Ідея Соборності України в творчості Т.Г.Шевченка

Про матеріал

В статті подаються роздуми про державницькі мотиви в творах Шевченка, спроба розгадати закодовані у віршах Шевченка ідеї незалежності України

Перегляд файлу

          Ідея Соборності України в творчості Т.Г.Шевченка                           

 

 

                                                                                          Обніміте ж, брати мої,

                                                                                          Найменшого брата,

                                                                                          Молю вас, благаю…

 

                                                                                                         Т.Г. Шевченко

 

 

 

 

       Серед молодих людей 40 – х рр. ХІХ ст. найвище підносилася постать однієї людини – Тараса Шевченка. Можна сперечатися про те, чи хтось із українців тієї доби справив на своїх співвітчизників сильніший вплив, ніж Шевченко. Але те, що в історії народу таке видатне місце посів саме поет, не було чимось винятковим. Культурна діяльність була єдиною цариною, де позбавлені держави українці могли виразити свою самобутність, тому часто провідну роль «будителів» народу відігравали поети і письменники. Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. Його поезія фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців.                   Шевченко був, є й ще довго залишиться духовним Мойсеєм нашої нації. Він прожив не життя, а дійсно «житіє», здійснив дійсно великий подвиг, пройшовши крізь страшну миколаївську добу, добу заслань, віддавань у солдати, палок і шпіцрутів, крізь заслання й атмосферу п´яних унтерів проніс свою віру, єдину одержимість, свою побиту, скривавлену, але незламну душу.

                                              …А я,

                         Неначе лютая змія,

                         Розтоптана, в степу конає,

                         Заходу сонця дожидає…

        Як бракує цієї твердої, загартованої душі нашій сучасності. Шевченко єдиний має потрібний формат всеукраїнської загальності, яка є конечною як духовна форма єдності, як тло, на якому новий український пророк довершив перелом нашої історії від рабства до державності.

        Шевченко є найбільшим живим авторитетом сучасного українства. Живий національно, він зміг відшукати і показати дорогу «рабам незрящим, гречкосіям». Він зміг і мусив знайти історичний вихід із шляхетської мертвоти і сліпої безвихідності, з чорної дійсності, в якій «Україна навіки заснула». Занадто він був зв´язаний із самим національним єством своєї Батьківщини, занадто страшну в своїй реальності Україну носив в собі самому. «Напиши до мене… не по московському…нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами… всяку ніч тілько й бачу уві сні що тебе, Керелівку та рідню, та буряни, де ховався від школи…» - писав він до брата Микити 1839 р.

        Серед нещастя мріявся Кобзареві вдень і вночі тихий, благословенний рай у степах: із веселими селами серед верб, квітучими садами і мирними радостями людей роботящих і милосердних. Найбільша духовна драма Шевченка: перед його зором, в омріяному «земному раю» на Україні відкривається пекло. Шевченко, поет 3-х століть, позбавлений видінь і містики, малює панораму життя, де насправді пекло гніздилося на степових просторах посеред самого видимого раю. Без міри тяжко дивитися на сплюндровані села, рабство, розорення. З виспівами найбільшого в історії України сподівання волі, він покликаний був сказати слово за покріпаченого холопа, за всіх німих, «чорніших чорної землі». Хтось повинен був проректи слово страшного прокляття і плюнути згустками крові в обличчя кривдників.

         Шевченкові твори розбудили і наснажили національну свідомість українського суспільства, сприяли позитивним явищам у перебігові національної революції, й після поразки визвольних змагань 1917 – 1919 рр. ці твори залишилися незмінним збудником устремлінь до національної свободи дальших поколінь українців, входячи як революційний фактор в нашу сучасність. Вважаю, що Шевченко не був агітатором у поезії. Його революційність виростала з великої поетичної складності, того літературного стилю, геніальної мистецької сили. Сам Шевченко не написав ніякого твору про революцію і революційні завдання, не написав своєї біографії, з якої видно було б, як він практично вів революційну діяльність. Він робив революцію як поет. Слово його виростає грізно, воно повноцінне, палюче. На відміну від більшості інших представників інтелігенції Шевченко не вірив у ліберальні проекти поступових реформ. У його віршах відкрито пропагувалися радикальні, революційні методи знищення несправедливості в суспільстві. Людина такого темпераменту не могла обмежитися лише літературою. Шевченко мусив діяти як практик-революціонер, але ця діяльність поета мало досліджена.

