Грунтознавство. Структура грунту

Про матеріал

Перегляд файлу

Структура грунту є одним із найголовніших факторів його родючості. В структурному грунті утворюються оптимальні умови водного повітряного та теплового режимів, що в свою чергу, обумовлюють розвиток мікробіологічної діяльності поживних речовин для рослин.Здатність ґрунтової масси розпадатися на структурні окремості називають структурністю, а саму форму і розмір грудочок – структурою. В наш час ґрунтову структуру за розміром агрегатів поділяють наступним чином: брилувата (агрегати >10мм.); грудкувато-зерниста або макроструктура (агрегати 10-0,25мм.); мікроструктура (агрегати <0,25мм.).

Структура грунту. Агрономічне значення структури полягає у тому, що вона позитивно впливає на властивості та режими ґрунту. За наявності агрономічно цінної структури у ґрунті створюються сприятливі умови для поєднання капілярної та некапілярної пористості, за рахунок чого рослини краще забезпечуються водою і повітрям, активніше відбуваються мікробіологічні процеси тощо [30].
Агрономічно цінна структура, надаючи ґрунтові пухкого скла-дення, забезпечує краще проростання насіння і ріст кореневої системи, а також зменшує енергетичні затрати на механічний обробіток ґрунту.
Якість структури визначається її розміром, пористістю, механічною міцністю і водопроникністю. Найбільш агрономічно цінними є макроагрегати розміром 0,25-10 мм, які мають високу пористість (понад 45 %), механічну міцність і водопроникність [31].
Стійкість структури до механічного руйнування і здатність не розпадатися під час зволоження визначають збереження ґрунтом сприятливого складення у процесі багаторазових обробітків і зволожень. За відсутності таких якостей структурні окремості швидко руйнуються під час обробітку і випадання дощів, що характерно для дерново-підзолистих ґрунтів. У вологому стані даний тип грунту запливає, а у випадку підсихання утворює міцну кірку.
Слід також відмітити, що водотривка структура дерново-підзолистих грунтів має досить щільну упаковку агрегатів, та пористість їх низька (30-40%), пори тонкі, в них важко проникнути кореневим волосинкам рослин і мікроорганізмам. Водотривкість таких агрегатів обумовлена слабким проникненням у пори води. Отже, така структура в агрономічному відношенні не є цінною [32].
Внаслідок ерозійних процесів відбувається безпосереднє руйнування структурних агрегатів внаслідок механічної дії на них водного потоку та дощових крапель. Суттєве значення має також вимивання елементів
40
живлення та гумусу, що в свою чергу приводить до погіршення структурного стану грунтів.
У формуванні структури розрізняють два протилежні процеси: механічне роздроблення ґрунту на агрегати та утворення міцних, водотривких окремостей.
Вказані процеси відбуваються під впливом фізико-механічних, фізико-хімічних, хімічних і біологічних чинників структуроутворення [33].
Фізико-механічні чинники обумовлюють процес кришення ґрунтової маси переважно під впливом тиску або якоїсь іншої механічної дії.

Зокрема, цей процес спостерігається за умов перемінного висушування та зволоження ґрунту, замерзання й розмерзання в ньому води, обробітку відповідними грунтообробними знаряддями тощо.
Важлива роль у структуроутворенні належить фізико-хімічним чинникам-коагуляції та цементуючому впливу ґрунтових колоїдів. Водотривкість настає в результаті скріплення механічних елементів і мікроагрегатів колоїдами (органічними і мінеральними). Але щоб окремості, скріплені колоїдами не розпливалися у воді, колоїди повинні зворотно коагулювати. Такими коагуляторами у ґрунтах найчастіше є дво- і тривалентні катіони Са++ , Мg++, Fе+++, Аl+++.

Із високодисперсних мінералів найбільше значення у створенні водотривкої структури мають глинисті мінерали і мінерали гідрооксидів заліза та алюмінію. Найбільш водотривка структура утворюється під час взаємодії гумінових кислот із мінералами і гідрооксидами та менш водотривка - під час взаємодії із кварцем, аморфною кремнекислотою і каоліном [34].
Основна роль у структуроутворенні належить біологічним чинникам, тобто рослинності та організмам, які заселяють ґрунт. Суть цього процесу полягає у тому, що рослини механічно ущільнюють ґрунт і розділяють його на грудочки різного розміру і форми. На формування структури ґрунту
особливо впливає багаторічна трав'яниста рослинність. Вона своєю розгалуженою кореневою системою пронизує ґрунтову товщу, роздрібнюючи її на окремості, а під час розкладу кореневих залишків утворюється гумус, який склеює ґрунтові агрегати[35].
У структуроутворенні значна роль належить червам. Адже, пропускаючи через свій шлуноковий тракт ґрунт, вони просочують його виділеннями і випускають у вигляді невеликих ґрудочок капролітів. Ці виділення мають високу водопроникність.

Структура грунту не стійка і динамічна. Під впливом чинників вона може як відновлюватись так і руйнуватись. Причиною втрати структури може бути механічне руйнування, фізико-хімічні явища і біологічні процеси [36].
Механічне руйнування структури відбувається під впливом обробітку грунту, переміщення по його поверхні машин, знарядь, тварин, а також під дією потоків води, ударів крапель дощу.
Біологічні причини руйнування структури пов’язане в основному з такими процесами, як мінералізація гумусу.
Агрономічна цінність структури залежить також від пористості агрегатів, що в свою чергу пов’язано зі щільністю розміщення мікроагрегатів у макроагрегатах. Значна пористість грудочок та їх водостійкість зумовлюють добрі і відмінні фізичні властивості грунтів, що є показником доброї структури і високого ступеня окультурення грунту [37].

Із ступенем змитості грунту погіршуються водно-фізичні властивості. За даними І.М.Головченка (1986) на середньо і сильно еродованих різновидах дерново-підзолистих грунтів за 8 років водотривкість агрегатів у 30-ти см шарі зменшилась на 6,3-19,5 %, що в свою чергу призвело до зменшення структурності грунтів. Так, кількість агрегатів діаметром від 3 до 0,5 мм знизилась на 15-28,9 % відповідно.
42
Перед закладкою досліду нами був проведений структурно-агрегатний аналіз слабо і середньо змитих грунтів і встановлено, що коефіцієнт структурності на період закладки досліду в середньому становив на слабо змитому грунті 1,26-1,27 в орному шарі грунту, і на середньо змитому грунті – 1,20-1,23. Кількість водотривкої структури 34-35 % на слабо змитому грунті і 29,8-31,0 % на середньо змитому грунті. Простежуючи динаміку структурно-агрегатного складу грунту можна відмітити, що за 3-х річний період вирощування трав зріс коефіцієнт структурності і структура грунту в залежності від ступеня змитості грунтів.

Так, в рік закладки досліду коефіцієнт структурності орного шару в середньому складав на слабо-змитих грунтах 1,29-1,33, на середньо-змитому грунті 1,27-1,29.

Кількість водотривких агрегатів на слабо-змитому грунті становила 37-38%, а на середньо-змитому грунті – 31-31 %. Слід відмітити, що в підорному горизонті кількість водотривкої структури знижується на 55-60 %, на слабо-змитих грунтах і на 60-65 % - на середньо-змитих грунтах.

На II рік агровикористання багаторічних бобово-злакових трав коефіцієнт структурності зріс на 0,15 слабо-змитому грунті і на 0,03 на середньо-змитому грунті, кількість водотривкої структури відповідно зросла на слабо-змитому грунті на 10 %, а на середньо-змитому на - 6,5 %. При вирощуванні ярого ячменю коефіцієнт структурності на слабо-змитих грунтах суттєво не змінився, а на середньо-змитому грунті даний показник знизився на 0,11.
Кількість водотривких агрегатів відповідно знизилась на 5 % на середньо-змитому грунті, а на слабо-змитому грунті суттєво не змінилась.
Зростання коефіцієнту структурності під багаторічними травами зумовлено збільшенням процентної частки від загальної маси грунтових агрономічно цінних агрегатів діаметром від 0,5 до 7 мм.
43

За троьх річний період коефіцієнт структурності під багаторічними травами на слабо-змитих грунтах зріс на 24, на середньо-змитому грунті-18.
Кількість водотривкої структури зросла на 6 % на середньо-змитому грунті, на слабо-змитому грунті зросла на 9 %.
Протягом трьох років вирощування культур в грунтозахисній сівозміні коефіцієнт структурності на слабо-змитому грунті суттєво не змінився, а на середньо-змитому грунті коефіцієнт структурності знизився на 20 %, кількість водотривкої структури на даній відміні грунту знизилась на 15 %.
Покращення структурності грунту під багаторічними травами відбулась за рахунок наростання кореневої маси, що в свою чергу призвело до значного надходження органічних речовин в грунт, що збільшило частку кількості водотривкої структури. Суттєвої різниці в структурності грунту та кількості водотривких агрегатів під різними травосумішками не було відмічено.

Найбільше на оструктуреність ґрунту впливають рослини з добре розвиненою кореневою системою і надземними органами, які суцільно покривають ґрунт - з весни до збирання врожаю - і не потребують механічного обробітку ґрунту під час вегетації. Цим вимогам повністю відповідають багаторічні бобові й злакові трави або їх сумішки, в яких маса коренів і надземних рослинних решток близька до врожаю надземної частини. Тому під виливом багаторічних трав при тій чи іншій технології вирощування й різній урожайності створюються в більших чи менших розмірах водотривкі агрегати. Встановлено, що чим довше ґрунт перебуває під рослинами і чим вищий їхній урожай, тим більше утворюється структурних агрегатів. І навпаки, якщо ґрунт без рослин і зазнає руйнівної дії води, вітру та інтенсивного механічного обробітку, то й структурний стан його погіршується.

На оструктуреність грунту значно впливають однорічні бобово-злакові травосумішки, але через короткий період їхньої вегетації структуроутворюючий ефект від них менший, ніж від багаторічних трав. Серед зернових культур велику здатність до утворення структури ґрунту мають озимі, в яких триваліший період вегетації, ніж у ярих зернових колосових; більш розвинена коренева система, вони добре захищають ґрунт восени та навесні від руйнівної сили атмосферних опадів і талих вод. Просапні культури, за винятком кукурудзи, яка має добре розвинену кореневу систему, менше виливають на поліпшення структурного стану ґрунту. Погіршення його під просапними культурами раніше зумовлювалося аеробними процесами розкладу органічної речовини. Сучасні дослідження показують, що утворення структурних агрегатів пов'язане з розкладом органічних решток, який інтенсивніше відбувається саме у верхньому шарі, при переважанні аеробного процесу. Тому побоювання щодо негативного впливу аеробного процесу на оструктуреність ґрунту не має підстав. Значне погіршення структурного стану ґрунту під просапними культурами зумовлено малою кількістю рослинних решток у ґрунті після них та інтенсивним механічним обробітком.

Таким чином, під час вирощування культурних рослин на полі спостерігаються два різних явища: збільшення кількості водотривких агрегатів під час росту багаторічних трав; руйнування, поступове зниження вмісту їх у ґрунті при вирощуваній однорічних культур. Інтенсивність руйнування структурних агрегатів залежить від особливостей технології вирощування однорічних рослин і кількості опадів до пізньої осені після їх збирання

Щоб посилити перший процес - нагромадження органічної речовини і утворення більшої кількості агрономічно цінних агрегатів, - необхідно вирощувати високі врожаї багаторічних трав. Для зменшення руйнування структурних агрегатів, підтримання і деякого відновлення структури ґрунту при вирощуванні однорічних культур треоа прагнути, по-перше, щоб і однорічні рослини залишали в ґрунті більше органічної речовини; по-друге, щоб ґрунт якомога довше був покритий рослинами шляхом введення в культуру підсівних, озимих проміжних, післяукісних, післяжнивних 1 ущільнених посівів після ранніх однорічних культур, а також розширення посівів культур звичайної рядкової сівби; по-третє, забезпечити оптимальну будову ґрунту нри одночасному зменшенні інтенсивності механічного обробітку.Схематично польові культури за показником зниження здатності до структуроутворення можна розмістити в такій послідовності: багаторічні бобові трави - однорічні бобово-злакові сумішки — озимі зернові — ярі зернові й зернобобові — кукурудза-льон-цукрові буряки та інші просапні культури. За даними ряду дослідників, кукурудза не поступається в структуроутворенні озимим зерновим культурам (С. А. Воробьев, 1979).

