До розіграшу
залишилось:
16 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Година спілкування на тему: “Герої не вмирають”

Про матеріал

Назва: Година спілкування на тему: “Герої не вмирають”

Автор: Воробйовська Любов Іванівна,старший вчитель, класний керівник 9-А класу.

Ладанська гімназія, Прилуцький р-н, Чернігівська обл.

Анотація: Розробку години спілкування побудовано на основі документальних та відеоматеріалів, фотодокументів, авторських віршів та поезій про події на Майдані . Використано мультимедійне обладнання, диск з записом презентації. Що дає можливість реалізувати мету: формувати у молодого покоління почуття патріотизму та любові до України, до своєї історії та утвердження духовних заповідей; розвивати вміння школярів аналізувати та узагальнювати навчальну інформацію, вміння виразно декламувати, артистичні здібності; виховувати особисту стурбованість кожного учня за все, що відбувається навколо; вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні, сприяти формуванню патріотичних почуттів.

Такий захід допомагає учням осмислено засвоювати мету години спілкування, виховувати бажання стати гідними громадянами України. А також спонукає до написання власних віршів патріотичної тематики. Викликає зацікавленість до історичних та політичних подій пов'язаних з Українською державою.

Зміст архіву
Перегляд файлу

Година спілкування на тему: « Герої   не вмирають »                                                                                                                       

 

Слайд 1

 

Мета. Виховання у молодого покоління патріотизму та любові до України , до своєї історії та утвердження духовних заповідей.

Обладнання: мультимедійна дошка, слайди, викладка літератури «Герої не вмирають», свічка, відеоматеріали.

Там, де мир і тепло,

 Їм би краще було,

 Але доля героїв така є:

 Вмить усе – шкереберть

 Перемога чи смерть.

  Бо ж -

  До раю рабів не пускають.

                                                                                                                                         Анна Багряна (21.02.2014)

                                                                                                                                                  Слайд 2

 

 

                                                     Хід заходу

Слово учителя.

Історія будь-якого народу містить періоди, дати, які є вирішальними і доленосними в його житті. Ми повинні пам’ятати і не забувати героїчні сторінки, коли проливали кров патріоти. Адже хто не знає минулого, той не вартий майбутнього.

 Україна не раз піднімалася з колін. Побита і ціла в ранах, та нездоланна для ворогів своїх, вона йшла ворогу під кулі, щоб захистити всіх своїх дітей. Терновим шляхом дійшла Україна до сьогоднішніх днів.

Випробувань, що випали на нашу долю вистачило б на декілька поколінь. Героїзм, мужність, прояв українського духу сколихнули світ. Слово «Майдан» стало символом нескореності. Слово «війна» увійшло болем у наші серця. Ми стаємо свідками і учасниками народження нової української нації.

Ми непереможні, ми єдині, ми гідні – це, мабуть, головне, що хочеться показати всьому світу. Але на шляху до Волі та Свободи Україна понесла невиправдані жертви, втратила найкращих синів та дочок.  Та герої не вмирають!

Звучить авторський вірш    «Зима, що нас змінила»  (запис)                                                               Слайд 3

Зима, що нас змінила,

Дарувала нам немало

І радісних, й величних,

І болісних хвилин.

І кожен зрозумів там,

Що разом -  нас багато

І нас не подолати ні за яких причин.

Ті, перші, ще не знали,

Що усього за тиждень

Майдан збере мільйони

І вистоїть всю зиму,

Здола жорсткі морози

І найстрашніші ночі,

І всі криваві днини.

В наметовім містечку,

У сивому диму

Злилися схід і захід

В одну міцну сім’ю.

Бої були жорстокі,

Протистояння - сильним.

Але протест героїв

Вже здивував весь світ.

Майдан тримавсь і вижив.

Бо  був як моноліт.

Саме два  роки  тому на Майдані полилась перша кров. У ніч на 30 листопада 2013-го мирних активістів, переважно студентів, жорстоко розігнали з Майдану. Ця сумна подія стала однією з ключових у новітній історії України, точкою неповернення. Так починалась Революція Гідності.                                       Слайд 4

Після кривавого розгону Майдану активісти почали відстоювати не стільки  курс України до Євросоюзу, як боротися за права та свободи людини, за демократію.

Ведучий. Дата 21 листопада 2013 року як і дата 18 лютого 2014 року назавжди увійде не тільки в історію України, а й міцно закарбується у пам’яті та серцях українців.  21 листопада 2013 року розпочалася Революція гідності. Народ України виступив за свої права, подав голос, не почути якого вже було неможливо.