       Не бійтесь друзів – у найгіршому випадку вони зрадять; не бійтесь ворогів – у найгіршому випадку вони вб´ють; бійтеся байдужих, бо це з їхньої мовчазної згоди вершаться всі злочини на землі. Ці слова спадають на думку, коли перечитуєш твір Шевченка «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». На думку Кобзаря, з мовчазної згоди своїх байдужих дітей Україна поволі стає країною без минулого і майбутнього. Болем за свою понівечену землю напоєний кожен рядок його пристрасного звернення до сучасників. Вважаю, що поетові міркування стосуються тих, хто пішов з батьківської хати, здобув освіту, а потім відрікся своєї батьківщини. Вони мудрі та безрідні. Не в тім біда, що покидають без жалю і любові рідну хату. Біда, що вертаються до неї з чужою правдою на вустах і насаджують на чужинський лад перелицьовані істини. І розмовляють не своєю, а «панською» мовою. Шевченко виступає сумним пророком: не буде добра серед такого народу, де до селянина, вкоріненого у землю, прийде такий «вчений брат» і примусить жити за чужою правдою, зневажатиме за тяжку сільську працю. Тому поет застерігав від братовбивчої колотнечі, закликав земляків-городян не відривати своїх дітей від їхніх коренів, не поривати зв´язку з народом-хліборобом, не панувати над простолюдом. Про таких земляків Шевченко з гіркою іронією говорить:

                                  Німець скаже: «Ви моголи».

                                  «Моголи! Моголи!»

                                  Золотого Тамерлана

                                  Онучата голі.

                                  Німець скаже: «Ви слав´яне».

                                  «Слав´яне! Слав´яне!»

                                  Славних прадідів великих

                                  Правнуки погані!

«Кров´ю та воля вмивалась», - говорить Шевченко. Саме в ім´я цієї крові не можна забувати нічого з історії України. Шевченко не проти прогресу, просвіти для свого краю, а лише проти ідей «перекотиполевих». Він не хоче, щоб «осучаснення» опинилося в протиріччі зі знаннями власних родовідних коренів, щоб не зробило воно з українців пройдисвітів без честі і роду. Адже знамените Шевченкове «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» означає не що інше, як мудру пораду поєднати кращі світові набутки з неповторно рідною національною духовністю. Саме це і складає моральний обов´язок кожного громадянина України: зрости із його живого коріння, надбати знань, досвіду і принести їх як дар землі, що тебе породила.

         Любов до батьківщини – неосяжна в Шевченка. Самі згадки про Україну приносять йому радість, перемішану із скорботою. В смертельному смутку роздумує він про її долю. Ідея Соборності України, скасування рабства, згуртованість людей полонять його серце й душу. В найбільшому горі в нього немає духовного занепаду. В нього здоровий селянський розум, тверезий погляд на речі, вперта воля, інстинктивний потяг до повноцінного радісного життя. В цьому він – найвищий речник України.

         Шевченко – поет-апостол, національний пророк, «живе сумління народу». Його романтизм ніколи не мав абстрактного характеру, а завжди проектується на реальну Україну, він має сталий контакт з дійсністю, з історією, долею народу. Судити про те, чому сам не був очевидцем, справа не проста. Тарас Шевченко був яскравим носієм кобзарського хисту, так само, як народні співці – кобзарі, знав страждання, ніс через свою долю любов до рідного краю, беріг пам´ять про минулу славу України і не давав забути про неї сучасникам. Її майбутнє уявлялося йому вільним від соціального і національного ярма.

         Дорогоцінним внеском у скарбницю української та світової культури ввійшло надбання геніального поета і художника, революціонера-демократа Шевченка. Усе своє свідоме життя він пов´язав із визвольним рухом українського та російського народів, направленим проти кріпацтва і царського самодержавства, присвятив себе ідеї об´єднанню народів. Силою свого таланту він пробуджував розум і серця людей, відчайдушно закликав усіх до боротьби проти кріпацтва і насильства, проти царизму і тиранії. Єдиним шляхом до щастя людства Шевченко вважав революцію, коли «царя на плаху поведуть» і звільнені народи побудують нове життя.

        Світова історія не знала такого злиття поета і народу. Не уявляю Шевченка без України і України без Шевченка. Усвідомивши історичну роль трьох слов´янських народів, що живуть поруч – росіян, українців і поляків, Шевченко починає цікавитися загальнослов´янським питанням. Важливу роль в цьому відіграє Кирило-Мефодіївське товариство, програма якого була зорієнтована на всенародне повстання. Ідеї Шевченка дещо розходилися з світоглядом деяких членів товариства. Кирило-мефодіївці бачили національне звільнення  в утворенні федерації слов´янських народів, у якій кожен з них отримав би державну автономію, а імперія самоліквідувалася б. Наївними були ці наміри, бо імперії добровільно не само ліквідовуються. Вони можуть розвалитися лише під тиском знизу. А Шевченко вбачав волю українського народу лише через усенародне повстання. Це передбачення здійснилося, і в цьому Шевченко – пророк. Більшість членів товариства, за винятком Шевченка і ще кількох, сумнівалися у здатності своїх співвітчизників існувати незалежно (від царської Росії). Погоджуючись щодо загальних засад – єдності і братства слов´ян, соціального й національного звільнення українців, розвитку української культури – учасники групи розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Але спільним було бажання покращити культурну і політичну долю України. Влада покарала провідних членів товариства. При цьому суворість покарання була неоднаковою. Костомарова, Куліша та інших заслали вглиб Росії на рік і менше. Гулака засудили до трьох років ув´язнення. Та найсуворіше було покарано Шевченка, в якому цар вбачав найнебезпечнішого учасника товариства. Його віддали у солдати на 10 років.

