загинули смертю хоробрих.
Варто зазначити, що більш ніж 100 жителів села за бойові заслуги на фронтах Великої вітчизняної війни були нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.

Учень: Особлива відзначились у боях: рядовий Михайло Олексійович Булах, нагороджений 8 орденами і медалями; генерал-майор авіації Павло Олексійович Загайний (провів 948 бойових вильотів, з них 486 вночі як штурман-бомбардувальник), нагороджений двома орденами Вітчизняної війни І ступеня, двома орденами Червоної Зірки та багатьма медалями; рядовий Лаврін Семенович Бобро; майор Микола Григорович Костюк; капітан Микола Констянтинович Тоцький; рядові – Михайло Михайлович Худоба, Дем’ян Карпович Костенко, Іван Семенович Євтух та багато інших.

Учениця: Крім цього, жителі села свято шанують пам’ять героїв, що загинули в боях за Батьківщину. Одним із них був льотчик-винищувач Юрій Васильович Сагіров, за національністю грек. На його рахунку 19 бойових вильотів і три збитих німецькі літаки (Ю-88 та два МЕ-110).
Із 28 лютого 1943 року, пролітаючи над Лехнівкою, він натрапив на 4 німецькі літаки – “Мессершмідти” – і задавав їм відчайдушного опору. Уміло маневруючи, Юрій Васильович розладнав бойовий стрій ворожих літаків. Підбив два з них, і ті змушені були втікати з поля бою. На третій літак, не маючи боєприпасів, він пішов у лобовий таран, але німець звернув убік. У нерівному бою Сагіров не помітив, що небезпека чекає його за спиною, і лише четвертий літак його підбив. Тяжкопоранений він не встиг вивести бойову машину із крутого піке і впав у трясовину неподалік від витоку невеличкої річки, між селами Лехнівкою та Жуківкою.
Лише через 20 років, у 1963-му, на глибині 8 метрів відкопали останки героя. Без доступу повітря добре збереглися партійний квиток,довідка про поранення,орден Вітчизняної війни, яким він був нагороджений ще за бої на Курській дузі, зброя та карта.
Пізніше останки героя перепоховали біля братської могили і поставили гранітний пам’ятник, а всі речові знахідки передали до Сочинського історичного музею, за адресою проживання його батьків. Згодом було названо на честь Ю.В.Сагірова одну з найбільших вулиць села.
Минуло багато часу, але прийдешні покоління свято шанують пам’ять героя. Його подвиг був і залишиться зразком вірності рідній Вітчизні.

Учень: (У супроводі мелодії ”Журавлі” , муз. Я. Френкеля,сл. Р. Гамзатова) Білий сніг покрив криваву січу… Сколихнув тривожну тишу крук... Тут усі, хто ворогу назустріч Не підняв над головою рук. Впав і я тут на безкраї доли У землі і сонця на виду. Впав тому, що рідний край ніколи Не хотів оддати на біду. Син землі… землею знову стану За всіма законами буття. Я здобув найбільшу в світі шану – Врятував нащадкові життя. Я не прагнув слави світової, Встав, як сотні тисяч, на заброд. Впав я безіменним у двобої, Буду жити в імені НАРОД.

Вчитель: Починаючи з вересня 1943 року, війська 1-го Українського фронту стрімко просувались до Дніпра, ворог зазнавав поразку за поразкою. Із 21 по 23 вересня 1943 року війська 136-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника І.М.Пузикова і танкісти гвардійської армії П.С.Рибалка визволилиБаришівський район від німецьких загарбників, а с. Лехнівку – 174-ма стрілецька дивізія під командуванням батальйонного комісара Ф.А.Бабенка.

28 жовтня 1944 року остаточно було звільнено територію України від фашистських загарбників.

Час швидкоплинний. Роки відлітають у вічність, залишаючи все далі і далі від нас біль тієї війни, але не згасає пам’ять про тих, хто ціною власного життя захищав свою країну, майбутнє своїх дітей, наше з вами сьогодення. «Ніхто не забутий, і ніщо не забуте!..»

Учениця : Іменем доньки, що батька не знає, Іменем матері, що сина не має, Іменем жінки, що овдовіла,Іменем матері, що посивіла.

Учень : Іменем пам'яті з роду до роду, Іменем чесним, священним народу.

Вчитель: Отже, щоб до будь - кого з нас в дім не прийшла біда, щоб не погасли ніколи сонце, воля, світло на кращій з планет скажемо війні

Всі: НІ, НІ, НІ!

Вчитель. Нехай День партизанської слави передається з покоління в покоління і надалі, нехай зберігає у наших серцях такі поняття як Батьківщина, честь, обов'язок і пам'ять.