Групові та індивідуальні фізичні вправи для навчання техніці футболу Методичні рекомендації

Про матеріал

Перегляд файлу

Управління освіти Луцької міської ради

Міський методичний кабінет

Комунальний заклад

«Луцький Ліцей №4 імені Модеста Левицького

Луцької міської ради Волинської області»

О. М. Шавала

Групові та індивідуальні фізичні вправи

для навчання техніці футболу

Методичні рекомендації

soccer_kids-373x373

Луцьк

Рекомендовано до друку

колегією науково-методичного центру

Луцької гімназії №4 імені Модеста Левицького

(протокол №4 від 24 січня 2019 року)

Шавала О. М.

Групові та індивідуальні фізичні вправи для навчання техніці футболу: Методичні рекомендації. – Луцьк, 2019. – 64 с.

Грати у футбол корисно в будь-якому віці, адже цей вид спорту дозволяє поліпшити фізичну форму, робить дитину більш витривалою, підвищує самооцінку.

Футбол – не просто засіб фізичної культури, а й засіб виховного впливу на особистість, формування найбільш значних якостей особистості – колективізму, свідомої дисципліни, здатності підпорядковувати власні інтереси інтересам колективу, а також потреби у здоровому способі життя.

Футбол несе в собі багато істотних ознак культури взагалі і фізичної культури зокрема. Перш за все тому, що в його сфері здійснюється діяльність, яка спрямована на вдосконалення, перетворення природних даних людини як відносно фізичних якостей, так і рухових навичок, формується культура тіла і руху, а також культура поведінки, спілкування, пізнання.

В даній методичній розробці розкриті основні поняття з теорії і методики викладання футболу у школі, а також зібрані приклади групових та індивідуальних фізичних вправ для навчання учнів техніці футболу.

Методична розробка може бути використана студентами факультетів фізичного виховання і спорту та вчителями фізичної культури.

Рецензенти:

Смолюк В. І. – кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент кафедри теорії фізичного виховання, фітнесу та рекреації Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки

Мишковець О. А. – Заслужений працівник освіти України, вчитель вищої кваліфікаційної категорії, вчитель-методист

ЗМІСТ

ВСТУП	4
ФУТБОЛ У ШКОЛІ
1. Урок як основна форма організації навчання футболу. Методи навчання футболу	6
2. Фізична підготовка школярів	13
3. Особливості технічної підготовки школярів до навчання футболу	16
4. Орієнтовний комплекс індивідуальних та групових фізичних вправ для закріплення техніки футболу	33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	59
ДОДАТКИ	62

ВСТУП

Проблеми формування основ здорового способу життя у дітей дошкільного, молодшого та старшого шкільного віку знайшли відображення в Конституції України, Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», в національних програмах «Освіта (Україна ХХІ)», «Діти України», Національній доктрині розвитку освіти та програмі «Репродуктивне здоров'я нації». Зазначені документи визначають найважливішими стратегічними завданнями всебічний розвиток дитини, становлення її духовного, психічного та фізичного здоров'я, формування у дітей відповідального ставлення до нього як найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Таким чином, для педагогів одним з основних завдань є пошук шляхів удосконалення процесу збереження, зміцнення та формування здоров'я юного покоління в цілому і кожної особистості зокрема. Однією зі складових вказаного поняття є рухова активність дитини, що має важливе значення для повноцінного фізичного, розумового та психічного здоров'я. Здорова дитина легше сприймає виховні впливи, швидше набуває необхідних умінь та навичок, краще пристосовується до змін, адаптується до навантажень шкільної програми навчання. Тому важливо активно залучати і батьків до обговорення цієї проблеми, адже не лише в освітніх закладах, а й у родині дитина, наслідуючи батьків, виховує у собі позитивне ставлення до здорового способу життя, потребу в заняттях фізичною культурою та спортом.

Заняття футболом сприяють збереженню здоров’я школярів, формують мотивацію до занять фізичною культурою та спортом. Як на уроках фізкультури у школі, так і на позаурочних заняттях робота з дітьми молодшого шкільного віку проводиться відповідно до встановлених правил проведення й послідовності занять. Чітке відпрацювання техніки перед початком гри (удари й прийоми м'яча, правильна стійка під час приймання м'яча, персональний захист), правильно обраний одяг та взуття футболістів, обов'язкова наявність обладнання для занять футболом сприяють збереженню та зміцненню здоров'я школярів.

ФУТБОЛ У ШКОЛІ

1. Урок як основна форма організації навчання футболу. Методи навчання футболу

Футбол – це завжди таємниця, завжди загадка. Інтерес до футболу з кожним роком росте не тільки серед хлопчиків, але й серед дівчаток, тому, за масовістю і популярністю він випереджає багато видів спорту. Так, систематичні заняття футболом здійснюють всебічний вплив на організм школярів, підвищують загальний рівень їхньої рухової активності, удосконалюють функціональну діяльність організму, забезпечуючи правильний фізичний розвиток. Урок футболу в школі розглядається не лише як засіб фізичної підготовки, засвоєння технічної і тактичної сторони цієї гри, але й підвищення розумової працездатності, зняття втоми учнів, що виникає в ході навчальних занять із загальноосвітніх дисциплін. Футбол формує такі позитивні навички і риси характеру, як уміння підкоряти особисті інтереси інтересам колективу, класу, команди, взаємодопомога, активність, почуття відповідальності. Необхідно відзначити, що заняття футболом приносять користь, а тому залучення учнів до регулярних занять футболом повинно всіляко заохочуватися. Сьогодні урок фізкультури і футбол у школі повинен бути одним з основних предметів, тому що здоров'я підростаючого покоління викликає особливу тривогу в суспільстві і це, насамперед, пов'язано з малою руховою активністю учнів. Введення уроку футболу в шкільну програму фізичного виховання – це назріла необхідність, оскільки футбол є популярною і доступною грою, котра дозволяє хлопчикам і дівчаткам навчатися принципам колективізму і товариства, прояву волі й терпіння, сміливості й емоційній радості, сприяє поліпшенню успішності, відволікає від нераціонального проведення вільного часу і тяги до шкідливих звичок.

Отже, основною формою організації навчання футболу в школі є урок фізичної культури з елементами футболу або урок футболу. Також широко використовуються різні форми позакласних і самостійних занять футболом. При цьому передбачаються як групові, так і індивідуальні заняття, що проводяться з застосуванням різноманітних методів навчання. Враховуючи специфіку гри, її командний характер, перевага віддається груповим заняттям. При індивідуальному навчанні, на відміну від групового, в наявності всі умови для більш обґрунтованого вибору використання засобів і методів навчання, контролю за їхнім впливом на учнів, урахування індивідуальних особливостей школярів. Як правило, у процесі позакласної або самостійної роботи учень після групових занять приділяє час для самостійних вправ, а під час уроку за вказівкою вчителя виконує різні вправи з урахуванням індивідуальних особливостей.

Заняття також діляться на комплексні і тематичні.

У комплексних заняттях можуть вирішуватися одночасно завдання:

1) фізичної, технічної й тактичної підготовки;

2) фізичної й технічної підготовки;

3) фізичної й тактичної підготовки;

4) технічної й тактичної підготовки.

На кожному тематичному занятті вирішується якесь одне завдання: фізичної, технічної або тактичної підготовки.

Стандартна структура заняття з футболу передбачає три частини: підготовчу, основну і заключну. Кожна частина має свої завдання, що вирішуються специфічними засобами. У підготовчій частині пояснюються завдання і зміст занять. Виконуються спеціальні вправи, які допомагають успішно вирішити завдання основної частини заняття. Зміст підготовчої частини заняття цілком залежить від змісту основної частини. Так, якщо основна частина заняття буде присвячена вивченню технічних прийомів, то вправи підготовчої частини не повинні бути занадто інтенсивними. Доцільно виконати вправи на розтягування і розслаблення, що усувають деяку скутість рухів у суглобах і дозволяють вільніше виконувати технічний прийом. Із цією ж метою можна використовувати ігрові вправи. Вправи цієї частини не повинні стомлювати дітей і бути занадто емоційними, інакше виконання їх може негативно вплинути на здатність учнів тонко сприйняти технічний прийом.

Основна частина містить у собі основний матеріал конкретного заняття, наприклад, з оволодіння технікою гри.

Заключна частина організовано завершує заняття, у ній можна використовувати повільний біг, ходьбу, вправи на розслаблення, також підбиваються підсумки заняття, вказують на помилки і досягнення.

При побудові навчання футболу варто використовувати різноманітні методи, з огляду на особливості учнів, навчального матеріалу і наявні можливості. У навчальних заняттях застосовуються всі методи в комплексі, хоча іноді, залежно від завдань і конкретних умов, тим або іншим методам віддається перевага.

Відомі такі основні групи методів, що застосовуються у процесі навчання футболу.

1. Наочні методи: показ учителем, показ на схемі, відео, перегляд навчальних і офіційних змагань.

2. Вербальні методи: розповідь, пояснення, вказівка, зауваження, переконання, бесіда.

3. Практичні методи: метод вправ і його варіанти (початкове вивчення прийому в цілому або по частинах, метод багаторазового повторення, перемінний, інтервальний, ігровий і змагальний методи).

Важливе місце у процесі навчання футболу займають показ і пояснення вчителя. Показ допомагає одержати точне уявлення про вправу. До показу пред’являється низка вимог. Прийом, який демонструється, має бути видний усім учням, тому вчитель вибирає найзручніше місце щодо класу, групи або команди. Показувати прийом потрібно неквапливо, чітко і виразно, зосереджуючи увагу учнів на найважливіших елементах. Так, під час показу удару по м’ячу з розбігу треба чітко виділити момент постановки опорної ноги щодо м’яча. Незважаючи на найчіткіший показ, складність прийому не завжди дозволяє учням відразу «вхопити» головне. Тому показ обов’язково повинен супроводжуватися поясненням або передувати йому. Показ і пояснення доповнюють один одного і залежать від характеру прийому. Так, навчаючи веденню зовнішньою частиною підйому після того, як уже було вивчене ведення м’яча внутрішньою стороною стопи, досить буде обмежитися показом. Займаючись із добре підготовленими учнями і вивчаючи нові технічні прийоми, які базуються на знайомому матеріалі, можна застосувати лише пояснення. Істотно допоможе при цьому і демонстраційний матеріал.

У процесі заняття пояснення використовують із метою виправлення помилок, створення правильних уявлень про той чи інший прийом. По закінченні заняття за допомогою пояснень закріплюють найважливіші моменти у пам’яті учнів. За допомогою наочних і вербальних методів створюється лише загальне уявлення про навчальний матеріал. Щоб повністю оволодіти елементами футболу, необхідно застосовувати практичні методи.

У кожному практичному методі навчання розрізняють певні складові частини або прийоми, сукупність яких і являє собою метод у його цілісності. Так, наприклад, метод багаторазового повторення рухів або дій включає такі прийоми:

а) показ учителем тієї чи іншої дії (наприклад, зупинка м’яча);

б) спроби учня відтворити показані дії з виправленням на ходу можливих помилок за вказівкою вчителя;

в) повторення учнем засвоєної дії аж до утворення відповідної автоматичної навички;

г) ускладнення дії, введення в неї нових елементів.

Подібним чином можна розкласти на складові елементи або прийоми й інші методи. Згідно з основними вимогами, що пред’являються до методів навчання футболу, ці методи повинні:

а) відповідати меті і завданням навчання, індивідуальним і віковим особливостям учнів;

б) забезпечувати активність учнів на заняттях, свідоме та міцне засвоєння ними футбольних знань, умінь і навичок;

в) сприяти систематичності і послідовності навчання футболу, вести учнів від легкого до важкого, від відомого до невідомого.

2. Фізична підготовка школярів

Фізична підготовка – найважливіша частина учбово-тренувального процесу. В результаті цілеспрямованої навчально-тренувальної роботи розвиваються фізичні властивості та набуваються навички, необхідні в ігровій діяльності. Без достатньо високого рівня розвитку сили, швидкості, спритності та витривалості неможливо успішно використовувати технічні прийоми і здійснювати задумані тактичні дії в мінімальні відрізки часу й протягом усієї гри. Футбол потребує різнобічної підготовки, що обумовлено часто змінюваними ігровими ситуаціями, індивідуальними і колективними діями. Футболісти виконують переважно динамічну роботу змінної інтенсивності – ведуть безперервну боротьбу за м’яч з великою напругою протягом тривалого часу, застосовуючи різноманітні рухи. Фізична підготовка футболістів складається із загальної та спеціальної, які повинні забезпечити всебічний фізичний розвиток та освіту. Ці види підготовки органічно пов’язанні між собою і складають єдиний процес. Загальна фізична підготовка забезпечується вправами загально-розвиваючого характеру і вправами з інших видів спорту (легкої атлетики, гімнастики, баскетболу, гандболу, хокею, лижного спорту, плавання тощо). За допомогою таких вправ досягається розвиток і зміцнення м'язового апарату, поліпшується функціональна діяльність усіх органів і систем організму, забезпечується всебічний розвиток рухових якостей, підвищується загальна тренованість учнів.

Спеціальна фізична підготовка вирішує завдання – виховати фізичні здібності специфічним ігровим діям у футболі. Таким чином, при надбанні засобів фізичної підготовки необхідно враховувати як вибірковий вплив тої чи іншої вправи на виховання окремих якостей, так і їх взаємозв’язок і взаємозалежність. У процесі систематичної навчально-тренувальної роботи у футболістів формується і закріплюється цілий ряд рухомих функцій і навичок, даючи можливість під час матчу виконувати складні ігрові дії і вирішувати тактичні задачі. Формування рухових навичок і фізичних якостей футболістів нерозривно пов'язані між собою, оскільки без достатнього рівня розвитку сили, швидкості, спритності, гнучкості, витривалості виключена можливість виконання складних технічних і тактичних дій, властивих футболу. Всі фізичні якості розвиваються лише при наявності дозовано зростаючих фізичних навантажень.

Фізичну підготовку необхідно розглядати як постійну частину учбово-тренувального процесу, що зберігає особливе значення на різних етапах підготовки футболістів. Із зростанням рівня розвитку фізичних якостей створюються ефективні передумови для оволодіння досконалими видами рухів, затребуваних технічними прийомами гри. Тільки всебічний фізичний розвиток футболістів дозволить досягти високих спортивних результатів.

3. Особливості технічної підготовки школярів

до навчання футболу

У ході матчу футболістам доводиться зупиняти м'яч, вести його, передавати один одному, завдавати ударів по воротах. Якщо гравець виконує ці дії недостатньо швидко і неточно, то і команда в цілому витрачає зайві зусилля, що є серйозною перешкодою для досягнення перемоги. Від того, наскільки уміло володіє футболіст усією різноманітністю технічних засобів і як їх застосовує, залежить ефективність його дій.

Освоюючи техніку, футболісти спочатку вчаться виконувати окремі прийоми і їх поєднання. Велике значення має особисте прагнення того, хто тренується, його наполегливість у роботі. Від того, наскільки уміло володіє футболіст усією різноманітністю технічних засобів і як їх застосовує, залежить ефективність його дій. На етапі початкової підготовки також використовуються деякі методи психологічної підготовки: особистий приклад учителя, заохочення (підтримка), змагальні вправи із завданнями, що поступово ускладнюються тощо.

Отже, тренування слід зосереджувати на розвитку загальних умінь дитини, а не окремих навичок чи прийомів. Працюючи з дітьми, тренер має створити позитивну атмосферу, що сприяє навчанню та відповідному самопізнанню для досягнення успіхів, співучасті, поліпшення знань, соціальної взаємодії та справжньої командної роботи.

Діти дуже мобільні й мають добру координацію. Швидкі рухи даються їм легко. Тож саме в шкільному віці, спираючись на їхню спортивну підготовку широкого профілю, варто починати спеціальне тренування, сфокусоване на футболі. Так, протягом цієї фази потрібно виробити, приміром, базові вміння володіння м’ячем.

Хлопчики й дівчатка вивчають технічні рухові комплекси – за умови, що вони мотивовані, відкриті до нового й достатньо тренуватимуться.

Головна мета в роботі з ними – крок за кроком навчити і стабілізувати всі базові елементи їхніх техніки і тактики. Крім того, вчитель має підтримувати у них відчуття насолоди від гри, креативність та впевненість у собі. У цьому віці діти дуже здібні, тож якщо пропустити цю нагоду, пізніше сформувати ті самі навички буде значно складніше.

Вправи на техніку мають бути цікавими, відповідати віку дітей та базуватися на наявних вміннях гравців. Технічні вміння слід розвивати систематично:

дриблінг;
пасування (праворуч, ліворуч, усередину, назовні, зміна швидкості й напрямків);
удари по м’ячу;
удари головою;
контроль м’яча (низькі, легкі, далекі, навісні передачі);
обманні рухи, фінти і трюки.

За характером ігрової діяльності в техніці виділяються два розділи: техніка польового гравця і техніка воротаря. Кожний із розділів складається з конкретних прийомів, що виконуються різними способами.

Техніка польового гравця

Техніка пересувань включає в себе біг, стрибки, зупинки, повороти. Оптимальне застосування прийомів пересування дозволяє успішно вирішувати тактичні завдання в атаці й обороні – відкривання для одержання м'яча, вибір позиції, закривання гравця.

Ходьба футболіста дещо відрізняється від звичайної ходьби, оскільки він пересувається по футбольному полю, злегка зігнувши ноги в колінах. Цим забезпечується зручне вихідне положення для зміни ритму і швидкості пересування. Ходьба чергується з бігом.

Біг – основний спосіб пересування у футболі, що застосовується в основному для виходу на вільне місце, переслідування суперника, виборі певної позиції в обороні.

Футбол багатий різноманітними стрибками, котрі використовують при ударах по м'ячу в безопорному положенні, зупинках м'яча, відволікаючих діях. Застосовуються стрибки вгору, вбік, уперед. Виконуються поштовхом однієї чи обох ніг.

Удари по м'ячу – це основний спосіб ведення гри, їх виконують ногою і головою, і вони вимагають точного виконання.

Удари по м'ячу ногою виконують такими способами:

- внутрішньою стороною стопи;

- внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому;

- носком;

- п'ятою.

Удари здійснюються по нерухомому м'ячу, по м'ячу, що котиться чи летить з місця, у русі, у стрибку, з поворотом, у падінні.

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основному при коротких і середніх передачах, а також при ударах з близької дистанції.

Правильний удар внутрішньою частиною підйому може бути дуже сильним і точним. Застосовується при середніх і довгих передачах, «прострілах» і ударах по цілі з усіх дистанцій.

Удар середньою частиною підйому роблять з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю. Замах і ударний рух виконують в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягнутий донизу. Умовна вісь, яка ніби з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і проводки вертикальна.

Удар зовнішньою частиною підйому найчастіше застосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньої і зовнішньої частин підйому подібна. Відмінності полягають у тому, що під час ударного руху гомілка і стопа повертаються всередину

article Удар носком використовують, коли треба зненацька, без підготовки вдарити по цілі. Місце початку розбігу, м'яч і ціль – на одній лінії. Останній крок розбігу – замах. У момент удару носок трохи піднятий.

Удар п'ятою через складність виконання застосовується рідше; він незначний за силою і точністю. Перевага його – у несподіванці для суперників.

При ударі по м’ячу п’ятою опорна нога – на рівні м'яча. Для замаху ударна нога проноситься над м'ячем уперед. Удар виконують різким рухом ноги назад. Стопа паралельна до землі.

Удари по м'ячу, що котиться, в основному не відрізняються від ударів по нерухомому м'ячу. Головне завдання – скоординувати швидкість відповідного руху з напрямком і швидкістю польоту м'яча.

Удар з поворотом використовується для зміни напрямку льоту м'яча і виконується середньою частиною підйому. Опорну ногу розвертають у напрямку удару. Тулуб відхиляється у бік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух у горизонтальній площині.

Удар з напівльоту виконується середньою чи зовнішньою частиною підйому відразу ж після відскоку м'яча від землі. Опорна нога ставиться ближче до місця його приземлення. Гомілка в момент удару і проводки вертикальна, носок відтягнутий.

Удари по м'ячу головою – ефективний спосіб ведення гри. Вони використовуються як завершальні і для передач партнеру. Виконують їх без стрибка й у стрибку. Найчастіше застосовуються удари середньою і боковою частиною чола.

Удар серединою чола. Вихідне положення при ударі без стрибка – стійка з розташуванням ніг у невеликому кроці. Виконуючи замах, тулуб відхиляють назад, нога, що стоїть позаду, трохи згинається, і маса тіла переноситься на неї. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з розгинання ніг, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Маса тіла переноситься на ногу, що стоїть попереду.

При ударі в стрибку роблять поштовх угору двома чи однією ногами. Після відштовхування тулуб відхиляється назад. Удар по м'ячу здійснюють у найвищій точці стрибка.

Удар боковою частиною чола використовують, тоді коли м'яч летить збоку від гравця. Вихідним положенням є стійка «ноги нарізно» (30-50 см). Якщо м'яч наближається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляють вправо. Ударний рух починається з розгинання ніг і випрямлення тулуба. Маса тіла переноситься на ліву ногу.

Зупинка м'яча ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів.

Підготовча фаза вихідного положення – характеризується перенесенням маси тіла на опорну ногу, яка трохи зігнута для стійкості. Ногу, котра зупиняє, відводять на зустріч м'ячу.

Робоча фаза – поступливий рух зупиняючою ноги, котра трохи розслаблена. У момент торкання з м'ячем починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється.

Завершальна фаза – зайняти необхідне положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься у бік зупиняючої ноги і м'яча.

Зупинка м'яча внутрішньою стороною стопи. Щоб зупинити м'яч, що котиться, ногу виносять назустріч йому. Стопа розвернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи зупиняючу ногу відводять назад до рівня опорної ноги.

При зупинці м'ячів, котрі низько летять, у підготовчій фазі зупиняюча нога більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, котрі високо летять, зупиняють у стрибку.

Зупинка м'яча підошвою. Коли м'яч, який котиться назустріч, наближається, ногу виносять уперед. Носок піднятий вгору під кутом 30-40°. Поступливий рух назад незначний.

Для того, щоб зупинити підошвою м'яч, котрий опускається, треба точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент доторкання м'яча до землі його накривають (але не давлять) підошвою.

Зупинка м'яча підйомом. При зупинці м'ячів, котрі опускаються з високою траєкторією, стопа зупиняючої ноги розташована паралельно до землі Поступливий рух здійснюється донизу – назад.

Зупинка м'яча стегном. Стегно розташовують під прямим кутом до м'яча, котрий летить. М'яч дотикається із середньою частиною стегна. Поступливий рух здійснюється донизу – назад.

Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболіст стоїть обличчям до м'яча, ноги на ширині плечей чи невеликого кроку (50-70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводять назад, плечі і руки висувають уперед.

Ведення м'яча здійснюється за допомогою різних переміщень, у процесі яких застосовується біг (іноді ходьба). Відповідно до тактичних завдань, удари по м'ячу при веденні виконують з різною послідовністю, ритмом і силою.

При веденні середньою частиною підйому роблять переважно прямолінійний рух. Ведення внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення дугою. Найбільш універсальним є ведення зовнішньою частиною підйому. При веденні стрибаючих м'ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном чи головою.

Відволікаючі дії (фінти) здійснюються в безпосередньому єдиноборстві із суперником, щоб подолати його опір і створити необхідні умови для подальшого ведення гри.

Виділяють дві найбільш загальні фази відволікаючих дій – підготовку і реалізацію. Інсценування намірів у першій фазі відповідає підготовчій частині техніки виконання ударів по м'ячу, зупинок і ведення. Природним демонструванням дій визначається і бажана відповідна реакція суперника. У другій фазі реалізуються справжні наміри футболіста, їй властива значна варіативність, котра обумовлюється ігровими ситуаціями і тактичними міркуваннями.

Фінти «відходом» ґрунтуються на принципі несподіваної і швидкої зміни напрямку руху. При атаці супротивника спереду застосовується відхід випадом. Зближаючись із суперником, на відстані 1,5-2 м від нього, поштовхом правої ноги футболіст здійснює широкий випад уперед. Суперник намагається перекрити зону проходу і переміщається у бік випаду. Різким поштовхом лівої ноги робить крок вправо. Зовнішньою частиною підйому правої ноги м'яч посилається вправо – уперед.

Фінти «ударом» по м'ячу виконуються під час ведення, після передачі м'яча партнером, після зупинки. Зближаючись із суперником, роблять замах ударною ногою на м'яч. Реагуючи на це, суперник намагається відібрати м'яч чи перекрити зону удару за допомогою випаду, шпагату, підкату, що пов'язано зі сповільненням руху чи зупинкою. Залежно від ігрової ситуації у фазі реалізації відбувається відхід уперед, вправо, вліво чи назад.

Фінт «зупинкою» м'яча ногою застосовується під час ведення і після передачі м'яча партнером. У першому випадку інсценізується спроба зупинки з м'ячем. Атакуючий суперник сповільнює рух. У цей момент відбувається прискорення з м'ячем. У другому випадку після передачі стають у підготовче положення для зупинки м'яча. Суперник атакує гравця. Однак той, замість зупинки, пропускає м'яч, повертається на 180° й оволодіває ним.

Відбирання м'яча ударом по ньому чи його зупинкою здійснюється в той момент, коли суперник трохи «відпустить» м'яч від себе. Є два різновиди відбирання: повне і неповне. При повному – м'ячем оволодіває сам захисник або його партнер. При неповному – м'яч відбивають на певну відстань чи за бокову лінію.

Відбирання м'яча у випаді дозволяє прийняти м'яч на відстані 1,5-2 м. Його застосовують при спробі суперника обійти гравця справа чи зліва. Швидким переміщенням у бік м'яча роблять випад, м'ячі вибиваються переважно носком у напівшпагаті чи шпагаті.

Відбирання перехопленням застосовується, коли суперник, рухаючись із м'ячем назустріч, відпускає його від себе. Захиснику потрібно передбачити цей момент і різким рухом оволодіти м'ячем, або відбити його.

Відбирання м'яча поштовхом у плече. Цей спосіб використовують переважно тоді, коли футболіст, котрий володіє м'ячем, дає можливість атакувати себе збоку. Поштовх виконують плечем у плече, при цьому рука того, хто штовхає, притиснута до тулуба. Маса тіла суперника повинна бути перенесена на далеку від гравця, котрий відбирає, ногу. Втративши рівновагу, атакований на мить перестає контролювати м'яч, і цього досить, щоб відібрати його.

Підкат – це один з найбільш технічно складних прийомів відбирання м'яча. Футболісту часто доводиться атакувати суперника не попереду, а збоку від нього, коли він уже пробіг і немає можливості відібрати м'яч за допомогою поштовху плечем без порушення правил. Рухаючись в одному напрямку з нападником, захисник намагається вибити в нього м'яч носком, підйомом, зовнішньою, внутрішньою стороною стопи чи підйому або підошвою. Щоб відібрати м'яч або вибити його в підкаті, гравець повинен зробити складний маневр.

Слід зазначити, що підкат дає можливість відібрати м'яч у межах правил у тих випадках, коли зробити це іншим способом вже неможливо. Гравець, котрий опанував техніку підкату, може запобігти безлічі небезпечних ситуацій. Однак неправильне виконання підкату приводить до штрафного удару на небезпечній відстані від воріт.

Вкидання м'яча із-за бокової лінії. При вкиданні тулуб відхиляється назад, руки з м'ячем за головою, ноги зігнуті в колінних суглобах. Кидок починається з енергійного випрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кистьовим зусиллям у бік вкидання. Щоб збільшити дальність, вкидання використовують після розбігу з падіннями.

Техніка гри воротаря

Технічні прийоми гри воротаря і польового гравця істотно різняться. Це зумовлено тим, що воротареві в межах штрафного майданчика дозволено грати руками. Воротар користується і необхідним арсеналом техніки польового гравця.

Ловлення м'яча – основний спосіб техніки гри воротаря. Найчастіше він ловить м'яч двома руками. Залежно від напрямку, траєкторії і швидкості руху м'яча, ловлення виконують знизу, зверху чи збоку. Ловлення м'яча, точка перетинання траєкторії якого з лінією воріт через ігрову ситуацію знаходиться на значній відстані від воротаря, здійснюється в падінні. Воротар постійно переміщується до такої передбачуваної точки.

Ловлення знизу використовується для оволодіння м'ячами, що котяться, опускаються і низько (до рівня живота) летять назустріч воротарю. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз. Долоні розвернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Руки не повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі чи трохи зігнуті. М'яч підхоплюють кистями знизу і підтягують до живота.

Ловлення зверху застосовується для оволодіння м'ячами, що летять по середньо високій (на рівні грудей і голови), високій і низькій траєкторії. Займаючи вихідне положення, воротар виносить ледь зігнуті руки уперед чи уперед – вгору. Долоні, повернені до м'яча, з розставленими і напівзігнутими пальцями, утворять своєрідну півсферу. Швидкість м'яча гаситься за рахунок поступливого руху кистей і згинання рук.

М'ячі, що високо летять, слід ловити двома руками зверху в стрибку.

Ловлення у падінні – ефективний спосіб оволодіння м'ячами, направленими зненацька, точно і сильно убік від воротаря; перехоплення передач уздовж воріт; відбирання м'яча в ногах у суперника.

Якщо не можна виконати ловлення (через протидію суперника, велику силу удару) – м'яч відбивають. Назустріч м'ячу, котрий летить, швидко виноситься одна чи дві руки. Відбивання здійснюють найчастіше долонями (іноді удар м'яча припадає на передпліччя). М'яч рекомендується спрямовувати в бокову сторону від воріт.

М'ячі, що летять на значній відстані від воротаря, слід відбивати однією рукою в падінні. Щоб перехоплювати «прострільні» та «навісні» передачі, воротареві необхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цього застосовується удар по м'ячу одним чи двома кулаками. Воротар відбиває м'яч на місці, у кроці, після різних переміщень і, особливо часто, у стрибку.

Переведення м'яча. До переведень відносяться дії воротаря, мета яких – спрямувати м'яч, що летить у ворота, через верхню поперечину. В основному переводяться м'ячі, котрі летять сильно і по високій траєкторії над воротарем чи збоку від нього. Переведення трохи нагадує відбивання м'яча. Його виконують однією чи двома руками важкі м'ячі переводяться в падінні.

Кидки м’яча виконуються однією і двома руками. Кидок однією рукою дозволяє більш точно направити партнеру м'яч. Застосовуються такі способи кидка: зверху і знизу. Найбільш розповсюджений кидок зверху. У цьому випадку м'яч можна направити по різних траєкторіях, на значну відстань і з достатньою точністю. Кидки виконуються на місці й у кроці. Використання їх у русі суворо регламентується правилами.

4. Орієнтовний комплекс індивідуальних та групових фізичних вправ для навчання техніці футболу

Навчання й удосконалювання техніки футболу відбуваються в тісному взаємозв'язку з фізичною, тактичною і морально-вольовою підготовкою. Основна задача навчання й удосконалювання техніки гри полягає в оволодінні гравцями всім різноманіттям техніко-тактичних прийомів і дій футболіста й умінні ефективно застосовувати їх в умовах змагань. Ця задача виконується за допомогою спеціальних вправ, що мають місце у футболі, багаторазовим повторенням досліджуваного прийому за умовами, що ускладнюються, наближеними до змагальних.

Закріплюється прийом при навчальних іграх та змаганнях. При навчанні техніці гри спочатку освоюють основні прийоми та способи ведення гри, і на їхній основі опановують більш складні технічні прийоми і дії.

Техніка переміщення. Послідовність навчання: стійка футболіста; біг звичайний (рівномірний зі зміною швидкості і напрямку, темпу і ритму руху); зупинки (кроком і стрибком); повороти (уперед та назад, переступанням і стрибком); біг спиною вперед, перехресними і приставними кроками убік; сполучення різних способів бігу; стрибки (з місця, штовхаючи обома ногами, з розбігу, штовхаючи однією і обома ногами); сполучення різних прийомів пересувань.

Вправи мають відбивати специфіку пересувань футболістів. Широко застосовуються прийоми з інших видів спорту. Особлива увага приділяється стартовому ривку, що зв'язано із засвоєнням правильної стійки футболіста.

Вправа №1. Зі стійки футболіста піднятися на носки, вернутися у вихідне положення.

Вправа №2. У стійці на носках, ноги на ширині пліч, перенести вагу тіла з однієї ноги на іншу (повторити кілька разів). Переміщення боксерським кроком у різних напрямках. Приклад сигналів: «одна рука вгорі» – зупинка стрибком; «дві руки вгорі» – зупинка кроком та ін.

Вправа №3. Те саме, зупинка в обумовленому місці.

Помилки: короткий крок, що стопорить, утрата рівноваги, зсув центра ваги на одну ногу, недостатнє згинання опорної ноги, сильний нахил тулуба вперед, розташування стоп на одній лінії, перпендикулярно руху.

При навчанні поворотам необхідно звертати особливу увагу на виконання поворотів на зігнутих ногах при низько опущеному центрі ваги. Повороти виконуються в поєднанні з іншими ігровими прийомами (бігом, крокуванням, зупинками).

Вправа №1. На місці поворот і перехід на виконання наступного ігрового прийому (бігу, стрибка, зупинки).

Вправа №2. Пересування звичайним бігом та виконання повороту в обумовленому місці, довільно, по звукових і зорових сигналах викладача. Приклад: група рухається бігцем обличчям уперед. Завдання: «один свисток» – зупинка – поворот на; 90°, продовження бігу; «два свистки» – поворот на 180° – рух у зворотному напрямку тощо.

Помилки: поворот виконується на прямих ногах, на всій стопі, на обох ногах одночасно, тулуб, голова, верхній плечовий пояс, закріпачені.

Стрибки. При навчанні стрибкам гравців необхідно навчити: правильному відштовхуванню, координації рухів у безопорному положенні, м'якому приземленню, грамотно розраховувати момент зустрічі з м'ячем, оптимально вибирати місце та час відштовхування.

Вправа №1. Стрибки з місця і з розбігу, штовхаючи однією і обома ногами вгору – уперед; вгору – убік.

Вправа №2. Стрибки вгору з місця та у русі з поворотами на 90-360° у безопорному положенні.

Стрибки виконуються з визначеного місця, довільно, за звуковими й зоровими сигналами викладача, з вибором гравцем способу стрибка, моменту та місця відштовхування. Приклад: викладач з м'ячем у руках знаходиться в центрі поля – гравці рухаються по колу обличчям уперед; викладач підкидає м'яч угору – гравці виконують стрибки вгору довільним способом з імітацією удару по м'ячу головою; м'яч у руках викладача – продовження руху та ін.

Помилки: несвоєчасний стрибок, неправильний вибір місця і часу відштовхування, пасивний рух руками і маховою ногою в момент поштовху, утрата рівноваги при приземленні, постановка ноги, що відштовхує на всю ступню або з носка.

Техніка удару ногою по м’ячу.

Ударам ногою по м'ячу навчають у такій послідовності:

1) внутрішнім боком стопи;

2) серединою підйому;

3) внутрішньою частиною підйому;

4) зовнішньою частиною підйому;

5) носком;

6) зовнішнім боком стопи;

7) п'ятою.

У міру оволодіння технікою, удари виконуються по нерухомому м'ячу, що котиться, стрибаючому і летючому м'ячу назустріч, збоку, по ходу руху, з місця, з розбігу, з повороту, у стрибку.

Спочатку навчають точності, а потім силі удару. У процесі навчання ударам ногою звертають увагу:

а) на місце постановки опорної ноги стосовно м'яча і до напрямку удару;

б) амплітуду ноги, що б'є;

в) положення ноги, що б'є, у момент удару;

г) вільність рухів і положення тулуба та рук;

д) політ м'яча;

є) готовність гравця після удару до продовження дій.

У міру засвоєння техніки удару удосконалювання відбувається по лінії ускладнення умов виконання задач. При навчанні ударам широко застосовують навчальне устаткування й інвентар (тренувальні стінки; мішені; м'ячі, що висять, тощо). Навчання проводиться індивідуальним і груповим способами.

Вправа №1. Жонглювання м'ячем на місці й у русі однією й по черзі обома ногами, ударяючи підйомом, внутрішнім і зовнішнім боком стопи, стегном тощо.

Вправа №2. Удари по нерухомому м'ячу, що котиться, стрибаючому й летючому у повітрі способом, що вивчається (внутрішнім боком стопи, підйомом, носком тощо) з місця і з ходу (одного і більше кроків) у стінку, сітку, ворота, партнеру та ін.

Вправа №3. Удари по підвішеному м'ячу.

Вправа №4. Удари в ціль. Гравець із лінії штрафного майданчика виконує удари по воротах, розмічених на шість квадратів:

1) гравець послідовно вражає квадрати з 1 по 6;

2) гравець прагне потрапити в той квадрат, на який йому під час розбігу вказує викладач або партнер, що стоїть за воротами.

Вправа №5. Удари в ціль через перешкоди (щити, партнерів, стійки тощо).

Вправа №6. Удари на точність і дальність зі зміною відстані і траєкторії польоту м'яча. Гравці виконують удари з коридору А й повинні послідовно потрапити м'ячем в коридори А, Б, Б, А або потрапити в той коридор, у якому до удару розташовується його партнер.

Вправа №7. Почергові удари лівою й правою ногами по м'ячу вивченим способом після відскоку від землі.

Вправа №8. Удари по воротах і передачі партнерам у сполученні з іншими ігровими прийомами (веденням, зупинками тощо). Наприклад: ведення навколо двох-трьох стійок із наступним ударом по воротах.

Техніка зупинки (прийому) м’яча.

Навчання зупинкам м'яча проводиться одночасно з ударами по м'ячу. Послідовно вчать зупиняти:

а) м'ячі, що котяться,- підошвою, внутрішнім боком стопи, зовнішньою частиною підйому;

б) м'ячі, які тільки що відскочили (з напіввідскоку) – підошвою, внутрішнім боком стопи і зовнішньою частиною підйому, гомілкою;

в) м'ячі, що опускаються – серединою підйому, стегном, грудьми та головою;

г) м'ячі, що летять – внутрішнім і зовнішнім боком стопи, серединою підйому, стегном, грудьми й головою.

Навчають зупиняти м'яч, стоячи на місці, у русі й у стрибку, відразу пристосовуючи його до подальших ігрових дій. Наприклад: зупинка м'яча грудьми з переводом у бік наступної передачі або удару по воротах.

При навчанні зупинкам м'яча увагу зосереджують:

а) на готовності гравця до прийому м'яча;

б) вільному, невимушеному положенні гравця в момент прийому м'яча;

в) амортизуючій роботі м'язів ніг, тулуба, шиї, частин тіла, що безпосередньо беруть участь у зупинці м'яча;

г) швидкому пристосуванні м'яча до виконання наступних ігрових дій.

У міру засвоєння техніки зупинок м'яча удосконалювання відбувається в більш складних ігрових вправах. При навчанні зупинкам м'яча застосовуються підсобний інвентар і устаткування (стінки, сітки та ін.), але частіше цей процес здійснюється за допомогою партнерів.