Ведуча. Так символічно, на Майдан Незалежності вийшли спочатку десятки, сотні, а потім і тисячі звичайних українців для того, аби відстоювати саме ті принципи демократії та свободи, які має гарантувати незалежна держава.

Ведуча. Для багатьох учасників Євромайдану Революція гідності почалася з жорстокого побиття студентів у ніч на 30 листопада. «Коли дізнався, що студенти вийшли до стели Незалежності висловити свій протест, вирішив їх охороняти. Жах, який ми пережили тоді, годі передати словами. Спецназівці взяли в коло молодь і почали бити кийками і ногами, відтісняючи під стелу. У нас узагалі нічого не було для оборони, щоб хоч чимось відбиватися. Кільце під стелою звужувалося, і я намагався хоч якось захистити дітей. Спецназівці і мене «спустили» по сходах донизу. Не знаю, як я собі ребра не поламав і звідки в мене взялися сили, щоб знову кинутися на допомогу. На моїх очах з Майдану забрали дівчинку, якій спецназівці кийками перебили хребет. Донині не розумію — за що били? Хто за це відповість?» — запитує 66-річний будівельник з Івано-Франківська Михайло Семенюк.           

 Ведучий. Із того кривавого побиття почався Майдан і для 17-річного Андрія Грицая з Тернопільщини, який у ту ніч був у центрі столиці з дівчиною. «Ми спілкувалися, слухали виступи. У ту ніч, коли «Беркут» почав нападати на молодь, я дуже злякався за свою дівчину — вона стояла з іншого боку стели. Я кинувся її рятувати і потрапив під потужну «роздачу». На мене напали і почали безжально бити, найбільше — по печінці. Я ледь втримався на ногах. Коли знайшов дівчину, у неї була істерика — кричала несамовито. У неї вся рука була синя. Згодом довелося звертатися до психолога», — згадує хлопець і ставить риторичне питання: «За що?». Сам Андрій після того побиття кілька тижнів лікувався в обласній лікарні. А тоді — повернувся на Майдан. Був до останнього, доки 20 лютого не отримав серйозне поранення в ногу. Заліковувати рани довелося навіть в Естонії. А тоді — знову на Майдан.

 Ведуча.    Коли стало зрозуміло, що люди не розійдуться, владою було прийняте жорстоке рішення. Ввечері 18 лютого журналісти у екстрених випусках новин зі сльозами на очах повідомили «Почалася так звана зачистка Майдану». Проти людей, які були озброєні палицями та щитами випустили бронетранспортери, важку техніку та спецзагони «беркутівців».     

Ведучий. Але опір українського народу не слабшав. Майдан не вдалося розігнати. Розуміючи це кримінальна влада вирішила: оскільки не можна розігнати – можна розстріляти. 19-го та 20-го лютого 2014 року Майдан Незалежності рясно вкривався людською кров'ю. Протестувальників розстрілювали зі снайперських гвинтівок. Про це свідчать знайдені кулі, пробиті щити та те, як професійно вражалися «мішені».

Ведуча. День 20 лютого 2014 року став найчорнішим днем в історії  незалежної України. А сто загиблих назавжди увійшли в історію як Небесна сотня.                                                                                       Слайд 5

  Авторський вірш «Сумні роковини»

Сьогодні роковини дій Майдану.

З небес за нам и сотня спогляда.

Чи ж не даремно ті були  часи криваві

Й за вільну Україну віддані життя.

В той день так ясно сонечко сіяло.

Ніщо не віщувало нам біди.

Хіба ж могли ми смерть передбачати

Від мирної беззбройної ходи.

Аж раптом кулі, постріли, удари.

І перші жертви, Маріїнський, кров і чорні хмари,

Знущання, крики, відчай, дим, вогонь…

В тяжкі хвилини ми до Бога лиш взивали,

Один другому не шкодуючи долонь.

На допомогу бігли тим, хто падав,

Когось щитом прикривши, а когось тягли вже на щиті.

Палили шини, димом огорнувшись,

Для захисту бруківку і коктейлі закидали.

Та, раптом, «Профспілки» хтось підпалив…

А там чиєсь життя вже догорало

І ти, воюючи з життям, ішов туди.

Народ наш об’єднавсь у ті тяжкі хвилини.