Введення

Грунт - це самостійне природне тіло, що утворилося в результаті зміни верхньої частини земної кори при тривалому і спільній дії рослинних і тваринних організмів та мікроорганізмів, клімату, рельєфу, а також виробничої діяльності людини. (Ликов А.П., Коротков А.А, Баздирєв Г.І., Сафонов А.Ф., 1990)

Грунт є полідисперсних і пористим тілом. Її тверда частина складається з частини різного розміру - механічних елементів або грунтової структури. Якісна оцінка структури визначається її розміром, пористістю, механічною міцністю і водопрочной. Найбільш агрономічно еннимі є макроагрегати розміром 0,25 - 10 мм, що володіють високою пористістю (> 45%), механічною міцністю і водопрочной. Така структура, надаючи грунті пухке складення, полегшує проростання насіння і розповсюдження коренів рослин, а також зменшує енергетичні витрати на механічну обробку грунту (Каурічев І.С., 1982)

Агрономічне значення структури полягає в тому, що вона робить позитивний вплив на агрофізичні властивості грунту - пористість і щільність складання, протиерозійну стійкість, а також водний, повітряний, тепловий, окислювально-відновний, мікробіологічний та поживний режими грунтів.

Механічні елементи грунту можуть перебувати в роздільно-частковому (безструктурної) стані або у вигляді структурних отдельностей (агрегатів). Структурною вважається грунт, що містить більше 55% водопрочной агрегатів. Важливо, щоб структурні окремо орних горизонтів не руйнувалися при зволоженні грунту і при механічному впливі сільськогосподарських машин і знарядь. (Ковриго В. П., Каурічев І.С., Бурлакова Л.М., 2000).

Землі, відведені під обробіток сільськогосподарських культур, щорічно піддаються механічній обробці, у результаті чого грунт деградує.

Деградація грунтів і в цілому грунтового покриву - явище багатопланове і многофактурное, обумовлене як природними, так і, в основному, антропогенними факторами. (Почвовед., 1999, 9 з 1126-1131).

Під деградацією фізичного стану грунтів розуміється стійке погіршення їх фізичних властивостей, в першу чергу, структурного стану і складання, що приводить до погіршення водного, повітряного, поживного режимів і в кінцевому результаті - до зниження родючості. (П., 2000, 9; с. 1106 - 1113). Тому проблема структурного стану орного горизонту чорнозему вилуженого є актуальною.

Робота проводилася в 2000 2001 роках. Місце досліджень - цілинні землі і дослідне поле інституту Агроекології.

Метою досліджень було визначення структурного складу чорнозему вилуженого на щорічно оброблюваних землях і під покровом природної багаторічної трав'янистої рослинності.

У завдання дослідження входило:

Визначення структурного складу в орному горизонті щорічно оброблюваних земель.
Визначення структурного складу в орному горизонті під покровом природної багаторічної трвяністой рослинності.
Провести статичну обробку даних.
Проаналізувати отримані результати і дати їм оцінку.

1 Літературний огляд

Одним з важливих заходів у сфері підвищення родючості грунту є постійне поліпшення фізичних, фізико-хімічних і біологічних властивостей грунту, що може бути досягнуто поліпшенням її структурного стану. У створенні хорошої структури велике значення мають різні фактори: гумусові речовини, склад мінералів, поглинені підстави грунту. Всі грунтові процеси знаходяться в тісній взаємодії і в прямій залежності від фізичного стану грунту. Найважливішим фактором, що визначає цей стан, є ступінь оструктуренності грунту.

Корифей російської агрономії і грунтознавства П. А. Костичев (1892) звернув увагу на структуру чорнозему. На його думку, найбільш сприятливим слід вважати такий чорнозем, у якого орний шар складається з дрібних грудок. При цьому стані вода легко проникає між окремими грудками і нижні, більш щільні шари майже не висихають. П. А. Костичев перший запропонував поділ структури грунту на водопрочной агрономічно цінну і водопрочной. Агрономічно цінна структура грунту повинна бути зернистою з мелкокомковатой будовою, міцною і стійкою по відношенню до розмиває дії води.

В. В. Докучаєв (1892, 1899,1901) в класичних роботах про чорноземі писав, що структура грунту створює сприятливі умови для аерації грунту і пересуванню вологи в нижні горизонти. Він особливо високо цінував зерні структуру і був противником її розпилення.

Цікаві дослідження структури грунту були проведені А. Г. Дояренко (1921, 1924, 1925 і ін.) Він показав, що співвідношення капілярних і некапіллярних проміжків у структурній грунті зумовлює характер розвитку найголовніших фізичних. Хімічних і біологічних процесів.

В. Р. Вільямс (1940) стверджував, що родючість грунту полягає в одночасному і безперервному задоволенні зелених рослин необхідними кількостями води і їжі. Максимального вираження елементи родючості, вода і їжа, досягають тільки при водопрочной структурі грунту. Структура грунту - це той фон землеробства, на який накладаються всі інші агротехнічні заходи в рослинництві: обробка, добриво, полив і т. д.

К. К. Гедройц (1926) писав, що структурність грунту - один з найважливіших моментів, що визначають величину створюваної грунтом рослинної маси.

Н. А. Качинський (1933) представляє значення структури грунту наступним чином. Структурна грунт пухка, легко водо-і воздухопроніцаєма і володіє високою вологоємністю. Вода і повітря без труднощі проходять у такому грунті по некапіллярним ходам між грудками. Частина води міцно утримується в капілярах грудок, а надлишок її, якщо він є стікає по некапіллярним ходам; накопичена структурою грунтом вода довго утримується в ній. Структурна грунт, будучи досить забезпечена водою і повітрям, забезпечує сприятливі умови для розвитку рослин.

Вперше сутність і значення грунтової структури були розкриті Шумахером (1874), який дав дивовижний за глибиною аналіз цієї властивості грунту. Він вперше вжив у сучасному значенні слово структура і дав їй морфологічну характеристику. На думку В. Шумахера, співвідношення капілярних і некапіллярних проміжків у грунті визначає сутність її структури.

Вільно (1897-1898) писав, що структура є потужним регулятором водного і повітряного режимів і тим самим визначає характер розвитку рослин. Раману (1888) вважав, що зерниста структура - найважливіше фізична умову, необхідну для нормального розвитку рослин. На думку Мітчерліха (1923) грунту беструктурние взагалі являють малу цінність для наших культурних рослин. Величезне значення надавав структурі Рассел (1927). Він писав, що грунт у хорошому пухкому стані має зернистою структурою, дуже сприятливою для розвитку рослин, і, навпаки, в'язка глинистий грунт абсолютно непридатна для розвитку рослин.

Наведені вище думки різних дослідників свідчать про найважливішу роль структури грунту як фактора родючості. Тому одним з агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності сільськогосподарського виробництва, є систематичне поліпшення структурного стану грунту.

«Поняття про грунтової структурі та фактори її формування».

Термін "агрегат" означає приєднання Елементні частки або мікроагрегати приєднуються завдяки хімічним, фізико-хімічним і механічному взаємодії. Ці види зв'язку в основному і визначають міцність агрегатів грунту. Міцність служить основним критерієм встановлення агрономічної цінності тієї чи іншої групи агрегатів.

В. Р. Вільямс (1937) вважав, що структурний грудку грунтів представляє прості ущільнені і міцно склеєні перегноєм окремо грунтової маси. К. К. Гедройц (1926) називає структурної здатністю грунтової маси розпадатися на грудки або агрегати різної величини, які представляють комплекси механічних елементів, склеєних між собою з більшою чи меншою міцністю. Н. А. Качинський (1958), як і В. Р. Вільямс, вважає, що агрономічно цінна структура повинна бути мелкокомковатой і зернистою з агрегатами діаметром 1-10 мм, механічно міцною і водопрочной, що обумовлює тривале збереження структури при обробці грунту і після штучного її зволоження. Автор вважає, що в природі є грунти з ореховато або зернистими водопрочной агрегатами, але вони характеризуються негативним фізичним режимом і, отже, в агрономічному ставлення менш цінні. До таких грунтів відносяться солонці, злиті чорноземи і деякі інші грунти.

Структура грунту класифікується наступним чином: Глибистой частину грунту: великі брили> 10 см середні брили 3-10 см дрібні брили 1-3 см Грудкувата частину грунту: великі грудки 3-10 мм середні грудки 1-3 мм дрібні грудки 0,5-1 мм зернисті елементи 0,25-0,5 мм Розпорошена частину грунту: мікроструктурні елементи 0,01-0,25 мм пилувато-глинисті частинки <0,01 мм

Різні агрегати тільки тоді є показником ступеня фізичного стану грунту, коли вони здатні протистояти руйнівній дії води. Це властивість грунтових агрегатів В. Р. Вільямс називав водопрочной. Вона обумовлюється фізико-хімічним зв'язком мінеральної та органічної частин грунту. Розрізняють водопрочной справжню, або безумовну (Пигулевский, 1936), і несправжню (Тюлин, 1928). Грунтові агрегати характеризуються істинної водопрочной, якщо вони в повітряно-сухому стані при швидкому зануренні у воду не втрачають форми і не руйнуються. Помилковий агрегат цими властивостями не володіє.

Раману (1890) вважає, що утворення структури грунту обумовлено фізико-хімічними причинами. Формування агрегатів відбувається під впливом розчинних солей, подібно осадженню глини від додавання солей. Найбільш сильною осаджуючої здатністю володіють сполуки кальцію, потім магнію і калію, останні місце займають натрієві солі. П. А. Костичев (1892) писав, що глина і перегнійним речовини відіграють роль цементу, що зв'язує механічні елементи.

На думку К. К. Гедройца, для утворення водопрочной структури грунту винятково велике значення мають поглинені підстави. Він писав, що структуроутворювачі треба шукати в грунтовому поглощающем комплексі, властивості якого, що обумовлюються в першу чергу складом його поглинених катіонів, є вирішальними щодо величини і характеру міцності структури. В освіті агрегатів грунту К. К. Гедройц надавав великого значення органічних речовин. Він вважав, що органічна частина грунтово-поглинаючого комплексу найбільш високодисперсна і тому грає особливо важливу роль у процесах структуроутворення грунту.

Згідно розглянутим поглядам, провідна роль у формуванні водопрочной структури грунту належить в основному гумусовим речовинам, глинистим мінералам і поглинутим катіонів (Хан Д.В., 1965).

1.1 Органічні речовини і їх значення у формуванні водопрочной структури грунту

Головний запас органічних речовин у грунті представлений сполуками спеціальної природи - власне гумусовими речовинами, які утворюються з рослинних і тваринних залишків, а також продуктів життєдіяльності мікроорганізмів. Зміст гумінових речовин у грунті становить порівняно невеликий відсоток від її ваги. Незважаючи на те, що більшість грунтів малогумусних, вплив гумусових речовин на грунтоутворення і родючість грунту надзвичайно великий.

Освіта грунтової структури може бути зумовлене різними силами. Найчастіше воно викликане склеюванням частинок і мікроагрегатів набухають у воді периферійними оболонками частинок і подальшим висиханням. Своїм виникненням структура зобов'язана всіх процесів, що викликають нерівномірні об'ємні зміни в грунтовій масі, - зволоженню і висиханню, замерзання і відтавання грунтів та ін Істотну роль у розчленування грунтової маси на структурні окремо грають кореневі системи рослин, дія грунтової фауни, механічна обробка грунту та інші фактори.

Залежність між загальним вмістом гумусових речовин і кількістю водопрочной агрегатів у грунті.

Вітчизняними і зарубіжними вченими була зроблена спроба встановити залежність кількості водопрочной агрегатів від вмісту у грунті гумусових речовин і на цій основі показати значення гумусових речовин у формуванні водопрочной структури. А. І. Набоки (1914), Ф. Ю. Гельцер (1940), фінський вчений Хейнонен (1955) і ряд інших зарубіжних вчених (Baver, 1935; Rogers, 1939 ...) проводили дослідження, але отримані ними дані не дозволяють говорити про будь-якої певної зв'язку між кількістю мікроагрегатів і вмістом у них перегнійних речовин. Ця обставина послужила підставою зробити висновок, що в освіті водопрочной грунтових агрегатів вирішальну роль відіграє не тільки кількісний вміст гумусу, скільки його якісний склад (Качинський).

1.2 Роль різних органічних речовин у формуванні водопрочной агрегатів грунту

У формуванні водопрочной агрегатів можуть брати участь різні компоненти, складові органічна речовина грунту: органічні сполуки неспецифічної природи (полісахариди, поліуроніди, слизові речовини мікробного походження, білкові речовини, бітуми, смоли, лігнін), а також власне гумусові речовини - гумінові кислоти та фульвокислоти.

