Харківщинознавство. Тема: Економічний розвиток Слобожанщини.

Економічний розвиток Слобожанщини. Презентацію підготувалавчитель історії КЗ «Солоницівський ліцей №3»Черноброва О. Г.

Мета:формування в учнів уявлення про розвиток господарства Слобідської України у ХVII ст., закріплення знань про основні заняття жителів Слобожанщини; систематизація знань про соціальні стани та побут населення України та Харківщини зокрема; застосування вмінь використовувати інформаційні технології.

Очікувані результати:після цього уроку учні зможуть: характеризувати економічний розвиток Слобожанщини: розвиток сільського господарства, промислів, ремесел, торгівлі; визначати соціальні стани та побут місцевого населення; уміти визначити відмінність економічного життя на Слобідській Україні від життя в інших регіонах; висловлювати власне судження щодо перспектив розвитку господарства Слобожанщини.

План уроку: Особливості економічного розвитку Харківщини. Сільське господарство та промисли. Розвиток ремесла та торгівлі. Благоустрій міста Харкова. Соціальні стани населення Харківщини. Побут населення Харківщини. Народна творчість.

Особливості економічного розвитку Харківщини. Основним заняттям населення Слобожанщини в XVII ст. була військова служба, оскільки в ці часи Харків та інші міста регіону були головним чином військовими пунктами – фортецями. При цьому головним завданням його жителів було вести безперервну боротьбу з татарами. Цією постійною небезпекою грабіжницьких татарських набігів гальмувався економічний розвиток краю та міста Харкова.

Сільське господарство та промисли. Українці що переселялися на територію Дикого поля, приносили із собою звичку до тих занять, які панували в них на батьківщині – до землеробства. Цьому сприяли природні умови в зоні чорноземного лісостепу. Тому головним заняттям більшості населення Харківщини в XVII ст. було саме землеробство.

Сільське господарство в XVII ст. мало здебільшого натуральний характер. В основній частині регіону йшов перехід до трипілля. Складовою землеробства стало широко розвинуте городництво: вирощували капусту, моркву, редьку, ріпу, огірки, гарбузи, цибулю, часник. Важливе місце в господарському житті населення зайняло садівництво: майже в кожному селянському подвір’ї вирощували яблуні, груші, сливи, вишні, малину, смородину. Великою кількістю фруктових садів особливо славилися в цей період Валки та Золочів. Поблизу Ізюма розпочалося вирощування кавунів та винограду, а на околицях Чугуєва було створено господарство, що поставляло кавуни та виноград до царського двору.

З розвитком землеробства було нерозривно пов’язане розведення худоби. Переселенці приводили із собою значну кількість великої та дрібної худоби: коней, волів, корів, овець, кіз, свиней. Особливо важливе місце ця галузь займала в Ізюмському полку.

Подальшого поширення набуло бджільництво. Його особливістю в цей період було пасічництва. Більше всього пасік було в північних районах Харківщини. Найстарішим з тутешніх промислів були мисливство, рибальство та бортництво. У XVII ст. ловили рибу ( у Цареборисові ), звіра ( в Ізюмі ), та птаха ( у Чугуєві ).

Ліс давав слобожанам деревину та луб – поряд з керамічним широко вживався дерев’яний та плетений посуд. Широко розповсюдилися на Слобожанщині гуральництво ( виготовлення горілки), соле - та селітроваріння. Сіль, наприклад, видобували на Торських та Маяцьких озерах. Горілчаний промисел був найважливішим після землеробства. Ця пільга здавна затверджувалась «жалуваними грамотами».

Гуральня. Козацький шинок

Значні прибутки приносили й інші промисли: броварні ( виготовлення пива ), добування смоли та дьогтю. З 1660 р. став швидко розвиватися млиновий промисел. Млини будували на річках, біля них виникали слобідки. У місті Харкові млини стояли на річках Харків та Лопань. Млини коштували доволі дорого, до 200 карбованців.

Розвиток ремесла та торгівлі. Господарство Слобідської України в основному було натуральним. Українці вивозили шкіру, вовну, велику та дрібну рогату худобу, горілку, віск, мед, сало, а також промислові вироби – поташ, селітру, скло, сукна. Розвивалися ремесла: гончарство, кушнірство, римарство, чоботарство, ковальське ремесло, виготовлення одягу, ювелірних прикрас. Важливе значення для економіки мало цегляне виробництво,. У Харкові було багато римарів, які виготовляли ремені, кушнірів, які вичиняли звірячі шкури: з великих шкур шили кожухи, а з дрібношерстних, кучеряві шапки. Богодухів був відомий як центр чинбарства та чоботарства, Чугуїв славився на всю Україну своїми кушнірами, Нова Водолага – гончарами, які виготовляли кухлі й тарілки.

У XVII ст. на Харківщині добре була розвинута торгівля. З 1659 р. почали проводити в місті ярмарок, пов’язаний з днем Успіння Пресвятої Богородиці. Ярмарки відігравали велику роль у внутрішній торгівлі держави. В інших населених пунктах торгівля на цей час була менш розвинута. Але в кожному місті чи селі існували ярмарки чи інші форми товарообміну.

Благоустрій міста Харкова. Оскільки більшість будівель у місті Харкові в XVII ст. були дерев’яні, необхідно було вживати протипожежних заходів. Усім харків’янам, які жили у фортеці, посаді або слободах, заборонялось опалювати хати та лазні в літній час. Для випікання хліба та приготування їжі в літній період влаштовували спеціальні печі десь у саду або в городі, далі від житлової будівлі. На випадок пожежі по місту, у баштах, крамницях, коморах та на дахах житлових будинків протягом усього літа стояли діжки з водою. Виявлення турботи про здоров’я харків’ян виражалось у запобіганні епідемій. Це входило до обов’язків харківського воєводи.

Соціальні стани населення Харківщини. Соціальні відносини значною мірою залежали від характеру землеволодіння. Поширеною формою землеволодіння була «займанщина» - кожний переселенець міг стати власником певної кількості орної землі, лісу та сіножатей, як правило, такої, яку міг обробити.«Займанщина» надавала можливості козацькій старшині, заможнім козакам привласнювати більше земель та селити на них селян, які мали її обробляти за певну частку відведеної землі.

Привілейованим станом на Слобідській Україні стає козацтво, яке поділялося на три розряди:козаки виборні – заможні козаки, які відбували військову службу;підпомічники – менш заможні, які були зобов’язані допомагати виборним козакам грошима, продовольством;підсусідки – незаможні козаки, які не мали свого наділу, жили та працювали у дворах заможних козаків.козаки виборні підпомічникипідсусідки

Існував також стан селян – хліборобів. Переселенці, які оселялися на землях військового фонду, мусили записуватися в козаки і відбувати військову службу. У містах зародився стан міщан, які спочатку поєднували заняття і ремесла,і землеробства. Окремим соціальним станом стає духівництво. Окрім релігійно – культурної та просвітницької діяльності воно відігравало певну роль в економічному розвитку Слобожанщини. Зокрема, монастирі (Святогірський,Краснокутський,Курязький) вели власне господарство, розселяли на своїх землях переселенців.

Святогірський монастир Краснокутський монастир. Курязький монастир

Побут населення Харківщини. Українці жили в дерев’яних рублених або мазаних хатах, укритих соломою. Перед хатами розташовувалися сади, городи. У хаті були просторі сіні, підлога – глиняна. Уздовж стін стояли лавки. У кутку біля образів стояв довгий, вузький дерев’яний стіл, на якому лежав хліб та стояла сіль. Для освітлення хати використовували каганці, у яких горіло сало або конопляна олія. Одягу харків’ян були власні українські риси. Чоловіки носили широкі штани, пояс, жупан, черкесу. Жінки надягали вишиту сорочку, керсетку, спідницю, прикраси у вигляді намиста. Уживали у їжу борщ, гречані або пшеничні вареники із сиром, галушки із салом, пшоняну кашу із салом.

Народна творчість. Українські народні звичаї, ігри, танці довго зберігалися в харківських козаків. Особливо це характерно для усної народної творчості, яка відображала життя, побут населення, його боротьбу проти татар. Серед таких творів – народна дума «Вдова Сірчиха-Іваниха», народна пісня « Ой то з-за гори, з-за кручі». Про козацьке життя та боротьбу розповідали також легенди та народні перекази.

Домашнє завдання: Опрацювати параграф 21,друкований зошит урок 23 (письмово).

Дякую за увагу!