השואה

ШОА, ГОЛОКОСТ-РАНА, ЯКА НЕ ЗАГОЇТЬСЯ.

Година спілкування до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту

Мета:

• познайомити учнів/студентів з темою Голокосту як одним із прикладів жорстокого ставлення фашистів до людей;
• розвивати вміння вислуховувати іншу людину, здібності до співчуття, співпереживання; формувати розуміння того, що мир, життя і злагода людей – найвищі цінності на землі
• виховувати почуття гідності, терпимості й толерантності формувати активну громадянську позицію на основі визнання прав і свобод людини.

План

1. Вступ. Розкриття поняття «Голокост». Чому саме 27 січня є пам’ятною датою.
2. Хто ж вигадав саме єврейський ГОЛОКОСТ.
3. Голокост на території України.
4. Праведники народів світу

Хід голини спілкування

Викладач.

Доброї години, усім присутнім! 27 січня в Україні і світі відзначають Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Цього дня 1945 року бійці 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшої нацистської «фабрики смерті» – концтабору Аушвіц-Біркенау. У 2005 році Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію   № 60/7 «Пам'ять про Голокост», що проголосила 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту. Україна приєдналася до цього документу у 2012 році та разом зі всім світом почала відзначати пам'ять про цю сумну подію.

Про Голокост — як і про Голодомор, знищення вірмен у Туреччині, тутсі в Руанді, босняків у Сребрениці та будь-який інший геноцид — варто знати і пам’ятати, аби уявляти, на що здатні люди. Історія — це застереження.

 «Голокост» походить із давньогрецької, у перекладі — «всеспалення». Слово позначало геноцид вірмен в Османській імперії 1915 року. Проте у 1940-х єврейський письменник Елі Візель почав вживати його за цією асоціацією і щодо дій німецьких нацистів під час Другої світової. Самі ж євреї політику системного знищення свого народу називають «Шоа», у перекладі з івриту — «катастрофа».

2. Хто ж вигадав саме єврейський ГОЛОКОСТ?

Багато написано про те, що саме відбувалося в добу Голокосту. Однак, слід перш за все розглянути й зрозуміти витоки расової ідеології нацизму, яка пояснює цю невблаганну волю до фізичного знищення європейських євреїв.

На початку 20 століття вся Європа обговорювала працю англійського антропосоціолога Г’юстона Стюарта Чемберлена «Основи 19 століття». У ній арійці зображені творцями і рушіями прогресу, а євреї — паразитарним народом, руйнівниками цивілізації. Згодом його концепції знайдуть продовження у гітлерівській Mein Kampf.

Вперше термін «остаточне вирішення» по відношенню до євреїв майбутній фюрер Німеччини Адольф Гітлер використав в 1919 році в листі командуванню німецької армії, в якому він написав, що євреї, яких він вважав «расово неповноцінним», повинні бути обмежені в правах і закликав до розробки спеціального закону про інородців.

У програмному документі «25 пунктів» гітлерівської партії відкрито проголошувалася нетерпимість: «Жоден єврей не може належати до німецького народу». Євреї були зручними винуватцями воєнної поразки, стагнації, відсутності робочих місць, усіх реальних та вигаданих принижень Німеччини після І Світової війни.

 

З чого все почалося?

 

Учень/ студент 1.

Після того, як нацисти захопили владу 1933 року, Гітлер створив імперське міністерство народної просвіти і пропаганди, яке очолював Йозеф Ґеббельс. Метою міністерства було успішне поширення нацистської ідеології через мистецтво, музику, театр, фільми, книги, радіо, освітні матеріали та пресу.

Здобувши владу, Адольф Гітлер планомірно погіршував становище євреїв. З 1933 р., «неарійці» позбавлялися права займатися адвокатурою та цивільною службою, лікарською практикою; вводилися квоти для євреїв у навчальних закладах, «расово неповноцінні» громадяни звільнялися з армійської служби. Їм заборонялося мати власний бізнес, власність євреїв реєструвалася й піддавалася конфіскації. Спочатку на вуличних акціях спалювали книжки євреїв (зокрема Ейнштейна і Фройда), згодом — їхні будинки і синагоги.

