Іформаційна модель заняття

Навчальний предмет. Українська література, 11 клас

Розділ. Українська література другої половини XX – початку XXI ст.

Тема. Ліна костенко. Загальний огляд творчості.

  Руки на клавіші слова кладу ...

Тип заняття: засвоєння нових знань

Викладач: Наталія Петрівна Бондар, викладач української мови та літератури

                  Відокремленого структурного підрозділу «Технолого- економічний фаховий  коледж Білоцерківського національного аграрного університету»

Мета: допомогти  студентам пізнати розмаїтий світ поезії Ліни Костенко,

 усвідомити життєві й мистецькі пріоритети поетеси, розкрити

 громадянську одухотвореність віршів, досконалість, багату образність,

 афористичність; удосконалювати навички характеристик

 поетичних творів; розвивати вміння визначати порушені в них проблеми,розкривати настрої й почуття ліричного героя, розуміти естетику мислення поетеси, відпрацювати навички виразного артистичного читання поезій; плекати повагу і любов до поетичного мистецтва, формувати свідому життєву позицію, виховувати любов до рідної землі на прикладі життя поетеси.

Форма заняття: круглий стіл.

Наочні засоби навчання Портрет Л. В. Костенко,  виставка поетичних збірок , відеопрезентація, аудіозапис поезій.

Міждисциплінарні зв’язки: українська мова: стилістичні засоби фонетики,

лексики; екологія: екологічні наслідки техногенних катастроф.

 

    

 

      Перебіг заняття

   Забезпечення емоційної готовності  до заняття

   Вступне слово викладача

Шановні студенти, пропоную послухати прекрасні і глибокі за змістом поетичні рядки і подумати, чи одному поетові належить слова.Якщо так,то якою людиною ви його уявляєте?

 

 

Віддай людині крихітку себе.

За це душа наповнюється світлом

 

Я в людей не проситиму сили...

Я нічого в житті не просила...

Я в людей прошу тільки віри

в кожне слово, почуте від мене.

 

Єдиний Боже! Все обсіли хами.

Веди мене шляхетними шляхами

І не віддай цим людям на поталу,

вони вже іншу віру напитали.

 

 

Мені не треба слави, ані грошей,

Ані щоб сильний світу похвалив, -

Аби хто-небудь, мислію возросший,

До мене часом слух свій прихилив.

 

  Справді, це рядки із поезій Л.В. Костенко – ніжного лірика і глибокого філосова. І сьогодні у вас є можливість торкнутися душею до високої поезії.

Незалежно від фаху, захоплень, віку кожен із вас, я впевнена, відчує духовну

спорідненість зі світом її поетичного слова.

 

Оголошення теми, мети, цілевизначення.

Засвоєння нових знань

Слово викладача.

Ліна Костенко сьогодні не тільки видатний митець, вона своєрідний символ

України.Ось що про неї говорять і чужі, і рідні:

 Ліна Костенко – унікальне явище в українській літературі, яка за будь-

яких змін кон’юнктури моменту завжди була собою й вела лінію, аби Україна зайняла своє гідне місце у світовому співтоваристві.

Це – “опорна величина нації”

        Борис Олійник

 Поетеса у повсякденному внутрішньому діалозі з історією, сьогоденням і

Днем майбутнім. Л.Костенко нагадує нею ж витворений образ пілігрима віків,

який подорожує дорогами історії, прямуючи до свого Слова

        Микола Жулинський

Творчість Ліни Костенко – це відображення цілої епохи... Єдина наша

сучасниця серед українців, яка справді заслуговує на Нобелівську премію

        Ігор Пасічник

       Ліна Костенко – категорія вічна...

   Накочують одне на одне покоління, а вона лишається.

   Лишається масштаб таланту й особистості.

           Павло Вольвач

    Ліна Костенко – поет з явно вираженим нежіночим характером.

        Віктор Качигін

    Ліна Костенко – це позиція. Національна.

        Микола Жулинський

     І в поезії, і в житті Ліна Костенко вражає своєю особливою афористичністю.

        Іван Малкович

       Певен:у слов’янському світі та й у всій європі немає і не може бути, бо

вона неповторна! Ліна – абсолютний Геній української поезії.

         О.Сидоренко

   Чи це справді так, ви повинні відповісти в кінці заняття.

В Україні в увсі віки було немало поетів.І сьогодні теж є чимало імен. Але Ліна Костенко – одна. Щоб зрозуміти її, варто уважно перечитати все, що видруковано цією городою, справді не залежною ні від кого жінкою.

 

       Знайомство із творчістю.

Робота у групах. Студент  декламує поезію “Доля’

• Яку долю обрала собі поетесса?

  Коментар.

Вона не злякалася Долі, за яку треба платити життям,а та може принести лише горе.У цієї Долі поезія була рідною сестрою,а правда людська – матір’ю. І Ліна Василівна не схибила своїм переконанням. Вона не поступилася своїми ідеалами ні тоді,коли довгими роками її замовчували, ні тепер, коли можна мати депутатський мандат чи місце в президії або довгий перелік різних звань.Життєва суєта – не для неї.

 

    Слова викладача.

    Щоб почути слово поетеси, ми оберемо окремі тематичні цикли і спробуємо осмислити їх із позицій сьогодення. До речі, деякі дослідники аналізують творчість Л. Костенко за певними тематичними категоріями. Наприклад, професор Григорій Клочек визначає такі: пам’ять, творчість,

любов, природа. Це справді основні тематичні площини,у яких творить поетеса. Ми дещо відійшли від цього поділу, обравши житейські істини, які хвилюють нас. Ті твори,які ми сьогодні запропонуємо вашій увазі,- це лише доторк до поезії, бо цю глибинність неможливо однозначно трактувати й аналізувати. Поезію треба уміти слухати, відчувати, переживати.

Отже, пропонуємо вашій увазі такі тематичні цикли:
-     Потреба слова,як молитви

-     Летить Земля із людством на плечі

-     Так чого ж я шукаю і чим я жива?!

-     Тихе сяйво над моєю долею

Відповідно ми визначилися із групами студентів, які мали дослідити названі цикли, і пропонуємо далі провести заняття у формі круглого столу. Поетичне слово прагне довіри. Умовно за нашим круглим столом присутня сама поетеса та її донька Оксана Пахльовська.

 

   Слово дослідникам першої групи, цикл “Потреба слова як молитви”

   Виступ дослідника 1

 Питання про призначення поета і поезії, про Слово в духовному житті суспільства актуальним було для митців різних літератур і в різні віки. Водночас кожен митець по-різному бачить себе і своє призначення. Ліна Костенко окреслила свої принципи ще в юності, бо ж “ вибрала Долю собі сама”.У творчості вона максималіст: у точності і метафоричності вислову, у глибині змісту. У віршах, присвячених ролі митця в суспільстві, звучать високі моральні  принципи: відповідальність,самозреченість,щирість,відвертість,принциповість, прямолінійність ... Вона надзвичайно тонко, як струна, реагує на виклики сьогодення, не легковажить власним талантом і покликанням, не заграє із сильними світу цього: Лише власна совість є мірилом мовленого поетом слова. “Страшні слова, коли вони мовчать...”

У Л. Костенко слово – як живий людський орган – може боліти,коли зіткнеться чимось мертвим,фальшивим:

 

Навіщо ж декламація? Все значно

І важче, і складніше. І бува,

 Така пласка глупота однозначна

Себе ховає за гучні слова.

 

Здається, що тут, невелика шкода —

Так-сяк той вірш на пафосі стулить.

Але поет природний, як природа.

Од фальші в нього слово заболить.

     Виступ дослідника 2

 Роздуми Л.Костенко про сутність поезії та покликання поета – це високий кодекс честі. Майже кожен із поетів у різні віки звертався до своєї Музи; хто урочисто, хто вдячно, хто запанібрата. Ліна Василівна – щиро:

Ти знов прийшла, моя печальна музо.

Не бійся, я не покладаю рук.

Пливе над світом осінь, як медуза,

І мокре листя падає на брук.

 

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

Твій плащик ледь прип'ятий на плечі.

О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,

Така одна-однісінька вночі!

 

Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?

Яким вікам світилася вві млі?

І по якій несповідимій карті

Знаходиш ти поетів на землі?

 

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

Твоє чоло шляхетне і ясне.

Поети ж є і кращі, й щасливіші.

Спасибі, що ти вибрала мене.

 Справді, в одному з інтерв’ю поетеса сказала,що “прозу пишу я,а поезія пише мене”

 

     Виступ дослідника 3.

В іншій поезії ми читаємо таке:

Але –

              якщо ви хочете страви

з вершками і полуничкою,-

        будь ласка,це не до мене.

         це теж,будь ласка,

  і теж не до мене.

Я інша. Мене, окрему,
в Книзі Божого дня
не вписано в теорему,
де в радіусі є свиня.
В руйновищах постмодерну,
де лепсько лиш кажанам,
яку б не розводили скверну, —
а шлях прокладати нам.

 

Тому поетеса і має вірші-квіти. Але найглибиннішим роздумом про значення слова в житті людини, про сутність поетичного мистецтва став вірш “Страшні слова,коли вони мовчать...”

 

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

 

Не бійся правди, хоч яка гірка,

Не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

Бо в цьому схибиш – то уже навіки.

 

  “Мозковий штурм”

• Який стилістичний прийом використала авторка у поезії?
• Чому так важко дібрати слова для твору?
• Чи кожен поет переживає такі муки?

    Узагальнення викладача.

Сьогодні поетеса стверджує:

Поезія згубила камертон.

Хтось диригує ліктями й коліном.

Відходять вірші наче поїзди.

Гримлять на рейках бутафорські строфи.

Але куди?Куди вони, куди?!

Поезія на грані катастрофи.

 

    Узагальнювальне запитання до теми:

Якою бачить Ліна Костенко місію поета на землі?

Чому вона уникає публічності?

 

  Виступ дослідників другої групи, цикл

“Летить Земля із людством на плечі”

   Виступ дослідника 1

    Тема природи у творчості Л.Костенко звучить неоднозначно: від захоплення, замилування й преклоніння до смутку, печалі надзвичайно болючої тривоги за майбутнє.Ліна Костенко – один із тих митців,для яких природа не абстрактне поняття,а живий організм,коли хоче,храм,у якому вона почуває себе найбільш затишно і щасливо, найщиріший друг.Ставлення поетеси до природи і захоплююче, і трепетне, навіть інтимно – довірливе.

     У збірці творів “Вибране” Л.Костенко виділила розділ “Осінні карнавали”, поезії якого – це ліричні шедеври. Справді, це школа, у якій навчаєшся бачити і розуміти красу природи, її настрої.

     Зачитати хочеться мало не кожен вірш:

Самі на себе дивляться ліси,
розгублені од власної краси.

 Або:

Проходить осінь, посмішка землиста.
Скляніють очі неба і води.
Суху розмову полум’я із листям
до ночі сумно слухають сади...

Або:

Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучко не сниться...

І він спитав: — Чого ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: — Ти мені один
о цій порі, об іншій і до віку.

І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
а я прийшла у час твойого смутку.

 У цій поезії дуже виразно виявляється підтекстовий смисл або другий смисловий план; справжня дружба безкорислива, вона виявляється в тому,щоб підтримати друга у важку для нього годину.

У наступній поезії настрій інший.

“Де ж ви,ті люди,що в хаті жили?” – з гіркотою запитує Л.Костенко у ліричній, збудованій на тонкому сплаві яскравих метафор,глибоких символів,несподіваних асоціацій поезії “Затінок, сутінок, день золотий.” Послухайте і задумайтесь( саме задумайтесь): про що ця поезія? Яку картину малює ваша уява?Якими словами можете описати настрій?

Декламування поезії “Затінок, сутінок, день золотий”

- Про запустіння рідних сил і знекорінення душ, холодне мовчання зневаженої пам'яті?Про смуток нащадків над погаслим вогнищем, де “лише плачуть і моляться білі троянди”.Але не треба шукати однозначних відповідей.За жанром - це лірично-філософська медитація.

Виступ дослідника 2.

Не можна обійти цикл “Інкрустації”,у якій трапляються  захопливі мініатюри,окремі з яких пропонуємо вашій увазі.

Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Хто нас образив, знівечив, обжер?
Яка орда нам гідність притоптала?
Якщо «наука потребує жертв», -
чому ж не вас вона перековтала?!

Загидили ліси і землю занедбали.                                    

Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.

То хто ж ви є, злочинці, канібали?

Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

В яких лісах іще ви забарложені?

Що яничари ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені

Нікого з вас довіку не простять!

Виступ дослідників третьої групи, цикл “Чого ж я шукаю і чим я жива?”

Виступ дослідника 1.

Від теми природи до екології людської душі, до проблем життя,яке “іде і все без коректур”.Сама поетеса у праці “Геній в умовах заблокованої культури” визначила мистецько-життєву позицію так:

“Поет – хоче від того чи не хоче,але це йому так дано,- він і футоролог, і демограф, і соціолог. Це діагностик суспільства.Все,що він робить, він робит у проекції на потреби культури свого народу”.

Філософська заглибленість поетеси у сутність проблем життя

Одна з провідних тем віршів Ліни Костенко – це роздуми про час, про мить і вічність, про невмируще в людські душі, непроминущі цінності життя.                                                                                                      Людина як найвища з-поміж усіх цінностей перебуває в епіцентрі художніх роздумів, хоч би про що писала авторка. Висновки про здобутки сучасної науки і втрати духовних орієнтирів сучасної людини вилились у такі рядки:”Цінує розум вигуки прогресу,душа скарби прадавні стереже”. Ще глибинніше цю тему розкриває вірш “Життя іде і все без коректур...”

   Декламування поезії.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,              Бо в цьому схибищ – то уже навіки.

“Мозковий штурм”.

• До якого жанру лірики належить поезія?
• Що найбільше хвилює ліричного героя? Знайдіть відповідні рядки у поезії.
• Який провідний образ вірша?
• Як ви розумієте останні рядки вірша?
• У чому полягають особливості поетики твору?
• Особливості поетичної мови твору?                                                                                                                        

Узагальнення викладача.

“Життя іде і все без коректур”,тобто без виправлень.І наші дії виправити дуже важко,а іноді не можливо.Провідний образ у поезії – час.Він “летить,не стишує галопу”,він «єдиний, хто не втомлюється» час – вічний.

Поетесу хвилює майбутнє людства:                                                                                                                                                         Щоб ці ліси не вмерли,як тур,                                                                                                                                                      Щоб ці слова не вичахли,як руди.                                                                                                                                                  Головною художньою особливістю поезіє є незвично короткі,раптові,ніби стріляючі порівняння: “пройдемо, як тіні”,”прозріння, як ліки”.Останні рядки поезії – афористичні.

    Виступ дослідника 2

        Духовність людяність,майбутнє у центрі поезії. “Вже почалось, мабуть,майбутнє”.Майбутнє починається кожної миті. Наше життя – це миттєвість між минулим і майбутнім. Поетеса окреслює систему цінностей, які варто брати з собою в майбутнє з безперервного потоку днів, що минають.

    Декламування поезії “Вже почалось,мабуть,майбутнє...”

Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Оце, либонь, вже почалось…
Не забувайте незабутнє,
воно вже інеєм взялось!
І не знецінюйте коштовне,
не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Минають фронди і жіронди,
минає славне і гучне.
Шукайте посмішку Джоконди,
вона ніколи не мине.
Любіть травинку, і тваринку,
і сонце завтрашнього дня,
вечірню в попелі жаринку,
шляхетну інохідь коня.
Згадайте в поспіху вагона,
в невідворотності зникань,
як рафаелівська Мадонна
у вічі дивиться вікам!
В епоху спорту і синтетики
людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
торкнуть вам серце і вуста.