       В липні 1861 р. канівські поміщики писали київському генерал-губернатору І.Васильчикову, що до могили Шевченка сходиться багато людей і там розповсюджуються чутки про жадану волю, про захоплення поміщицьких земель. Нібито поет не помер, а в могилі сховані освячені ножі для народного повстання. Для розслідування в Канів приїздили високопоставлені особи і ввели сотню козаків. Навіть дух Шевченка був страшний гнобителям. Панівні класи сприймали вшанування пам´яті поета як протест проти існуючих порядків.

      Значення Кирило-Мефодіївського товариства важливе з кількох міркувань. Воно явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку; воно привернуло увагу царського уряду до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців; ліквідація товариства дала сигнал до наступу антиукраїнської політики і ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

      Саме лише незалежність України може відкрито на весь світ говорити про волелюбний дух свого народу та його героя, яким був, є і назавжди лишається Шевченко. Він твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині

                                     … розкуються заковані люди…

                                     … врага не буде супостата,

                                     а буде син, і буде мати…

                                     … в сім´ї вольній, новій.

        Майбутнє уявляється поетові як чудова, квітуча нива. «Нехай житом-пшеницею, як золотом покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до

моря - слов´янська земля, - писав Шевченко в передмові до «Гайдамаків». Ідея визволення і об´єднання народу завжди була центральним мотивом його творчості. Кобзар передбачав, що з встановленням нового ладу в Україні народяться нові люди – сміливі, творчі, волелюбні. Бо тільки в об´єднаному вільному суспільстві настане щасливе повноцінне життя народу. Він глибоко розумів, що справжнє людське щастя немислиме поза створенням суспільних умов для його утвердження. Об´єднання людей сприятиме трудовій творчій силі українського народу. Зводячи очі до неба, простягаючи руки до Всевишнього, поет молив: «Єдиномисліє подай і братолюбіє пошли». Саме цього багато років нам не вистачало, мабуть, не вистачає і зараз, аби зрозуміти один одного, згуртуватись і творити заради країни.

       Великий Кобзар був упевнений, що колись Україна отримає незалежність, і тоді

 

                        Встане славна мати Україна

                        Щаслива і вільна,

                        Від Кубані аж до Сяну-річки

                        Одна нероздільна.

      Мрії Тараса здійснилися через півтораста років – Україна досягла незалежності. І витоки цієї незалежності ми знаходимо в творчості Кобзаря. На прикладах історичного минулого виховував у своїх сучасників та наступних поколінь почуття патріотизму, прагнення служити народу. Процес матеріалізації Шевченкової поезії потужно триває і він закінчився власною державою, тому можемо сказати, що сучасність доросла до Шевченка. Але на сьогоднішній день, на жаль, Україна втрачає свою державність де-факто, бо не виконує свою базову функцію – захистити громадянина. Людей перетворюють у васалів, ними легко маніпулювати, бо їм не платять заробітну плату, вони не мають соціального захисту, інших гарантій безпечного життя. Парламент України перетворився на ЗАТ (закрите акціонерне товариство), в якому одні «захапали» мільярди, другі «заробили» політичний авторитет, треті – безмірну владу і недоторканість. Суспільство ніяк не може побороти синдром української меншовартості, поміняти систему організації державної влади. Якщо прем´єр-міністр країни працює рекламним агентом медичного препарату, то в цій країні щось не те у системі влади. ООН віднесла Україну в список 40 держав, що не сформувалися до кінця.

        Кобзареве життя – зразок патріотичного служіння Батьківщині, коли слово і діло єдині, коли не зрадиш, не похитнешся. Що сталося б з Шевченком у 1933, у 1937, 2019 ?

                        Певно, побувавши в Кос-Аралі,

                        побував би ще на Соловках.

                                                  (Ліна Костенко)

      Наша сила – в єдності і згуртованості, бо тільки єдність та згуртованість народу творить державу. Заповітом стали для кожного слова Тараса Шевченка:

                        Любітеся, брати мої,

                        Україну любіте…

 

Гуманістичним духом своєї гуманістичної поезії, силою художнього таланту живе в серцях мільйонів великий поет-інтернаціоналіст, полум´яний співець ідеалів рівності, свободи і Соборності України.

       Шевченко завжди буде силою, що змушуватиме рости.                

doc
Додано
5 вересня 2019
Переглядів
781
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку