Причини голодомору. Суцільна насильницька колективізація. Непосильні для селян хлібозаготівліНасильницьке вилучення хліба і продовольчих запасів у селян. Надмірний хлібний експорт. Низький ентузіазм селян працювати в колективних господарствах. Масовий терор проти селянства. Економічні прорахунки, спроба здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Денаціоналізація і геноцид
Голод набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. Залишившись без хліба, селяни їли мишей, пацюків та горобців, кісткове борошно і кору дерев. Мали місце численні випадки каннібалізму. Конфіскації збіжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. За вказівкою Молотова, який керував хлібозаготівлею в Україні, коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. Купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, нерідко гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про охорону соціалістичної власності», за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася «вища міра соціалістичного захисту» — розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Як крадіжка кваліфікувалася навіть спроба принести додому з колгоспного поля жменю зерна, щоб нагодувати голодних дітей. Не дивно, що сучасники називали цей закон «законом про п'ять колосків». Закон про п’ять колосків
Пік Голодомору. Після запровадження всіх цих заходів і обмежень, вже на початок 1933 року більшість селян України залишилися без їжі. «В листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, включно квасолю і все, що було на горищі. Які дрібні були сушені груші, яблука, вишні - все забрали»Варто зазначити, що обсяги конфіскованого органами ДПУ та міліції зерна були мізерними. Тобто зерно, виявлене при обшуках, які супроводжувалися конфіскацією всього незернового продовольства, становило зовсім маленьку частку в усьому обсязі заготівель. Люди ж, позбавлені будь-якого продовольства пухнули і помирали від голоду.
Жертвами є померлі та фізично постраждаліТому жертвами Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні були 25,5 млн селян, з яких понад 7 млн померлих та ненароджених. Українські демографи у 1930-х рр. прогнозували збільшення населення в УСРР на січень 1937 р. до 35,6 млн осіб, а перепис зафіксував 27,9 млн осіб, відтак втрати становлять 7,7 млн осіб. Вони є жертвами Голодомору.
Більшість померлих не хоронили — просто не було кому. Трупи звозили в братські могили, куди часто потрапляли й живі люди. Доволі поширеним був канібалізм. За словами Надії Рогозянської, якій у 33-му було 6 років, «Жили всі закрито, мати на засов хвіртку закривала і кричала, щоб ми не виходили за цю хвіртку, бо на вулиці поряд їли дітей. А скількох хоронили таких, що ще рухалися. Чому? А щоб не заїжджати завтра. Сьогодні він ще рухається трохи, а завтра знову заїжджати. Не було ні коней, ні підвод, ні тих, хто б їх возив. Тож тих, хто ще живий був валили на той віз і кидали в могилу ».
свідки. Микола Хвильовий, який вважався представником авангардизму в новій українській літературі, після арешту його друга Михайла Ялового не знайшов іншого вибору як застрелитись. Перед цим він проїхав сільською місцевістю, яка потерпала від голоду, і дійшов висновку, що голод був абсолютно штучним і метою його було «вирішити небезпечну українську проблему раз і назавжди». Паралельно почались гоніння на професора історії Михайла Грушевського, одного з провідних діячів доби УНР. Йому заборонили перебувати в Україні і він помер за загадкових обставин в російському Кисловодську в 1934 році. Комуністичний режим не лише вичавлював з України якомога більше хліба, але вичавлював українську ідентичність