Довідка:

фронда – громадсько-політичний рух проти абсолютизму у Франції в 17 ст.,

похідним від нього є значення принципової, несерйозної опозиції;                                                                                         жиронда – політична партія часів Французької буржуазної революції кінця 18 ст., що, представляючи інтереси великої торговельно-промислової палати, перейшла на бік контрреволюції. Переносно – партія, що схиляється до угоди з контрреволюцією;

   Виступ дослідника 3

     Ця поезія – зразок медитативної лірики.

Теорія літератури:

Медитація – форма філософської лірики,в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами людського бутття.         

“Мозковий штурм”.

• Чому вірш має таку назву?
• Які справжні і вічні людські цінності проповідує у цій поезії Ліна Костенко?
• Зачитайте рядки,що є афористичними.
• До яких філософських роздмуів спонукає цей вірш.
• Визначте в тексті ключове слово.Обгрунтуйте свій вибір.

Коментар викладача.

Поезія розкриває слкадний філософський смисл, який торкається проблем історичної пам’яті і людської духовності. Майбутнє починається кожної миті. Наше життя – це миттєвість між минулим і майбутнім. Поетеса формулює систему духовних цінностей, які варто брати з собою в майбутнє з безперервного потоку днів,що минають:

  І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі,

Не проміняйте неповторне

На сто ерзаців у собі!

Серед цінностей,які поетеса радить взяти із собою в майбутнє, виділяється “посмішка Джоконди” и (ознака жіночності, довіри і доброти) та погляд “рафаелівської Мадонни” (любов до синба, якого вона тримає на руках,тривога за його майбутнє і готовність усе зрозуміти і простити).Для поетеси важливими житттєвими цінностями є природність почуттів і близькість до природи взагалі:

Любіть травинку, і тваринку
І сонце завтрашнього дня,
Вечірню в попелі жаринку,
Шляхетну інохідь коня.

Не всі здатні збагнути красу життя. Цей вірш для особливих сердець: філософька глбина поезії майстерно поєднує символи вічного і запити сучасного інтелекту, що є спадкоємцем людських цивілізацій. Багато рядків твору – афористичні.Такою є остання строфа:

В епоху спорту і синтетики
Людей велика ряснота.
Нехай тендітні пальці етики
Торкнуть вам серце і вуста.

Оскільки справді ключовим у цьому вірші є слово “любіть”,воно має стати найважливішим життєвим компасом.Любіть світ довколо себе – він прекрасний у великому і малому. Через любов лежить найкоротший шлях до пізнання. І лише через любов можна відчути “тендітні пальці етики”.                      Виступ дослідника 4

Не можна обійти увагою “Летючі катрени” Л.Костенко. Це цикл оригінальних строф, які авторка визначила дещо несподівано.Це справді катрени, але чому летючі? Може тому, що вони збігають сходинками. Так поспішають, що поет “забуває” і про коми,і про крапки...

Жанр насамперед візуальний,а зміст втілюється у численні афоризми.                                                                                      Афористичність – це одна з ознак поетичної манери Л.В.                                                                                                              Кожен катрен має щось своє, свій мотив, тему, проблему: прогрес і людство,душа і духовність,майбутнє людства.

Ми – атомні заложники прогресу                                                                                                                                                Вже в нас нема ні лісу, ні небес                                                                                                                                                               Так і живем од стресу і до стресу                                                                                                                                                      Абетку смерті маємо – АЕС

  ***

Куди йдемо?                                                           Який лишаєм слід?                                                                                                                                                                             Хто пам’ять лив як дощик акварельку?                                                                                                                                                     Все менше рук,що вміють сіять хліб                                                                                                                                                                  Все більше рук,що тягнуть все у пельку

  ***

Дозиметром не виміряєш дози                                                           Тотального спустошення душі                                                                                                                                                                   Історія лягає під бульдозери                                                                                                                                                                                        Сучасний світ штампує фетиші

  ***

Не боягузи не дебіли                                                                Але чому так душі склять?                                                                                                                                                                             Тоді овації гриміли                                                                                                                                                                                              Тепер овації гримлять

“Мозковий штурм”.

-Що робить цю групу віршів циклом?                                                    -Що нам провіщають “летючі катрени”, до чого закликають?

    Виступ дослідника 5

        Пропонуємо поміркувати і над поезіями циклу “Коротко – як діагноз”

Ми у просторі чи в прострації?

Деградуємо чи грядем?

У нас уже солов’ї хрипнуть від радіації.

У нас уже розікрадений наш Едем.

  ***

Україна – не ядерна, Україна – роз’ятрена                                                

Ми дикі люди, ми не знаєм звичаїв

Ми нищим ліс.Ми з матір’ю на “ти”

Душа ніяк не вийде із-під варти

То культ особи,то культура мас

Колись ми,кажуть,виникли від мавпи.

Надалі мавпа виникне від нас.

  ***

Життя – це пастка і життя – це пустка

Це сон про себе і нема коли

  ***

В озонову дірку подивився янгол:

Господи, скажи їм,щоб вони схаменулись!

  ***

І не надійся,все це не минеться,

То поки хам не схаманеться.

  ***

Держави,уряди,вожді

Вожді,міністри,генерали...

Не розраховуй на життя,

Вони уже його забрали

  ***

Поховані Чорнобильські ліси

Не забувайте наші голоси

 

Виступ дослідник четвертої групи, цикл “Тихе сяйво над моєю долею”                                                                                 Виступ дослідника 1.                                                                                                                                                                                              

Її інтимна лірика – це постійний діалог розуму і серця

                                        Л.Таран

Тема любові невичерпна,нескінченна,як нескінченний світ і саме життя.

Сказати,що це почуття Ліна Костенко розкрила по-особливому,- цього мало.Її героїня – не феміністка,не емансипантка ХХ ст.Вона – жінка,її кохання піднесене, високе,святе,це стан душі, коли перестаєш керуватися розумом і логікою:

 Любов підкралась тихо, як Даліла,                                                                   а розум спав, довірливий Самсон

Звідси і самоіронія: «А я закохалася. Сказано – женщина.»З іншого боку , у багатьох віршах знаходимо протилежне: намагання  проаналізувати свій стан, усвідомити його.

Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю. О як я Вас люблю!
Але про це не треба говорити.

Я думаю про Вас. Я знаю , що Ви є.                                                                                                               Моя душа й від цього вже світає.

Лірична героїня любовної лірики Ліна Костенко, на перший погляд, ніби дещо несучасна : до коханого часто звертається на Ви

Я дуже тяжко Вами відболіла.
Це все було як марення, як сон.
Любов підкралась тихо, як Даліла,
А розум спав, довірливий Самсон.

Тепер пора прощатися нам. Будень.
На білих вікнах змерзли вітражі.
І як ми будем, як тепер ми будем?!
Такі вже рідні, і такі чужі.

Ця казка днів – вона була недовгою.
Цей світлий сон – пішов без вороття.
Це тихе сяйво над моєю долею! –
Воно лишилось на усе життя.

Але якщо слухатися у цій щирі слова, то кохання для неї – насамперед найтепліша душевна близькість, відкритість.Це не старомодність,а глибоке розуміння справжньої святості істинної любові як основи людського щастя .

    Виступ дослідника 2

Ліна Костенко вишукана, психологічно тонко змалювала всю багатобарвну гаму цього дивовижного почуття – від шаленої пристрасті до ніжного мовчазного замилування, від нестерпного болю розлуки до смертного прийняття долі. Розглянемо докладніше поезію “Хай буде легко. Дотиком пера..”, що є гармонійним поєднаням інтимної і пейзажної лірики.

Декламування поезії “Хай буде легко, Дотиком пера...”  

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам’яті вустами.

Зворушливий свіжий смуток, зимовий смуток – “сніг іти вже поривався”,порятунком від якого є спомин про минуле кохання. Мабуть , воно залишилося навіть не висловленим, саме тому й сколихнуло найніжніші почуття. Але навіть не щасливе кохання просвітлює й зігріває душу, стає для неї найніжнішим “дотиком пера”. До речі, ця витончена асоціація проходить через увесь вірш: може, перші сніжинки, які, доторкнувшись до руки, збудили в серці лагідний, мов дотик пір’їнки, спогад про коханого. Поезія звучить як елегійний романс.

Часто поетеса не розгортає цілісну історію кохання, а лише навіює імпресіоністичне відчуття, наче ледь вловиму чарівну мелодію. Як-от у “Недумано, негадано ..”                                                                                                        Тут знову, уже традиційно переплітаються інтимна лірика з пейзажною.                                                                                   Прослуховування поезії із запису у виконанні Ольги Богомолець.                              1. Слово викладача

Знайомство із життєписом Ліни Василівни побудуємо у формі діалогу між доньюкою Оксаною Пахльовською та поетесою.                                                                                                                                                                      “Бачити,як виростало слово...”                                                                                                                                                           Поетеса не любить розповідати про себе,тому інформації небагато.Зовнішню канву її життя легко викласти в кількох автобіографічних рядках.

• Спадковість?
• Совість.,
• Мрія
• Інститут
• Любов?
• Життя
• Минуле ?
• Труд ?
• Позаминуле ?
• Труд ?
• З таким минулим можна і в майбутнє.

У 2011 році вийшла книга Івана Дзюби “Є поети для епох” про творчість Ліни Костенко, у якій літературознавець твердить: “Є велика спокуса – і потреба! – бачити, як виростало Слово з того, що було поза словом.З великих віх і малих подробиць життя”. Тому один із найцікавіших роздумів – це інтерв’ю дочки поетеси з матір’ю. Пропонуємо послухати спогади двох рідних людей.

 О.Пахльовська зауважила: “Складно говорити про рідну людину,коли у ніби звичайному спілкуванні з нею долаєш завжди відстань між історією культури – і історією своєї любові до цієї людини. Чи, точніше,коли історія культури стає “ внутрішньо історією” стосунків. І тоді так – п’єш з легендою чай, бурчиш на неї,щоб одягалася тепліше в холодну погоду.І одночас знаєш – усе, що нутрує людину в щоденному житті,переправляється в слово,переходить в інший вимір.Неприборкана стихія і залізна дисципліна, лазерний погляд на речі, пророцтва – майже як у Сивіли Кумської.Питаєш,що буде, - скаже.І забудеться? Отже,О.Пахьовська запрошує послухати бесіду – спогад:                                                                                                                 1. О. Пахльовська: Давай тепер чисто хронологічно – між Ржищевом і Києвом.