Вправа №1. Імітація способів зупинок м'яча, що вивчаються.

Вправа №2. Зупинка м'яча, що відскочив від навчальної стінки, щита та іншим способом, який вивчається.

Вправа №3. Зупинка м'яча, що опускається або відскочив від землі після підкидання або удару ногою самим гравцем.

Вправа №4. Зупинка м'яча під час ведення способом, який вивчається (у визначеному місці, за сигналом викладача).

Вправа №5. Зупинка м'яча способом, який вивчається, у парах.

Вправа №6. Зупинка м'яча, переданого партнером, визначеним способом із переводом і наступною ігровою дією.

Техніка удару по м’ячу головою.

Послідовність навчання: спочатку навчають ударам по м'ячу головою в опорному положенні, потім у стрибку й у падінні серединою чола, бічною частиною чола. При навчанні дітей ударам по м'ячу головою, велике місце займають вправи з підвішеними й полегшеними м'ячами. Особливу увагу при навчанні ударам по м'ячу головою необхідно звернути на точність влучення в м'яч, закріпачення м'язів шиї і спини в момент удару, контроль за польотом м'яча очима. Удар наноситься тоді, коли тулуб і голова проходять фронтальну площину. Після удару головою гравець має прийняти положення, зручне для швидкого продовження наступних ігрових дій. При ударах по м'ячу головою з наступним падінням необхідно стежити за приземленням і наступним групуванням.

Вправа №1. Жонглювання м'ячем ударами головою на місці й у русі, змінюючи висоту і напрямок відскоку м'яча, сполучаючи з жонглюванням ногами та головою. Приклад: гравець жонглює м'ячем, послідовно вдаряючи по ньому лівою ногою, правою ногою, 2-3 рази головою тощо. Вправу доцільно проводити в ігровій формі із завданнями:

а) хто довше втримає м'яч у повітрі;

б) хто зробить підряд визначену кількість ударів;

в) хто жонглюючи передає м'яч партнеру після виконання визначеної кількості ударів або виконавши обговорену ігрову дію (прийом) за звуковим або зоровим сигналом.

Вправа №2. Удари по м'ячу головою біля тренувальної стінки, батута та ін. різними способами, з визначеними завданнями.

Вправа №3. Передача м'яча ударом голови партнеру після підкидання або удару м'яча ногою самим гравцем.

Вправа №4. Удари головою по підвішеному м'ячу способами, які вивчаються.

Вправа №5. Передача м'яча ударом головою в парах на місці, змінюючи траєкторію польоту м'яча.

Вправа №6. Передача м'яча ударом головою в групах по три і більше гравців, розташованих у зустрічних колонах, у рівнобічних шеренгах, у колах на місці і зі зміною партнерами вихідних місць.

Вправа №7. Удари по м'ячу головою на точність і силу.

Приклад: воротар від лінії воріт підкидає м'яч вгору між воротарським майданчиком і одинадцятиметровою відміткою, де знаходиться гравець, що після руху завдає удару головою в опорному положенні або стрибку в зазначену викладачем частину воріт. Викладач розташовується за воротами і жестами показує гравцю напрямок удару.

Вправа №8. Удари по м'ячу головою, переборюючи активний опір суперника.

Наприклад, гравці А і Б розташовуються біля воріт, гравець В, що знаходиться в 10 – 15 м. осторонь, посилає їм м'яч ударом ногою. Гравець А прагне забити м'яч у ворота, гравець Б – відбити від воріт.

Техніка ведення м’яча.

Послідовність навчання: спочатку освоюють ведення м'яча зовнішньою частиною підйому, потім внутрішньою частиною підйому, внутрішнім боком стопи, серединою підйому і носком. Ведення вивчають, пересуваючись по прямій у рівномірному темпі, потім змінюючи напрямок і швидкість пересування.

Навчаючи веденню м'яча, концентрувати увагу необхідно:

а) на вільності рухів;

б) розслабленості стопи;

в) відстані від м'яча до гравця;

г) підтримці постійного контролю гравця за м'ячем;

д) нахилі голови і тулуба;

є) умінні контролювати ігрову обстановку під час ведення м'яча.

Удосконалювання техніки ведення м'яча відбувається в ігрових вправах і двосторонніх навчальних іграх.

Вправа №1. Ведення м'яча в різних напрямках по прямій, по колу, змійкою тощо; у рівномірному темпі і зі зміною швидкості руху.

Вправа №2. Падіння м'яча навколо стійок, прапорців, пасивних (активних) партнерів, розташованих на різній відстані один від одного.

Вправа №3. Ведення м'яча в сполученні з іншими ігровими прийомами.

Приклад:

а) одержання паса від партнера, ведення навколо 5 стійок, удар по воротах або передача партнеру;

б) почергове ведення м'яча гравцями в парах з передачами його один одному по сигналу;

в) гравець 3 веде м'яч, грає і «стінку» із гравцем 4, продовжує ведення з ударом по воротах або передачею партнеру.

Вправа №4. Розташування групи з 5-8 осіб у зустрічних рівнобічних колонах, у шеренгах, у колах. Почергове ведення м'яча зі зміною місць у сполученні із зупинками, передачами й ударами по м'ячу.

Техніка обманних рухів (фінтів).

До навчання фінтам доцільно приступити після освоєння основних технічних прийомів ведення, ударів і зупинок м'яча.

Послідовність навчання: спочатку навчають фінтам на відхід, потім на удар, на зупинку, на ведення та ін.

При навчанні фінтам необхідно стежити:

а) за правдоподібністю обманного руху;

б) темпом, ритмом і амплітудою обманного руху;

в) збереженням стійкого положення виконуючого фінт;

г) переходом від фінта до виконання певного ігрового прийому.

Фінтам навчають паралельно з освоєнням гравцями техніки ведення й відбору м'яча. Спочатку освоюють прості (одиночні) фінти, потім складні, в основі яких лежить багаторазове повторення обманного руху або сполучення прийомів. Удосконалювання фінтів проводиться в ігрових вправах і двосторонніх іграх при постійно зростаючій протидії партнера.

Вправа №1. Ведення м'яча навколо стійок або пасивно граючих партнерів з імітацією обманних рухів.

Вправа №2. Біг у сполученні з раптовими зупинками й ривками довільно за сигналами.

Вправа №3. Під час бігу за сигналом або у визначеному місці гравець виконує випад в один бік, потім робить ривок в інший.

Вправа №4. Під час бігу за сигналом гравцями виконуються рухи тілом у різні боки.

Вправа №5. Ведення м'яча, імітація удару, продовження ведення м'яча.

Вправа №6. Гравець веде м'яч, посилає його мимо стійки або пасивно граючого партнера з одного боку, а сам оббігає його з іншого боку.

Вправа №7. Один гравець виконує фінт, що вивчається, інший робить йому пасивну чи активну протидію у визначеній зоні.

Вправа №8. Гравець 1 одержує м'яч від гравця 2 і в русі, за рахунок фінтів, намагається його обіграти і вразити ворота. Гравець 2 активно протидіє.

Вправа №9. На обмеженій майданчику дві команди по 2-5 гравців у кожній за допомогою фінтів ведуть боротьбу за м'яч.

У навчанні й удосконалюванні фінтів необхідно широко застосовувати засоби з інших видів спорту, спрямовані на розвиток уміння володіти тілом і швидкістю мислення (акробатика, спортивні та рухливі ігри тощо).

Техніка відбору м’яча.

Одночасно з освоєнням гравцями фінтів їх знайомлять і навчають прийомам відбору м'яча в суперника. При навчанні відбору найбільш ефективними засобами є єдиноборство й ігрові вправи.

Послідовність навчання: спочатку навчають перехопленням м'яча, потім добору м'яча ударом і зупинкою ногою, добору у випаді і підкаті.

При оволодінні відбором м'яча той, якого навчають, зобов'язаний:

а) спостерігати за м'ячем;

б) вступати в боротьбу за м'яч у момент прийому його суперником;

в) правильно вибрати місце стосовно гравця з м'ячем;

г) зберегти раціональну дистанцію, правильну стійку і позицію стосовно воріт;

д) діяти відповідно до правил змагань.

Удосконалювання техніки відбору відбувається в ігрових вправах, у яких гравець із м'ячем намагається обіграти захисника за допомогою фінтів.

Вправа №1. Гравець 2 розташовується позаду гравця 7 і намагається перехопити м'ячі, що посилаються йому з відстані 10 – 20 м. гравцями 5 і 6, що, передаючи один одному м'яч, передають його гравцю 6, як тільки захисник 2 не встигне його закрити. Якщо захисник 2 торкнувся або заволодів м'ячем, він міняється роллю з гравцем 7, якого опікував.

Вправа №2. Гравець А веде м'яч, гравець Б рухається поруч і, вибравши зручний момент, вибиває в гравця А м'яч.

Вправа №3. Гравець А веде м'яч, гравець Б, зближаючись з ним, постановкою ноги або ударом відбиває м'яч.

Вправа №4. На обмеженій майданчику один гравець володіє м'ячем, інший намагається його відібрати або відбити.

Вправа №5. Викладач посилає м'яч уперед гравцям 2 і 3, які намагаються наздогнати його. Гравець, що заволодів м'ячем, прагне забити його у ворота, інший протидіє йому.

Техніка вкидання м’яча.

Послідовність навчання: спочатку вчать вкиданню з місця, потім із розбігу й у падінні.

Учнів необхідно навчити вкидати м'яч зі стійки в кроці, з рівнобічним розташуванням стоп. Точності й дальності вкидання навчають паралельно за пріоритетом точності.

При навчанні основна увага гравців має акцентуватися:

а) на дотриманні правил змагань;

б) погодженості в роботі всіх частин тіла;

в) участі у вкиданні ніг і тулуба;

г) закінченості одночасної роботи рук.

Вправа №1. Кидки м'яча через голову з місця, з розбігу, у падінні; те саме із набивним м'ячем вагою 2-5 кг.

Вправа №2. Кидки на точність: у коло, у коридор, у рухливу ціль (наприклад, у гравця).

Вправа №3. Гравці розташовуються в парах обличчям один до одного. Кидки м'яча в парах. Кожен гравець кидає з того місця, де приземлився м'яч. Те саме з набивним м'ячем вагою 2-5 кг.

Воротар крім технічних прийомів польового гравця зобов'язаний опанувати специфічні прийоми гри: ловіння, відбивання, перевід, кидок м'яча руками і вибивання його ногою. У процесі навчання воротаря техніці гри застосовують вправи з інших видів спорту: акробатики, легкої атлетики, спортивних і рухливих ігор.

Вправа №1. Підкидання м'яча над собою і його ловіння.

Варіанти:

а) варіюються висота і напрямок підкидання м'яча;

б) під час польоту м'яча воротар виконує додаткові вправи на розвиток стрибучості, спритності і координації рухів (підскоки, повороти, перекиди, рухи руками тощо).

Вправа №2. Воротар посилає м'яч у стінку, щит, сітку і ловить м'яч, що відскочив, у залежності від траєкторії польоту різними способами.

Вправа №3. Два м'ячі лежать на відстані кидка - один праворуч, інший ліворуч від воротаря. Воротар по черзі стрибає в кожний бік і обома руками накриває м'яч.

Вправа №4. Воротар підкидає м'яч вертикально вгору і стрибає за другим м'ячем, що лежить на землі на відстані кидка. Швидко піднявшись, воротар у стрибку ловить м'яч, що опускається. Спочатку після одного відскоку.

Вправа №5. Партнер по черзі посилає два м'ячі воротарю рукою або ногою, щоразу змінюючи напрямок польоту м'яча. Воротар намагається піймати м'яч і, швидко піднявшись, повернути його партнеру.

Вправа №6. Воротар розташовується біля тренувальної стінки на відстані 3-7 м. обличчям до неї. Партнер, що стоїть позаду воротаря, посилає м'яч у стінку, щоразу змінюючи напрямок і силу удару. Воротар намагається піймати м'яч і повернути його партнеру.

Вправа №7. Воротар розташовується у воротах, а 3-7 гравців з м'ячами розташовуються на межі штрафного майданчика і по черзі виконують удари обумовленим або довільним способом по воротах. Воротар намагається піймати або відбити м'яч.

Вправа №8. Гравці з м'ячами – у центральному колі, воротар – у воротах. По черзі гравці ведуть м'яч, роблять удари по воротах через штрафний майданчик.

У вправах 7 і 8 при влученні міняються частота, сила і напрямок удару.

Вправа №9. Закріплюються дії воротаря при розіграші кутових, вільних і штрафних ударів. Воротар має спіймати або відбити, перевести м'яч через поперечину або за стійку воріт. У міру засвоєння воротарем ігрових дій гра нападаючих активізується. Змінюється напрямок польоту м'яча.

Вправа №10. Гравці без м'ячів – у зоні між штрафним майданчиком і центральним колом. Викладач із центра поля посилає м'яч у штрафний майданчик, куди спрямовується гравець. Воротар, виходячи з воріт, прагне випередити нападаючого й заволодіти м'ячем.

Вправа №11. Нападаючий веде м'яч до воріт. Воротар, обравши момент, коли гравець відпустить м'яч, кидком у ноги намагається оволодіти ним. Спочатку нападаючому треба обіграти воротаря і завести м'яч у ворота, потім вибити його з площі воріт, після цього – із зони 11-метрового удару і, нарешті, від лінії штрафного майданчика і через нього.

Введення м'яча в гру від воріт ударом ногою або кидком рукою відпрацьовується за пріоритетом точності.

Навчання тактиці гри проводиться в такій послідовності: спочатку навчають індивідуальним, потім груповим і командним тактичним діям. Навчання індивідуальним тактичним діям проводиться паралельно з навчанням техніці гри. При засвоєнні технічних прийомів акцент у навчанні робиться на своєчасність застосування прийому, який вивчається. Гравців вчать аналізувати ігрові ситуації, розвивають тактичне мислення.

Спочатку вчать ігровим діям у нападі: вибору позиції, звільненню від опіки захисника, веденню м'яча, ударам по воротах і фінтам. Навчання й удосконалення проходять у вправах, що постійно ускладнюються, близьких до ігрових. Діям у захисті гравців вчать після засвоєння нападаючими індивідуальних дій без опору. Спочатку вивчають дії проти нападаючого без м'яча: закривання гравця, протидія виходу на вільне місце, потім перехопленню м'яча відбору, протидії ударам по воротах і фінтам. Важливе значення в навчанні індивідуальним діям мають вправи змагального характеру між нападаючим і захисником по застосуванню визначених ігрових прийомів і навчальна гра «Один на один» (1x1).

Вправи та ігри для навчання техніці футболу

1. Гравець А переміщається по полю довільно, змінюючи напрямок і швидкість руху, сполучаючи пересування бігом із раптовими зупинками, поворотами та ривками. Гравець Б, пересуваючись із гравцем А, повторює його, дії, намагаючись не відстати.

Те саме, гравець А виконує вправу, застосовуючи ведення м'яча.

2. Вправа виконується на обумовленому майданчику в обмеженому коридор. Гравець А за допомогою фінтів прагне відірватися від гравця Б, що опікує, і подолати в максимально короткий час відстав від середньої лінії до штрафного майданчика. Те саме, гравець А володіє м'ячем.

3. Гра 1x1 проводиться на обмеженому майданчику (квадрат 10-15x10-15, коло діаметром 15-20 м тощо).

Гравець А, що володіє м'ячем, прагне якомога довше його втримати, гравець Б намагається його відібрати. Зміна ролей відбувається, як тільки Б відбере м'яч або А упустить м'яч за лінію.

4. Той самий майданчик. На протилежних боках майданчика встановлюються двоє воріт. Грають один проти одного. Гравці прагнуть забити у ворота суперника м'ячів більше, ніж пропустять у свої.

5. Гравець 1 веде м'яч, обіграє захисника 2 і, уриваючись у штрафний майданчик, завдає удару по воротах. Гравцю 2 не можна і заходити на штрафний майданчик. Зона дії граючих обмежена прапорцями.

6. Гравець 1 веде м'яч уздовж штрафного майданчика, застосовуючи раптові зупинки, ривки, і постійно імітує вхід на штрафний майданчик. Гравець 2, знаходячись на штрафному майданчику, супроводжує гравця 1 уздовж лінії майданчика, повторюючи всі його дії. Як тільки гравцю 1 вдається обіграти гравця 2, він заходить на штрафний майданчик і завдає удару по воротах.

7. Гра ведеться 1х2 на обмеженому майданчику. Захисник А, застосовуючи фінти, відбирає м'яч у гравців Б і В. Завдання захисника ускладнюється шляхом:

а) збільшення площадки для гри;

б) збільшення кількості торкань м'яча підряд одним гравцем (одне, два, три, довільне число торкань м'яча);

в) кількості завданих нападаючим способів передач, напрямків і траєкторії польоту м'яча (по землі, не вище голови, довільно та ін.). Захисник змінює того з нападаючих, хто винний у втраті м'яча.

До оволодіння груповими взаємодіями приступають після оволодіння гравцями основних індивідуальних дій. Спочатку вивчають взаємодії двох, трьох, чотирьох і більше гравців у нападі без зміни і зі зміною місць, потім із пасивно граючим суперником, потім переборюючи активну протидію захисників. Причому, доцільно починати навчання в умовах переваги нападаючих над захисниками (2х1, 3х2, 4х3 та ін.), потім при чисельній рівності (2x2, 3x3, 4x4 та ін.) і потім при кількісній перевазі захисників (1x2, 2x3, 3x4, 2x4 тощо). Групові взаємодії удосконалюються в ігрових вправах і навчальних іграх, складність яких варіюється за допомогою:

а) збільшення або зменшення площадки для гри та числа граючих;

б) обмеження числа торкань м'яча підряд одним гравцем (одне, два, три, довільне число торкань);

в) способів прийому, що задаються, передач і ведення м'яча;

г) визначення напрямку передач і траєкторії польоту м'яча;

д) ступеня протидії нападаючим (кількості захисників і їхній активності).

До навчання командним діям приступають тільки після того, як учні освоїли основні технічні прийоми, індивідуальні та групові дії, а також засвоїли необхідний мінімум теоретичних знань. На перших заняттях потрібно познайомити учнів з основними тактичними системами гри, обов'язками гравців і зонами їхніх дій. Практичне навчання командним діям і закріплення їх ведеться за допомогою ігрових вправ, навчальних ігор і змагань.

Важливе місце в тактичній підготовці футболістів займають навчальні ігри в одні та двоє воріт. Викладач має керувати навчальною грою, направляючи дії гравців на вивчення визначених взаємодій. На початку навчальної гри викладач ставить завдання, пояснюючи роль кожного гравця. При цьому потрібно широко використовувати наочні методи: макети, схеми тощо. Під час гри необхідно уникати частих зупинок, намагаючись виправляти помилки гравців по ходу гри. Викладач протягом усієї гри, не випускаючи з уваги її основного напрямку, перебуває в тих ланках, де частіше допускаються помилки у взаємодії гравців, щоб мати можливість оперативно втрутитися в процес навчання. Після гри потрібно проаналізувати дії всієї команди в цілому, окремих ланок і кожного гравця.

Поради вчителю

Вчіть гравців протягом ігор і тренувань.
Показуйте їм точне виконання кожної вправи.
Після вправ коригуйте гравців, даючи точні вказівки.
Працюйте з малими групами та уникайте тривалого чекання.
Тренування має відповідати вмінням кожного гравця.
Допоможіть гравцям діяти незалежно і відчувати відповідальність за свої дії.
Підбадьорюйте кожну дитину грати на всіх позиціях (від воротаря до нападника), давайте їм можливість проявити креативність.
Будьте добрим взірцем.
Хваліть за хорошу поведінку.
Створюйте можливості переживати успіх незалежно від умінь дитини і ніколи не сваріть гравця за помилку.

Список використаних джерел

Артим’юк Н. Фізична підготовка футболістів на етапі початкової підготовки / Артим’юк Н., Пітин М. П. // Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції «Перший крок у науку». Т. 1. – Луганськ : Поліграф ресурс, 2010.
Васильчук А. Г. Гуртки з футболу в школі: навч. посіб. / Васильчук А. Г. – Чернівці : Технодрук, 2009. – 232 с.
Васьков Ю. В. Уроки футболу в загальноосвітній школі / Ю. В. Васьков, І. М. Пашков. – Харків : Торсінг, 2003. – 224 с.
Віхров К. Л. Футбол у школі: навчально-методичний посібник. – Комбі ЛТД, 2004. – 256 с.
Годик М. А. Командные, групповые и индивидуальные футбольные упражнения и их соотношение в тренировках юных футболистов / М. А. Годик, А. И. Шамардин, И. Халиль // Теория и практика физ. культуры. – 1995. – №5-6.
Голомазов С. В. Теория и методика футбола: Техника игры. Т. 1. / С. В. Голомазов. – М. : Спорт-Академ-Пресс, 2002.
Джус О. Индивидуальная тренировка. Футбол / О. Джус. – Київ, 2004. – 86 с.
Діхтяренко З. Виховання наполегливості молодших школярів засобами рухливих ігор та естафет із елементами футболу / З. Діхтяренко // Фізичне виховання у школі. – 2005. – №3 – с. 16-22.
Дулібський А. В., Фалес Й. Г. Техніко-тактична підготовка футболістів / А. В. Дулібський, Й. Г. Фалес // Методичний посібник. – К. : Науково-методичний комітет Федерації футболу України, 2001. – 61 с.
Зінченко О. О. Уроки з футболу в школі : [навч. посіб.] / Зінченко О. О., Васильчук А. Г. – Київ; Чернівці : [б. в.], 2002. – 213 с.
Ігри та ігрові вправи техніко-тактичного характеру в підготовці футболістів: метод. посіб. / [Фалес Й. Г., Огерчук О. Ф., Колобич О. В., Дулібський А. В.]. – Львів : [б. в.], 1998. – 111 с.
Ріпак І. М. Футбол: навч. посіб. / Ріпак І. М. – Львів : Ліга-Прес, 2010. – 224 с.
Соломонко В. В. Футбол: навч.-метод. посіб. / В. В. Соломонко, Й. Г. Фалес, Б. В. Хоркавий. – Львів : [б. в.], 2007. – 134 с.
Соломонко В. В. Футбол у школі: посіб. для вчителів і школярів / Соломонко В. В., Лісенчук Г. А., Соломонко О. В., Пилипенко В. О. – Вид. 2- ге, перероб. і доп. – Київ : [б. в.], 2014. – 293 с.
Столітенко Є. В. Фізичне виховання учнів 1-11 класів у процесі занять футболом / Є. В. Столітенко, Т. П. Черевко. – К., 2003. – 304 с.
Тимошенко О. В., Мішаровський Р. М., Махов В. Я. Основи теорії та методики викладання спортивних і рухливих ігор / О. В. Тимошенко, Р. М. Мішаровський, В. Я. Махов. – К. : Освіта, 2006. – 212 с.
Фалес Й. Г., Васильчук А. Г. Науково-методичні основи підготовки вчителів фізичного виховання до проведення уроків з футболу / Й. Г.Фалес, А.Г.Васильчук // Наукові записки ТДПУ. Сер. : Педагогіка. – Т., 2003. – №2. – С.18-22.
Франков А. В. Футбол / А. В. Франков. – Харьков : Фактор, 2009. – 192 с.
Чорнобай І. М. Розвиток швидкісних якостей юних футболістів: навч.-метод. реком. / І. М. Чорнобай. – Львів : Українські технології, 2007. – 60 с.
Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів: навч. посіб.: в 2 ч. Ч 2 / Б. М. Шиян, І. О. Омельяненко. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2002. – 304 с.