При проведенні ряду дослідів з органічними сполуками неспецифічної природи з: полісахаридами (геміцелюлоза), поліуронідамі, слизовими речовинами мікробного походження, білковими речовинами, групами бітумів, смол, воску і інших органічних сполук видобутих сумішшю спирту та бензолу було виявлено, що вони не відіграють помітної ролі у формуванні водопрочной агрегатів грунту.

Гумінові кислоти та фульвокислоти.

І. В. Тюрін (1937) вважав, що в процесі цементації макроструктурних агрегатів грунту головна роль належить свежеобразованной гумінові речовини, які, крім того, повинні мати і значну стійкість до розкладання, що є необхідною умовою більшою чи меншою міцності утворюється структури.

І. М. Антипов-Каратаєв і І. А. Хаінскій (1935) на підставі непрямих спостережень вважали, що в структуроутворенні беруть участь молекулярно розчинні форми гумінової і ульмінові кислот.

На думку Н. А. Качинського і його співавторів (1950), структурні грудки утворюються за участю гумінової і ульмінові кислот. Такі агрегати грунту механічно міцні і, що особливо важливо, мають водопрочной, тому вони тривалий час можуть протистояти розмиває дії води.

Робінсон і Пейдж (1951) вивчали стійкість агрегатів при видаленні гумусових речовин перекисом водню. Виявилося, що в міру окислення гумусових речовин агрегати грунту втрачали стійкість і руйнувалися. На цій підставі автори зробили висновок, що гумусові речовини цементують грунтові частинки в агрегати.

Однією з характерних особливостей гумінових кислот та фульвокислот є їх хороша розчинність в лужних розчинах. Використовуючи це властивості, І. М. Антипов-Каратаєв з співавторами (1948), А. Б. Рубашов (1949), В. В. Келлерман (1959) досліджували вплив гумусових речовин на структуру грунту, спостерігаючи за розпадом водопрочной агрегатів при безпосередньому вилученні з них гумінових кислот, фульвокислот та інших органічних речовин 0,1 н. розчином NaOH.

Видалення перегнійних речовин лужним розчином викликає сильне руйнування водопрочной агрегатів грунту. Це особливо різко проявилося на грунтах Кура-Араксинськой низовини, де агрегати майже повністю розпалися. Кількість фракцій <0,25 мм в результаті розпаду вихідних водостійких агрегатів досягло 70-80%. Дещо інша картина спостерігалася у чорноземі. Вихідні агрегати розпалися повністю, але на більш великі фракції. Все це дає підстави стверджувати, що провідна роль в утворенні водопрочной агрегатів грунту відіграють саме перегнійним речовини типу гумінових кислот та фульвокислот, так як вони витягуються спільно лужним розчином.

А. В. Рубашов (1949) методом А. Ф. Тюліна (1928) виділив водопрочной агрегати різного розміру і намагався встановити кількісні закономірності вмісту в них рихлосвязанной гумінової кислоти і фульвокислот. Однак стійкої залежності виявлено не було. До такого ж результату прийшов С. А. Владиченскій (1939).

І. М. Антипов-Каратаєв із співробітниками (1948) і В. В. Келлерман (1959) вивчали вплив гумінових кислот та фульвокислот на освіту водопрочной агрегатів у грунтах різних типів.

Аналогічні дослідження були проведені польськими вченими Бірецкім і Гастолом (1961). Вони підтвердили, що досліджувані агрегати грунту як за загальним змістом, так і за змістом гумінових кислот та фульвокислот, незалежно від варіантів досліду, не відрізняються один від одного. Але ці матеріали не дають ще можливості встановити, яка з фракцій бере участь у формуванні водопрочной структури грунту.

Японські вчені Егава і Секідо (1956) намагалися з'ясувати вплив гумінових кислот та фульвокислот на освіту водопрочной агрегатів грунту розміром 2,5-1 і 0,1 мм. Виявилося, що в агрегатах грунту розміром 0,1 мм спостерігалася певна тенденція збільшення фульвокислот, тоді як у агрегатох грунту розміром 2,5-1,0 мм переважали гумінові кислоти. Це послужило підставою зробити висновок, що гумінові кислоти більш ефективно діють на утворення агрегатів грунту, ніж фульвокислоти.

Підтвердженням цього може бути порівняння водопрочной агрегатів чорнозему і підзолистого грунту. Агрегати цих двох грунтів різко відрізняються і по своїй міцності і за якісним складом гумусових речовин. Агрегати чорнозему містять в 2-3 рази більше гумінової кислоти в порівнянні з агрегатами підзолистого грунту.

Д. В. Хан описує свої досліди так. Нами було взято близько двох грам водостійких агрегатів розміром 3-1 мм, виділених з чорнозему і підзолистого грунту; їх опрацювали буферним розчином КН ₂ РО ₄ + Na НРО _4, мають рН 5. Особливість цього розчину полягає в тому, що він дозволяє витягувати, за нашими спостереженнями, тільки фульвокислоти, не зачіпаючи гумінових кислот. Витяг проводилося протягом, приблизно, 15 днів. Контролем, служили водостійкий агрегати грунту тієї ж величини, оброблені дистильованою водою. Результати показали, що видалення фульвокислот з водопрочной агрегатів чорнозему в кількості 8% і з підзолистого грунту до 17% від загального вмісту гумусових речовин не викликало ніякого руйнування агрегатів. Фульвокислоти неміцно закріплюються на поверхні глинистих мінералів групи монтморилоніту, і виявилося, що близько 40% адсорбованих кислот витягується дистильованою водою. Все це дає підставу вважати гумінові кислоти найбільш активною частиною гумусових речовин грунту при утворенні водопрочной агрегатів.

До 1969 року накопичилося багато експериментальних даних, що підтверджують неоднорідність гумінових кислот грунту. Вперше на це звернув увагу А. А. Шмук (1924). Він прийшов до висновку, що гумінових кислот грунту має колоїдними властивостями і знаходиться в двох модифікаціях: А-коллоіднорастворімая у воді, Е-нерозчинна.

За хімічним складом обидві форми гумінових кислот близькі. Проте за зовнішнім виглядом розчинна гумінових кислот А різко відрізняється від нерозчинної гумінової кислоти Є. Перша є блискучі чорні жирні частинки з раковістим зламом, друга - сіруватого відтінку з матовою поверхнею без раковістого зламу.

Л. Н. Александрова (1949) за допомогою водного діалізу розділила гумінових кислот з чорнозему на три фракції розрізняються по елементарному складу; вони також характеризуються різною ємністю поглинання і різною стійкістю до коагулююча дії електролітів. М. М. Кононова (1960) за допомогою хроматографічного методу і електрофреза показала, що гумінові кислоти та фульвокислоти, виділені з дерново-підзолистого грунту та чорнозему, неоднорідні. Про неоднорідність гумусових речовин свідчать роботи <1 мк. Потім з неї були витягнуті лугом дві фракції гумусових речовин: до і після декольцірованія. Отримані донні показують, що 1 і 2 фракції гумінових кислот помітно різняться за хімічним і групового складу. У всіх випадках вміст вуглецю в першій фракції менше, ніж у другій. Зворотна залежність спостерігається за вмістом азоту.

1.3 Об'єкти дослідження, методи виділення і характеристика водопрочной агрегатів грунту

Для виділення водопрочной агрегатів грунту Д. В. Хан використовував видозмінений метод Н. І. Саввинова (1931). За цим варіантом методу мокрому просівання піддається незмішані навішування грунту, що складається з різних фракцій, а кожна фракція окремо.

Такий прийом був випробуваний на гладкі чорноземи Курської області і сірих лісових глубокооподзоленной грунті Тульської області. В отриманих агрегатах визначали загальний вміст гумусових речовин за методом Кнопа. У всіх водостійких грунтових агрегатах, отриманих в результаті розпаду вихідних сухих фракцій грунту, виявляється загальна закономірність. Вона виражається в тому, що загальний вміст гумусових речовин у міру зменшення діаметра водостійкий агрегатів незмінно знижується.

Найменша кількість гумусових речовин зазначено у фракціях діаметром <0,25 мм. Водостійкий агрегати грунту навіть однакового діаметра, але отримані з вихідних сухих агрегатів різного розміру, містять різну кількість гумусових речовин.

Описаний прийом виділення водопрочной агрегатів грунту та характеристики їх властивостей за змістом гумусових речовин був використаний Д. В. Ханом надалі. Для детального вивчення були обрані сухі агрегати тільки одного розміру, а саме 3-1 мм, так як, на думку В. Р. Вільямса, Н. А. Качинського та інших дослідників, структурні окремо величиною від 1 до 3-5 мм найцінніші в агрономічному відношенні. Крім того, дослідження Н. І. Саввинова (1931) показали, що водопрочной агрегати грунту діаметром 3-1 мм переважають над іншими фракціями (> 0,25 мм) і є типовими.

При водній обробці сухих агрегатів 3-1 мм з'явилися водостійкий агрегати діаметром 1-0,5; 0,5-0,25; <0,25 мм і залишок не розпалися агрегатів 3-1 мм. Всі ці фракції окремо після попереднього видалення рослинних залишків були розтерті та пропущені через сито з отворами діаметром 0,25 мм. Зовні особливо сильно різнилися фракції 3-1 і 0,25 мм. Розтерті агрегати розміром 3-1 мм мали коричневе забарвлення, у той час як фракції <0,25 мм темно-сіру. Між окремими фракціями також були виявлені відмінності, але вони не були виражені так сильно. Тому більш детальному дослідженню піддалися два названі фракції. Надалі фракцію діаметром <0,25 мм назвемо неводостійкі або розпиленого (контроль) і будемо порівнювати з іншими водостійкими агрегатами, зокрема з агрегатами розміром 3-1 мм. Зміст гумусових речовин у водостійких агрегатах визначали методом Кнопа, загальний азот - методом К'єльдаля.

Гумусові речовини в досліджуваних агрегатах грунту розподіляються цілком закономірно: у міру зменшення величини агрегатів, у всіх досліджуваних типів грунтів вміст гумусових речовин незмінно падає. Найменша кількість гумусових речовин виявлено в неводостійкі або розпорошених фракціях <0,25 мм. Найбільш різко розрізняються за вмістом гумусу та азоту агрегати розміром 3-1 мм, що збереглися після водної обробки, і агрегати фракцій <0,25 мм, причому перші містять значно більше гумусу і азоту в порівнянні з розпорошеними фракціями. Це дає деяку підставу стверджувати, що кількісний вміст гумусових речовин має певне значення для водопрочной агрегатів грунту. Крім верхніх горизонтів дослідженню піддалися, водостійкий агрегату тих же розмірів, виділені з нижніх горизонтів грунтів. І в цьому випадку спостерігається та ж закономірність, яка встановлена для водостійких агрегатів верхніх горизонтів. З цього випливає, що у формуванні водостійких агрегатів грунту різних розмірів активну роль відіграють гумусові речовини.

Розглянемо тепер вплив складу гумусових речовин на освіту водопрочной структури грунту.

По ряду хімічних і фізико-хімічних властивостей гумінові кислоти в порівнянні з фульвокислота володіють більш високою реакційною здатністю, тому є активним допомогою клею. Згідно з даними багатьох учених (Шмук, 1930; Тюрін, 1949; Александрова, 1949; Конова, 1960; Хан, 1959 і ін), гумінові кислоти, виділені з грунту, не є однорідною речовиною і являють собою групу високомолекулярних азотовмісних сполук з низкою загальних ознак. У зв'язку з цим виникає принципове питання про те, які фракції гумусових речовин беруть безпосередню участь у формуванні водопрочной структури грунту. В. Р. Вільямс ще в 1897 р. вказав, що перегнійним речовини лише певної якості здатні створювати міцні агрегати грунту. До такої ж думки прийшла Ф. Ю. Гельцер (1940), коли отримала дані, що показують відсутність зв'язку між змістом гумусових речовин і кількістю водопрочной агрегатів у вихідній формі. Аналогічні результати отримав Д. В. Хан.

У всіх використовуваних грунтах не спостерігається кількісної залежності між вмістом гумусових речовин і кількістю агрегатів. Тому загальний вміст гумусових речовин у вихідних грунтах не може служити надійним критерієм для характеристики ступеня їх агрегатного. Переконливим підтвердженням можуть служити чорнозем і сірий лісовий грунт.

Ці дві грунту досить істотно відрізняються за змістом гумусових речовин і агрегатів. Чорнозем містить значно більше гумусових речовин, проте кількість агрегатів <0,25 мм в ньому виявилося набагато менше. У цьому відношенні заслуговує на увагу також підзолистий грунт. За кількістю водопрочной агрегатів> 0,25 мм вона не сильно відрізняється від чорнозему, хоча останній значно багатшими гумусовими речовинами.

