Художники Відродження

Рафае́ль Са́нті (італ. Raffaello Santi, Raffaello Sanzio; * березень чи квітень 1483, Урбіно — † 6 квітня 1520, Рим) — італійський живописець, графік, скульптор і архітектор епохи Відродження. Втілив у своїх творах гуманістичні ідеали високого Відродження. 
Життєпис і творчість

Ранні роки

Рафаель народився у містечку Урбіно в області Марке, що належав тоді герцогам Монтефельтро.
   Був сином Джованні Санті — придворного художника урбінського герцога. До того ж батько займався поезією. Збережені картини батька мають невелику мистецьку вартість. Але перші навички син отримав в майстерні батька, що прищепив сину зацікавленість в мистецтві. Батько помер, коли сину виповнилося одинадцять років. Відтепер на виховання підлітка і зростання його майстерності матимуть вплив сторонні митці.
Мистецькі скарби в Урбіно. Лучано да Лаурана. Замок герцогів Урбінських, внутрішній двір.
   Невеличкий Урбіно завдяки зусиллям герцога — став відомим ренесансним центром. В місті залишився довершений майоліковий рельєф, який створив Лука делла Роббіа, що прикрасив одну з місцевих церков. В гостинному Урбіно роками перебував художник П'єро делла Франческа, що займався питаннями перспективи і використання її настанов в живопису. Хоча вплив художньої манери делла Франческа на Рафаеля був мінімальним. В Урбіно перебував високоосвічений Альберті Леон-Баттіста, кращий серед теоретиків італійської архітектури 15 століття.
  Новітні ідеї Альберті були використані надвірними архітекторами герцога при побудові резиденції володаря. Так палац, який створили в 1460-1470-ті рр. Лучано да Лаурана та Франческо ді Джорджо став серед перших світських споруд доби італійського Відродження в провінції. Гармонійні форми твору Лучано да Лаурана дорослий Рафаель згадуватиме, коли сам буде залучений до архітектурної практики в Римі.
В майстерні Перуджино.  Мадонна з немовлям (1498). Один із найперших творів майстра. Цю фреску Рафаель виконав у 15-річному віці.
   Дитиною вчився у місцевих майстрів Тімотео Віті та Еванджеліста да П'ядімелето. У 1500 році Рафаель перебрався до Перуджі, пішов вчитися до майстерні П'єтро Перуджино — головного митця умбрійської живописної школи. В майстерні П'єтро Перуджино молодий Рафаель працював чотири роки — до 1504-го. Вплив художньої манери Перуджино відчутний у ранніх творах Рафаеля.
Три ранні шедеври.  В 1504 році художник приїхав до Флоренції — центру тогочасного Відродження у мистецтві Італії. З містом пов'язана творчість Арнольфо ді Камбіо, Філліппо Брунеллескі, Мазаччо, Доменіко Гірляндайо, да Вінчі, Мікеланджело, та інших велетнів італійської культури. До цього періоду належать три маленькі шедеври молодого художника: «Мадонна Конестабіле» ;«Сон лицаря» (Лицар на перетині шляхів) «Заручини Діви Марії».
   «Мадонна Конестабіле» — тондо, створене ще зовсім молодим і несміливим майстром. Картина виконана в техніці темпери і досить сильно нагадує образи, які десятками випускали з майстерні Перуджино. Рафаель — ще митець, котрий не претендує на щось величне і значуще, але вже помітні потяг до індивідуальних композицій, поетичного характеру персонажів, розміщених в простому, майже спрощеному природному середовищі.
  Зачно більші завдання поставив митець перед собою і успішно розв'язав в композиції «Сон лицаря» (Лицар на перетині шляхів). На дорозі, майже в пилюці спокійно і зручно розмістився молодий лицар-юнак. Він чи то заснув, чи то замріяв, і перед його внутрішнім зором предстали дві привабливі жіночі постаті — гарненька Насолода з квітами і серйозна Доброчинність з мечем і книгою. Юнак-лицар ще перебуває в скутому стані, але жереб вже кинутий. І йому обов'язково треба обрати життєвий шлях — або життя, витрачене на насолоди, або нелегкий шлях подолання перешкод, уславлених вчинків і праці, яку уособлюють меч і книга серйозної Доброчинністі.
