ГРА ЯК СПОСІБ КРАЩОГО ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

ГУМАНІТАРНІ НАУКИ

Кулаков Євген, Людмила Радченко

ВП НУБіП України «Боярський коледж

екології і природних ресурсів»

ГРА ЯК СПОСІБ КРАЩОГО ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Анотація: У статті висвітлено питання проведення навчального процесу за допомогою навчальної гри, її ключову роль у досягненні певних цілей у навчанні.

Ключові слова: навчальна гра, гра, навчання, гра в навчанні, роль навчальних ігор, завдання і цілі навчальних ігор.

Навчальна гра – це вид гри, розроблений з метою кращого засвоєння навчального матеріалу за допомогою ігрових елементів. Навчальні ігри покликані допомогти людині у вивченні конкретних об'єктів, розробці концепцій, осмисленні історичних подій, культурного розвитку, а також освоєнні нових вмінь в ході ігрового процесу.

Такий вид ігор задовольняє фундаментальні потреби людини у здобутті знань, забезпечуючи задоволення, активну участь в процесі, структурованість мислення, мотивацію, адреналін, креативність, соціальну взаємодію та емоції від самої гри, поки відбувається навчання.

Гра супроводжує людину протягом усього життя, протягом усього існування людства. Адже, в якійсь мірі, усе наше життя – це гра. Навіть стаючи дорослими, опиняючись у певних життєвих ситуаціях, ми приміряємо на себе ту чи іншу роль. А для дитини, школяра чи студента гра – це основний вид діяльності, це засіб взаємодії з навколишнім світом, засіб його пізнання. Тому, звичайно, потенціал гри повинен бути використаний і у навчальному процесі. Адже за вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога. Психологи стверджують, що гра може стати одночасно й засобом самооновлення, самовдосконалення, до того ж – й стимулятором доброго настрою. З іншого боку об’єктивно величезні можливості гри як педагогічного засобу, що збільшує інтелектуальну напруженість, активізує розумові процеси, підвищує інтерес до знань, тренує пам'ять, вміння міркувати логічно тощо. Захопившись грою, ми навіть не помічаємо, що навчаємося.

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

«Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам’ятаю.

Те, що я бачу і чую, я трохи пам’ятаю,

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю і роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром».

Ці слова підтверджують і сучасні наукові дослідження, які доводять, що 10% інформації людина засвоює, коли читає; 20% – коли чує; 30% – коли чує і бачить; 80% – коли людина переживає те, що їй треба зробити. І найбільш результатів можна досягти, коли людина навчає когось – 90%. Гра – іскра, що запалює вогник допитливості, зацікавленості та вимагає концентрації уваги учнів, напруження їх сил. Вона має здатність організувати життя дітей, наповнити його змістом.

Гра в навчанні – це спосіб зробити роботу цікавою, а зовсім не спосіб звільнити дитину від неї. Гра – розвага – це зовсім не гра – навчання. О. М. Горький писав: «Гра – творчість, гра – праця. Праця – шлях дітей до пізнання світу». Навчальна гра має структуру, що відрізняє її від інших видів діяльності. Це єдина система впливів, спрямована на формування в дитини потреби у знаннях, активного інтересу, формування більш досконалих пізнавальних навичок і вмінь.

До проблеми впровадження ігрових технологій навчання у вищій школі у своїх роботах звертали увагу такі науковці: А. Макаренко, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Шиллер, Г. Спенсер, Дж. Локк, Я. Коменський, Г. Сковорода К.Д. Ушинський, Г.П. Щедровицький, В. Терський, І. Іванов, Л. Коваль. Висока оцінка навчально-педагогічним іграм як одному з методів активного навчання і підготовки майбутніх випускників дається в працях A. Вербицького, Л. Вишнякової, Р. Жукова, Д. Ельконіна, Ю. Кравченка, В. Комарова, В. Платова, В. Рибальського та інших сучасних учених, дослідників і педагогів-практиків.

Ще давні римляни вважали, що вчитися гірко, а знати солодко. Але навіщо навчатися з гіркими та марними слізьми тому, чому можна вивчитися з посмішкою? Якщо цікаво побудувати урок, то корінь науки може змінити свій смак і навіть викликати у дітей здоровий апетит.

Навчальні ігри можуть ділитись залежно від спрямування на настільні, карткові та відеоігри. З того часу, як батьки та вихователі усвідомили психологічні потреби при навчанні, а також їх позитивний вплив на процес засвоєння матеріалу, концепція симуляційних ігор стала одним з провідних освітніх інструментів. Симуляції є інтерактивними розвагами, які навчають учасників ставити цілі, визначати правила, адаптуватись у різних ситуаціях, розв'язувати проблеми, вибудовувати взаємодію з іншими гравцями, створюючи при цьому єдину історію, сюжетну лінію.

Відеоігри. Завдяки збільшенню досяжності різних технічних пристроїв відбулась зміна у видах ігор, яким люди надають перевагу. Відеоігри почали використовуватись значно частіше, ніж традиційні. Визначають концептуальну гру як «стан зацікавленості, що включає в себе  проектування на гравця ролі персонажа, який, будучи залученим в частково вигаданому контексті проблеми, повинен застосувати концептуальне усвідомлення, щоб зрозуміти зміст та трансформувати контекст». Метою такого ігрового простору є заохочення гравця до участі в сюжеті під час здобуття когнітивних та соціальних навичок. Здатність зануритись в ігровий процес підвищує «чуттєве сприйняття», яке відбувається, коли гравець ідентифікує себе з персонажем, якого він обрав, та уявним середовищем гри.

Ігрофіковане навчання – це вид ігор, що забезпечує певний освітній результат. Загалом, таке навчання розроблене для врівноваження теоретичного осмислення предмету з процесом гри та для розвитку здатності гравця застосовувати даний предмет в реальному світі.

У своєму класичному есе «Поза естетичним вихованням людини» Йоганн-Фрідріх Шиллер розмірковує над грою як над рушієм цивілізації, який допомагає людям піднятись над їхніми інстинктами та стати членами освіченого суспільства. Він стверджує, що «люди тільки тоді повною мірою є людьми, коли перебувають в стані гри». І хоча текст обмежується переконаннями автора щодо концепцій свободи та краси, він, попри це, дає підстави для розвитку Йоганом Гейзингом його вчення «Homo Ludens» або «Людина, що грається» – ключовою думкою книги є дослідження провідного значення гри у виникненні й розвитку культури та наскільки сама культура має характер гри.

Протягом довгого часу ігри використовувались як вид освіти. Завдяки стародавній грі в шахи середньовічні дворяни навчались стратегії ведення війни. В ході Громадянської війни добровольці з Род-Айленда грали в американський крікшпіль, який ще в 1812 році був створений для тренувань прусських офіцерів. Тоді ж на початку ХІХ-го століття Фрідріх Фребель створив концепцію дитячого садка. Його основна ідея полягала в навчанні шляхом гри. Діти були в захваті від Фребелівських подарунків, зокрема таких простих навчальних іграшок, як: блоки, швейні набори, глина, і ткацькі матеріали.

Широке використання ігрового методу в навчанні має багато переваг:

•         гра залучає до активної пізнавальної діяльності кожного учня чи студента окремо і всіх разом, тим самим, є ефективним засобом управління навчальним процесом;
•         навчання у грі здійснюється за допомогою власної діяльності учня, що особливим видом практики, в процесі якого засвоюється до 90% інформації;
•         гра – вільна діяльність, що дає можливість вибору, самовираження, саморозвитку для її учасників;
•         гра має певний результат і стимулює учня, студента до досягнення мети(перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети;
•         у грі команди або окремі учні, студенти спочатку рівні(немає поганих і гарних учнів, а тільки гравці), результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здібностей, витримки, умінь і характеру;
•         змагання – невід’ємна складова гри – приваблива для учнів та студентів;
•         задоволення, отримане від гри, створює комфортний стан на уроках і підсилює бажання вивчати предмет.

 Згідно з теорією Річарда Вен Ека існує три основні підходи у створенні програм, що стимулюють когнітивний розвиток гравця. Цими підходами є: розбудова ігор з нуля, запропонована педагогами та програмістами, інтеграція комерційних продуктів для окремих корпоративних груп та створення ігор з нуля студентами.

 Ігри часто включають елемент фантазії, що залучає гравців до активної участі через розповідь чи сюжетну лінію. Навчальні відеоігри здатні мотивувати дітей та розвивати в них розуміння причинно-наслідкових зв'язків. Діти мають змогу виражати свою індивідуальність через навчання та залучення до соціальних питань. Сучасні ігри більше розвинені в соціальному напрямку: більшість підлітків, граючи з іншими, можуть об'єднати кілька аспектів суспільного та політичного життя.

Навчальні ігри, на відміну від розважальних, мають певні істотні ознаки і свою стійку структуру, до якої входять такі компоненти: ігрова задумка; правила гри; безпосередньо ігрові дії; дидактичні завдання; обладнання гри; результат гри.

Навчальна гра дозволяє досягти цілої низки важливих цілей.

1. Дидактичних – формування й застосування нових ЗУН, розширення кругозору тощо.

2. Розвиваючих – розвиток пам’яті, мови, розумових процесів – аналізу, синтезу, співставлення; творчих здібностей.

3. Виховних – виховання самостійності, колективізму, відповідальності, волі, навичок співробітництва.

І якщо головне завдання вчителя чи викладача – це розвиток в  студентах чи учнях пізнавальних інтересів і потреб, а також бажання долати труднощі навчальної роботи, то навчальні ігри це саме ефективне вирішення цих завдань.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. https://refdb.ru/look/2434609-pall.html
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%B0
3. Артемова Л.В. Вчися граючись. – Київ.: Томіріс. – 1995. – 119 с.
4. Падалка О.С. Педагогічні технології. – Київ: Укр. Енциклопедія. – 1994. – 348 с.
5.          Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. – метод. Посіб. /О.І.Пометун, Л.В.Пироженко; За ред.. О.І.Пометун. – Київ. А.С.К. – 2004. – 192 с.