Голодомор 1932-1933 років

СЦЕНАРІЙ

 мітингу до дня Голодомору 1932-1933 років

1. Їй так хотілось жити і радіти, купатись в річці і саджати квіти.

Ходити в ліс осінній по гриби і прислухатись, як шумлять дуби.

Дивитись в небо, як пливуть хмаринки, водити хоровод навкруг ялинки.

І просто з друзями про щось погомоніти—хотілось жити, працювати і радіти...

2. Де взявся голод, як прийшов в країну, в багату хлібом, житню Україну?

І хто нам скаже, відповідь хто дасть: за що невинним отака напасть?

1.Ішла селом, ледь переставляла ноги, недавно ж бігала, не розбираючи дороги,

Юрба веселих, галасливих дітлахів, скидаючись на радісних птахів.

Тепер сама і ледь волоче ноги, он хтось сидить обабіч від дороги.

Сидить страшний і губи шепчуть ніби таке значне і звичне слово: хліба!

2. Була весна звичайна. Зеленіло жито, щоб в серпні хлібом добрим уродити.

І був врожай... Чому ж вмирають люди? Чому голодні діти ходять всюди?

Чому мамки не хліб смачний печуть, а в поле по гнилу картоплю йдуть?

Їдять акацію, травиці корінці, чому із тирсою печуть млинці?

1. Вмирали просто поля, на дорогах, вмирали у хатах і на порогах,

Вмирали сім’ями і селами вмирали, всіх в одну яму іноді ховали.

Я хочу жить! - подумало дівча, окраєць хліба і було б доволі,

Щоб не загинуть на чужому полі, і щоб радіти і всміхатись долі.

2. З цією думкою затихло назавжди... О, скільки їх, яким би світ творити,

У роки голоду навіки відійшло у вічність, у серцях щоб наших жити.

 Ці рядки нелегко читати, їх важко і страшно слухати. Але сьогодні ми з вами повинні згадати про події 1932-1933 років, які збереглися в народній пам’яті та історичних фактах.

1. Навесні 33-го щодня від голоду вмирало майже 25 тис. осіб, щогодини—1000 осіб, щохвилини—17 людей. Хрестів над ними не ставили—не встигали, до цвинтарних книг не вносили—в живих не було сил. Особливо великою була смертність серед дітей. У вересні 1933-го за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів. Зрештою, влада заборонила реєструвати смертність від голоду та приховувала ці факти від світової громадськості.

Історики ще й досі сперечаються навколо точної цифри жертв голодомору. Найвірогідніше, враховуючи результати перепису населення 1937 року, втрата населення від голоду, фізичного виснаження, отруєнь, канібалізму, самогубства на грунті психічних розладів та соціального колапсу становила близько 7 міліонів осіб. Деякі джерела називають цифру близько 10 міліонів.

В слов’янських народів є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб її вогник освітлював душі померлого дорогу в потойбічний світ, щоб там навічно знайшла вона своє місце і спокій. Не всі з тих 7 міліонів були поховані, як належить. За кимось з них, може, вже не було кому заплакати і запалити свічку. Тож давайте зараз вшануємо їх світлу пам’ять, запалимо свічки. Може, їх тепло зігріє душі наших земляків, що померли в роки голоду.

Учні запалюють свічки під «Реквієм» Моцарта

1. За Петра, за Дмитра, за Антона, за Галин, за Оксан

Не співала півча похоронна, не лунали дзвони за впокій.

2 . Ні труни, ні хрестів і ні тризни, прямо в яму, навіки віків,

Чорна сповідь моєї Вітчизни і її затамований гнів.

Вшануємо пам’ять померлих хвилиною мовчання

/виступ отця Іоанна/

Сьогодні 0 16.00 громадяни нашої країни запалять свічки в знак пам’яті жертв годомору. Поминальні свічки будуть запалені на всіх континентах світу. Ви теж, кожен в своїй родині, можете приєднатися до цієї акції. Це важливо для кожного з нас, нинішньому поколінню це потрібно для нашої єдності, для віри у життя і справедливість. Не забувайте сьогоднішню нашу розмову і ніколи не залишайтесь байдужими до біди ближнього.