Зі сказаного випливає, що спроба встановити залежність кількості агрегатів від загального вмісту гумусових речовин у грунті не дає позитивних результатів, хоча дозволяє зробити висновок про те, що не вся кількість гумусу грунту бере участь у формуванні водопрочной агрегатів. Хан вирахував, приблизно, відносна кількість тієї фракції гумусових речовин, яка бере участь у формуванні водопрочной макроагрегатов грунту. Воно обчислено шляхом зіставлення кількості гумусових речовин, що містяться в неводостійкі фракціях <0,25 мм і в водостійких агрегатів розміром 3-1 мм. При цьому вміст гумусових речовин в неводостійкі фракціях розміром <0,25 мм було прийнято за вихідну величину, що характеризує неактивну частину гумусових речовин. Віднімаючи її з кількості гумусових речовин, що містяться в водопрочной агрегатах отримані дані характеризують активну частину гумусу.

Таким чином, гумусові речовини грунту розчленовані на дві фракції, які, ймовірно, виконують різні функції в процесі формування водопрочной структури грунту. Якщо це так, то ці дві фракції гумусових речовин повинні відрізнятися одна від одної за рядом показників. Для з'ясування цього були досліджені гумінові кислоти з агрегатів володіють різною стійкістю до розмиває дії води. Дослідженню піддалися водопрочной агрегати діаметром 3-1 мм і неводостійкі фракції <0,25 мм.

Препарати гумінових кислот з водостійких агрегатів грунту відрізнялися від препаратів гумінових кислот, що містяться в неводостійкі фракціях, більш темним забарвленням. Для якісної характеристики гумінових кислот був визначений їх елементарний склад. Зміст вуглецю виявилося вищим у гумінових кислотах, виділених з розпорошених, або неводостійкі, фракцій, ніж в гумінових кислотах з водостійких фракцій. Ця закономірність спостерігається у всіх досліджених типів грунтів. У змісті водню, азоту і кисню спостерігається зворотна картина: ці елементи виявлені у великих кількостях в гумінових кислотах водостійких агрегатів. Гумінові кислоти розпорошених фракцій характеризуються більш широким відношенням С: Н у порівнянні з гуміновими кислотами водостійких агрегатів. Прийнято вважати, що співвідношення С: Н служить показником ступеня конденсированности ядра гумінової кислоти. Якщо виходити з цього показника, то гумінові кислоти, виділені з розпорошених фракцій, є більш конденсіровавннимі, так як коливання відносини С: Н залежить від співвідношення ядра і бічних ланцюгів в молекулах гумінових кислот.

Одним з найважливіших властивостей гумінової кислоти є її висока реакційна здатність, обумовлена карбоксильними групами. Ці функціональні групи, ймовірно, відіграють важливу роль у формуванні водопрочной структури грунту.

Проведені дослідження Д. В. Ханом за методом С. С. Драгунова показали, що сумарний вміст функціональних груп в гумінових кислотах неводостійкі фракцій виявилися вищими, ніж у тих же кислотах, виділених з водостійких агрегатів 3-1 мм. У гумінових кислотах водостійких агрегатів карбоксильних груп містяться приблизно в два рази більше, ніж фенольних гідроксилів.

Спостерігаються відмінності природи гумінових кислот в тому, що оптична щільність гумінових кислот неводостійкі фракцій вище, ніж щільність гумінових кислот водостійких агрегатів. Результати порівняльного дослідження гумінових кислот, виділених з різних фракцій грунту, дозволяють зробити висновок наступне.

Гумінові кислоти з водопрочной агрегатів грунту розміром 3-1 мм містять менше вуглецю, більше азоту, водню, менш інтенсивно поглинають світло і мають більш вузьке співвідношення С: Н у порівнянні з гуміновими кислотами, виділені з розпорошених фракцій розміром <0,25 мм. На підставі цих показників вважають, що гумінові кислоти з водопрочной агрегатів більш молоді, ніж гумінові кислоти, отримані з розпорошених фракцій. Крім того, гумінові кислоти з водопрочной агрегатів грунту відрізняються щодо декілька підвищеним вмістом карбоксильних груп, що має велике значення при утворенні водопрочной структури грунту. Вважається (Кротова, 1956), що присутність у полімерних з'єднаннях функціональних груп, особливо карбоксильних, різко підвищує адгезію клею до різних твердих поверхнях. Цією причиною Хан пояснює позитивний вплив гумінових кислот на освіту водостійких грунтових агрегатів.

Водопрочной агрегати різняться і за агрохімічними властивостями. Перша спроба визначити дослідним шляхом вплив агрегатного складу грунту на розвиток рослин і врожай сільськогосподарських культур належить Вільне (1897/1998). Він порівнював властивості розтертих і не розтертих агрегатів на фоні мінеральних та органічних добрив. Аналогічні дослідження проведені В. В. Красніковим (1928). Отримані ним дані показали, що не розтерті агрегати грунту сприятливо діяли на розвиток рослин. Досить великі дослідження в цьому напрямку зробив А. І. Ахромейко (1930). Для вивчення впливу агрегатного складу грунту на ріст і розвиток рослин він застосував той же принцип, який був використаний згаданими вище авторами, і прийшов до висновку, що для розвитку рослин важлива мікроструктура, а не макроструктура грунту. Таким чином, він заперечує висновки Є. Вільно, В. В. Квасникова та інших авторів про те, що макроструктура створює кращі умови для розвитку рослин, ніж розпорошена фракція грунту. Але дані досліди дозволяють з'ясувати головним чином вплив на розвиток рослин фізичних властивостей, створюваних досліджуваних фракціями грунту.

Чіткі відомості про агрохімічних властивості агрегатів були отримані Д. В. Ханом. Він спробував виявити деякі агрохімічні властивості водопрочной грунтових агрегатів і неводостійкі фракцій і визначити їх вплив на розвиток рослин. Об'єктами для постановки дослідів послужили водопрочной агрегати 3-1 мм і розпорошені фракції <0,25 мм з різних типів грунтів. У цих агрегатах грунтів визначено вміст гумусу, азоту та рухомого фосфорної кислоти.

За основними агрохімічними показниками досліджувані фракції помітно різняться між собою. У водостійких агрегатах грунтів міститься більше гумусових речовин, азоту і фосфорної кислоти, ніж у розпорошених фракціях. Підвищена кількість азоту і фосфорної кислоти в основному пояснюється більш високим вмістом гумусу, що особливо різко проявилося в подзолистой (<0,25 мм - 1,55%; 3-1 мм - 2,81% гумусу), сірих лісових (<0, 25 мм - 3,31%; 3-1 мм - 5,37% гумусу) і сероземно (<0,25 мм - 2%; 3-1 мм - 5,37% гумусу) грунтах. У цих грунтах водостійкий агрегати містять значно більше гумусових речовин, ніж розпорошені фракції.

Далі в вегетаційних дослідах вивчався розвиток ячменю на фракціях 3-1 і 0,25 мм, які були виділені з чорноземної, подзолистой, сірих лісових і сероземно грунтів. При цьому агрегати розміром 3-1 мм попередньо руйнували і видаляли з них великі рослинні корінці, після чого агрегати були розтерті та пропущені через сито з осередками діаметром 0,25 мм. Приготовлені таким шляхом два розтерті фракції кожного типу грунту закладалися в скляні судини об'ємом 400 см ^3. Повторність вегетаційних дослідів була дворазовою. Ніяких додаткових, поживних елементів у судини не вносилося.

Вологість в судинах підтримувалося на рівні 60% від повної вологоємності грунту. По закінченню досвіду, що тривав 1,5 місяця, враховані вага сухої маси рослин і винос азоту, причому показники для розпорошених фракцій розміром <0,25 мм прийняті за 100% (контроль). Врожайні дані дозволяють відзначити загальну закономірність кращого розвитку ячменю на розтертих водостійких агрегатів розміром 3-1 мм, незалежно від типу грунтів. Найкращий розвиток ячменю спостерігалося в судинах з розтертими водостійкими агрегатами, виділеними з сероземно грунту Середньої Азії; далі йде сіра лісова і підзолистий грунту, останнє місце займає чорнозем. За змістом гумусових речовин і поживних елементів в агрономічному відношенні найбільш цінні водопрочной агрегати грунту розміром 3-1 мм. У меншій мірі цими властивостями володіють водопрочной агрегати розміром 1-0,5 та 0,5 - 0,25 мм.

2 Характеристика місця та умов роботи

2.1 Грунтово-кліматичні умови

Челябінська область в силу географічного розташування вздовж Уральського хребта має чітко вираженої природного зональністю. Більше 75% території області знаходиться в лісостеповому і степовому Зауралля і близько 25% - у гірському Уралі.

Клімат на території області континентальний, характеризується холодної і тривалою зимою з частими хуртовинами, теплим літом з періодично повторюваними посушливими періодами. За основними показниками агрокліматичних на території Челябінської області виділяють чотири зони: гірничо-лісова зволожена, північна і південна лісостепу і степова посушлива.

Північна лісостепова зона Челябінської області - це Зауральська горбиста рівнина, куди входять Аргаяшський, Каслінскій, Красноармійський, Кунашакскій, Сосновський, Уйський і Чебаркульський адміністративні райони.

Клімат характеризується помірно теплим вегетаційним періодом. Сума ефективних температур вище десятиградусний рівня становить, в середньому 1800-2000 С. Цей період триває 120-125 днів - з 9-10 травня до 15-12 вересня. Однак безморозний період помітно коротше - 50-70 днів, а на грунті температура без заморозків буває 90-105 днів.

Опадів за період вегетації рослин випадає в межах 200-250 мм. Вологозапаси у метровому шарі до моменту посіву зернових культур бувають, як правило, достатні-140-170 мм. Гідротермічний коефіцієнт (за Селянинова) у весняно-літній період складає 1,0-1,4. Тому північна лісостеп Челябінської області - одна з найбільш сприятливих для розвитку землеробства. Всі сорти основних зернових кормових та овочевих культур тут забезпечені теплом і вологою, що дає можливість мати високопродуктивне польове і кормове виробництво.

Стійкий сніговий покрив встановлюється в середині листопада, досягає 30-40 см і зберігається 100-150 днів. Він забезпечує сприятливі умови перезимівлі озимих культур.

Грунтовий покрив території північного лісостепу Челябінської області визначається розвитком дернового, солончакові-солонцьово і підзолистого процесів грунтоутворення, тому для зони характерно розмаїтість грунтів. На всій території переважають чорноземи вилужені. На них припадає 30,8% пахотнопрігодних земель, у тому числі 54,8% ріллі північної лісостепової зони. Значні площі грунтового покриву займають лісові осолоділі грунту (відповідно 6%; 4,7 і 18,85%), менше поширення мають чорноземи звичайні і солонцюваті.

Чорноземи вилужені - кращі орні землі не лише зони, а й області. Вони мають досить потужним перегнійних горизонтом (30-50 см) з вмістом гумусу 6-9%. Реакція грунтового розчину слабокисла або близька до нейтральної. Зміст доступного рослинам фосфору в чорноземах вилужених буває, як правило, недостатнім для отримання високих врожаїв (Козаченко О.П., 1999)

Чорноземи вилужені є переважаючими грунтами північного і південного лісостепу Челябінської області, зустрічаються також у гірській і степовій зонах. Тому у чорноземів вилужених простежується різний ступінь розвитку ілювіально горизонту і глибина залягання карбонатів. Сильно вилужені чорноземи за морфологічними ознаками близькі до темно-сірим лісовим і опідзолені чорноземи: чітко видно кремнеземиста присипка на кордоні гумусового та ілювіально горизонтів, добре позначений іллювіальний горизонт, закипання від соляної кислоти відбувається на глибині 90-110 см.

Сильно вилужені чорноземи зустрічаються на остепнених просторах гірничо-лісової зони і на залісених північно-західній частині лісостепу. Для більшості ж північних і південних лісостепових районів області характерні чорноземи середньої та слабкої ступеня вишелоченності, а на межі лісостепової та степової зон вилужені чорноземи за морфологічними ознаками наближаються до чорноземам звичайним. Скипання карбонатів від соляної кислоти поступово наближається до гумусового горизонту (В. Є. Абрамова, Л. К. Агафонов, В. В. Блідих та ін, 1996).

Механічний склад чорноземів вилужених залежить від їх генезису, складу грунтоутворюючих і підстилаючих порід. На більшій частині території Челябінської області вони мають суглинковий і глинистий механічний склад, причому переважають середні і важкі суглинки, легка і середня глина, зустрічаються чорноземи вилужені та легкого механічного складу.

