Запитання для роздумів: Перевірка домашнього завдання Що таке “суцільна колективізація”? Що таке колгоспи? З якою метою їх створювало сталінське керівництво? Кого радянська влада називала куркулями? Для чого проводили розкуркулення? Якою була доля розкуркулених селян? Які були форми опору селянства колективізації?
голод – гостре відчуття потреби в їжі голодомор – “ морити голодом”, масовий голод, що охопив Україну в 1932-33 роках Закон про 5 колосків – сталінська постанова від 7 серпня 1932 року “ Про охорону майна колгоспів” Чорна дошка – система психологічного, військового, адміністративного терору радянської влади в Україні проти селян
СВІДЧИТЬ Шамай Наталія Єфимівна. У нас у сім'ї було п'ятеро дітей. Їсти було нічого, збирали в полі під снігом мерзлу картоплю, буряк, всілякі відходи, а влітку — траву, листя, ягоди. Двоє братів померли. Але й цього було мало. Я ще пережила голодомор 1946—1947 років і в мене померли мої двоє дітей. Я бачила, як мертвих людей без труни кидали просто так у ями. Я і сама не знаю, як вижила. Мене завжди холодним потом обдає, коли про ці страшні роки згадую. СВІДЧИТЬ Деміденко Олександр Якович. Наша сім'я жила на той час у селі Кам'янка на Кіровоградщині. Вона складалася з дев'яти чоловік, серед яких було п'ятеро дітей. Мої батьки вели одноосібне господарство. У нас було дві корови, двоє коней, кури, свині. Все це в нас забрали й оголосили нас куркулями. Мама й тато скорилися і вступили до колгоспу. В 1932 році почали збирати великі податки із селян, вже тоді люди гинули. Мої батьки зуміли втекти з дітьми на Донбас і стали працювати на шахтах. Це нашу сім'ю і врятувало, а дідусь з бабусею залишилися в селі, так вони від голоду й померли. Поховані вони у братській могилі як і всі інші. В нашому селі мало хто вижив. Свідчення очевидців
СВІДЧИТЬ Бондаренко Тетяна Пилипівна. Я дуже добре пам'ятаю ці роки, бо мені було 12 років, коли почався голод. Мої батьки працювали в колгоспі, а брат служив в армії. Мене, ще дитину, теж заставляли працювати за 200 г хліба на день. Працювали з четвертої години ранку до десятої вечора. Дорослі й діти ходили попухлі, падали прямо на вулицях, у полі. Нікому було навіть збирати мертвих. Страшно це згадати, я не можу про це говорити спокійно. СВІДЧИТЬ Марченко Галина Іванівна. Коли почався голодомор, мені було 12 років, я все дуже добре пам'ятаю. Спеціальна комісія, озброєна залізними гострими штиками, перевіряла всі закутки, навіть стріхи, чи не сховано що-небудь там із запасів продовольства. Не зважали на розпач жінок, плач дітей, навіть горшки з кашею забирали з печі. У нашій сім'ї було троє хлопців і я дівчинка. Діти без кінця хотіли їсти, особливо хлопці, які були менше мене. Основною їжею були сушена трава й жолуді. Мати це перетирала на порошок і пекла хліб. Але горе прийшло і в наш дім. Першим помер батько, а через рік і троє хлопців. Тільки нам з мамою пощастило залишитись у живих. Свідчення очевидців