Раїса Обшарська

Подарунки для доні

В народі кажуть, що ранок є кращою порою доби, весна – року, а дитинство – життя. Країна дитинства зігріта теплими батьковими долонями, осяяна сонцем материнського обличчя – це найкраща країна у світі. В ній панують Добро, Краса і Любов. Там живуть наші діти, а вони теплі промінчики нашого майбуття, барвисті пелюстки нашої надії, вірні продовжувачі нашого славного українського роду. Діти, це маленькі люди для яких усе починається в цій дивній чарівній країні, що має назву – Дитинство.

 

Все починається з дитинства; І перший крок, і перше слово, І тиха ласка материнська, І ніжна пісня колискова.   В дитинстві все – і сміх, і сльози. Такі надривні, світлі, щирі. Попереду життєві грози, А поки що все в сонці й мирі.   Дитинство топиться у травах, Купається в дощі грибному. Та у його безпечні лави Не повернутися нікому.

І таїни не розгадати, Хоча вона проста до щему – Дитя маленьке, мама, тато І зорі стиглі, полудневі.   І м’ятний чай, що пахне терпко, Й ромашки білі край дороги. Стежки дитинства теплі-теплі Бо їх сходили наші ноги.   Дитинства світ, то рай далекий, То справжнє диво в наших долях. Хай нам несуть його лелеки У снах солодких, кольорових.

Народилася дитина… З’явилася на небосхилі України ще одна світла зірочка. Стукає маленьке серденько: стук-стук, стук-стук. Чуєте? Це голос вічності. У вас хто – хлопчик? А в мене – донечка. Спи, маленька, заколишу І ніколи не залишу.  Швидше вічки закривай  Люляй, люляй, засинай.

Стелиться мамина колискова попід вікнами, по квітнику, сягає саду. І місяць заслухався її лагодою.  Кохане дитятко, маля-немовлятко, Моє серденяточко, спи засинай.

Заснуло у лісі мале ведмежатко,

Закрий свої віченьки, відпочивай.

Це тобі, моя донечко, мій найперший дарунок – колискова пісня. 

Колискова для доні Нічка за віконечком, Доні треба спати. Вже заснуло сонечко, Мурчик волохатий. Вже заснуло сонечко І дрімає гай. Люлі-люлі , донечко, Засинай.

Срібний місяць казкою Люляє хмаринку

І шепоче ласкою, - Спи, засни, дитинко.

Зорі у віконечку – 

Золоті дівчатка

Заколишуть донечку, І біленьку хатку.

Сон блукає, пропадає і вже ніченька минає. Сходить сонечко і заходить, пливе ріка життя, хлюпочеться, біжить невпинно. А моя люба дитинка вже й перше слово сказала і перший зубчик у неї появився, і перший несміливий крок зробила. Радіє, сміється, а в очах запитання: хто я? Ти -дитина, моя люба, а це найдорожче, що є у батьків.

В золотого сонечка є сини і донечки, Це веселі промінці, невгамовні пустунці.

А у кожної матусі – милі дитинчата,

Гусенятка в мами-гуски, в курочки – курчата. У корівки є телятко, в кішки – кошенятко, У козульки козенятко, в мишки – мишенята. У зайчихи – зайченятка, в слимачихи – слимачки, У левиці – левенятка, а у мами – діточки.

Донечко, моя люба. Ти така ще маленька, така тендітна та ніжна, тобі ще стільки усього потрібно дізнатися, навчитися, зрозуміти. Ось поглянь – книжечка. Це мій другий дарунок для тебе. Її мудрість – це пір’їнки золотої жар-птиці, не розгуби їх.

 

 

 

*** Відкрий, дитинко, книжку, Потрапиш в дивний світ. Дізнаєшся про мишку, Яку проґавив кіт, Про коника малого, Про те, що жабка їсть,

Ніхто тобі такого В житті не розповість. Про море і про лева, Про поле і зерно, Про те, як королева, Знімалася в кіно.

 

А тепер, нумо на прогулянко, моя дівчинко! Вже сонечко нас кличе до себе в гості. На дворі літечко – чудова, благодатна пора. 

 

*** Літо веселкове з дощиком рясним Звеселило землю солов’їну. Промінець танцює і малята з ним, Славлять літа радісну країну.

Лагідна засмага пензлем чарівним Носики малі позолотила. Літечком ласкавим, літом осяйним Наберуться дітки і здоров’я, й сили.

 

 

                     ***

Ходить літо, всміхається цвітом, Щирі промені в жменях несе. Гладить літо голівоньки дітям І теплом обіймає усе.

                ***

Пахуча суничка дозріла в травичці Чекає смачненька малої Оленки.

У дівчинки щічки , такі як сунички.

 

   Ми любимо літо​ Ми любимо літо

За сонце, за квіти,

Пахучу суничку І теплу водичку. За щебет синички, Зелену травичку. Ми - сонячні діти, Ми любимо літо.

 

Маленькі ніжки бігають по зеленій травичці, личко до сонечка повертає моя донечка, моя кровиночка. Ти дитинко – дитя землі, нашої зеленої прекрасної планети. Люби її.  А я задумалася: як любити свою дитину?       

      

***  -   Як любити дитину?  Запитаю в калини. І вона відповість білим цвітом -  -   Так, як сонце діброву, Як сердечну розмову, Так, як дощик траву теплим літом.   Як дитину любити? В світі жити навчити,

Щоби щастя і долю пізнала, Щоб здорова зростала, Щоби горя не знала, Щоби роду продовженням стала.   Запитаю у серця Ніжно-ніжно озветься,  - А хіба ти не чуєш, не знаєш, Що найбільше у світі, Понад сонце і квіти, Ти дитя своє любе кохаєш!

Мамо, матусю, поглянь яка чудова квітка. Така висока, барвиста, весела. Хто її посадив? Це доню – мальва. Вона символ нашої рідної землі – України. А сіяла мальви – доля. Доля? А хто це, мамо? Підростеш, тоді зрозумієш. А зараз давай сплетемо віночок для тебе, адже ти – україночка.    

      

*** Я народилась на Вкраїні,   Люблю поля й садочки ці, Де дозрівають сливи сині І колосяться пшениці.

Я народилась на Вкраїні, Кує зозуля у гаю, Дзюрчить струмочок у долині  Про землю батьківську мою.

 

 

                        ***

Звеселило сонечко села і міста у нашім краю, Я співаю пісню веселу про кохану землю мою.

Прилетів метелик до квітки, закружляв зі мною в танку, Не знайти у цілому світі і красу, і мрію таку.

Я до сонця підніму свої руки 0 защебечуть пташки у гаю, Я люблю поля ці і луки, найріднішу землю свою.

 

 

Рідний край Усміхнись до клена Гілку не зламай, Бо вона зелена, Як зелений гай.

Просто для забави Квітів не зривай, Бо ліси і трави – То наш рідний край.

 

Знаєш, моя квіточко, мине любе літечко, настане жовта осінь, а потім холодна сніжна зима, але ніколи не згасне моя любов до тебе. І т шануй свою родину, рідних і близьких людей, бо ж людина без родини, як пташка без гнізда. Запам’ятай цей урок. 

        

*** Добре тому в світі жити, Хто шанує батька й неньку, Хто навчився всіх любити, Хоч ще навіть і маленький.   Хто усім допомагає, Розвиває своє вміння. Той опіку в Бога має, І його благословіння.

*** Дякуйте, діти, батькам за тепло, Адже вони такі сонячні люди. Як би вам важко в житті не було, З вами їх ласка й турбота повсюди.   Вас заколишуть на своїм крилі, Казку розкажуть і в смутку розрадять. Ваші дитячі голівки малі, Ніжні їх руки, мов промені гладять.

А зараз, моя красунечко Я покажу третій подарунок для тебе. Він такий таємничий. Пахне сивою давниною. Він – оберіг нашого древнього роду. Це скарби бабусиної скрині. 

 

***                                                 Заховались в бабусиній скрині на дні

Різні речі забуті, цікаві мені. Хоч старенькі, але їм немає ціни. Найрідніші для нашого роду вони.   Тут лежить полотна домотканий сувій І цвіте вишиттям українським наш стрій.

І барвистий віночок, і два рушники, Гребінець і намиста червоні разки.   Я усе розумію, хоча ще й мала – Це святі обереги від лиха і зла. У бабусиній скрині скарби немалі, Найдорожчі, найкращі на цілій землі.

Надивилася моя дитинка, наслухалася, задумалася… Гай-гай, сірі гуси. Летіть з нашого подвір’я, не лякайте донечки. А ми повеселімося, пожартуймо трішки. Послухай, моя зіронько, веселі історії.

 

Як ворони пили кисіль Чорна ворона зібрала родину, Всіх посадила в саду на ряднину: „Діти хороші, вороненята, Для киселю підставляйте горнята!”	Як налетіли усі на каструлю, То заробив наймолодшенький ґулю, Пхалися, дерлися: „Дайте мені!” І опинився кисіль на рядні.
Павучок Павучок-трудівничок Виткав павутину Павучисі фартушок В неї іменини.   Тай накинув на будяк  Біля огорожі,	Павучиха так і сяк, А дістать не може.   Поки лізла на вершок, Поколола ніжки, Від колючок фартушок Став дірявим трішки.

 

 

На планеті Навпаки

В пташку небо полетіло,

В рибі плавала ріка,

Ковбаса собаку з’їла, Коник сів на козака.

 

Одяг прав машину пральну,

Дітьми гралися ляльки, Все оце було реально На планеті Навпаки​.

 

Рукавиця​

У розсіяного Гриця Загубилась рукавиця.

Гриць шукав її повсюди; На подвір’ї, біля буди,

В квітнику, де цвіт барвистий, У саду, де жовте листя. А синенька рукавиця, 

Хитра-хитра, як лисиця,

Нишком з хлопчика сміялась, Бо в кишені заховалась. 

 

А тепер моя рідненька, я розчешу твоє волоссячко і заплету в кіски і будеш ти у мене справжньою красунею.

*** Любу свою внученьку закосичу І дівчат, і хлопців я покличу. Стала помічницею моя Катя, Треба її кісоньку заплітати. В неї коси русії і шовкові, Виплекані з ніжністю і любов’ю.	До гостей Катрусенька засміялася, Гребінцем новесеньким причесалася. Маками заквітчана і калиною Разом веселилася із родиною. А коса стелилася по колінка, То краса маленької українки.
Коси Як чесала мама мені коси – На зелені трави впали роси. Як співала пісню старовинну, По голівці гладила дитину.   У любистку-зіллі коси мила, У промінні теплому сушила.	Колоском волосся заплітала, Щоби я здоровою зростала.   Ой рости, косо моя, по п’яти, „Бо коса – то гордість” – каже мати. Я свою красу плекати буду, Мамину науку не забуду.

 

 

Росте моя люба донечка, моє золоте сонечко, моя найсвітліша надія,

моя найсолодше кохання. Щодня я засіваю її тремтливу, ніжну душу зернами істини, добра, милосердя і любові. Молюся щиро, щоби зростала здоровою і щасливою. А як же інакше, я ж – мати!

               ***

У дітях все моє життя,

Все сокровенне і прекрасне.

Моє мрійливе майбуття.

Вогонь, що у віках не згасне.

 

У дітях – вся моя любов,

Мого кохання цвіт калинний, І сходжені стежки дібров І зілля, зібране долині.

 

У дітях вся моя снага,

Краса, яку літам не стерти,  Моя надія дорога, У дітях – цвіт мого безсмертя.