Харківщинознавство. Тема: Наш край у період Середньовіччя.

Наш край у період Середньовіччя. Презентацію підготувалавчитель історії КЗ «Солоницівський ліцей №3»Черноброва О. Г.

Сіверська земля у VIII – Xст. Верхня і середня течія річки Сіверський Донець, була заселена слов'янськими племенами – археологічні пам'ятки, виявлені в с. Козіївка Краснокутського району, у селищах Задонецьке та Занки Зміївського району, с. Мала Данилівка Харківського району, доводять, що з VIII століття, тут жили слов'янські племена сіверців, які й дали назву річці Сіверський Донець. У VIII – Х ст. на цій території існувала ранньослов'янська роменська культура яка належала до племені сіверців. Свою назву роменська культура, одержала від групи городищ, які було досліджено на початку ХІХ ст. поблизу міста Ромни Сумської області.

У слов’ян, представників роменської культури, існувало орне землеробство та скотарство, розвивались домашні промисли, ремесла, торгівля. У суспільному житті відбувався процес розпаду родових общин і формування ранньофеодального суспільства. У 884 р. київський князь Олег підкорив своїй владі сіверців, і частина їх території ввійшла до складу давньоруської держави – Київської Русі. Слов’янське поселення роменської культури на Донецькому городищі . На березі річки Уди існувало ранньослов’янське поселення, яке одержало назву Донецьке городище.

Природні умови і цій місцевості були дуже сприятливі для проживання. У лісах водилось багато птахів і диких звірів. Основними галузями господарства жителів було орне землеробство та скотарство, допоміжними – полювання та рибальство. Вирощували зерно, льон. Поступово виділялися ремесла: видобування та обробка металу, гончарство. Місцеве населення підтримувало торгівельні зв’язки зі східними купцями. Мінова торгівля велася також із сусідніми салтівськими племенами. Ранньослав’янське поселення на Донецькому городищі було зруйновано на початку Х ст. кочівниками - печенігами.

Салтівська археологічна культура. У VIII –X ст. на території нашого краю існувала салтівська культура. Населення салтівської культури було етнічно неоднорідне. До нього входили слов'яни, болгари, алани, тюрки. Основна частина населення салтівської культури жила в неукріплених поселеннях – селищах. У разі небезпеки ховалося в городищі, що займало найвищу й добре захищену частину території. Населення займалось орним землеробством, про що свідчать знайдені археологами мотики, серпи, коси, зернові ями, уламки жорен.

Салтівське городище. Предмети салтівської культури знайдені при роскопках

Хозарський каганат Частина території Харківщини в Х – ХІІ ст.. перебувала під владою Хозарського каганату. Хозарський каганат не мав міцної економічної бази. Головним заняттям хозар було кочове скотарство, землеробство в них не набуло значного розвитку, частина населення займалася рибальством і торгівлею. Місцеве населення перебувало в певній політичній залежності від хозарського правителя та забов’язане було платити данину. У 60-х рр.. Х ст.. дружини Київського князя Святослава розгромили Хозарський каганат і звільнили місцеве населення від влади хозар. Із цього часу більша частина території нашого краю ввійшла до складу давньоруської держави Київська Русь. 

Хозарський каганат. Розгром хозар князем Святославом

Сіверянська земля в складі Переяслівського князіства. За князя Володимира Святославовича давньоруська держава Київська Русь значно розширила свої межі, зміцніла. Після того як сіверська земля увійшла до складу давньоруської держави, вона перебувала в безпосередньому підпорядкування в київського князя. Проте у ХІІ ст. на Русі відбувався процес відособлення окремих князівств. Це призводило до міжусобних війн, які закінчилися тим, що запанував порядок феодальної роздробленості. Сіверська земля також була поділена між Чернігівським і Переяславським князівствами. Частина території нашого краю розташувалась на південно-східній окраїні Переяславського князівства. Переяславське князівство було одним з найбільших князівств. Проте життя в ньому було неспокійне: набіги кочівників не сприяли виникненню великої кількості міст. А ті міста, що існували, мали переважно оборонний характер.

Битва під Переяславом. Переяслав

Давньоруське місто Донець. На південно-східній окраїні Переяславського князівства знаходилось староруське місто Донець, що виникло в другій половині Х ст. на місці Донецького городища, яке існувало раніше. Після зруйнування ранньослов'янського поселення Донецьке городище ненадовго обезлюдніло. Побоюючись нападу з боку степових кочівників, київські князі почали ставити на окраїнах держави сторожові міста. Таким містом став добре укріплений Донець. Донець було містом фортецею. Жителі Дінця займалися орним землеробством, яке перебувало на досить високому рівні розвитку. Окрім землеробства, існувало скотарство: розводили корів, коней, овець, кіз, свиней. Доповненням до землеробства та скотарства були полювання та рибальство. До головних занять жителів Дінця належали металургійне виробництво, керамічне ремесло, обробка кісток, рогу. Жителі Дінця мали можливість вести жваву торгівлю по Сіверському Дінцю до Дону. Проте його спалили, як і багато інших поселень, монголо-татари в ХІІІ ст.

Донецьке городище

Боротьба з печенігами та половцями. З кінця ІХ ст. до ХІІІ ст. в степах Північного Причорномор'я панували різні тюркомовні кочівники: печеніги, половці. З ІХ ст. печеніги утворили племінний союз, що панував між річками Урал та Волга. Проте під тиском сильніших південно-східних сусідів – половців – більша частина печенігів наприкінці ІХ ст. покинула Заволжя та втиснулася в степи між Доном та Сіверським Дінцем. Від цих вторгнень постраждали розташовані на південній окраїні лісостепу слов'янські поселення. Були зруйновані ранньослов'янські поселення біля сіл Хорошеве, Мохнач, Водяне, Коробові Хутори, поселення салтівської культури. Основну роль у господарстві печенігів відігравало кочове скотарство. Крім того, племена печенігів постійно вели грабіжницькі війни або робили набіги на сусідні землі. Панування печенігів тривало до першої половини ХІ ст., коли їх основна маса, не витримавши ударів руських дружин та тиску нових кочівників, відступила до басейну Дунаю.

Із сходу на Північне Причорномор’я наступав племінний союз половців. Більшість половецьких племен займалася скотарством та вела кочове життя. Кочівники здійснювали спустошливі набіги на словьянскі землі: убивали або забирали в рабство людей, крали худобу, палили села та міста. Князь ігор та його дружина вирушили, щоб розбити половецьке військо. Битва відбулася на берегах річок Сюурлій та Каяла, на південь від міста Ізюм. На світанку 11 травня 1185 р. половці оточили дружину князя, а самого князя Ігоря взяли в полон, у якому він провів близько року. Але князю вдалося втекти з полону в напрямку річки Сіверський Донець. Пересуваючись у вздовж річки, через 11 днів князь Ігор досягнув першого міста Дінця, що лежав на березі річки Уди. Із Дінця Ігор вирушив до Новгород-Сіверського..

Половці Печеніги. Похід князя Ігоря Святославовича на половців

Монголо-татарська навала та її наслідки Монгол-татари жили в азійських степах, пересуваючись з одного місця на інше разом з табунами коней та овець. Походи татар супроводжувалися спустошенням та зигибеллю цілих народів. З 1236 по 1243 р. онук Чингисхана, монгольський хан Батий, очолював похід монголо-татар у Східну та Центральну Європу. У 1238 р. полчища татар знищили Переяславське князівство. Населення цього князівства зазнало жорсткого лиха. У числі міст які були повністю спалені та зруйновані татарами, було місто Донець, що знаходилось на землях теперішнього Харкова.Із заснуванням у 1243 р. монгольської держави Золота Орда територія Слобожанщини стала її складовою. Основу місцевого населення становили половці, тут частково збереглися нащадки аланів, булгар. Руйнівні напади монголо-татар на міста, гальмували розвиток місцевого господарства і культури. Проте необхідність захисту себе, своїх домівок підштовхувала людей до створення більш надійних укріплень, житла, удосконалення зброї, військової організації, а отже, сприяла певному розвитку.

Чингисханхан Батий (онук Чингисхана)Монголо-татарська навала

Цікаво знати Кілька скарбів золотоординських монет було знайдено на самому Донецькому городищі, біля с. Васищеве ( під Харковом) виявлено 2500 ординських монет. Менші за кількістю подібних монет скарби виявлено біля Приколотного (Великобурлуцький р-н), під Лизогубівкою ( Харківський р-н). Біля с. Павлове знайдено два скарби срібних монет польського короля Сигізмунда ІІІ ( середина XVI ст.). Схожий скарб польських монет ( 1083 шт.) виявлений біля с. Павлівка ( Нововодолазький р-н).

Домашнє завдання. Опрацювати параграф 16,друкований зошит ст. 29-30 , урок 18 ( письмово).

Дякую за увагу!