15 вересня 1935 р. за ініціативою Адольфа Гітлера були проголошені Нюрнберзькі закони. Згідно цих законодавчих актів – Закону про громадянина Рейху та Закону про охорону німецької крові й німецької честі – євреї позбавлялися німецького громадянства (але вважались підданими країни) та права вступати у шлюбні (або позашлюбні) контакти з арійцями. Нюрнберзькі закони продовжували політику расової дискримінації та ксенофобії, розпочату з 1933 р.

 Згідно поправок до Закону про громадянина Рейху юридично визначалося поняття «єврей» – особа, яка мала мінімум трьох предків-євреїв у третьому коліні (серед дідусів-бабусь). Для наочності розроблялися спеціальні расові таблиці, що масово тиражувалися у навчальних посібниках, шкільних щоденниках, блокнотах. Згодом законом від 17 серпня 1938 р. у Третьому Рейху для євреїв вводилася особлива позначка в паспортах – «J» (Jude). До того ж до імені кожного чоловіка додавалось «Ізраїль», жінки-єврейки в паспортах отримували друге ім’я «Сара».

Люди змішаного походження належали до категорії так званих «мішлінгів», тобто осіб німецько-єврейського походження. Варто зауважити, що робилися винятки для найбільш цінних кадрів (добрих професіоналів, хоробрих вояків, людей з хорошими зв’язками тощо). Утім в разі одруження «мішлінга» з євреєм або дотримання ним юдейських традицій, він позбувався особливого статусу й дорівнювався до євреїв.

Викладач

Отже, Нюрнберзькі закони повністю відповідали концепції "расової гігієни". Ці закони стали основою для політики подальшої дискримінації євреїв і їх знищення.

Після цього нацисти почали на практиці повною мірою реалізовувати свої ідеологічні настанови. Йдеться про «кришталеву ніч» чи «ніч битого скла». Таку неофіційну назву одержала масова, спланована та керована владою акція прямого фізичного насильства і терору щодо євреїв на території Німеччини, що відбулася в ніч з 9 на 10 листопада 1938 року. За даними істориків, за період із 7 до 13 листопада 1938 року було вбито або доведено до самогубства близько 400 євреїв. Було зруйновано понад 1400 синагог, молитовних кімнат, інших місць для відправлення служби, а також тисячі крамниць, помешкань, єврейських кладовищ. Понад 30 тисяч євреїв були кинуті до концентраційних таборів, з них сотні були вбиті або загинули там через нестерпні умови.

В 1938 році у Відні було створено «Центральне бюро з єврейської еміграції» До кінця року Австрію залишило 45 тисяч євреїв, Німеччину — 145 тисяч і ще 17 тисяч німецьких євреїв з польськими паспортами були заарештовані і насильно депортовані у Польщу.

Після окупації Польщі під німецьким контролем виявилося близько 2 мільйонів польських євреїв, у зв'язку з чим нацисти почали перегляд ставлення до вирішення єврейського питання. 21 вересня 1939 в Берліні під керівництвом Рейнхарда Гейдріха відбулася нарада за темою «Єврейське питання на окупованих територіях» — було вирішено всіх євреїв і циган з Рейху перевезти до Польщі, де зосередити у великих містах поблизу залізниці. Підсумкове рішення про детальну програму масового знищення було прийнято 20 січня 1942 року на конференції в Ванзеє, яка визначила шляхи і засоби втілення в життя «остаточного рішення єврейського питання». 30 січня Гітлер публічно визнав існування програми знищення євреїв, 31 січня 1942 було розіслано термінові накази всьому командному складу поліції, секретним службам безпеки і керівникам СД, що містили докладні вказівки до підготовки депортації євреїв Німеччини, Австрії та Чехії, а з квітня почалось їх знищення у газових камерах концтаборів. Із усіх союзників Німеччини лише Болгарія не підтримала її у подібному вирішенні "єврейського питання".