Кращими фізичними, фізико-механічними і навіть агрохімічними властивостями володіє суглинних грунт, хоча оптимальний механічний склад для різних груп і видів неоднаковий. Легкий за механічним складом грунти добре аеруються, але мають малу водоудерживающей здатністю, Гірше протистоять посухи, водної ерозії і дефляції.

Чорноземи вилужені Челябінської області характеризуються досить високим вмістом пилувата і мулистій фракцій, тобто частинок розміром 0,01-0,001 мм і менше 0,001 мм, тому мають переважно мелкопилевато-іловатий і иловато-пилуватий важкосуглинисті склад, але зустрічаються і різновиди іншого гранулометричного складу. Наприклад, у АТЗТ «Черноборское» Чесменського району грунт (чорнозем вилужений) в орному шарі має крупнопилевато-мелкопесчанний важкосуглинисті складу, який у горизонті В змінювався на ілавато-крупнопесчанний легкий суглинок і в горизонті СД і Д на среднепесчаную супісок. Природно, що ці грунти мають різні агрофізичні та фізико-хімічні характеристики.

Найбільш сприятливе для сільськогосподарських культур складання мають важкосуглинисті і глинисті грунти. Рівноважна об'ємна маса орного шару цих грунтів коливається в межах 1,00-1,10 г / см ^3, що забезпечує загальну порозность біологічно активного шару 57-60%, отже, оптимальний водно-повітряний режим. Стійкість складання обумовлена високим вмістом агрегатів більше 0,25 мм.

Для вилужених чорноземах характерна слабокисла реакція в орному горизонті. У чорноземах північної лісостепової зони на цьому рівні вона зберігається до материнської породи або стає нейтральною в горизонтах ВС і С. У районах південної лісостепу чорноземи вилужені навіть в орному горизонті мають значення рН водної та сольової витяжки близьке до нейтрального, а в іллювіальним горизонті - нейтральне і навіть слаболужний через скупчення там карбонатів.

Гідролітична кислотність щодо ємності поглинання і суми поглинених підстав невелика. При ємності поглинання катіонів 30-50 мг-екв/100 г гідролітична кислотність в орному шарі коливається в межах 3,0-3,8 мг-екв/100 г, тому ступінь насиченості, як правило, перевищує 85%. Вглиб за профілем вона зростає до 95-99%.

У складі поглинених підстав переважає кальцій і магній. Співвідношення катіонів Са ^{2 +} і М g ^{2 +} в орному шарі коливається від 4,9 до 5,1, тобто на кальцій у складі поглинених підстав припадає 80-85%. В абсолютних величинах це становить 22,8-43,1 мг-екв/100 г грунту обмінного кальцію і 5,2-8,4 мг-екв/100 г грунту обмінного магнію. Резерви кальцію як елемента харчування у чорноземів вилужених досить велике, вміст магнію достатня.

Відмінною особливістю чорноземів Челябінської області є порівняно високий вміст гумусу. Воно в більшості випадків перевищує 6% у відносному вирахуванні і 150 т / га при визначенні запасу в орному шарі 0-20 см.

Визначення змісту і запасу азоту підтверджує відомий зв'язок між кількістю в грунтах цього елемента та гумусу. Найвищий вміст азоту як і гумусу встановлено в чорноземах вилужених і чорноземах звичайних. Зі зниженням вмісту гумусу вниз по профілю грунтів слід відповідне зниження вмісту азоту.

В орному шарі азоту міститься 0,15-0,354%, або 5,08-9,56 т / га, одноко тільки 3,1-4,3% цієї кількості припадає на легкогідролізуемую фракцію. Низька гідролізуемость грунтового азоту зумовлена особливостями його органічних сполук у складі гумусу. У чорноземах вилужених гумус має широке співвідношення С: N, яке характеризує якість гумусу та біологічну активність грунтів.

В орному шарі глинистих, середньо-і тяжелолосугліністих вилужених чорноземів співвідношення С: N коливається в межах 11,6-22,9, що (за Грішиній і Орлову) свідчить про дуже низьку збагаченість азотом.

З глибиною вміст гумусу знижується до нуля в материнській породі. Зміст азоту також зменшується вниз по профілю, але в меншій мірі, ніж гумусу, тому співвідношення С: N з глибиною зменшується (знижується) до 7 і навіть 3,7. Це пояснюється міграцією найбільш азотистих фракцій гумусу і накопиченням необмінним-фіксованого амонію. Тому гумус і азот в орному шарі чорноземів вилужених має дуже низьку лабільність, малодоступні грунтовим мікроорганізмам і слабо впливають на режим мінерального живлення рослин азотом. Однак, нізколабільний гумус забезпечує водопрочной грунтової структури, більш високу стійкість до ерозійним процесам.

Зміст валового фосфору відображає наявність у грунті всіх форм фосфатів, їх мінеральних і органічних сполук різного ступеня рухливості - від легкорозчинних солей лужних металів і амонію до фосфатів кальцію (магнію), полуторних окислів, фітину, фосфатидів, нуклєїн, гумусових кислоти вивітрилися мінералів материнської породи. Вміст фосфору в грунті залежить від вмісту його в почвообразующей породі і процесів біологічної акумуляції в біологоческі активних шарах грунту.

Запаси валового фосфору дуже великі - в орному шарі 0,15-0,27%, або 3,98-6,61 т / га. У той же час вміст рухомого фосфору невелика. По відношенню до валового фосфору рухливі його фракції складають 0,5-4,2%. Лише малопотужний вилужений чорнозем АТЗТ «Черноборское» Чесменського району, розвинений на збагаченої фосфором породі, має в орному шарі підвищений вміст рухомих фосфатів.

Чорноземи вилужені мають середню і підвищену забезпеченість калієм, якщо судити за змістом його обмінної фракції. В орному шарі її міститься від 93 до 155, в підорному 75 - 138 мг на 1 кг грунту. У поглинає комплексі на частку обмінного калію доводиться 0,54-0,90%.

Основним постачальником калію є мулисті фракції (Адеріхін П. Т., Бєляєв О. В.), тому найбільш забезпечені калієм чорноземи вилужені важкосуглинисті і глинисті.

2.2 Методика і умови проведення досвіду

Об'єктом наших досліджень став чорнозем вилужений. Метою роботи було визначити структурний стан цілинних земель і ріллі, порівняти ступінь структурності і зміст кожної агрономічно цінної фракції. Визначити причини, що впливають на кількість і розмір агрегатів.

Дослідження проводилися в травні 2000 року і у вересні 2001 року. Місцем відбору стали цілинні землі, розташовані неподалік від дослідного поля і рілля - дослідне поле щорічно обробляється протягом 86 років. Грунтові проби відбиралися по діагоналі поля, через кожні 10 метрів в орному горизонті. Обсяг вибірки склав 22 проби, кожна масою 1000 грам.

Для просушування грунт розмістили тонким шаром на поверхні стелажа, прибрали каміння, сміття і інші сторонні предмети. Великі грудки і брили під час сушіння розділили на більш дрібні за тріщинам, що утворяться.

Агрегатний аналіз грунтових проб проводився за методом Н. І. Саввинова (Н. С. Степанов, І. І. Костецький, 1981). Повітряно-суху пробу зважили на технічних терезах і просіяти через колонку сит з розміром отворів 10; 7; 5; 3; 2; 1; 0,5 і 0,25 мм. Для цього перенесли зразок грунту на верхнє сито, приблизно, 100 г, закрили кришкою і круговими рухами просівали протягом 1-2 хв.

Залишились на кожному ситі агрегати зважили з точністю до 0,1 г і розрахували їх процентний вміст до маси грунту, взятої для просіювання. Фракцію менше 0,25 мм вирахували по-різному, між загальною масою проби і масою фракції крупніше 0,25 мм. Агрономічно цінними вважаються агрегати розміром від 0,25 мм до 10 мм. Структурність виражається у відсотках і розраховується діленням маси агрономічно цінної структури на масу всієї навішування і помножене на сто. Сухе просіювання грунту дозволило визначити питому масу макроструктури в орному горизонті цілинних земель і ріллі.

3 Результати досліджень

3.1 Структурний аналіз чорнозему вилуженого на цілинних землях і в ріллі

Для того, щоб визначити тип грунту, ступінь структурності та інші агрофізичні властивості, на ріллі був закладений грунтовий розріз.

Опис розрізу.

Елемент рельєфу - мезорельєфом. Південно-східний схил, заплава річки Міас. Угіддя - рілля під посадку картоплі; Рослинність - відсутня; Грунтоутворюючих порід, карбонати - Почвообразующие порода знаходиться на глибині більше 1 м; Карбонати залягають з Вк 53-107/54; Польове визначення грунту: Тип: чорнозем; Підтип: вилужений; Рід: звичайний; Вид: середньогумусний (6,21%) Різновид: легкий суглинок; Розряд: флювіогляціальние або водноледняковие відкладення; Вологість грунту: грунт свіжа на фільтрувальному папері не залишає вологих плям; Грунтові води не виявлено; Новоутворення - белоглазка, борошниста маса; Ознаки огліенія відсутні; У грунтових горизонтах гіпс не виявлений; Каменистость відсутній - каменів немає; Опис грунтового профілю (рис. 1)

Апах 0-21/21 забарвлення - чорний гумус; структура - грудкувате-зерниста; гранулометричний склад - легкий суглинок; вологість - грунт свіжа; коріння і карбонати не виявлені; новоутворень та включень немає; складання щільне.

АВ 21-30/9 забарвлення - темно-сіра; структура комковатая; вологість - грунт свіжа; коренів, карбонатів, новоутворень та включень немає, складання щільне.

У 30-53/23 забарвлення бура; структура грудкувате-зерниста; вологість грунту - свіжа; коренів, карбонатів, новоутворень та включень немає, складання щільне.

Вк 53-107/54 забарвлення світло-бура; структура комковатая; коренів немає; новоутворень у вигляді білоочки; карбонати присутні - спостерігається сильне закипання; включень немає; складання щільне.

Структурність по горизонтах Апах 0-21/21 структурність хороша 65,58% АВ 21-30/9 структурність задовільна 52,4% У 30-53/23 структурність задовільна 40,8% Вк 53-107/54 структурність незадовільна 30,2%

Ступінь структурності грунтових горизонтів змінюється від хорошого в Апах до незадовільною у Вк. Така зміна пояснюється зменшенням органічної речовини, зниженням гумусу та мікробіологічної діяльності, ущільненням грунту і т.д.

Отримані нами дані свідчать про неоднорідному змісті в ріллі агрономічно цінних агрегатів 10-0,25 мм (табл. 3). Ступінь структурності значно варіює від поганої 13,17% до відмінною 84%. Середнє значення незадовільний 44,11%. Під покривом природної багаторічної трав'янистої рослинності зміст агрономічно цінних агрегатів не має різких коливань (табл. 2). Вміщені в грунті агрегати 10-0,25 мм змінюють ступінь структурності від хорошого 63,12% до відмінною 90,5%. Середнє значення гарне і близьке до відмінного 77,26%. У таблиці 1 представлено розподіл оцінки структурності чорнозему вилуженого на цілинних землях і в ріллі.

Таблиця 1 - Розподіл оцінки структурності в загальному обсязі вибірки грунтових зразків, відібраних на цілині і на ріллі

Оцінка структурності	Частота розподілів оцінки структурності, виражена у відсотках на:
	Цілині	Ріллі
Відмінна	31,8	4,5
Хороша	68,2	13,6
Задовільна	-	45,5
Незадовільна	-	18,2
Погана	-	18,2

Основна частина - 68,2% цілинних земель мають хорошу структуру, тобто містять від 60 до 80% агрономічно цінних агрегатів; 31,8% земель відмінно оструктурени і містять більше 80% агрономічно цінних агрегатів. Велика частина щорічно оброблюваних земель має задовільну, незадовільну і погану ступінь структурності, тобто містить менше 60% агрегатів розміром 10-0,25 мм. Всього 13,6% ріллі добре оструктурени і 4,5% мають відмінну структурність.

Таблиця 2 - Структурність чорнозему вилуженого на цілині і зміст фракцій грунтових агрегатів

Кількість повторень	Структурність,%	Фракції (мм) та їх кількість (%)
		> 10	10-7	7-5	5-3	3-2	2-1	1-0,5	0,5-0,25	<0,25
1	63,12	34,5	14,62	13,66	17,56	17,14	22,5	6,67	7,83	2,36
2	63,98	32,53	16,12	13,53	17,46	15,14	20,25	7,72	9,75	3,47
3	68,82	26,54	9,53	12,17	17,84	17,63	22,56	9,05	11,2	4,62
4	69,32	24,0	13,7	12,17	6,26	12,16	32,86	11,89	10,4	6,65
5	69,52	25,12	9,65	12,77	21,2	20,4	22,58	4,8	8,57	5,35
6	72,63	20,5

Чим більше варіює структурність грунту, тим сильніше змінюється її родючість. Агрономічне значення структури полягає в тому, що вона робить позитивний вплив на такі властивості, а також режими грунтів.

Водний, повітряний, тепловий, окислювально-відновний, мікробіологічний та поживний режими.

Фізико-механічні властивості - зв'язність, питомий опір при обробці, коркообразованіе.

Протиерозійну стійкість грунтів.

На досліджуваних типах угідь виявлена зворотна залежність між ступенем структурності і кількості агрегатів більше 10 мм - глибистой структурою (рис. 2, 3) Аналіз ріллі і цілинних земель показує наступне.

Зміст агрегатів більше 10 мм на ріллі 53,39%, на цілині 17,33%. Різниця становить 36,06%. Така зміна значно впливає на агрофізичні властивості грунту, водний, повітряний і харчової режими. Придатність ріллі для посіву сільськогосподарських культур істотно знижується.
Зміст агрегатів 10-7 мм в ріллі 17,61%, на цілині 11,24%. Різниця в 6,37% показує те, що на щорічно оброблюваних землях відбувається збільшення розмірів грунтових агрегатів з 10-7 мм до розмірів більше 10 мм.
Кількість агрегатів 7-5 мм у ріллі 14,24% під покровом природної трав'янистої рослинності 13,71. Зміни в 0,53% не істотні і вплив на агрофізичні властивості не надають.
Кількість агрегатів 5-3 мм на землях схильних антропогенного впливу становить 14,2%, на цілинних землях 19,8%. Різниця в 5,6% може мати значення, так як агрегати цієї фракції відносяться до найбільш родючим.
Орні землі містять 15% агрегатів розміром 3-2 мм, природні угіддя 17,25%. Недолік в 2,25% незначно впливає на родючість грунту.
Зміст агрегатів розміром 2-1 мм в ріллі 18,3%, на цілині 20,14%. Різниця невелика в 1,84% і на агрофізичні властивості не впливає.
Зміст агрегатів 1-0,5 мм в ріллі 9,19% на цілинних землях 8%. Підвищений вміст цієї фракції викликано механічним впливом на грунт сільськогосподарською технікою.
Кількість агрегатів 0,5-0,25 мм на полях під сільськогосподарськими культурами становить 11,28%, під природними ценозах 9,6%. Це пояснюється руйнівним впливом техніки на грунт і руйнуванням агрегатів на грудочки при мінералізації гумусу.
Зміст агрономічно нецінних фракції  мм на цілині більше на 1,86%, ніж на ріллі і відповідно складає 5,26% і 3,4%.
На щорічно оброблюваних землях зміст найбільш агрономічно цінних агрегатів розміром 5-3 - 2-1 мм (тобто 3, 2 і 1 мм) менше, ніж на цілині на 9,69%. Це викликано мінералізацією гумусу і частими механічними обробками грунту. Частина зруйнованих агрегатів поповнює фракції 1-0,5 мм з 8% на цілині до 9,19% на ріллі і 0,5-0,25 мм, відповідно, з 9,6% до11, 28%. Інша частина зруйнованих агрегатів, об'єднуючись, з фракціями більше 5 мм утворює брили розміром більше 10 мм.
Зміна ступеня структурності в ріллі в порівнянні з цілиною відбувається через збільшення кількості агрегатів розміром більше 10 мм.
Зміст агрономічно нецінних фракцій на ріллі становить 56,76%  10 мм +  мм) на цілині 22,59%, що на 34,2% нижче, ніж під покровом природної багаторічної рослинності.

14,82

10,48

17,44

21,63

12,62

6,87

Таблиця 3 - Структурність чорнозему вилуженого на ріллі і зміст фракцій грунтових агрегатів

Кількість повторень	Структурність, %	Фракції (мм) та їх кількість (%)
		> 10	10-7	7-5	5-3	3-2	2-1	1-0,5	0,5-0,25	<0,25
1	13,17	86,12	25,3	16,7	18,2	14,57	13,2	5,92	6	0,7
2	13,46	85,43	22,24	18,3	18,7	13,5	13,24	6,53	7,46	1,09
3	16,36	82,58	19,34	14,35	18,34	14,0	15,5	9	9,3	1
4	18,31	80,42	30,55	17,77	16,61	11,11	11,85	5,63	6,44	1,26
5	23,11	76	16,8	17,95	20,2	16,33	16,6	6,74	5,33	0,8
6	32,51	65,85	22,48	16,82	18,41	13,7	14,5	1,61	12,41	1,62
7	34,56	64,93	26,81	23,35	21,41	12,6	10,1	3,42	2,28	0,5
8	36,0	62,38	20,78	15,87	18,15	13,63	15,58	8,19	7,77	1,5
9	41,62	56,0	22,0	16,47	19,64	13,57	13,94	7,71	6,57	2,38
10	41,74	53,82	11,77	12,89	5,92	21,8	18,35	13,61	15,63	4,42
11	43,96	50,78	17,8	13,46	8,63	10,35	25,89	10,23	13,6	5,25
12	45,0	52,85	21,76	15,95	18,26	13,95	15,32	7,6	7,1	2,13
13	45,91	48,79	15,87	12,53	4,94	20,5	17,58	12,8	15,76	5,29
14	46,77	49,12	17,15	13,4	6,25	22,61	16,64	11,31	12,61	4,09
15	47,36
16	51,97	42,63	15,65	12,68	6,27	19,9	16,93	12,95	15,59	5,4
17	54,85	40,3	14,45	11,55	14,0	13,0	22,6	10,11	S _X%	  t 0.5 S _X
Цілина	77,26	7,76	10,04	89,96	1,65	75,61 ÷ 78,91	2,13	73,86 ÷ 80,66
Рілля	44,11	20,49	46,45	53,55	4,36	39,78 ÷ 48,44	9,88	35,11 ÷ 53,11

3.2 Зміст агрономічно цінної структури чорнозему вилуженого в ріллі і на цілинних землях

До головних причин, що робить вплив на ступінь структурності цілинних і орних земель чорнозему вилуженого, відносять: механічне, фізико-механічне впливу, хімічні, фізико-хімічні зміни і біологічні процеси.

До механічних впливів відносять: обробку грунту у відсутності фізичної стиглості (грунт переувлажнена або висушений), руйнування структури роботою сільськогосподарських машин і знарядь, тракторами, автомобілями, тваринами, краплями дощу і зрошенням.

Фізичної стиглістю називають стан грунту, при якому вона легко обробляється, не мажеться і не поділяється на брили, а кришиться на грудки різної величини. Фізична стиглість визначається вологістю грунту, її зв'язністю і пластичністю (С. І. Каурічев, 1982). Грунт вважається фізично стиглої, коли її вологість складає 70-80% від найменшої вологоємності (Г. А. Панов, 1992)

Щоб визначити стиглість, необхідно підняти грудочку грунту на рівень грудей і відпустити його. Якщо грудочку при падінні на поверхню грунту на дрібні агрономічно ланцюгові агрегати, то грунт фізично стигла. Якщо грудочку не розпався і на його поверхні немає вм'ятин - грунт висушений, утворилися вм'ятини - переувлажнена.

Грунти розрізняються по гранулометричному складу і при фізичному стиглості мають різну вологість.

Чим важче механічний склад, тим більше вологи потрібно для настання стиглості. На суглинних і глинистих грунтах така кількість вологи може зберігатися лише протягом деякого часу, тому обробку таких ділянок необхідно виконувати у стислі терміни. Як правило, господарства не встигають за такий короткий період провести обробку і більшість технологічних операцій роблять за фізично незрілий (сухий) грунті, що призводить до руйнування структури.

При надлишковій вологості відбувається злипання грунтових грудочок у великі грудки - брили. Такий грунт швидко втрачає вологу, ущільнюється і стає фізично непридатною для посіву. Для поліпшення її фізичних якостей, необхідно зруйнувати брили і розпушити ущільнений шар.

Механічне крошение виробляти краще, коли вологість орного шару відповідає стиглості. У цей момент грунт краще кришиться, грудочки легко відокремлюються одне від одного. Оброблений ділянка стає пухким, структурним, верхній шар збагачений киснем, активніше йдуть мікробіологічні процеси.

При обробці грунту в пересохлому стані, не відбувається крошение, а утворюються агрегати великих розмірів і пил.

На цілинних землях фізична стиглість грунту не має значення, так як механічна обробка не проводиться і структура не руйнується.

Будь-яке знаряддя сільськогосподарських машин при обробці грунту в період фізичної стиглості не руйнує структуру. Значне руйнування агрегатів відбувається, коли орний шар висушений або надмірно зволожений.

Пошкодження структури під впливом ходової частини сільськогосподарських машин, тракторів, автомобілів відбувається наступним чином. При переміщенні техніки по полю агрегати, розташовані на поверхні при швидкому зіткненні двигунів з грунтом руйнуються. Нижележащие грудочки здавлюються і щільно, стикаючись, один з одним, утворюють агрегати розміром більше 10 мм. При інтенсивному ущільненні відбувається збільшення розмірів агрегатів в орному шарі.

Руйнування грунтової структури відбувається також при використанні ріллі не за призначенням - це прогін і випас худоби, стоянка техніки, переміщення людей та ін

Орні землі велику частину часу не мають рослинного покриву, а значить не захищені від руйнування опадами. Краплі дощу з великою силою, б'ючись об грунтові грудки, зволожують їх. Агрегат просочується вологою і набухає, сили притягання між частинками слабшають. Наступні краплі розбивають грудку на частини. Тому, велику небезпеку для ріллі представляють зливові дощі, що несуть у собі велику руйнівну силу. При зрошенні полів руйнування грунтових агрегатів відбувається також, як і під впливом дощу.

На землях, зайнятих природною рослинністю багаторічної, механічна обробка не проводиться, тому ступінь структурності істотно не змінюється і характеризується як відмінна і хороша.

Середній вміст агрономічно цінних агрегатів високу 77,26% в порівнянні з робочою землями.

Рілля щорічно обробляється і структурність значно варіює, навіть у межах одного поля з 13,17% до 45%. Середня ступінь структурності задовільна 44,11% і змінюється від 13,17% до 84%.

Чим важче механічний склад, тим більше вологи потрібно для настання стиглості. На суглинних і глинистих грунтах така кількість вологи може зберігатися лише протягом деякого часу, тому, обробку таких ділянок необхідно виконувати у стислі терміни. Як правило, господарства не встигають за такий короткий період провести обробку і більшість технологічних операцій виробляють з фізичної незрілий (сухий) грунті, що призводить до руйнування структури.

При надлишковій вологості відбувається злипання грунтових грудочок у великі грудки - брили. Такий грунт швидко втрачає вологу, ущільнюється і стає фізично непридатною для посіву. Для поліпшення її фізичних якостей необхідно зруйнувати брили і розпушити ущільнений шар.

При обробці грунту в пересохлому стані не відбувається крошение, а утворюються агрегати великих розмірів і пил.

Пошкодження структури під впливом ходової частини сільськогосподарських машин, тракторів і автомобілів відбувається наступним чином. При переміщенні техніки по полю агрегати, розташовані на поверхні при швидкому зіткненні двигунів з грунтом, руйнуються. Нижележащие грудочки здавлюються, і щільно стикаючись, один з одним, утворюють агрегати розміром більше 10 мм. При інтенсивному ущільненні відбувається збільшення розмірів агрегатів в орному шарі.

Руйнування орної структури відбувається також при використанні ріллі не за призначенням - це прогін і випас худоби, стоянка техніки, переміщення людей та ін

Орні землі велику частину часу не мають рослинного покриву, а, значить, не захищені від руйнування опадами. Краплі дощу, з великою силою б'ючись об грунтові грудки, зволожують їх. Агрегат просочується вологою і набухає, сили притягання між частинками слабшають. Наступні краплі розбивають грудку на частини. Тому, велику небезпеку для ріллі представляють зливові дощі, що несуть у собі велику руйнівну силу. При зрошенні полів руйнування грунтових агрегатів відбувається так само, як і під дією дощу.

На землях, зайнятих природною рослинністю багаторічної механічна обробка не проводиться, тому ступінь структурності істотно не змінюється і характеризується як відмінна і хороша. Середній вміст агрономічно цінних агрегатів високу 77,26% в порівнянні з робочою землями.

