Година спілкування "Обереги українців"

                                 Година спілкування «Обереги українців»

   Мета: ознайомити учнів із хатніми оберегами; навчити читати візерунки на рушниках та вишивці; пробуджувати інтерес до вивчення традиційних художніх промислів українського народу ;виховувати глибокі почуття поваги до старшого покоління; сприяння розвитку творчих здібностей здобувачів освіти.

Обладнання: рушники, кетяги калини, вислови про українські обереги, малюнки, презентація про помешкання видатних людей України

Ведучий. Кіровоградщина…В одному вже тільки цьому слові звучить ціла музика смутку і жалю. Це  край,  де тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хати, лани золотої пшениці, медові та молочні ріки, золотавий вечір,  і плакучі верби, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти,  розкішний вінок із рути і барвінку.

  На чорноземі народного життя зростають дивоквіти, що милують погляд, бентежать розум і серце впродовж тисячоліть. Кожна людина з дитинства і до старості перебуває в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піснях ,казках, легендах і переказах, загадках, прислів`ях та приказках. До народної духовної культури входять і обереги. З навколишнього світу людина відокремлювала ті предмети та явища, які допомагали їй у подоланні труднощів життя.  Так, матір-земля давала їжу, оселя вважалася сімейним фундаментом ,своєрідною фортецею, рослини служили ліками, тварини віщували про погодні зміни. Людина почувала себе комфортно у своєму середовищі, тому що оточення допомагало їй у цьому.

   Отож, подивимося на споконвічні символи-обереги України, її національні предмети і вірування

1-й учень

  Бачу поле і сад,чуюслово правдиве,

 З тополиних доріг повертаю сюди.

 Я спішу до землі, до зеленого дива,

 До свого джерела до живої води

2-й учень

Тут навіки бузком охрестилася хата,

Тут не раз я горів у вогні каяття

Можна мати усе, а Батьківщини не мати.

Україно моя, ти одна, як життя

Учитель.

 Чимало оберегів пов`язано з житлом-хатою. Все тут дихає бажанням забезпечити родині тепло, безпеку, затишок.

  Учениця читає вірш Т. Приймасюк «Бабусина хата»

  Учитель. Чимало зафіксовано повір`їв, звичаїв про будівництво хати» Для того ,щоб усе велося й жилося добре ,щоб усі здорові були, треба вибирати для хати щасливе місце. Ставити хату треба зрання і навесні.(Виступ односельчанки Годованець Галини про вибір мсця для хати та демонстрування фото )

Учитель. Батьківська оселя-це родинне вогнище ,вона має вселюдську цінність. Звідси ми пішли у широкий світ .Оселя увібрала радощі й жалі, злагоди і клопоти. У ній пахло духмяними паляницями, линула материнська колискова пісня, сміх дітвори.

3-й учень

Ти стоїш небагата й непишна,

Виглядаючи з саду у луг.

Рясний цвіт обтрусили вже вишні

На соломяний твій капелюх.

Ти була мені наче мати

Ти служила мені як могла,-

Кожна кроквочка,кожна лата

Не жаліла для нас тепла

Ведучий. Хата, як і людина, уміє плакати й усміхатися, вона може бути гордою і сумною ,пихатою і скромною. Все залежить від того, яка людина в ній живе. Як люди веселі ,то й хата весела. А якщо хату покинули ії  господарі? Тоді вона горбиться, в`яне, як рослина без поживних речовин, вологи й сонця. Людина покидаючи свою хату ,залишає в ній частину свого життя, частину свого тепла.

Учень читає вірш Н .Дяченко «Була в селі у мене хата»

 Учитель. Традиційна українська хата-воістину колиска нашого народу. У ній жили цілі покоління. Уклонімося ж низько їй, рідній хаті своїй.(перегляд презентації про хати видатних людей)

Учитель. Піч- невід`ємний атрибут традиційної української оселі-відігравала не лише важливу господарську, але й магічну роль .Нерідко її називали хатнім вогнищем  чи опікуном дому (Учениця розповідає про обов`язок  щодня підмазувати припічок, а щосуботи-білити)

Учитель. А зараз подивіться уважно на дошку та зачитайте приказки про піч.

Учитель. А тепер  наша мова піде про рослинні символи України.  Згадаймо слова : «Без верби та калини нема України» Восени біля кожної хати червоніли кетяги калини-символу українського народу. На нашій планеті росте понад 200 видів калини, але найбільше шанували калину в Україні, бо вона є символом-оберегом.

Учні співають пісню  І. Федишиної  «При долині кущ калини»

Учитель. Не можна уявити собі української хати без рушника. Довгими зимовими вечорами вишивали їх дівчата .Під вправними руками майстринь простий шматок домотканного полотна ставав витвором мистецтва. З давніх-давен у чарівну силу рушника вірили  як у доброго чарівника ,щ о вбереже ід усякого лиха. А сила рушника-у візерунках, вишитих на ньому. Рушник можна читати, як читають книгу. Треба лише розумітися на орнаментах.(Виступ місцевої майстрині, демонстрація  рушникових узорів)

Учитель. Найчастіше рушники вишивали  чорними і червоними нитками. Чорний колір-це сум, що символізує жіночу тугу за своїм коханням,  за вірним охоронцем, а червоний-це любов.

Звучить пісня «Два кольори мої, два кольори»

Учитель. На заручинах, коли дівчина погоджувалася вийти заміж, вона перев`язувала сватів рушниками. І в день весілля наречені ставали на вишитий рушник. То ж давайте завітаємо з нами на сватання.

(Інсценівка сватання)

Учитель. Ми розповіли про рушник, у якому закладена душа народу, яку неможливо збагнути до кінця, її скарбниця безмежна.

Шануйте, любі, рушники,

Квітчайте ними свою хату,

То обереги від біди

Дала їх рідна мати.

Щоб легше в житті здолати

Похмурі та скрутні часи,

Шануйте рушники!

  Вивчаймо, шануймо свій народ ,мову і землю свою,  край, бо ми частина всього цього ,рідного нам і близького.