Година спілкування "Я до ніг прихилив би вам небо".

Година спілкування «Я до ніг прихилив би вам небо»

Мета. Виховувати доброту, повагу до людей старшого покоління, уміння
            шанувати близьких людей (матір, батька, бабусю, дідуся)

Шануй батька і матір і будеш довго жити на землі.

4 заповідь Божа

Літературно-музична композиція

Класний керівник: Дорогі друзі, колеги, гості запрошуємо вас до години спілкування: “Я до ніг прихилив би вам небо”.

В кожній країні є категорія людей, які потребують особливої уваги і піклування. Це люди похилого віку.

Приємно, що Україна - країна довгожителів. Але разом з тим прикро й те, що не може ще забезпечити гідну старість своїм громадянам. Будемо сподіватися, що вже в недалекому майбутньому оновлена перемогою над московським агресором Українська держава забезпечить належний рівень життя для всіх верств свого населення, аби людина прожила вік, відпущений природою і Богом, в щасті і благополуччі.

Учень: Бабусина доля, як ота тополя,

Що посеред поля в небо порива.

Вітер гне тополі, заметілі в полі -
Так біліє в бабусі сивина.

Наткали їй горя, як два Чорних моря,

То роки голодні, то шляхи війни.

Тільки і світало, як пшеницю жала,

Та як повертались доньки і сини.

Класний керівник: Люди старшого покоління - досвідчені, мудрі, добрі. Сьогодні вони для вас, діти, просто дідусі і бабусі. Але сядьте біля них, поговоріть з ними, і вам відкриються сторінки їхнього життя. А це історія кожної сім’ї, історія нашого народу. Гомонять вітри, тече вода за водою. За вітрами спливають і розпорошуються роки. Та незмінним лишається колообіг людського життя. Летять роки як сполохані коні і ніхто не в силі їх зупинити на калиновому мості життя.

Діти! Вже немає в живих декого з ваших дідусів і бабусь. (Перелічуємо…)

Пом’янемо їх хвилиною мовчання. (Перед цим запалюється свічка, яка стоїть на столі, де знаходяться фотографії тих, кого вже немає в живих)

Учениця: (виконує пісню “Балада про матір” на сл. Б. Олійника)

Посіяла людям літа свої літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам споришу.

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко і тихо пішла за межу. 

- Куди ж ви це, мамо? –

—    сполохано кинулись діти.

—    Куди ж ви, бабусю? —

-         Та я ж недалечко, де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти, а ви вже без мене ростіть.

—    Та як же без вас ми?

Та що ви намислили, мамо?

-         А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках?

—    А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото в колосках.

-         Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу,

Лишайтесь матусю, навіки лишайтесь, не йдіть.

Вона посміхнулась, красива і вічна, як доля,

Змахнула рукою, злетіли у вись рушники:

“Лишайтесь щасливі! ” - і стала замріяним полем На цілу планету, на всі покоління й віки.

На цілу планету, на всі покоління й віки.

Вчитель: Старість... Як непомітно вона приходить. Хтось чинить їй опір, не погоджується, бунтує... Інший у сумній-покорі починає вже відступати: «Не можу... Якби мені повернулися молоді літа, я б беріг себе, енергію, котру даремно розгубив, здоров’я, яке не цінував».

Щоб довше бути молодим, здоровим, не старіти, треба слухати поради мудрих людей. Пропоную вашій увазі, діти, легенду «Старість і Молодість».

Ішла собі Шляхом Життя безжурна Молодість, наспівуючи, що їй усе ніпочім, що з усяким лихом вона легко упорається і нікого-нікогісінько не боїться. Та якось учепилася до неї Хвороба.

-        Чого тобі од мене треба? - питає в неї Молодість.

-         Здоров'я трошки й сили, - каже та.

-Бери, з мене вистачить! Тільки відчепись!

Почула те Старість та й мовить: «Ех, Молодість, Молодість! Хворобу треба гнати, а не давати відчіпного».

-         Яке твоє діло, - різонула Молодість у відповідь, - як хочу, так і живу, що хочу, те й роблю!

Старість хотіла переконати нерозумну онуку, але Молодість ще вище задерла голову й покрокувала дорогами Життя, і тут раптом її спіткала Брехня. А спіткавши, повела неходженими стежками Підлості й Лицемірства. Далі пристали до неї, як смола, Лінь і Заздрість.

Старість все наставляла Молодість на розум, але завжди чула: «Яке твоє діло?»

Після довгих тинянь і гріховодства Молодість зустрілася з Любов'ю. Зустрівшись, почала приглядатися до себе. І стало їй соромно. Захотілося бути кращою, гідною своєї супутниці. Аж тоді вона прийшла за порадою до Старості. А та глянула на неї - від Молодості лишилися тільки сліди. Тоді з жалем промовила: «Тепер уже пізно»

-         Ця розповідь казка чи наша реальність?

-         Чому, Лицемірство, Заздрість, Лінь, Підлість Старість запропонувала гнати?

Хіба від цього ми старіємо?

-   Чому після зустрічі з Любов’ю Молодість прийшла за порадою до Старості?

Роздуми вчителя:

І коли маю дара пророкувати,

І знаю всі таємниці й усе знання,

І коли маю всю віру,

Щоб навіть горе переставляти,

Та любови не маю, то я ніщо.

1 Кор. 13.

Любов довготерпить,

Любов милосердствує,

Не заздрить,

Любов не величається,

Не надимається,

Не поводиться нечемно,

Не шукає тільки свого,

Не рветься до гніву,

Не думає лихого,

Не радіє з неправди,

Але тішиться правдою,

Усе зносить, вірить у все Сподівається всього, все терпить.

1 Кор 13.

На домашнє завдання вам було підшукати легенди про бабусь, матерів.

Учениця: Є багато легенд про матерів, батьків, дідусів бабусь. Я хочу розповісти вам одну з них. Колись давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали, сіяли, ловили рибу. А після роботи відпочивали, влаштовували ігри. Одного разу подивитись на такі ігри вийшов з морських глибин цар Нептун - страшний і сердитий володар морської стихії. Він сказав, що ніхто з людей не насмілиться пустити стріли в сторону моря. Але молоді хлопці наважилися це зробити. Нептун розгнівався і сказав: «Я вас усіх поховаю в морській безодні». Злякалися матері за життя своїх синів і віддали їм свою силу, щоб ті могли по­бороти страшного володаря морів. А самі після цього стали слабкими-слабкими...

Вчитель: Тож, діти, як зустрінете ви слабеньких жінок, не насміхайтеся з них, бо вони свою силу віддали (кому) дітям.

Учень: Вирішив Нептун влаштувати для хлопців нові випробування - заманити в море і там перемогти. Матері зажурилися. Раптом з води вийшли дочки морського царя. А були вони негарні, страшні. «Жінки, - кажуть вони, - віддайте нам свою вічну красу, і ми врятуємо життя ваших синів». Жінки погодилися і віддали Нептуновим дочкам свою вроду. Знову сини перемогли володаря морів. А матері навіки втратили свою красу.

Вчитель: Любі діти, якщо ви побачите негарну жінку, не відвертайся від неї. Знайте, що вона віддала свою вроду дітям.

Учень: Сині весни пройшли, промайнули,

Наче коні, промчали літа.

Не помітили їх, не збагнули,

Як настала пора золота.

Не сумуйте, старенькі, не треба,

Не тримайте у серці жалі.

Я до ніг прихилив би вам небо,

Щоби краще жилось на землі.

Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить,

Тільки старість живе незабутнім,

Тим, чого не вернуть, не спинить...

Класний керівник. Бабусі... Вони втілюють в собі доброту і ласку, працелюбність і мудрість, щедрість і відданість. Придивіться, як розправляються плечі ваших бабусь, коли на подвір'ї з'являєтеся ви, її онуки.

На жаль, діти, є ще бабусі й дідусі, які проживають самотньо. Діти й онуки їхні далеко, рідко провідують стареньких. А часто буває, що віддають своїх старих батьків в інтернати для людей похилого віку. В інтернатах добре: вони доглянуті, не голодні. Але їхні очі сповнені смутку й печалі. Вони завжди виглядають своїх дітей, онуків. Сподіваються, що ті приїдуть хоча б провідати їх.

Самотність... Вона існує через байдужість і жорстокість тих, хто живе поруч з нами, хто повинен доглянути своїх рідних, які на старість стали хворими, слабкими. Самотня старість... Які жахливі слова. З різних причин доля порозкидала дітей далеко від рідної домівки. І не завжди вони поспішають до своїх стареньких-батьків

Учениця: Жила в одному селі бабуся Катря. Було в неї двоє синів і дочка. Роз’їхалися вони далеко, живуть своїм життям, ростять дітей, працюють. А бабуся Катря тим часом постаріла, почала хворіти. Пише дітям листи, щоб приїхали, забрали її, бо одній важко господарювати. А дітям все ніколи. Дочка Марія отримала листа вранці, а прочитала лише увечері. Раніше не знайшла часу. А матуся Катруся пише, що дуже хворіє, що зиму, мабуть, не переживе. Хоче хоча б перед смертю побачити доньку і синів. «Любі мої, приїдьте хоча б на день. Я вас побачу і тоді зможу спокійно вмирати».

Так і не дочекалася старенька своїх дітей, коли була живою...

А в баби хата-домовина, а в баби хата, мов труна.

Померла баба Катерина і третій день лежить одна.

Пообіч баби білі руки, як дві оброблені струни.

Є в баби четверо онуків, одна дочка і два сини.

Міста далекі заманили їх в тихий затишок квартир.

А в баби хата, як могила, немов забутий монастир.

Нема сльози кому зронити, лиш сад за вікнами поник.

І бабин ангел-хоронитель склав крила, скорбно під рушник.

Сусіда вийшов, гладить вуса, не розуміє, в чому річ,

Чому це в Катрі кляті гуси в дворі ночують третю ніч?

Покіль село стелилось спати, світило вікно замість свіч...

Ой що ж вам, хлопці, в трьох кімнатах, ой що ж вам сниться третю ніч ?

Це ж ваша хата-домовина сумує тяжко в самоті,

Це ж ваша ненька-сиротина сама у смерті, як в житті.

Лежать покірно на підлозі, стежки оббігавши усі, її старенькі білі нозі в позавчорашній ще росі.

Щось надломилося у світі, якісь підірвані мости.

І по незвіданій орбіті летить планета у світи.

По вічнім колу Зодіака, в одвічній суєті людей,

Пливе у вічність біла хата - пресвітлий бабин мавзолей.

-          До кого ви відчуваєте співчуття?

-          Чи можна вчинок дітей назвати жорстоким?

-          Чи знаєте ви випадки подібні у вашому селі, що при живих дітях нікому доглянути стареньких матерів і татів?

Роздуми вчителя:

Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре.

Матв. 15,4.

Вчитель: Допоки ви молоді, слухайте поради старших людей. Бережіть здоров’я, свою честь, честь свого роду, будьте добрими, працелюбними, розумними.

Діти, не забувайте своїх дідусів і бабусь, матерів і батьків. Нехай не затьмариться радість їхнього життя в схилі років.

Учень: Є закони природи незмінні,

Для людей, для птахів, для трави.

Ви простіть нас байдужих, ми винні,

Будем ми ще такими, як ви.

Вчитель: Хочете пізнати людину - погляньте на її руки. Любі руки моєї бабусі! Я відрізняю вас серед тисяч інших. Ви негайно прийшли мені на допомогу, коли немічним немовлятком я з’явилася на світ, ви збирали цілющі трави для моїх перших купель. Ваші руки колисали моє ліжечко під гарні українські пісні.

Вони бавились зі мною у ночі, коли я вередувала і не хотіла спати.

А скільки речей зв’язали ці невтомні трудівники для всієї родини. Як вправно вони працюють на городі, біля плити, чи швейної машини.

Теплі і добрі. Невгамовні долоні! Ви, наче крила Ангела-Хоронителя, простяглися над нашим домом. Прийміть від нас низький уклін за вашу безкорисну любов.

Учень: Роки пролітають над світом птахами, Думками до моря пливуть
Побудьте, бабусю, ви довго ще з нами -
Милуйтесь, як внуки ростуть.
В житті все бувало, та знаю, що гідно Старались прожити життя.
Бажаю, бабусю, щоб ви були свідком, Як стану бабусею я!