(музика)

 

 

Учень/студент 2

НАЦИСТСЬКІ ТАБОРИ

З 1933 по 1945 роки нацистська Німеччина та її союзники створили більше 42 000 таборів та інших об’єктів позбавлення волі (включно з ґетто). Ці об’єкти використовували для різних цілей, зокрема примусової праці, утримання людей, яких вважали ворогами держави, і масових убивств.

Щоб допомогти здійснити «Остаточне розв’язання єврейського питання» (геноцид або масове знищення євреїв), нацисти створили табори смерті в окупованій Німеччиною Польщі – країні з найчисельнішим єврейським населенням. Табори смерті були спроектовані для ефективного масового вбивства. Першим, що відкрився в грудні 1941 року, був Хелмно, де євреїв та ромів труїли газом в автомобілях-душогубках. 1942 року нацисти відкрили табори смерті Белжець, Собібор і Треблінка, щоб систематично вбивати євреїв на території Польщі. До концтаборів на території України належать концтабір у Львові (Янівський) та Києві (Сирецький).

Нацисти будували газові камери. У табірному комплексі Аушвіц табір смерті Біркенау мав чотири газові камери. У 1943–1944 роках, у розпал депортацій до табору, щодня там убивали в середньому 6000 євреїв.

3. Голокост на території України.

Учень/студент 3. Декламування вірша

Пройду не раз відомими шляхами,

 Де страх в повітрі висне до цих пір,

І хоч усе вже поросло мохами,

 Його ніхто забути не зумів.

Це Голокост – всього одне лиш слово,

 Та його сенс – пекучий болі жар,

 Вбивали всіх!.. старого і малого,

І мало хто життя порятував.

Дивились в вічі, не щеміло серце,

Пуста душа і всі думки пусті,

«Як можеш ти стрілять? Скажи, убивце!

 Вони ж прийдуть до тебе уві сні.»

 Чи їх вина, що родом із євреїв?

 Чи їх вина, що не такі, як всі?

 Невже ж і смерть заслужує трофеїв?

 І щастя можна віднайти в сльозі?

Постане між думками знову прірва,

 Над Яром смерть махне своїм крилом,

Викладач.

    Історію неможливо повернути назад. Але необхідно розповісти про неї всю правду. Історія нашої Батьківщини, на жаль, має  й сумні сторінки. Україна – це країна пісні й краси, але  в роки  Голодомору і Голокосту – це країна смерті. Смерті безвинних…

Близько півтора мільйона євреїв знищено нацистами на теренах теперішньої України. Це – чверть усіх жертв Голокосту, який є злочином супроти всього людства. В Україні  єврейський геноцид носив особливо жорстоку форму.

У цілому Україна втратила близько 70% довоєнного єврейського населення.

 

Учень/Студент 4.

 На території України фактично відразу після початку окупації загарбники здійснили виокремлення євреїв. Нацисти принижували людську гідність євреїв, від котрих вимагали но­сити жовті «знаки Давида», нашиті на одяг. Євреям заборонялося збирати­ся на зібрання, вільно пересуватися вулицями тощо. Наказ на вулицях Луцька в 1941 р., приписував, що євреї не мають права «вільно проходити головними вулицями. Також забороняєть­ся зупинятися поблизу комендатури. «Жиди, які порушать це розпорядження, будуть покарані смертю». Найхарактернішим та найпоширенішим на всіх окупованих територіях оголошенням, мабуть, було таке, просте й лаконічне: «Жидам вхід заборонено!».

