3 травня о 18:00Вебінар: На допомогу вчителю: онлайн-тести «На Урок» в освітньому процесі

Харків – моє рідне місто.

Про матеріал

Метою патріотичного виховання є формування у студентів поваги та любовi до Батькiвщини, вiдданостi, готовностi захищати, збагачувати особистою працею, максимально сприяти вивченню та досконалому володiнню державною мовою. Принципово важливим є вивчення iсторiї, культури, традицiй, звичаїв України, кращих досягнень у галузях науки, освiти, технiки, мистецтва як минулого, так i сучасностi. У процесiпатрiотичного виховання культивуються кращi риси української ментальностi – любов до України, працелюбнiсть, iндивiдуальна свобода, зв’язок із природою, щирiсть i доброта, гостиннiсть, повага до рiдних та iн. Істинний патрiот – це завжди людина нацiональнозрiла.

Перегляд файлу

КОЛЕДЖ ПЕРЕРОБНОЇ ТА ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ                                    ХАРКІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА   ІМЕНІ ПЕТРА  ВАСИЛЕНКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«ЛЮБОВ, КРАСА І ДОБРОТА ВРЯТУЄ СВІТ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2018р

 

 

 

 

Укладач: Тютько Світлана Михайлівна, викладач Коледжу переробної та харчової промисловості ХНТУСГ,спеціаліст вищої категорії.

 

 

 

 

 

Методична розробка складається зі сценарію, мультимедійної презентації та альбому про Харків, в якому представлена інформація про історію виникнення і розвиток Харкова  від давніх часів до сьогодення.     

Робота може бути використана  класними  керівниками, студентами та педагогами-організаторами  для організації та проведення  виховних заходів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ


Сучасний період розвитку суспільства в нашій державі відкриває широкі можливості для оновлення змісту освіти, що дає змогу формувати духовно багате покоління людей. Це обумовлює новий підхід до виховання студентської молоді. Ефективність формування творчої особистості, безперечно, підвищується, якщо забезпечуються: використання педагогіки народознавства; засвоєння студентами знань про Вітчизну, народ, його культуру і спосіб життя, вмінь та навичок у їх практичному застосуванні;організація активної творчої та патріотичної діяльності студентів у позааудиторний час.

Духовне та моральне виховання студента - це складна інтегральна система формування його особистісних якостей, які характеризують ступінь розвитку і саморозвитку моральних цінностей, переконань, мотивів, знань, умінь, почуттів і здібностей, що їх студент виявляє в різних ситуаціях морального вибору та моральної діяльності в порівнянні з тими високогуманними цінностями, принципами, правилами, які в сучасному соціокультурному середовищі заведено вважати нормативними або ідеальними.

Таким вихованням забезпечується засвоєння студентами моральної культури суспільства, норм поведінки, мiжлюдських стосунків, сприйняття їх як правил, що регулюють власну життєдіяльність, усвідомленнякритеріїв добра i зла. У результаті морального виховання досягається єдність етичних знань, моральних почуттів та переконань i потреб у високоморальних вчинках. Важливим показником міри моральності особистостi є ступiньзрiлостi її основних моральних рис, таких як совiсть, честь, гiднiсть, доброта, вiдповiдальнiсть, сором, дисциплiнованiсть, принциповiсть. Висока моральнiсть- це завжди єднiсть слова i дiла, чеснiсть і поряднiсть, сумлiнне виконання людиною синiвських, професiйних та громадянських обов’язкiв, вiрнеслужiння Україні. Втiлюєтьсяморальнiсть у конкретних вчинках, дiяхiндивiда незалежно вiд сфери їх вияву.

У моральному вихованнi поєднуються принципи i норми загальнолюдської моралi та нацiональної моральної цiнностi. Моральне виховання пов’язане з правовим вихованням. Поєднуючись, вони забезпечують формування культури людської поведiнки.

У процесі організації життєдіяльності студентів у культурно-освітньо-виховному просторі сучасного вищого навчального закладу складається система цілей, які орієнтують педагогів на розвиток виховання студента передусім як громадянина, як фахівця, як високоморальної, інтелігентної, творчої, конкурентоспроможної особистості, як культурної людини.

Виховання студента як громадянина передбачає становлення патріота, тобто людини з активною громадянською позицією, орієнтованої на демократичні цінності та свободи, здатної до захисту права та виконання своїх обов’язків.

Метою патріотичноговиховання є формування у студентів поваги та любовi до Батькiвщини, вiдданостi, готовностi захищати, збагачувати особистою працею, максимально сприяти вивченню та досконалому володiнню державною мовою. Принципово важливим є вивчення iсторiї, культури, традицiй, звичаїв України, кращих досягнень у галузях науки, освiти, технiки, мистецтва як минулого, так i сучасностi. У процесiпатрiотичного виховання культивуються кращi риси української ментальностi- любов до України, працелюбнiсть, iндивiдуальна свобода, зв’язок із природою, щирiсть i доброта, гостиннiсть, повага до рiдних та iн. Істинний патрiот- це завжди людина нацiональнозрiла.

 

 

 

Тема:  ХАРКІВ – МОЄ РІДНЕ МІСТО  

(демонструється слайд № 1)

Форма заняття: урок-подорож з використанням мультимедійної техніки.
Методи:

                   -пояснювально-ілюстративні;
    -діалогічні;
    -інформаційно-пошукові.

Мета:

-   формування у студентів почуття гордості та любові до Харкова;

- виховання дбайливого ставлення до природи,культурних,історичних та архітектурних пам’яток рідного міста;

- вивчення культурної спадщини міста;

- пропаганда досягнень харків’ян в різних галузях культури та науки,освіти, державного управління та спорту.

(демонструється слайд № 2)

Засоби навчання:

- мультимедійна система;
- аудіо записи.

 

 

 

 

 

 

 

 

Хід виховного заходу:


 Звучить пісня про Харків

 (демонструється слайд № 3).

Викладач:

Сьогодні ми поговоримо про нашу маленьку батьківщину, про наше рідне місто – Харків.  І я сподіваюся, що в кінці нашої зустрічі кожен з вас відчує почуття гордості, любові і поваги до історичної та культурної спадщини харків’ян.

Кожна країна, кожне місто має свою історію, яка була написана різними епохами і країнами.  Iсторiя мiста Харкова нараховує понад 355 рокiв, починаючи з давнiх часiв, вiдколиХаркiв iснував як порубiжне мiсто-фортеця, захищаючи пiвденнi кордони Росiї вiд татар. Давайте зараз разом з вами перенесемося в минуле і згадаємо, як все починалося ...

(демонструється слайд № 4).