Рілля щорічно обробляється, і структурність значно варіює, навіть у межах одного поля з 13,17% до 45%. Середня ступінь структурності задовільна 44,11% і змінюється від 13,17% до 84%.

До фізико-механічних впливів відносять процес крошения грунтової маси під впливом мінливого тиску або механічного впливу. До дії цих факторів може бути віднесено поділ грунту на грудки в результаті зміни обсягу (і тиску) при змінному висушуванні і зволоженні, замерзання і відтавання води в ній, тиску коренів рослин, діяльності риючих і копають тварин і рихлящего впливу грунтообробних знарядь (Каурічев С. І.)

Більшою мірою фізико - механічний вплив проявляється на оброблюваних землях. Тут грунт неодноразово піддається механічній дії, змінюється обсяг і щільність орного шару, процеси нагрівання, випаровування та охолодження грунту прискорюються.

Фізико-хімічні причини втрати структури пов'язані з реакціями обміну двовалентних катіонів (кальцію і магнію при вимиванні з грунту) в ППК на одновалентні (натрій і амоній). При цьому колоїди (головним чином гумусові речовини), міцно цементують механічні елементи в агрегати, пептізіруются при зволоженні і структурні окремо руйнуються. Тому прийоми хімічної меліорації грунтів (вапнування, гіпсування та ін), що призводять до збагачення ППК обмінним кальцієм, сприяють і поліпшенню структури.

Хімічні процеси знижують склеює і цементуюче вплив на грунтові грудочки. Сюди відносять розпад різних важкорозчинних хімічних сполук (вуглекислого кальцію, гідроокису заліза, силікатів магнію та ін), агрегати грунту не просочуються розчином і цементації не відбувається.

Біологічний процес руйнування відбувається через мінералізацію гумусу - основного клейкого речовини. Активне руйнування структури відбувається в тому випадку, коли виникає негативний органічний баланс, тобто процес мінералізації переважає над гуміфікації. При мінералізації кількість гумусу знижується і склеенность грунтових частинок погіршується, агрегат стає рихлим і неміцним. При незначному механічному впливі велика частина таких грудочок руйнується, відновлення структури утруднено. На щорічно оброблюваних землях виникають сприятливі умови для протікання біологічного процесу. Тому тут мінералізація гумусу відбувається швидше, ніж на цілині. У результаті, зміст агрономічно цінних агрегатів в ріллі зменшується.

Проведені нами дослідження показали (див. дод. 1; табл. 4), що структурність на цілині відхиляється на 3,4 (X  3.4) від середнього значення, в ріллі межа відхилення зростає до 9 (X  9). Це викликано різним вмістом агрономічно цінних агрегатів на землях, відведених під обробіток сільськогосподарських культур (див. дод. 2 і 3; табл.5 і 6).

Великі агрегати розміром більше 10 мм утворюється при дефіциті органічної речовини, а також при обробці грунту в висушеній або перезволоженому стані. Механічний вплив у перезволоженому стані призводить до злипання грунту і утворення брил. У пересохлому стані орний шар являє собою моноліт, при обробці якого грунт не кришиться, а розламується на брили і пиловидну масу. (Черкасов А.Е., Грунтознавство).

Розпорошується структура також і під впливом сільськогосподарської техніки. Так, за вегетаційний період при неодноразових проходах по полю МТЗ-80 створює до 14 т / га пилу (Вакулін О.О.). У результаті на поверхні поля утворюється тонкий, безструктурна шар, що нагадує плівку. Пилуваті частинки щільно стикаються один з одним і не пропускають через себе повітря і воду. Тому що випали опади погано вбираються грунтом і здебільшого залишаються на поверхні. Утворюється грунтова кірка. При механічній обробці верхній щільний горизонт руйнується, з'являються великі агрегати більше 7 мм. Це підтверджуються тим, що зміст фракцій 7-10 мм зростає на ріллі в порівнянні з цілинні землі на 6,37%, з 11,24% до 17,61%, а 10 і більше мм, відповідно, на 36,06%, з 17,33% до 53,39%.

Отримані дані (див. табл. 1 і 2) показують, що на цілинних землях сумарний вміст агрегатів 3-1 мм на 10% більше, ніж на ріллі. Причиною цьому може послужити щорічна неодноразова обробка грунту і розвиток процесів мінералізації в агрегатах, містять найбільшу кількість гумусу (3-1 мм). При цьому склеенность частинок погіршується, а грунтові грудочки кришаться, відбувається руйнування структури. Це підтверджується збільшенням вмісту агрегатів розміром 1-0,5 мм з 8% на цілинних землях до 9,19% на ріллі та від 0,5 до 0,25, відповідно, з 9,6% до 11,28%.

На щорічно оброблюваних землях під впливом перерахованих вище факторів, відбувається активне руйнування структури. Середня ступінь структурності задовільна - 44,11%, а мінімальна 13,17%. Тобто, з 100% всіх агрегатів, тільки 13,17% мають позитивний вплив на процеси життєдіяльності, що відбуваються в грунті. У той час, як середня ступінь структурності під покровом природної багаторічної рослинності хороша - 77,26%, а мінімальна 63,12%. Тут, з 100% агрегатів 63,12% агрономічно цінні та беруть активну участь у процесах життєдіяльності.

Таким чином, під впливом антропогенних факторів, фізичний стан ріллі значно погіршується і стає непридатним для обробітку польових культур.

На оброблюваних землях інтенсивність протікання процесів впливають на руйнування грунтової структури посилюється. Тому зміст агрономічно цінних агрегатів в ріллі, менше ніж на цілині.
Руйнування грунтової структури супроводжується скороченням кількості агрегатів 0,25-10 мм і збільшенням вмісту агрономічно нецінних структури, більшою частиною за рахунок збільшення агрегатів розміром перевищує 10 мм.
На щорічно оброблюваних землях відбувається руйнування агрономічно цінної структури, скорочується кількість агрегатів володіють найбільшим родючістю (3-1 мм) і збільшується вміст агрегатів розміром 0,25-1 мм і 3-10 мм.
Ступінь структурності в ріллі значно варіює, змінюються фізичні властивості грунту. Тому частина ріллі є не придатною для обробітку сільськогосподарських культур.

Висновки

Структурний склад у ріллі, під впливом антропогенних впливів відрізняється від структурного складу на цілинних землях.
Ступінь структурності і зміст кожного агрономічно цінного агрегату на цілині більш стабільне, ніж на щорічно оброблюваних землях.
Ступінь структурності під покровом природної багаторічної рослинності не має різких коливань, 68,2% мають хорошу і 31,8% відмінну структурність.

Ступінь структурності на ріллі різко коливається - від поганої (13,17%) до відмінною (84,0%). Велика частина земель має задовільною, незадовільною і поганий структурністю.

На щорічно оброблюваних землях з кожним роком кількість агрегатів 0,25-10 мм зменшується, зміст агрономічно нецінних агрегатів збільшується.
У ріллі зміст агрономічно нецінних структури супроводжується збільшенням кількості агрегатів розміром більше 10 мм.
На кількість агрономічно цінної структури зворотний вплив робить зміст агрегатів більше 10 мм. Зі збільшенням ступеня структурності число глибистой агрегатів зменшується.
Кількість агрегатів розміром від 3 до 1 мм, що володіють найбільшим родючістю, в ріллі міститься менше, ніж під покровом багаторічної трав'янистої рослинності (контроль). Кількість агрегатів 0,25-1 мм і 3-10 мм на оброблюваних землях перевищує вміст агрегатів цих же розмірів на цілині.

Родючість - це здатність грунту забезпечувати рослини водою, елементами живлення, повітрям і цим створювати можливість отримання врожаю сільськогосподарських культур. На родючість грунту впливає структурний склад.

Агрономічне значення структури полягає в тому, що вона робить позитивний вплив на фізичні та фізико-механічні властивості; водний, повітряний, тепловий, окислювально-відновний, мікробіологічний і поживний режими, а також протиерозійну стійкість грунтів.

При зменшенні вмісту агрономічно цінної структури, родючість грунту починає знижуватися - відбувається її ущільнення, розвиток вітрової та водної ерозії. Тому збереження і збільшення агрегатів від 0,25 до 10 мм є важливим завданням.

Для підвищення агрономічно цінного структурного складу на оброблюваних землях необхідно:

Постійно підтримувати позитивний баланс органічної речовини.
Висівати багаторічні трави, особливо, бобово-злакові суміші.
Обробляти грунт у стані фізичної стиглості.
Застосовувати мінімальну обробку грунту.
Вводити грунтозахисні сівозміни.
Вносити вапно на кислих грунтах, на грунтах з лужною середовищем гіпс.
Не допускати прогони і пасіння худоби на полі.

Механічний вплив сільськогосподарської техніки на грунт призводить до її ущільнення, руйнування дегуміфікація структури, збільшення в ній тонкодисперсних часток. Різко погіршуються її водно-фізичні властивості, що сприяє розвитку водної та вітрової ерозії. Порушення водно-фізичних властивостей відбивається на нормальному газовому обміні між грунтом і атмосферним повітрям. При зміні водно-фізичних властивостей грунту, викликаному ущільненням і руйнуванням її структури, створюються анаеробні умови. У результаті в грунті переважають процеси бродіння (анаеробіоз) і розкладання клітковини та інших вуглецевмісних речовин з утворенням і накопиченням у грунті різних газів: етилену, водню, метану, сірководню та ін Це негативно позначається на життєдіяльності як фауни грунту, так і рослин, в тому числі культурних. В умовах анаеробіозу в грунті утворюються оксикислоти, токсичні для проростків насіння культурних рослин, що значно знижує їх польову схожість.

При ущільненні грунту змінюється її окислювально-відновний потенціал. При цьому змінюються інтенсивність і спрямованість біологічних і біохімічних процесів у грунті, зростають процеси денітрифікації та десульфафікаціі, припиняється мобілізація важко-і недоступних для рослин форм фосфору. При цьому активізується процес денітрифікації, тобто процес відновлення нітратів до молекулярного азоту. У результаті відбувається втрата з грунту доступного для рослин азоту. У грунті посилюється діяльність сульфатвідновлювальних бактерій і накопичується сірководень - речовина, токсична для рослин та інших організмів.

При виконанні комплексу технологічних операцій енергетичні засоби проходять по полю багаторазово - від 3 до 5 разів по одному і тому ж місцю, а на поворотних смугах - від 6 до 20 разів. При цьому сумарна площа двіжетелей перекриває розміри польового ділянки в 1,5 - 2 рази. Найбільш сильно ущільнюються верхні родючі шари грунту, глибина ущільнення досягає 0,6 м. Монтування здвоєних і прибудованих коліс, використання широкопрофільних шин дозволяє дещо понизити тиск на грунт, але одночасно збільшується загальна площа ущільнення.

Під впливом ходових систем сільськогосподарської техніки щільність суглинкових грунтів, оптимальне значення якої становить 1,0 ... 1,2 г / см ^3, підвищується на 0,1 ... 0,3 г / см ³ і більше, досягаючи 1,35 ... 1,7 г / см ^3, а об'ємна маса нижніх горизонтів грунтів з щільним складанням - 1,6 ... 1,8 г / см ^3. Щільність орного шару варіює в широких межах - від 0,8 до 1,6 г / см ^3.

Збільшення твердості грунту при ущільненні в колії в 1,5 - 2,0 рази перешкоджає нормальному проростання насіння, розвитку кореневої системи, обумовлює дрібну закладення насіння, у зв'язку з цим глибина закладення вузла кущіння рослин виявляється недостатньою. Більше того, частина насіння залишається на поверхні. Все це призводить до зниження зимостійкості та посухостійкості рослин.

На ущільнених ділянках рослини відстають у рості, пригноблені, зростає непродуктивна кущистість, скорочується довжина колоса, кількість зерен у ньому, падає врожайність. Ущільнена грунт стає податливою до водної, вітрової та інших видів ерозії.

Заходи щодо зниження ущільнення грунтів включають: - Організаційно-технологічні заходи; - Агротехнічні прийоми з підвищення стійкості грунтів до ущільнення і їх розущільнення; - Вдосконалення сільськогосподарської техніки, її ходових систем з доведенням тиску на грунт до допустимих значень.

Організаційно-технологічні заходи передбачають розробку і впровадження технологій вирощування сільськогосподарських культур з мінімальним проходом по полях важкої колісної техніки (суміщення операцій). Особливо актуально зниження числа технологічних операцій при обробленні технічних культур, кукурудзи на зерно, картоплі та овочів, коли грунт відчуває найбільше навантаження як в процесі посіву (посадки) і догляду за культурами, так і при їх збиранні.