Нацисти запровадили особливі умови мешкання євреїв. Наприклад, у міс­ті Броди «жидам заборонялося залишати своє помешкання від 19-ої – 6-ої год.» ­ У наказі Дніпропетровської міської управи зазначалося: «Ходити по міс­ту дозволяється лише до 19 год. дня, а жидам до 16 год.» В іншому наказі йшлося: «Жидівському населенню забороняється перебувати на вулицях міста Львова після 20-ої години. Решту населення обов’язує ця заборона від 22-ої год. Німців з Райху цей розпорядок не торкається»

Євреї піддавалися дискрімінації в питаннях працевлаштування, соці­ального забезпечення. Так, у постанові адміністрації дистрикту Галичина «В справі уживання жидів до праці» йшлося: «Приймання і давання праці жидам в приватних господарствах нежидівського населення є заборонене». В об’яві про прийом дітей до дит­садка наголошувалося, що він здйснюється для «дітей всіх національностей, крім жидів».

Викладач.

На території Західної України ще до початку «акцій знищення» євреїв ні­мецькі окупанти спровокували єврейські погроми, в яких взяло участь місцеве населення. 30 червня – 3 липня 1941 р. у Львові було вбито близько 4 тис. єв­реїв, 25–27 липня – ще до 2 тис. Були спровоковані на погроми також жителі Станіслава, Тернополя, деяких інших міст.

Місцем масової загибелі західноукраїнських євреїв став табір смерті Белжець. Ґетто створювалися перед знищенням євреїв на території Східної Галичини, Волині, Поділля, Закарпаття, почасти – Правобережжя. На решті українських земель ґетто не створювалися, оскільки місцевих євреїв знищували майже від­разу після початку окупації, максимум за декілька місяців .

Головною формою «вирішення єврейського питання» на території райхскомісаріату Україна стали масові розстріли. Найвідоміший злочин нацис­тів на цих теренах – трагедія Бабиного Яру.

Учень/студент 5.

 Різке загострення обстановки в Києві відбулося за декілька днів від початку окупації, коли внаслідок спрацю­вання радянських радіокерованих мін, залишених у місті, загинули німецькі військові, цивільні мешканці, центр охопили пожежі. Звинувативши в підри­вах євреїв, 27–28 вересня 1941 р. нацисти розпочали в Бабиному Яру розстріли євреїв і радянських військовополонених. 29 вересня підрозділи СС і полі­ції, , стратили 22 тис євреїв, наступного дня – ще 12 тис. Ніколи в історії, навіть в Освенцимі, нацисти за один день не знищували таку кількість людей. Бабин Яр став символом траге­дії радянських євреїв на окупованій території СРСР.

Свій «Бабин Яр» був майже в кожному українському місті та містечку: поро­хові склади Кам’янця-Подільського та Червоноповстанська балка (Ботанічний сад) Дніпропетровська, П’ятничанський ліс на Вінничині й Дробицький Яр у Харкові. У Дебальцевому євреїв зігнали на центральну площу та розчави­ли юрбу танками. В Артемівську дітей отруювали, дорослих розстрілювали, скидали живцем у шахти, душили газом. У Сталіно (нині Донецьк) для зни­щення євреїв задіяли «ґазенваґени» – автомобілі, обладнані газовими камера­ми. У Краснодоні євреїв і «партійних активістів» розстріляли і скинули у шахту. У Ворошиловграді (нині Луганськ) дорослих євреїв розстріляли за містом, а дітей убивали, змащуючи їм губи отрутою.

 

Викладач.

Масові розстріли єврейського населення відбувалися й у Трансністрії. Станом на вересень 2021 року на території Миколаївщини історики встановили 31 місце поховань жертв Голокосту. Наймасовішим місцем розстрілів на території області у часи нацистської окупації було село Богданівка, в якому розстріляли понад 54 тисячі людей.  «Вбивства євреїв Одеси» розпочалися 17—25 жовтня 1941 року, коли було розстріляно або спалено живцем 34 тисяч одеського населення.

Від моменту окупації Закарпаття Угорщиною, союзницею гітлерівської Німеччини, розпочалися переслідування єврейського населення. Загалом із понад 100 тис. євреїв Закарпаття Голокост пощастило пережити лише 10 тис. осіб.

