Художники Відродження

   Доповідь «Леонардо да Вінчі»
Леона́рдо да Ві́нчі  (італ. Leonardo da Vinci, 15 квітня 1452 в Анкіано, коло Вінчі — 2 травня 1519 в замку Кло-Люсе, Амбуаз) — видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.
Дитинство.
   Леонардо да Вінчі народився 15 квітня 1452 року в селищі Анкіано поблизу Вінчі, укріпленої фортеці за 30 км від Флоренції, о «третій годині ночі», тобто о дев'ятій вечора за сучасним відліком часу. В щоденнику діда Леонардо відмічено (дослівний переклад): «В суботу, о третій годині ночі 15 квітня народився мій онук, син мого сина П'єро. Хлопчика назвали Леонардо. Його хрестив отець П'єро ді Бартоломео». Його батьками були 25-річний нотаріус П'єро і його кохана, селянка Катерина. Перші роки життя Леонардо провів разом з матір'ю. Його батько незабаром одружився на багатій і знатній дівчині, але цей шлюб виявився бездітним, і П'єро забрав свого трирічного сина на виховання. Розлучений з матір'ю Леонардо все життя намагався відтворити її образ у своїх шедеврах.
   В Італії того часу до позашлюбних дітей ставилися майже як до законних спадкоємців. Багато впливових людей міста Вінчі взяли участь в подальшій долі Леонардо. Коли Леонардо було 13 років, його мачуха померла при пологах. Батько одружувався вдруге — і знову незабаром залишився вдівцем. Він прожив 67 років, був чотири рази одружений і мав 12 дітей. Батько намагався залучити Леонардо до сімейної професії, але безуспішно: син не цікавився законами суспільства.
   Леонардо не мав прізвища в сучасному розумінні; «да Вінчі» означає просто «(родом) з містечка Вінчі». Повне його ім'я — італ. Leonardo di ser Piero da Vinci, тобто «Леонардо, син пана П'єро з Вінчі».
Вчитель або вчителі
Приблизно з 15 років навчався у майстерні Верроккіо. Майстерня Верроккіо містилася в інтелектуальному центрі тодішньої Італії, місті Флоренції, що дозволило Леонардо навчитися гуманітарним наукам, а також набути деяких технічних знань.
   Насправді, офіційно першим вчителем Леонардо вважають Верроккіо, справжнє ім'я якого Андреа ді Мікеле Чоні.
    У 1473 році, у віці 20 років, Леонардо да Вінчі отримує кваліфікацію майстра в Гільдії Святого Луки.
Творче життя .   У віці 24 років Леонардо і ще троє молодих людей були притягнуті до судового розгляду за анонімним звинуваченням в содомії, але їх виправдали. Про його життя після цієї події відомо дуже мало, але ймовірно, у нього була власна майстерня у Флоренції в 1476–1481 роках. Леонардо довгі роки провів у мандрах по Італії, займався математикою, інженер-ними справами.
  У 1481 році монастир Сан Донато а Сісто замовляє Леонардо великий вівтарний образ «Поклоніння Волхвів» (не завершений). Тоді ж була почата робота над картиною «Святий Ієронім».
    У 1482 році Леонардо, будучи, за словами Вазарі, дуже талановитим музикою, створив срібну ліру у формі кінської голови. Лоренцо Медічі послав його як миротворця до Лодовіко Сфорца в Мілан, а ліру відправив з ним як подарунок. Цього ж року Леонардо почав роботу над кінним пам'ятником Франческо Сфорца, батька Людовика Моро. Протягом 10 років Леонардо да Вінчі працює над цим монументом (глиняна модель статуї була зруйнована при взятті Мілану французами у 1500; відома лише за підготовчими ескізами). На цей період припадає і творчий розквіт Леонардо-живописця. В «Мадонні в скелях» (1483–1494, Лувр, Париж; 2-й варіант — 1497–1511, Національна галерея, Лондон) розроблені Леонардо да Вінчі персонажі представлені в оточенні дивного скелястого пейзажу, в якому відображені геологічні спостереження Леонардо да Вінчі. У середині 1480-х він створив «Мадонну Літта». У 1485 році створений «Портрет музиканта».
  У Леонардо було багато друзів і учнів. Що ж до любовних відносин, достовірних відомостей із цього приводу немає, оскільки Леонардо ретельно приховував цю сторону свого життя. За деякими версіями, у Леонардо був зв'язок з Чечилією Галлерані, фавориткою Лодовіко Моро, з якої він написав свою знамениту картину «Пані з горностаєм» (1488, Музей у Кракові), в якій вигини ліній повторюються у фігурі жінки і тварини, що надає картині витонченої грації.
«Вітрувіанська людина»
У 1487 розробляє літальну машину — орнітоптер, заснований на пташиному польоті. 1489 виконує анатомічні малюнки черепів.
  З 1490-х років зосередився на архітектурі і анатомії. У 1490 створена Вітрувіанська людина — уславлений малюнок, який іноді називають канонічними пропорціями. Виконана глиняна модель кінного монумента Франческо Сфорца. Але її зруйнують бешкетуючи вояки-французи в Мілані.
   У 1495–1498 Леонардо працює над фрескою «Таємна вечеря» в монастирі Санта-Марія делле Граціє в Мілані.
   У 1499 Мілан був захоплений французькими військами Людовика XII, Леонардо залишає Мілан, модель пам'ятника Сфорца сильно пошкоджена.
   У 1502 Леонардо вступає на службу до Чезаре Борджіа, 1503 повертається до Флоренції, де суперничав з Мікеланджело, але мав з ним спільні роботи. Тут він створює картон до фрески «Битва в Анджарії (при Ангиарі)» і картину «Мона Ліза» (Лувр, Париж).
    1505 спостерігає і робить начерки польоту птахів.
    У 1506 повертається до Мілана для служби у короля Франції Людовика XII, котрий у той час контролював північ Італії (дивись Італійські війни).
   У 1507 Леонардо вивчає будову людського ока. Працює в Мілані над кінним пам'ятником маршалові Трівульціо 1508–1512, розписує собор Святої Анни (1509). 1512 створює свій відомий «Автопортрет».
  У 1512 році Леонардо переїжджає до Риму під заступництво папи Льва X, три роки живе в римському Бельведері, де працює над картиною «Іоан Хреститель».
  Кло-Люсе, місце смерті Леонардо
  1516 року переїжджає до Франції як придворний художник, інженер, архітектор і механік. Тут він створив серію рисунків на тему всесвітнього потопу. Але у Франції Леонардо майже не малював, у майстра оніміла права рука, і він насилу пересувався без сторонньої допомоги. Третій рік життя в Амбуазі 67-річний Леонардо провів у ліжку. 23 квітня 1519 року він залишив заповіт, а 2 травня помер в оточенні учнів і своїх шедеврів в Кло-Люсе. За словами Вазарі, да Вінчі помер на руках короля Франциска I, свого близького друга. Ця малодостовірна, але поширена у Франції легенда знайшла віддзеркалення в полотнах Енгра, Ангеліки Кауфман і багатьох інших живописців. Леонардо да Вінчі був похований в замку Амбуаз. На могильній плиті вибито напис: «У стінах цього монастиря покоїться прах Леонардо да Вінчі, найбільшого художника, інженера і архітектора Французького королівства».
   Його основним спадкоємцем був Франческо Мельці: окрім грошей, він отримав картини, інструменти, бібліотеку та інше майно. Салаї і його слузі дісталося по половині виноградників Леонардо.
Мистецтво     «Таємна вечеря» (1498)
        Нашим сучасникам Леонардо в першу чергу відомий як художник. Крім того, не виключено, що Да Вінчі міг бути і скульптором: дослідники з університету Перуджі — Джанкарло Джентіліні і Карло Циці — стверджують, що знайдена ними в 1990 році теракотова голова є єдиною скульптурною роботою Леонардо да Вінчі, що дійшла до нас. Проте сам Да Вінчі в різні періоди свого життя вважав себе в першу чергу інженером або ученим. Він віддавав образотворчому мистецтву не дуже багато часу і працював поволі. Тому художня спадщина Леонардо кількісно невелика, а низка його робіт втрачена або сильно пошкоджена. Проте його внесок в світову художню культуру є виключно важливим навіть на тлі тієї когорти геніїв, яку дало Італійське Відродження.
    Завдяки його роботам мистецтво живопису перейшло на якісно новий етап свого розвитку. Попередні Леонардо художники Ренесансу рішуче відмовлялися від багатьох умовностей середньовічного мистецтва. Це було рухи у бік реалізму і багато вже було досягнуто у вивченні перспективи, анатомії, більшої свободи в композиційних рішеннях. Але в плані живописності, роботи з фарбою, художники були ще доволі умовні і скуті. Лінія на картині чітко обкреслювала предмет, і зображення мало вид розфарбованого малюнка. Найбільш умовним був пейзаж, який грав другорядну роль. Леонардо усвідомив і втілив нову живописну техніку. У нього лінія має право на розмитість, тому що так ми її бачимо. Він усвідомив явища розсіяння світла в повітрі і виникнення сфумато — серпанку між глядачем і зображеним предметом, яке пом'якшує колірні контрасти і лінії. У результаті реалізм в живописі перейшов на якісно новий ступінь.