Ліна Костенко: До шести років я росла з бабусею у Ржищеві. Батьків майже не бачила.”Мені ще рочків,може,три./А я чекаю пароплава/із-за трипільської гори”.Я завжди чекала маму із-за трипільської гори. У батьків були тяжкі обставини. І голод же 33-го – мама казала,що я весь час плакала.А бабуся хотіла нам допомогти.Та й сам вона була загартована, на її молодість теж припали тяжкі часи, і Зелений Клин. І раннє вдівство з п’ятьма дітьми, з них вижило тільки двоє,то вже якось з однією дитиною вона могла дати собі раду.Мама весь час хотіла мене забрати,боялася,що я відвикну від них,що страждатиму,виростаючи не в сім’ї.Але мені з бабусею було страшенно добрею.Ти ж знаєш,що я її завжди вважала своєю “старшою мамою”.

2. О.Пахльовська: Бабуся викладала хімію в школі.Але,мені здається,не дуже її любила.Завжди ностальгувала за літературою,мистецтвом.                                                                                                                                                      Ліна Костенко: Моя мати була зіткнана з поезії,з музики.Сумна річ,не хочеться про це говорити.Мама за природою своєю була гуманітарієм,любила літературу,мистецтво.В юності грала в аматорському театрі.Хотіла вступати  філологічний.Але батько її не порадив,сказав,щоб вибирала фай якийсь далекий від ідеології,бо його рано чи пізно посадять,а в неї дитина – то щоб могла вижити.Так і вийшло.То мама пішла на хімію.Бо там уже вчився її брат,в майбутньому доктор хімічних наук,до війни жив і працював у Харкові.Надсилав мамі свої наукові праці,вона їх читала,вона добре знала хімію.Але любила літературу.                  

3. О.Пахльовська: Що ти пам’ятаєш про батька?                                                                                                                                     Ліна Костенко: Батько був директором школи.Здається,55 – ї на Шулявці.Проходила якась із тодішніх акцій – “пятнадцятитисячники” чи щось подібне.Їх посилали по різних регіонах,у Східну Україну.Батька послали в Луганськ.Там він був директором школи на Кам’яному Броді,викладав історію і математику.Забрав туди маму,вона теж викладала.Жили у кімнаті при школі.                                                               Батько добре грав у шахи.Він був дуже начитаний,цікавий в розмові,гострий на слово.А потім з’явився чоловік,який теж грав у шахи.Тож вони грали у шахи, а батько прит ому вислювлювався.Отак деякий час пограли,і той чоловік зник.А до батька прийшли.Зробили обшук,все перевернули.Спитали:де він тримає зброю?А він же цивільна людина,зброї ніколи не тримав.Розсердився і показав на колику:”Ось моя зброя”.А я там ніжками чибиряла.”Вы издеваетесь над нами”,- сказали вони.”Це ви знущаєтесь наді мною”, сказав він. Його забрали.В рік мого народження, мені було місяців сім. Мама залишилася сама. Приїхала бабуся і навесні забрала мене. Батька випустили через тринадцять місяців.

4.О.Пахльовська: А що потім?         Ліна Костенко:Поневірився.Ледве знайшов роботу.У 37-му знову втратив.Їздив уранці – ніби на роботу,а сам ходив над Дніпром,щоб мамане знала,що він безробітній.Жили вже на Трухановому острові.За своїм вчительським фахом батько вже не міг працювати.Працював у Облнаросвіті плановиком-економістомюПланував школи й різні освітні заклади.

5.О.Пахльовська:Крім шахів,дід мав ще одне захоплення: він перекладав?                      

Ліна Костенко: Він знав кілька мов,у тому числі ідиш і польську, які засвоїв змалку,- в українських містечках віддавна жило багато євреїв і поляків. У в’язниці довчив німецьку, добувши якось підручник. Перекладав для радіо казки братів Грімм і Гофмана. Переклад з перекладу батько не робив. Життя його било,а він залишався добрим, усміхненим, хоч жартував дедалі гіркіше. Ми зним взагали якось розминулися в житті. Мало жили разом, частіше доля розлучала на довгі роки. А коли зустрілися після всіх його трагедій, я вже була доросла,- дуже стислося серце.Він спитав: “Чого ти плачеш?Я ж прожив багатую і красочную жизнь”.У нього було велике і печальне почуття гумору.

 

6.О.Пахльовська: Твій перший вірш справді було написано в окопі?                                                                                                   Ліна Костенко: Справді. Але написаний не пером чи олівцем,а одламком галузочки на стіні окопу. Мені було одинадцять. Ішов бій за Дніпро. Ми сиділи в окопі.Все гриміло і сипалось. Німці гатять по Дніпру, радянські по німцях. Це був навіть не окопі не бліндаж, а вузька і довга щілина.А мені ж нудно. Сидиш між дорослими, хтось плаче, хтось молиться,хтось дрімає.Ані іграшки,ані зошита,ані книжки. Темно. Намацала якусь галузочку і вожу нею по стіні, пишу. Намагаюсь – прописними літерами. Що вже я там писала і чи був то вірш, не пам’ятаю. ”Снаряд упав – оспалась стіна”.Разом з віршем.