 

3. Праведники  народів свту.

За страшних умов війни людські почуття інколи поступаються прагматич­ним міркуванням. Опір загарбникам вимагає сміливості й самопожертви, межує з героїзмом проти­стояння силі, але героїзм – це непересічне явище, він не може бути «масовим».

Окремого розгляду потребують іс­торії людей, які рятували євреїв від неминучого знищення. Таких героїв називають «праведниками народів світу»; це – почесне звання, що присвоюється від імені Ізраїлю. 3. На 1 січня 2020 року звання праведника народів світу отримало 27,712 героїв.

 

Учень/Студент 6

 

• Ще одне ім'я вписане в історію людства червоними літерами вічної слави. Це ім'я польської дівчини, яка виділилася серед сотень, а може навіть і тисяч незвичайних людей. Подвиг Ірени Сендлер воістину став символом героїзму під час Другої світової війни.

                                                       Irena Sendler

У грудні 1942 була обрана керівницею дитячого відділу щойно створеної Ради Допомоги Жидам («Жеґоти»). Як працівник Варшавської громадської служби вона мала перепустку до ґетто, де начебто піклувалася санітарно-гіґієнічним станом. Справа втім, що німецька адміністрацію була занепокоєна, що хвороба може швидко розповсюдитися за межі ґетто. У ґетто Ірена носила Зірку Давида на знак солідарності із євреями. Маючи вільний в'їзд до ґетто, вона із своїми співробітниками вивозила єврейських дітей, у тому числі немовлят.

Під виглядом сантехніка чи зварника Ірена Сендлер часто бувала у Варшавському гетто. Будучи членом підпільної організації, дівчина проникала туди зі шляхетною метою. У своїй великій сумці для інструментів вона виносила на свободу дітей із гетто. Немовлят доводилося присипляти, більш дорослих дітей Ірена ховала у вантажівці під брезентом. Залишилися відомості, що у кузові вантажівки, на якій приїжджала Ірена Сендлер, був собака. Щоб під час операції охорона не почула дитячого плачу або іншого підозрілого звуку, собаці наступали на лапу і він голосно гавкав.

Звичайно, Ірена Сендлер діяла не сама, здійснювати геройські вчинки їй допомагали товариші, такі ж незвичайні люди.

Данні про дітей Ірена нотувала і зберігала у склянці, яку закопувала на дворі. По закінченню війни їй вдалося встановити ідентичність багатьох дітей, але більшість їхніх батьків було страчено.

 

 

Учень/Студент 7

Разом, Ірена Сендлерова врятувала приблизно 2 500 дітей, у тому числі біля 800 — із Варшавського ґетто. Врятованих дітей вона розміщувала по сиротинцях, у польских сім'ях і в католицьких черниць.

Ірену Сендлер схопили за таємним доносом у 1943 році. Її безжально катували, зламали усі кінцівки, але не зламали її віру в життя. Після нанесення тяжких каліцтв був винесений вирок: «Розстріляти».. Нащастя «Жеґоті» вдалося її врятувати давши хабаря німецьким конвоїрам. Далі протягом війни Ірена Сендлерова продовжувала працювати у підпіллі та рятувати єврейских дітей.

Настав довгоочікуваний мирний час, Ірена відшукала дивом уцілілий список дітей і допомогла врятованим хлопцям знайти батьків, якщо ті ще були живі. Деякі з дітей були відправлені до Ізраїлю та Палестини.

Своїх спадкоємців ця жінка, на жаль, не залишила на Землі. Ще довгий час подвиг Ірени Сендлер не був визнаний владою, і лише у 1965 році вона отримала звання Праведника світу. Ще через 42 роки її ім'я було в списку Нобелівських лауреатів. У віці 98 років Ірена Сендлер померла. Про свій виключний вчинок вона скромно відзивалася: «Кожна дитина, що врятувалася з моєю допомогою, а також за допомогою чудових таємних посильних, яких вже немає в живих, — причина мого існування на землі, але не причина для слави». Все, чого ця незвичайна жінка просила від майбутніх поколінь — пам'ятати жахи минулого і ніколи більше не допустити повторення тієї трагедії.

Викладач.

    Німецькі нацисти страчували українські сім’ї за переховування євреїв, залишаючи сиротами дітей, які за збігом обставин були відсутніми вдома. Це було випробування на людськість, гуманність, яке українські праведники склали на найвищому рівні.

 Історія Другої світової німецько-комуністичної війни показала, що за євреями пішли з життя мільйони українців та інших слов’янських народів.

Україна займає четверте місце на планеті за кількістю праведників наро­дів світу, за визначенням Яд-Вашем наявні дані про 2659 таких героїв, які ризикували своїм життям.

Ілля Альтман писав про те, як у декількох українських селах місцеві жителі зуміли сховати всіх євреїв: у с. Яруга на Поділлі вдалося заховати не лише міс­цевих жителів-євреїв, але й біженців; у с. Раковець Львівської області селяни переховували 33 єврейських сім’ї; у с. Благодатне Дніпропетровської області було врятовано 30 євреїв. Автор підкреслював, що їх порятунок став можливим лише завдяки колективній підтримці решти жителів села. Подібні приклади не поодинокі. Вагому кількість серед рятівників-священослужителів становлять пред­ставники Української греко-католицької церкви. Тут слід згадати як рядо­вих священиків УГКЦ, серед яких о. Омелян (Ковч), котрий заплатив життям за рятування євреїв, так і, звичайно, величну постать митрополита Андрея (Шептицького). Останній особисто врятував чимало євреїв, серед них – львів­ського рабина Д.Кахане, синів загиблого рабина Л.Курта, Ісаака й Натана. «Митрополит залучив до рятування євреїв деяких українських священиків, серед яких були його брат Клементій, голова ордену студитів, а також ігуменя студитського монастиря Йосефа, преподобний Марко Стек та інші». Загалом за допомогою предстоятеля було врятовано близько 200 євреїв.  

Але нажаль існує велика кількість тих героїв, які були викриті і страчені нацистами та їх прихильниками.

Висновки:

Україна має свій Голокост. Пройшовши через страхіття Голодомору, українці як ніхто інший розуміють біль єврейського народу. Ми зобов’язані берегти пам´ять про Голокост.

Засвоїти уроки історії – обов’язок теперішніх і прийдешніх поколінь. Маємо не лише пам’ятати про безневинні жертви минулого, але й об’єднати зусилля, щоб не допустити повторення трагедій, подібних Голокосту.

 Вязнів  концтаборів  та жертв  Голокосту хвилиною мовчання вшановують у всьому світі. В Ізраїлі завмирає життя в країні: зупиняється транспорт, перестають працювати державні установи, люди залишають всі справи.

На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто став жертвами

ВІДЕО (2 ХВ МОВЧАННЯ В ІЗРАЇЛІ)

Мученикам і Героям Пам'ять і Шана

Студент 8. Декламування вірша.

Надходить час Добра.

Ніч розбрату минає.

Світанок провістить

Єднання всіх сердець:

«Є брат, і є сестра,

А ворога – немає».

Людина прагне жить

І Пам'ять промовляє:

«Ми тут, ми з Вами,

Ми живі!»

 

Використана література.

1. https://jmhum.org/uk/news-list/699-ts-ogo-dnya-15-veresnya-1935-r-progoloshennya-nyurnberz-kikh-zakon-v
2. https://encyclopedia.ushmm.org/content/uk/article/victims-of-the-nazi-era-nazi-racial-ideology
3. На допомогу викладачеві історії.  І.Я.Щупак* Уроки голокосту в українській історичній науці Та освіті: від наративу до осмислення Й постановки суспільного питання про покаяння .(до 75-ї річниці трагедії бабиного яру)
4. https://m.day.kyiv.ua/uk/blog/istoriya/tozh-koly-i-de-rozpochavsya-golokost