   Маленька картина «Заручини Діви Марії» — наче ще одна несмілива розвідка в майбутнє. Рафаель знав про перебування в Ватикані П'єтро Перуджино, котрий брав часть в створенні фресок Сикстинської каплиці. Перуджино спромігся виявити кращі риси власного обдарування в композиції «Христос передає ключі від рая Апостолу Петру» — бездоганну композицію, дарування відмінного портретиста, прихильника творів давньоримської архітектури.
  В невеличкій картині «Заручини Діви Марії» Рафаель розробив біблійний сюжет схожої композиційної побудови. Теж робить спробу побудувати групу свідків заручин симетричною і невимушеною(хоча не обтяжує себе портретністю персонажів), грає з перспективною побудовою вимостки напівпорожнього майдану, що веде погляд глядачів до центричного, фантазійної архітектури храму. Його спокійна і гармонійна побудова — ще один головний персонаж композиції.
Мадонна Конестабіле. 1504. Ермітаж. Санкт-Петербург
   Заручини Діви Марії. 1504. Пінакотека Брера. Мілан
«Сон лицаря» (Лицар на перетині шляхів), Національна галерея (Лондон)
Рафаель портретист
Портрет Біндо Альтовіті, Вашингтон, Національна галерея.
 Флорентійська пані з однорогом. Серед перших портретних зображень художника — портрети Аджело та Маддалени Доні. Він подав подружжя на тлі далекого пейзажа. Позування було довгим, тому вимога довго сидіти без рухів відбилася відвертою нудьгою на обличчі Маддалени Доні. Молодий художник старанно відтворив каблучки на руках Анджело чи ювелірну прикрасу з великою перлиною на Маддалені, її коштовне вбрання червону сукню, сині рукава, прозору хустку на плечах. Але психологічний стан персонажів ще мало відтворений в портретах.
  Рафаель намалював небагато суто станкових портретів. Значно більше їх лише на фресках в Ватикані. Здається, він брався за їх створення не дуже охоче, хоча їх добре оплачували. Майже всі вони поясні. Як правило, модель зручно розміщувалася в кріслі (Анджело Доні, дружина Доні — Маддалена, Донна Велата, кардинали, делла Ровере). Ранішніх портретів мало, серед них і його автопортрет років у 16-17 років. Рано позбавлений батьківської любові і опіки, Рафаель штучно уникав драматичних сцен, людських трагедій, невдоволення страшною дійсністю зламу 15-16 століть. Навіть про його ранішній автопортрет в Римі неможливо нічого розповісти (молодий і цнотливий), настільки все приховане. Але в цю бездоганність не віриш, бо вона маска.
   Престижна праця в Ватикані і наближеність до папи римського обумовили і коло його замовників. Це вибагливі кардинали, римські аристократи, можновладці, дипломати. Як правило, це впливові особи з високою освітою чи люди, що вершать політику або дуже наближені до неї. Язик вони мали для того, щоби найкраще сховати свої наміри і дії. Все більш прихованим ставав і сам Рафаель. З часом зросли спостереження молодого художника і його майстерність портретиста. Поглиблюються його психологічні характеристики, які досягають вершин в Римі, в середовищі амбітних кардиналів, багатих ділків і банкірів, пихатих римських пап, суворих римських матрон.
  Інколи сама модель давала підстави розкрити душу більше, на грані дозволеного. Так виник портрет Біндо Альтовіті (Вашингтон, США).Він син багатих батьків і сам банкір. Як ніхто, родина Альтовіті знає вагу золота і утаемничених знань, страшні таємниці римських вельможних родин, підкупи, їх розпусту, цинізм і показову шляхетність. Модно одягнений, з довгим волоссям молодик дивиться тривожно і допитливо. Навіть заможна родина і великі гроші не позбавили особу від тривог, невдоволення дійсністю, розчаруванням у багатому, але небезпечному оточенні Риму, де нікому не можна довіряти.
  Біндо Альтовіті переживе смерть Рафаеля, ганебне Пограбування Риму (Sacco di Roma), народження маньєризму в Італії. З деякими майстрами маньєризму, які дожили до сивого волосся, банкір спілкуватиметься. В похилому віці він замовить бронзове погруддя самому Бенвенуто Челліні. З 20 століття воно теж зберігається в США (музей Гарднер, Бостон).
   Твори Рафаеля зображають переважно Мадонн, яких художник малював поетично і водночас просто за своєю композицією. Ні до ні після Рафаеля жоден художник не спромігся створити стільки довершених і при цьому різноманітних картин із зображенням Мадонни з немовлям. Діва Марія на його картинах то зовсім юна і ніжна, то зображена у вигляді простої напрацьованої та стомленої селянки. Мадонна чи надійно тримає немовля Ісуса у руках чи бавиться з ним на тлі різноманітних пейзажів.
Рафаель і архітектура
   Збудоване крило Вілли Мадама з боку саду.  Вілла Мадама, декор склепіння лоджиї.
Докладніше: Вілла Мадама
   Рафаель Санті недовго, але яскраво попрацював як архітектор. Низка його художніх творів має зображення архітектурних споруд, що свідчать як про інтерес до будівництва і вивчення спадку Стародавнього Риму, як і обізнаність з архітектурною практикою своїх уславлених сучасників, серед яких Донато Браманте, Джуліано да Сангалло тощо.
   Значущим було втручання Рафаеля-архітектора в створення палаців для вельмож папського двору неполалік Ватикана. Поради і начерки Рафаеля були використані при побудові палацу Каффарелі — Відоні (початок будівництва — 1515 рік), палац лікаря папи римського Джакопо Антоніо да Брешиа (1515 рік), палац папського камергера Бранконіо дель Аквіла. Мало свідоцтв про участь Рафаеля-архітектора в проекті палацу Пандольфо Пандольфіні у Флоренції, але традиція пов'язує його з творчістю Рафаеля.
  Встиг Рафаель побудувати і невеличку церкву Сант Еліджио дельї Орефічі в Римі. Вона центрична за композиціею і увінчана єдиною великою банею з ліхтариком.
  Значним досягненням Рафаеля-архітектора стали проект та побудова вілли для Джуліо де Медичі (в подальшому отримала назву — Вілла Мадама). У 1518 році карлинал Джуліо де Медичі, двоюрідний брат тодішнього папи римського Лева 10-го, розпорядися побудувати заміську віллу. Замову отримав Рафаель Санті, відоміший як уславлений художник. Рафаель запроектував віллу на схилі пагорба Монте Маріо. Всі елементи комплексу були зорієнтовані на довгу центральну вісь, але мали невеликі відступи від строгої симетрії.
  Грандіозний палац мав театр просто неба, бічні двори з регулярними садами і комплексом сходинок і терас, що спускались до річки Тібр. Три тераси за проектом мали різноманітне розпланування і фонтан на кожній з них для охолодження спекотного повітря Рима влітку. Всі тераси можна було добре оглянути з верхнього майданчика біля підмурків самого палацу. Роботи почали у 1518 році, а в 1520 помер Рафаель. Встигли побудувати одне крило П — подібної за планом вілли, де розпочались декорувальні роботи. До них залучили учнів Рафаеля і помічників з його римської майстерні — Джуліо Романо , Періно дель Вага та інших. Пізніше віллу залишили недобудованою і експлуатували лише вибудовану її частину.
  Проект недобудованої вілли зберігся в копіях і в мемуарах, що породило низку реконструкцій проекту, створених різними архітекторами.
   Недовгий час митець працював і над продовженням побудови собору Святого Петра в Римі по смерти Донато Браманте. Але роботи йшлиповільно і через велику завантаженість замовами самого Рафаеля, і через малу зацікавленість в побудові грандіозної споруди папою римським Левом Х. Собор добудовуватимуть десятиліттями по смерти Рафаеля вже нові генерації італійських архітекторів від Мікеланджело Буонарроті до Джакомо делла Порта та Лоренцо Берніні.
Фасад палацу камергера Бранконіо дель Аквіла, проект Рафаеля.
План собору Св. Петра за Рафаелем.
Церква Сант Еліджио дельї Орефічі в Римі.
Рафаель Санті в Ватикані
  У 1508 році Рафаель приймає запрошення свого земляка Донато Браманте та Папи Юлія II і приїжджає до Риму, щоб розписувати папський палац у Ватикані. В січні 1509 року ім'я Рафаеля вперше позначено в документах Ватикана.
  У Ватикані маляр залишив по собі славетні «станци» («станца» — розмальована зала у палаці). У розписах цих кімнат Рафаель продемонстрував талант видатного майстра композиції. Він розмалював 4 зали: станца дель Інчендіо, за нею розташовані станца делла Сеньятура (перекладається як «Кімната підписів» — тут Папа підписував важливі папери), станца д'Еліодоро і станца Константіна.
  Свою роботу художник розпочав з станци делла Сеньятура. Саме тут він помістив всесвітньовідомі фрески «Парнас», «Диспута» і «Афінська школа» (1508–1512). У них Рафаель показує блискуче вміння змальовувати античні теми, та показувати емоції та сутність кожного із зображених персонажів.
  Наступна зала — станца д'Еліодоро (1512–1514). Її прикрашають 4 фрески: «Вигнання Еліодора», «Меса в Больсені», «Визволення апостола Павла з темниці» і «Зустріч Аттіли».
  Станцу дель Інчендіо виконували переважно учні Рафаеля під його керівництвом (1514–1517). Майстер був зайнятий багатьма замовленнями: будівництвом палаццо Каффареллі-Відоні та вілли Джуліо Медічі, що стала відома під назвою вілли Мадама. У 1514 році, після смерті Браманте, Папа Лев X призначив Рафаеля головним архітектором будівництва собору св. Петра.
  Також десь у період роботи над станцами Рафаель намалював славетну картину «Сікстинська мадонна». Вона довгий час перебувала у церкві Св. Сікста у П'яченці, де була вівтарним образом.
  Одною з останніх робіт художника став «Спас» («Преображення») — велика вівтарна композиція. Довгий час вважали, що майстер не встиг завершити картину і її дописав його учень Джуліо Романо. Проте у 1979 році гурт італійських вчених на чолі з Фабріціо Манчіні за допомогою великомасштабних детальних зйомок довела, що «Спас» був таки закінчений Рафаелем.

Мікеланджело да Караваджо    (1573-1610)
   Видатний італійський живописець, Основоположник реалістичного напрямки в європейській живопису 17 ст .. Мікеланджело Мерізі, прозваний Караваджо, народився в 1573 році в містечку Караваджо в Ломбардії. Він відомий як один з найбільш плідних художників свого часу, який творив у манері реалізму і підняв на нові висоти мистецтво використання гри світла й тіні у своїх полотнах Навчається живопису він почав у міланського художника Сімоне Петерцано. У Мілані він сприйняв реалістичні традиції північноіталійського мистецтва. Син керуючого і архітектора міланського маркіза Караваджо Фермо Мерізі, він осиротів у 11 років і був узятий в підмайстри художником Сімоно Петердзано.
   Караваджо належить до числа тих художників, творчість яких зробило великий вплив на подальший розвиток мистецтва. Він був родоначальником реалістичного напряму в живопису XVII століття, отримав назву "Караваджізма" довгий час мистецтво великого реаліста залишалося майже забутим.
   Академічна критика XVII століття доклала всіх зусиль до того, щоб, звеличуючи майстрів академічної школи, всіляко опорочити Караваджо і його послідовників. Про художника склалося уявлення, як про грубе натураліст, який порушує всі закони мистецтва, відкидає класичну спадщину, шукає натхнення лише в найнижчій дійсності. Тільки останнім десятиріччя було виявлено істинне значення Караваджо в історії мистецтва, була встановлена ​​спадкоємний зв'язок його творчості з реалістичними традиціями Північній Італії. Все більше визначається коло його послідовників, завдяки яким караваджизм широко поширився як в Італії, так і в інших європейських країнах: Іспанії, Франції, Голландії, Фландрії
   Доля Мікеланджело склалася трагічно. Обдарований майстер, він вів дивну, невлаштовану життя, був дуже неврівноваженою людиною, нерідко бився на дуелі. Одна з дуелей закінчилася смертю противника. Чотири останніх роки Караваджо провів у поневіряннях, ховаючись через звинувачення у вбивстві, і помер в повній убогості. Його картини викликали до себе складне ставлення сучасників: захоплення поєднувалися з люті мі нападками. Караваджо - уродженець Ломбардії, провінції на півночі Італії. Наприкінці XVI в. тут розвивалися традиції яскравою і емоційно виразною венеціанської живопису, а також маньєризму з його прагненням до творчої свободі. Все це, безсумнівно, вплинуло на формування майстри. Близько 1590 Караваджо приїхав до Риму, де пробув до 1606 р. У майстерні модного тоді художника Чезаре д'Арпіно він виконував натюрморти на його монументальних полотнах.
  На картині молодого майстра В«Вакх з чашею в руках В»(близько 1593 р.) античний персонаж, улюблений жваво писарів Відродження, постає в незвичному вигляді. Художник робить його нарочито неприємним, ретельно прописує відразливі деталі, наприклад густий шар бруду під нігтями. У творах Караваджо Вакх уособлює слабкого і грішної людини.
   Після відходу з майстерні д'Арпіно коло тем Караваджо значно розширився. Все більший інтерес викликали в нього біблійні сюжети. Художник трактував їх дуже незвично, зухвало йшов наперекір сформованим уявленням. Наприклад, Юдифь, молода юдейка, яка обезглавила ассірійського полководця Олоферна і таким чином врятувала своє місто від поневолення, в епоху Відродження завжди зображувалася як героїня, яка здійснила подвиг. На картині В«Юдиф і ОлофернВ» (1599 р.) Караваджо вперше зосередив увагу на самому вбивстві і показав сувору і страшну сторону події.
  У композиціях на євангельські сюжети - В«Запевнення ХомиВ» (друга половина 90х рр.. XVI в.) І В«Вечеря в ЕммаусВ» (1599 р.) - Зустрічі апостолів з воскреслим Христом представ лени як невигадливі побутові сцени. Але система живописних прийомів надає їм зовсім інший зміст. Різкий потік світла вихоплює персонажів з темного простору. Джерело світла в композиціях не показаний: очевидно, художник мав на увазі не реальне освітлення, а Божественне світло, що осяває учнів і підкреслює їх здивування, беззахисність і глибоку внутрішню розгубленість перед таємницею спілкування з Богом.
   У героїв Караваджо часто грубуватий зовнішній вигляд, деколи вони неприємні і навіть потворні. Але натуралізм живописного мови - це лише спосіб передати духовну слабкість людини перед лицем Бога. Художник немов сперечався з майстрами епохи Відродження, що прагнули через спілкування з Богом показати силу і красу людського духу.
   На рубежі XVI-XVII ст. Караваджо створив два цикли картин на сюжети з життя апостолів.
    Три картини, присвячені апостолу Матвію, були написані для капели Контареллі в церкві Сан Луіджідеі Франчезе в Римі в 1597-1600 рр.. (Одна з них загинула у 1945 р.). Найбільш цікава композиція В«Покликання апостола МатвіяВ» (1599-1600 рр..). Основою сюжету став фрагмент Євангелія від Матвія: В«... Ісус побачив чоловіка, що сидів на мит, по імені Матвій, і каже йому: Іди за Мною В». Зліва в потоці світла показана група людей, зайнятих підрахунком грошей, серед яких Матвій. Праворуч у тіні з'являється у супроводі апостола Петра Христос, жестом повелевающий Матфею йти за Ним. Особа Матвія звернено до Христа, він вказує рукою на себе, немов запитуючи, чи справді до нього ставиться заклик Спасителя.
   Тему покликання людини на служіння Богу Караваджо продовжив і в циклі творів для капели Черазі в церкві Санта Марія дель Пополо в Римі (1600-1601 рр..). Картина В«Звернення СавлаВ» оповідає про те, як Савл, майбутній апостол Павло, а тоді лютий переслідувач християн, на шляху в Дамаск вперше чує голос Христа: В«Савле, Савле! чому ти Мене переслідуєш? В». Подія, що змінило все життя Савла, показано художником з трагічною виразністю. Світло, що випромінюється Христом, засліплює його, приводить в жах і змушує в безсиллі впасти під ноги коня. Масивний кінський круп займає верхню частину картини і неволя але відволікає глядача від фігури Савла, від цього ще гостріше відчувається його безпорадність. На картині В«Розп'яття апостола ПетраВ» вели кий проповідник вчення Христа, що розділив Його долю, постає старим, безсилим людиною з грубуватим селянським обличчям, в якому немає нічого, крім страху і болю.
  Незважаючи на суперечки, а часом і скандали навколо імені Караваджо, він постійно отримував замовлення на картини для храмів «Успіння Богоматері» (1605-1606 рр..) Для вівтаря церкви Сантамарія делла Скала художник дав своє тлумачення відомого сюжету. Згідно з церковною традицією, зображення успіння (смерті) Богоматері повинно нести в собі радість - адже, закінчивши Свою земне  життя, Діва Марія з'єдналася з Христом на небесах. Караваджо представив цю подію як трагедію: апостоли, що оточують ложі Марії, занурені в скорботу, а Її вигляд змушує думати не про блаженного вознесіння на небеса, а про страдницьке життя і важкої, болісної смерті.
     Надзвичайно важливою була для Караваджо тема Страстей Христових (страждань Христа перед розп'яттям). Найбільш виразно вона розкрита в композиції «Бичування Христа» (1608 р.) для собору СанДжованні в місті Валлетті (на острові Мальта в Середземному морі). Зовнішність Христа майже позбавлений слідів фізичних страждань. Здається, Його постать буквально випромінює яскраве, опроміняє весь простір сяйво, яке притягує, заворожує глядача. Художник зобразив Христа в момент найтяжчих страждань сильним і пре червоним не тільки духовно, але й фізично.
  Мікеланджело да Караваджо став основоположником найцікавішого напрямки в стилі бароко і справив великий вплив практично на всіх видатних європейських живописців. Пізніше в історії мистецтва навіть з'явився термін «караваджизм», який застосовується до майстрам, які користуються його стилістикою.
    Майстри італійського бароко вперше побачили світ дуже складним, наповненим таємницею. Вони не побоялися показати, наскільки слабка людина, як суперечлива і складна його натура, які труднощі і страждання очікують його на шляху до вищих духовних цінностей.
   Картина писалася для римського храму Сантамарія делла Валічелла. У ній особливо яскраво видно основні прийоми живопису Караваджо. Дійові особи знаходяться на передньому плані, та їх фігури утворюють якусь композиційну піраміду. Гробниця, в яку укладають тіло Христа, поставлена ​​так, що її кут немов прориває полотно і виходить в реальне простір храму (виникає відчуття, що персонажі картини передають тіло Христа тому, хто в даний момент стоїть перед нею). Скорботну виразність дії підкреслює контраст темного простору і яскравого потоку світла, вихоплювали підкинута руки Марії Магдалини і сповнені страждання особи Богоматері і Йосипа. Від інших творів Караваджо цю роботу відрізняє явний раціоналізм: художник ретельно продумав кожну деталь, точно розрахувавши необхідний ступінь напруженості дії.