(демонструється слайд № 5)

 

Студент:Етапи розвитку Харкова.(демонструється слайд № 6)

Історію розвитку Харкова можна умовно поділити на кілька великих періодів:
 

  - Перший період  тривав трохи більше 100 років - від виникнення Харкова в 1654 році як полкового міста-фортеці на Слобожанщині до перетворення його на губернське місто в 1765 році.
    -  Другий період - наступні сто років, коли Харків розвивався як адміністративний, торгово-ремісничий і культурний центр Слобідсько-Української губернії (з 1780 по 1796 рік).
    -  Третій період зайняв всього пів століття. Умовної датою початку цього періоду можна вважати відкриття в 1869 році в Харкові залізничного сполучення, а кінцем - революцію 1917 року. У цей період розвиваються
капіталістичні відносини, які супроводжуються інтенсивним зростанням торгівлі, промисловості, кредитно-фінансової діяльності.   
    - Четвертий період зайняв сім десятиліть після 1917 року, що пройшли під гаслом побудови в колишньому Радянському Союзі соціалістичного суспільства, що закінчилися крахом тоталітарного режиму. Цей період можна розбити на періоди:

     -  з 1917 по 1934 рік, коли Харків був столицею України;
      - з 1941 по 1945 роки, коли місту довелося пережити тяготи Другої світової війни: тимчасову окупацію фашистами, руйнування міста і загибель сотень тисяч харків’ян,

- з 1945 по 1957 роки, відновлення зруйнованого міського господарства,

- з 1957 по 1991 роки, коли в Харкові, у зв’язку зі зростанням чисельності населення,були побудовані нові великі житлові масиви на вільних від забудови територіях, значно збільшилася загальна площа міста і розвивалася його інфраструктура,

- з 1991 по 2010 роки, період незалежності України, коли Харків вчився жити в нових умовах розвитку промисловості.

Викладач:

А тепер розглянемо ці етапи розвитку Харкова більш детально.

Студент:  Передісторія(демонструється слайд № 7)

 У ранньому середньовіччі на території Харківської області жили кочові племена: алани, хазари, печеніги, половці. Деякі історики вважають, що половецька столиця Шарукань - етимологічне джерело назви міста Харкова. За одними даними, назва міста пішла від річки Харків, за іншими - від легендарного козака Харько.

 

Студент:  

(демонструється слайд № 8)


Козак Харько - міфічний козак  початку XVIIстоліття, на ім'яякогонібито названо місто,бувкозацьким сотником, грабіжникоммаєтків. За легендою, записаною з четвертих слів («дід діда 104-річного сліпого діда») Є. Топчієвим у 1829 році у селі Данилівці Харківського повіту і публікованій у 1838, яку розкритикував як недостовірну Д. Багалій, Харько потонув поблизу Змійова в річці Сіверський Донець:«Не приходиться быть первому поселению при реке Лопани, иначе город Харьков назывался бы Лопанью или река Лопань — Харьковом. Ещё дед моего деда зашёл в этот край и именно в окрестности Харькова, когда было здесь мало народу… Первый поселенец… поселился при ней [Белгородской кринице] хутором… И этот первый поселенец был Харько… Когда именно жил Харько, неизвестно, но говорили, что назад тому более 200 лет…[от 1829] Он был не из простых. Вышел из Польши начальником нескольких семей [православных]… Однажды… настигнул их [татар] около нынешнего города Змиёва. Отбил добычу и освободил пленных. Но, угнавшись за самыми татарами на ту сторону Донца, был подавлен большим числом собравшихся неприятелей и потонул в Донце, на обратной переправе с двумя своими сыновьями. Татары, наконец, проникли в скрытное убежище поселения Харька и разорили его совершенно… После этого заселение Харька оставалось долго впусте. Говорили также, что самые татары, первые, называли его именем реку, при которой он жил». Прим.: (цього не може бути, бо гідронімХарків набагато старіший).За іншою легендою, що описана у подорожніх замітках академіка В. Зуєва, що проїжджав через місто у 1781 році, яку розкритикував як недостовірну Л. Мачулін, Харько був пасічником:«Наименование свое Харьков имеет от первого поселенца Харитона, вышедшего со многими другими семьями и поселившегося здесь. Он был пасечник или пчеловод; трудами своими и способностью места разжился он скоро, так что многие из других мест стали к нему приходить для сожительства, а как в общежитии, у малороссиян, обыкновенно называют друг дружку полуимянем, то, называя его Харько, прозвали и Харьков хутор, и Харьков слобода, и Харьков город, тому назад сказывали мне, не многим будет более ста лет [от 1781], следовательно и начало города Харькова не далее относится».У рукописі «Топографічний опис Харківському намісництву» 1785 року наведена третя легенда, де відповіддю на восьме питання анкети «Ежели можно справится о его [города] начале, кем, когда и на какой случай построен, и какими людьми спервоначалия быль заселен» є наступні слова:«За подлинно неизвестно, но естьли поверить молве, то на сем месте завел себе хутор некто из зажиточных малороссиян, но кто он был таков, откуда и когда, о том сведений нет, именем Харитон, а по просторечию Харько, от котораго якобы сей город и река звание свое получили».Але вже через два роки в наступному рукописі «Атлас Харківського намісництва» 1787 року, а також в друкованому «Топографічний опис … з історичним предувєдомлєнієм…» 1788, і в рукописі «Описі міст Харківського намісництва» 1796, згадки про Харька були відсутні і скрізь зазначалось просто, що Харків «побудований за царювання Олексія Михайловича у 1653 році».

За ще однією легендою, наведеною у своїй«Автобіографії» 1881 року М. Костомаровим, був з таким ім'ям козацький сотник, але про заснування їм Харкова нічого не повідомлялось:«Проехали через местечко Жаботин, где до сих пор показывают хату сотника Харька, убитого поляками перед началом восстания малоруссов, известного в истории под названием Колиивщины [до 1768], или Уманской резни».

Студент:  Харківські острог і фортеця(демонструється слайд № 9)

Сучасне місто виникло на підвищеному плато вододілу річок Харків і Лопань на місці зруйнованого давньоруського городища окружністю не менше 530 сажнів, з безліччю підземних ходів - спочатку як невелика фортеця Московської держави для захисту кордонів від набігів кочівників.

Біля цієї фортеці в 1653році (за іншими даними - в 1651 році, саме ця дата на прапорі Харківського козачого полку) поселилися переселенці з Правобережної України і Наддніпрянщини, які бігли за межі Московської держави за часи повстання Богдана Хмельницького (Хмельниччини).
Перший харківський острог перебудовували в харківську фортеця під начальством першого воєводи міста Воїна Селіфонтова. Спочатку побудований він був («неправильно», не за планом) у 1654-1656 роках, перебудований і розширений під його керівництвом до 1660року. У 1658р (за даними Н. Дьяченко - вже в 1655) році у Харкові проживало 587дорослих «душ чоловічої статі»,які служили в полку.

Близько 1669 отримав назву«Полкового міста Харківськоїкозачого полку ». З моментуУстанови Слобідській губерніїв 1765 році - губернське місто.

Викладач:

З тих часів місто виросло  і перетворилося у сучасний великий адміністративний, промисловий і культурний центр.

(демонструється слайд № 10).

Студент: Харків у XVIII - початку XX століття

(демонструється слайд № 11)

Після установи губернії, Харків стаєїї центром (1765). Місто було військово-оборонним та ремісничо-землеробним центром, в якому проводились численні ярмарки, а потім поступово перетворилося на торгово-ремісничий, а пізніше і фабрично-заводський центр. До 1837р в Харкові налічувалося понад сімдесят промислових підприємств: млинів, салотопок, винокурних і шкіряних заводів.


У середині XIX століття в місті проживало понад 30 тисячі жителів. Стимулом економічного розвитку послужило прокладання через місто залізниці (1869), особливо Курсько-Харківсько-Азовської та лінії Київ - Харків. Місто стало не тільки залізничним вузлом, з 1896 року і центром паровозобудування.
У 1780-1796р.р. Харків перетворився у  центр Харківського намісництва і став торговим, культурним і промисловим центром Слобідської України.
У 1789 р. в Харкові відкривається перший в Малоросії стаціонарний театр, в 1805р. - другий на території України університет, в 1885 - технологічний інститут (зараз - НТУ «Харківський політехнічний інститут»), у 1912 - Вищі комерційні курси (Харківський комерційний інститут).

У 1869 році у Харкові відкривається перша міська лікарня зі стаціонаром, доступна для малозабезпеченого населення - Олександрівська лікарня.

 

 

Студент:Харків в період Першої світової і громадянської війн

(демонструється слайд № 12).


З 1918 по 1919 рокиХарків був столицеюДонецько-Криворізької
Республіки у складі РСФСР,з 1919 по 1934роки - УкраїнськоїРадянської СоціалістичноїРеспубліки. 24 грудня 1917 р. в залі Дворянських
зборів відкрився ПершийВсеукраїнський з'їзд Рад, який прийняв рішення провизнання на Україні всіхдекретів і постановленінського уряду Російської Федерації і проголосив Україну федеративною частиною Радянської Росії.

25 червня 1919 місто зайняла біла Добровольча армія. Наступ вівся з боку Основи по Московському проспекту. Першим в центр міста вступив знаменитий Дроздовський полк під командуванням Антона Туркула.
У день вступу білих у місто біля стін Міської Думи загинув екіпаж червоного броньовика Остін-Путиловец «Артем» (командир - Ю. Станкевич).
Головнокомандувач Збройними Силами Півдня Росії Антон Іванович Денікін відразу після взяття Харкова Добровольчою армією був присутній на урочистому молебні, присвяченому визволенню міста, на площі перед Нікольськимсобором. Жителі міста у піднесли хліб-сіль Главкомна спеціальному блюді, яке зараз зберігається в Центральному музеї Збройних Сил.

 

Студент:Харків – столиця УРСР

(демонструється слайд № 13).

 

Жовтнева революція та утворення СРСР кардинально змінили життя Харкова - із великого, але провінційного міста він перетворився на столицю Україна. З грудня 1917р. по січень 1918 р. і з грудня 1919р. по червень 1934 р. Харків зберігав цей статус. Столичне положення Харкова визначило спрямованість і темпи змін у всіх сферах життя міста. Незважаючи на Першу світову і громадянську війни, населення міста вже в середині 1920-х років перевищила 500 тис., а до початку 1940-х років - 900 тис. чоловік.
Промислові підприємства, специфіка виробництва яких визначилася в попередній період (металообробка і машинобудування), одержали свій подальший розвиток. Були модернізовані старі підприємства (наприклад, Харківський паровозобудівний завод) і введені в експлуатацію новобудови-гіганти (Харківський тракторний завод та ін), в результаті чого Харків зміцнив своє місце як центр машинобудування. Відносна віддаленість від кордонів, наявний потенціал і політична стабільність Харкова зумовили те, що місто стало центром оборонної промисловості, в тому числі таких нових галузей, як танкобудування і літакобудування.

Не менше значення для міста та Україні в цілому мав процес «культурної революції». Столичне положення Харкова зумовило початок чергової хвилі культурно-національного відродження, яка тут знайшла своє найбільш яскраве втілення. Імена поетів В. Сосюри та П. Тичини, письменників М. Хвильового та О. Вишні, художників М. Самокиша і М. Бурачека, режисера Л. Курбаса, актора А. Бучми та інших вписані золотими літерами в літопис української культури.

У цей час з'являються нові типи будівель і споруд: будинки-комуни, селища «нового побуту», селища при заводах, відомчі кооперативні будинки («Залізничник», «Медик», будинок письменників «Слово» та ін), а також робочі клуби, театри, стадіони.

Саме у столичному Харкові отримав широкий розвиток такий архітектурний стиль, як конструктивізм. Будівля Держпрому - першоїцільнобетонної висотної споруди в СРСР і сьогодні служить «візитною карткою» міста.

Спроби надати культурі нове розуміння, а також потреби швидкозростаючої промисловості зумовили виникнення розгалуженої мережі вищих навчальних закладів, наукових і проектних інститутів. У 1920-1930-ті роки Харків став провідним науковим центром України. На 1940 р. у Харкові налічувалося 36 ВНЗ і 46 науково-дослідних інститутів. Концентрація наукових сил і уваги влади до стану науки призвів до того, що харківські вчені стали на чолі багатьох наукових напрямів і шкіл.
Зростання населення при столичному статусі міста зумовило інтенсивне житлове будівництво. У 20-30-ті роки ХХ ст. в Харкові було побудовано 2 млн. кв. м житла. Був створений найбільший промислово -житловий район на сході міста (район ХТЗ), йшла реконструкція центральної частини Харкова. Пам'ятником цієї епохи є площа Свободи - найбільша площа Європи.

Зміна статусу міста у 1934 р., перетворення його зі столиці до обласного центру дещо загальмувало розвиток Харкова, проте він зберіг за собою значення другого міста України.

У 1931-1936 рр. інститутом Діпромісто (архіт. А. Касьянов, інж. А. Ейнгорн) був розроблений план розвитку Харкова; в наступні роки тут розроблено генеральні плани 28 міст України (в т. ч. Києва в 1934 р.), а також кількох міст Білорусі і м. Ташкента.

 

Студент:Харків у роки Великої Вітчизняної війни

(демонструється слайд № 14).

Велика Вітчизняна війна стала суворим випробуванням для міста і його жителів. Харків двічі переходило з рук в руки. Це був найбільший промисловий центр та транспортний вузол СРСР, який вдалося захопити німецько-фашистським окупантам.

Харків був найбільш населеним на момент окупації містом Радянського Союзу, котрі побували в окупації під час Великої Вітчизняної війни.Місто було окуповане 24 жовтня 1941 силами 6-ї армії вермахту під командуванням Вальтера фон Рейхенау, 55-м армійським корпусом ЕрвінаФіров (який став комендантом міста після Георга фон Брауна).

У роки війни Харківщина зазнала величезних матеріальних збитків (було зруйновано більше 500 промислових підприємств, комунальне господарство, транспорт), але ще більш важкими були людські втрати. На момент звільнення в місті залишилося лише 20% населення, що проживало тут у довоєнний період.

У вересні 1943 р. був заснований проектний інститут Містопроект (Харківпроект), завданням якого стало відновлення міста. До 1945 р. у Харкові було відновлено 600 підприємств, водопровід, транспорт. У ці роки відкрито театральний інститут, відновлено книговидавництво, побудований плитковий завод і завод дорожніх машин. Завершено новий план розвитку міста. У 1948 р. промислове виробництво досягло довоєнного рівня, побудовано більше 700 тис. кв. м житла, відновлена ​​залізниця.


Студент:Харків у 1945-1991 роках

(демонструється слайд № 15).

У 50-80 ті роки ХХ століття, незважаючи на руйнівні наслідки Другої світової війни, м. Харків залишався великим індустріальним і науковим центром.
Технологічний переворот 50- х років підсилив науково-виробничий потенціал Харкова. Втім, на етапі гонки озброєнь більшість підприємств машинобудівної галузі так чи інакше були включені у військово-промисловий комплекс СРСР. Це призвело до того, що промислові підприємства міста ще більшою мірою, ніж в інших регіонах, стали частиною жорсткої централізованої системи управління.

У 1955 р. у Держпромі відкритий телецентр, а в 1957 р. почав роботу Харківський планетарій.

З кінця 50-х років після прийняття нової житлової програми починається швидке зростання нових житлових масивів: Павлове Поле, Нових Будинків, Селекційної станції. Населення міста до 1962 р. досягає 1 млн. чоловік.

У 1960 р. був затверджений новий генеральний план розвитку міста, сплановане будівництво Салтівського житлового масиву.

15 липня 1975 введена в дію перша лінія Харківського метрополітену (у 1984 р. - друга, в 1995 - третя). У 80-ті роки продовжується будівництво нових житлових масивів: Салтівського, Роганського, Холодногірського, Олексіївського, населення міста в цей період досягає 1 млн. 440 тис. чоловік.
За чисельністю населення, індустріальному, науково-технічному і культурному потенціалу,  Харків трохи поступався Києву і в ці роки практично претендував на роль другої столиці України.

Студент:Харків в роки незалежної України (1991-2010)

(демонструється слайд № 16).

Якісно новий етап історії міста почався з моменту проголошення незалежності України у 1991 році. Нові політичні умови, посилені економічною кризою, суттєво вплинули на розвиток міста Харкова. Однак наявність потужного промислового комплексу, наукового потенціалу і кваліфікованих кадрів створило необхідні умови для розвитку нової системи господарювання і руху вперед.

 

За роки незалежностi у Харковi поширилося виробництво товарiв сфери споживання, темпи приросту яких в декiлька разiв перевищують темпи випуску промислової продукцiї.
    Подальший розвиток медичної промисловостi (включаючи фармакологiчну) в Харковi вiдбувався шляхом концентрацiї науково-дослiдного та промислового потенцiалу, який займається дослiдженням, розробкою науково-технiчної документацiї, впровадженням та виробництвом лiкарських препаратiв. До його складу входять: Державний науковий центр лiкарських засобiв (ДНЦЛЗ), Нацiональна фармацевтична академiя України, 10 науково-дослiдних iнститутiв медичного профiлю, 6 пiдприємств та об'єднань ("Здоров'я", "Бiолiк", "ДОслiдний завод ДНЦЛЗ", "Стома", "Здоров'я народу" та iншi). Пiдприємствами галузi виробляються понад 300 найменувань лiкарських препаратiв (в 11 лiкарських формах по 24 фармакотерапевтичних групах), бiльше 20 дiагностичних засобiв, ветеринарнi засоби, клапаннi системи, зубопротезнi матерiали тощо. По концентрацiї пiдприємств та кiлькостi фармакологiчних препаратiв, що виробляються на заводах-виробниках, Харкiвський регiон є другим пiсля Київського, а по ряду груп - першим. Продукцiя Харкiвських заводiв за асортиментом препаратiв становить близько 30 % медикаментiв, що виробляються на Українi, а по деяких видах продукцiї (вакцини, сироватки) - єдиневiтчизнянепiдприємство.

    Провiдне мiсце серед пiдприємств харчової промисловостi займає Харкiвська бiсквiтна фабрика, чия продукцiя виготовлена за новими технологiями вiдзначається високою якiстю, смаком та яскравим рiзнобарвним оформленням упаковки. Значним попитом користується продукцiя Харкiвського жирового комбiнату, де, крiм традицiйних видiв продукцiї, налагоджено випуск дезодорованої олiї в розфасовцi, якiснi характеристики якої кращi за iмпортнi аналоги.

        Завдяки зручному географiчному положенню мiсто впродовж столiть нарощувало економiчну мiць та розвивало транспортну систему комунiкацiй. На сьогоднi в мiстi розташовано три великих залiзничних вокзали, мiжнародний аеропорт та пять автобусних станцiй, через якi вiдбувається транспортний зв'язок з населеними пунктами України, ближнього та далекого зарубiжжя.

 

Студент:Чисельність населення міста

(демонструється слайд № 17).

До кінця 18 століття населення міста було не найбільшим в намісництві; Харків (10805 чол.) за розміром і населенням  на 1785рік був менше Охтирки (12849 чол.)  Білопілля (9087), Чугуєва (9197) , Валок (9295), Сум (9934), Лебедина (8969 осіб).

 


Післяреволюції 1917 -1920 роківчисельністьмешканцівХарковапостійнозростала. За переписом 1926, місто мало 417тис. осіб (третє місце після Києва й Одеси) й українці стали в ньому відносною більшістю (38,3%), росіян тоді було 38%, євреїв 19,5% .

Тенденція до зростання кількості мешканців виразно помітна у 1930-х роках, головним чином через сільське населення; у 1939р. Харків мав 833 тис.  мешканців. За німецької окупації кількість населення впала через мобілізацію до армії, масове вивезення на роботи за кордон та шукання притулку упровінції, і в 1942 -1943 роках його лишилося 160 - 180 тис. Після 1944 р. населення міста почало швидко зростати. Відповідно перепису 1959 року у Харковіналічується  953тис.  осіб. Значна частина його -промислові робітники, службовці, працівники на будівництві, транспорті, у торгівлі, освіті й установах охорони здоров'я. За національністю населення Харкова розподіляється наступним чином: українців -48%, росіян - 40%, євреїв - 9%.За переписом 2002 року у Харкові найбільші громади складали українці (62,8%) та росіяни (33.2%).

 

 

Студент: Адміністративний поділ Харкова

(демонструється слайд № 18).

Місто складається з 9 адміністративних районів:
Жовтневий район(створений в 1917) названий на честь Жовтневої революції 1917 року.

Ленінський (з 1918р. до 1924р.- Івано-Лисогірський-  за назвами  історичних районів міста-Іванівки та Лисої Гори) з 1924р. названий  на честьВ. І. Леніна.

Дзержинський (1932)- названий ім'ям Ф. Е. Дзержинського, який фінансував будівництво Держпрому в цьому районі.

Київський (1932- 1957рр.- Кагановічскій)- названий на честь Л. М. Каганови-ча, потім-міста Києва.

Червонозаводський (1932р.)- названий на честьзаводу  ім. Малишева (тоді ХПЗ імені Комінтерну)- найбільшого заводу міста,територіяякого спочаткувходиладо складу району. Пізніше територія заводу перейшла в Комінтер-нівський район.

Орджонікідзевський (1936р.)- названий на честь С. Орджонікідзе, який організував будівництво ХТЗ в цьому районі.

Московський (1937- 1961рр.- Сталінський, названий на честь І. В. Сталіна)—у 1961р. названий на честь найбільшої магістралі міста - Московського проспекту.
Комінтернівський (1938р.) - названий ім'ям III Комуністичного Інтернаціоналу.
Фрунзенський (1973р.) - названий на честь воєначальника M. В. Фрунзе, який командував Південним фронтом, штаб якого в 1920 році перебував у Харкові.
У 1950-х рокахскасованоКраснобаварський район- названий на честь пивзаводу «Нова Баварія»,побудованого в XIX ст.

 

Викладач:

У процвітання нашого міста великий практичний внесок вносять інженери і технологи, лікарі і вчителі, працівники сфер обслуговування, будівельники, спортсмени, музиканти та літератори. Кожна людина вносить піщинку своєї роботи у розвиток і процвітання нашої країни.

 

Студент:Наука та освіта

(демонструється слайд № 19)

 Від церковно-парафіяльних шкіл XVII століття, через установу Харківського колегіуму, що залишався центром просвітництва Слобідської України до початку століття XIX століття, до відкриття Харківського університету 17 січня 1805 року - такий славний шлях харківських просвітителів. З самого початку свого існування Харківський університет став центром освіти та наукових досліджень не тільки на Слобожанщині, але на всьому Півдні Росії.

Це був другий у всій Російській імперії університет після Московського. В університеті захистив свою дипломну роботу біолог

 І.І. Мечников, в дореволюційний період в його стінах працювали відомі вчені: фізико-хімік М. М. Бекетов, математики М. В. Остроградський, В. А. Стеклов, О. М. Ляпунов , історики О. І. Яворницький, Д. І. Багалій, біохімік А.Я. Данилевський, філолог О. А. Потебня і багато інших.

 

 

 

    З розвитком в Росії капіталізму виникла необхідність у підготовці фахівців для різних галузей промисловості, у зв'язку з чим в 1885 році в Харкові був відкритий Технологічний інститут. Першим директором якого став відомий вчений, професор механіки В. Л. Кирпичов.

 Про якість підготовки наукових кадрів у Харківському Технологічному говорять такі факти: серед його випускників - піонер вітчизняної авіації, видатний корабельний інженер Л. М. Мацієвич, нарком важкої промисловості Л. Б. Красін. За ним у місті з'явилися: жіночий медичний інститут (1910 р.) і сільськогосподарський інститут (евакуйований із Олександрії в Харків в 1914 р.).

Всього напередодні революції в Харкові було шість вищих навчальних закладів, в їхніх стінах переважно і велися наукові дослідження. Але, починаючи з другої половини XIX століття у вирішення наукових проблем включаються наукові товариства. Особливо відрізнялося Харківське медичне товариство, засноване в 1861 році. У 25-у річницю від дня свого утворення товариство відкрило бактеріологічну станцію у Пастерівському інституті, хіміко-мікроскопічний кабінет.

У 1894 році було створено відділення станції - інститут лікувальних сироваток і вакцин. У подальшому на цій базі був створений Бактеріологічний інститут, діяльність якого пов'язана з іменами Л. С. Ценковського, В. К. Високовича, В. І. Недригайлова, І. І. Мечникова, чиє ім'я став носити інститут згодом. Інститут, що інтенсивно працював над проблемами імунології та епідеміології, який розсилав бактеріологічні препарати по всіх губерніях Росії, не мав державної підтримки й існував на громадські кошти! У 1907 році за допомогою Медичного товариства в Харкові було організовано перше в країні травматологічне науково-дослідна установа (нині - НДІ ортопедії і травматології ім. М. І. Ситенка).

У 1901 році в місті за ініціативою великого російського вченого Д. І. Менделєєва створюється перша на Україні Харківська повірочна палата, що послужила базою Української Головної палати мір і ваг (нині - НДІ метрології). У 1909 році Харківське сільськогосподарське товариство організувало селекційну станцію (нині - НДІ рослинництва, селекції та генетики ім. В. Я. Юр 'єва).

Після встановлення Радянської влади в Харкові питання про науково-дослідницькі установи було поставлено на державну основу. Відкривалися НДІ, які  допомагали вирішувати поставлені державою завдання: забезпечити випереджаючі темпи розвитку важкої й оборонної промисловості, модернізацію транспорту, розвиток енергетики , ядерної фізики, оптимальне управління водними та лісовими ресурсами.

Харківські НДІ з честю справлялися з поставленими завданнями, що, у свою чергу, викликало відкриття нових наукових напрямків, приток у місто наукових кадрів, збільшення обсягів фінансування наукових досліджень. Тенденція ця не була припинена навіть в роки Великої Вітчизняної війни. Зокрема, харківська фізико-математична школа була залучена до вирішення проблем конструювання реактивного озброєння й авіації, знаменитий танк Т-34 був створений під керівництвом харківського конструктора М.І. Кошкіна.
    На 50-ті - 80-ті роки припадає розквіт харківської наукової школи: Харків стає одним з найбільших у світі центрів космічних досліджень (і, до речі, залишається ним і понині). Вражаючими результатами можуть пишатися харківські вчені, які займаються питаннями генетики, кріобіології, порошкової металургії, транспортного й турбінного машинобудування, проблемами конструювання потужних та економічних двигунів, створенням ефективного та екологічно чистого палива, розробкою якісних будівельних матеріалів. У 80-ті роки в Харкові працювала кожна п'ята наукова установа і кожний сьомий вчений України. У місті діяло близько 180 наукових і проектних організацій, у тому числі 67 науково-дослідних інститутів, працювало близько 80 000 наукових працівників, серед них 500 докторів і понад 4500 кандидатів наук. У Харкові створюється Науковий центр Академії наук Української РСР.

    Нині, після здобуття незалежності України, йде організаційна перебудова вищої школи та науково-дослідних установ Харкова.

 

Викладач

Кожен громадянин України, кожен харків’янин повинен любити свою Батьківщину, шанувати свій народ, людей, з якими ми зустрічаємося, спілкуємося, робити все можливе для розвитку та процвітання нашої України. Одним з основних критеріїв оцінки сформованості особистості є здатність до творчої праці і ставлення до нього. Саме здатність до доцільного творчої праці відрізняє суспільно-корисну особистість.

Ми  повинні не словом, а ділом доводити свою вдячність рідному місту. А ваше завдання в стінах коледжу старанно вчитися, наполегливо трудиться, щоб ваш другий дім був затишним, красивим і квітучим. Не забувайте, що ви, майбутнє покоління, повинні зберегти і примножити ті цінності, які допоможуть нашому місту, країні стати ще кращим і кращим.

 

Студент:Транспорт Харкова

(демонструється слайд № 20).


Сучасний Харків - один з найбільших транспортних вузлів країни (залізничні і шосейні дороги, міжнародний аеропорт). У місті діє розгалужена мережа вуличного громадського транспорту: маршрутних таксі, автобусів, тролейбусів, трамваїв. З 1975 р. діє метрополітен, що складається з 3 ліній, загальна довжина  якого 39,6 км.

 

Студент: Література

( демонстрація слайда 21)

У Харкові народилися або жили тривалий час поети ВелимирХлєбніков, Микола Асєєв, Сергій Єсенін, Анатолій Марієнгоф, Михайло Кульчицький, Борис Слуцький, Борис Чичибабін, Павло Тичина, Володимир Сосюра, Василь Еллан-Блакитний, Остап Вишня, Олександр Введенський, Гнат Хоткевич, Василь Мисик, Ігор Муратов, Кость Гордієнко, Лариса Васильєва; прозаїки Григорій Квітка-Основ'яненко, Григорій Данилевський, Аркадій Аверченко, Іван Бунін, Юрій Олеша, Валентин Катаєв, Володимир Добровольський, Микола Сказбуш, Вадим Собко, Юрій Милославський, Едуард Лимонов, Михайло Єлізаров, Олександр Мільштейн та інші відомі письменники.
 


   Харківське відділення Спілки письменників Росії, відкрите в 2006 році, стало першим відділом СПР в Україні.

  Харківський поет, проректор ХПІ Олександр Романовський в 2009 році став секретарем Союзу письменників Росії (постійно проживаючи в Харкові).
 Саме в Харкові створено перший український національний мюзикл Фемінізм по-українськи, автором якого є відомий харківський композитор і режисер Олексій Коломійцев.

У Харкові живуть відомі сучасні російські й українські поети і прозаїки Ілля Ріссенберг, Ірина Євса, Станіслав Мінаков, Ганна Мінакова, Андрій Краснящих, Юрій Цаплін, Анастасія Афанасьєва, Сергій Жадан, Олег Коцарев, Ростислав Мельників, Роман Трифонов, Ганна Яновська та багато інших.
 З 2000 року в Харкові видається найбільший на Україні «товстий» російськомовний літературний журнал «© оюз Письменників» (не має відношення до офіційних Союзів письменників України та Росії).
 Харків - неофіційна «столиця» української фантастики, переважна частина якої пишеться російською мовою. Тут народилися або живуть такі відомі сучасні письменники, як Генрі ЛайонОлді, Олександр Зорич, Андрій Валентинов, Андрій Дашков, Володимир Свержін і багато інших. Харків'янами були Микола Трублаїні, Володимир Владко, Володимир Міхановський, Радій Полонський, Микола Дашкієв, Юрій Нікітін і безліч інших письменників-фантастів. Щорічний міжнародний конвент фантастики «Зоряний міст» проводиться в Харкові з 1999 року.

Студент: ТеатриХаркова (демонстрація слайда 22)

 У Харкові працюють 6 театрів, 4 з яких мають статус академічних, а також театри-студії, молодіжні і дитячі театри.  Концерти класичної і органної музики проходять в Харківській філармонії  і Органному залі.
             Харківський державний академічний театр опери і балету ім. Н. Лысенко - один із старих вітчизняних музичних театрів. Початком стаціонарних оперних сезонів прийнято вважати 26 грудня 1874 р. У 1944 р. театру привласнили ім’я Н. Лисенко, на честь видатного українського композитора, чиї опери “Різдвяна ніч”, “Утоплениця”, “Тарас Бульба” були вперше поставлені на харківській сцені. З 1991 р. театр працює в новому приміщенні.  Будівля Харківського Оперного Театру побудована на контрасті великої «плити» двох верхніх поверхів і складної пластики вхідних вестибюлів, фойє і інших приміщень нижніх поверхів.
У 2007 роціфонтанипередбудівлеютеатрубулиреконструйовані, іпростірпередтеатромотрималоназву «Площафонтанів»
Харківськийдержавнийакадемічнийукраїнськийдраматичнийтеатрім. Т. Шевченко– одинзнайстарішихтеатрівУкраїни. Його життя завжди було насичене яскравими творчими пошуками. Засновник театру, реформатор української сцени Лесь Курбас дав йому поетичну назву першого весняного місяця за старим українським календарем – “Березіль”.

Це був сміливий і міцний експериментальний колектив, в якому променіли молоді таланти – А.Бучма, М.Крушельницький, Н.Ужвій, Й.Гірняк, В.Чистякова, Л.Сердюк, Д.Антонович, І. Мар’яненко, Ф.Радчук та інші. Добре обізнаний з практикою європейського мистецтва і театру зокрема, Лесь Курбас підносив українську сцену на вищий щабель.

День заснування театру – 31 березня 1922 року, місто – Київ. Першу виставу “Березілю” було здійснено 7 листопада того ж року, вона мала назву “Жовтень” і була створеною за текстом творчого постановочного колективу . Від заснування театру в ньому діяла режисерська лабораторія (режлаб), яку очолював Л. Курбас. До неї входили молоді режисери й актори, серед яких були Ф.Лопатинський, Г.Ігнатович, Б. Тягно, М.Крушельницький, Б.Балабан, В.Скляренко, В.Чистякова, В.Василько, П. Береза-Кудрицький та інші.

Напочатку 1926 року Народний комісаріат освіти України вирішив перевести “Березіль” як кращий театр республіки до тодішньої столиці - Харкова. Йшлося про театр “Березіль”, хоч повною назвою дітища Л. Курбаса було Мистецьке об’єднання “Березіль”, яке містило в собі філії або творчі майстерні (у Борисполі, Білій Церкві, Умані, Одесі) з центром у Києві. Кожна майстерня крім постійно діючого репертуару мала своє особливе завдання, виконуючи пошукову роботу в різних галузях театрального мистецтва.

Харківський державний академічний російський драматичний театр ім. А. Пушкина був створений 17 листопада 1933 року згідно постанови уряду країни як державний театр, задачею якого було установлення методу реалістичного мистецтва, сценічної правди і глибокого психологізму. Очолити театр запросили народного артиста РРФСР Миколу Васильовича Петрова - режисера Ленінградського академічного театру драми (в минулому - Александрінський). Він приїхав до Харкова з групою своїх акторів, серед яких - вихованці студії при театрі: Л. Скопіна, K. Хохряков, B.Малінін, B. Еренберг та інші. Крім М. B. Петрова керівниками театру в перші роки були також народний артист СРСР Олександр Григорович Крамов, запрошений до Харкова з Московського театру ММРПС (Московської міської ради професійних союзів) і народний артист УкраїниМиколаМиколайович Синельников.

Відзначаючиособливі заслуги театру, в 1949 році в дні 150-річчя з дня народження О. С. Пушкіна наказом уряду України театру було присвоєно ім'я видатного російського поета, а в 1971 роціприсудженозвання "академічного".

СьогодніХарківськийакадемічнийросійський драматичний театр ім. О. С. Пушкіна - один із провідних театральних колективів України, який послідовно працює над створенням свого репертуару, єдиного акторського ансамблю, власного художнього почерку.

З 1975 р. художнім керівником театру є народний артист України О. С. Барсегян, який на той час уже мав немалий досвід роботи головним режисером Львівського і Київського театрів юного глядача, а такожКиївського театру музичної комедії. Його відданість російському реалістичному мистецтву повністю відповідала багаторічним традиціям колективу. Разом з тим йому вдалося придати виставам театру гостревідчуттясучасності.

10 жовтня 2003 р. була завершена реконструкція театру. Була модернізована сцена, обновлені фойє і зал для глядачів, створено новий фасад. Традиції і сучасність чудово сплелись в новому вигляді театру. І на сьогоднішній день ця будівля - один із кращих зразків театральної архітектури в Україні.

Викладач:

Харків... Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. І нехай вчені-лінгвісти ламають голову над тим, звідки пішла ця назва: чи то від прізвища полкового сотника Харька, чи то від назви річки Харків, чи то взагалі від назви племені «хорвати» (є і така думка). Нам, пересічним громадянам, все одно, бо для нас Харків — це, перш за все, не назва, а самепоняття, символ.

Ми живемо у місті, яке має не тільки багатющу історію, а славне й донині. Ми маємо пам'ятки архітектури та історії не тільки українського, а й світового рівня. Наприклад, Харківський державний університет ім. Каразіна. Мільйон разів ми проходимо повз нього та навіть не замислюємося, що цьому величному закладу наступного року виповниться аж 200 років. Заснований ще 1805 року, університет був третім у Росії — після Московського та Казанського. До речі, перший випуск (1808 року) нараховувавусього 28 студентів.

А площаСвободи? Хіба не є вона предметом нашої гордості, адже це найбільший у Європі майдан, до того ж один з найбільших у світі. А величезний Держпром? Це ж пам'ятка архітектури світового рівня! Замисліться тільки — перша залізобетонна конструкція в світі!
Дзеркальний струмінь... Дорогий серцю кожного харків'янина символ міста. Вода невеликим каскадом спадає, відіграючи всіма барвами веселки. Біля нього завжди гамірно, малеча пустує на галявинці перед струменем, літні люди відпочивають у парку, а щасливі молодята фотографуються. Аякже! Це ж місце, без якого не можливо уявити Харків.
Можна до безкінечності перераховувати всі пам'ятні місця Харкова: і Благовіщенський собор, і Успенська дзвіниця, і одна з найдавніших — церква Покровського монастиря, і найкращий у світі пам'ятник поету — Тарасу Шевченко (архітекторів Манізера та Лангбарда). Але головне — це не самі пам'ятки, а наше ставлення до них. Отже, дорогі харків'яни, примножимо честь і славу нашого рідного міста.

 

Студент :Пам’ятки архітектури Харкова

(демонстрація слайдів 23- 24)

Меморіальний комплекс Слави

У 1977 році в Лісопарку році був відкритий величний меморіальний комплекс Слави. Він увічнив безсмертний подвиг радянських людей у ​​боротьбі з фашизмом.Тут у північної межі міста, гітлерівці стратили десятки тисяч радянських військовополонених, партизанів, підпільників, патріотів, які не підкорилися ворогу.

Три пам'ятні стели з ніспущенними литими прапорами розповідають про те, що харків'яни разом з усім радянським народом стійко билися з ненависним ворогом.У боях з фашистами харків'яни проявили безприкладну хоробрість і героїзм. 230 наших земляків були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, десятки тисяч нагороджені орденами і медалями.Напис на одній із стел нагадує про тих, кому сьогоднішні і майбутні покоління зобов'язані життям: у боях за Харків смертю хоробрих полягли 186306 радянських воїнів.У центрі меморіального комплексу - велична стела, вона розповідає про боротьбу, страждання і радості Перемоги. Поруч застигла в скорботному мовчанні Мати-Батьківщина. Біля підніжжя скульптури палає Вічний вогонь. На сірому граніті золоті букви: "Герої не вмирають. Вони знаходять безсмертя і назавжди залишаються в пам'яті нашій, в звершеннях наших, у великих справах прийдешніх поколінь. Життям своєї нащадки зобов'язані їм."

Меморіальний комплекс створений авторським колективом у складі скульпторів В. І. Агібалова, М. Ф. Овсянкіна, Я. І. Рика, художника С. Г. Світлорусова, архітекторів Е. Ю. Черкасова, І. О. Алфьорова, А.А. Максименко.

 

Пам'ятник Т. Г. Шевченку( 1935 рік. Автор - М. Манізер.) Розташований у саду ім. Т. Г. Шевченка з боку Сумської вулиці. Багатофігурна скульптурна композиція вважається чи не найкращим у світі пам'ятником Великому Кобзареві. Пам'ятник було відкрито 24 травня 1935 року. Загальна висота пам'ятника - 16,5 метри. Бронзову статую поета заввишки 5,5 метри встановлено на пілоні з чорного лабрадориту. Навколо пілону розташовано по спіралі 16 фігур. Пам'ятник створили скульптор М. Г. Манізер і архітектор І. Г. Лангбард. На виготовлення пам'ятника пішло 30 тонн бронзи та 400 тонн лабрадориту.

Пам'ятник Архістратигу Михаїлу, 2004 рік. Пам'ятник є подарунком від міста Києва до святкування 350-річчя заснування Харкова. Встановлено у південній частині саду ім. Т. Г. Шевченка.

Фонтан «Дзеркальний струмінь», 1947 рік (вул. Сумська, сквер Перемоги навпроти будівлі ХАТОБ). У ХVIII столітті тут був старий цвинтар із Хрестовоздвиженською (Мироносицькою) церквою. Після війни тут було закладено сквер, а 1947 року споруджено фонтан з альтанкою «Дзеркальний струмінь» (архітектор В. Корж), що став однією іззнаковихпам'ятокміста.

Пам'ятниквидатномуросійськомупоету О. С. Пушкіну (1904 рік) та Миколі Васильовичу Гоголю (1909 рік) створені скульптором Б. Едуардсом. Пам'ятники встановлено у сквері на Театральній площі.
Театральна площа, яка розташована навпроти Українського драматичного державного академічного драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка, утворилася на рубежі XVIII та XIX століть на місці колишніх земляних оборонних укріплень. Свою назву площа отримала на початку XIX століття, коли був відкритий міський драматичний театр, а 1876 року тут було закладено сквер, східний край якого виходить на площу Поезії.
Успенський собор (пам'ятка архітектури, 1771-1777 роки) збудовано на місці зруйнованого старого Успенського собору, який було зведено у 1688 року. Стиль - бароко з елементами українських архітектурних традицій. Завдяки розташуванню вікон, має вигляд палацу. Використовувався як зал органної музики.

Дзвіниця Успенського собору (пам'ятка архітектури, 1821-1848 роки) - найвища у місті (89 м). Споруджена в стилі класицизму (архітектори Е. Васильєв і А. Тон). Діаметр годинника, що виготовлений у Парижі фірмою «Борель» - 3,7 метри. На дзвіниці було встановлено 12 дзвонів вагою від 16 тонн до 8 килограммів. Відреставрована в 1972-1975 роках.
 


Благовіщенськийкафедральний собор, архітектор М. Ловцов, 1888-1901 роки . Зведений на місці своєї попередниці - дерев'яної церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці, яка, згідно з літописами, була споруджена ще до 1655 року та знищена пожежею 1738 року. У Благовіщенському соборі зберігаються нетлінні мощі святителя Афанасія, Патріарха Цареградського (XVII століття).