Хто на Майдані був, той ціну життю знав.

І не мав сумніву а ні на хвилину,

Що нову вже державу будував.

За кілька днів пішла Небесна сотня

І, проводжаючи її в останню путь,

Ми поклялись: «Герої – не вмирають!»,

Вони як ангели на небі Україну бережуть.

 

Ведучий. Мабуть, не помилимося, якщо скажемо, що Майдан змінив усіх: і його прихильників, і противників... Ще не загоїлися рани ні тілесні, ні душевні. Досі на вулиці Небесної Сотні, яка стала своєрідним меморіалом, лежать квіти і горять свічки у пам’ять про загиблих. І коли проходиш повз, огортають неоднозначні почуття — радість і смуток.                                                                                    Слайд  6

Ведуча.  На жаль, і через 2 роки відповіді на запитання: що ж сталося у ті лютневі дні на Майдані і хто дав наказ цинічно розстрілювати беззбройних людей, а головне — хто його виконав і чому, — практично немає. У МВС стверджують, що їхні попередники після відходу Януковича і втечі Захарченка знищили до 90% документальних свідчень про ті події, що гальмує проведення слідства. Однак лишилися тисячі свідків, які бачили на власні очі той жах і можуть розповісти багато цікавого. Частина спогадів, задокументованих іще рік тому, по гарячих слідах, знайшла своє місце в  книзі журналістки Валентини Розуменко «Майдан... Хто, якщо не я?!»,

Ведучий. Серед «героїв» книги — весь спектр Майдану й України. Від 17-річних студентів до 67-річного пенсіонера з Київщини, від Чернівців та Ужгорода до Дніпропетровська та Криму. Є тут етнічні білоруси, кримські татари, чеченці, узбеки, вірмени. Є лікарі, будівельники, інженери, вчителі, миротворці ООН і «афганці». Частина з них зараз воює на сході, частина — волонтерить. Є тут і спогади Аміни Окуєвої, дружини нинішнього командира батальйону імені Джохара Дудаєва Адама Осмаєва, яка на Майдані була лікарем, а нині теж узяла до рук зброю. Є і свідчення легендарного командира «афганської сотні» Олега Міхнюка, який загинув у серпні під Луганськом.

Ведуча. Офіційно, під час протистоянь у центрі Києва у листопаді 2013 — лютому 2014 року постраждали понад дві тисячі людей. «Загальна кількість потерпілих під час Майдану — 2175 людей. Із них постраждалими від винищення є 75 людей 18- 22 лютого, при цьому під винищенням статут Гаазького трибуналу кваліфікує масові вбивства людей. Також це 50 убивств учасників протесту, 17 випадків насильницького викрадення людей, 40 людей було піддано тортурам», — заявив голова громадської комісії з розслідування порушень прав людини комісії Володимир Василенко.

Ведучий. Однак свідчення очевидців переконують, що жертв протистоянь могло бути набагато більше, особливо після побоїща, влаштованого «беркутом» і «тітушками» 18-20 лютого в Маріїнському парку. І чутки про відрізані голови та гори трупів, які спалювали в крематоріях, можуть бути наближеними до правди. «Дуже була велика кількість поранених і побитих. Особисто я бачив двох людей без голів. Бачив, як «тітушки», які там стояли, з кийками і пістолетами, стріляли в людей. Вони ходили поміж поранених людей, які лежали на землі, дивилися, хто ледь живий, добивали їх. Там справді було страшно. То нелюди», — переконує Андрій Грицай. До речі, в інтернеті свого часу «гуляло» фото, зроблене з вікна Верховної Ради, на якому видно, як «беркутівці» несуть на ношах тіло людини без голови. «На сьогодні (лютий 2014 р. — Авт.) подають інформацію про 82 загиблих... А де ті 312 осіб, які зникли безвісти? Згодом, після того як Маріїнський «зачистила» міліція, наші бійці повернулися, аби забрати убитих — їх там не було... Де вони поділися? Де інші люди, яких було вбито і які залишалися не лише в парку, а й на Грушевського та інших вулицях після бойових дій? Цього ніхто ж не знає. З’ясувалося, що в крематорії Байкового кладовища спалювали тіла вбитих людей... усі три дні (18-20 лютого). Ми зв’язувалися з людьми, які там працюють. Вони розповідали, що міліція їх виганяла і там проводила спалювання. Кого спалювали, ніхто не може сказати», — свідчив і Олег Міхнюк.

 Авторський вірш « Криваві дні Майдану»

І знову повертаємось в ті миті,

Коли Майдан горів, стогнав,  димів.

В ті ріки крові, що були пролиті

І перші жертви від невігласів-катів.

Ввійшло в історію тридцяте листопада,

Ніч мирної ходи і перші барикади,

Жорстокі побиття…

Але назад уже не було вороття.

Палають шини і серця,

Ніхто не хоче помирати.

Лунає поруч вибух десь –

Це світло-шумова граната.

А за щитом, що прикрива

Від куль доступне юне тіло,

В шоломі, який захисту нема

Стоїть хлопчина оніміло.

Бо поряд впав найкращий друг,

Накрив гранату своїм тілом.

А там -  худесеньке дівча,

Під   снайперським тугим прицілом,

Зібравши сили  всі в кулак,

Рятує знівечене тіло.

Майдан не зупинили кулі в груди.

Палали шини і бруківку розбирали люди.

Ні водомети, ні знущання не скосили,

А тільки додавали впевненості й сили.

Вбивали беркутівці кращих,

Та душі їхні кулі не порвали й не убили.

Тіла у землю поховали,

А душі в небо відлетіли.

За волю України і за нас

Життя герої сотні віддавали.

Тепер на нас всі дивляться з небес,

За мир і спокій в Україні вболівають.

 

Ведуча. Ще довго не загояться рани — тілесні й душевні. Й, очевидно, лише згодом нащадки гідно оцінять та усвідомлять, що ж насправді тоді відбулось…  «Майдан не ділив людей за посадами, віросповіданнями, науковими ступенями та обсягом гаманця, а, навпаки, об’єднував — відданістю Батьківщині»

Ведуча. Три місяці Майдану безповоротно змінили свідомість багатьох людей, зробивши їх справжніми патріотами, незважаючи на вік, освіту, релігійні переконання, мову спілкування.

Не залишають байдужими слова кремезного чоловіка з Івано-Франківщини, 53-річного Василя Дідика, котрий, не стримуючи емоцій, карбує: «…Такого народу, такої нації, як ми, українці, немає на земній кулі. Лише такий великий народ, лише така нація, як українська, може встояти без вогнепальної зброї в руках, здолати зло і вибороти волю та незалежність. Українську націю, український народ ніхто не здолав і ніхто не здолає. Ми це довели власною кров’ю, життям наших побратимів. Герої не вмирають!..»

Ведучий. А ось які погляди і ставлення до побоїща на Інститутській досвідченого військового, а нині пенсіонера Вільгельма Кройца (Василя), 55 років, котрий зараз воює на Донбасі: «…Без Західної України не було б Майдану, і насамперед — без студентів, які розпочали боротьбу й підняли увесь український народ. Спершу, коли я приїхав, з Вінниці було п’ятдесят осіб, а львів’ян, тернополян, іванофранківців прибуло понад десять тисяч — це мене приголомшило… Розуміючи всю складність ситуації, між четвертою і шостою ранку я зателефонував дружині, подякував за сина і доньку, вибачився, що залишив їх там самих. Як кажуть, попрощався з сім’єю… 20 лютого було страшно, бачив, як молоді гинуть. Жахливо, що в хід пускали таку небезпечну зброю — калібр 5,45. На вході в тіло рана маленька, а на виході — до п’ятнадцяти сантиметрів у діаметрі.                                                     

 

Ведуча. Того дня в Маріїнському парку, за словами очевидців, у протистоянні з озвірілим «Беркутом» і «тітушками» загинуло від півтори до трьох сотень осіб. Досі ніхто не прозвітував, чи насправді їх потім ночами палили в крематорії, топили в Дніпрі, закопували в братських могилах на околицях Києва або вивозили сміттєвозами просто на звалище? Тепер тих людей розшукують родичі, але, вочевидь, уже ніколи не знайдуть…                                                                                                                                              Слайд 7

 

ПІСНЯ-кліп       «Мамо,не плач,я повернусь весною…»

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

 

Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
 

Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
 

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

 

Ведучий.   Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна.
Ведуча.  Її красою захоплювались поети, художники та композитори. Багата славетними іменами та подіями й українська історія. Нашими національними символами є прадавні першокнязі київські та їхні нащадки: княгиня Ольга, князі Святослав, Володимир Великий, Ярослав Мудрий, славний співець Боян, літописець Нестор, а в часи ближчі — славні козацькі гетьмани, кошові й полководці: Дмитро Вишневецький, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Богдан Хмельницький. Не можна не згадати українців,які боролися за незалежність та волю України: Бандера, Шухевич…

Ведучий.  Ми вшановуємо пам’ять героїв України: Голодомор 1932-33рр, Битва під Крутами, Бабин Яр. Тепер ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії нашої країни.

Читець

Мені наснилось, що вони зустрілись:
Убитий в Крутах й вірменин Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
“За що тебе? ” “За Україну, друже мій.”
Ти знаєш і мене за неї вбили,
Та це було вже років майже сто.
Тоді померли ми, щоб ви нам жили.
А вас вбивають… Вас тепер за що?”
“Ти пам’ятаєш, друже. Звісно, пам’ятаєш,
Як біло-біло в нас цвітуть сади.
І ти цей запах п’єш. І ти його вдихаєш …
Я б все віддав, щоб хоч на мить туди.”
“А я ще ввечері узяв дівча за руку
Й тихенько так до серця притулив.
Тоді не знав, що Бог уже розлуку
Навіки на землі нам присудив.

Під Крутами стояли ми стіною.
В очах не страх, а злість до ворогів.
Більшовики готовились до бою,
Я йшов на смерть… а жити так хотів.”
“Мені твій попіл стукав, брате, в груди.
Я вірменин, а теж Вкраїни – син.
Не мав у серці й крапельки облуди,
За те й убив мене проклятий поганин.”
… Мені наснилось, що вони зустрілись.
Убитий в Крутах й бородач Сергій.
В саду едемськім на травичці всілись:
” За Україну нас вбивають, брате мій.”

Ведуча. Старший брат…Так називали колись Росію… Знаєте в чому різниця між українцями та росіянами? Коли у них біда, ми плачемо разом з ними: ми плакали коли був Беслан, ми плакали коли зривали їхній вокзал, будинки, ми плакали, коли у них гинули мирні беззбройні люди, а коли у нас сталося лихо і почали гинути наші люди від рук криміналу, вони насміхались. Задорнов називав нас єврохохлами, вони обзивали салоїдами і хотіли, щоб «мочили» Майдан. Так ось: знаєте чому ми не хотіли під крило Росії, а хотіли в Європу? Тому, що в той час, коли гинули наші люди, Жириновський кричав, що пришле патронів, а Європа давала гуманітарну допомогу; в той час, коли Медвєдєв кричав,щоб президент не був ганчіркою – «треба душити Майдан», в той же час польські літаки відвозили до себе наших поранених. Тому ми і не хочемо до Росії, тому що вона вважає, що все вирішує сила фізична, а що таке сила духу їй невідомо.

Ведучий. Ми хочемо в цивілізоване,європейське суспільство. Пройде декілька років, і всі позаздрять вільній, європейській Україні, і ми надіємось тоді у них вистачить сили духу позбутися того, чого зараз позбуваємось ми.

Вчитель. Сьогодні ми в скорботі схиляємо низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний час ХХІ століття.

Але герої не вмирають! Вони завше будуть в наших серцях. По країні уже з’являються перші вулиці та площі, названі на честь героїв Майдану

  Ведуча. Тисячі людей ідуть на Майдан віддати шану Героям Небесної Сотні, запалюють свічки і ставлять квіти. Здається, що всі квіти Землі перенеслись на Майдан. Оживає Майдан – оживає Україна.

 Ведучий.   Хай палають свічки пам’яті загиблих героїв «Небесної Сотні» у наших серцях, а розмірений бій хронометра відчеканить час скорботи, душевного болю і жалю… Тож хвилиною мовчання вшануємо невмирущу пам’ять про загиблих героїв Небесного Війська.

Читець

А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять…

Жовто - блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

                         Людмила Максимлюк

Вчитель. Українські Ангели загинули за правду, свободу, незалежність своєї держави, і ціною жертовності показали, що наш український дух є незламним, а народ – нескореним. Безумовно, жодного з нас ці події   не залишили байдужими. Тяжкий шлях уже позаду, але емоції й спогади завжди житимуть у наших серцях. Ці декілька місяців назавжди переписали сторінки історії України.

Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі.                                                                                                                                          Слайд 8

Звучить пісня «Плине кача» (відеокліп)

Але українська нація – нескорена і вільна! Зараз розпочинається відлік новітньої історії України. Небесна сотня виконала свою земну місію. Тепер наша черга. 
СЛАВА УКРАЇНІ!
СЛАВА ГЕРОЯМ!
УКРАЇНА – ЦЕ НА ВСЕ ЖИТТЯ!
УКРАЇНА – ПОНАД УСЕ!

Читець

 Молюсь за тебе, Україно,

Молюсь за тебе кожен час,

Бо ти у нас одна - єдина, –

Писав у віршах наш Тарас.

Молюсь,– казав він, щоб у тебе

Не було між людьми війни,

Щоб завжди було чисте небо

На нашій стомленій землі.

Щоб завше у садку смерека

Весняним квітом під вікном цвіла

І прилітали з вирію лелеки,

Щоб гомін хвиль послухати Дніпра!

 

Небесна сотня – безневинна жертва…
Бандитам не сховатись за хрестом
Отим хрестом, де їхня совість мертва
Зрікається і серцем і чолом…
У прощену неділю впала долу,
Простіть нас браття, миленькі, простіть…
За Україну – зранену і голу…
За Вас не впала і за Вас стоїть!

 

Ведуча. Ми закликаємо вас сьогодні згадати у ваших молитвах усіх Героїв, які поклали свої голови за наше майбутнє. Хай пам’ять всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. У жалобі схилимо голови. Вони згасли як зорі.
Ведучий.  Нехай кожен з нас торкнеться пам’яттю цього священного вогню - частинки вічного. А світло цієї свічки хай буде даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам’яті!                           
(Під мелодію гімну Небесної сотні «Пливе кача» ведучий запалює свічку і передає її учням по колу. Свічку передають з рук в руки )

Ведуча.  За час, що минув Україна змінилася до невпізнанності.

Учениця 1. Ми вже ніколи не будемо такими як раніше. Забагато трагічних подій, забагато втрат.

Учениця 2. 4 роки тому ніхто з нас навіть не міг подумати, що мирні протести на Майдані, які вимагали лише одного – Євроінтеграції, призведуть до масових розстрілів, анексії Криму, жахливої війни на Сході нашої країни.

Учениця 3. За останній час у нашу лексику увійшло стільки нових слів: сепаратисти, коктейлі Молотова, самооборона, АТО, зелені чоловічки,  уже раніше згадана анексія… 

Учениця 4. Але кажуть, що Бог нікому не дає таких випробувань, які б людина не змогла подолати.

Учениця 5. Ми маємо вірити, що все найважче ми вже пережили, що війна скоро закінчиться і закінчиться вона перемогою правди, віри і перемогою України.

Учень 1.Майдан відшумів, стихли вигуки мирні,

Квітів букети люди несуть.

Майдан проводжав героїв всіх вірних

Свічками скорботи в останню їх путь.

 

Учениця 2. Та вслід за Майданом

Не настало відради

Не прийшло безбідне життя

На наших кордонах ворожі солдати

Й немає назад вороття.

Ми кажемо нині нашим героям,

Що стоять на кордоні зі злим:

«Любий мій батьку, сину і брате,

Ти лиш повертайся живим…»

 

 

Ведучий.  Загиблі хлопці віддали свої  життя за всіх нас. Це має пам’ятати кожен! Сьогодні, завтра, завжди! Без цього ми не зможемо відбудувати свою країну!

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас,

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

В наших грудях кулі і ножі,

Нас розп'ято й знищено не раз!

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

 Ведуча.

Молюся за Тебе моя Україно,

За кожного батька, за кожного сина,

За кожную матір, за кожну дитину

Я Бога прошу – збережи Україну!

Страшною порою не дай їм загинуть!

          Хай наші молитви до Бога полинуть!

Нехай Він злобу у серцях наших спинить!

Молюсь, щоб людина почула людину,

Щоб син пожалів батька іншого сина,

Щоб мирною знову стала країна –

Я Бога прошу – збережи Україну!

 

Ведучий. Герої не вмирають,

Ведуча. Вони йдуть у небо.

Ведучий. Герої не вмирають,

Ведуча. Вони стають янголами-охоронцями.

Ведучий. Герої не вмирають,

Ведуча. Вони залишаються у наших серцях.

Ведучий. Герої не вмирають,

Ведуча. Вони є у пам'яті народу.

Ведучий. Герої не вмирають,

Ведуча .Їх подвиг та слава житиме вічно!

 

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
zip
Додано
9 січня
Переглядів
351
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку