"Хустка та віночок- берегині вроди." Виховна година

Тема.

«Хустка та віночок -

                                                             Берегині вроди,

                                                             Чарівні традиції

Нашого народу».

Мета: ознайомити учнів з історією українського віночка та хустки, звичаями та обрядами, пов'язаними з цими оберегами, із квітами українського віночка та їх лікувальними влас­тивостями; збагачувати знання про квіти як обереги людського життя, їх народні назви, вшану­вання; виховувати любов до рід­ного краю, бережне ставлення до рослин, пошану до народних тра­дицій.
 

Обладнання. Святково прибрана кімната, українські віночки, різнокольорові стрічки, квіти з паперу та тканини, різноманітні хустки, скатертина, рушники, кімната прибрана , як у світлиці, відеоролики про  українські традиції, презентації « Я сплету із барвінку віночок», « Хустка - берегиня вроди», записи пісень.

        ХІД УРОКУ

Учитель.

Які в народу звичаї крилаті,
Який багатий наш духовний світ!
Традиції живуть у кожній хаті
І їх вивчають діти з юних літ.
Щоб українцями по світу крокувати,
Й на цій землі прожити недарма.
І щоб ніхто не зміг нам дорікати,
Що в нас коріння власного нема.
Традиції ніколи не вмирали,
Їх українці свято берегли.
А в світлий час їх з пам’яті дістали
І, наче стяг, в майбутнє понесли.

На прадавній українській землі жили наші діди, прадіди, тут — коріння українського народу, яке сягає в сиву далечінь віків. Ми українці, а значить, маємо знати свою історію, розвивати культуру, традиції, любити свій народ.

А любити свій народ — це значить любити мамину пісню, що вчила добра і ласки, пам’ятати батьківську хату, бабусину скриню, з трепетом брати у руки речі, які в ній є, і берегти, як реліквію.

Сьогодні ми з вами будемо говорити про найцінніші скарби нашого народу, про традиції наших предків, про красу жіночу, та про невід΄ємні атрибути жіночого одягу - про хустку та віночок.

Тож  запрошую вас до  нашої світлиці.

 

 

 

( відеоролик про українські традиції)

УЧЕНЬ

Пізнання світу починається з добра. Природа, зокрема рослинний світ, були тим добрим творцем для людини, якого вона шанувала і обожнювала в усі часи. Український вінок нази­вали "знахарем" душі.

   У народі кажуть: "Тримай хатиночку, як у віночку","Хто вміє віночок вити, той уміє життя любити".

   Як символ прихильності богів, вінки прикрашали голови володарів і, зроблені з дорогоцінних металів, вони перетворювалися на корони.

    А що важить віночок у житті українського народу? Виявляється, надзвичайно багато. Це і елемент одягу, і оздоба, і символ. Символ нескінченності життя. Жодного звичаю, жодного обряду в нашого поетичного народу без віночка немає.   Український віночок. Оспіваний у піснях, оповитий легендами та переказами, опоетизований майстрами пензля й слова, він був і є одвічним символом добра і надії.

 

Учитель

Одягну віночок, косу заплету,

Хустину бабусі  на плечі візьму,

Про наші традиції славні ,легенди,

Сьогодні розкажемо вам коротенько.

Бо знати повинні про наш рідний  край,

Дорослі і діти, тож і ти - пам΄ятай!

За вікном уже пізня осінь, майже зима, але ми  зараз перенесемося у чарівне літо, заквітчане польовими квітами, білими ромашками, синіми волошками у житі, червоними маками, голубими незабудками...

Нехай наше свято нагадає кожному з нас чарівну пору цвітіння українських полів, прохолодний ставок, над яким схилилися старезні верби, красуються біля самої водички кущики калини, а над шляхом височіють темно зелені тополі, на яких змостили гнізда лелеки, улюблені птахи нашого народу.

Бо хто ж, як не вони, білі лелеки, приносять навесні у родини немовлят! І збільшується українська сім’я, і народжується більше колискових пісень, і до людей приходить щастя...

Підросте в сім’ї дівчатко і побіжить на квітучий луг, щоб з чарівних квіточок — маків та ромашок, ромен-зілля та волошок — сплести собі дивовижний віночок. Адже стільки дивини і чарів у тих віночках, стільки неповторної краси і радості!

Тому сьогодні ми і звернемось до традиції всіх україночок — плести віночки. Бо всім нашим дівчаткам уже змалку притаманне відчуття краси. Український віночок. Сьогодні ми про нього дізнаємося більше.

Хай кожна дівчинка в Україні знає, що вінок — це давня українська традиція, яка прийшла з глибини віків. Віночок завжди був окрасою голівок дівчат, і кожна виплітала його так майстерно, щоб він був їй до лиця і підкреслював вроду.

Віночки. А скільки є їх різних за значенням і виготовленням... Віночок — це чарівний оберіг для молодих дівчат, який підкреслював їхню вроду і юність; це весільний віночок на голові молодої, який означає її незайманість і чистоту; це лавровий вінок, яким нагороджували переможців, це... Та хіба всі їх перерахуєш зараз?

Вінок був найулюбленішою прикрасою кожної української дівчини. З ранньої весни до пізньої осені квітчали дівчата свої голови цим дивним створінням природи і рук людських. Цей своєрідний витвір мистецтва був начебто книгою душі дівчини. І кожен міг дізнатися по ньому, що коїться на серці у неї. Мовою символів, якими були квіти вінка, виражали свої почуття, стан душі, події, що відбувалися в житті, надію, свої прагнення. Віночок - не лише "знавець душі". Він ще "знахар душі", бо в ньому є чаклунська сила, що знімає біль і волосся береже.

( презентація « Я сплету із барвінку віночок і бабусину хустку вдягну)

Учитель

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася з сонцем, котре сходить. Купальські та обжинкові вінки також були символами сонця, що пов'язано з ідеєю плодючості і добра. На свято Купайла дівчата кидали вінки у річку, шоб дізнатися про свою долю, свого судженого. Вінки із стрічками протягом століть використовувалися під час весілля. У народі вінки вважали надійним оберегом від усякої нечисті. До віночка впліталось багато різних квітів. Переважна більшість із них широко використовувалась в народі як лікарські. Жила у народі наука плетіння вінка. Важливо було знати, як і коли плести, як зберегти квіти у вінку, яке зілля з яким має сусідити і т.п. Збирали квіти у певні дні й у певну годину в залежності від призначення вінка, при росі чи без неї. Категорично заборонялося вплітати до вінка листя і квіти "нечистого" зілля, як-от листя папороті, цвіт вовчих ягід, дурман, гірчицю, осот, осоку та ін. Ми запрошуємо вас ознайомитись з цією чарівною наукою – плетінням вінка, де кожна рослина, кожна квітка – оберіг.

 

 

Учень

Заплету віночок, заплету шовковий, 
На щастя, на долю, на чорні брови. 
Та й пущу віночок на биструю воду, 
На щастя, на долю, на милого вроду.

Учитель

Віночок мав бути із живих квітів, тому що вони мають цілющі властивості, оберігають лю­дину від різних хвороб, від лиха, від злого ока. Усього у вінку українсько­му 20 квітів. Переважна більшість кві­тів, які впліталися до віночка, має лі­кувальні властивості. Це, зокрема, ружа и деревій, безсмертник і любис­ток, волошка й ромашка, незабудка і цвіт або ягоди калини, барвінок.
Учень

Вплітали у вінок мальву, півонію, ружу. У вінку ці кві­ти — символ віри, надії, любові. У на­роді кажуть, що Ружа була колись дуже красивою дівчиною. Вона, як і її сестри Мальва та Півонія, лікува­ла людей від серцевих хвороб. І прий­шов якось до них лікуватися Вітер. Постукав у двері та й питається, а чи тут дівчата-красуні живуть, що лю­дей лікують, здоров'я дають?
— Тут, — відповіла Ружа.

— То впустіть до хати.

— А ти хто будеш? 

— Той, хто гори верне, страху нага­няє, людей від сонця оберігає.

— А чи не завдаси ти нам шкоди?

— Ні!
Відчинила Ружа двері, і влетів у хату Вітер.

— На що скаржишся? — спитала Мальва.

— Не маю сил із Морозом змагатися.

— А чи зробив ти щось добре лю­дям?

— Ні!

— То за що тобі співчувати?

— За те, що я хворий.

— Але ми лише добрим людям допо­магаємо, — відповіли дівчата.
Тоді дмухнув Вітер на сестер і пере­творив на квіти. А люди навесні ви­садили їх у квітник: мальву — коло вікна, півонію — до води, ружу — до сонця.

 

Учень

   {показує квітку бар­вінку). 

Особливе місце у вінку нале­жить барвінку. 

У народі живе чудова легенда про походження барвінку. 

Ді­ялося це тоді, коли турки й татари на­падали на українську
землю. Увійшли якось вороги до одного села й вини­щили
там усіх людей. Лише один па­рубок і дівчина сховалися в лісі. 

Але і їх знайшли бусурмани: парубка люті вороги зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові й виріс барві­нок у лісі, а губами дівчини полила­ся чиста вода. У барвінку вічнозеле­не листя й голуба квітка. Він супрово­джує людину від колиски до могили. У відварі купали немовлят, плели ве­сільні віночки, висаджували на мо­гили померлих людей. Про шану­вання цієї рослини свідчить ї такий звичай — барвінок Ніколи не вики­дали у смітник, а тільки у воду, щоб він не загинув від спраги.

Учень

Колись віночок з живих квітів захищав дівчину від напасників. Народ вірив, що дівчина, маючи на голові віночок, володіє чарами, якими вона могла навіть покарати напасника. Ще віночок захищав дівчину від «лихого ока» і від нечистої сили. А щоб посилити захисну силу вінка, дівчата поміж квіт непомітно вплітали часник, полин, любисток — зілля, яке саме по собі має чарівну і захисну силу проти всякого «чортовиння».

 

 

( Українська пісня про віночок)

Учитель

Я знаю, що перед деякими літніми святами дівчата цілий тиждень не скидали віночка, щоб захистити себе від нечистого. Це на Зеленому тижні, в ніч на Івана Купала. Бо в цей час, за народними віруваннями, бродять тіні мерців, бігають мавки, з води на берег виходять русалки, ну, словом, усяка чортівня, щоб зашкодити дівчатам. Тому дівчата оберігають себе віночком.

Учитель

 Існує така «бувальщина» на Поділлі, що в ніч перед святом Івана Купала найбільшу силу має «тоя». Це такий вінок з травою тоя, що означає — борець. От одна дівчина в купальську ніч пішла по ягоди до лісу. Там вона зустріла парубка. Молодий, гарний — він став до неї залицятися. Жартував, сміявся, а потім попросив зняти віночка, віддати йому та стати його нареченою. Дівчина теж сміялася, жартувала і його слова прийняла за жарт, а тому скинула віночка і подала парубкові. Та як тільки це зробила, нею вмить заволоділа «нечиста сила», бо під виглядом парубка був сам дідько.

Учень

 Я ще одну легенду знаю про віночок з тирлича і тої. Ці трави мають чудодійну силу і оберігають від нечистої сили дівчину. От в одну дівчину закохався сам чорт і ходив до неї кожного вечора в образі парубка. Та вирішив, зрештою, забрати її до себе. А мати, готуючи дочку до від’їзду прикрасила її голівку віночком та вплела туди тирлич і тою. Коли чорт прийшов, то ніяк не міг підступитися до дівчини, бо тирлич і тоя не підпускали його близько. Тоді він став просити дівчину скинути з себе квіти. Дівчина, не розуміючи, що від неї хочуть, почала помаленько роздягатися, скидаючи з себе одна за одною всі речі, усе крім віночка. І так дотягла до тої пори, поки заспівали півні. Тоді чорт вилаявся і каже: «Якби не тирлич і не тоя, то дівчина була б моя». І враз щез, ніби й не було ніколи.

 

 

Учитель

 У народі кажуть, що той, хто вміє віночок вити, зможе й долю собі прихилити. Починали носити віночок дівчата з трьох років. Перший — для трирічної дівчинки — плела мама, вимочувала у росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися головного болю, ромашка серце заспокоювала, незабудки та барвінок зір розвивали. 

Учитель 

 У чотири рочки плели інший віночок. Усі кінчики пелюсток вже були розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні. Для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку; крім того, вплітали й волошку. 
Для семирічної дівчинки плели вінок з семи квіточок. І вперше квіт яблуні вплітали. У центрі було гроно калини — символ краси дівочої, далі — квітки незабудки, барвінку, любистку, чорнобривців чи нагідок, безсмертника. Одне з найпочесніших місць у вінку належить деревію Це біленькі дрібненькі квіточки здалеку нагадують велику квітку, її називають в народі деревцем. Коли квіти одцвітають, вітер розносить насіння. Та де б не проросла ця рослина вона завжди цвіте. Тому люди і вклали її до віночка, як символ нескореності.

Учитель.

 У народі існує легенда, що любисток і волошка колись були птахами і вчили людей любити одне одного, бути щирими і відвертими. А коли померли ці пташки, то проросли квітами, пахучими рослинками — любистком та волошкою. У них чудові лікувальні властивості: ними миють волосся, освіжають хату, купають маленьких дітей. Тому ці квіти у віночку є символом людської відданості, уміння бути корисними. 

 Ромашку у віночок не вплітали дуже довго, поки не дізнались, що вона не лише красива, а й сильна своїми лікувальними властивостями, дає людям здоров'я, доброту й ніжність. її вплітають у віночок поряд з кетягами калини, яблуні та вишні.
 

 

Учень

 Ніжна пелюстка маку несе в собі пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і сумом покладали на голову віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити рід. А взагалі мак у віночку з'явився дуже давно, у XVI — XVII ст. І він є не лише символом туги й печалі, а й дає сон і думку береже. 
 

Учень
Вірш «Мак»

Знайди часок, поїдь у поле,
Де мак зацвів, червоний мак.
Поглянь, як радісно довкола,
Цвіте червоно, гарно як!

Як у дитинстві ляж на спину
Поміж червоних маківок.
У небо глянь хоч на хвилину,
Де стільки простору й пташок.

Де стільки радості і співу,
І щастя стільки, і краси.
Запам’ятай цю мить щасливу
І у душі своїй неси.

І на квітки поглянь пильніше,
І напиши про них вірша.
Це ж наше рідне — найрідніше,
І українська в нім душа.

Яка чарівність в дивних квітах,
Тендітність, ніжність пелюсток!
Вогніють рясно поміж жита
Червоні голови квіток.

Учень.

 У вінок вплітають і квітку троянди. В усі віки троянди здобували загальне визнання й захоплення людей. У наш час відомо понад десять тисяч сортів культурних троянд. Мабуть жодній квітці не присвячено стільки легенд, переказів, поем, віршів і прозових творів, як трояндам. Та найбільш зворушлива легенда стародавніх римлян. Богиня мисливства Діана приревнувала Амура до дуже вродливої німфи на ім'я Розас. Діана підстерегла красуню, схопила її й кинула в гущавину дуже колючих кущів. Бідна німфа не могла вирватись з колючих гілок і, стікаючи кров'ю, померла. Коли Амур довідався про долю своєї коханої, прибіг на те місце, гірко заплакав, схилившись над кущем. І сталося диво, колючі кущі ожили і зацвіли червоними запашними квітами. Ці квіти вважаються символом кохання і краси.
 

Учень

Вірш «Троянда»

Мамусю, голубко! сьогодні

Я вранці ходила в садок—

Такого багато росте там

Рожевих та синіх квіток.

Найкраща троянда. Та тільки

Я руки сколола свої,

Аж кров потекла по їх,—поки

Зірвала з стеблини її.

А краще коли б та троянда

Без гострих шпичок тих була,

Щоб дівчина кожна зірвати,

Не колючи руки, могла...

— Ой, доню! все гарне на світі

Дається не дурно людям:

Щоб щастя придбать, працювати

Всім тяжко доводиться нам.

Без праці й труднацій на світі

Не можна нічого придбать

І навіть, щоб квітку зірвати,

Доводиться шпички зазнать.

Та пальчики хворі забудь ти

І знай, голуб'ятко моє:

Що важче здобуть, те любіше

Тоді, як здобудеш, стає.

Учень

 А ще вплітають у віночок грона калини, як символ дівочості, вроди, вірності, кохання. Калина - символ вогню, сонця; неперервності життя, роду українців; України, батьківщини; дівочої чистоти й краси; вічної любові, кохання, вірності; гармонії життя та природи; материнства; плодючості; символ нескореності та стійкості; українського козацтва; незрадливої світлої пам'яті; єдності нації; потягу до своїх традицій, звичаїв. Перевивають їх батіжком хмелю, бо він несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Вважають, що хміль — це весільна символіка. Як хміль в'ється, прикрашаючи свої пагони духмяними бурульками, так і хлопець має витись біля нареченої, бути готовим до одруження. 

 

 

Учень

 На Полтавщині і Харківщині у віночок додавали пір'їнку з гуски, попередньо змочивши її у зеленому розчині і обліпивши позолотою.

Учень

 Український вінок, окрім безлічі квітів, обов'язково мав бути прикрашений стрічками. Стрічки відмірювали за довжиною дівочої коси і відрізали трохи нижче коси, щоб сховати її від злих очей. В'язати стрічки слід у певній послідовності, це ціла наука. І сором був тій дівчині, у якої стрічки пов'язані недбало або не за порядком. В'язати стрічки треба теж уміти і символи їхні знати. Скажімо, найпершу у віночок, посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої — жовті стрічки — символ сонця, за ними світло-зелені — символ краси і молодості. Потім голубі, сині — символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу — символ хліба, фіолетову — символ мудрості людини, малинову — символ душевності, щирості, рожеву — символ достатку. В'язали до строю й білу стрічку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому — місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це — символ пам'яті про померлих. 
 

 

 

Учитель 

Вінок використовують у різних обрядах: під час зустрічі весни, на Трійцю, коли справляли обряд завивання вінків; під час обжинок, дарували його господареві, який зберігав до весни і цим зерном розпочинав сівбу; на Івана Купала. Важливу роль відіграє вінок в обряді весілля. Весільний вінок оберігали від „злого" ока і зберігали впродовж свого віку, щоб щасливе було подружнє життя. Студенти носили віночки з м'яти, вони сприяли активній роботі мозку і пам'яті. 

Учень

 Віночками-оберегами називають нині різдвяні віночки із символами достатку у вашому домі — горіхами, колосками, качанами кукурудзи, головками часнику і цибулі, насінням овочевих. А є ще віночки-обереги із лікарських рослин. До цих віночків входять квіти пижма, безсмертника, деревію, звіробою, материнки, буквиці, хмелю, полину. Вішають його над столом, він здоров'я дає, злі духи відганяє, дарує злагоду і спокій усій родині. 

Плести віночки — то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати вінок і квіти у вінках. 

 

Учень

У віночок вплітали кольорові стрічечки. Вплітати стрічки треба теж уміти і знати їх символи.
Першою у віночку, посередині, в’яжуть світло-коричневу стрічку — символ землі–годувальниці. Поряд з коричневою — жовті стрічки — символ сонця, за ними — світло-зелені — символ краси і молодості.
Потім голубі, сині — символи неба і води, що дають силу і здоров’я. Далі — жовто-гарячу— символ хліба, фіолетову — символ душевності та щирості, рожеві — символ достатку.

В’язали і білу стрічку, коли кінці її були розшиті сріблом та золотом. На лівому кінці вишивали сонце, на правому — місяць.
 

 

 

Учень
Українці вірили в силу стрічок. Стрічки берегли волосся від чужих очей. Стрічки відмірювали за довжиною дівочої коси, стрічку відрізали трошки нижче коси, щоб її сховати.

Коли дівчина росла сиротою, то в косу вона вплітала голубі стрічки, і люди при зустрічі обдаровували дівчинку хлібом, грішми, тканиною, одягом. Бажали їй щастя та багатства. Бездітні люди прохали стати їм за доньку. Дівчина за повагу таку дарувала тим людям стрічку з віночка та вишиту хустинку, в якій носила насіння любистку.

Учитель.

Неабиякою прекрасою і атрибутом кожної жінки є хустина.

Зазвичай на Україні дівчата прикрашали голову вінком, стрічкою, іноді хусткою, але з-під хустки мала визирати коса:

Як-то гарно усе гарно

Бог у небі склав

Що й мені і мамі

Він хустину дав.

Нема в цілім світі

Всім вам признаюся

Кращої хустини,

Коли я зав’юся

Хустиночко, хустиночко,

Мережана, шита

Від сьогодні обіцяю

Я тебе носити.

Потішаймось хустинами

Нащо так сидіти

Бо колись її носили

Дорослі і діти.

Дві подружки посварились

З ранечку раніше

Сперечалися, сварились

В кого хусток більше.

Добре мені у хустині

Не болить голівка,

Бо злі очі не позаздрять

Яка я файна дівка.

Мов берегиня вроди, хустка

Здавна у нашій стороні.

На ній і гроно, і пелюстка,

І небо, й радуга на ній.

 Хустина пройшла крізь віки, і нині вона незамінний предмет нашого побуту, традицій, ритуалів.

Дай мені, мамо, хустину на щастя,

Хай буде на згадку вона,

Щоб не була поміж нами далека

Навіть чужа сторона.

Подаруй мені,мамо, хустину

Із червоним, як мак бережком

Запишаюся в ній, як дитина,

Як калина під білим сніжком.

Та хустина мені нагадає,

Як і ти молодою була.

І від років вона не линяє,

Тільки юність твою узяла.

Посивіло волосся в матусі,

І у зморшках вже стало чоло,

А от хустка лишилася й досі,

І на ній все цвіте, що було.

Квіточки про любов пам’ятають,

Як купив ту хустину татусь

І як маму любив, вони знають…

Та заплакана мама чомусь.

Не цурайтесь хустинок, дівчата.

Що ж ви носите тільки шапки?

На хустки Україна багата, І цвітуть ще на них бережки.

Учень

Традиційна, незамінна, така різна, така рідна – українська хустка. Минає час, а вона і досі залишається популярним і модним доповненням жіночого одягу.

     Легка, тепла, нарядна, з традиційним національним орнаментом, хустка до лиця і жінкам, і дівчатам. Легенька, мов весняний вітерець. Тепла, мов материнські руки. А ще – для кожного рідна.

Учень

  Хустка з давніх - давен основний і улюблений головний убір української жінки. Окрім хустки були й інші головні убори, кожен із яких виконував свою функцію і в різних місцевостях називаються по-різному: намітка, перемітка, обрус, що свідчить про багатство милозвучність нашої рідної української мови.

 

Учень

А на Подніпров’ї носили хустку поверх іншого шапкоподібного убору – очіпка, а на Львівщині – поверх бавниці – тканої червоної стрічки, що обрамлювала чоло. Але хустка мала не тільки призначення головного убору.

Учень

Дівчатам належить ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Чому? Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Влітку дівчата складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим: «щоб волосся-коси було видно». На всьому півдні України, в степах, де немилосердно пече сонце ы «запалює» обличчя, дівчата, боронячись його, замотують білою хусткою так, щоб ледве визирали очі.

 

 

 

 

Учень

Зимою дівчата закутуються хусткою так, як молодиці, але ззаду на спині, з-під хустки повинна визирати коса.

Хустки мали спеціальне призначення: буденні, святкові, обрядові, весільні.

Народні обряди пов’язані з хустиною супроводжували людину від самого народження і аж до смерті.

На родини йшли обов’язково з хлібом прикритим хусткою.

Коли купали немовля, то приказували:

Ми у купіль покладемо

Червону хустину,

Чебрець, руту та барвінок

Скупаєм дитину.

Розстеляй скоріш хустину

Дитину сповити,

Щоб зле око зупинити

Й швидше почало говорити.

На колисочку накинем

Мережану хустку,

Щоб від вітру захилити

Маленьку дитину.

( Пісня про рушник у виконанні Гайворонської Т.В)

 

Учень

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня повинна була наповнюватись хустками. Їх дбайливо оберігали, хизувалися перед гостями і сусідами.

Я – не панна, я – господиня,

У мене хусток повна скриня.

Учитель

Коли син вирушав у далеку дорогу, мати зав’язувала хліб у білу хустину, щоб не забував батьківського порогу.

Дай мені, мамо, хустку на щастя,

Хай буде на згадку вона,

Щоб не була поміж нами далека

Навіть чужа сторона.

Коли до дівчини приходили свати, вона виявляла незгоду виходити заміж врученням гарбуза. Якщо парубок був до душі, то нареченому дарувала хустку.

Маю хустку, маю хустку,

Має та чотири кінці,

Ой кого я полюбила

Стелю під колінця.

Під час вінчання молодих людей їхні руки пов’язують хусткою.

Не люди з’єднали, а з’єднав Бог навіки,

На щастя, на долю, на довгий вік.

Свято весілля завершувалося покриттям голови нареченої хустиною.

Як символ української хустини присутній у колишніх козацьких піснях:

Їхав козак на війноньку,
Прощав свою дівчиноньку:
Дай же , дівчино, хустину,
Може , в бою я загину.
Темної ночі накриють очі,
Легше в могилі спочину.
Тернову хустину квітчасту

Матуся придбала завчасно.

Злетять, доню, роки птахами —

Зостанеться пам’ять від мами.

Подаруй мені,мамо , хустину
Із червоним, як мак бережком
Запишаюся в ній, як дитина,
Як калина під білим сніжком.
Та хустина мені нагадає,
Як і ти молодою була.
І від років вона не линяє,
Тільки юність твою узяла.

Посивіло волосся в матусі,
І у зморшках вже стало чоло,
А от хустка лишилася й досі,
І на ній все цвіте, що було.

Не цурайтесь хустинок, дівчата.
Що ж ви носите тільки шапки?
На хустки Україна багата,
І цвітуть ще на них бережки.

Учень

Колись хустки в Україні вишивалися сріблом, золотом та шовком. Якщо вишивали шовком, то найбільше вживали червоних, синіх, зелених, жовтих або рожевих ниток. Зрідка траплявся і чорний колір. Сині нитки окремо ніколи не вживалися, тільки в поєднанні з червоним.

Орнамент на хустках був колись переважно геометричний, а починаючи з ХVІІІ ст., навпаки, для хусток, як і для рушників, увійшов в моду рослинний орнамент – стилізовані квіти, ружі, васильків, гвоздик. Дуже рідко на старих українських хустках можна зустріти зображення птахів, півників, голубів та інше.

Вишиті візерунки, як колись так і тепер, розташовуються на хустках по чотирьох кутах та посередині, інколи по кутах розміщують головні фігури, а по всьому полі хустки у гарних комбінаціях, розкидаються дрібніші деталі орнаменту. (Показати хустки, розглянути орнамент).

Учень

Якими ж були хустки в давнину?

З давніх-давен хустки прийшли до нас. Спочатку вони були білого кольору. А вже барвисті хустки запозичені від болгарів, турків, персів.

Пізніше білі хустки вишивали червоними, синіми, зеленими, жовтими нитками. Дуже рідко використовували чорні нитки.

Малюнок на хустинах був переважно геометричний, потім – вишивали квіти, листки. Дуже рідко вишивали птахів, голубів, півників.

Ой вишию голубочків у многії цвіта —

Щоби була з милим в парі на многії літа.

Ой вишию голубочків крильцями докупки,

Щоб миленький не шукав стороною любки.

Голуби на хустині — символ вірного кохання — були оберегом від зради;

червоні ружі вишивали, щоб життя було яскравим, а почуття — чистими; барвінковий листок — щоб коханий, як барвінок, вився за майстринею – вишивальницею.

Кожен колір також мав символіку: червоний, як ружа, і синій, як барвінковий цвіт, — на нев’януче чисте кохання.

Рожеві китиці — щоб сонце не заходило з долі.

Синій, як вода, — щоб було «з роси і води».

Коричневий — від пекла оберіг — щоб життєва дорога не довела до пекла.

Фіолетовий — щоб щасливою була зоря, бо під зорею щасливою чи нещасливою народжується людина.

Зелений колір трав — аби бути багатим на все земне, але добре.

Тому квіти, а зрідка і птахи, часто мали чудернацьке, дивне поєднання кольорів, відтінків.

Орнамент на хустках розміщувався по чотирьох кутках і посередині. Як і колись, так і тепер розміщують по кутках великі фігури, а посередині — дрібненькі.

Хустки оберігали, захищали людину від усього лихого, учили добра, милосердя. Тому хустки були оберегами.

Хустка як оберіг захищає волосся від сонця, пилу, узимку від холоду.

Учитель

         Хустки були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки

У неділю не гуляла,

Та на шовки заробляла,

Та хустину вишивала,

Вишиваючи співала:

Хустиночко мережана,

Вишиваная,

Вигаптую, подарую,

І він мене поцілує...

Хустино моя

Мальованая.

Учитель

  "Ой, хустина, хустинонька! Мережана, шита..." - Так говорив про хустку Тарас Шевченко у своєму вірші "Хустина".   

Вірш «Хустина»

Чи то на те божа воля? 
Чи такая її доля? 
Росла в наймах, виростала, 
З сиротою покохалась. 
Неборак як голуб з нею, 
З безталанною своєю, 
Од зіроньки до зіроньки 
Сидять собі у вдівоньки. 
Сидять собі, розмовляють, 
Пречистої дожидають. 
Дождалися... З Чигирина 
По всій славній Україні 
Заревли великі дзвони, 
Щоб сідлали хлопці коні, 
Щоб мечі-шаблі гострили 
Та збирались на веселля, 
На веселе погуляння, 
На кроваве залицяння.

У неділеньку та ранесенько 
Сурми-труби вигравали. 
В поход, у дорогу славні компанійці 
До схід сонечка рушали. 
Випроводжала вдова свого сина, 
Ту єдиную дитину. 
Випроводжала сестра свого брата. 
А сірому сиротина 
Випроводжала: коня напувала 
До зірниці із криниці, 
Виносила збрую — шаблю золотую 
І рушницю-гаківницю. 
Випроводжала три поля, три милі, 
Прощалася при долині. 
Дарувала шиту шовками хустину, 
Щоб згадував на чужині.

Ой хустино, хустиночко! 
Мережана, шита. 
Тілько й слави козацької — 
Сіделечко вкрити.

Вернулася, журилася, 
На шлях битий дивилася. 
Квітчалася, прибиралась, 
Що день божий сподівалась. 
А в неділеньку ходила 
Виглядати на могилу.

Мина літо, мина й друге, 
А на третє линуть 
Преславнії компанійці 
В свою Україну. 
Іде військо, іде й друге, 
А за третім стиха — 
Не дивися, безталанна,— 
Везуть тобі лихо. 
Везуть труну мальовану, 
Китайкою криту. 
А за нею з старшиною 
Іде в чорній свиті 
Сам полковник компанійський, 
Характерник з Січі. 
За ним ідуть осаули 
Та плачуть ідучи. 
Несуть пани осаули 
Козацькую збрую: 
Литий панцир порубаний, 
Шаблю золотую. 
Три рушниці-гаківниці 
І три самопали... 
А на зброї... козацькая 
Кров позасихала. 
Ведуть коня вороного, 
Розбиті копита... 
А на йому сіделечко. 

 Вишиті візерунки як колись, так і тепер розташовуються на хустках по чотирьох кутах та по середині. Інколи по кутах розміщуються головні фігури, а по всьому полі хустки, у гарних комбінаціях, розкладаються дрібніші деталі орнаменту. 

 

( Пісня « Вишиванка»)

Учитель

Сьогодні ми зробили спробу повернути в життя ще один з призабутих звичаїв нашого народу – вшанування  українського віночка та хустини.

І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом і передасться новим поколінням.

Тому що , хустка  та віночок – це життя.

Вони  – пам’ять роду, наша святиня.

А на згадку про нашу зустріч  хочемо  всім вам подарувати квіти.

І на завершення пропоную всім переглянути відео-слайди та знову помилуватись неповторною красою українських оберегів - віночка та хустки!

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

 

Діти, попереду у вас все життя. Колись ви станете дорослими, закінчите навчання  і вилетите, мов пташенята, із батьківського гнізда. Але, до якого б краю не закинула вас доля, не забувайте того, що ви – українці. Любіть нашу Батьківщину, пишайтеся нею: її багатою історією і мальовничою красою, калиновою мовою й милозвучною піснею. Пишайтеся тим, що ви належите до великого та славетного роду українців.

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води.

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну.

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов’їну.    

На цьому наша   зустріч закінчена, дякуємо всім за увагу.