Покровський собор (пам'ятка архітектури, 1689 рік) і Озерянська церква (пам'ятка архітектури, 1896 рік). Розташовані на території нині діючого чоловічого Свято-Покровського монастиря. У ХIХ столітті на території монастиря були побудовані архієрейський будинок (1820–1826 роки) й Озерянська церква (1896 рік), які разом зі Свято-Покровським собором створюють неповторний архітектурний ансамбль. Покровський собор - найдавніша будівля Харкова. Збереглася з часів Харківської фортеці. Яскраво відтворює традиції українського бароко XVII століття. Собор постраждав під час Другої світової війни. Реставрований у 1960-1965 роках (архітектори В. Петечинський і В. Корнєєва). Дзвіницю зведено одночасно з собором. Мурована з цегли, восьмикутна в плані, чотирьохярусна з підвалом. Має вид оборонної башти, входила до системи укріплень Харківської фортеці.
Пам’ятний знак Г. С. Сковороді. Поряд із церквою наприкінці XVII століття харківський полковник ФедірШидловський почав будувати для себе двоповерховий кам'яний будинок, один із найкрасивіших у тодішньому Харкові (на жаль, не зберігся до наших часів). Пізніше цю будівлю придбали і перебудували для розміщення Харківського колегіуму - першого вищого учбового закладу Слобідської України, заснованого на базі слов'яно-греко-латинської школи, переведеної з Белгорода до Харкова у 1726 року. До викладання в Харківському колегіумі запрошували досвідчених педагогів, у їх числі в 1759–1764 роках був Г. Сковорода, на честь якого на монастирському дворі встановлено гранітну стелу з написом:

«Григорій Савич Сковорода /1722-1794/ видатний український просвітитель, філософ, поет працював викладачем колегіуму, який стояв на цьому місці»

Свято-Озерянська церква на Холодній горі, пам'ятка архітектури, 1894-1901 роки . Зведена архітектором В. Нємкиним у псевдороманському стилі. Церкву встановлено на тому місці, де щорічно здійснювалася передача ікони Озерянської Божої Матері одним із монастирів, що її зберігали, - Куряжським або Свято-Покровським.

Студент: 

Таким чином, за свою 355-річну історію м. Харків пройшов шлях від полкового міста-фортеці до великого індустріального центру Східної Європи. Вигідне природно-географічне становище, освітній, науковий і кадровий потенціал протягом всієї історії міста створювали надійну основу для поступального розвитку, для збереження наступності. Історія міста Харкова - яскравий приклад поєднання різноманітних факторів, які на тих чи інших етапах обумовлювали як специфіку міста, так і перспективи його розвитку.

Викладач

(демонстрація слайда25)

Ось і закінчився наш подорож по рідному місту. Але вінобов'язково продовжиться і не тільки на уроках, а й у житті, тому що ми - харків’яни, і від кожного з нас залежить, яким буде наше місто. І тоді не буде соромно сказати: «Моє життя - це моє місто! Я живу в Україні і тим пишаюся! »

Давайте разом з вами будемо створювати цінності в честь і на благо нашого міста, нашої країни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 Сьогодні суспільство стає свідком відродження краєзнавства. Це пов’язано з підйомом національної самосвідомості, зростанням інтересу до проблем історії «малої Батьківщини». Виховання любові до рідного краю, пізнання його історичних коренів і культури стало метою виховного заходу.

Вивчення історії рідного краю – справа настільки кропітка, наскільки цікава й потрібна. Патріотизм кожної людини починається з любові до своєї оселі, до батьківської хати, до рідного краю. Підкріплений знаннями про історичну спадщину, він перетворюється на серйозну рушійну силу в подальшому поступі суспільства, розбудові держави.

Дуже важливо, щоб кожна людина виростала з почуттям любові до рідного села, до рідних місць, до плакучої верби над річкою – тільки тоді будуть красивішими наші міста та села, тільки тоді буде міцною наша Україна.

Дослідження і розвідки українських краєзнавців наповнюють історичну науку струмочками із чистих джерел, віднаходять маловідомі факти про окремі села, селища, міста, що разом створює широку панораму України.

Після заняття про рідне місто, студенти одностайно висловились наступним чином: «Михарків’яни! Ми любимо наше місто і пишаємося ним, бо впевнені, що Харків – найкраще місто України. Це місто, що має значні промислові потужності, величезний науковий потенціал, незрівняні культурні пам’ятки, своєрідні традиції, дивовижні природні куточки. Наше місто потребує дбайливого ставлення до себе не тільки в свята, але й в будні.»

Виховання у молодого покоління дбайливого ставлення до міста можливе тільки шляхом систематичної щоденної спільної діяльності освітян, культурних діячів та інтелігенції міста, засобів масової інформації й органів влади.

«Ми – харків’яни! Харків - наше місто! У ньому нам жити!»

Література

  1. Малий словник історіїУкраїни / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  2. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол.ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
  3. Карпов В. Харьковская старина. X. 1900;
  4. Гусев А. Харьков, его прошлое и настоящее. X. 1902;
  5. Багалей Д., Миллер Д. История города Харькова за 250 лет существования (с 1655 p.), тт. І — II, X. 1905, 1912;
  6. Альбовский Е. Харьковские казаки. П. 1914;
  7. Іволгін І. Старий Харків. 1920;
  8. Таранушенко С. Старі хати Харкова. X. 1922;
  9. Галкин К. Холодногорский централ. 1937;
  10. Окладочной Р. Социалистический Харьков. X. 1951;
  11. Глобенко М. Харкову минуло 300 років, ж. Вісник, ч. 3, 1955;
  12. Михайлик О. Харкову — 300 років. X. 1956;
  13. Касьянов О. Харків. Історикоархітектурний нарис. К. 1956;
  14. Дяченко М., Росін С., Рябко В. Харків. X. 1957;
  15. АН УРСР Історія сіл і міст УРСР. Харківська область К. 1967;
  16. Данилов В. Харків. К. 1963;
  17. Дяченко И. Улицы и площади Харькова. X 1974;
  18. Харьковский Метрополитен. X. 1975;
  19. Семененко О. Харків, Харків . . . Нью-Йорк 1976;
  20. Андреева Г., Олейник В. Знакомьтесь — Харьков. X. 1979;
  21. Гавриленко О. А., Логвиненко І. А. Більшовицький переворот у Харкові: як це було // Наукові записки кафедри українознавства Харківського ун-ту. Вип. 1. — Харків, 1994. — С. 41-48.
  22. Сокіл В. Дещо про повоєнний літ.-мист. Харків, ж. Сучасність, чч. 7 — 8, 1983.

Ресурси інтернету

  1. Офіційний сервер Харківськоїміської ради, міського голови, виконавчого комітету
  2. Харківський міський інформаційний центр
  3. Харківська ОДА
  4. Перший сайт міста Харків
  5. Місто Харків
  6. Весь Харків
  7. Харківський портал
  8. Довідник "Вулиці Харкова"
  9. Газета "Вечірній Харків"
  10. Галерея «Старий Харків». Фотографії, листівки, малюнки
  11. Довідник "Харків. Золоті сторінки"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

 

Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку