Методична розробка із зарубіжної літератури. Антон Павлович Чехов – незрівнянний художник життя

Литвиненко Ольга Василівна

Великоканівецький навчально-виховний комплекс

 «Дошкільний навчальний заклад.

 Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Антон Павлович Чехов – незрівнянний

художник життя

«Унікальний та незрівнянний художник життя» таким бачив  Антона Павло-вича Чехова Лев Толстой. Таким бачимо його ми, поціновувачі багатогранної творчості лікаря за професією та мудрого психолога за покликанням. Його сарказм до ницих  проявів у суспільстві та любов до читача, сприяли творенню особливої літератури. Літератури лаконічної, доброї, повчальної.

«В человеке должно быть все прекрасно:

 и лицо, и одежда, и душа, и мысли».

А.П.Чехов

Починаючи з 1880 і до 1904 року, невгамовний борець за чистоту людських відносин, Антон Павлович Чехов створював особливу літературу, де панує лаконічне викладення сюжету, що оповитий гумором та сарказмом, добром та мудрістю.

Вже в ранні роки творчості, співпрацюючи з гумористичними журналами, він зумів стати оригінальним художником, що писав короткі гумористичні історії підписуючись «Антоша Чехонте». За талант Антона Чехова Лев Толстой назвав " унікальним та незрівнянним художником життя".

Дотепність, свіжий погляд, молодість, людяність – усе «справжнє», притаманне перу А.Чехова сміливо перемагало вульгарність, поганий смак і знущання над неписьменністю простого народу - усе те, що було властиво розважальному гумору того часу. У коротких гумористичних і сатиричних сценках він виставляв напоказ тупоумство, підлабузництво чиновників, невігластво тих, хто виставляє себе «грамотеем». Кількома штрихами, без докладних описів Чехов створював «героїв» свого часу, і перед читачами на весь зріст вставали їх колоритні постаті: заляканий життям Червяков («Смерть чиновника», 1883) і впевнений у своїй владі унтер Пришибєєв («Унтер Пришибєєв», 1885 ), дрібний чиновник-підлабузник з оповідання «Товстий і тонкий» (1883) і поліцейський наглядач Очумєлов («Хамелеон», 1884). В  оповіданні «Хамелеон» А.П.Чехов яскраво показав своє відношення до підлабузництва як до явища неприпустимого, ганебного не лише для нього самого, а й для значної частини тогочасної культурної еліти. Ось, що каже про це Г.А.Бялий «Язва хамелеонства разъедает не отдельных людей и даже не отдельные сословия, а все общество» [2, с. 14]   Найвиразнішим художнім засобом в цих сценках була мова героїв.

 Багато з цих оповідань увійшли до репертуару естрадного читання, і публіка зустрічає їх незмінно веселим сміхом («Минь», «Канитель», «Твір мистецтва»).

 Як творець гумористичного оповідання Чехов досяг високої майстерності. Цей жанр залучив до Чехова увагу європейських читачів ще в 1880-і роки. З роками розповіді Чехова стають серйознішими. У них більше місця відводиться авторським описам, і мова героїв вже не займає такого великого місця. У другій половині 1880-х років з'являються такі прекрасні твори, як «Агафія», «На шляху», «Щастя», «Сопілка».

 Сам Чехов найбільше цінував себе як творця короткого оповідання і пишався, що завдяки йому цей жанр був визнаний гідним «великої» літератури і «товстих» журналів. Однак Антон Павлович не задовольнився цією своєю перемогою і багато сил витратив на те, щоб вийти з порівняно вузьких рамок розповіді і оволодіти більш великими літературними формами. Правда, роману у власному розумінні цього слова Чехов так і не написав. Зате повість в його творчості утвердилася міцно, починаючи з 1888 року, коли з'явився «Степ». «Степ» викликав у сучасників захоплення художнім талантом Чехова. «У Росії з'явився новий першокласний письменник!» - Схвильовано говорив Гаршин, прочитавши «Степ». З цього часу почався переможний хід чехівської повісті. Чи не кожен рік з'являється велика повість Чехова: в 1889 - «Нудна історія», в 1891 - «Дуель», в 1892 - «Палата № 6», в 1893 - «Розповідь невідомої людини», в 1894 - «Чорний чернець» , в 1895 - «Три року», в 1896 - «Моє життя», в 1897 - «Мужики», в 1900 - «В яру». Повість давала художнику простір: можна було докладніше, ніж в коротких оповіданнях, зупинятися на переживаннях героїв, описувати природу і окремі епізоди. У 1890 - 1900 роках з'явилися і шедеври чехівського оповідання: «Учитель словесності», «Скрипка Ротшильда», «Будинок з мезоніном», «Дама з собачкою», «Наречена» та інші. В  них пречудово поєдналися подробиця окремих описів з лаконічністю зображення подій. Як і в повістях, у своїх зрілих оповіданнях Чехов був особливо уважний до душевних переживань героїв, до їх роздумів про життя. 

За що б Чехов не брався - за оповідання, повість, драму, - він завжди знаходив такі виразні засоби, які давали жанру нове життя. І що б він не писав, в центрі його уваги завжди було ставлення людини до життя.

«А.П.Чехов дуже добре розумів трагізм дрібниць життя і тому вміє так правдиво і глибоко показати людям ганебну і тужливу картину їхнього буття. Його ворогом була потворність, він усе життя боровся з нею, висміював її і нищив непримиренним гострим пером.» (М. Горький) [1, с.399]

Я вже згадувала про виховний вплив оповідань Чехова. Але спеціальних творів для дітей Антон Павлович не писав. Виходячи з цього, виникає питання: чому діти так розуміють "дорослі" твори над якими працював Чехов. Може тому, що він знав, глибоку мудрість життя, і відверто говорив про неї. Чехов наголошував на своїй непричетності до дитячої літератури, але таки назвав «Каштанку» і «Белолобая» «казками з собачого життя». Таке визначення жанру цих оповідань є багатозначним: тут і визнання казкового жанру як специфічного для читацьких інтересів дітей, тут і ключ до вирішення авторського задуму; за своїм характером ці твори нагадують казки; крім того, в них присутній елемент «таємничості», характерний для багатьох казок. У художньому прийомі антропоморфізації Каштанки та інших тварин позначилася у Чехова фольклорна, казкова традиція.

«Каштанка» (1887) вражає художньою майстерністю Чехова. Майстерно насамперед побудований сюжет - динамічний, захоплюючий, дохідливий. Вдалі живі, інтригуючі заголовки оповідання - «Таємничий незнайомець», «Неспокійна ніч», «Чудеса в решеті» та ін. Дивує портретна майстерність, уміння небагатьма художньо-виразними штрихами намалювати зовнішній і внутрішній вигляд людини і тварини. Такий конкретний, лаконічний портрет особливо цінний у творах, і Чехов прекрасно розумів цю «специфіку» сюжету, призначеного для легкого сприйняття. Характерна для Чехова одна особливість композиції образу: він не відразу повністю знайомить читача з героєм, а поступово, методом «розкиданої» по всьому твору характеристики, накопичуючи в поданні читача одну рису за одною і пов'язуючи ці риси з певними подіями, в яких вони виявляються. 

Незважаючи на те, що деякі твори Чехова розміщуються на кілька сторінок вони відображають ціле життя. Це зайвий раз говорить про великий талант автора. Улюблений вираз Антона Павловича: "Стислість - сестра таланту".

Цей рідкісний для багатьох письменників талант Чехов виявляє у яскравості сюжету, багатому змісті з великою кількістю художніх деталей та засобів художньої виразності. Письменник був дуже вимогливим до слова і до себе, тому його оповідання лаконічні, в них відсутня відкрита авторська позиція, а значить читач не відволікається, а слідкує за інтенсивним розвитком подій. [4, с. 131.]

Зрозуміти задум автора допомагає назва твору, вибір проблеми, особливості композиції, підтекст. Читаючи оповідання А.Чехова, цікаво спостерігати за поведінкою персонажів, зміною внутрішнього стану, мімікою, жестами і мовою.

Крім двох «казок з собачого життя», окремі його розповіді про дітей також можуть служити цікавим матеріалом для дитячого читання. Так, для дітей середнього шкільного віку цілком доступні такі розповіді, як «Хлопчики», «Ванька», «Спати хочеться». Юні читачі зможуть зрозуміти і співчутливо переживати життєві долі маленьких героїв цих оповідань, їх печалі й радості. Розповідь Чехова «Ванька» став класичним зразком реалістичного мистецтва в зображенні «маленьких каторжників». На противагу традиційному в буржуазній літературі «святочному оповіданню» з його сентиментально-ідилічним зображенням життя дітей, Чехов-демократ створює твір, зі сторінок якого дивиться сувора життєва правда. «Ванька» побудований Чеховим на хвилюючому контрасті: болісно важке життя Ваньки у шевця Аляхіна і світлі мрії, «солодкі надії», пов'язані зі спогадами хлопчика про маленькі радощі його сільського життя. Оповідання «Ванька», як і інші оповідання Чехова про трагічну долю знедолених дітей, дуже характерне для майстерності письменника. Велику, ємність вкладено в стислу, лаконічну форму маленького оповідання. Оповідання про важку долю дітей-сиріт та наймитів в царській Росії не розбавляється ніякими авторськими коментарями, міркуваннями. Чехов користується тільки мовою художніх образів, і ця мова справжнього мистецтва робить найсильніший вплив на юних і дорослих читачів. Чехов умів свої глибокі симпатії до маленьких героїв виразити в строго об'єктивній художній манері, і цей авторський ліризм передається читачам, «заражає» їх.  [3, с.48]

 М. Горький про Чехова писав: «Никто не понимал так ясно и тонко, как Антон Чехов, трагизм мелочной жизни, никто до него не умел так беспощадно правдиво нарисовать людям позорную и тоскливую картину их жизни в тусклом хаосе мещанской обыденности».

 Особливість оповідань Чехова так охарактеризував Л.М.Толстой: «Чехова как художника нельзя даже сравнить с прежними русскими писателями – с Тургеневым, Достоевским или со мной. У Чехова своя собственная форма… Смотришь – человек будто без всякого разбора мажет красками, какие попадаются ему под руку и никакого как будто отношения эти мазки между собою не имеют, но отойдешь, посмотришь – и в общем получается удивительное впечатление: перед вами яркая неотразимая картина».[5, с.123.]

Список використаної літератури:

1. Максим Горький. А.П.Чехов//Чехов в воспоминаниях современников. – М., 1952.
2. Бялый Г.А. Чехов и русский реализм. Очерки. – Л., 1981.
3. Дробот В.Н. Изучение биографии писателя в школе.  – К.; Рад.школа, 1988.
4. Ковбасенко Л.В. Зарубіжна література. Книга для вчителя. – К. «Грамота» 2006
5. Чайка С.С. Зарубіжна література. – Х. «Торсінг» 2003.