7.О.Пахльовська:Ти була на Трухановому острові,коли почалася війна? Ліна Костенко:Так.Закінчувала четвертий клас.Я принесла новину додому.Мама жахнулася.Батько не повірив,навіть розвсердився,але взяв відро,ніби йде по воду,- колонка була не далеко,біля пошти.Звідти повернувся похмурий.                                                                                                                                                                       Батько потрапив в оточення,-здається, це був страшний “котел”. Госпіталь, де був він інтендантом, розбомбили. Батько зробив свій перший злочин перед радянською владою: залишився живий. Розшукав нас, прийшов змучений, зарослий.Пам’ятаю їхня зустріч з мамою була не радісна.Вони весь час про щось сперечалися. Вже згодом я зрозуміла:він не любив радянської влади. Мама не поділяла його поглядів, вважала,що це фатальна помилка.Після війни батька заарешутвали. Він працював на якомусь заводі,жив у робітничому гуртожитку. Але з обшуком прийшли до нас.Знайшли стосик книжок, серед них крамольну на той час “Бояриню” Лесі Українки.Конфіскувати було нічого,отоді конфіскували бабусину машину “Зінгер”. Батька засудили на десять років. Він відмовився від адвоката. Я стояла під судом, бачила як його вели. Розповідали, що на суді він сказав:” Вашим червоним прапором тільки биків лякати”.

8.О.Пахльовська:46-48-й роки.Як ти їх пам’ятаєш?                                                                                                                              Ліна Костенко: Голод був страшний.Ми якось перебивались.Бабуся зробила такий дерев’яний пристрій з двома саморобними тертками,мололо на тому млинку зерно і робила затірку.З війни повернувся мамин брат,допомогав вижити.У школі ми були переростки,війна забрала два роки.Я задала за дев’ятий клас екстерном,перескочила з восьмого у десятий.Успішно склала іспити і була готова до подальшого життя.

9. О.Пахльовська: Є твоє фото 48-го року.Ти там така юна і гарна,але якось так дивно звернені очі – ніби дивишсяч у слід тій біді,яка відступила, але не проминула.

10.О.Пахльовська: Ти закінчила школу з медаллю.Куди ти хотіла вступити?                                                                                                  

Ліна Костенко: В Київський університет,на філософський.Я  з юності,любила філософію.Коли я проходился в куренівську бібліотеку,бібліотекарка казала:”О,наша дівчина прийшл!Підставте драбинку.В п’ятнадцять років я вже читала “Племінника Рамо”,”Листи сліпих для науки зрячих”,Платона,Аристотеля.Все одно,що я подала документи на філософський.А колиприйшла подивитися на результат,у списках зарахованих абітурієнтів мене не було.Натомість був папірець,де мене викликали у спецчастину.Я зайшла.Там стояв жовчний брюнет з чіпкими очима.І він мені сказав:”Таких,как вы,мы не принимаем”.                                                                                                                                  Прийшла додому,не тямлячись від образи.Що значить – таких,як я?Мені вісімнадцять років.Я ще нічого поганого не зробила.Я не збираюсь робити нічого поганого.Зрештою,я навіть не здатна зробити щось погане.Яка ж я –така,що у мене батько репресований?У багатьох репресований.То що,нам усім не вчитися?Нам немає місця в університетах?Я відчула смертельну образу.Скільки років пройшло,а мені й досі важко перестуипти поріг Київського університету.                                                                     Я зрозуміла,що переді мною закріти двері всіх вузів.Уже про вибір вузу не йшлося.Аби вчитись.Мама плакала  ночами.Людина перед системою безпорадна.

 

11.О.Пахльовська: І що ж було далі?                                                                                                                                                        Ліна Костенко:У Києві була важка атмосфера.Я зробила спробу вступити до Черівецького університету.Там до мене поставилися прихильно і прийняли.Але ніколи не забуду:коли злетів літак,я побачила свою матір на зеленому полі.Вона стояла,затуливши обличчя руками.                                                                        У Чернівцях я провчилася недовго.Елементарно не вистачило грошей на прожиття.Одного разу я знепритомніла на вулиці.Мене привезла “швидка” в лікарню.Лікарка уважно на мене подивилася і сказала:”Голодный обморок.Дайте ей яблоко”.Мама просила мене повернутись.Все –таки дома було легше.

12.О.Пахльовська:Ти ніколи мені про це не розповідала.                                                                                                             Ліна Костенко: Я завжди хотіла про це забути.Перший час я працювала лаборанткою хімкабінету у своїй же школі.Але це був не вихід.І тоді мамі спало на думку звернутися до свого далекого родича.І тепер працював у сфері освіти,чи не в міністерстві.Мама ніколи нікого ні про що не просила,вона не здатна була просити,але раді мене пішла на це.Ві справді посприяв моєму вступу до Педінституту,але жорстко обумовив це вимогою,щоб я ж нічого такого не сказала,щоб я його не підвила.Це була ще одна образа.У Педінституті тих часів було нудно.Я часом тікала з лекцій у Ботанічний сад і збирала там осіннє кленове листя.

13.О.Пахльовська:І як же Ти з того всього вийшла?                                                                                                                          Ліна Костенко: Я отримала лист від Володимира Федова, був такий Харківський поет.Але він чомусь написав: “Что ты там мучаешся? Поступай в Литинститут”.Кілька знайомих теж мені радили послати вірш на творчий конкурс в Літінститут. Я послала,і мене прийняли.                                                             У Москві дихалося помітно вільніше. Плюс дивовижне московське середовище студентів. Керівником семінару в Московському літінституті був Михайло Свєтлов. Поряд за партами – Роберт Рождествеський, Фазиль Іскандер, Юнна Моріц, вірменський поет Паруйр Севак, Наум Коржавін. І всі тоді були живі...

14.О.Пахльовська:Ти рідко говориш про своє особисте життя.                                                                                                           Ліна Костенко: А навіщо про нього говорити? Його треба мати.У мене довго не складалось,а вже як склалось – я була дуже щаслива.В найтяжчі роки,в найскрутніших ситуаціях біля мене був справжній чоловік, лицар.Я думаю, що це рідкісне щастя. Ми з Єжи розстались без конфліктів. Просто я не захотіла переїхати назавжди до Польщі, а він,польським письменником,не міг жити тут. Ми бачилися дедалі рідше ,і наші дороги розійшлись. Я зустріла людину, якої чекала моя душа. Ще з перших моїх віршів, пам’ятаєш “Темнооким чудесним гостем, я чекала тебе з доріг”. Я його зразу впізнала. Дуже щаслива, що він став тобі добрим батьком. Ти ж знаєш, що він тебе не менше любив, ніж нашого сина. Його безконечно поважала моя мама. Він був напрочуд інтелігентною людиною. У нього було органічне чуття культури. Він дуже багато зробив для українського кінематографа. З ним пов’язаний найвищий його злет у ті шістдесяті.

16.О.Пахльовська:Як ти розпізнаєш слова?”Страшні слова,коли вони мовчать...”                                                         

 Ліна Костенко: Поезія – це не слова,а Слово.”Ще слів немає.Поезія вже є”.Лише тоді приходять “непередбачені слова”.

17. О.Пахльовська: Процес створення вірша має в собі хоч щось раціональне?Чи це процуесс інтуїтивний і спонтанний – чи й узагалі орфічний?                                                                                                                             Ліна Костенко: Є часом потреба в раціональних,”формульних”віршах.Але найбільше я люблю ті,які приходять,коли “прямим проломом в пам’яті в безмежність уже аж звідти згадуєш себе”.  Це вірші написані без чернетки, - вірші просто відчуті. Буває,коли я втомлена,думаю: ну-ну,зараз би ти нічного не написала. Замружуюсь – і раптом рядок виходить сам собою.І не можу пояснити,чому: просто знаю,що він є. Я зі словом вмію робити все,я знаю “слово – брилу і слово філігрань”.Але мене не цікавить штукарство.Тому й не можу належати до однієї форми.Я завжди вчуся.Сама в себе,у природи,у тих ритмів, які чую.

18.О.Пахльовська: У тебе трагічне відчуття життя, але все ж домінує енергія, : “Віддай людині крихітку себе,за це душа наповнюється світлом.”                                                                                                                 Ліна Костенко:Якщо усміхнулося сонце,треба його роздати.Світ сам по собі трагічний – і трагічне життя.Я хочу,щоб від поезії трагедії розступались.

19.О.Пахльовська: “Тривожними уважними очима моя душа подивилась на все...” У першу річницю Незалежності в якійсь газеті було надруковано дуже цікаве фото: в натовпі святкуючи людей, поряд з тобою усміхнений Чорновіл, а ти дивишся ніби кудись далеко і маєш зосереджений і дуже стривожений погляд. Найкоротший твій вірш у ті роки?                                                                  

 Ліна Костенко: Покотили Україну до прірви.

20.О.Пахльовська: Твої відчуття після 2004 року?                                                                                                                              Ліна Костенко:

Проґавили, прогледіли,
І хочеться на Марс.
Це сталася трагедія,
а ви зіграли фарс.

21.О.Пахльовська: На жаль,часом свині думають інакшe.Я часто порівнюю те,що ти писала в часи режиму, перебудови і вже в час Незалежності.І з таких от перехресних проектів здебільшого постає невтішна картина.Ти ще у “випраному” 1989 року писала:”Грядущий лам вже навіть не гряде.Уже він сам в грядуще нас веде”.                                                                                                                Ліда Костенко:         

Ми хочем тиші, хочем храмів.
Ми хочем музики й садів.
А всі залежимо від хамів,
від хрунів, хряків і вождів.

Ми всі залежимо від хамів!
Від їхніх кланів і сваволь.
У нас немає наших храмів,
у нас немає наших доль.

Нині я пишу лише сучасні речі, які можуть пригодитися надалі. Хоча – ні.Читайте – я буду пофігісткою! Пройду ще й цей етап.

Завдання на закріплення.

Скласти асоціативний ряд або асоціативне гроно: Ліна Костенко – особистість,митець.Яка вона?

Підсумок заняття.

На одному занятті осягнути глибину і масштабність творчості Ліни Василівни неможливо. Її поезія- це концентрація мислі,суворість,сучасність. Перш за все, це приклад шляхнетного служіння літературі, це строгий смак. Усі прийдешні покоління відкриватимуть у Ліниній поезії щось не відкрите нами,щось пропущене, неоцінене, не помічене за щоденними турботами.Інтелектуальна,емоційна та образна далеч її пезії така ж невичерпна та неосяжна,як морська глибичина чи синь небесна Вона виборола важке щастя залишитися собою, явити світові висоту національного генія.Нам справді випала честь жити в одну епоху з Ліною Костенко,а такі як вона,”держать небо на плечах.Тому і є висота”

Читаймо Ліну Костенко – це допоможе нам пізнати самих себе,якщо не в нас самих,то в наших дітях.

Домашнє завдання:

Скласти 2-3 запитання,які вам хотілося б поставити поетесі.Як ви вважаєте,які відповіді на них ви б почули?

Вивчити напам’ять вірш на вибір,вмотивувати цей вибір.

Виписати  із поезії Л.Костенко рядки, які, на вашу думку, можуть бути афоризмами.