"Голодомор в Україні в 1932-33 рр."

“Все пройде, одна правда залишиться…”

Формувати в учнів навички критичного мислення Виховувати їх у дусі поваги до історичної боротьби та здобутків українського народу Показати, що одним з найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був штучно організований голод 1932-33 років;

Запитання для роздумів: Перевірка домашнього завдання Що таке “суцільна колективізація”? Що таке колгоспи? З якою метою їх створювало сталінське керівництво? Кого радянська влада називала куркулями? Для чого проводили розкуркулення? Якою була доля розкуркулених селян? Які були форми опору селянства колективізації?

“З якою метою сталінське керівництво проводило “суцільну колективізацію”?”

голод – гостре відчуття потреби в їжі голодомор – “ морити голодом”, масовий голод, що охопив Україну в 1932-33 роках Закон про 5 колосків – сталінська постанова від 7 серпня 1932 року “ Про охорону майна колгоспів” Чорна дошка – система психологічного, військового, адміністративного терору радянської влади в Україні проти селян

Забирали тільки продукти, одягу не було, не було що брати, худобу могли забрати…

СВІДЧИТЬ Шамай Наталія Єфимівна. У нас у сім'ї було п'ятеро дітей. Їсти було нічого, збирали в полі під снігом мерзлу картоплю, буряк, всі­лякі відходи, а влітку — траву, листя, ягоди. Двоє братів померли. Але й цього було мало. Я ще пережила голодомор 1946—1947 років і в мене померли мої двоє дітей. Я бачила, як мертвих людей без труни кидали просто так у ями. Я і сама не знаю, як вижила. Мене завжди холодним потом обдає, коли про ці страшні роки згадую. СВІДЧИТЬ Деміденко Олександр Якович. Наша сім'я жила на той час у селі Кам'янка на Кіровоградщині. Вона складалася з дев'яти чоловік, серед яких було п'ятеро дітей. Мої батьки вели одноосібне господарство. У нас було дві корови, двоє коней, кури, свині. Все це в нас забрали й оголосили нас куркулями. Мама й тато скорилися і вступили до колгоспу. В 1932 році почали збирати великі податки із селян, вже тоді люди гинули. Мої батьки зуміли втекти з дітьми на Донбас і стали працювати на шахтах. Це нашу сім'ю і врятувало, а дідусь з бабусею залишилися в селі, так вони від голоду й померли. Поховані вони у братській могилі як і всі інші. В нашому селі мало хто вижив. Свідчення очевидців

СВІДЧИТЬ Бондаренко Тетяна Пилипівна. Я дуже добре пам'ятаю ці роки, бо мені було 12 років, коли почався голод. Мої батьки працювали в колгоспі, а брат служив в армії. Мене, ще дитину, теж заставляли працювати за 200 г хліба на день. Працювали з четвертої години ранку до десятої вечора. Дорослі й діти ходили попухлі, падали прямо на вулицях, у полі. Нікому було навіть збирати мертвих. Страшно це згадати, я не можу про це говорити спокійно. СВІДЧИТЬ Марченко Галина Іванівна. Коли почався голодомор, мені було 12 років, я все дуже добре пам'ятаю. Спеціальна комісія, оз­броєна залізними гострими штика­ми, перевіряла всі закутки, навіть стріхи, чи не сховано що-небудь там із запасів продовольства. Не зважали на розпач жінок, плач ді­тей, навіть горшки з кашею забира­ли з печі. У нашій сім'ї було троє хлопців і я дівчинка. Діти без кінця хотіли їсти, особливо хлопці, які бу­ли менше мене. Основною їжею бу­ли сушена трава й жолуді. Мати це перетирала на порошок і пекла хліб. Але горе прийшло і в наш дім. Пер­шим помер батько, а через рік і троє хлопців. Тільки нам з мамою по­щастило залишитись у живих. Свідчення очевидців

Хвилина мовчання…

Написати есе на тему: “ Чому голод 1932-33 років називають геноцидом українського народу?”