Харчування людей у минулому; про родинні традиції та свята; про одяг людини в минулому.

Дата __________      Номер  уроку ___________                        Історія  5    клас

Тема. Харчування людей у минулому; про родинні традиції та свята; про одяг

людини в минулому.

Мета: розповісти учнями про традиційний одяг українців та українське традиційне

харчування; познайомити учнів з головними обрядовими святами  українців; розкрити їх різноманітний зміст, історичні і духовні корені; домогтися усвідомлення учнями понять «звичаї» та «обряди»; розвивати творчі здібності, уяву учнів; виховувати інтерес до культурної, обрядової спадщини свого народу, любов до української пісні, слову.

Тип уроку:  комбінований

Обладнання:  виставка українського одягу, страв; ілюстративний та роздатковий

матеріал, мультимедійні презентації.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Провести гру-КВК за презентацією.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

     Дорогі діти! Сьогодні у нас незвичайний урок. Урок –подорож  по  незвичайній країні.

На Землі великій є одна країна:

Гарна, неповторна, красна, як калина.

І живуть  тут люди добрі,  працьовиті.

І, скажу по –правді, ще й талановиті.

Землю засівають і пісні складають,

На бандурах  грають  і вірші складають 

 ─ Про яку країну згадується у вірші? Ми будемо подорожувати, вивчаючи її традиції, звичаї та обряди , які були у давнину і збереглися  сьогодні.

ІV. Основна частина уроку

1. Народний одяг.

Український народний одяг — самобутнє явище, що розвивалося і вдосконалювалося протягом століть, вбираючи в себе досягнення інших культур, водночас не втрачаючи оригінальних ознак.

Чоловічий селянський одяг складався із сорочки до колін, що вдягалася навипуск та перепоясувалась шкір’яним або в’язаним поясом, нешироких штанів. Сорочка часто оздоблювалася вишивкою. На поясі кріпилися необхідні інструменти (ніж, гребінь). Взимку поверх рубахи вдягався хутряний кожух, восени та навесні — сукняна свита. На ноги одягалися постоли — стягнуті шматки сиром’ятної шкіри, більш заможні чоловіки — черевики, чоботи. Волосся різали під макитру. Цей вид стрижки поступово замінював розповсюджене в XV—XVIII ст.ст. гоління голови із залишенням оселедця. Бороди носили літні чоловіки.

Жіночий народний одяг складався з сорочки, запаски або юпки, кожуха (взимку). Дівчата заплітали волосся в одну або дві коси. У Карпатах заможні жінки також заплітали волосся в коси. Голову влітку обв’язували стручкою або хусткою. Заміжні жінки обов’язково носили очіпок. Святковим взуттям були черевики. Здебільшого повсякденно ходили босоніж або у постолах.

У степовій частині України в XIX столітті побутувала фабрична одежа. Вдягалися за міським зразком — верхні міські сорочки, пальта, прямоспинні свити, кожухи у чоловіків; сарафани, спідниці, кофточки, блузки, пальта — у жінок.

2. Харчування.

До середини XIX століття сформувався господарський комплекс, що включав в себе землеробство зі скотарством (при перевазі землеробства). Рибальство, бджільництво, мисливство та збиральництво являли собою допоміжні засоби здобуття їжі.

Сіяли головним чином жито, хоча на Півдні все більше площ віддавалося під пшеницю. Сіяли гречку, просо, ячмінь, овес, горох, квасолю, коноплі, мак, льон. Поширюється соняшник. З кінця XIX століття розповсюджується кукурудза, але помітної ролі в харчуванні вона не відіграє.

Овочеві культури — капуста, буряк, морква, огірки, цибуля, часник. З XIX століття картопля починає поступово замінювати хліб в раціоні багатьох регіонів. Вирощувалися гарбуз, в південних районах — кавун і диня. З приправ росли пертрушка, пастерна, хрін, кріп. З садівних культур — яблука, груші, сливи, вишні, смородина.

Тваринництво складалося з вирощування корів як тяглової сили, свиней, овець на м’ясо, птиці.

Основним способом переробки зерна був млинарський. Мололи жито, пшеницю, гречку, просо, ячмінь, кукурудзу. Робили крупи з проса, гречки, ячменю, пшениці, кукурудзи. На зиму солоили та квасили овочі та фрукти. Сушили яблука, груші, сливи, вишні, смородину, гриби, на півдні — абрикоси.

М’ясо намагалися продавати через його дорожнечу. Інколи продавали не тільки надлишки, але й те, що було необхідно для власного споживання. Свинину звлишали собі, продавали яловичину та телятину. Худобу звичайно забивали двічи на рік — на Різдво та на Паску. Сало солили, м’ясо готували свіжим або мороженим, інколи теж солили. Кишки та шлунок після ретельної обробки начиняли м’ясом, салом, кров’ю, і робили ковбаси, кров’янки.

З молочних продуктів готували сир, в Карпатах та там, де розводили овець на молоко, готували овечу бринзу. Готували сметану, яку частково переробляли в масло, здебільшого на продаж. Молоко квасили на кисляк і ряжанку.

Рибальство було підмогою до бідного на білки селянського харчування. Рибу солили або в’ялили.

Повсякденні страви. Найбільш поширеними стравами були виготовлені з рослинних складників. Більшу роль відігравали страви з зернових. Каші виготовлялися з проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, зрідка пшениці. Каші з жита не готували. Готували рідкі кашоподібні страви — куліш, ячний крупник.

Хліб цінувався біл за всі інші печені страви. В Україні пекли хліб переважно з житньої муки. Але у другій половині XIX століття із зубожінням селянства в жито почали домішувати іншу муку. На Полтавщині і Слобожанщині домішували гречку, на Поліссі — картопляну, У Західній Україні — ячмінну, кукурудзяну, вівсяну. Хліб завдавали у дерев’яній діжці на залишкові розчини з минулої випічки, вимішували спочатку дерев’яною кописткою, а з додаванням борошна та загустінням тіста — рукою. Тісто підходило декілька годин у теплому місці, потім його сажали у піч, на дубовому або капустяному листі, без форми. Хліб пекли жінки, рідше дівчата, раз на тиждень, найчастіше в суботу. З випіканням хліба було пов’язано багато заборон і правил. Так: не можна було випікати хліб у п’ятницю, тримати двері відчиненими при садженні хліба у піч, торкатися тіста “нечистій” жінці.

З супів були розповсюджені два. Це різні види борщу, капусняк. Борщ готували найчастіше з буряком, капустою, морквою, картоплею (у XIX столітті). На півдні додавали картоплю. На свята в борщ клали м’ясо, у будні заправляли салом. У піст в юшку клали сушену рибу, заправляли олією. Навесні готували зелений борщ з щавлю, кропиви, лободи, кропу, петрушки. Заправляли сметаною і вареними яйцями. Влітку готували холодний борщ на сироватці, який не варили. До сироватки додавали варену картоплю або буряк, петрушку, кріп, цибулю, по можливості круте яйце і сметану.

Молочні страви були досить розповсюджені. На столі бували сир, молоко свіже і кисле, в Карпатах — бринза.

Пили узвари з сухих і свіжих фруктів та ягід, кваси, настої з трав. Хмільний мед і пиво в XIX столітті вже майже не готували.

Хліб мав і велике ритуальне значення. На весілля пекли коровай. Короваї виготовляли у обох молодих і ділили під час їх дарування.

Фізкультхвилинка.

3. Обряди українців

Інтерактивна технологія «Мозкова атака»

Як ви розумієте поняття традиції, звичаї, обряди?

 Традиції ( від лат. традиціо – передача, оповідання, переказ.) – це те, що передається із покоління в покоління як загальноприйняте, загально-обов’язкове, перевірене минулим досвідом, необхідне для існування колективу чи держави. Мета традицій полягає, щоб закріпити відтворити в нових  поколіннях усталені способи життя, поведінку, мислення. Всі традиції  реалізуються  через звичаї, свята і обряди.

Звичай – це те, що стало звичним, засвоєним, що увійшло в ужиток, це масові дії, які  відтворюються тривалий час, повсякденний усталений спосіб поведінки, що склався історично.

Український термін «обряд» походить  від слова обряджати, що значить приводити в належний вигляд, упорядкувати, прикрашати, зробити красивим.

Обряд – узвичаєне, обов’язкове символічне дійство, приурочене до відзначення найбільш важливих подій у житті людського колективу, родини чи навіть окремої особи.

Різниця між звичаями та обрядами: звичаїв дотримуються щоденно, обряди ж виконуються напередодні чи безпосередньо у дні свят.

Особливо делікатно ставилися до душі померлого: заборонялося пити воду в хаті небіжчика, адже її могла пити душа; коли хтось хотів сісти на лаву, мусив подмухати на неї, аби не розчавити душу покійного.

Особливою магічністю позначалося винесення труни з небіжчиком, оскільки це пов'язувалося з захистом родини та господарства від його шкідливого впливу. Намагаючись перешкодити померлому відшукати дорогу додому, його виносили ногами вперед переважно через задні двері, тричі постукавши труною об поріг хати, щоб покійник попрощався з пращурами і більше не повертався. Як тільки труну виносили з хати, на тому місці, де вона стояла, розбивали новий горщик (символ оновлення життя), а шлях, яким виносили труну, посипали житом та ячменем, аби в домі більше ніхто не вмирав.

Українці суворо дотримувалися напівцерковного звичаю печатати могилу, якого не знають інші народи. Священик під церковні співи позначав лопатою хрест над могилою, а потім навхрест кидав на труну землю.

По закінченні похорону для всіх присутніх улаштовували трапезу, обов'язковою стравою на якій було коливо — варена пшениця з медом. Одразу після трапези було прийнято ставити на вікно склянку горілки та окраєць хліба, призначені для духу покійного: адже він, за повір'ям, повертався додому протягом дев'яти днів. Наступного дня на могилу несли сніданок («будили покійного»). Цим завершувався похорон, і цим же розпочиналися поминки.

Відзначення окремих поминальних днів пов'язується з народними світоглядними уявленнями про життя та смерть. Отож, вважалося, що на третій день тіло покидає душа, на дев'ятий — дух, на сороковий же день тіло перестає існувати.

Зимовий цикл народної календарної обрядовості українців починається з Коляди, що відзначається напередодні Різдва (7 січня) і закінчується Водохрещею (19 січня). Загалом зимовий цикл включає такі свята: Коляду (або Свят-вечір); Свято народження сонця (або Різдво Христове); Старий Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохрещу (або Богоявлення), Стрітення та Обрітення.

Вечір напередодні Різдва (Коляда, Свят-вечір) називався ще багатою кутею. До нього ретельно готувалися: розтоплювали піч 12 полінами, що висушувалися 12 днів, пекли й варили 12 ритуальних страв, головні з яких – різдвяна кутя (страва з пшениці, меду, маку та горіхів) та узвар (компот із сухофруктів). Під вечір до хати вносили дідуха – обжинкового снопа. Вважалося, що він, як і всі інші хатні речі, набуває чудодійної сили і приносить щастя та успішну працю. По вечері дітей виряджали до родичів і близьких з дарунками й кутею, аби поминути душі померлих.

Починаючи від Свят-вечора і аж до Водохрещі колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям.

Весняний цикл календарних свят та обрядів у середовищі українців мав особливе значення, бо пов'язувався з найважливішою життєвою справою – закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуально-магічних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Цей період — іще й пробудження природи та людських почуттів. Тому весняна обрядовість спрямовувалася на розваги молоді, ворожіння, оберегові дії. Своєрідною емблемою весняної обрядовості в Україні були високопоетичні народні співи — веснянки, що пронизували не одне свято та обрядове дійство.

Головним весняним святом у народі завжди вважався Великдень – свято, котре пізніше християнська церква встановила як Воскресіння Христове. Воно досить органічно поєднувало давні язичницькі ритуали та церковні обряди. Великдень – це цілий обрядовий цикл, який включає такі основні компоненти: Страсний тиждень, що у свою чергу поділявся на Вербну неділю і Чистий четвер; Великдень (Паска) та Світлий (Великодній) тиждень, до якого входили радуниця (шанування предків) і Світлий (Волочильний) понеділок. У Вербну неділю освячували в церкві лозини верби, якими потім шмагали домочадців та худобу. На Великдень освячуються заздалегідь приготовані паски (святковий хліб) та писанки (великодні яйця).

Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл, котрий тривав від русалій (кінець травня) аж до Головосіки (початок вересня). Він включає такі свята: русалії, Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Іллів день, Пантелеймона Цілителя, Спаса, а також нині призабуті свята – богів Лада, Ярила, Громові свята та ін.

Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Особливою поетичністю та чарівністю визначаються купальські свята. Існувало повір'я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Тому в ніч на Купала сміливі шукали в лісі квіт папороті, дівчата ворожили на вінках, молодь над водою запалювала вогні і стрибала через них: купальські вогні та купальська вода мали цілющу та очищувальну силу.

Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди. Їх загальний характер визначався станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

Розпочинається осінній цикл із свята Семена, котре колись збігалося з новим церковним роком, і включає такі свята та обряди: Семена, Покрови, св. Димитрія, Кузьми та Дем'яна, Введення, Катерини, св. Георгія, Андрія, св. Варвари та св. Миколи.

Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля. Інші свята осіннього циклу також були пов'язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, Катерини і Андрія, причому «арсенал» цих ворожінь був надзвичайно різноманітний.

Нині багато традиційних звичаїв поступово відходять у минуле, проте в сучасній обрядовості зберігаються окремі їх елементи, які використовують при святкуванні найпопулярніших народних свят.

V. Висновки  та  узагальнення.

Бесіда за запитаннями.

VІ. Домашнє  завдання.

Виготовіть разом з батьками буклет на одну з тем:

1. Харчування українців
2. Одяг українців
3. Звичаї та обряди українців