До агротехнічних прийомів відносяться окультурення грунтів і підвищення вмісту в них гумусу. Для розущільнення грунтів застосовують розпушування, в тому числі і знаряддями з активними робочими органами (фреза та ін), орного та підорного шарів (чизель, Глибокорозрихлювачі). Поєднання розпушування з внесенням органічних добрив і кальційвмісних речовин, призводить до значного зниження негативних наслідків машинної деградації грунтів. Важливо, щоб на полях працювала тільки така техніка, тиск рушіїв якої на грунт не перевищує 0,1 МПа, тому краще використовувати гусеничні рушії або колісні з еластичними шинами, тиск яких на грунт складає відповідно 80 ... 100 і 30 ... 60 кПа. Ерозією називають руйнівний вплив води, вітру і антропогенних факторів на грунт і підстилають породи, знесення найбільш родючого верхнього шару або розмив. Ерозія завдає великої шкоди сільському господарству: відбувається зниження потужності гумусового горизонту, запасів гумусу і поживних речовин, руйнування грунтової структури, виникає дефіцит вологи - знижується родючість. Це призводить до порушення стабільності екосистеми, причому ці зміни можуть бути глибокими ідаже незворотними (Банников А.Г.). Ерозії в тій чи іншій мірі схильні до грунту всіх природних зон Челябінської області. Загальна площа еродованих та потенційно небезпечних до ерозії земель становить 1 441,8 тис. га або 43% сільськогосподарських угідь.

Основну шкоду орних землях нашої області завдає водна та вітрова ерозії. Водна (площинна) ерозія проявляється, в основному, в гірничо - лісовій зоні - Ашинський, Катав-Іванівському, Саткинський, Нязепетровськ, Кусинський адміністративних районах, також у прилеглих до неї західних частинах Уйського і Чебаркульскому районів. Площинна ерозія - це змив верхніх горизонтів грунту на схилах при стіканні по них дощових або талих вод суцільним потоком або струмками.

Землі, схильні дефляції, виявлни переважно у степовій зоні - Брединський, Варненськом, Карталинський, Кізільський і Троїцькому районах. На них припадає 38% сільськогосподарських угідь. Значне прояв цього виду ерозії встановлено в Агаповском, Верхньоуральському, Жовтневому та Чесменском районах, що входять до зони південного лісостепу. Розвитку вітрової ерозії на території степової зони та в районах південного лісостепу сприяють: сильні вітри, низька вологість грунту, невисока відносна вологість повітря, велика розораність грунтового покриву, його генетичний склад, характер грунтоутворюючих порід і рельєфу.

Ерозія виникає внаслідок нераціональної господарської діяльності, неправильного використання земельних угідь, низької агротехніки в деяких господарствах. Випас тварин без дотримання норми стравлювання і навантаження худоби по схилах балок і ярів, оранка грунту і міжрядні обробки вздовж схилів, непродумане будівництво доріг і т.д. на тлі стародавньої ерозії сприяють появі та швидкому зростанню нових її осередків.

Боротьба з цим явищем - одне з провідних ланок високої культури землеробства. У районах поширення вітрової ерозії необхідні грунтозахисні сівозміни з смуговим розміщенням посівів і парів, лаштунки, залуження сильноеродованих земель, буферні смуги з багаторічних трав, внесення добрив, снігозатримання, закріплення і залісення пісків та інших непридатних для сільськогосподарського використання земель, регулювання пасіння худоби, вирощування полезахисних лісових смуг, а також безполицевий обробіток грунту із залишенням стерні на її поверхні.

У зонах розвитку водної ерозії обробку грунту і посів сільськогосподарських культур слід проводити впоперек схилу, застосовувати контурну та гребенястий оранку, поглиблення орного шару, щілювання і інші способи обробки, що зменшують стік поверхневих вод; обов'язкові грунтозахисні сівозміни, смугове розміщення сільськогосподарських культур, залуження крутих схилів, внесення добрив, вирощування полезахисних і протиерозійних лісосмуг, залісення ярів, балок, пісків, берегів річок і водойм, будівництво протиерозійних гідротехнічних споруд (перепади, ставки, терасування, обвалування вершин ярів та ін.)

В даний час поряд з деградацією фізичного стану земель гостро виникає проблема боротьби з засоленням грунтів. Засолення грунту - накопичення розчинних солей і обмінного натрію у концентраціях, не допустимих для нормального росту і розвитку рослин. Серед засолених грунтів розрізняють солончакові з високою концентрацією розчинних солей; солонцюваті, що містять більше 5-10% обмінного натрію; солончаки і солонці. Навіть при слабкому засоленні врожайність зернових культур зменшується на 50-55%.

Щорічно на земній кулі внаслідок засолення виходить з обігу 200-300 тис. га земель. Один з факторів засолення - вітер. Він захоплює солону пил і переносить її на великі відстані в глиб континентів.

Засолення грунту можливо при неправильній агротехніці, вивертанні на поверхню засолених шарів, надмірному навантаженні худоби на пасовищах. Причиною засолення грунту можуть бути самі поливні води, якщо вони містять підвищені концентрації розчинних солей.

Найбільш часто засолення відбувається внаслідок збагачення грунту солями, які містяться в грунтових водах. Одночасно з підвищенням їх рівня відбувається підйом вологи по капілярах в зону ризосфери, де і накопичуються солі по мірі випаровування води в ній. Чим сухіше клімат і чим важче грунт за гранулометричним складом, тим більшою мірою виражений цей процес, тим сильніше виявляється токсичність солей у відношенні до рослин. Підвищений вміст солей у грунті викликає збільшення осмотичного тиску грунтового розчину, що ускладнює водопостачання рослин, вони хронічно голодують, їх зростання послаблюється. Зазначене насамперед позначається на кореневій системі, яка втрачає тургор і гине. Особливо небезпечний для рослин карбонат натрію. Якщо в грунті обмінного натрію міститься 10-15% ємності поглинання, стан рослин виявляється пригніченим, при вмісті його в межах 20-35% пригнічення дуже сильне.

При збільшених нормах поливу, втрати зрошувальної води з каналів також підвищується рівень грунтових вод. Процес, коли соленакопленням в грунті відбувається в результаті порушення режиму поливу та фільтрації води в зрошувальних каналах, називається вторинним засоленням.

В якості профілактичного заходу боротьби з вторинним засоленням необхідний дренаж території з використанням гончарних, пластмасових і інших труб, що укладаються на глибину 1,0-1,8 м з відстанню між дренами від 5 до 15 м.

Внутрішньогрунтовий, крапельне, дрібнодисперсне, імпульсне зрошення та полив дощувальними машинами з низькою і середньою інтенсивністю дощу (до 0,3 мм / хв) такж безпечні в цьому відношенні. Вода, що використовується для зрошення, повинна бути прісною і не містити мінеральних солей.

До обов'язкових умов захисту грунтів від засолення відноситься бетонне екранування русел магістральних каналів. Створення лісових смуг по каналах, що забезпечує сталість рівня грунтових вод, оскільки дерева перехоплюють і транспіріруют фільтрують воду, виконуючи роль біологічного дренажу. Для видалення солей з грунту застосовують промивання прісними водами.

На солонцюватих грунтах степу і напівпустелі рекомендується гіпсування, що сприяє видаленню солей натрію.

1. Антипов-Каратаєв І. М. Про грунтовому агрегаті і методи його дослідження. - М. - Л.: АН. СРСР, 1948 .- 83 с.

2. Антипов-Каратаєв І. М. Фізико-хімічні дослідження грунтів. Адсорбційні та ізотопні методи. - М.: Наука 1966. - 200 с.

3. Антипов-Каратаєв І. М. Фізико - хімічні дослідження грунтів. - М.-Л.: 1939. - 123 с.

4. Моргун Ф. Т., Шикула М. К. Грунтозахисне безплужне землеробство. - М.: Колос, 1984. - 279 с. 5. Курочкін К. І. Нове в обробітку грунту. - М.: Знание, 1987. - 64 с.

6. Данилов Г. Г. Система обробки грунтів. - М.: Россельхозиздат, 1982. - 270

7. Листопадов І. М. Шапошников І. М. Родючість грунту в інтенсивному землеробстві. - М.: Россельхозиздат, 1984. - 205 с.

8. Ломакін М. М. мульчирующий обробка грунту на схилах. - М.: Агропромиздат, 1988. - 184 с.

9. Землеробство з почвоведением / Ликов А. М., Коротков А. А., Баздирєв Г. І., Сафонов А. Ф. - М.: Агропромиздат, 1990. - 464 с.

10. Карпенко О. М., Халанський В. М. Сільськогосподарські машини. - М.: Колос, 1983. - 495 с.

11. Землеробство з основами грунтознавства і агрохімії. Під ред. Воробйова С. А. - М.: Колос, 1981. - 431 с.

12. Вільямс В. Р. Грунтознавство. - М.: Сельхозгиз, 1935. - 127 с.

13. Вільямс В. Р. Травопільна сівозміни. - М. - Л.: вид. Всесоюзн. Акад. с / г наук ім. В. І. Леніна, 1937. - 92 с.

14. Вільямс В. Р. Основи землеробства. - М.: Сельхозгиз, 1943. - 191 с.

15. Вільямс В. Р. Грунтознавство. Землеробство з основами грунтознавства. - М.: Сельхозгиз, 1947. - 456 с.

16. Вільямс В. Р. Травопільна система земледелія.Ізбранние праці. - М.: Сельхозгиз, 1949. - 495 с. 17. Висоцький Г. М. Вибрані праці. - М.: Сельхозгиз, 1960. - 435 с.

18. Боргів С. І. Агрофізичні методи дослідження грунтів. - М.: Наука, 1966. - 259. с.

19. Банніков А. Г., Вакулін А. А., Рустамов А. К. Основи екології та охорони навколишнього середовища. - М.: Колос, 1996. - 303 с.

20. Степановских А. С. Охорона навколишнього середовища. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. - 559 с.

21. Дояренко А. Г. Життя поля. - М.: Колос, 1965. - 71 с.

22. Дояренко А. Г. Вибрані твори. - М.: Сельхозіздат, 1963. - 495 с. 23. Іоффе А. Ф., ребута І. Б. Основи агрофізики. - М.: Физматгиз, 1959. - 904 с. 24. Качинський Н. А. Грунт. - М.: Сельхозгиз, 1946. - 156 с.

25. Колесніков Л. Д. Боротьба з посухою на Південному Уралі. - Челябінськ.: Пд. - Урал, 1982. - 136 с. 26. Степанов М. С., Костецький І. І. Практикум з основ агрономії. - М.: Колос, 1981 .- 240 с. 27. Лазарєв А. П., Абрашем Б. І. Структурний стан і щільність чорнозему звичайного та їх вплив на врожай пшениці. / / Почвоведеніе.2000. № 5. С.614-618. 28. Рамазанов Р. Я., Хазіев Ф. Х.., Ганієв Х. І. Вплив прийомів обробки і добрив на агрофізичні властивості грунту. / / Почвоведеніе.2001. № 3. С.338-348. 29. Кузнєцова І. В., Бондарєв А. Г., Данилова В. І. Стійкість структурного стану і складання грунтів при ущільненні. / / Грунтознавство. 2000. № 9. С. 1106-1114. 30 Глазовська М. А. Загальне грунтознавство і географія грунтів. - М.: Вищ. школа, 1981 .- 400 с. 31. Ковриго В. П., Каурічев І. С., Бурлакова Л. М. Грунтознавство з основами геології. - М.: Колос, 2000. - 416 с. 32. Добровольський В. В. Практикум з географії грунтів з основами грунтознавства. - М.: Просвещение, 1982. - 127 с.

Пропозиції виробництву На агрофізичні властивості грунту та його родючість впливають агрегати розміром 0,25-10 мм. Тому для збільшення вмісту агрономічно цінних агрегатів на оброблюваних землях необхідно виконувати наступні заходи.

1. Постійно підтримувати позитивний баланс органічної речовини. 2. Висівати багаторічні трави, особливо, бобово-злакові суміші. 3. Обробка грунту в стані фізичної стиглості. 4. Застосовувати мінімальну обробку грунту. 5. Вносити вапно на кислих грунтах, на грунтах з лужною середовищем гіпс. 6. Не допускати прогони і пасіння худоби на полі. 7. Вводити грунтозахисні сівозміни.

doc

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Акопян Арміне Акопівна

Пов’язані теми

Природничі науки, Інші матеріали

Додано

7 січня 2021

Переглядів

19916

Оцінка розробки

Відгуки відсутні